Механізм державної влади та його структура

Загальне поняття, структура та складові елементи механізму держави. Принципи організації і діяльності державного апарата. Актуальні напрямки перебудови та подальшого формування державного механізму України. Державна податкова адміністрація України.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.09.2012
Размер файла 60,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Нормативно-правові неузгодженості та помилки в ході будівництва конституційно-правових засад України, загострили питання про конституційну реформу. На сьогоднішній день наша держава переживає новий етап в її шляху до демократії. Ідею конституційної реформи запропонував Президент України, Леонід Данилович Кучма, в 2000 році, по його ініціативі було скликано всеукраїнський консультативний референдум. Для обговорення виносилися питання про встановлення парламентсько-президентської форми правління, двопалатного парламенту, зменшення складу депутатів до 300 осіб та позбавлення принципу недоторканості депутатів України. Більшість населення України позитивно сприйняла ці пропозиції. Наступним кроком до конституційної реформи став Указ Президента України від 06.0302003 року «Про внесення змін до Конституції України», він був підготовлений та затверджений постановою Верховної Ради України. В ході обговорення цього законопроекту було висловлено різні погляди на доцільність конституційної реформи в Україні на даному етапі розвитку. Серед них були такі пропозиції як: поряд з вимогою радикальних змін, запропоновано залишити змішану форму правління, тільки провести системні узгодження та розставити нові акценти повноважень парламенту та президента, передбачивши їх перерозподіл на користь парламенту.

Більшість вчених-юристів підтримують запропонований Президентом України законопроект, але вони не погоджуються з деякими її положеннями. Це передусім положення про встановлення двопалатного парламенту в Україні замість однопалатного. Наша держава є унітарною оскільки містить одну самостійну територіальну одиницю - Автономну Республіку Крим. Враховуючи світовий досвід унітарних та федеративних держав можна стверджувати, що двопалатний парламент має багато переваг: забезпечення стабільності державного устрою незалежно від зміни політичної орієнтації верхньої палати, стати на перешкоді різкій зміні політичного курсу ; забезпечення високої якості законів; урівноваження президентської та парламентської влади; поєднання загальнодержавних та регіональних інтересів.1

Однак деякі вчені зокрема Козюба та Мартиненко вважають, що запропоновані зміни в парламенті треба здійснювати в державі, коли сформувалися необхідні умови , підготовлено необхідну для цього законодавчу базу, вироблено процедуру створення двох палат. В нашій державі цього ще нема, ще не завершена адміністративно-територіальна реформа. Тому Президент України мав рацію, коли зняв пропозицію введення двопалатного парламенту на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Але низку пропозицій Президента України було прийнято, зокрема зміни форми правління в нашій державі на парламентсько-президентську республіку. За цієї форми правління деякі повноваження президента переходять до повноважень парламенту, зокрема це формування уряду, відповідальність уряду не тільки Президенту України а ще й Верховній Раді України. Також за цієї реформи передбачається, що кандидатуру Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією парламентської більшості.

У своїй роботі я згадала деякі головні аспекти цієї конституційної реформи, які якісно змінять апарат нашої держави, н мою думку після того як ця реформа ввійде в дію більш якісніше буде встановлено розподіл влади та співпраця і взаємозв'язок між владним органами держави, що забезпечить більш якісно представляти інтереси українського народу в управлінні державою.

3.3 Структура державного апарату України

До складу державного апарату України входять такі органи влади:

Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві та Севастополі, Судові органи влади ( Конституційний Суд та суди місцевої юрисдикції),Прокуратура України.

Систему органів державної влади можна також розділити по вертикалі на центральні та місцеві. До центральних відносяться Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та міністерства, суди. До місцевих відносяться державні адміністрації в областях, районах та містах Києві та Севастополі.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову. Таким чином єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України відповідно до статті № 75 Конституції України в якій зазначається , що « єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України»1 ; виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, відповідно статті № 113.

Конституції України, в якій говориться, що « Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади …»2 , а також центральні та місцеві виконавчі органи; судова влада здійснюється Конституційним Судом, Верховним Судом, вищим арбітражним судом та загальними судами.

Державний апарат України діє за такими принципами:

· Демократизм

· Поділ влади

· Національна рівноправність

· Законність

· Суверенність

· Гуманізм і милосердя

· Поєднання переконання і примусу

· Соціальна справедливість

· Відкритість, гласність, врахування громадської думки.

