Організаційно-структурні засади розвитку системи місцевого самоврядування м. Дніпропетровська

Референдуми в Україні як основа безпосереднього представництва територіальної громади м. Дніпропетровська. Інноваційні елементи розвитку місцевого самоврядування у Дніпропетровську нових технологій управління відповідно до вимог міжнародного стандарту.

Рубрика Государство и право
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2014
Размер файла 900,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

РЕФЕРАТ

Магістерська робота: 120 с., 8 рис., 15 табл., 61 джерело.

Об'єктом дослідження є роль органів місцевого самоврядування в системі управління великим містом.

Мета роботи - дослідження зарубіжних моделей місцевого самоврядування, огляд особливостей розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні, визначення шляхів модернізації інститутів управління територіальною громадою та перспектив подальшого реформування органів місцевого самоврядування з метою наближення їх до європейської системи управління.

Методика (метод) дослідження - системний підхід, методи теоретичного та емпіричного пізнання, синтезу та аналогії, SWOT - аналіз.

Одержані висновки показали, у м.Дніпропетровську вже багато зроблено на шляху до поліпшення управління територіальною громадою, ведеться активна робота з реформування системи місцевого самоврядування.

Результати досліджень можуть бути застосовані органами місцевого самоврядування по всій території України

Перелік ключових слів: ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА, МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ, РЕФЕРЕНДУМ, ВПЛИВ ЗАКОНОДАВСТВА, СТАЛИЙ РОЗВИТОК, ОХОРОНА ПРАЦІ.

RESUME

The graduation research of the _____year student ______________

(DNU, (faculty) ___________ Departament of _______________

____________) deals with __________________________

The work is interesting for ________________________________

Bibliogr _________. Tables _______. III________

ЗМIСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретично - методологічні джерела дослідження інноваційного розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні

1.1 Огляд літератури

1.2 Методологічні дослідження параметрів розвитку місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 2. Організаційно-структурні засади розвитку системи місцевого самоврядування м. Дніпропетровська

2.1 Сучасні зарубіжні моделі місцевого самоврядування як джерело інноваційних перетворень.

2.2 Характерні особливості розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні як чинник реформування системи місцевого самоврядування м. Дніпропетровська

2.3 Референдуми в Україні, як основа безпосереднього представництва територіальної громади м. Дніпропетровська

2.4 Районні у місті ради у контексті структурних реформ систем місцевого самоврядування м. Дніпропетровська

РОЗДІЛ 3. Модернізація інститутів управління територіальною громадою м. Дніпропетровська

3.1 Статут територіальної громади м. Дніпропетровська як правова основа формування громадсько-політичного самоврядування у м. Дніпропетровську

3.2 Інноваційні елементи розвитку місцевого самоврядування у Дніпропетровську нових технологій управління відповідно до вимог міжнародного стандарту ДСТУ ISO 9001:2009 м. Дніпропетровська

3.3 Концепція сталого розвитку, як чинник впровадження інновацій у механізми місцевого самоврядування у м. Дніпропетровську

РОЗДІЛ 4. Охорона праці та безпека у надзвичайних ситуаціях

4.1 Опис приміщення та характеристика робочого місця

4.2 Аналіз шкідливих та небезпечних факторів на робочих місцях при проведенні теоретичних досліджень

4.3 Пропозиції з поліпшення умов праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

місцеве самоврядування територіальна громада

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДМ - Документована методика

ЄС - Європейський Союз

КАМР - Канадське агентство міжнародного розвитку

КнЯ - Книга з якості

КУВК - омітет з управління впровадженням Стратегії

МЕРМ - Місцевий економічний розвиток міст України

НЯ - Настанова з якості

СтП - Стандарт надання адміністративної послуги

СУЯ - Система управління якістю

УНР - Українська Народна Республика

ФКМ - Федерація канадських муніципалітетів

ФРН - Федеративна Республіка Німмечина

ВСТУП

Місцеве самоврядування в Україні є самостійною галуззю права, яке представляє собою сукупність правових норм, що регулюють правові відносини в системі місцевого самоврядування.

Європейська модель місцевого самоврядування, до якої мають за мету наблизитись органи місцевого самоврядування в Україні, вже є дієвим інструментом розв'язання локальних проблем, надання соціальних послуг, реалізації інтересів територіальних громад.

Теорія вільної громади, прихильники якої керуються рівнозначністю місцевого самоврядування, муніципальної та державної влад доводять, що місцеве самоврядування - такий самий природний організм, як і держава.

Вирішально на формування та розвиток європейської моделі місцевого самоврядування вплинула сучасна правова доктрина. Зарубіжні науковці, наприклад, З. Баллейст, М. Мутталіб, М. Алі Хан, Р. Граверт, Е.К. Пейдж, муніципальне управління тлумачать як відносно децентралізовану форму державного управління на місцях. Останнім часом у муніципальній доктрині акцент з питань свободи й невтручання центральної влади в сферу місцевого самоврядування зміщено в бік таких цінностей, як раціональність, ефективність, ощадливість. Це зумовлено тим, що в теперішньому світі стрімко розвивається доктрина сервісної держави.

Вітчизняні науковці, як-от В.М. Кампо, О.В. Батанов, В.В. Кравченко, М.П. Орзіх, М.О. Баймуратов [30, 39, 56], європейську модель місцевого самоврядування вбачають у втіленні природних прав і свобод людини й громадянина та в цілковитому унезалежненні від виконавчої гілки влади. Така модель має гарантувати реальну участь громадян у справах місцевого самоврядування. Визначальну роль у муніципальному житті мають відігравати політичні партії, що гарантуватиме високий рівень надання необхідних громадянам різноманітних муніципальних послуг.

Таким чином, роль місцевого самоврядування в системі управління великим містом, таким як Дніпропетровськ - величезна. Для цього у місті зроблено вже багато, але існує низька проблем, що потребують вирішення.

Тому тема магістерської роботи є актуальною.

Метою даної магістерської роботи є огляд ключових параметрів розвитку місцевого самоврядування, дослідження зарубіжних моделей місцевого самоврядування, огляд особливостей розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні та вже проведених структурних реформ систем місцевого самоврядування м.Дніпропетровська, розглянуто шляхи модернізації інститутів управління територіальною громадою.

