Шлюбний договір

Історія шлюбного договору, його значення. Аналіз договірної форми регулювання відносин подружжя з приводу правового режиму їх спільного майна, його розподілу та майнового утримання. Порядок укладення, виконання, зміни та припинення шлюбного договору.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 01.06.2014
Размер файла 73,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Історія шлюбного договору

Розділ 2. Поняття та значення шлюбного договору

Розділ 3. Зміст шлюбного договору

Розділ 4. Виконання, зміна та припинення шлюбного договору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасному українському суспільстві спостерігаються економічні зміни, міняються життєві цінності. Роль подружжя в побуті, а також права та обов'язки визначає матеріальна сторона сімейного життя. Суперечки через майно часто стають причинами розлучень. З кожним роком зростає число судових позовів, з питань розділу спільно нажитого майна. Їх було б менше при існуванні традиції складати договори про розподіл майнових прав та обов'язків. Такі договори поширені в сім'ях з великим достатком, або їх укладають громадяни, реєструючи шлюб з іноземцями.

Адже укладення шлюбного контракту вирішило б багато проблем. У цьому випадку розділ майна при розлученні пройшов би інтелігентно без зайвих витрат сил, а також коштів на адвокатів. Шлюбний договір можна укладати до шлюбу і після вступу до нього. Якщо контракт укладено до шлюбу, він набирає чинності лише у момент реєстрації наречених.

Існує безліч причин, через які громадяни не укладають майнові договори:

1. Величезна частина населення країни належить до категорії малозабезпечених. У них немає майна, розділ якого може якось ускладнити розірвання шлюбу.

2. Головне - в Україні не прийнято укладати шлюбні договори. Для українців укладення шлюбу засноване на почуттях, коли люблячі люди щадять один одного. У цей період не хочеться навіть вимовляти слово розлучення. А спроби запропонувати підписання договору розцінюються, як бажання отримати вигоду і свідчать про відсутність почуттів, несерйозності намірів і т.д.

3. Багато хто просто не хочуть проходити процедуру укладення шлюбного договору, який підлягає обов'язковому посвідченню у нотаріуса.

4. У шлюб вступають і заможні люди, яким є що ділити, і договір був би найкращим виходом у непростій ситуації із розлученням і розділом. Але і ці люди не вживають заходів із-за власної безграмотності в питаннях шлюбного контракту. Вони взагалі несерйозно ставляться до такої ідеї, вважаючи, що майно потрібно ділити по справедливості, і коли прийде час. Вони не замислюються, що у кожної людини свої поняття справедливості, а під час розлучення навряд чи хтось із подружжя поступиться особистими інтересами заради цього поняття.

Тому з упевненістю можна зазначити, що вищезазначені причини являються основним інструментом такого диспозитивного, багатоваріантного регулювання подружніх майнових відносин як шлюбний договір, що створює актуальність теми роботи.

Хоча в останній час кількість укладених шлюбних договорів збільшилась, але все одно їх укладається замало. За даними відомства, у першому півріччі 2013 приватні та державні нотаріуси завірили 651 шлюбний договір, тоді як за аналогічний період минулого року таких випадків було 536. Найчастіше укладали шлюбні контракти в Києві (228 за перше півріччя 2013 проти 195 за аналогічний період 2012-го), Дніпропетровській, Одеській та Харківській областях. Найменше зареєстровано шлюбних договорів у Черкаській, Сумській та Кіровоградській областях.

Об'єктом дослідження є відносини подружжя, які виникають з приводу їх спільного майна та його розподілу, а також щодо майнового утримання.

Предметом дослідження є Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, а також нормативно-правові акти, які визначають порядок укладення шлюбного договору.

Метою дослідження є сприяння правовими засобами зміцненню родини (її майнової складової) шляхом аналізу договірної форми регулювання майнових відносин між подружжям, у якому саме подружжя могло б встановлювати найбільш вигідний їх правовий режим подружнього майна, найкращим чином, з точки зору самого подружжя, визначати майнові відносини один з одним не зводячи особливі подружні відносини до звичайних товарно-грошових відносин між відокремленими і автономно діючими учасниками цивільного обороту.

Для досягнення мети мені деобхідно:

- проаналізувати історію виникнення шлюбного договору;

- розкрити поняття та занчення шлюбного договору;

- охарактеризувати зміст шлюбного договору;

- роз'яснити порядок виконання, ззміни та припинення шлюбного договору.

