Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю

б) брати участь у розгляді проектів штатних розписів органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств у частині, що стосується РСО, вносити пропозиції щодо структури та чисельності працівників цих органів;

в) брати участь у проведенні атестації працівників, що виконують роботи, пов'язані з державною таємницею, а також у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в умовах режимних обмежень;

г) залучати спеціалістів органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації до здійснення заходів щодо охорони державної таємниці;

д) здійснювати перевірки стану й організації роботи з питань захисту державної таємниці і забезпечення режиму секретності у підрозділах органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також у підвідомчих їм установах та підприємствах, давати відповідні рекомендації;

є) здійснювати перевірки додержання режиму секретності на робочих місцях працівників, що мають допуск до державної таємниці, вмісту спецсховищ (приміщень, сейфів, металевих шаф, спецваліз, спецпапок тощо), наявності документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;

є) порушувати перед керівником органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації питання про призначення службових розслідувань за фактами порушень режиму секретності та секретного діловодства, про притягнення осіб до відповідальності згідно з законом, а також давати рекомендації щодо обов'язкових для виконання вказівок керівникам підрозділів органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств з питань забезпечення режиму секретності;

ж) брати участь у службових розслідуваннях, у встановленому порядку вимагати від працівників органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації письмових пояснень щодо фактів розголошення ними секретних відомостей, втрати матеріальних носіїв секретної інформації, інших порушень режиму секретності;

з) вносити пропозиції керівників органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації про припинення робіт, пов'язаних з державною таємницею, в структурних підрозділах, якщо умови для їх виконання не відповідають вимогам режиму секретності; опечатувати приміщення, де ведуться такі роботи або зберігаються матеріальні носії секретної інформації;

й) одержувати від громадян, яким оформляються документи на допуск до державної таємниці, анкетні дані;

і) використовувати засоби зв'язку та вести в установленому порядку поштово-телеграфне листування з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та їх РСО з питань забезпечення режиму секретності;

ї) мати печатку з найменуванням РСО, а також інші печатки та штампи установленої форми.

Передача функцій РСО будь-яким іншим підрозділам органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації не допускається.

2.3 Допуск громадян до державної таємниці

адміністративний державний таємниця відповідальність

Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

форма 1-для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";

форма 2-для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно";

форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "таємно", а також такі терміни дії допусків:

для форми 1 - 5 років;

для форми 2 -10 років;

для форми 3-15 років.

Допуск до державної таємниці із ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності "цілком таємно" та "таємно", а віком від 17 років - також до державної таємниці із ступенем секретності "особливої важливості".

Допуск до державної таємниці керівникові органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації надається наказом чи письмовим розпорядженням посадової особи, що призначає його на посаду, а у разі, коли орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація не підпорядкована іншому органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації або не належить до сфери їх управління, допуск до державної таємниці надається зазначеному керівникові наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яка є замовником робіт, пов'язаних з державною таємницею.

Якщо потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов'язана з місцем роботи, служби або навчання, допуск може надаватися за місцем провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

1) визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;

2) перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;

3) взяття громадянином на себе письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

4) одержання у письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;

5) ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Рішення про допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше 5 днів після надходження до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації висновків за матеріалами його перевірки у зв'язку з допуском до державної таємниці.

Допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої у встановленому порядку;

5) наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у місячний строк у порядку, встановленому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Мотивований висновок органу Служби безпеки України, який здійснював перевірку про неможливість надання громадянинові допуску до державної таємниці, є обов'язковим для виконання посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про надання допуску до держаної таємниці, але не виключає повторного запису із цього приводу в разі зміни обставин, за яких допуск до державної таємниці визнано неможливим.

Посадові особи, уповноважені приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, зобов'язані у п'ятиденний термін письмово повідомити громадянина про причини і підстави відмови у наданні допуску.

Громадянин має право оскаржити цю відмову в порядку підлеглості посадовій особі вищого рівня чи до суду.

