Правопорядок як результат дотримання законності
Поняття законності як методу, принципу, режиму. Зміст та гарантії законності. Настання правопорядку у суспільстві за умов виконання вимог законності. Співвідношення правопорядку і суспільного порядку. Співвідношення законності, правопорядку та демократії.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.02.2011 |
| Размер файла | 105,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Загальна характеристика законності
- 1.1 Поняття законності як методу, принципу, режиму
- 1.2 Зміст та ґарантії законності
- 1.3 Принципи законності
- 2. Правопорядок як результат дотримання законності
- 2.1 Поняття і зміст правопорядку
- 2.2 Співвідношення правопорядку і суспільного порядку
- 3. Співвідношення законності, правопорядку та демократії
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Упорядкування суспільних відносин завжди було головною метою держави і права. Ефективне правове регулювання залишається їх головним завданням і в сьогоднішніх умовах. Така дуже складна сфера суспільної діяльності нерозривно пов'язана із фундаментальними категоріями юриспруденції: законністю і правопорядком. Ця тема потребує комплексного підходу, врахування як у практичному, так і теоретичному значенні. Тому не випадково проблему вивчення законності і правопорядку вважають однією з ключових у загальній теорії держави і права. Водночас вона виступає особливо важливою і для формування правової держави, розвитку демократії, адже практичний рівень законності і правопорядку є головним критерієм оцінки правового життя суспільства.
Сучасний етап української державності та курс на становлення демократичної держави потребують теоретичного обґрунтування правової сторони досягнення поставлених цілей. Без цієї роботи їхнє втілення на практиці прозводить до непередбачуваних наслідків. Забезпечення дотримання правопорядку в суспільстві, хоч і різною мірою, є одним із основних завдань юриста в процесі здійснення практичної діяльності. Крім того, ні в якому разі не потрібно забувати, що досліджувані поняття зв'язані з усією правовою системою, рівень розвитку якої значно впливає на авторитет держави.
Предметом даної роботи є головні ознаки законності та правопорядку, найбільш суттєві зв'язки між ними як юридичними явищами, вплив їхньої забезпеченості на розвиток суспільства і держави. Дослідження має здійснюватися на основі головних принципів: об'єктивності, плюралізму, конкретності. Для цього ми маємо змогу використовувати широкий спектр методів. До них належать загальнологічні: діалектичний, дедуктивний, індуктивний, аналіз, синтез, системний. Завдяки їх використанню формуються загальні висновки. Залежність ознак досліджуваних явищ від конкретного періоду вимагає часткового використання історичного методу. І нарешті, головними методами є порівняльно-юридичний, формально-юридичний та правове моделювання. З їх допомогою здійснюється якомога повніше виконання поставлених завдань, порівняння різних точок зору в теорії та форм реалізації у практиці.
Розглядові важливих аспектів законності та правопорядку присвячували свої праці багато науковців. Серед них А.Т. Боннер, С.С. Алєксєєв, О.Б. Венгеров, В.В. Копєйчиков, В.М. Корельський, В.С. Нерсесянц, М.В. Вітрук, В.В. Лазарєв, О.Ф. Скакун, В.В. Сухонос, А.Б. Лисюткін, А.С. Шабуров, Ф.Н. Фаткіуллін, Ю.С. Шемшученко, Л. Горбунова, І.Д. Козочкін, А. Крижанівський, Ю. Крисюк, В.Н. Кудрявцев та багато інших вчених-правознавців. Довгий час вітчизняна юриспруденція досліджувала ці ключові поняття з точки зору домінуючої марксистсько-ленінської ідеології. Це не дозволяло науці об'єктивно їх оцінювати, формувати правильні висновки. Але ми не можемо відкидати праці радянських вчених, які попри велику ідеологізацію несуть в собі надбання наукової думки. Тому, наприклад, без урахування думок таких учених, розгляд даного питання не був би повним, не відображав проблему з різних сторін. Більше того, недоліки попередніх вчень мають враховуватися при подальшому розгляді в майбутньому.
Наука не стоїть на місці, тому постійно виникають різні нові судження, прогнози, висуваються гіпотези. Вивчення даної теми додає ускладнює і неоднозначність самих визначень „законність" і „правопорядок”. Кожен науковець трактує ці терміни по-своєму, тому в даній сфері існує багато думок, але водночас спостерігається широкий простір для подальшого розвитку наукових досліджень. Метою ж роботи є виділення ключових ознак, принципів понять та головних особливостей співвідношення правових категорій. Це можливо здійснити за умови співставлення та порівняння різних точок зору.
правопорядок законність суспільний демократія
Завданнями даної роботи, по-перше, є порівняння різних суджень науковців щодо поняття, змісту та принципів законності. Другим завданням є визначення цих же критеріїв для правопорядку, його порівняння із суспільним порядком та оцінка підходів до встановлення у різних державах. І нарешті, головним завданням роботи є визначення співвідношення законності та правопорядку, а також їх зв'язок з демократією як найбільш близькою за сутністю формою державного режиму.