До теоретичної основи дослідження відносяться, зокрема, наукові висновки і міркування, що містяться в роботах О. Калітенко, О. Явор, І. Красько, М. Антопольської, І. Жилінкова, М. Брагінського та ін. вчених.

В процесі написання курсової роботи були використані такі методи: історичний, порівняльно-правовий, статистичний, аналітичний та інші.

Структура роботи складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складається з 32 сторінок, основний текст займає 29 сторінок, список використаних джерел складається з 29 найменувань і займає 2 сторінки.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Перш ніж дати характеристику інституту шлюбного контракту, варто розпочати з історії шлюбу. Тривалий час базовою моделлю стосунків чоловіка і жінки був шлюбний союз. Вважалося, що основне в шлюбі - це борг. Однак, гуманістичні ідеї зробили революцію й історія шлюбу, що попрямувала в інше русло, в основі якого визначено взаємну любов подружжя. Історики вважають, що історія шлюбу почалася понад 4 тисячі років тому. Однак в умовах первісного ладу постійні шлюбні відносини були вкрай рідкісними. Сім'ї включали в себе групи з декількох десятків людей - невеликої кількості чоловіків та набагато більшої кількості жінок і дітей [23, с. 39-41].

З розвитком суспільства люди потребували більш стабільної структури взаємин статей. Відзначимо, що перша підтверджена церемонія одруження між одним чоловіком і однією жінкою була відзначена в Месопотамії. З того часу шлюб став інструментом забезпечення економічної, політичної і статевої ієрархії. У більшості стародавніх суспільств вважалося, що люди не повинні вільно обирати своїх чоловіка і дружину, зокрема, на такій “хисткій” підставі, як любов. Головною функцією шлюбу був не грамотний вибір партнера для співжиття і любові, а правильний вибір родини по лінії чоловіка або дружини [29, с. 30-31].

Так званий “шлюб з розрахунку” (на основі майнових інтересів) зародився на зорі людства, коли укладали шлюби, щоб забезпечити союзи між племенами чи з іншими корисними цілями. З історії відомі чимало прикладів, коли правителі віддавали своїх доньок і родичок дружини правителям інших країнах, щоб отримати політичні вигоди, зміцнити міждержавний союз, підвищити статус своєї країни тощо. Такі випадки трапляються і на початку ХХІ ст. в країнах традиційного (патріархального) соціального укладу (насамперед держави Азії, Африки). В такому шлюбі як правило відсутня емоційна складова, тобто глибокі взаємні почуття подружжя. Батьки нареченого і нареченої мали законне право укладати шлюб своїх дітей, а іноді й розривати шлюби, укладені без їх благословення.

Позашлюбні діти не мали ніяких юридичних прав по відношенню до сімей батьків, що також було однією з причин вкорінення міцного інституту шлюбу як головної рушійної сили продовження роду. Навіть законні дружини і діти були позбавлені багатьох елементів правового захисту [13, с. 94].

Прикладом такого шлюбу може бути суспільна практика Стародавнього Риму. Хоча шлюб вважався священним таїнством і опорою держави, більшість шлюбів в багатих сім'ях укладалася за розрахунком, тобто для продовження роду, об'єднання володінь, зміцнення політичних союзів. Серед бідного населення швидше за все також переважав розрахунок. Партнерство подружжя в сучасному розумінні вважалося непотрібним, адже в Стародавньому Римі вважали, що дружина повинна присвятити життя підтримці чоловіка і турботі про нього [18, с. 47].

За часів матріархату спадкування завжди йшло по жіночій лінії, а в шлюбних угодах власність нареченого часто передавалася володареві нареченої, що допомагало зберегти трон, династію і спадок. Наприклад, давньоєгипетська цариця Клеопатра (69-30 рр. до н. е.) спершу була дружиною свого старшого брата, а згоддом, після його смерті, - дружиною молодшого брата. Кожен цей шлюб давав їй право володіти Египтом. Водночас і в минулому багатьом людям вдавалося створити сім'ю “по любові”, хоча це було швидше щасливим випадком, ніж усталеною практикою [22, с. 44].