Переоформлення громадянам допуску до державної таємниці здійснюється:

1) у разі закінчення терміну дії допуску до державної таємниці за необхідності подальшої роботи з секретною інформацією;

2) у разі потреби підвищення громадянину форми допуску за необхідності роботи з секретною інформацією вищого ступеня секретності;

3) у разі необхідності проведення додаткової перевірки, пов'язаної з можливим виникненням обставин.

Скасування раніше наданого допуску до державної таємниці можливе у разі виникнення або виявлення обставин, а також після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати громадянства України чи визнання його недієздатним.

На прохання громадянина його допуск до державної таємниці скасовується протягом трьох днів з часу звернення з приводу скасування допуску.

Рішення про переоформлення чи скасування допуску приймається посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про його надання. Це рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством.

Громадянина, якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до держаної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено.

Порядок надання, переоформлення та скасування громадянам допуску до державної таємниці встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв приймають у формі наказу або письмового розпорядження керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, в яких виконуються роботи, пов'язані з державною таємницею, або зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністрові України, Голові Верховного Суду України, Голові Конституційного Суду України, Генеральному прокурору України, Голові Служби безпеки України доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадою після взяття ними письмового зобов'язання щодо збереження державної таємниці.

Іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

Обов'язки громадянина щодо збереження державної таємниці

Громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний:

1) не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

2) не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;

3) не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;

4) виконувати вимоги режиму секретності;

5) повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свій виїзд з України;

6) додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.

Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці і який реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, але не більш як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На громадянина також поширюється обмеження свободи інформаційної діяльності.

2.4 Обмеження на оприлюднення секретної інформації

Підчас підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації або переміщення їх через державний кордон органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони секретної інформації зобов'язані керуватися Законом України "Про інформацію" та іншими нормативно-правовими актами про державну таємницю.

Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики.

Секретна інформація до скасування рішення про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації до їх розсекречування можуть бути передані іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового мотивованого розпорядження Президента України з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

Обмеження, пов'язані з державною таємницею, щодо перебування і діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, а також розташування та переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать, визначаються відповідним законодавством.

Органи державної влади, в тому числі правоохоронні, контрольно-ревізійні та суди, з метою охорони державної таємниці мають за погодженням із Службою безпеки України встановлювати порядок здійснення своїх функцій щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, вправі відмовити у виконанні запиту щодо надання секретної інформації чи інших подібних вимог органам державної влади, якщо останні не встановили такого порядку або не додержуються його.

Про мотиви такої відмови одночасно повідомляється Служба безпеки України, яка протягом місяця зобов'язана прийняти рішення про її обґрунтованість.

Висновки до другого розділу

Отже, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею, за результатами спеціальної експертизи надають відповідні категорії режиму секретності, що зазначаються Службою безпеки України у дозволах на впровадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, яким надано зазначений у цій статті дозвіл, набувають права на доступ до конкретної секретної інформації згідно з рішенням органів державної влади, уповноважених державним експертом з питань таємниць приймати такі рішення. За погодженням з цими органами здійснюється передача секретної інформації або її матеріальних носіїв органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям, які мають дозвіл на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Порядок надання, переоформлення, призупинення дії або скасування дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, форма акта спеціальної експертизи щодо наявності умов для проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, форма дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та категорії режиму секретності встановлюються Кабінетом Міністрів України.



РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ЩО СКЛАДАЄ ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ В УКРАЇНІ

Захисту підлягає будь-яка документаційна інформація, неправомірне використання якої може нанести збитків її власнику, користувачу та іншим особам. Об'єкт захисту, мету, основні організаційно-технічні положення технічного захисту інформації (ТІ), неправомірний доступ до якої може завдати шкоди громадянам, організаціям (юридичним особам) та державі, а також категорії нормативних документів з ТЗІ встановлює ДСТУ 3396.0-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення", а вимоги до порядку проведення робіт з технічного захисту інформації встановлює ДСТУ 3396.1-96 "Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт".