1. Загальна характеристика законності
1.1 Поняття законності як методу, принципу, режиму
Оскільки дане поняття ЯКЕ???? має відразу кілька значень, то найчастіше їх вибір залежить від конкретної ситуації, необхідності застосування терміну. Тому така багатозначність не призводить до великої плутанини. За загальною дефініцією поняття "законність" звернемося до юридичної енциклопедії. Так, Ю.С. Шемшученко та С.В. Бобровник називають законність комплексним політично-правовим явищем, "що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний звязок права і влади, права і держави" Шемшученко Ю.С., Бобровник С.В. Законність // Юридична енциклопедія. - К. 1998. - Т. 2. - С. 498-499. Таким чином, суспільство, влада і держава мають діяти відповідно до чинного законодавства. За умов "ідеальних" законів законність стає юридичним вираженням справедливості. Цим пояснюється загальне значення законності у розумінні не лише теорії держави і права. Крім того, вона може бути окремим критерієм для діяльності держави, громадян і суспільства, а також оцінювати важливість закону, але в будь-якому разі забезпечує реальність права. Хоча і не слід ототожнювати законність із реалізацією права. Різні юридичні категорії охоплюють лише частину втілення права в життя. Будучи комплексним поняттям, законність охоплює всі сторони права: від його ролі в створенні закону до реалізації в юридичній практиці. Потрібно враховувати, що з функціональної точки зору законність може бути охарактеризована як принцип побудови і функціонування демократичної правової держави, як визначена нею вимога до діяльності суб'єктів, як метод (засіб) здійснення державної (політичної) влади, як стан (режим) суспільного і державного життя Общая теория права / Под редакцией В. К. Бабаева.- Нижний Новгород, ВИДАВНИЦТВО???, 1993. - С. 516..
По-перше, законність є методом здійснення державою владних повноважень. Саме нормами закону повинні керуватися органи державної влади у процесі їх здійснення. Це виходить з того, що у правовій державі діяльність влади підпорядковуєть законам, тобто є законною.Л. Горбунова повязує різне розуміння законності з етапами розвитку суспільства: „в рабовласницькому і феодальному суспільствах ідея дотримання законності мала характер безперечного підкорення волі правителів та базувалась на силовому авторитеті правителів. У період розвитку буржуазних відносин визріває та формується ідея рівності всіх перед законом, тобто принцип законності поступово перетворюється в загальнообов'язковий принцип діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України.- 2004. - С. 5.. О.Ф. Скакун головними ознаками методу законності називає такі умови:
1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;
2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;
3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - C.448..
Головна ознака законності як методу це те, що правова держава, виступаючи суб'єктом правотворчої діяльності, сама підпорядковується праву. Це стосується правомірності застосування права окремими органами влади, тобто зв'язок між державою і суспільством, який обов'язково регулюється законами. На їх основі здійснюється правильна правозастосовча діяльність. У такому разі законність стає методом державного управління шляхом встановлення норм права і принципом діяльності осіб за цими нормами. Відкинення вказаних умов викликає негативні наслідки.
За радянських часів законністю визнавалося точне і неухильне дотримання законів усіма суб'єктами. Передбачалося, що саме це стане вирішальною передумовою забезпечення правопорядку в комуністичному суспільстві. У цьому плані цікавим є вживання терміну „законність" головним ідеологом радянської держави В.І. Леніним: „Законність не може бути калузька і казанська, а повинна бути єдина всеросійська і навіть єдина для всієї федерації Радянських республік. Ленин В.И. О “двойном” подчинении и законности: Полн. собр. соч. 5-е изд. - Т. 45. -М, 1970. - С. 198.” Законність, як і законодавство, стає об'єднавчим фактором для всієї держави. Але в такому разі з'являється штучна обмеженість, прийняття до уваги лише одного аспекту: відношення суспільства до права. Діяльність же провотворчих і правозастосовчих органів не підпадає під законність взагалі. У статті 4 Конституції УРСР записано, що "радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян" Конституція (Основний Закон) УРСР (1978 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України. - Том 2.- К.: Ін Юре, 1997. - С. 638..В. Кудрявцев нарахував не менше 50 статтей Конституції СРСР, присвячених питанням законності та права. Але порівняння приписів з реальністю правової системи дозволяє зробити висновок, що для встановлення правопорядку шляхом дотримання законності суспільством, потрібно й самій державі керуватися верховенством закону. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности. - М.: Российское право, 1992. - с. 6-7. Ця проблема завжди булла характерна для тоталітарних режимів, коли влада приймала закони виключно для одностороннього управління суспільством. Норми мають відповідати демократичним засадам, оскільки від їх дотримання і залежить втановлення правопорядку. Такою є проблема організації державної влади та нормотворчості. Ще в ХІХ столітті, в період початку втілення буржуазно-демократичних ідей Монтеск'є сказав: "Коли я вирушаю до якої-небудь країни, я перевіряю не те, чи хороші там закони, а те, як вони виконуються, тому що хороші закони зустрічаються скрізь" Право и законность: Пер. с венг. - М.: Юридическая литература, 1987. - с. 46.. У період перебудови законість називали частиною соцалістичної демократії, покладаючи великі надії на ефективність законодавства. Тому вона неможлива без компетентності, глибокого знання діючих норм. Крім того, від кожного колективу і особи має вимагалися ще й творчий підхід, активні дії із сприяння процесу оновлення, здатність добиватися успіху, змінити на краще стан справ Пугинский Б.И., Шестакова М.П. Законность и дисциплина в хозяйственной деятельности. Пособие для слушателей народных университетов. - М.: Знание, 1987. - С. 15..
Звичайно, в умовах лібералізації політичної системи такі твердження є обґрунтовані і пов'язані в першу чергу з вивільненням особистості. Оскільки законність заснована на рівності, радянські правники пов'язували подальший розвиток права як надбудови тепер уже над ринковою економічною системою при якій свобода приватної власності стає рівною можливістю для всіх. Та саме нестабільність нового економічного укладу та різкість змін призвели до краху як фундаменту, так і надбудови.