Інститут шлюбу розпочав трансформацію у зв'язку з розповсюдженням просвітницьких ідей ХVII-XIXст., що змусило батьків засумніватися в праві диктувати умови молодшому поколінню. Утверджувався суспільний ідеал вільного вибору партнера, заснований на любові і сумісності характерів. До початку XIX ст. основним критерієм успішності шлюбу утвердилася турбота його учасників один про одного і про дітей. Нові тенденції спонукали багато країн полегшити процедуру розлучення, що водночас породило ряд нових проблем. Головною з них стала проблема мотивації співжиття людей після того, як згаснуть взаємні почуття.

З лібералізацією шлюбно-сіймених стосунків почала різко зростати кількість розлучень. Певним стримуючим фактором тривалий час, приблизно до сімдесятих років XІX ст, залишалося традиційне консервативне ставлення до інституту шлюбу, коли головою і господарем (“годувальником”) в сім'ї вважається чоловік, а жінці відводиться підпорядкована роль. Зі змінами соціально-економічної системи, в основі яких перебували стрімкі процеси розвитку капіталістичних відносин, жінки вже у ХХ ст. в демократичних країнах світу стали економічно самостійними. Була скасована правова дискримінація незаконнонароджених дітей. Сучасні умови життя в значній мірі полегшили побут одиноких (безшлюбних) людей - як чоловіків, так і жінок. Такі обставини створили ситуацію, в якій соціальна значимість шлюбу різко зменшилася [17, с. 85]. Зазначені фактори зумовили утвердження правового інституту шлюбного контракту.

Шлюбний контракт - це добровільна угода, яку укладають люди, що вступають до шлюбу. Вона закріплює їхні права на майно, набуте в шлюбі або до нього, а також розподіл фінансових витрат в шлюбі. Шлюбний контракт прийшов до нас із Заходу, і багато хто з радикально налаштованих слов'янських натур вважають його породженням “духу капіталізму”, яке руйнує “чисті” і довірливі відносини між закоханими. Однак укладення шлюбного контракту - справа добровільна, і, як показує практика, в деяких ситуаціях він виступає в ролі рятувального кола, що дозволяє подружжю розділити їх майно спокійно і без перешкод. Згідно поширеної практики, шлюбний контракт не втручається у відносини подружжя, але у випадку розлучення може надати серйозну підтримку їм обом. Він є письмовою угодою, в якій майбутнє або чинне подружжя обумовлюють між собою різні аспекти майбутнього сімейного життя, в тому числі й майнові. Під час перебування в шлюбі контракт можна змінювати.

Історія шлюбного контракту як письмової угоди має свої витоки з часів Стародавньої Греції, де наречені перед вступом в шлюб оформляли письмову угоду, в якій обговорювали свої майбутні майнові відносини. В епоху Середньовіччя шлюбні стосунки започатковувалися виключно з благословення церкви, а тому шлюбний контракт було скасовано. У ХVII-ХІХ ст. на зміну церковному прийшов світський шлюб і шлюбний контракт знову набув юридичної сили.

В сучасних умовах шлюбний контракт є типовим явищем в Західній Європі, Канаді та Америці. Він регламентує не тільки майнові, а й особисті немайнові відносини подружжя. Зокрема, в контракті можна вказати, хто з них і як часто буде мити посуд, хто буде вигулювати собаку, як часто подружжя буде ходити в магазин тощо. Невиконання умов контракту тягне за собою судовий розгляд.

В нашому суспільстві усталеною є хибна думка, що шлюбний договір придумали меркантильні американці чи західноєвропейці. Однак, насправді в іісторії цього питання підтверджується теза про те, що все сучасне (апріорі “нове”) має глибокі першопричини і витоки в минулому (“старому”). Ідея юридичного оформлення розділу майна подружжя належить стародавнім грекам і римлянам. В середньовічній Європі ця практика була заборонена інквізицією. Однак з XIX ст. подібні угоди відновили, причому “контрактний” бум досягнув навіть кордону мусульманських країн. Наприклад, законослухняний громадянин Сирії, Йорданії чи Єгипту зобов'язаний сплатити дружині викуп (махра) на випадок розлучення.