Метою захисту інформації є:

- запобігання відтіканню, розкраданню, втраті, перекручуванню, підробці інформації;

- запобігання загрозам безпеки особистості, суспільства, держави;

- запобігання несанкціонованим діям зі знищення модифікації, перекручення, копіювання, блокування інформації; запобігання інших форм незаконного втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи, забезпечення правового режиму документованої інформації як об'єкта власності;

- захист конституційних прав громадян на збереження особистої таємниці та конфіденційності персональних даних, що є в інформаційних системах;

- збереження державної таємниці, конфіденційності документованої інформації згідно з законодавством;

- забезпечення прав суб'єктів в інформаційних процесах при розробці, виробництві та застосуванні інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення.

Режим захисту інформації встановлюється:

- відносно відомостей, віднесених до державної таємниці, - уповноваженими органами на основі Закону України "Про державну таємницю";

- відносно конфіденційної документованої інформації - власником інформаційних ресурсів чи уповноваженою особою на основі Закону України "Про інформацію";

- відносно персональних даних - на основі Закону України

"Про захист персональних даних".

Органи державної влади та організації, відповідальні за формування та використання інформаційних ресурсів, що підлягають захисту, а також органи та організації, що розробляють та застосовують інформаційні системи та технології для формування та використання інформаційних ресурсів з обмеженим доступом, керуються в своїй діяльності законодавством України.

Контроль за дотриманням вимог до захисту інформації та експлуатації спеціальних програмно-технічних засобів захисту, а також забезпечення організаційних заходів з захисту інформаційних систем, що опрацьовують інформацію з обмеженим доступом в недержавних структурах, здійснюються органами державної влади. Організації, які опрацьовують інформацію з обмеженим доступом, що є власністю держави, створюють спеціальні служби для забезпечення захисту інформації.

Власник інформаційних ресурсів або вповноважені ним особи мають право здійснювати контроль за виконанням вимог по захисту інформації та забороняти чи призупиняти обробку інформації у випадку невиконання цих вимог, а також може звертатися в органи державної влади для оцінки правильності виконання та дотримання вимог по захисту його інформації в інформаційних системах. Відповідні органи визначає керівництво України. Ці органи дотримуються вимог конфіденційності інформації та результатів перевірки.

Порядок надання користувачу інформації з вказаними місцем, часом, відповідальними посадовими особами, а також необхідними процедурами встановлює власник документів, масиву документів та інформаційних систем або вповноважені ним особи відповідно до чинного законодавства, а також забезпечує умови доступу користувачів до інформації. Власник документів, масиву документів та інформаційних систем забезпечує рівень захисту інформації згідно з законодавством України.

Ризик, пов'язаний з використанням несертифікованих інформаційних систем та коштів на їх забезпечення, лежить на власнику цих систем і коштів, а ризик, пов'язаний з використанням інформації, отриманої з сертифікованих систем, лежить на споживачі інформації. Власник документів, масиву документів та інформаційних систем повинен сповіщати власника інформаційних ресурсів та систем про всі факти порушення режиму захисту інформації.

Захист прав суб'єктів у сфері формування та користування інформаційними ресурсами, розробки, виробництва та застосування інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення здійснюється з метою попередження правопорушень, неправомірних дій, відновлення порушених прав та відшкодування заподіяної шкоди. Захист прав суб'єктів у вказаній сфері здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом з урахуванням специфіки правопорушення та завданих збитків. Для перегляду конфліктних ситуацій та захисту прав учасників у сфері формування та використання інформаційних ресурсів, створення та використання інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення можуть створюватись тимчасові і постійні третейські суди.

