Проблеми укладення шлюбного договору в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

Проблеми укладення шлюбного договору в Україні



Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика шлюбного договору в Україні

Розділ 2. Шлюбний договір за сімейним законодавством України

2.1 Право на укладення шлюбного договору та його зміст

2.2. Правовий режим шлюбного договору

Розділ 3. Практика укладання шлюбного договору в Україні

3.1 Зміна, розірвання та визнання шлюбного договору недійсним

3.2. Проблеми та перспективи шлюбного договору

Висновок

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім'ю України який був прийнятий в 1969 р., в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю.

Актуальність даної теми полягає у тому, що шлюбний договір з кожним роком стає все популярнішим на теренах України, але в нього як і в будь якій іншій інновації в нашій країні постають різного роду проблеми, які заважають йому остаточно встановитись як необхідному елементу шлюбу. Актуальність також полягає у вирішенні питання, чому не має великого інтересу до таких договорів в Україні

Основним завданням шлюбного договору є регулювання шлюбних відносин між подружжям.

Сучасні реалії суспільного життя вимагають такого оптимального регулювання шлюбних відносин, яке змогло б надати впевненості щодо свого майбутнього максимальніше. Також слід зауважити, що на сьогоднішній день є досить актуальним питання про переконання суспільства в тому, що шлюбний договір, є звичайним документом, який б значно скоротив час на розірвання шлюбу, та розподілення сімейного майна.

Метою даної курсової роботи є розкриття проблематики «шлюбного договору».

Завданням дослідження є

1. Дати загальну характеристику шлюбного договору в Україні

2. Розглянути шлюбний договір за сімейним законодавством України

3. Дізнатися хто має право на укладення шлюбного договору

4. Розглянути практика укладання шлюбного договору в Україні

5. Висвітлити проблеми та перспективи шлюбного договору

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в сфері укладення шлюбного договору.

Предметом дослідження є шлюбний договір, проблеми та перспективи його розвитку в Україні, а також чинне законодавство яке його регулює.

Методологічні засади роботи. Робота над курсовою роботою здійснювалася шляхом застосування системного підходу до вивчення такого соціального явища як шлюбний договір, що дозволило мені дізнатися краще про покликання даного договору, способи його укладання, та розкрити проблеми його становлення в нашій державі.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені проблеми шлюбного договору в процесі його розвитку, та становлення його в суспільстві.

За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення та розвитку шлюбного договору на різних етапах соціально-політичного розвитку країни.



Розділ 1. Загальна характеристика шлюбного договору в Україні

Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім'ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Згідно з частиною третьою статті 93 Сімейного Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, передбачити якісь обов'язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Добре це чи ні - покаже практика.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Крім того, частиною п'ятою статті 93 Сімейного Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

Чоловік може у шлюбному договорі зобов'язати дружину ощадливо ставитись до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат на певну суму та інформувати його про ці витрати. Дружина може зобов'язати чоловіка забезпечити проживання своєї сім'ї в окремій квартирі чи будинку, окремо від його батьків.

Проте на практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним. [2]

Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв'язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. [9]

Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

По-перше, укладення шлюбного договору - не обов'язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім'ї на власний розсуд.

Одним із положень Сімейного кодексу України є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу. Кодекс про шлюб та сім'ю України давав право на укладення шлюбного контракту лише особам, що ще неодружені.

Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз'яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов'язки сторін. Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. [2] При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус. Проте особи, які прийняли рішення про укладення шлюбного договору, звертаються, як правило, до приватних нотаріальних контор

Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок і для чоловіків - у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку (на підставі частини другої статті 23 Сімейного кодексу) до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. [3]

Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Щодо набрання чинності договором, то статтею 95 Сімейного кодексу України визначено, що в тому разі, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору. [2]



Розділ 2. Шлюбний договір за сімейним законодавством України

Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому. Форма даного договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення та примусового виконання, чимало інших моментів наочно показують, що у даному випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно ст. 94 Сімейного Кодексу шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. [2] Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб'єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК). Відповідно до ч. 1 ст. 92 Сімейного Кодексу суб'єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстрували шлюб (подружжя). [2] Із специфікою суб'єктного складу шлюбного договору пов'язані й особливості дії шлюбного договору у часі. Згідно із ст. 95 Сімейного Кодексу дія шлюбного договору, що його було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватися на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п'ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відносини, що виникли раніше -- з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону. [6]

З урахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковий характер, важливого значення набувають нові правила щодо строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст. 96 Сімейного Кодексу, у шлюбному договорі, по:перше, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків подружжя та, по:друге, за бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. [2] Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на перші п'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі укласти новий договір або погодитися з законним (легальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України. Важливим здається також правило щодо можливості встановлення сторонами в договорі прав та обов'язків, які будуть виникати після припинення шлюбу. В цьому відбиваються особливості подружніх стосунків, коли навіть після припинення сімейних відносин особи відчувають потребу добровільно взяти на себе певні обов'язки щодо колишнього чоловіка або дружини. [9]

2.1 Право на укладення шлюбного договору та його зміст

Відповідно до статті 92 Сімейного Кодексу шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. [2]

Відповідно до статті розвинуто диспозитивні положення, закріплені у ч. 2 ст. 7 та ст. 9 Сімейного Кодексу України щодо можливості регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін. Подружжя наділене свободою вибору варіанта поведінки, має можливість здійснювати свою правосуб'єктність та реалізовувати свої суб'єктивні права на власний розсуд. Дана стаття розкриває питання, хто саме має право на укладення шлюбного договору: особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, та подружжя. Отже, до цього кола осіб належать лише ті особи, які відповідно до сімейного законодавства можуть бути подружжям (ст. 21, 22, 23, 24, 25, 26 СК).

Також статті передбачений порядок укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа. Відповідно до ст. 32 Цивільного Кодексу України неповнолітньою є особа у віці від 14 до 18 років. [3] У такому випадку на укладення шлюбного договору необхідна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітньої особи, засвідчена нотаріусом. Батьки або піклувальник можуть заперечувати проти укладення шлюбного договору в цілому або щодо окремих його положень. [7]

Варто погодитись із думкою деяких науковців і практиків щодо певної непослідовності законодавця у даній статті. Так, ч. 2 ст. 23 Сімейного Кодексу України передбачена можливість надання права на шлюб з 14 років за рішенням суду, а не за згодою батьків. Тому логічним було би у випадку ч. 2 ст. 92 Сімейного Кодексу України не батькам чи опікуну надавати письмову, нотаріально засвідчену згоду на укладення шлюбного договору, а суду одночасно надати право на шлюб і на посвідчення цього договору. [5]

Зміст шлюбного договору

Сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися до шлюбного договору.

Сімейний Кодекс України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмету шлюбного договору. Відповідно до частин 2, 3 ст. 93 Сімейного Кодексу шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. [2] Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93). [2] Вказана норма є відповідної гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Разом із тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно до місця їх нормативного закріплення -- в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому точнішим буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, встановлених законодавством. [5]

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК). [2]

Сутність такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне становище» може мати різні конкретні вияви. Наприклад, таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них,натомість, другий отримає рухоме майно незначної вартості або,наприклад, коли один із подружжя зобов'язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка/жінку, його дітей та близьких родичів тощо. Разом із тим, до поняття «надзвичайно невигідне становище» треба ставитися дуже виважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя в шлюбі. При його вирішенні слід виходити з того, що існують і такі домовленості, коли розмір часток кожного з подружжя не базується на «формальному» моменті рівності. Однак ці домовленості завжди віддзеркалюють саме «реальну» рівність, бо зафіксований в договорі розподіл спільного майна найбільш справедливо віддзеркалює фактичний внесок кожного з них у спільно набуте майно». Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої.

У Сімейному Кодексі України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст. 97 СК); б) порядок користування житлом (ст. 98СК); в) право на утримання (ст. 99 СК). [8]

Отже, зміст шлюбного договору - це умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Дії подружжя, складаючи зміст одного шлюбного контракту можуть бути різноманітні:

- передавати майно у власність;

- забезпечити необхідне житло для проживання подружжя;

- створювати умови щодо належного виховання та утримання дітей та інші. Кожна з таких угод може також містити в собі вказівки на строки та порядок їх виконання, а також передбачати відповідальність подружжя за невиконання взятих на себе зобов'язань.

2.2 Правовий режим шлюбного договору

Стаття 97 Сімейного Кодексу передбачає, що у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого їм у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть передбачити, що на майно, набуте ними за час шлюбу, не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя і воно вважається спільною частковою або особистою приватною власністю. [2]

Як випливає зі змісту ст. 3 Сімейного Кодексу, характерною ознакою сім'ї є спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки. [2] Тому дуже важко, а часом навіть неможливо встановити, яке майно, набуте за час шлюбу, належить кожному з подружжя.