Досить довго в юриспруденції тривала дискусія щодо співвідношення доцільності та законності. В принципі відхід від законності не можна обгрунтовувати посиланнями на доцільність. Відступ від наміченої в праві цілі за мотивами вигоди, користі чи інших подібних думок як незаконний, так і недоцільний. Він має розцінюватися в кращому випадку як зловживання правом (повноваженнями) навіть за умов, якщо зовні не виходить за межі велінь та правил правової норми, явно не відповідає її меті Фаткуллин Ф.Н. Основы учения о праве и государстве: Вводный курс. - Казань, 1997.. Юристи були єдині в тому, що найбільш доцільне рішення засноване на законі і питання про доцільність може ставитися тільки в рамках закону.С. С. Алексєєв вбачає в допущенні відходу від прийнятих законів й обході чи порушенні їх під приводом доцільності серйозну загрозу правопорядку в цілому Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. Т. 1. - М.: Юрид. лит., 1981. - С. 232..
Отже, метод законності присутній не лише у сфері здійснення влади. Так само цей термін може бути застосований і до поведінки фізичних чи юридичних осіб у сфері права. Вона ґрунтується на можливості суб'єкта здійснювати надані йому права і необхідності виконувати покладені обов'язки. Це є надзвичайно важливим для здійснення правового регулювання діяльності всіх суб'єктів права, а отже, і підтримання саме правопорядку в середині суспільства. Законність можлива лише за умови взаємної відповідальності держави та її громадян. Тобто з одного боку громадяни мають визнавати авторитет права, закону, а з іншого й державні управлінці мають бути компетентними та кваліфікованими Савченко О. Принцип верховенства права - нормативна основа громадянського суспільства та правової держави // Юридична Україна. -2006. - № 12. - С. 20. .
Визначення законності як принципу, на перший погляд, деякою мірою суперечить логіці. Не потрібно забувати, що існують ще й такі категорії як принципи самої законності. Тому відразу потрібно зазначити що вони є характерними лише для законності як правового режиму, тобто виступають його основними засадами. Принцип законності означає, що закон є основою правовідносин. Досить часто термін "законність" вживається для характеристики побудови системи нормативно-правових актів держави, тобто її ієрархічної структури. Цей принцип у системі законодавства дуже важливий, тому що саме він показує підпорядкування актів нижчого рівня актам вищого. Незалежна Україна в першій половині 90-х років не могла мати власної системи законодавства, яка б повністю відповідала змінам у колишній союзній республіці. Тому принцип законності цього періоду має специфічний характер. Наприклад, відсутність Основного закону позбавляє можливості говорити про повністю складену ієрархічну систему законів. Багато нових суспільних відносин не були врегульовані нормами права. Це досить типове явище для країн, в яких відбуваються швидкі зміни в економіці та політиці. Тільки закон, як нормативно-правовий акт, що прийнятий державою, нею гарантується та захищається, може встановлювати, змінювати та припиняти правовідносини. Тільки закон може виражати загальнонародну, а відтак, і державну волю Агафонов С. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення // Юридичний журнал. - 2006. - №1. - http://www.justinian.com.ua/. Більш загальне трактування законності дає Л. Горбунова: „Це матеріально обумовлений, що характеризується правовою єдністю, режим діяльності (поведінки) суб'єктів права, котрий складається на підставі розуміння, своєчасного, загального та чіткого проведення в життя науково обґрунтованих правил створення, вдосконалення, конкретизації, тлумачення, реалізації та охорони законів і підзаконних актів, які перебувають у системних відносинах чітко визначеної нормативно закріпленої координації та субординації один до одного для комплексної організації і регулювання суспільних відносин” Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України.- 2004. - № 2. - С. 6..
Щодо державного апарату, то для нього принцип законності проявляється як прагнення діяти в межах чинного законодавства. Так само законність є одним з найважливіших принципів правового регулювання. Проявом характеристики законності є єдність ознак: зовнішньої (формальної) та внутрішньої (суттєвої). Перша є обов'язком виконання приписів законів та підзаконних актів усіма суб'єктами, а друга характеризує якість законів, наявність науково обґрунтованих та відповідних праву законів Демків Р. Розвиток принципів правового регулювання в умовах розбудови правової держави // Юридична Україна. - 2006. - № 8. - С. 21..
Найбільш загальне уявлення про законність дає її визначення як режиму соціально-політичного життя, що характеризує реальність законів та ступінь їхнього втілення. Таке судження узагальнює попередні, тому що воно називає законність вимогою точного дотримання писаного права усіма субєктами. Управління відносин з допомогою законності також дуже тісно пов'язане з режимом. При цьому законність виступає як основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, всіх ланок його політичної системи. Саме вона вносить в нього відповідну гармонію, яка звичайно ж, підкріплюється правом. Однак законність розвивалась разом з правом і суспільством і в сучасному вигляді постала, коли відбулося формування буржуазної демократії, а право стало мірою свободи формально рівних індивідів. Законність в цей період сформувалась як ідея, як конституційний принцип, як режим життя демократичного суспільства. Таким чином, законність визначає зміст конкретних правових систем, її дія зв'язується лише з правовими законами і вона стає правозаконністюПротасов В.Н. Теорія права и государства. Проблеми теории права и государства. - 2-е изд., пере раб. и доп. - М.: Юрайт-М, 2001. - 346 с..
Загалом же розвитку законності сприяють з одного боку розгалужена система законодавства (частка держави), а з іншого - високий рівень правової культури населення в щоденній реалізації права (частка суспільства). Коли ж закони регулюють відносини всього суспільно-політичного життя, піднімаються над ним, тоді третє визначення дійсно стає найбільш повним.
1.2 Зміст та ґарантії законності
Українські вчені Ю.С. Шемшученко та С.В. Бобровник змістом законності називають „вимоги загальності права, верховенства закону, рівності всіх суб'єктів перед законом, стабільності правопорядку, нормативної обґрунтованості правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння і застосування права, нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності” Шемшученко Ю.С., Бобровник С.В. Законність // Юридична енциклопедія. К., 1998. - Т. 2. - С. 498. . А.С. Шабуров виділяє лише три головних елементи змісту: загальнообов'язковість, ідея законності, конституційність Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред.: В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. - М.: Издательская группа НОРМА--ИНФРА.М, 1997. - с.438-439. . Така класифікація виділяє в змісті законності три найважливіші сторони: відношення до права всієї держави, суспільства та законів. М.В. Вітрук відносить до найголовніших ознак законності такі вимоги:
1. Наявність у суспільстві правового законодавства, тобто встановлення саме право законності.