За правопорушення при роботі з документованою інформацією органи державної влади, організації та їх посадові особи несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення міжнародних норм та правил у сфері формування та використання інформаційних ресурсів, створення та використання інформаційних систем, технологій та засобів їх забезпечення покладається на органи державної влади, організації та громадян згідно з договорами, що укладені ними з зарубіжними фірмами та іншими партнерами, з урахуванням міжнародних договорів, ратифікованих Україною.

Відмова в доступі до відкритої інформації чи надання споживачам завчасно недостовірної інформації можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо домовленості поставки, купівлі-продажу та з інших форм обміну інформаційними ресурсами між організаціями розглядаються арбітражним судом.

Особи, яким було відмовлено в доступі до інформації, та ті, хто отримав недостовірну інформацію, мають право на відшкодування нанесених їм збитків у судовому порядку. Суд розглядає суперечки про необґрунтоване віднесення інформації до категорії інформації з обмеженим доступом, позови про відшкодування шкоди у випадках необґрунтованої відмови в наданні інформації споживачам та інші порушення прав користувачів.

Керівники, службовці органів державної влади та організацій, винні в неправомірному обмеженні доступу до інформації та порушенні режиму захисту інформації, несуть відповідальність згідно з кримінальним та цивільним законодавством про адміністративні правопорушення.

Конституція України, що стала гарантом побудови демократичної правової держави, не могла не врахувати загальносвітових тенденцій інформатизації суспільства. Тому ряд її статей (зокрема ст.17, 32, 34) визначають забезпечення інформаційної безпеки як одну з найважливіших функцій держави і мають стати основою розвитку інформаційного законодавства.

Ми живемо у світі конкурентної боротьби за сфери впливу на міжнародній арені, світових ринках, за пріоритети у науковій, військово-технічній, економічних галузях. Тому захист інформації, охорона державної таємниці є невід'ємними складовими національної безпеки України. А там, де превалюють особливі інтереси держави, інтереси її безпеки, зовнішніх відносин та економіки, чинне законодавство повинно забезпечувати саме їх захист, утвердження інформаційного суверенітету України, її права на встановлення особливого порядку користування і розпорядження інформацією з обмеженим доступом, найважливішою складовою частиною якої є державна таємниця.

В інформаційному просторі ця інформація займає дуже незначну частку і стосується чітко окреслених сфер державної діяльності - оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, що прямо закріплено у статті 6 Закону "Про державну таємницю".

Ще до прийняття цього закону за ініціативою та участю Держкомсекрету України, було підготовлено і прийнято ряд актів Кабінету Міністрів України, спрямованих на попередження розладу раніше існуючої в СРСР системи збереження державних секретів.

Це, зокрема, протокольне рішення Кабінету Міністрів України "Про захист таємної та службової інформації" (13.04.92 р.), затверджені постановами Кабінету Міністрів України "Тимчасовий перелік відомостей, опублікування яких обмежується", "Положення про порядок підготовки матеріалів, призначених для відкритого опублікування" (21.07.92 р.), "Положення про Державну службу України з питань технічного захисту інформації" та "Положення про Державний комітет України з питань державних секретів" та ін.

Створення названих центральних органів виконавчої влади дозволило більш предметно й цілеспрямовано розробляти та втілювати в життя нормативну основу охорони державної таємниці та технічного захисту інформації.

Всього, за нашими підрахунками, на сьогодні в Україні діє близько 60 нормативних актів, що стосуються регулювання відносин в інформаційній сфері. Крім того, видано низку відомчих актів Держкомсекретів України - циркулярних листів, роз'яснень, методик тощо (понад 15), які є обов'язковими для усіх державних органів, підприємств, установ, організацій під час здійснення ними функцій щодо забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом, перш за все - державної таємниці.

Робота з удосконалення нормативної бази охорони державної таємниці проводиться і у даний час.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що нам вдалося врегулювати притаманні лише системі охорони таємниць в Україні такі питання, як діяльність Державних експертів з питань таємниць - ключових фігур цієї системи; порядок надання підприємствам, установам і організаціям дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею та порядок охорони державної таємниці під час здійснення міжнародних зв'язків тощо. Визначено роль і місце режимно-секретних органів, що діють у міністерствах, відомствах, на підприємствах, в установах і організаціях.