Подружжя може у шлюбному договорі обмежити дію режиму спільності майна на окремі предмети, передбачивши, наприклад, що вклади, внесені до банківської (кредитної) установи на ім'я одного з подружжя, належать кожному з них, або що речі для професійних занять (наприклад, музичні інструменти) -- це власність того з подружжя, предметом професійної діяльності якого вони є. [8]

У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 Сімейного Кодексу, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. [2] Може бути також закріплено положення про те, що правовий режим цього майна не змінюватиметься, тобто воно належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або дружині та чоловіку на праві спільної часткової власності у нерівних частках.

Відповідно до ч. З ст. 97 Сімейного Кодексу сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу. А згідно з ч. 4 цієї статті у шлюбному договорі може бути передбачене використання належного подружжю або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.

Як вже зазначалось, згідно з ч. 5 ст. 97 Сімейного Кодексу дружина і чоловік можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, ч. 5 ст. 97 Сімейного Кодексу надає подружжю широкі можливості для регулювання їх майнових прав та обов'язків під час укладення шлюбного договору. Дружина і чоловік можуть змінити правовий режим не тільки їх спільного, а й роздільного майна. Зокрема, вони можуть поширити режим спільності на дошлюбне майно або на його окремі предмети, на речі, набуті за час шлюбу не в результаті їх спільної праці, а одержані, наприклад, одним із подружжя в дарунок, у порядку спадкування або придбані у період шлюбу за рахунок коштів одного з подружжя. [15]

У шлюбному контракті майнові права та обов'язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержане під час шлюбу в дарунок, стає їх спільною сумісною власністю. На розсуд дружини і чоловіка може бути визначено розмір їх часток у праві власності на майно, що буде набуте за час шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна.

Умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно з законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в набутому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними. Водночас при застосуванні ч. 5 ст. 97 Сімейного Кодексу постає питання про те, які умови шлюбного договору, що передбачені з волі подружжя і погіршують становище обох чи одного з них, мають визнаватися недійсними. Уявляється, що у шлюбному договорі не можна передбачати положення, які обмежують конституційні права подружжя, наприклад, на пересування, вибір професії, роду трудової діяльності, світогляду, релігії, мови спілкування, або порушують принцип рівності чоловіка і жінки. [11]

Отже, кожен із подружжя має право розпоряджатися належною йому часткою у праві спільної часткової власності, а також може дати згоду на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або відмовитися від неї. Така згода або відмова дійсні, якщо вони відображають справжнє волевиявлення того з подружжя, хто їх дав. Це не суперечить моральним засадам суспільства і не ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, якщо він достатньо матеріально забезпечений. Стаття 347 Цивільного Кодексу прямо передбачає можливість особи відмовитись від права власності на належне їй майно. [3]

Якщо після укладення шлюбу один із подружжя вселяється у житлове приміщення, яке належить другому з них, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Житло може належати одному з подружжя на підставі права власності або на умовах договору житлового найму. Можуть бути передбачені умови звільнення житлового приміщення у разі розірвання шлюбу тим з подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Якщо житлове приміщення належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, вони можуть домовитися про поділ його у рівних частках або з відступом від рівності часток, а також вирішити питання про проживання або непроживання кожного з них у цьому приміщенні. При цьому згідно з частинами 7 і 8 ст. 7 Сімейного Кодексу мають враховуватися права малолітніх і неповнолітніх дітей щодо користування житлом. У шлюбному договорі також можуть бути передбачені умови користування житловим приміщенням, що належить обом або одному з подружжя, родичами кожного з них. При цьому дружина і чоловік повинні визначити умови проживання цих осіб.

У шлюбному договорі можуть бути також передбачені права та обов'язки подружжя щодо взаємного утримання (ст. 99 СК). Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, визначити умови, розмір та строки виплати аліментів як у період шлюбу, так і після його розірвання. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. правовий шлюбний договір україна

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Умови договору не можуть погіршувати становище того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги. Це твердження обумовлене імперативним характером ст. 75 СК і правилами ч. 5 ст. 97 і ч. 8 ст. 7 СК.