Порівнюючи європейський та американський шлюбний контракт, фахівці називають перший первісним манускриптом. Адже в США, складаючи такий документ, майбутнє подружжя не обмежується квартирно-грошовими питаннями, що характерно для європейців. Тут можна зустріти вимоги від майбутнього чоловіка щорічної відпустки на Гаваях, щомісячних відсотків від прибутку його бізнесу, щоденної вечері в престижному ресторані або зустрічні вимоги обіду з п'яти страв і безперешкодного відвідування різних розважальних закладів. Звичайно не хотілося б говорити про розлучення, але сумна статистика констатує, що на два шлюби припадає одне розлучення. Можливо праві ті, хто вважає шлюбний контракт не страховим полісом при розлученні, а документом. Адже розставивши всі крапки над “i” в матеріальних питаннях, можна сміливо стверджувати, що шлюб укладений з любові, а не з розрахунку .

Щодо України, то інститут шлюбного контракту (договору) у вітчизняному законодавстві вперше зафіксований 23 червня 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України”. Доповнена ст. 271 кодексу передбачала можливість укладання шлюбного договору між особами, які вступають в шлюб. Поняття, зміст, правила укладення і розірвання шлюбного договору визначені главою 10 Сімейного кодексу України, що набув чинності 1 січня 2004 року. В ст. 93 Кодексу передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки, а також майнові права і обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми, зменшувати обсягу прав останніх. Законодавство передбачає шлюбний договір як можливість, а не обов'язок, тобто він, як і в практиці інших держав, є необов'язковим. Хоча в кодексі прописано насамперед майнові права та обов'язки сторін у зв'язку з укладенням шлюбного договору, на прaктиці він насамперед застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому в шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, в тому числі і після розірвання шлюбу. У такому випадку при розлученні можна уникнути тривалих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення [22, с. 74]. СК передбачає можливість укладення шлюбного договору як до укладення шлюбу, та і перебуваючи в шлюбі.

Незважаючи на відносно тривалий період правової чинності інституту шлюбного контракту (договору) в Україні його популярність залишається незначною. Насамперед причиною цього є відсутність традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб в житті багатьох молодих людей - це своєрідний період, коли діють моральні норми, поєднані з почуттям кохання. Тому укладення шлюбного договору зазвичай розцінюється як відсутність кохання і укладення шлюбу з інших, наприклад, матеріальних міркувань. Потрібно врахувати, що переважна більшість громадян нашої країни об'єктивно належить до осіб малозабезпечених і не володіють значним цінним майном, правовий режим якого можна було б погоджувати між подружжям в шлюбному договорі. Власне низький стан правової культури та правової обізнаності населення, недовіра до юридичних механізмів часто зумовлює незвичність і боязнь щодо процедури укладення такого договору, необізнаність з його можливостями, навіть забобонність. З іншого боку варто зазначити, що не завжди відмова від укладення шлюбного договору є помилкою. Більшість сімей щасливо живуть і не думають про поділ майна, навіть якщо розлучаються. Тому визначатися з доцільністю укладення шлюбного договору має саме подружжя в кожному конкретному випадку, адже законодавство надає таку можливість.

Отже, шлюбний контракт як юридичний акт, що супроводжує укладення шлюбного союзу чи розвиток шлюбно-сімейних стосунків подружжя і виконує завдання визначити насамперед їх майнові права та обов'язки, має вагоме історичне минуле, що сягає стародавніх часів і досить глибоко вкорінений в європейській правовій традиції (як континентальній, так і англо-американській). Україна зі здобуттям незалежності та формуванням національного законодавства стала на шлях правової фіксації інституту шлюбного контракту, який, втім, сьогодні ще не має значної популярності в суспільстві.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Шлюбний договір психологічно не всіма громадянами сприймається позитивно. Вважається, що у шлюб вступають виходячи не з матеріальних, а з особистих обставин, тобто по любові. Але у житті трапляється різне, і один з подружжя, а іноді і обидва жалкують, що своєчасно не визначились з тими чи іншими умовами шлюбних відносин. Тому можна стверджувати, що укладання шлюбного договору - це явище не антиморальне, а цілком соціально-справедливе, його слід застосовувати.