2. Повне втілення, реалізацію Конституції та інших законів у діях усіх суб'єктів.
3. Ефективний захист дії Конституції та інших законів Общая теория права. / Под редакцией В. К. Бабаева.- Нижний Новгород, 1993. - С. 528-529..
Вимога діяти згідно закону відноситься до всіх, хто знаходиться в межах дії права. Від постановлених державою правил не може ухилятись ніхто, так само як і держава не повинна ухилятися від забезпечення і захисту законних прав особи. Загальність (загальнообов'язковість) права має зміцнюватися рівністю всіх суб'єктів перед законом. Без цього навіть уявити демократію в державі неможливо. Але в цьому разі потрібно ще й враховувати недосяжність ідеалу рівності. В.Н. Кудрявцев надає соціальній рівності велике значення: „Доки в суспільстві існує нерівне положення людей в сфері виробництва матеріальних и духовних цінностей, не можна говорити про їх рівність перед законом, а отже, і про законність в чистому вигляді” Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Гос-во и право. 1997. -№3.. Взагалі проблема свободи, рівності і справедливості є надзвичайно актуальною для сучасного будівництва правової держави. У статті В.С. Нерсесянца ми знаходимо пояснення співвідношення цих трьох понять: „ Рівність (загальна рівна міра) включає в себе свободу і справедливість, свобода - рівну міру і справедливість, справедливість - рівну міру і свободу” Нерсесянц В.С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливости // Социс. - 2001. - № 10. - С. 4..
С.С. Алексеєв об'єднує рівність всіх перед законом, відсутність привілеїв, вищу силу закону, невідворотність юридичної відповідальності за правопорушення в один елемент: ідею законності Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. Т. 1. - М.: Юрид. лит., 1981. - с. 219.. Тому ми не можемо стверджувати про великі відмінності у викладених класифікаціях
Законність є вираженням верховенства закону при регулюванні суспільних відносин, а різні її тлумачення пояснюються тим, над чим саме проявляється це верховенство. Це може бути діяльність державних органів, окремих осіб чи навіть інші нормативно-правові акти. Відмінити дію закону може лише орган, що його прийняв. Особливість Конституції - перевага над законами робить конституційність важливим елементом законності.
До важливих ознак законності невипадково відносять і встановлення стабільного правопорядку та охорону прав громадянина, адже це є чи не найголовнішими результатами її дотримання. При цьому законність не потрібно змішувати загальнообов'язковістю права, і сенс її існування зв'язаний, в першу чергу, саме із законами та публічно-правовою сферою відносин у суспільстві.
Єдність розуміння і застосування права потребує однозначності при його реалізації. З цим перекликається і потреба нормативної обґрунтованості правових рішень, за умови того, що норми стають відповідними реальним відносинам. О.Ф. Скакун виділяє основні вимоги законності у сфері реалізації права:
1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права);
2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин;
3) правильне тлумачення правових норм;
4) стабільність судової практики та ін Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С.451..
З боку державних органів законність потребує нагляду, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності. При цьому держава не лише формально закріпляє правові норми, але й забезпечує (політичними, організаційними, правовими засобами) їх реалізацію та захист прав. Необхідна відповідність змісту закону потребам життя, дотримуватися субординації в нормативних актах, своєчасне створення закону і його скасування, забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку їх чинності, видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитамиТам же. Там само. - С. ???.
Як метод державного регулювання суспільством, законність передбачає, що свої функції держава здійснює виключно правовими засобами - шляхом прийняття нормативних актів и забезпечення їх неухильної реалізації. А оскільки правове регулювання поширюється на різні сфери суспільного життя, необхідна достатня повнота її регламентації. В той же час законність є принципом діяльності держави. Всі її органи, організації и установи самі зв'язані правовими нормами, діють в їх рамках и для їх реалізації. Законність є антиподом сваволі та беззаконня и передусім самої державної влади. Відтак, відповідальність, як реакція держави на протиправні дії суб'єктів правовідносин, „має на меті не тільки покарання правопорушника у вигляді накладення на нього юридичних санкцій, що виражаються у негативних наслідках для особи та майнового стану правопорушника, а й відновлення принципу справедливості, як складової принципу законності” Агафонов С. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення // Юридичний журнал. - 2006. - №1. . Причому в різних державах справедливість може трактуватися по-своєму.
Основним носієм законності є діяльність (поведінка) людей. Але через неї ознаку законності, тобто відповідність праву, набувають й інші об'єкти - нормативні и правозастосовчі акти, різноманітні документи, відносини людей та ін. Їх законність чи незаконність в багатьох випадках має особливо важливе значення. Зміст законності значно залежить від складу її суб'єктів. Більшість учених зв'язують поняття законності з діяльністю всіх учасників суспільних відносин. Однак існує думка, яка значно звужує цей склад, виключаючи із нього громадян. Проходить звуження сфери законності. Нормативна сторона законності визначається характером і змістом правових норм, дотримання і виконання яких утворює це поняття. Більшість авторів пов'язують законність с необхідністю дотримання всіх правових норм Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1996. -с 219..
Здавалося б, законність, як надзвичайно позитивний для держави і суспільства режим, має активно впроваджуватися і діяти в усіх демократичних країнах, але на шляху її ствердження є багато складних проблем. Серед них найголовнішими є
- недосконалість законодавства;
- можливість порушення законності як принципу певної діяльності;
- невідповідність державного режиму декларованим целям.