Особливість цього правового режиму може полягати у тому, що все майно може належати членам сім'ї на праві спільної часткової власності, а його певна частина - подружжю на праві спільної сумісної власності за правилами сімейного законодавства. Це означає, що правовий режим майна членів сім'ї може не бути єдиним для усіх суб'єктів і об'єднувати окремі види правових режимів, кількість яких залежить від видів правових зв'язків між членами сім'ї. Таким чином, можливе співіснування в одній сім'ї багатьох окремих режимів, заснованих на спільній частковій чи спільній власності подружжя; на роздільній власності подружжя; на спільній частковій чи спільній сумісній власності членів сім'ї, які не є подружжям, та на їх роздільній (індивідуальній) власності, а також на поєднанні окремих різновидів власності між зазначеними та іншими особами. Все це свідчить про складну правову природу майнових відносин у сім'ї, у тому числі й за участю подружжя, що ускладнює виявлення правового режиму того чи іншого майна та створює значні труднощі для розв'язання судами спорів, що виникають між подружжям та іншими членами сім'ї.

Намагатися сконструювати законний режим майна подружжя, який задовольнив би інтереси всіх без винятку подружніх пар, неможливо, оскільки законодавче регулювання об'єктивно не завжди може врахувати різноманіття людських інтересів та життєвих обставин. Тому вихід, обраний законодавцем у Сімейному Кодексу, є найбільш оптимальним -- поряд із законним режимом майна та аліментним обов'язком, що відповідають інтересам більшості людей, одночасно надається можливість по-іншому врегулювати майнові відносини за допомогою шлюбного договору. [15]



Розділ 3 Практика укладання шлюбного договору в Україні

3.1 Зміна, розірвання та визнання шлюбного договору недійсним

Характерною рисою шлюбного договору є тривалість його дії. Це може викликати необхідність зміни його умов. У Сімейному Кодексу закріплено загальне правило щодо цього. Згідно з ч. 1 ст. 100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки у тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. В ч. 2 ст. 100 СК сказано, що шлюбний договір може бути змінено подружжям. У зв'язку з тим, що шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню, усі внесені в нього зміни також мають бути посвідчені нотаріально. [2] Сімейний Кодекс передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч. 3 ст. 100 СК). Треба вважати, що це можливо у виключних випадках, якщо цього вимагають інтереси одного з подружжя, інтереси неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей, які мають особливе значення.

Ще однією новелою концепції шлюбного договору, яку закріплено в Сімейному Кодексі, є введення поряд із поняттям «розірвання шлюбного договору» такого терміна, як «відмова від шлюбного договору». Як перший, так і другий терміни стосуються ситуації коли шлюбний договір припиняє свою дію на майбутнє при збереженні правових наслідків, які виникли під час його дії (в цьому полягає різниця між ними та визнанням шлюбного договору недійсним). Однак відмова від шлюбного договору здійснюється за бажанням сторін (ст. 101 СК), в той час, як для його розірвання необхідно відповідне рішення суду (ст. 102 СК) [9]

Як і інші подружні правочини, шлюбний договір у силу певних підстав може бути визнаний недійсним. Підставами для цього є, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст.103 СК шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Хоча в Сімейному Кодексі йдеться лише про ті підстави недійсності правочинів, які встановлені Цивільному Кодексі, обмежитися цим не можна, бо Сімейний кодекс містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

Підсумовуючи вказане, можна виділити такі основні підстави визнання шлюбного договору недійсним:

1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми неемансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;

2) неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);

3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;

4) включення умов які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

5) укладення договору під впливом обману, насильства;

6) помилка однієї зі сторін договору;

7) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо.

Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це свідчить про залежність шлюбного договору від шлюбу та певну підпорядкованість першого другому. [7]

3.2 Проблеми та перспективи шлюбного договору

Такий документ як шлюбний договір повинен надавати впевненість чоловіку і дружині в тому, що кожен із них після розлучення залишиться при своїх інтересах. Тобто те майно, яке буде зазначено в договорі, залишиться з тим, кому воно належить за правом відповідно до договору. Тому для того щоб чоловік і дружина при розлученні не погіршили всю ситуацію скандалом, пов'язаним з поділом майна, існує правовий документ - шлюбний контракт, метою якого є попередній нотаріально завірений поділ майна. Таким чином, укладаючи подібний документ, молода сім'я зможе уникнути суперечок у суді.