Сьогодні є підстави стверджувати, що прийняття зазначених та деяких інших законодавчих актів дало змогу створити власну систему захисту державної таємниці, яка вже діє по всій вертикалі і, на наше переконання, цілком себе виправдовує, є досить демократичною і, водночас, надійно захищає життєво важливі інтереси держави.

Але життя не стоїть на місці. Зміни, що відбуваються у суспільстві, розвиток міжнародних відносин, зміни в економіці, процеси приватизації потребують вдосконалення нормативної бази, зміцнення на її основі системи охорони таємниць.

Потребує першочергового нормативного вирішення низка проблем. Це, зокрема, необхідність:

визначення порядку розсекречування документів колишніх СРСР та УРСР, а також документів, які були засекречені до введення в дію ЗВДТ;

вирішення питання щодо адміністративної відповідальності у разі порушення законодавства про державну таємницю (проект Закону з цього питання вже розроблений та переданий на розгляд до Верховної Ради України);

надання категорій режиму секретності підприємствам, установам і організаціям, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;

забезпечення режиму секретності в нових умовах господарювання.

Ми намагаємося не відставати від вимог сьогодення. Вже розроблено проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну таємницю", який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Практика засвідчує, що незважаючи на розробку і введення в дію цілої низки законодавчих актів, в Україні доцільно мати єдину інструкцію, що регулюватиме основний спектр правовідносин у сфері охорони державної таємниці і замінить застарілу Інструкцію колишнього СРСР №0126 1987 року. Проект нової Інструкції про порядок забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях України вже розроблено. Отримані пропозиції та зауваження від зацікавлених міністерств і відомств. Проводиться копіткий аналіз та опрацювання цього проекту Інструкції.

Зростання загроз для інформації, спричинене лібералізацією суспільних та міждержавних відносин, застосуванням технічних засобів обробки інформації та засобів зв'язку іноземного виробництва, поширенням засобів несанкціонованого доступу до інформації та впливу на неї, визначає необхідність проведення робіт із розробки і впровадження нормативних документів системи технічного захисту інформації.

На сьогодні правову основу забезпечення ТЗІ становлять Концепція національної безпеки України, Закони України "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про захист інформації в автоматизованих системах", інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори України, що стосуються сфери інформаційних відносин.

Ми розглянули тільки один з аспектів (в цілому вже врегульований) правової основи захисту інформації в Україні - охорону державної таємниці.

Позитивно оцінюючи досягнуте у цьому напрямку, необхідно, на наш погляд, враховувати і те, що чинне законодавство України, незважаючи на закріплення прогресивних у свій час положень, які встановлювали основи правового підґрунтя захисту інформації, зокрема, Закон України "Про інформацію" не повною мірою відповідає сучасному рівню розвитку відносин у сфері інформації та не в змозі адекватно вирішувати проблеми, що виникають у таких сферах, як інформація про особу, інформація для службового користування тощо. Крім того, більшість з існуючих нормативних актів були прийняті до набрання чинності Основного закону нашої держави, а тому потребують приведення у відповідність до Конституції України.

Недосконалість правового регулювання не сприяє розвиткові й вдосконаленню цивілізованих інформаційних відносин та процесу забезпечення інформаційної безпеки країни.

Якщо говорити про безпеку інформації, то, як сказано вище, заходи щодо її забезпечення врегульовані в Україні лише стосовно державної таємниці. Щодо інших категорій інформації, то в чинних інформаційних актах існують лише окремі декларативні норми.

Невизначеними є положення чинного інформаційного законодавства щодо таємної інформації, яка не становить державної таємниці, її захисту, особливостей відкритої інформації як об'єкту захисту, персональних даних, комерційної таємниці та іншої конфіденційної інформації тощо.