Відповідно до вищезазначеної мети, у роботі визначено таки завдання:

визначення теоретично-методологічних джерел дослідження інноваційного розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні;

визначення організаційно-структурних засад розвитку системи місцевого самоврядування м. Дніпропетровська;

визначення шляхів модернізації інститутів управління територіальною громадою м. Дніпропетровська;

надання рекомендацій з підвищення ролі місцевого самоврядування в системі управління великим містом та перелік конкретних дій у цьому напрямку.

Об'єкт дослідження - роль органів місцевого самоврядування в системі управління великим містом.

Предмет дослідження - механізм впровадження організаційно-структурних засад розвитку системи місцевого самоврядування.

У роботі використовувались методи системного підходу до аналізу діяльності органів місцевого самоврядування, а також методи теоретичного та емпіричного пізнання, синтезу та аналогії, економіко-статистичні методи, здійснено SWOT - аналіз.

Слід відмітити, що на цей час у м.Дніпропетровську існує 8 районів, функціонують міська та районні у місті ради та їх виконавчі комітети, затверджено Статут територіальної громади, у органах місцевого самоврядування впроваджено систему управління якістю ДСТУ ISO 9001:2009, розроблено Стратегічний план розвитку міста Дніпропетровська до 2020 року, тощо. В рамках вищенаведеного у роботі здійснено аналіз правових, політичних, економічних, соціальних і культурних засад розвитку територіальних громад та органів місцевої влади з питань наближення до європейської моделі місцевого самоврядування, надано рекомендації щодо шляхів розвитку системи самоврядування великих міст.

Рекомендації та пропозиції, наведені в магістерській роботі, можуть бути застосовані органами місцевого самоврядування по всій території України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

1.1 Огляд літератури

Розробленням концепції місцевого самоврядування, його теоретико-правових засад з початку 90-х років займається значна кількість фахівців. Спостерігаються їх різні підходи до періодизації становлення, організації та функціонування місцевого самоврядування в українській державі, проте це вагомий внесок у вітчизняну науку, теоретичне підґрунтя для вдосконалення системи органів самоврядування. Дослідження місцевого самоврядування можна класифікувати за двома основними напрямами [32]:

1) вивчення й узагальнення історико-правового досвіду становлення органів місцевого самоврядування на основі вивчення першоджерельної бази, фундаментальних праць дослідників різних історичних періодів;

2) теоретичні дослідження ролі інституту місцевого самоврядування в системі публічної влади, його співвідношення з організацією державної влади, визначення їх компетенції відповідно до іманентно властивої природи цього інституту, його реальних можливостей впливу на суспільство сучасної України.

Відсутність єдиного теоретичного підходу до визначення природи місцевого самоврядування зумовлює існування внутрішньо-суперечливої системи організації місцевої влади. Правове закріплення останньої відбувалося хаотично, акти законодавства про місцеве самоврядування, прийняті в різний час, ґрунтуються на різних Ідеологіях і не завжди узгоджені між собою".

Ідеї та практика місцевого самоврядування мають давні традиції від вічових зборів Київської Русі, запровадження магдебурзького права, інститутів козацької демократії, функціонування міських дум, губернських і земських установ, сільських сходів під час перебування України у складі Російської імперії, сільських, містечкових, волосних органів, повітових і губернських комісарів, дум за часів УНР.

Більшість революційних народників схилялася, щоб принцип верховенства волі народу був основою всіх рівнів влади. У програмних принципах народоправління акцентувалось на демократичних традиціях сільської громади. Висуваючи загальнодемократичні гасла про права нації на суверенний розвиток, вони мали на увазі не федерацію рівноправних народів, а федерацію громад, об'єднаних в області й підпорядкованих на місцях обласному управлінню, а в центрі--союзному урядові. Але народники не дали відповіді на поставлені життям питання, практичних рекомендацій з розв'язання національних проблем [32].

У XIX -- поч. XX ст. відбувається поступова демократизація суспільства, реформування державної влади, створення органів земського і міського самоврядування. Одночасно у Російській імперії здійснювалися дослідження, що спочатку мали характер перших узагальнень досвіду діяльності реформованих органів самоврядування, зростав інтерес до вивчення окремих аспектів їх взаємодії органами держави. Так, видатним істориком земств став Б. Веселовський, наукове обґрунтування питань державотворення знаходимо у О. Кізеветтера, М. Свєшникова, Д. Семенова, І. Страховського.

Правознавець О. Кістяківський (1833-1885 рр.) своє державно-правове вчення виклав на основі юридичного позитивізму, розробив "теорію прогресивного конституціоналізму". Саме в конституційній державі домінують демократичні засади: місцеве та державне самоврядування; право зборів і об'єднань. За його вченням, умовами реалізації таких засад є виборчий процес, право відозви посадових осіб, судова підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади.

Яскравими представниками політико-правової думки України, які обстоювали ідеї місцевого самоврядування, стали В. Винниченко, М.Грушевський, М. Драгоманов, В. Липинський, М. Міхновський, О.Романович-Славатинський, Ю. Панейко, С. Подолинський, М. Стахів, І.Франко, В. Целевичта ін.

М. Драгоманов (1841-1895 рр.) як прихильник поділу влади, вважав самоврядування основою руху до справедливості, основної мети -- повернення української нації до сім'ї культурних націй. У праці "Історична Польща і великоруська демократія" він виводить ряд принципів локальної демократії.

Питання про те, чи зможе Україна повернути свою цілісність, М.Драгоманов ставить у залежність від її здатності відродити громадівські традиції самоврядування (так званий громадівський соціалізм). У проекті "Вільна Спілка" він розвивав уявлення про обласні собори й обласні думи як органи захисту прав самоврядних регіонів, яким мало належати право попереднього розгляду державних фінансових законів, розроблення законодавства у місцевих справах, контроль над поліцією [32].

Самоврядні громади та ширші області (землі) об'єднуються у "вільний союз-спілку" на основі принципів конституціоналізму і представницьких органів на різних щаблях.