У нашій країні складання шлюбних контрактів ще не настільки поширене, як за кордоном, тому багато сімей стикається з проблемою поділу майна. І часто в сім'ї одна людина незадоволена результатом такого поділу, а друга залишається у виграші. Дуже часто чоловік і дружина не можуть прийти до компромісу і розділити майно так, щоб це було вигідно кожному, і обидва залишилися задоволеними. І такі суперечки трапляються зазвичай в сім'ях, де не вистачає знань у цій сфері [10]

В Україні такий договір можуть підписати як ще неодружені молоді люди, так і подружжя зі стажем. Але ця норма з'явилася лише з прийняттям нового Сімейного кодексу, завдяки цьому в Україні такого роду угоди набули більшого поширення. Шлюбний контракт укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання -- при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона (в разі його укладення до реєстрації шлюбу). Згідно ч. 2 ст. 92 Сімейного Кодексу України, якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників.

Шлюбний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі зменшення прав одного з подружжя у протиріччя законодавству України. [15]

Незважаючи на певні недосконалі моменти, на запитання: «Чи варто укладати шлюбний договір?» юристи дають ствердну відповідь. Тому що: зменшується ризик залишитися після розлучення «з носом» ви закріплюєте за собою свою власність, шлюбний договір організовує спільне життя та стримує від необдуманих крайнощів. (Наприклад, чоловік, усвідомлюючи, що зазнає значних матеріальних витрат при розлученні, ще раз подумає про те, чи залишати сім'ю).

Але реальність невблаганна: шлюбні договори як масове явище в Україні непопулярні. За статистикою шлюбні договори у невеликих містах взагалі не укладаються (за винятком громадян, які «поєднують серця» з іноземцями). Головною причиною непопулярності все ж є, мабуть, психологічні чинники. [13]

Однією з проблем при підписанні шлюбних договорів є недосконалість форми цих документів. Їхні зразки, які пропонують у нотаріальних конторах, аж надто неконкретні. Якщо типова угода вас не влаштовує, доведеться шукати допомоги у кваліфікованого юриста.

Цілком вірогідно, що шлюбні договори у містах набули би більшої популярності, якби їх могли укладати пари, котрі мешкають разом, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це дало би можливість урегулювати відносини, які є сьогодні досить поширеними.

В Україні укладання шлюбних контрактів ще не стало таким популярним, яким воно є за кордоном. В інших країнах майже всі сім'ї свідомо йдуть на підписання контракту, який захистить їх інтереси в правовому порядку. У нашій країні, можна укласти шлюбний контракт не побоюючись того, що в майбутньому особисте майно перейде в інші руки. Це єдиний юридичний спосіб вирішення всіх майнових проблем. [14]

Великого поширення в Україні такі договори наразі не отримали. Так, у 2004 році (з набранням чинності Сімейним кодексом) в країні було укладено 476 шлюбних договорів, у 2005 році - 687, у 2006 році - 917, у 2007 році - 1263, у 2008 році - 1029, у 2009 році - 942, у 2010 році - 1037, у 2011 році - 1341.Зокрема, протягом минулого 2012 року в Україні було укладено лише 1357 шлюбних договорів.

При цьому, як свідчить нотаріальна практика, найчастіше шлюбні договори укладаються подружніми парами, де один з подружжя є іноземцем.

До того ж, значна частина таких договорів укладається у м. Києві. У регіонах же кількість шлюбних договорів, що в середньому укладаються протягом року, нараховує кілька десятків, а в окремих регіонах - взагалі одиниці. [16]

Таким чином можна спостерігати, що з кожним роком шлюбний договір набирає все більшого попиту, можна сподіватися, що з подальшим зростанням добробуту населення поширюватиметься і практика укладання шлюбних договорів.



Висновок

Після того як був прийнятий Сімейний кодекс України, зникли всі сумніви та ілюзії щодо предмета шлюбного договору. Даний інститут права став не просто новелою в нашому законодавстві, а можна сказати, «революцією» у цивільному праві. Тобто до цього про нажите під час шлюбу майно мова заходила лише тоді, коли подружжя приступали до фінальної частини ліквідації браку, його фінансово-майнової основи - розподілу майна, який відповідно в суді Тепер майнові права та обов'язки можуть бути встановлені шлюбним договором.

При написанні курсової роботи я зробила висновок, що оскільки норми Сімейного Кодексу України, якими регламентовані порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору, зібрані в окремому розділі, то це свідчить про те, що законодавець відводить цьому правовому інституту значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору. Так, Сімейний Кодекс України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов'язки щодо дітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті взаємини між подружжям та їхніми дітьми.