Прийнятий у жовтні 1992 року Закон України "Про інформацію" заклав правові основи інформаційної діяльності і, в першу чергу, хоч і не в достатній мірі та не завжди виразно, основи законодавства про охорону інформації з обмеженим доступом, яка за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну та таємну (ст.30). На жаль, існуюча нормативно-правова база не дає чіткого поняття "іншої передбаченої законом таємниці", "службової таємниці", "інформації професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру". Цей перелік можна продовжити (тільки в Законах України згадується близько 20 подібних термінів).

СБУ та Головархівом вже зроблені певні кроки щодо врегулювання цих проблем. Зокрема, практично завершена розробка проекту Інструкції, яка призначена забезпечувати збереження конфіденційної інформації, що є власністю держави.

Здійснено перші кроки також щодо вивчення та визначення шляхів правового регулювання у сфері таємної інформації, яка не становить державної таємниці. До цієї роботи залучені фахівці у галузі інформаційного права. До кінця року чекаємо результатів їх роботи, хоча розуміємо, що це питання - не пряма функція нашого Комітету.

Але для створення правової основи захисту інформації в Україні в цілому - це проблема не тільки Держкомсекретів України, а багатьох інших міністерств, відомств, наукових закладів.

Висновки до третього розділу

Позитивно оцінюючи досягнуте у цьому напрямку, необхідно, на наш погляд, враховувати і те, що чинне законодавство України, незважаючи на закріплення прогресивних у свій час положень, які встановлювали основи правового підґрунтя захисту інформації, зокрема, Закон України "Про інформацію" не повною мірою відповідає сучасному рівню розвитку відносин у сфері інформації та не в змозі адекватно вирішувати проблеми, що виникають у таких сферах, як інформація про особу, інформація для службового користування тощо. Крім того, більшість з існуючих нормативних актів були прийняті до набрання чинності основного закону нашої держави, а тому потребують приведення у відповідність до Конституції України.

Недосконалість правового регулювання не сприяє розвиткові й вдосконаленню цивілізованих інформаційних відносин та процесу забезпечення інформаційної безпеки країни.



ВИСНОВКИ

Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі строком від п'яти до восьми років.

Об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави

Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю (про їх поняття див коментар до ст. 114).

У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими про заборону такого розголошення, даних досудового слідства чи дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю, відповідальність має наставати за ст. 387. Розголошення таких, що становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб, взятих під захист, вчинене службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, або особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, кваліфікується за ст. 381.

В основному за предметом розглядуваний злочин відрізняється від злочинів, передбачених ст. 132 (розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці), 168 (розголошення таємниці усиновлення), 232(розголошення комерційної таємниці).

У зв'язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть вважатися державною таємницею деякі види інформації (інформація про стан правопорядку, про незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб тощо), розголошення в засобах масової інформації, скажімо, фактів незаконного експорту озброєння, військової техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції є суспільно корисною (чи суспільно нейтральною) діяльністю і не може тягнути кримінальної відповідальності

3 об'єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб)

Диспозиція ст. 328 є бланкетною для вирішення питань про те, чи становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи є особа такою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків тощо, необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів.

Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю.

У зв'язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації ("особливої важливості", "цілком таємної" і "таємної"), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При цьому наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці може бути врахована як обставина, що пом'якшує відповідальність.

Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офіційних документів, які містять відомості що становлять державну таємницю, з наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 328 і 357.

Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Такою визнається особа, що має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України для кваліфікації злочину не має значення, були такі відомості довірені вказаній особі (надані за реєстром, іншим обліковим документом) чи стали відомі за інших обставин (за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.

Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем або військовозобов'язаним під час проходження останнім зборів, кваліфікується за ч. 1 ст. 422. За ст. 328 вказані особи несуть відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації у сфері економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і службовці ЗС та інших військових формувань України за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, несуть відповідальність за ст. 328.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 328, у випадку, коли відповідний доступ до державної таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України відповідно до законодавства України.