Ідеал політичної федерації Драгоманова реалізується у вислідковуванні децентралізації та дебюрократизації держави "знизу вгору" при повному визнанні самоуправних одиниць (громад, волостей, повітів, земель), кожна з яких має самостійність стосовно інших самоуправ. В одному з проектів, беручи до уваги економічно-географічні критерії. Російська імперія поділяється на 20 автономних земель, зокрема. 4 на українських землях (поліська, київська, одеська, харківська).

Отже, основою концепцій М. Драгоманова була "вільна громада", вільні договірні відносини між громадами та землями, міське самоуправління (автономія міст). Також він сприяв розвитку земського руху.

У женевській "Громаді" реалізував свої погляди, виходячи з драгоманівської "громади" також С, Подолинський (1850-1891 рр.). Україна мала стати федеративною республікою вільно об'єднаних громад, тобто основою майбутньої демократичної держави є "громада" -- об'єднання людей для виконання виробничих функцій і розв'язання громадських справ. Подолинський підкреслював залежність влади, прав і свобод від рівня господарської самостійності громади, розвитку продуктивних сил суспільства. Складові частини держави (громади) ухвалюють у своїх справах обов'язкові норми, а спільна «рада громад»є арбітром у конфліктах між ними.

У кін. XIX -- поч. XX ст. відповідні погляди щодо розвитку української національної справи, інтересів місцевого населення поділяли 1 розвивали політичні діячі й мислителі О. Романович-Славатинський, М.Туган-Барановський, М. Славінський, В. Вернадський, А. Кримський, М. Палієнко, які, як правило, відстоювали державницьку модель місцевого самоврядування[32].

І. Франко (1856-1916 рр.) зазначав, що у майбутньому суспільстві має утвердитися справжнє народовладдя, реальна, а не формальна, демократія. Основний засіб здійснення народом своєї влади, на його думку, -- це громади, що виконують усі функції управління суспільством: господарсько-економічну та культурно-освітню, судову. Представницькі органи належить утворити на рівні вільного союзу громад. Усі обранці підконтрольні громадам, які їх обрали.

Соціалістичне суспільство, на переконання І. Франка, дуже зорганізоване суспільство, де панує народний суверенітет. Він вважав, що новий соціально справедливий устрій базуватиметься на широкому самоуправлінні громад і країв, складених з вільних людей і об'єднаних вільною федерацією на основі солідарності інтересів, відсутності політичного тиску на народ. Сам народ знизу управляє собою, працює на себе, сам освічується й сам захищається.

З початку першої російської революції М. Грушевський (1866-1934 рр.) запропонував власний конституційний проект перебудови Росії. Це була принципово нова концепція адміністративно-територіального устрою, яка виходила з децентралізації Російської імперії, поступової відмови від губернсько-повітового поділу та запровадження земельного поділу, характерного для вітчизняної традиції.

Центральна Рада виявляла свою прихильність до інституту місцевого самоврядування. Разом з тим чи не в усіх її документах фактично йдеться про підпорядкування органів місцевого самоврядування центральному урядові.

М. Грушевський вважав доцільним на першому етапі побудови незалежної Української держави організувати місцеву владу на основі українських комітетів у волостях і містах. Вони мали утворюватися за принципами формування самої Центральної Ради і не втрачати свого значення з розвитком й організацією на нових підставах органів міської та земської самоуправи.

Учений пропонує відмовитися від декларативного закріплення статусу місцевих рад. Предметом конституційного регулювання статусу органів місцевого самоврядування має бути їх юридична природа як заснована на законі самоорганізація громадян сільських І міських громад для задоволення колективних життєвих потреб за рахунок власного і державного фінансування.

Місцеве самоврядування означає самоврядування в місцях проживання людей, за межами населених пунктів самоврядування стає регіональним, бо охоплює окремі пункти та населення відповідної території. На думку М. Грушевського, місцеве самоврядування має здійснюватися на рівні повітів і волостей, гарантуватися основним законом країни. Він обґрунтував повноваження й юридичну основу самоврядних областей, які слід встановити Конституцією. Досліджуючи місцеві органи влади, вчений І політик розробляє концепцію федеративного устрою України, яка має складатися з 30 земель, менших за губернії, але більших за повіти. Нова земельна структура базувалася на принципах: "натуральних", реальних зв'язків; універсальності -- землі визначали судовими та виборчими округами; децентралізації І громадського самоврядування -- до компетенції центральної виконавчої влади (Ради Народних Міністрів) слід віднести "справи поза межами діяльності установ місцевої та національної самоуправи, що стосуються республіки".

Центром конституційної системи України М. Грушевський вважав народ, людину з її правами і вольностями. У науковій і практичній сферах він спирався на ідеї народного суверенітету, непорушності громадянських прав, важливість яких у тому, що базуються на світовому досвіді країн парламентської демократії, пристосовуючись до специфічних умов української дійсності [32, 44].

Певну чіткість і перспективи місцевого самоврядування в Українській Народній Республіці вносить Конституція 1918 р. Систему місцевого самоврядування мали становити землі, волості й громади, а їх відносини з державою передбачались у такому вигляді: "Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації". Та в умовах громадянської війни ці наміри не реалізувались.

Гетьман П. Скоропадський у 1918 р. розпустив органи місцевого самоврядування, створені Центральною Радою. У Києві було сформоване Управління Столичного Отамана, а в Одесі Управління Міського Отамана. Державний секретар І. Кістяківський на з'їзді губернських старост заявив, що за досвідом революції "місцеве самоврядування, збудоване на протидержавному виборчому законі, знизило місцеве господарство та повернуло здорове господарче життя земств і міст в боротьбу політичних програм".

Директорія після декларації поновлення демократичного устрою в Україні в умовах громадянської війни не змогла реалізувати свої наміри. Але ідея широкого самоврядування відроджується в УНР наприкінці 1920 р., коли з'являються проекти нової Конституції УНР, де пропонувалася система громад, волостей, повітів і "вищих над ними одиниць самоврядування", розмежована (починаючи з рівня повітів) компетенція "урядових чиновників" І "чиновників самоврядування".