Недосконалість законодавства найбільш вдаряє по ієрархії законів. О.Ф. Скакун відзначає, що „важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення - додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості” Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С.446.. Тому законодавча діяльність просто не може здійснюватися некомпетентними суб'єктами. Роль законодавчої влади в забезпеченні законності є первинною, оскільки саме вона приймає і скасовує закони, визначає необхідні умови встановлення правопорядку. Оцінити стан законності в країні можна тільки за тим, в якій мірі закони відображають об'єктивні потреби суспільного розвитку.
Можливість порушення законності внаслідок її неоднозначності виявляється у двох формах. „Найпростіше визначення цього поняття буде у випадку, якщо ми скажемо, що порушувати законність - означає не приймати до уваги діючі правові норми в цілому або деякі з них, не рахуватися з ними або „надмірно" застосовувати їх. Але насправді все є набагато складніше. Відомо, що й сам закон - правова норма - може розглядатися як „порушення закону” Право и законность: Пер. с венг. - М.: Юридическая литература, 1987. -с 48.. Це відбувається при поганій організації законодавства або при політичній чи правотворчій поведінці, яка з різних причин не регулює суспільні відносини. Порушення законів, здійснені громадянами та іншими особами, не виступають в якості порушень законності, вони є порушенням правопорядку в суспільстві Общая теория права. / Под редакцией В. К. Бабаева.- Нижний Новгород, 1993. - С.528.. Актуальною є проблема „легітимізації беззаконності”, тобто „процесу суспільного визнання, пояснення і виправдань невідповідності дії осіб, фактів, суспільних відносин праву, законам, підзаконним нормативно-правовим актам держави” Бігун В. Як унеможливити легітимацію беззаконності. Тези до теми в сучасному українському контексті // Юридична газета. - 2007. - №23. / www.yur-gazeta.com..
Напевно найбільш показовою є перешкода реальності законності з боку державної влади. Саме керівництво Радянського Союзу показало яскравий приклад як можна обходити законність для своєї політико-ідеологічної вигоди. Якщо видані державою правові норми закріплюють і охороняють інтереси тільки окремих осіб чи певних соціальних груп, не враховуючи загальних та індивідуальних інтересів всього населення країни, - законність відсутня. Якщо правові норми лише формально відображають інтереси різних прошарків населення, але не гарантують їх, - то і в цьому випадку ні про яку законність не йдеться. До неправових перепон широкого впровадження законності також можна віднести протидію недержавних організацій, які переслідують власні інтереси, економічну нестабільність, слабкий розвиток правової культури населення тощо.
У зв'язку з цими проблемами в юриспруденції існує поняття ґарантій законності. Ґарантії - комплекс засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.
В.В. Сухонос виділяє дві категорії ґарантій: загальні (міжнародні, політичні, економічні, ідеологічні) та юридичні. Юридичні, у свою чергу, поділяються на конституційно-правові та спеціально-юридичні. До спеціально-юридичних ґарантій належать наступні: обов'язок держави й інших суб'єктів суспільних відносин строго дотримувати і виконувати закони при здійсненні своєї діяльності, нормативне роз'яснення законів, норми, що регулюють державний примус та норми, що передбачають юридичні санкціїСухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми.: ВТД „Університетська книга”, 2005. - С.425. Важливість конституційного права виділяє конституційно-правові ґарантії в окремий вид, оскільки вони закріплюють основні засади законності в державі на найвищому рівні.
В.В. Лазарєв дещо по іншому класифікує ґарантії: правові, політичні, культурні, економічні. Правові він також поділяє, але на ті, що стосуються удосконалення законодавства, нагляду і контрольних заходів (законодавчих та управлінських органів; відомчий, судовий, суспільний контроль; прокурорський нагляд) захисту та відповідальност Основы права: Учебн. пособие для средних специальных учебных заведений. -- 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. В.В. Ла-зарева. -- М: Юристъ, 2001. -- С. 329.. Такий поділ за видами соціальної діяльності теж не можна відкидати, тому що досягнення законності в державі можливе за умови ефективної роботи усіх органів та суспільства.
Нерсесянц В.С. до юридичних ґарантій забезпечення правової законності відносить такі вимоги:
- достатньо розвинена і постійно вдосконалювана система діючого правового законодавства;
- розвинений стан юридичної науки;
- розвинена система підготовки и перепідготовки юридичних кадрів;
- високий рівень суспільної і професіональної юридичної правосвідомості;
- правова активність громадян, юридичних осіб, суспільних організацій і громадянського суспільства в цілому;
- розвинені процесуально-правові форми реалізації норм права;
- розвинені організаційно-інституціональні форми спеціального державного и суспільного контролю і т. д Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. -М.: Издательская группа НОРМА--ИНФРА.М, 1999. - С.226-227.
Венгеров О.Б. серед юридичних ґарантій називає хорошу якість законів, фінансове, кадрове, матеріальне забезпечення виконання законів. Відповідальність, наявність правозахисних органів та інші елементи юридичних ґарантій входять в усю систему ґарантій законності. Сюди ж входять матеріальні, політичні, ідеологічні культурні, технічні ґарантії, які створюються державою, суспільством для верховенства закону Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. - 3-е изд. - М.: Юриспруденция, 1999. - С.432..
Схожий поділ проводить і О.Ф. Скакун, яка виділяє загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні та організаційні) ґарантії законності.