Згідно з міжнародним законодавством і СК України (ст. 93) шлюбним договором регулюється тільки майнові відносини між подружжям. Особисті відносини цим договором регулюватися не можуть. Це могло б призвести до порушення прав людини [4]. Шлюбним договором не може бути передбачено:

- яке прізвище обере кожен з наречених при реєстрації шлюбу, яке прізвище і ім'я буде надано дітям, які народяться у подружжя;

- пріоритет чоловіка або жінки у вирішенні питань сім'ї, ці питання повинні вирішуватись спільно чоловіком і жінкою;

- обмеження у праві кожного подружжя стосовно навчання і за кінченим того чи іншого навчального закладу;

- обов'язок одного з подружжя щодо прийняття тієї чи іншої віри;

- обов'язок вінчання після реєстрації шлюбу;

- працю на присадибній або дачній ділянці;

- обмеження кількості дітей у подружжя;

- обмеження жінки, яка має дитину (дітей), у праці або громадській діяльності;

- обов'язок жінки (чоловіка) вступати у шлюбні відносини.

Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод.

Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою [10, с. 114]. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору [21, с. 117]. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак - є комплексним договором.

Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки.

Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів:

1. предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору;

2. на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін;

3. шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, можливо досить тривалий, час.

При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне спрямування [23, с. 98].

В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовна угода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. З цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.

В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юридичним фактом, але не є «повноцінною» угодою.

І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора.

На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору.

По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки - на перешкоджання настанню передбачених договором умов. Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним, неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому.

Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України [1], ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною [16, с. 217]. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у СК України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства.

Отже, шлюбний договір - це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Він охоплює низку окремих пунктів (угод), що стосуються різноманітних сторін життя сім'ї, тому дії там можуть передбачатися найрізноманітніші: передати майно у власність, надати кошти на утримання одного з батьків, створити умови для належного виховання дітей, покарати за подружню невірність (компенсація моральної шкоди) тощо.

шлюбний правовий договірний майновий

РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Зміст шлюбного договору регулюється ст. 93 СК України У шлюбному договорі встановлюється:

- загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків;

- чинність договору або окремих його умов (прав та обов'язків) і після припинення шлюбу;

- порядок зміни умов договору [4].

А також визначається майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Законодавець надав право сторонам домовитися:

- про непоширення щодо майна, набутого ними за час шлюбу, спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;- про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

- використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

- включення до шлюбного договору будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;

- про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів.

Стаття 93 СК також передбачає, що у шлюбному договорі можуть бути закріплені майнові права та обов'язки. У ч. 3 цієї статті прямо зазначено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також між ними та дітьми. У ст. 93 СК досить докладно розкрито зміст шлюбного договору. Так, ним можуть регулювалися майнові відносини між подружжям, визначатися їх майнові права та обов'язки, майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Останнє положення означає, що у шлюбному договорі можуть передбачатись регулювання майнових відносин між батьками та дітьми, а також визначатись обов'язки батьків щодо утримання дітей.

Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СК, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК).

Це положення відповідає ч. 8 ст. 7 СК, у якій закріплені загальні принципи регулювання сімейних відносин і згідно з якою дане регулювання має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

Положення ч. 4 ст. 93 СК відповідає ч. 3 ст. 51 Конституції й обумовлене імперативним характером статтями 75 і 180 та правил ч. 5 ст. 97 СК. Питання про те, як розуміти положення ч. 4 ст. 53 СК, відповідно до якого шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, можна пояснити, порівнявши цю частину з ч. 5 ст. 97 СК, яка передбачає, що сторони можуть включати до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Основним змістом шлюбного договору є встановлення правового режиму майна подружжя. Дружина і чоловік можуть змінити режим як роздільного, так і спільного майна.

Подружжя може у шлюбному договорі обмежити дію режиму спільності майна на окремі предмети, передбачивши, наприклад, що вклади, внесені до банківської (кредитної) установи на ім'я одного з подружжя, належать кожному з них. Речі, пов'язані з фаховою діяльністю подружжя (наприклад, стоматологічне крісло чоловіка-стоматолога) - це власність того з подружжя, предметом професійної діяльності якого вони є.

У шлюбному договорі може бути змінене правило ст. 62 СК, яке передбачає, що якщо майно, яке належить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, у разі виникнення спору воно може бути визнане рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що правовий режим цього майна не змінюватиметься, тобто воно належатиме тому з подружжя, хто був його первісним власником, або дружині та чоловіку на праві спільної часткової власності у нерівних частках.

Відповідно до ч. 3 ст. 97 СК сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі й у разі розірвання шлюбу. А згідно з ч. 4 цієї статті у шлюбному договорі може бути передбачене використання належного подружжю або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.