У розробленні Конституції УНР брав участь Володимир Винниченко (1880-1951 рр.), який обстоював принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; ідею рівності громадян перед законом. Заслуговує уваги його визначення сутності державності як устрою матеріального та психічного життя народу, його економіки, політики, національності, культури -- складного комплексу самоорганізації людей [44].

Певний розвиток отримали ідеї місцевого самоврядування на українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій, де відбувались реформи місцевих органів влади, що мали відповідне значення для українського населення.

С. Томашівський (1875-1930 рр.) виклав свою концепцію у працях "Українська Історія", "Про історію, героїв і політику". Його державницька концепція ґрунтується на ідеї особливої ролі Галичини й уніатської церкви в українському державотворенні. Основними її вихідними чинниками визначалися земля, нація та держава, насамперед територіальний патріотизм і національна ідея. С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава має формуватися на основі політичної автономії західноукраїнських земель з власним законодавством, адміністрацією, армією, системою освіти. Автономія повинна спиратися на традиції

Галицько-Волинського князівства, а також політичний досвід Австро-Угорської монархії та польського республіканського правління.

В. Липинський (1882-1931 рр.) вважав, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує націю від економічного розпаду й анархії. Він розчаровався народницькою елітою, яка розуміла демократію як необмежене народовладдя під проводом Рад та отаманів і виявилася нездатною вирішити проблеми державного будівництва. Нація у В. Липинського виступає як політична спільність, що охоплює громадян держави, незалежно від їх етнічної належності. Забезпеченню єдності нації слугує й територіальний патріотизм--усвідомлення своєї території, любов до своєї землі, почуття єдності та співпраці її постійних мешканців, незалежно від походження, соціально-класової, етнічної належності, віросповідання.

Ідеологи націоналізму М. Міхновський, Д. Донцов і М. Сціборський також зробили свій внесок у розвиток національних ідей про місцеве самоврядування.

Однією з основних причин втрати українцями державності М.Махновський вважав відсутність внутрішньої єдності й висував Ідею національного солідаризму, яка має об'єднати окремі частини нації в єдине ціле. Вона найповніше була сформульована в "X заповідях Української народної партії". М. Міхновський -- один з авторів конституційного проекту "Самостійна Україна" (1905 р.), за яким Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламентом -- Радою представників І Сенатом. Вибори повинні відбуватися з урахуванням національно-економічних особливостей дев'яти вільних і самоуправних земель. Передбачалися широкі громадянські свободи, суд присяжних, націоналізація землі за викуп і розподіл її за національною ознакою. Для нього розв'язання національного питання мало передувати соціальному.

Відповідно до політико-ідеологічної концепції Д. Донцова (1883-1973 рр.) ідеалом державного ладу є "селянська дрібнобуржуазна республіка". Запропонована ним селянська демократія не мала нічого спільного з демократією "пацифізму, егалітаризму, антимілітаризму, охлократії та класової боротьби". Як вважали деякі критики вченого, вона була демократією праці.

Ієрархії, суспільної солідарності, обов'язку і міцного поступу. Це демократія "самодисципліни", вищих ідей, "продукції", "свободи й самодіяльності".

Минуле українського самоврядування, починаючи з 1917 р., пов'язане з "радянською" його моделлю, що має не стільки практичний, скільки академічний інтерес. "Радянську" систему народовладдя складали ради -- органи державної влади та ланки ієрархічної піраміди. її вищим організаційним принципом був демократичний централізм, що формально визнавав самостійність територій, але супроводжувався жорсткою централізацією та концентрацією влади. Розпорядчими були сформовані радами виконавчі комітети, діяльність яких мала подвійне підпорядкування: вищому органу влади та раді.

На територіях України поза межами СРСР було випущено ряд агітаційно-роз'яснювальних і просвітницьких матеріалів "Практичний порадник про виборчу ординацію до громад Галичини", "Громадська самоуправа. Практичний порадник про громадські і самоуправні бюджетові і податкові закони зі зразками замітів, відкликів і жалоб" В. Целевича, "Права і обов'язки громад і громадських урядів", "Про державу" М. Стахіва, де акцентувалась увага на значенні громад, громадських рад як органів управління, суті і ролі місцевого самоврядування у механізмі публічної влади держави.

У радянські часи інтерес до дослідження місцевого самоврядування знижується через ідеологічні та класові міркування, слідування висловленим В. Леніним негативним оцінкам місцевого державного апарату Російської імперії, критиці земств. Визнання місцевого самоврядування буржуазним і класово чужим пролетаріату призвело до того, що проблеми взаємовідносин земств, міст і місцевої адміністрації, їх правового регулювання втратили актуальність. До них повертаються тільки у повоєнний період.

Потреба у реформуванні системи місцевого самоврядування була зумовлена недосконалістю Конституції СРСР 1936 р., яка визначала вертикальну систему органів самоврядування, що суперечило концепції самоврядування. Специфіка побуцови такої системи й ідеологізація суспільства за радянських часів зумовлювали спрямування досліджень радянських учених з даної проблематики. Праці О. Карлова, Г. Барабашова, К. Шеремета, Н. Старовойтова стали теоретичним підґрунтям для вдосконалення системи органів самоврядування [32, 44].

Ю. Панейко визначив самоврядування як децентралізовану державну адміністрацію, що базується на приписах закону.

Друга половина 80-х років XX ст. супроводжувалась перебудовою, розвитком соціалістичного самоврядування та відро-дженням місцевого самоврядування. Багато робіт з радянського будівництва побачили світ у цей період (О. Безуглова, М. Краснова). Вони на сучасному етапі також актуальні, бо сформульовані концепції стали основою розвитку науки "Державне будівництво І місцеве самоврядування".

90-ті роки характеризуються сплеском інтересу до історії як місцевих органів державної влади, місцевого самоврядування. Значним є внесок у дослідження тих чи інших аспектів проблеми О. Ярмиша, В. Горбачова. В. Гицака, С. Калутіна, О. Головка, О. Марченка, О. Мельничук та ін. Питанням організації, діяльності, місця органів місцевого самоврядування в системі публічної влади приділяється також значна увага серед сучасних дослідників (С. Болдирєв, О. Бориславська, О . Батанов, Ю. Де-лія, Б. Калиновський, А. Коваленко, В. Кравченко. В. Кампо, В. Куйбіда, А. Крусян, М. Орзіх).