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років - скажімо, студенти деяких вищих навчальних закладів). Якщо особа, яка не досягла 18-річного віку, фактично отримала відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну таємницю, вона, відповідно до ст. 21, є суб'єктом цього злочину. Недосягнення нею 18-річного віку саме по собі не виключає особу із сфери суспільних відносин, пов'язаних з охороною державної таємниці, і не припиняє ці відносини. Якщо відомості, що становлять державну таємницю, були розголошені психічно хворою особою, питання про притягнення її до кримінальної відповідальності вирішується на підставі даних про осудність чи неосудність особи, незалежно від того, чи правомірно їй було надано відповідний допуск. Останнє ж може бути враховане судом лише при вирішенні питання про призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки як сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не прибравши зі столу в сейф секретні папери, виходить на певний час із кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями (із похвальби, із корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися як умислом (наприклад, якщо особа, якій були довірені відомості, що становлять державну таємницю, розголосила їх по телебаченню за мотивом неправильно зрозумілих нею суспільних інтересів), так і необережністю (у більшості випадків).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коди відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без врахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Розголошення державної таємниці кваліфікується за ст. 328 тільки за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Відмежування злочинів, передбачених ст. 328 і ст. ст. 111 і 114, здійснюється в першу чергу за змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачають, що суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, а при розголошенні державної таємниці суб'єкт злочину, який діє навіть і з прямим умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі, яка не є одним із вказаних адресатів. Крім того, злочин, передбачений ст. 328, відрізняється від державної зради і шпигунства змістом безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони і спеціальним суб'єктом.

Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства, за відсутністю ознак шпигунства тягне адміністративну відповідальність, передбачену ст. 212-2 КАП.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими - питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об'єктів, систему зв'язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної матеріальної шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких родичів, осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання завдань оперативно-розшукової чи розвідувальної діяльності (ці відомості відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таємницю) мають визнаватися посягання на їх життя, здоров я чи свободу або створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров'я.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антопольский А.Б. Проблемы учета и регистрации информационных ресурсов [Текст] / А.Б. Антопольский // Проблемы информатизации.- 2008.- №2.- С.33-40.

2. Бакут П.А. Информационные ресурсы - вопросы теории и практики / П.А. Бакут // Научно-техническая информация. Серия "Организация и методика информационной работы.- 2007.- №11.- С.16-23.

3. Библиотеки и информационные ресурсы в современном мире науки, культуры, образования и бизнеса [Текст]: (Материалы 14-й Международной конференции "Крым 2007"), Алушта 9-17 июня 2007 г.- К.: НПБ Украины, 2007.- 75с.

4. Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність як засіб забезпечення інформаційної безпеки України // Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю «Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні». - К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2001. - С. 110-112.

5. Благодарний А.М. Адміністративно-правове регулювання деяких видів торговельної діяльності // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах». - К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2001. - С. 198-201.

6. Благодарний А.М. Актуальні проблеми профілактики адміністративних порушень законодавства про державну таємницю // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. - 2005. - №13. - С. 101-107.

7. Благодарний А.М. Деякі питання закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників». - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. - С. 92-95.

8. Благодарний А.М. Деякі проблеми адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю // Держава і право: Збірник наукових праць. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2002. - Випуск 16. - С. 148-153.

9. Благодарний А.М. До питання закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення в суді // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. - 2002. - Випуск 54. - С. 106-110.

10. Благодарний А.М. Окремі питання профілактики адміністративних правопорушень // Юридична Україна. - 2006. - №1. - С. 14-17.

11. Благодарний А.М. Перегляд постанов суду у справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю // Вісник Національного університету внутрішніх справ України. - 2003. - Випуск 22. - С. 152-156.

12. Боднар І.Р. Міжнародна інформація [Текст]: навч. посіб. / І.Р.Боднар.- Львів: Львівська комерційна академія, 2005.- 108с.