Юридичні ґарантії законності за найближчими цілями такі:
1) превентивні (запобіжні) - полягають в запобіганні правопорушенням: відвернення порушень адміністрацією трудових прав громадян, недопущення незаконного звільнення;
2) припиняючі (такі, що кладуть край) - спрямовані на припинення виявлених правопорушень: затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;
3) відновлюючі - виражаються в усуненні або відшкодуванні негативних наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове вилучення майна із чужого незаконного володіння;
4) каральні, або штрафні, - спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення.
Юридичні ґарантії законності за суб'єктами застосування можуть бути такими:
парламентські;
президентські;
- судові;
прокурорські;
адміністративні (управлінські);,
контрольні;
муніципальні (місцеві) Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С.452-454.
Наприклад, без дієвої системи правосуддя ні про яку законність не може бути мови. Внаслідок надмірної політизації цієї гілки влади суспільство позбавляється того судді, який говорить, що є законним, а що - ні. Значення загальних ґарантій законності пояснюється реалістичною стороною встановлення законності. Міжнародні, політичні, економічні та ідеологічні ґарантії зачіпають законність лише в певній мірі. Тому вони є важливими, але другорядними порівняно з юридичними.
1.3 Принципи законності
Принципами законності прийнято називати основні ідеї, засади, що виражають зміст законності. За радянських часів такими принципами визнавались: верховенство закону, єдність законності, недопустимість протиставлення законності і доцільності, гарантованоcті прав і свобод особистості, взаємозв'язок законності і культурності та ін Общая теория права. / Под редакцией В. К. Бабаева.- Нижний Новгород, 1993. -С.525..
На сьогодні ж більшість правознавців також виділяє такі основні принципи законності: верховенство, єдність, доцільність та реальність Див.: Основы права: Учебн. пособие для средних специальных учебных заведений. -- 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. В.В. Ла-зарева. -- М: Юристъ, 2001. --С.330.; Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми.: ВТД „Університетська книга”, 2005. -С.418-420..В.М. Протасов та А.Б. Лисюткін розширюють цей список, додаючи гарантованість основних прав і свобод громадян, невідворотність покарання за скоєне правопорушення, недопустимість підміни законності доцільністю, зв'язок законності і культурності Див: Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1997. - С.516.; Протасов В.Н. Теорія права и государства. Проблемы теории права и государства. - 2-е изд., пере раб. и доп. - М.: Юрайт-М, 2001. - С.215-216.О. Ф, Скакун також значно розширює обсяг принципів законності. Вона включає до цього списку шість принципів:
1. Верховенство закону щодо всіх правових актів.
2. Загальність законності.
3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії.
4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності.
5. Невідворотність відповідальності за правопорушення.
6. Обумовленість законності режимом демократії Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. -С.449-450..
А.С. Шабуров виділяє лише три принципи: єдність, всезагальність, доцільність. Також він зазначає, що єдність законності та культурності чи законності та демократії не є загальними принципами: „не відкидаючи подібної єдності, підкреслимо, що зв'язки законності с іншими явищами не можуть виступати в якості принципів. Крім того, всі вони охоплюються змістом принципу доцільності Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред.: В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. - М.: Издательская группа НОРМА--ИНФРА.М, 1997. - С.443-445”. Ми ж не можемо не додати до скороченого переліку важливий принцип реальності. Таким чином можна охарактеризувати найбільш загальні принципи законності.
Принцип єдності полягає у двох планах: територіальному та суб'єктивному. Територіальна єдність законності визначається як дія законів і нормативних актів на всій території держави. Це означає, що не може бути регіональної законності. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовчої діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права.
Водночас, не слід вважати цей принцип як жорстку заборону місцевим органам управління приймати свої акти. Даний принцип лише забороняє прийняття норм, що суперечать загальних прав, тобто рамки, визначені Конституцією та загальнодержавними законами, не повинні порушуватися на нижчих щаблях. Цей принцип законності особливо складно втілюється при федеративному державно-територіальному устрої, коли суб'єкти федерації приймають невідповідні федеральним закони чи нормативно-правові акти. Суб'єктивний план полягає у прийнятті актів певними суб'єктами правотворчості. Головний показник дотримання принципу єдності - прийняття та застосування правових норм здійснюється певними суб'єктами на визначеній території в одному напрямку, для чіткого врегулювання суспільних відносин несуперечними між собою актами.
З цим принципом багато вчених порівнюють принцип загальності. Він характеризує дію законності за колом осіб, тому що вона є загальною для всіх без винятку. З цього приводу в літературі ведеться дискусія, оскільки частина вчених в порушенні законодавства окремими особами порушення законності не вбачає. В такому разі вимоги дотримання законності поширюється лише на державні органи. Деякою мірою це так, тому що більшість вимог законності звернена до держави. Але ми не можемо повністю погодитися з цими твердженнями, оскільки масові правопорушення будь-якими суб'єктами підривають режим законності. Тому компромісним буде визнати нерівномірність відношення до законності державних органів та окремих громадян.
Все законодавство держави, таким чином, становить систему взаємоузгоджених між собою елементів. Принцип верховенства законності робить цю систему більш структурованою. Він складається „з вимоги відповідності законів Конституції, а підзаконних нормативних актів - законам” Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми.: ВТД „Університетська книга”, 2005. -С. 418.. На кожному нижчому рівні йде деталізація регулювання, але загальні засади (принципи), закладені ще на вищому рівні. Тому цей принцип деякою мірою подібний з принципом єдності.
Принцип доцільності, як ми вже наголошували, є збірним відразу для кількох. Це необхідність вибору варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності. При потребі врегулювання суспільних відносин виникає доцільність у створенні нових норм, або застосування вже існуючих. При цьому він об'єднує і ті загальні засади, на основі яких здійснюється правотворчість чи правозастосування. Саме на цій стадії з'являються принципи гарантованості основних прав і свобод громадян, зв'язку законності і культурності, обумовленості законності режимом демократії, невідворотності покарання за скоєне правопорушення з класичним вираження принципу законності - nullum crimen, nulla poena sine lege (нема злочину, нема покарання без вказівки в законі) Козочкин, И.Д. Принцип законности в современном американском
уголовном праве //Правоведение. -2005 . - № 6. - С. 48..