Отже, аналіз генезису самоврядування свідчить, що вітчизняний демократичний досвід врядування співмірний з традиціями самоврядування у Західній Європі та США. Ідея самоврядування стала стрижнем для розвитку соціальних мікрогромад і виявилася силою, здатною протистояти надмірній централізації державної влади [39].

У багатьох випадках розвиток місцевого самоврядування України відбувався за відсутності власної державності, регулювався нормативними актами інших держав. Його система пройшла складний і суперечливий історичний шлях, століттями зазнаючи впливу східної та західної політичних культур, інтересів місцевого населення. Напочатку ХХст. уперше в українській історії пошуку власних моделей територіальної організації передував потужний інтелектуальний прорив, спрямований на врахування загальноукраїнських інтересів, етнічних меж території, історичних, господарських, військових традицій.

Сьогодні, коли також актуальні проблеми розвитку місцевого самоврядування, удосконалення адміністративно-територіального устрою, праці М. Драгоманова, М. Грушевського, В. Винниченката інших вчених заслуговують на увагу. Багаторічні дослідження мають велике теоретичне і практичне значення, їх результати можна використати у науково-дослідницькій сфері для подальшої розробки концепції публічної влади, загальнотеоретичних досліджень природи місцевого самоврядування, взаємодії держави та місцевого самоврядування, його правового регулювання; правотворчій і павозастосовчій сферах; навчальному процесі, житті громад тощо.

1.2 Методологічні дослідження параметрів розвитку місцевого самоврядування

Усвідомлення самоорганізації як основоположного принципу виникнення та існування місцевого самоврядування прийшло не відразу. Поштовхом для розвитку ідей самоорганізації саме і став потужний сьогодні напрям науково-методологічного спрямування: науки про системи що самоорганізуються та саморегулюються, -- синергетики, яка зародилася в біології, хімії та інших науках, досить далеких від науки місцевого самоврядування. Особливий розвиток методологічні основи синергетики отримали в роботах І. Пригожина та його колег, де розглядаються механізми і принципи самоструктурування природних систем, яким по суті і є місцеве самоврядування. Адже не викликає сумніву, що система місцевого самоврядування є, безумовно, цілісною природною системою як з позиції її виникнення, так і, особливо, з позиції її функціонування. На місцевому рівні процес створення систем самоврядування в ідеальному вигляді має свій прояв, як зазначалося, у формуванні внутрішніх структур усього муніципального організму, призначених для вирішення завдань місцевого значення, що постають перед ним в конкретних умовах (тобто організаційний, структурний аспект), так і в розвитку інших соціальних, психологічних і моральних цінностей, норм та інститутів усередині територіальної громади. Це ті дані, які держава при всьому бажанні не може утворити -- вона лише визнає, створює умови для їхнього розвитку. Законодавство, визнаючи та допускаючи місцеве самоврядування як новий елемент політичного життя, повинно обмежитися найнеобхіднішими визначеннями, встановлюючи лише загальні, широкі засади, дозволяючи законом тільки установчі питання [32].

Тому, якщо підійти до характеристики місцевого самоврядування з методологічних позицій, що розроблені в синергетиці, вона розкриває досліднику нові сторони та аспекти: у знайомих звичних реаліях дійсності виявляються ознаки та властивості нової системної цілісності в процесах самоорганізації. Синергетика має справи, як правило, з процесами й феноменами, де ціле (наприклад, місцеве самоврядування як природне право людини, вид публічної влади та соціального управління, інститут системи конституційного ладу, історичне, суспільно-політичне, соціально-економічне, культурне, духовне явище та специфічний образ мислення) має властивості, яких немає у жодної з частин, але частини (місцеві жителі, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування) відображають якості цілого. Це відкриває нові шляхи вивчення феномену муніципальної демократії, а далі -- шляхи оптимізації процесів конституювання та життєдіяльності системи місцевого самоврядування в Україні, впорядкування, стійкості такої системи. Предметом уваги при цьому виступають не фрагменти реальності (органи влади, люди, території, власність, нормативні акти тощо), а, скоріше, сфери взаємодії, взаємовпливу та взаємопроникнення цих інститутів, феноменів і явищ, процеси функціонування місцевого як цілісної системи.

Нові підходи до місцевого самоврядування з позицій синергетики, розвиток методологічної бази на новій основі, відмова від традиційної догматики приватних дисциплін дозволяють зробити дослідницькі кроки, які неможливі в рамках традиційних підходів.

Вивчення муніципально-правових явищ було б неповним, статичним без з'ясування функціональних якостей інститутів місцевого самоврядування. Тому вагоме місце в системі методів муніципальної науки посідає метод функціонального аналізу. Так, наприклад, функціональний аналіз діяльності територіальної громади (її динамічна спрямованість) сприятиме проникненню в політико-правову природу цього суб'єкта місцевого самоврядування, розкриватиме обсяг, характер і зміст його діяльності. Тільки з допомогою поняття функцій надається конкретна визначеність цього феномену конституційного права. Без функціонального аналізу неможливе вивчення будь-якого елементу системи локальної самоорганізації. Лише визначивши функції територіальних громад, можна уявити, яку роль відіграють вони в системі місцевого самоврядування, в державному механізмі, в суспільстві взагалі та яке їх соціальне призначення.

У методології науки муніципального права важливе місце посідає історичний метод дослідження місцевого самоврядування [32]. Усі муніципально-правові інститути вивчаються в їх історичному розвитку на загальному тлі розвитку суспільства, притаманних йому деформацій і суперечностей. Принцип історизму передбачає дотримання двох важливих умов: по-перше, розгляд муніципально-правових явищ з точки зору їх виникнення та розкриття закономірностей і тенденцій розвитку; по-друге, вивчення конкретних муніципально-правових інститутів з позицій сучасності. Історизм шлях зв'язку минулого і сучасного, теорії і практики, тому що нове в теорії муніципального права в кінцевому підсумку виростає з узагальнення досвіду, із практичних потреб суспільного розвитку. Історичний підхід передбачає розвиток теорії на основі фактів. Муніципально-правові інститути можуть бути цілком усвідомлені лише у зв'язку з аналізом їх еволюції в теоретичній площині та законодавчій практиці. Історичний аналіз законодавства про місцеве самоврядування, виявляючи основні напрями і тенденції муніципального розвитку, дозволяє сприйняти все те найкраще, що виробила практика місцевого будівництва в Україні та інших країнах, дати йому оцінку з позицій сьогодення і створити більш ефективне законодавство.