Як вже зазначалось, згідно з ч. 5 ст. 97 СК дружина і чоловік можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Таким чином, ч. 5 ст. 97 СК надає подружжю широкі можливості для регулювання їх майнових прав та обов'язків під час укладення шлюбного договору. Дружина і чоловік можуть змінити правовий режим не тільки їх спільного, а й роздільного майна. Зокрема, вони можуть поширити режим спільності на дошлюбне майно або на його окремі предмети, на речі, набуті за час шлюбу не в результаті їх спільної праці, а одержані, наприклад, одним із подружжя в дарунок, у порядку спадкування або придбані у період шлюбу за рахунок коштів одного з подружжя.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що у шлюбному контракті майнові права та обов'язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства [11, с. 29]. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержане під час шлюбу в дарунок, стає їх спільною сумісною власністю. На розсуд дружини і чоловіка може бути визначено розмір їх часток у праві власності на майно, що буде набуте за час шлюбу, передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна.

Частина 4 ст. 93 СК, як вже зазначалось, передбачає, що шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у незвичайно невигідне матеріальне становище. Це правило має тлумачитись шляхом зіставлення цієї частини з ч. 5 ст. 97 СК. А остання встановлює, що сторони можуть включати до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. У зв'язку з цим постає питання про те, як треба тлумачити наведені положення.

Як зазначають окремі автори, у деяких випадках умови шлюбного договору погіршують матеріальне становище одного з подружжя, наприклад, положення про те, що дошлюбне майно одного чи обох з подружжя вважається їх спільним майном (зрозуміло, що якщо дошлюбне майно одного з подружжя набагато перевищуватиме дошлюбне майно другого з них, матеріальне становище останнього погіршиться), що частки дружини і чоловіка у їх спільному майні не є рівними, що майно, одержане одним із подружжя у дарунок або у спадщину, належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Однак ці положення діють.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснено, що ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно з законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в набутому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними.

Водночас при застосуванні ч. 5 ст. 95 СК постає питання про те, які умови шлюбного договору, що передбачені з волі подружжя і погіршують становище обох чи одного з них, мають визнаватися недійсними. Уявляється, що у шлюбному договорі не можна передбачити положення, які обмежують конституційні права подружжя, наприклад, на пересування, вибір професії, роду трудової діяльності, світогляду, релігії, мови спілкування, або порушують принцип рівності чоловіка і жінки.

Дискусійним є питання про можливість закріплення у шлюбному договорі нерівних часток у праві власності подружжя на їх спільне майно, за умови, що майно, набуте за час шлюбу, належатиме їм на праві спільної часткової власності.

Як вже зазначалось, у п. 11 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що дружина і чоловік можуть на власний розсуд визначати розмір їх часток у праві власності на майно, що буде набуте за час шлюбу, а також передбачати умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу.

3. Ромовська свого часу зазначала, що відступ від рівності часток є основним елементом шлюбного договору і що проект СК прямо передбачає можливість порушення принципу рівності у майні, набутому за час шлюбу. Однак це положення прямо не передбачене ч. 3 ст. 97 СК, хоча вона й не відкидає можливості зазначеного відступу. Л. Пчелінцева підкреслює, що дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі положення про те, що розмір їх часток у праві спільної часткової власності на набуте за час шлюбу майно буде нерівним. Цієї ж думки дотримується й О. Дзера [18, с. 256]. Водночас О. Дзера і Т. Ариванюк стверджують, що згода одного з подружжя на одержання у період шлюбу меншої частки майна або повна відмова від неї з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що суперечить основоположним принципам конституційного та сімейного права. На їх погляд, право на власність є елементом конституційного статусу людини, воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо.

З наведеним положенням не можна погодитись. Згода одного з подружжя на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або повна відмова від неї не є відмовою від набуття суб'єктивних цивільних прав. У таких випадках він відмовляється від свого суб'єктивного права власності на частку у спільному майні або дає згоду на зменшення своєї частки у праві власності на спільне майно, тобто розпоряджається зазначеним правом, а не відмовляється від набуття суб'єктивних цивільних прав.