3.3.1 Вищий представницький орган державної влади

Вищим представницьким та законодавчої влади в Україні Є Верховна Рада України.

Вона наділена правом вирішувати будь-які питання політичного життя крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або відповідно до Конституції України віднесені до компетенції органів виконавчої або судової влади. Верховна Рада приймає закони, затверджує державний бюджет, визначає основи та напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, затверджує програми розвитку у різних сферах суспільного життя, які мають загальнодержавний характер. Вона також бере участь у формуванні органів виконавчої та судової влади, є загальним представником народу та виразником його волі.

Загально парламентськими інститутами загальної компетенції є:

· Голова Верховної Ради;

· Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради;

· Апарат Верховної Ради України.

Порядок роботи парламенту встановлений Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України від 27.07.1994 року. Парламент України працює сесійно.

Конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів, які обираються на 4 роки шляхом прямого голосування громадян України і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Конституція України закріплює за Верховною Радою широке коло повноважень в різних сферах управління суспільними відносинами. До найважливіших повноважень Верховної Ради України належать:

1) В законодавчій сфері - прийняття законів України, внесення змін до Конституції України, утвердження державного бюджету.

2) В сфері міжнародних відносин - об'ява за пропонування Президента України війни та укладення миру, ратифікація та денонсація міжнародних договорів.

3) Участь у формуванні органів виконавчої влади - Верховна Рада дає згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України та інших вищих посадовців.

4) Участь у формуванні органів судової влади - Верховна Рада визначає третину складу Конституційного суду України, обирає суддів загальної юрисдикції.

5) Здійснення парламентського контролю за діяльністю Кабінету міністрів України. Верховна Рада в змозі прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

6) Припинення повноважень Президента України в порядку імпічменту.

Відповідно до статті №89 Конституції України, основними галузевими органами Верховної Ради України є її комітети ,які здійснюють законопроектну роботу, готують та попередньо розглядають питання, які регулюють різні сфери суспільного життя.

З усіх вищезазначених пунктів я можу зробити висновок, що Україна розвивається в тому ж напрямку що й інші демократичні країни Європи та Америки - на шляху парламентаризму та конституціоналізму.

3.3.2 Глава держави

Главою держави в Україні є Президент України. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності нашої держави, додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людей та громадян.

Відповідно до Конституції України Президент України в межах своєї компетенції має право видавати укази та розпорядження, які є загальнообов'язковими на всій території України. Частина нормативних актів, які видає президент України повинні пройти контрасигнацію Прем'єр-міністра України і міністра який є відповідальний за акт та його виконання.

Президент України є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України, він представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльність України. Президент є самостійною ланкою влади в Україні і не належить ні до виконавчої, судової чи законодавчої влади.

До основних повноважень Президента України належать:

1) Повноваження щодо надзвичайних ситуацій;

2) Контроль за виконанням законів;

3) Гуманних характер щодо захисту прав людини;

4) Економіка, фінанси;

5) Міжнародні відносини;

6) Загальний характер повноважень;

7) Вирішення кадрових питань;

8) Повноваження організаційного характеру.

Повноваження Президента України припиняється у разі:

· Відставки;

· Неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я;

· Усунення з поста в порядку імпічменту;

· Смерті.

Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на 5 років.

3.3.3 Виконавча влада

Вищим виконавчим органом в Україні є уряд - Кабінет Міністрів України.

Кабінет Міністрів представляє собою своєрідний штаб з організації виконавчої та розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України очолює Прем'єр-міністр України, який призначується за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Склад уряду призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. До складу уряду входять:

· Прем'єр-міністр України;

· Перший віце-прем'єр-міністр України;

· Три віце-прем'єр-міністри України;

· Апарат Кабінету Міністрів України;

· Президія Кабінету Міністрів України;

· Міністри України, голови комітетів, відомств.

Кабінет міністрів України є відповідним перед Президентом України та підконтрольним Верховній Раді України. Верховна Рада приймає рішення про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Президент України призначає Прем'єр-міністра України та приймає його відставку.

До компетенції Кабінету Міністрів України відноситься:

1. Забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

2. Прийняття мір по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;

3. Проведення фінансової, цінової, інвестиційної політики, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи та екологічної безпеки;

4. Розробка та здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

5. Розробка проекту закону про Державний бюджет України та виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України;

6. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

7. Керівництво та координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.

Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Їх правовий статус закріплено у статтях №118, 119 Конституції України та у законі «Про місцеві державні Адміністрації» від 04.09.1999 року. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з неї Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови державних адміністрацій безпосередньо формують склад своєї адміністрації. Місцева державна адміністрація здійснює виконавчу влади в межах відповідної територіальної одиниці.

3.3.4 Судова влада

Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, адміністративного, кримінального, господарського, а також конституційного судочинства.. судову систему України складають - суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1. місцеві загальні суди (районні, районні у містах, міські суди, а також військові суди гарнізонів); місцеві господарські суди (Автономної Республіки Крим та Севастополя

2. апеляційні суду (обласні апеляційні суди, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди регіонів та Апеляційний суд Військово-Морських сил України, Апеляційний суд України

3. Касаційний суд України

4. вищі спеціалізовані суди

5. Верховний Суд України

До основних ознак судової влади України належать: виключність ( згідно із статтею № 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами); самостійність( невтручання у здійснення спеціальних функцій судової влади з боку інших органів держави); повнота (достатність, завершеність та обов'язковість судових рішень); під законність (відповідність вимогам закону як будови самої судової гілки влади, так і форм, в яких ця влада здійснює повноваження).

Основних функцій судової влади належать здійснення правосуддя та контроль за дотриманням законів органами судової влади та посадовими особами. Спеціальними рисами органів судової влади є необхідність і можливість здійснення особливої діяльності - правосуддя, яке носить правоохоронний характер.

3.3.5 Контрольно-наглядові органи України:

Систему органів контрольно-наглядової системи України становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать: військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил України, військові прокуратури гарнізонів.

Діяльність органів прокуратури має на меті утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, захист від неправомірних посягань на незалежність держави, суспільний та державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень, особисті права і свободи людини і громадянина, основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального, громадського самоврядування.

До основних функцій органів прокуратури належать: представництво інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом, підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.1

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, він призначається на посаду президентом за згодою Верховної Ради України, з посади його звільняє Президент України.

3.4 Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарата

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути розділені по різних підставах:

По способі утворення:

- виборні (представницькі органи);

- призначувані (напр., органи прокуратури, виконавчо-розпорядницькі органи);

- наслідувані (спадкоємний монарх).

За часом функціонування:

- постійні -- створюються без обмеження терміну дії;

- тимчасові -- створюються для досягнення короткострокових цілей.

По території дії:

- загальні (загальнофедеральні у федеративній державі) -- поширюються на всю територію держави;

- суб'єктів федерації -- у федеративній державі);

- місцеві -- діють в адміністративно-територіальних одиницях;

По характері компетенції:

- органи загальної компетенції -- уряд;

- органи спеціальної компетенції -- міністерства і т.п.

Один по одному здійснення компетенції:

- колегіальні -- парламент (Верховна Рада);

- єдиноначальні -- президент.

По правових формах діяльності:

- правотворчі;

- правозастосувальні;

- правоохоронні;

- контрольно-наглядові;

- установчі.

За принципом «поділу влади»:

- законодавчі;

- виконавчі;

- судові.

По характері і змісту діяльності:

- законодавчі (парламент);

- виконавчі (уряд);

- правоохоронні (міліція, органи безпеки);

- судові (суди -- вищі і місцеві);

- контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).

Підрозділом держави є його глава (президент у республіці, монарх у конституційній монархії). Президент в Україні не віднесений Конституцією до посадових осіб виконавчої влади. Він вважається вищою посадовою особою держави. Фактично він є і главою держави і главою виконавчої влади. Дане фактичне положення має потребу в конституційному закріпленні.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно зв'язується з ім'ям французького вченого Ш.Л. Монтеск'є (1689-- 1755). Особливість його поглядів на «три влади» полягає в тому, що кожна з них з'являлася самостійної і незалежний. Тим самим виключалася узурпація влади якою-небудь чи особою окремим органом держави. Вже в підході до принципу поділу влади Монтеск'є містилися початки стримування їхній один одним, що пізніше в США при створенні Конституції 1787 р. було названо системою «утримань і противаг».