У науці муніципального права широко використовується також метод порівняльно-правового аналізу. Велике значення для розвитку даної сфери наукового знання має вивчення і використання практики місцевого самоврядування в найбільш розвинутих демократичних державах. Необхідність компаративного аналізу зарубіжного досвіду не викликає сумнівів. Саме таким шляхом можна вести пошук нових ідей і механізмів, виявляти глобальні тенденції розвитку права і політики. Більшість конституційних і муніципальних проблем держав сучасного світу мають тотожний характер, і тому завжди корисно знати, наскільки ті чи інші країни прогресують у вирішенні таких проблем, які механізми були ними при цьому задіяні1.

Порівняльно-правовий характер науки муніципального права має прояв у тому [53] що при вивченні муніципально-правової матерії України аналізуються аналогічні явища та процеси в інших країнах світу. Сюди входить аналіз основних теорій і концепцій місцевого самоврядування, реалізованих на теренах порівнюваних країн; вивчення загальних закономірностей і тенденцій розвитку локальної демократії в різних державах з урахуванням їх національних та історичних особливостей; порівняльний аналіз муніципально-правового законодавства, вивчення специфіки муніципально-правових відносин, а також дослідження основних муніципально-правових інститутів у цих країнах тощо.

У науці муніципального права широко застосовується метод логічного аналізу, оскільки це зумовлено природою юриспруденції. З допомогою логічного аналізу вирішуються питання співвідношення місцевого самоврядування з соціальним і державним управлінням; класифікації інститутів муніципального права; досліджуються форми муніципального устрою тощо.

Наука муніципального права широко використовує соціологічні методи [53]: опитування, інтерв'ювання, анкетування, соціального експериментування, організаційно та нормативно-правового проектування, імітаційно-ігрового моделювання ситуацій в галузі муніципального права тощо. Так, моделювання як метод дослідження соціальних процесів має важливе значення для поглиблення наших знань, їх додаткової перевірки, для свідомого управління суспільними процесами. Кожна наукова модель передбачає виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку, головних рис того чи іншого явища й дозволяє апробувати їх практичну доцільність. Важливою умовою теоретичного моделювання муніципальних явищ і процесів є чітке урахування об'єктивних закономірностей розвитку суспільства (зокрема, високий рівень індивідуальної та масової правової культури, здатність населення до самовідповідальності, наявність міцної фінансово-економічної бази тощо).

Певне значення в науці муніципального права має метод статистичного аналізу, який допомагає виявляти ефективність дії муніципально-правових норм, визначати їх вплив на суспільні процеси. Кількісний фактор -- важливий показник реальності демократичних інститутів, урегульованих муніципально-правовими нормами. Тому наука муніципального права аналізує статистичні дані, які торкаються всіх сфер місцевого і державного життя, що регулюються однойменною галуззю права, й на їх основі робить відповідні висновки. Так, статистичний метод використовується, зокрема, коли досліджуються структура депутатського корпусу місцевого самоврядування, кількісні показники про форми зв'язків депутатів з виборцями, динаміка активності виборців на основі виборчої статистики тощо.

Метод кібернетики (науки про закони управління складними динамічними системами в природі та суспільстві) розкриває широкі можливості для науки муніципального права. Особливість кібернетики полягає в тому, що вона досліджує кількісні зв'язки та співвідношення в процесах управління. Саме через кількісні характеристики можна підійти до аналізу якісних змін у муніципально-правових процесах. Предметом правової кібернетики можуть бути якісні та структурні зміни, а також формально логічні зв'язки та відносини, що існують у системі місцевого самоврядування, в локальній правотворчості та правозастосувальній практиці. Кібернетичні моделі можуть бути використаними, зокрема, для розробки оптимальних систем побудови органів місцевого самоврядування. Кількісне відтворення функцій тих чи інших органів у моделі сприятиме формуванню кращого варіанта їх структури й компетенції; кількісне відтворення певних процесів роботи рад, наприклад, свідчило б про проникнення математики в аналіз муніципальної діяльності. Останній дозволить повніше з'ясувати закономірності структури та функцій відповідних органів, устрою адміністративно-територіальних одиниць, визначити ступінь їх самоврядності та ефективності. Вже одне це дає широке поле діяльності для використання методів кібернетики при аналізі муніципального права.

Окрім перерахованих наука муніципального права використовує ще й інші методи дослідження [53]. В сукупності всі методи наукового пізнання дають нам оптимальну уяву про ті чи інші сторони муніципально-правової дійсності. Використання різноманітних методологічних засобів дозволяє з різних боків підійти до дослідження муніципально-правової реальності, простежити вплив конституційних норм, міжнародно-правових і локальних актів на соціальну практику, здобути справжню уяву про різні сторони життєдіяльності територіальних громад.

Застосовуючи різні методи для пізнання оточуючої муніципальної дійсності, необхідно пам'ятати, що кожний метод має деякий потенціал, який дозволяє нам усвідомлювати той чи інший бік цієї дійсності, однак, водночас він має і певні обмеження, що закладені в самому існуванні кожного з методів. Тому неможливо відкрити єдиний універсальний метод пізнання усього багатства дійсності на всіх рівнях пізнання, як неможливо винайти, наприклад, один універсальний вид транспорту, зручний для всіх випадків життя. Звернення до того чи іншого методу в ході дослідження залежить передусім від самого об'єкта, а також від цілей дослідження, від специфіки предмета тієї галузі науки, в рамках якої використовується в даний момент певний метод.

Таким чином, викладений підхід передбачає не побудову жорсткої схеми, а розгляд на основі системного аналізу моделі, яка постійно розвивається та дозволяє узагальнювати й структурувати складний об'єкт дослідження. Можна передбачити у зв'язку з цим перспективність застосування синергетичного підходу в правознавстві. Однак, безумовно, для того щоб мати найповнішу уяву про предмет, дослідник у процесі творчості повинен синтезувати ці методи, що приведе до цілісного системного результату. Це дозволяє усвідомити особливе значення муніципального права в системі права України, структуру та зв'язки його складових, їх функціональну характеристику.