Більшість суб'єктивних цивільних прав, як зазначають деякі автори, відчужуються і передаються. Якщо у шлюбному договорі передбачено, що у подружжя виникає право спільної часткової власності на набуте ними за час шлюбу майно, кожен із них має право на оплатне чи безоплатне відчуження належної йому частки у праві власності на спільне майно (ст. 361 ЦК).

Отже, кожен із подружжя має право розпоряджатися належною йому часткою у праві спільної часткової власності, а також може дати згоду на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або відмовитися від неї. Така згода або відмова дійсні, якщо вони відображають справжнє волевиявлення того з подружжя, хто їх дав. Це не суперечить моральним засадам суспільства і не ставить одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, якщо він достатньо матеріально забезпечений. Стаття 347 ЦК прямо передбачає можливість особи відмовитись від права власності на належне їй майно.

Якщо після укладення шлюбу один із подружжя вселяється у житлове приміщення, яке належить другому з них, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Житло може належати одному з подружжя на підставі права власності або на умовах договору житлового найму. Можуть бути передбачені умови звільнення житлового приміщення у разі розірвання шлюбу тим з подружжя, хто вселився в нього, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Якщо житлове приміщення належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, вони можуть домовитися про поділ його у рівних частках або з відступом від рівності часток, а також вирішити питання про проживання або непроживання кожного з них у цьому приміщенні. При цьому згідно з частинами 7 і 8 ст. 7 СК мають враховуватися права малолітніх і неповнолітніх дітей щодо користування житлом. У шлюбному договорі також можуть бути передбачені умови користування житловим приміщенням, що належить обом або одному з подружжя, родичами кожного з них. При цьому дружина і чоловік повинні визначити умови проживання цих осіб.

У шлюбному договорі можуть бути також передбачені права та обов'язки подружжя щодо взаємного утримання (ст. 99 СК; п. 2 Порядку укладення шлюбного контракту). Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, визначити умови, розмір та строки виплати аліментів як у період шлюбу, так і після його розірвання. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Умови договору не можуть погіршувати становище того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги. Це твердження обумовлене імперативним характером ст. 75 СК і правилами ч. 5 ст. 97 і ч. 8 ст. 7 СК.

Отже, зміст шлюбного договору - це умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Дії подружжя, складаючи зміст одного шлюбного контракту можуть бути різноманітні: передавати майно у власність; забезпечити необхідне житло для проживання подружжя; створювати умови щодо належного виховання та утримання дітей та інші;

Кожна з таких угод може також містити в собі вказівки на строки та порядок їх виконання, а також передбачати відповідальність подружжя за невиконання взятих на себе зобов'язань.

РОЗДІЛ 4. ВИКОНАННЯ, ЗМІНА ТА ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Сімейний кодекс України регламентує порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору. СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов'язки по відношенню до дітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті відносини між подружжям та їхніми дітьми.

Сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них. Шлюбний договір може поширювати свою дію як на майно, яке є об'єктом спільної сумісною власністю подружжя на момент укладення цього договору так і на майно, що буде набуте дружиною або чоловіком в подальшому. Наприклад, у договорі встановлюється, що будинок, придбаний під час шлюбу залишається в особистій приватній власності чоловіка, автомобіль переходить до власності дружини, а земельна ділянка, що може бути придбана у майбутньому, розподіляється в певних частках. Подружжя та наречені також можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, в тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства [29, с. 14].

СК України встановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, закон передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов'язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або, особи права та інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених ЦК України [29, с. 15].

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально засвідчується. Тепер цей документ може регулювати майже всі сфери сімейних стосунків. Так, у ст. 93 Сімейного кодексу України зазначається, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Ним же можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Проте шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Після того, як всі умови узгоджені та шлюбний договір підписано, то він одразу набирає чинності: якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу; якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального засвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства

У шлюбному контракті також визначається порядок користування житлом. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із членів подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним [28, с. 52].

Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Чоловік та дружина можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір, також, як і двостороннє вступання у шлюб, може бути змінено тільки подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Отже, Сімейний кодекс України регламентує порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору. СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. За загальним правилом зміни можуть бути внесені лише за згодою сторін, а основними підставами припинення є відмова подружжя від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про і розірвання шлюбного договору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання.