Принцип реальності також є важливим для законності. Багатьма вченими він відкидається, оскільки приймається за належне. Але ж досвід попередніх років засвідчує необхідність відповідності реального стану декларованим цілям. У законодавстві не повинно бути таких норм, виконання яких є неможливим. Інакше законність формально порушується у будь-якому випадку, але через некомпетентну діяльність законодавчого органу.
Варто відзначити, що завдяки своїм принципам законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а порушення цих принципів, їх недооцінка призводять до порушення законності, приниження її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому, неможливості досягнення правопорядку.
2. Правопорядок як результат дотримання законності
2.1 Поняття і зміст правопорядку
Визначення поняття правопорядку є дещо простішим ніж законності. Воно супроводжується назвою видового поняття і виділенням ключової видової ознаки. Отже, виходить, що правопорядок - це суспільний порядок, заснований на праві Шемшученко Ю.С. Правопорядок // Юридична енциклопедія. - К., 1998. - Т. 5. - С. 48. . Правопорядок настає у суспільстві лише за умов точного виконання вимог законності, він має нерозривний зв'язок з правом. Право є основою для нього, а законність - одним з найголовніших принципів. У цьому головна відмінність правопорядку від суспільного порядку.
Саме взяття за основу правових норм, а звідси і забезпечення державою, робить правопорядок унікальним з точки зору теорії держави і права. У найбільш загальному розумінні встановлення правопорядку виступає не лише як фактичний результат дотримання законності, а як мета правотворчості держави. Правопорядок є головною метою правового регулювання суспільних відносин, саме для його досягнення видаються нормативні акти і вживаються заходи, направлені на забезпечення законності Основы права: Учебн. пособие для средних специальных учебных заведений. -- 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. В.В. Ла-зарева. -- М: Юристъ, 2001.. Таким чином, право стає головним інструментом держави в процесі здійснення влади. Саме держава формує систему права і забезпечує його реалізацію. Стабільний правопорядок передбачає наявність якісного законодавства і високого рівня додержання законності, характеризується послідовним демократизмом та гармонійним поєднанням суспільних і особистих інтересів. Заснований на праві і законності, правопорядок є необхідним елементом правової держави.
Академік В.С. Нерсесянц дає визначення правопорядку з точки зору сфери регламентації: правовий порядок (правопорядок) - це порядок взаємовідносин суб'єктів права в сфері правового регулювання. Таке визначення має свої особливості, порівняно з його прив'язаністю до норм права. Оскільки правопорядок не є повністю відособленим від решти соціальних норм, то воно навіть є більш точнішим. Вчений також розрізняє абстрактно-необхідний порядок від реального Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. -М.: Издательская группа НОРМА--ИНФРА.М, 1999. - С.530-531..
Перший вид означає предмет регулювання, статичне значення права, абстрактні норми об'єктивного права, які передбачають необхідний порядок взаємовідносин в певній сфері. Отже, мається на увазі передбачений і закріплений в законодавстві правовий порядок вирішення тієї чи іншої справи. Він лише відображає прагнення до досягнення фактичної мети. Реальний правопорядок як результат дійсного дотримання в житті вимог необхідного правопорядку, наявний підсумок реальної дії на практиці норм об'єктивного права, їх реалізації в правових формах, їх конкретизації і втіленні у вигляді суб'єктивних прав, виконання у вигляді суб'єктивних юридичних обов'язків та ін.
Під реальним правопорядком, таким чином, мається на увазі фактично отримуваний і реально функціонуючий абстрактно-необхідний правопорядок, тобто необхідна практична дія (реалізація) норм об'єктивного права. Очевидно, що реальний правопорядок може бути результатом дотримання вимог лише правового закону и відповідної правової законності. Як і законність, правопорядок тісно пов'язаний з державою. З точки зору юридичного лібератизму В.С. Нерсесянц стверджує, що держава „виступає як правова форма публічної влади, яка встановлює і захищає визначений, законодавчо закріплений правопорядок, в рамках якого пряме насилля (з боку всіх, у тому числі й влади) заборонене, а допущене правом застосування сили перетворене в правовий (державно-правовий) примус у формі і межах санкції права (правового закону) ” Нерсесянц В.С. Право как необходимая форма равенства, свободы и справедливости.//Социс. - 2001. - № 10. - С 10.. Таким чином, роль держави у встановленні правопорядку і його підтриманні є надзвичайно важливою. Також ми можемо відзначити обмеженість дій державних органів саме методом законності.
Крім того, правопорядок є реальним підсумком, результатом дії законності як конституційного принципу и режиму суспільного життя. На думку В.М. Протасова, він включає в себе систему правових відносин суспільства, що вже склалася, і правомірну поведінку. Також він враховує твердження В.В. Лазарєва, який називає правопорядок "визначеною властивістю системи суспільних відносин, втіленою в такій упорядкованості соціальних зв'язків, яка забезпечує узгодженість і ритмічність суспільного життя, безперешкодне здійснення учасниками суспільних відносин своїх прав і обов'язків і захищеність їх обґрунтованих інтересів, суспільний і особистий спокій" Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. - 2-е изд., пере раб. и доп. - М.: Юрайт-М, 2001. - С. 216.. Якщо вважати правопорядок властивістю системи суспільних відносин, то це ускладнюватиме його розуміння. Проблема полягає у тому, що сам по собі правопорядок не може бути властивістю даної системи, а от його встановлення та забезпечення дійсно стають для громадянського суспільства невід'ємними властивостями.