У першому розділі розглянуто історико - правовий досвід становлення органів місцевого самоврядування на території України, теоретичне підґрунтя з вдосконалення системи органів самоврядування та основні ідеї політичних діячів й мислителів. Визначено, що кінець XIX -- початок XX ст. заклали основу української національної справи та відповідний розвиток інтересів місцевого населення, але у багатьох випадках розвиток місцевого самоврядування України відбувався за відсутності власної державності та регулювався нормативними актами інших держав. Також визначено, що на місцевому рівні процес створення систем самоврядування в ідеальному вигляді полягає у формуванні внутрішніх структур усього муніципального організму, призначених для вирішення як конкретних завдань місцевого значення, так і в розвитку інших соціальних, психологічних і моральних цінностей, норм та інститутів усередині територіальної громади. Для цього використовується ряд методів дослідження функціонування органу місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО - СТРУКТУРНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

2.1 Сучасні зарубіжні моделі місцевого самоврядування як джерело інноваційних перетворень

2.1.1 Огляд місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії

Однією з ознак демократичної держави та громадянського суспільства є наявність децентралізованого управління. Цілковито реалізувати демократичні засади в державі неможливо без наявності місцевого самоврядування, діяльність якого ґрунтується на демократичних принципах.

Ідеї субсидіарності та децентралізації належать до головних цінностей управління суспільними справами в європейських країнах. Саме Рада Європи, як гарант прав людини та прихильник демократичних принципів управління, запропонувала чітку правову форму, яка має характер засадничих принципів організації й функціонування місцевого самоврядування, що закріплено в Європейській хартії місцевого самоврядування (далі - Хартія) [41]. Головна ідея Хартії полягає в забезпеченні розвитку місцевого самоврядування - однієї з підвалин демократичного суспільства.

Кожна європейська держава виробила свою концепцію децентралізації. Але слід пам'ятати, що Європа не є одноманітним регіоном, позаяк у кожній європейській країні є свої особливості, обумовлені історичними, культурними та соціально-економічними особливостями [42, 39].

Одним з визначальних чинників розвитку місцевого самоврядування в Європі ХХ ст. стало поширення політичної ідеології державного управління. Моделі місцевого самоврядування в державах стійкої демократії, новодемократичних і пострадянських країнах різняться за певними концептуальними ознаками [57].

Рада Європи виробила стандарти щодо організації й управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, що стало об'єднавчим чинником стосовно європейської моделі місцевого самоврядування. На основі Хартії можна реалізувати безліч різних моделей місцевого самоврядування. Приєднавшись до Хартії [55], кожна з держав зобов'язана дотримуватись загальноєвропейських стандартів, але при цьому має виробити свою національну модель місцевого самоврядування на основі власних потреб і традицій.

Згідно з нормативним означенням, за Хартією [41, 42], «місцеве самоврядування» означає право та спроможність місцевих властей у межах закону та своєї компетенції регулювати й управляти суттєвою часткою суспільних справ в інтересах населення. Це право реалізовують ради або збори, що формуються на демократичних засадах.

З цього означення випливає, що місцевій владі задля ефективного виконання своїх функцій обов'язково необхідна організаційна та фінансова автономія. Акцентується увага на реальній спроможності вирішувати питання місцевого значення, приймаючи управлінські рішення та забезпечуючи їх належними засобами (фінансовими, матеріальними, кадровими тощо). Серед суб'єктів місцевого самоврядування в Хартії на перше місце поставлені «ради або збори», а вже потім - територіальна громада з її безпосередніми формами демократії. Особливу увагу там зосереджено на компетенційному та фінансовому забезпеченнях місцевого самоврядування, свободі вибору оптимальних структур управління й засобів, тобто на вільному визначенні організаційної структури.

Кожна держава-член Ради Європи виробила свою модель місцевого самоврядування, яка не порушує основних визначених у Хартії засад.

Залежно від рівня демократії та гарантованості прав і свобод громадян можна сказати, що в країнах стійкої демократії муніципальне право є всебічною гарантією цих прав і свобод; у новодемократичних країнах - достатньою гарантією; а в країнах перехідної демократії - недостатньою [47].

Розглянемо європейську модель місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії на прикладі ФРН та Швеції [42, 47].

Зокрема, ст. 25 Основного Закону ФРН надає громадянам право в рамках законів регулювати всі питання місцевого характеру під власну відповідальність.

У справах щодо місцевих сфер відання громади мають «всеохопні» повноваження. Територіальні округи, утворені з кількох громад, мають право на самоврядування в рамках регульованої законом сфери їхнього відання. У цій же статті закріплено право громадян на отримання достатнього фінансового забезпечення для виконання завдань самоврядування. Між ландтагом, земельним парламентом, та адміністрацією землі діє ланцюжок відносин демократичного контролю й відповідальності. Громада згідно з гарантією самоврядування вирішує всі справи місцевого характеру під власну відповідальність. Самоврядна громада самостійна фінансово, організаційно, стосовно планування та кадрових питань.

У Швеції [27] основні принципи місцевої автономії викладено в «Урядовому акті», одному з трьох головних документів шведської Конституції 1975 року. Тут зазначено, що муніципалітети й округи мають право встановлювати податки в межах своєї території, а приймати рішення вповноважені виборні представники в муніципальних та окружних радах. Закон про місцеве самоврядування 1977 року визначив, що місцеві ради «самі керують власними справами». Себто місцеві органи влади уповноважені діяти в інтересах тамтешніх жителів. Але рішення мають стосуватися питань, що становлять громадівський інтерес, у межах сфери її повноважень.

Ознаками моделі місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії є такі [42]:

1. Місцеве самоврядування спирається на громадянське суспільство, де громадяни проявляють готовність до перебрання на себе політичної відповідальності.

2. Місцева влада формує та виконує завдання на демократичній основі й залишається прозорою для громадян.