13. Браккер М. Культурное наследие: интеграция информационных ресурсов [Текст] / М.Бракккер // Мир библиографии.- 2009.- №4.- С.10-17.

14. Войчишин К.С. Створення системи інформаційних ресурсів: стандартизація і сертифікація - основа інформаційної інфраструктури [Текст] / К.С.Войчишин // Інформаційні технології і системи.- 2008.- Т.5, №1-2.- С.69-83.

15. Галатенко В.А. Основы информационной безопасности [Текст] / В.А.Галатенко.- М.: Интерент-ун-т информационных технологий, 2006.- 277с.

16. Громадяни у пошуках інформації: українські реалії [Текст] / Упоряд. С.Г.Підлуська.- К.: Агенство "Україна", 2005.- 180с.

17. Давидова І.О. Управління електронними інформаційними ресурсами: питання методології та організації [Текст] / І.О.Давидова // Вісн. Харк. держ. акад. культури.- 2008.- Вип.10.- С.55-61.

18. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини [Текст] / О.В.Зернецька.- К.: Освіта, 2002.- 351с.

19. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы [Текст] / В.Л.Иноземцев.- М.: Логос, 2004.- 304с.

20. Інформаційне законодавство України [Текст]: науково-практичний коментар / За ред. Бондаренко С.В.- К.: Юридична думка, 2009.- 241с.

21. Калюжний Р.А. Інформаційна культура [Текст] / Р.А.Калюжний.- Ірпінь: Національний ун-т ДПС України, 2007.- 254с.

22. Климчук В. Інформаційні технології та тенденції розвитку міжнародної інформації [Текст] / В.Климчук // Вісн. Кн. Палати.- 2006.-№6.- С.15-18.

23. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України [Текст]: монографія / Б.А.Кормич.- Одеса: Юридична література, 2007.- 471с.

24. Курас І. Інтеграція інформаційних ресурсів - стратегічний напрям забезпечення інформаційних потреб суспільства [Текст] / І.Курас // Бібліотечний вісник.- 2009.- №1.- С.2-6.

25. Ленков С.В. Захист національних інформаційних ресурсів в аспекті інформаційної безпеки України [Текст] / С.В.Ленков // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля.- 2009.- Т.1, №5.- С.21-28.

26. Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини [Текст]: навч. посібник / Є.А.Макаренко.- К.: Наша культура і наука, 2003.-368с.

27. Маращук А.І. Інформаційні ресурси держави: зміст та проблеми захисту [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.ndcpi.org.ua. 16.03.2010 р. Загол. з екрану.

28. Марчук Ю. Ескіз технології перетворення інформаційного потенціалу в інформаційний ресурс [Текст] / Ю.Марчук // Вісн. Кн. палати.- 2005.- №1.- С.19-22.

29. Маслянко П.П. Інформаційні ресурси та засоби їх створення [Текст] / П.П.Маслянко // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля.- 2008.- Т.1, №7.- С.132-140.

30. Мастяниця Й.І. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання [Текст]: монографія / Й.І.Мастяниця.- К.: НІСД, 2006.-141с.

31. Момот А. Аналіз основних напрямків забезпечення інформаційної безпеки [Текст] / А.Момот // Актуальні проблеми міжнародних відносин.- 2008.- Вип.659(Ч.1) №1.- С.265-278.

32. Национальные модели информационного общества [Текст] / Отв.ред. и сост. Е.А.Вартанова.- М.: ИКАР, 2005.- 412с.

33. Нестеренко О.В. Єдина державна система електронних інформаційних ресурсів [Текст] / О.В.Нестеренко // Науково-технічна інформація.- 2006.- №4.- С.3-9.

34. Олейник О.В. Информационное общество и информационная безопасность // Развитие телекоммуникаций и построение информационного общества в странах СНГ: Сб. матер. междунар. конгресса, Санкт-Петербург, 21-23 фев. 2001г. - СПб.: Секретариат Совета МПА СНГ, 2001. - С.183 - 186.