Але існує й інша теза, за якою правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С. 492.. На нашу думку, вона є більш прийнятною, але потрібно зауважити, що не для кожної системи частка правопорядку буде однаковою. Особливо це буде зрозуміліше, якщо вважати, що є відносини, впорядковані не лише правовими нормами, або не впорядковані взагалі. В.В. Копєйчиков дає схоже визначення правопорядку як „системи суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються в суспільстві відповідно до вимог норм права” Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998.- С. 253.. Зрештою, дане судження не суперечить визначенню правопорядку як певного стану урегульованості суспільних відносин. Основні відмінності побудовані на розумінні того, що являє собою правовий порядок: систему відносин чи їх стан. Але якщо в даному випадку взяти до уваги теоретичну несуперечність двох думок, то можна прийти до об'єднаного висновку: будучи системою суспільних відносин, правопорядок виступає як їх загальний стан. Тільки систему слід розуміти як сукупність багатьох видів суспільних відносин, а стан виступає як загальна характеристика їхньої цілісності. Виділяють також елементи правопорядку. Їх можна класифікувати на три головних види:
1. Статична частина: суб'єкти права, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами.
2. Динамічний зв'язок: правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та ін.).
3. Інтегративний зв'язок: упорядкованість усіх елементів структури - суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами системи права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації - розпорядку, у рамках якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х.: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. - С. 494-495..
Але які умови потрібні для виникнення цього стану? Чітку відповідь на це питання, напевно зможе дати лише філософія. Гуго Гроцій писав про те, що „правопорядок створюється людьми, виходячи з уявлень про „розумний" стан суспільних відносин” Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. - 2004. - № 8. - С. 25. . Отже, природно-правова доктрина розглядає правопорядок саме як стан у суспільстві з відносинами, побудованими на принципах розумного співіснування. Поняття правопорядку має міцне філософське підґрунтя. І. Кант, приділяє увагу такому правовому устрою, за якого „особа повинна бути захищеною від свавілля та беззаконня. Право базується на розумі та свободі, громадянин має право не коритися іншому законові, крім того, на який він дав свою згоду, народ має право на опір правителю тільки у випадку нехтування його прав Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. - 2004. - № 2.- С.6.”. Таке специфічне розуміння законності та правопорядку пов'язане з особливостями історичного періоду. Але ми знаємо, що безмежна свобода не може вести до правопорядку. Таким чином, існує суперечність щодо можливості його встановлення. У зв'язку з цим ми можемо навести ще один принцип, закладений у працях німецького філософа: „Дій зовні так, щоб вільний вияв твоєї волі був сумісний із свободою кожного у відповідності із загальним законом”.
З точки зору позитивістів реалізація будь-якого закону (в тому числі і свавільного), автоматично дає в підсумку "правопорядок". Такому правопорядку, як і відповідному законодавству та законності, не вистачає головного - правової якості. Але подібно до того, як не кожен закон є правовим законом, так само не кожен законопорядок є правовим порядком Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов. -М.: Издательская группа НОРМА--ИНФРА.М, 1999. - С. 532..
Подобные документы
Поняття законності та правопорядку. Юридичні гарантії законності в Україні. Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку. Правове регулювання представляє собою складний і багаторівневий процес.
курсовая работа [29,3 K], добавлен 19.05.2002Загальнотеоретична характеристика, поняття та структура правопорядку як елементу правової системи і суспільного порядку. Властивості, принципи та функції правопорядку, значення та юридичні гарантії принципів законності в процесі дотримання правопорядку.
курсовая работа [48,8 K], добавлен 21.02.2011Проблеми законності і правопорядку. Сутність поняття "режим законності". Право як регулятор суспільних відносин. Основні принципи законності. Законність як невід'ємний елемент демократії. Економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні гарантії.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 16.03.2010Поняття та основні принципи законності. Юридичні гарантії законності як вид спеціальних гарантій законності. Особливість відображення правового характеру організації суспільно-політичного життя, органічної взаємодії права та влади, права та держави.
реферат [34,8 K], добавлен 12.04.2019Функція забезпечення законності і правопорядку як одна з важливих основних внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави. Реформа системи правоохоронних органів. Захист прав і законних інтересів громадян. Боротьба зі злочинністю.
реферат [43,8 K], добавлен 13.05.2011Поняття законності в структурах виконавчої влади, підходи до її розуміння, особливості системи способів її забезпечення. Юридичний механізм впровадження законності. Контроль та нагляд, їх основні види. Гарантії законності як комплекс специфічних факторів.
курсовая работа [54,7 K], добавлен 17.10.2012Забезпечення законності, головна мета правових гарантій. Поняття, система, основні види правових гарантій. Загальні та спеціальні гарантії законності. Закон і порядок у взаємовідносинах громадянина та співробітника міліції. Відповідальність перед законом.
курсовая работа [38,4 K], добавлен 22.02.2011Поняття та співвідношення моралі і права, посилення їх узгодженого впливу на суспільство і систему суспільних відносин. Гарантії законності. Роль особистих моральних цінностей та правопорядку у діяльності державного службовця в сучасних умовах розвитку.
реферат [16,1 K], добавлен 02.02.2011Гарантія як один із засобів забезпечення використання зобов’язань, що застосовуються у відносинах між органами та організаціями. Сутність законності, її елементи та суб’єкти. Особливості класифікації юридичних гарантій законності за найближчими цілями.
реферат [35,7 K], добавлен 25.04.2011Поняття та зміст самої законності як правової категорії. Співвідношення понять "режим" та "законність". Демократичні принципи організації і функціонування держави. Складові елементи правових гарантій. Парламентський контроль, що здійснюється Омбудсменом.
реферат [28,4 K], добавлен 02.05.2011