3. Чітко визначений на законодавчому рівні принцип субсидіарності. Всі проблеми, які можна вирішити в межах місцевості чи регіону, вилучені з адміністративного поля центрального органу державної влади.

4. Ефективність місцевої кадрової політики забезпечується спеціальною освітою фахівців, а також упровадженням особливої етики місцевого управління.

У новодемократичних державах (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія тощо) місцеве самоврядування характеризується певними особливостями [47]. Ст. 16 Конституції Польщі визначає, що всі жителі одиниць основного територіального поділу силою закону становлять самоврядну спільноту. Місцеве самоврядування бере участь у виконанні окремих функцій державної влади. Суспільні завдання, пов'язані із задоволенням потреб самоврядної спільноти, виконує одиниця місцевого самоврядування як свої власні. Закон може зобов'язати її виконувати й інші завдання, якщо це випливає з обґрунтованих потреб держави. Місцевому самоврядуванню забезпечується участь у державних доходах з огляду на покладені на нього завдання.

Теорія відродження місцевого самоврядування в країнах Центральної Європи має своєю основою теорію вільних громад, яку пристосовує до сучасних потреб країни. Вона проголошує місцеве самоврядування самостійним і незалежним від центральної влади інститутом.

Європейська модель місцевого самоврядування в новодемократичних країнах Європи основана на державницьких позиціях і характеризується такими ознаками [55, 57]:

1. Формування органів місцевого самоврядування на демократичних засадах і забезпечення реальної участі громадян у муніципальному житті.

2. Активна участь місцевих і регіональних органів виконавчої влади в муніципальному житті, а саме у фінансовому забезпеченні та наділенні делегованими повноваженнями.

3. Унеможливлення прямого протистояння між органами місцевого самоврядування та державної влади; ефективність адміністративного судочинства.

4. Посилення ролі політичних партій у формуванні місцевих влад і вирішенні питань громади.

2.1.2 Огляд моделей самоврядування в пострадянських країнах та в Україні

Модель самоврядування в пострадянських країнах склалася в результаті роздержавлення місцевих органів влади радянських часів та припинення панування в них комуністичної партії [56]. Запровадження інституту місцевого самоврядування в пострадянських країнах не вплинуло на зміну суспільно-політичного ладу та формування демократичних засад управління суспільством. На відміну від змін, що відбулись у країнах Центральної Європи, в пострадянських країнах (Казахстан, Росія, Білорусь) місцеве самоврядування від початку розвивається на засадах радянської системи. Керівництво в його органах перебрали державні бюрократи, які були представниками радянського комуністичного режиму. Це призвело до того, що почала розвиватись номенклатурно-бюрократична модель місцевого самоврядування, для якої характерні такі риси [40]:

1. Місцеві власті в політичному, адміністративному й фінансовому планах контролює виконавча влада.

2. Громадяни територіальних громад не відіграють важливої ролі в муніципальному житті; населення бере участь тільки з огляду на корпоративні інтереси місцевих бюрократів чи бізнесової еліти.

3. Брак дієвих механізмів взаємовідносин між органами місцевого самоврядування та мешканцями територіальної громади, що є наслідком атомізованої концепції територіальних громад. Органи місцевого самоврядування вважають, що виконують завдання держави на місцях і є відповідальними перед нею. В такому разі мешканці територіальних громад з їхніми інтересами відходять на другий план і місцева влада фактично не несе відповідальності за наслідки своєї діяльності.

4. Держава в особі виконавчої гілки влади продовжує зухвало втручатися в діяльність муніципальних органів. Застосовуються різноманітні контрольно-ревізійні перевірки, зміщення посадовців місцевого самоврядування тощо. Тому про форми автономії місцевого самоврядування, що передбачені Хартією та моделями місцевого самоврядування в країнах стійкої демократії, не може бути й мови.

Доводиться констатувати, що в Україні побутує патерналістська концепція прав людини [59]. Законодавство в державі основується на державній теорії в тому сенсі, що гарантії місцевого самоврядування зведені до намагання все вирішити й розподілити на урядовому рівні. Наслідком є нерозмежування державної та комунальної власності (крім землі), брак самостійних місцевих бюджетів. Формально місцеве самоврядування повністю належить міським і сільським територіальним громадам, а фактично перебуває під контролем державних органів, які нерозвиненість структури і традицій демократичного самоврядування використовують на власну користь.


Подобные документы

  • Поняття та види референдумів. Характерні особливості розвитку місцевого самоврядування в сучасній Україні. Модернізація інститутів управління територіальною громадою м. Дніпропетровська. Концепція сталого розвитку як чинник впровадження інновацій.

    магистерская работа [957,1 K], добавлен 05.06.2014

  • Особливості конституційної конструкції та моделі місцевого самоврядування в Україні. Проблеми реалізації права територіальної громади на місцеве самоврядування на законодавчому рівні. Неконституційні чинники впливу на розвиток місцевого самоврядування.

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.09.2014

  • Основні теорії міського самоврядування. Теорія вільної громади. Муніципальні системи зарубіжних країн. Історичний досвід розвитку інститутів самоврядування в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку місцевого самоврядування на сучасному етапі.

    курсовая работа [38,9 K], добавлен 08.11.2012

  • Поняття місцевого самоврядування, основні засади організації та здійснення, історія становлення і розвитку в Україні. Характеристика ознак місцевого самоврядування та структура органів. Необхідність утвердження місцевого самоврядування у містах.

    контрольная работа [48,9 K], добавлен 16.12.2012

  • Історія розвитку місцевого самоврядування в Європі, закладення теоретичних основ вчення про нього та прийняття міжнародних документів. Становлення місцевого самоврядування в Україні з урахуванням досвіду демократичних держав, його конституційні засади.

    статья [34,5 K], добавлен 20.08.2013

  • Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні, етапи реформування місцевої влади. Правова основа діяльності місцевих Рад народних депутатів. Поняття державних органів місцевого самоврядування. Конкуренція між посадовими особами в регіонах.

    реферат [45,2 K], добавлен 11.12.2009

  • Місцеве самоврядування - право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ в інтересах місцевого населення. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні.

    реферат [36,3 K], добавлен 02.05.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.