Основними положеннями шлюбного договору є те, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; шлюбний договір може бути укладений як до, так і в період шлюбу, проте вступ в силу піде тільки з моменту державної реєстрації шлюбу, тому не варто плекати ілюзій щодо договору, нотаріально засвідченого вами заздалегідь: він не породжує ніяких наслідків, а майно, придбане до реєстрації шлюбу, буде вважатися власністю особи, яка його купує; предметом шлюбного договору, можуть бути тільки майнові права та обов'язки подружжя, це означає, що включення в договір таких умов, як регулювання особистих немайнових відносин між подружжям, права та обов'язки подружжя по відношенню до дітей, обмеження будь-яких прав дружини (чоловіка) натомість на що надається іншим чоловіком зміст і обраний правовий режим майна подружжя, є незаконним і буде суперечити чинному законодавству. Змінити режим спільної власності подружжя може, встановивши у шлюбному договорі режим часткової, спільної, роздільної власності на майно, придбане під час шлюбу. При цьому майно, яке належало подружжю до шлюбу, не може включатися у шлюбний договір, за винятком випадків, прямо передбачених законом.

Тобто можна зробити висновок про те, що сімейне законодавство приділяє особливу увагу зміни і розірвання шлюбного договору. Специфіка шлюбного договору полягає в його триваючому характер, в зв'язку, з чим законодавець передбачає можливість зміни його основних умов, після якогось проміжку часу, інакше в складанні даного контракту не було б сенсу.

Практика укладання шлюбних договорів поки що не знайшла широкого застосування в нашій країні. І, я вважаю, що справа не в тому, що його застосування актуально для родин з високим рівнем добробуту, прошарок яких не велика. А швидше за все, тому, що правовий нігілізм і породжує його інформаційний вакуум, не дають більшості людей скористатися реально належними їм правами. Наприклад, серед більшості побутує така думка, що контракт означає недовіру подружжя один до одного. І вони справедливо запитують: «А чи можна починати спільне життя з недовіри?» Хотілося б супротивникам шлюбного договору навести такий аргумент: чому ми соромимося говорити про майно, гроші напередодні весілля, проте, стає невимовно соромно, коли при виникненні шлюбно-розвідного процесу забуваються всі пристойності. Так, ніякої договір не допоможе вирішити проблему сумісності двох молодих людей, але якщо хоч одній родині шлюбний договір допоможе, це вже добре. Можна сподіватися, що і надалі поширюватиметься і практика укладання шлюбних договорів.

Список використаної літератури

1. Конституція України, від 28.06.1996 року - Редакція від 06.10.2013

2. Сімейний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 8 серп. 2013 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2013. - 104с.- Кодекси України

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. - К .KM Pablishing, 2013. - 256 c.

4. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР від 20.06.1969., №2006-VII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 27.06.1969-1969 р. - №26. - 204 с.

5. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України. -- К., Паливода А.В., 2013. -- 200 с

6. Сімейне право України: Підручник / За ред.. Ю.С. Червоного. - К.: Істина,2010. - 400с. (194-204 с.)

7. Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопачук В.С. Сімейне право України / Підручник. - К.: 2009.

8. В. С. Гопанчук Сімейне право України /Підручник К.- 2010р

9. Антошкіна В.К. Договірне регулювання відносин подружжя: дис. кандидата юрид. наук: спец. 12.00.03. «Сімейне право»/ В.К. Антошкіна - Харків, 2010. - 190 с..

10. Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? // Урядовий кур'єр. - 2010 р. - №215.

11. Кондрашова В. Деякі практичні аспекти, пов'язані з укладанням шлюбного договору // Юридичний журнал - 2012. - №7

12. Козлов С. Шлюбний договір: прагматизм чи необхідність // Юридична газета. - 2009 - №6

13. Усік А. Шлюбний контракт гарантує цивілізоване розлучення // Газета.юа - 2012 - №35

14. Редька Р. Укладення шлюбного договору - варто чи ні? // Галицкие контракты - 2013 - №9

15. Червоний Ю.С. Правове регулювання відносин шлюбним договором // Юридичний вісник. -- 2011. -- №1.

16. Мовчан Ю. Статистика укладання шлюбних договорів // Українська правда. Життя. - 2012. - №16

Размещено на allbest.ru