У вітчизняній історії ще задовго до Ш.Л.Монтеск'є були спроби («Пакти і Конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади, їхньої єдності і взаємодії: законодавча влада -- обирає Генеральна Рада; виконавча влада -- гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судова влада. «Пакти і Конституції» Ф. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми державного правління.

Принцип поділу влади включає систему вимог:

1) розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

2) закріплення визначеної самостійності кожного органа влади при здійсненні своїх повноважень, неприпустимість втручання в прерогативи один одного і їхнє злиття

3) наділення кожного органа можливістю протиставляти своя думка рішенню іншого органа і виключення зосередження всієї повноти влади в однієї з галузей;

4) наявність в органів влади взаємного контролю дії один одного і неможливість зміни компетенції орган держави позаконституційним шляхом.

Принцип поділу влади не абсолютний. З однієї сторони існує потреба узгодження і взаємного правового контролю діяльності різних галузей влади. З іншого боку - здійснення судового контролю над законністю діяльності управлінського апарата означає порушення принципу розподілу влади, тому що подібним чином судова влада втручається у виконавчу. Таким чином, принцип поділу влади не можна реалізувати цілком.

Форми і ступінь здійснення принципу поділу областей залежать від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації.

Влада в демократичній державі у виді її трьох галузей (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи «розділеної», влада в державі повинна залишатися цілісної, цільної, тому що мова йде про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не тільки про поділ, але і взаємодії даних функцій.

Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає в тому, що:

1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідної для здійснення функцій і виконання задач держави;

2) різні органи держави не можуть наказувати (їм і тим же суб'єктам при тих самих обставин взаємовиключні один одного правила поведінки.

Поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як твердий регулятор у процесі реформування державної влади України.

3.5 Державна податкова адміністрація України як механізм держави

У своїй повсякденній діяльності , жодна держава не може існувати без органу який може і повинен збирати податки - як фізичних так і юридичних осіб, бо нам всім відомо , що найбільшу частину надходжень до державного бюджету кожної країни становлять податки. В сучасній Україні такий апарат державного механізму збирання податків наявний, і наділений необхідними повноваженнями. Це державна податкова служба України/ ДПСУ/. до системи державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації у місті Київ та Севастополь окремо/ об ласті, районі.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями / податкова міліція.

Державна податкова адміністрація України залежно від кіль кості платників податків та інших місцевих/ умов може утворювати міжрайонні, об'єднані державні податкові Інспекції та у їх складі відповідні підрозділи міліції. Державна податкова адміністрація України е центральним органом виконавчої влади. Державні податкові адміністрації з Автономній Республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополя/ Крим них -- районах об'єднані міжрайонні та об'єднані державні податкові Інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в автономній республіці Крим, областях містах Києві та Севастополі .

Органи державної податкової адміністрації України координують свою діяльність з фінансовими органами, і органами державного казначейства України, органами служби безпеки , внутрішніх справ, прокуратури , статистики , державними митно- та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органа ми, банками, а також з іншими податковими службами інших держав.

Державна податкова адміністрація України, державні податком в адміністрації України в містах , областях та районах, в автономній Республіці Крим е юридичними особами, мають печатку із зображення гербу України та своїм найменуванням , інші печатки і штампи, відповідно рахунки в банках, відповідні бланки. Тобто це є великий механізм який здатний виконувати свої функції по всій території України та автономній Республіці Крим.

3.6 Межі втручання держави в політичну, економічну, соціальну і духовну сфери життя

Правове регулювання - це здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на суспільні відносини з метою їхнього впорядкування, розвитку та захисту.2

Правове регулювання здійснюється за принципом «все, що не заборонено правом, дозволено». У відносинах формально незалежних суб'єктів забороняється все, що порушує свободу інших, а державно-владні повноваження прямо чи опосередковано спрямовані на захист свободи. При Цьому правові закони не повинні забороняти те, що входить в сферу мінімальної свободи кожної свободи. Зміст мінімальної свободи розширяється по мірі розвитку прогресу цивілізації.

Метод правового регулювання - це спосіб впливу юридичних норм на суспільні відносини.

До характерних рис правового регулювання належать:

стосуються лише юридичних норм, властиві лише державі в особі її органів, їх дієвість забезпечується державним примусом. До основних методів правового регулювання належать автономний та авторитарний.