ВИСНОВКИ

З усього викладеного, можна зробити висновок, що шлюбний договір - це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмір часток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхні майнові права та обов'язки як батьків. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Подружжя може вносити зміни до шлюбного договору, укладаючи відповідний договір, який підлягає нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. У разі, коли розмір частки при поділі майна дружини та чоловіка неможливо визначити за домовленістю між ними або за шлюбним договором, спір може бути вирішений судом.

Переважна більшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. В різних країнах цей інститут має свої особливості, проте мета його існування єдина - надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України.

Укладення шлюбного договору є взаємним волевиявленням осіб. Умови шлюбного договору, які погіршують умови одного з подружжя всупереч порівняно з законодавством України не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний договір, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

Стаття 94 СК України передбачає, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Посвідчити шлюбний договір вправі як державний, так і приватний нотаріус. У випадку, коли шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а коли договір укладений між подружжям - у день його нотаріального посвідчення, про що зазначається у договорі.

Строк дії шлюбного договору може бути загальний, можуть встановлюватися строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також може встановлюватись чинність договору або окремих його частин і після припинення шлюбу.

Законодавство встановлює можливість внесення змін до шлюбного договору. Причому одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Договір про зміну шлюбного договору також нотаріально посвідчується. Водночас, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Також відповідно до ст. 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

В загальному, можна виділити такі підстави визнання шлюбного договору недійсним:

1) Невідповідність шлюбного договору чинним нормам законодавства;

2) Неналежний суб'єктний склад (укладання його особою, яка не має повної цивільної дієздатності;

3) Положення договору обмежують права дитини, встановлені законодавством і не відповідають її інтересам;

4) Умови договору ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище або його укладання під впливом тяжкої обставини;

5) Укладання договору не відповідає внутрішній волі однієї зі сторін;

6) Укладання договору під впливом обману або насильства;

7) Помилка однієї зі сторін.

Отже, можна зробити загальний висновок, що шлюбний договір є одним із способів надання подружжю самостійності у вирішенні питань щодо побудови їх сімейних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Законодавство:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. http://iportal.rada.gov.ua.

2. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. http://iportal.rada.gov.ua.

3. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р. http://iportal.rada.gov.ua.

4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. http://iportal.rada.gov.ua.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. http://iportal.rada.gov.ua.

Література:

6. Антокольская М.В. Лекции по семейному праву: Учеб. пособие. - М.: Юристъ, 2005. - 114 с.

7.Антокольская М.В. Семейное право. Учебник. - М.: Юристъ, 2007. - 366 с.


Подобные документы

  • Історія правового регулювання шлюбного договору за законами України. Поняття та значення шлюбного договору, його головний зміст та призначення, ступінь розповсюдженості в сучасному суспільстві. Умови виконання, зміни та припинення шлюбного договору.

    курсовая работа [38,7 K], добавлен 23.02.2011

  • Аналіз історичного розвитку сімейних відносин і режимів майна подружжя. Значення інституту шлюбного договору для законодавства України, структура та особливості його функціонування. Порядок укладання та підстави його зміни, умови припинення і недійсності.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 03.02.2011

  • Характеристика шлюбного договору за сімейним законодавством України, суспільні відносини, що складаються в сфері його укладення. Право на укладення шлюбного договору, його зміст та правовий режим. Зміна, розірвання та визнання шлюбного договору недійсним.

    курсовая работа [38,9 K], добавлен 16.05.2014

  • Загальна характеристика шлюбного договору по суті, його значення та правова природа. Шлюбний договір за сімейним законодавством сучасної України: поняття та суб'єкти. Форма та зміст даного договору, порядок та умови його укладання, зміни та припинення.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 17.03.2011

  • Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні. Права та обов'язки подружжя. Порядок укладання, виконання та припинення укладення шлюбного договору. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування.

    контрольная работа [25,5 K], добавлен 07.09.2009

  • Історичне походження і розвиток договору ренти. Поняття договору ренти та його юридична характеристика. Види та сторони договору ренти. Аспекти укладення договору, його зміст, виконання та припинення. Відповідальність за невиконання договору ренти.

    дипломная работа [133,4 K], добавлен 20.08.2011

  • Цивільно-правова характеристика спадкового договору як інституту договірного права, визначення його юридичної природи, змісту та правового статусу сторін спадкового договору, підстав його припинення та особливостей правового регулювання відносин.

    автореферат [28,8 K], добавлен 11.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.