Автономний метод - це спосіб регулювання суспільних відносин між учасниками, які є рівноправними сторонами. За цього методу дозволяється самим вирішувати питання про форму своїх взаємовідносин, які є врегульованими нормами права. Цей метод охоплює три способи регулювання суспільних відносин: дозвіл здійснювати відомі дії, які мають правових характер; надання особам, які здійснюють ці правовідносини право вибирати варіант своєї поведінки; надання особам, що беруть участь у правовідносинах відповідних прав, що є врегульованими нормами права.

Розрізнять дві стадії правового регулювання: обов'язкову та факультативну. Обов'язкова стадія складається з таких пунктів:

1. моделювання суспільних відносин через загальне регламентування юридичних прав та обов'язків учасників;

2. виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків у суб'єктів права, виникнення правовідносин

3. реалізація цих суб'єктивних прав та обов'язків.

Факультативна стадія правового регулювання являє собою офіційне тлумачення правових норм та їх застосування.

Дослідження механізму правового регулювання включає в себе також категорію ефективності правового регулювання. Ефективність правового регулювання - це міра його позитивного впливу на широкий круг суспільних відносин. Вона виражається в позитивних соціальних змінах, котрі виникають в суспільному житті в результаті переводу вимог норм права та правових інститутів в реальну поведінку індивідів та соціальних груп

Висновок

Механізм держави, як система органів та установ, за допомогою яких забезпечується виконання зовнішніх ті внутрішніх функцій держави, являє собою живий організм, який постійно розвивається, росте та вдосконалюється. Його еволюція в конкретно-історичних умовах зумовлена багатьма факторами, в тому числі формою правління в державі, соціально-економічними та політичними умовами, національними особливостями, традиціями державного управління та напрямком інтеграції нашої держави в спілку високорозвинених, демократичних держав та ін.. Вдосконалення механізму нашої держави та створення правової бази на основі якої і має функціонувати механізм України є однією з основних задач для вирішення, що поставлена перед апаратом нашої держави. Величезна система механізму нашої держави, що побудована горизонтально і вертикально повинна функціонувати узгоджено, розподіляючи сфери регулювання сфер життя суспільства.

Це питання є дуже актуальним для України на сьогоднішній час, коли йде інтенсивне державне будівництво та реформування, багато чого виникає знову чи кардинально оновлюється. На цьому етапі державно-правового реформування особливо корисним є світовий досвід старих демократій, які існують на протязі великого проміжку часу в деяких державах, праці світових філософів, вчених та теоретиків.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.- 1998 р.

2. Опришко В.Ф. Правознавство. Підручник. - .: Київ, 2003.

3. Кравчук Н.В. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - Київ, 2003.

4. Чиж І.С. Популярна юридична енциклопедія. - .: Київ, Юрінком Інтер, 2003.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. - .:Харків, Консум, 2000.

6. Кивалов С.В. Основы правоведения Украины. - .: Київ, 2002.

7. Авер'янов В. Стаття «Президент і Уряд: новий розподіл повноважень». - журнал Юридична Україна, №6, С. 19-24. - .: Київ, Юрінком Інтер, 2003.

8. Скакун О.Ф. Стаття «Етапи конституційних реформ в суверенній Україні». - журнал Право України, №4 2004, С.4-9. - .:Київ, Юрінком Інтер, 2004.

1. Конституція України. К:. 1996 -

2. Закон України «Про звертання громадян» К1995

3. Закон України «Про державну службу» К:. 1998

4. «Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ» К: 1994

5. Конституційне право України. Під ред. В.Ф. Погорелка. - К., 1999

6. Загальна теорія держави і права. Під ред. В.В. Копейчикова. - К., 1997

7. Основи держави і права. Під ред. А.М. Колодія й А.Ю. Олейника. -К., 1997

8. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 1994

9. Скакун Теорія держави і права - X., 2000

10. Теорія держави і права. Під ред. В.В. Копейчикова. - К., 199

11. Комаров С. А. Общая теория государства й права: Учебник. - 4-е изд., переобработаное и дополненое.- М.: Юрайт, 1998.-416с.

12. Теория государства й права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова й А.В.Малько.-М.: Юрист, 1997.-672 с.

13. Загальна теорія держави і права / За ред. Академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В.Копєйчикова.-К.: Юрінком, 1997.-320с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.