Громадянин як суб’єкт господарювання

Цікавим для дослідження видається питання віднесення ЄСВ до складу витрат фізособи-підприємця. Відповідно до п. 177.4 ст. 177 розд. IV ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розд. III ПКУ. До складу витрат відносяться, зокрема, суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

З 01.04.2011 р. не включаються до складу валових витрати на придбання товарів у фізосіб-спрощенців. Відповідно до п. 177.4 ст. 177 розд. IV ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розд. III ПКУ. Згідно з п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 розд. III ПКУ не включаються до складу валових витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку з придбанням робіт, послуг у фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації) [4].

При цьому розд. III ПКУ набрав чинності 01.04.2011 р. Таким чином, якщо фізична особа - підприємець придбаває товар (роботи, послуги) у фізичних осіб - підприємців - платників єдиного податку, то такі витрати не включаються до складу валових витрат платника податків починаючи з II кварталу 2011 року.

Важливим питанням оподаткування діяльності ФОП є ставка оподаткування доходів фізосіб-підприємців. Відповідно до п. 177.1 ст. 177 розд. IV ПКУ доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1ст. 167 ПКУ.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 розд. IV ПКУ ставка податку становить 15 % бази оподаткування щодо одержаних доходів фізичною особою - підприємцем, а у разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 розд. IV ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. 177 розд. IV ПКУ з 1 січня 2011 року фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, установлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 % річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 % щокварталу (до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада).

Фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності ПКУ, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Уперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем.

Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи та суми плати за торговий патент на підставі документального підтвердження факту їх сплати. Надмірно сплачені суми податку підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно та сплачуються до бюджету щокварталу (до 15 березня, 15 травня, 15 серпня і 15 листопада). При цьому ПКУ передбачено, що остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно зданими, зазначеними в річній податковій декларації та у разі надмірно сплачених сум податку вони підлягають зарахуванню в рахунок майбутніх платежів з цього податку або поверненню платнику податку.

Важливим є питання ведення книги обліку доходів і витрат фізособи-підприємця на загальній системі оподаткування. Відповідно до п. 177.10 ст. 177 розд. IV ПК фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Виплата доходу юридичною особою фізичній особі - підприємцю

Чи повинна юридична особа при виплаті доходу фізичній особі - підприємцю на загальній системі оподаткування утримувати ПДФО 3 01.01.2011 р.?

Відповідно до п. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПКУ) під час нарахування (виплати) фізичній особі - підпри­ємцю доходу від операцій, здійснюваних в межах об­раних нею видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію свідоцтва про державну реєстрацію її як суб'єкта підприємницької діяльності.

До того ж це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Згідно зі ст. 177 ПКУ для фізичної особи - підприємця, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Таким чином, фізичні особи - підприємці, які працюють на загальній системі оподаткування та зареєстровані платниками ПДВ, в Книзі обліку доходів та витрат суми доходів і витрат відображають без ПДВ.

Податкова декларація подається фізичною особою - підприємцем незалежно від того, чи провадиться діяльність. Відповідно до п.п. 177.5 ст. 177 розд. IV ПКУ фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, установлені ПКУ для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Таким чином, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування повинна надавати за результатами календарного року податкову декларацію про доходи незалежно від того, чи провадилась протягом звітного року підприємницька діяльність, чи ні.

Фізична особа - підприємець формує дохід за касовим методом. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. При цьому оскільки виручкою фізичної особи - підприємця вважається дохід, отриманий у грошовій та негрошовій формі, то датою при формуванні загального оподатковуваного доходу є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (до каси) або отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів, тобто застосовується касовий метод. До складу витрат уключаються тільки витрати, пов'язані з отриманням доходу та підтверджені відповідними документами про їх оплату.

Важливим, з нашої точки зору, є порядок оформлення первинних документів для підтвердження витрат фізичної особи - підприємця. Діє з 01.04.2011 р. Згідно з п. 177.4 ст. 177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розд. III цього Кодексу.

Склад витрат та порядок їх визначення викладено у ст. 138 розд. III ПКУ. Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розд. II цього ПКУ. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

До складу загального оподатковуваного доходу зараховується виручка, що надійшла фізичній особі - підприємцю як у грошовій, так і в натуральній формі, а саме:

- виручка у вигляді безготівкових грошових коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в готівковій формі безпосередньо підприємцю чи його працівникам на місці здійснення розрахунків (утому числі відсотки банку);

- виручка в натуральній (негрошовій формі);

- суми штрафів і пені, отримані від інших суб'єктів підприємництва за договорами цивільно-правового характеру за порушення умов договорів та інші доходи, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності.

3.2 Особливості оподаткування фізичних осіб - підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування. Сплата єдиного соціального внеску

На сьогоднішній день відносини в сфері оподаткування ФОП, що обрали спрощену систему оподаткування регулюються Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року [15, с. 22] з урахуванням положень підрозділу 8 розділу ХХ (Перехідні положення) Податкового кодексу [4, с. 601].

В Україні вже не один рік точаться гострі дискусії щодо шляхів реформування спрощеної системи оподаткування малого підприємництва. Деякі фахівці пропонують взагаліскасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки, пропонують зберегти існуючий порядок спрощеного оподаткування та значно розширити перелік суб'єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування [49, 52, 54]. Істина ж, на нашу думку, полягає в збереженні та значному вдосконаленні спрощеної системи оподаткування малого підприємництва.

Справляння єдиного податку в Україні потребує не скасування, а вдосконалення шляхом ухвалення відповідного законопроекту “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” або відповідного розділу Податкового кодексу, який сприятиме зменшенню кількості суперечок платників єдиного податку з контролюючими органами, підвищенню рівня зайнятості населення, збільшенню надходжень до бюджету, зменшенню витрат на адміністрування податків.

Одночасно, слід відзначити, що спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку існує в багатьох країнах світу, зокрема в Австрії, Канаді, Нідерландах, Росії, Швейцарії тощо.

Головний позитив спрощеної системи оподаткування, на нашу думку, полягає в тому, що вона створює найбільш сприятливі умови податкового режиму для фізичних осіб - підприємців. Чимала кількість підприємців не ховається в “тінь” і декларує свої реальні прибутки і сплачує податки. Спрощена система зменшує тяганину в контролюючих органах із здаванням звітних документів.

Існуючий сегмент приватного підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор осіб підприємців є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

Єдиному податку властиві фіскальна та стимулююча функції. Фіскальна функція проявляється у розподільчих відносинах між державою та суб'єктами малого підприємництва. Стимулююча функція визначається метою введення єдиного податку, якою є стимулювання розвитку малого підприємництва шляхом створення сприятливих умов його оподаткування, що є своєрідним проявом захисту прав суб'єктів малого підприємництва з боку держави.

Єдиний податок - це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб'єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов'язкових платежів та зараховується до бюджетів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб'єктів [52, с. 137].

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без творення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. Проте, фактично на практиці фізичні особи - підприємці сплачують лише 43% ставки єдиного податку у відповідності до Перехідних положень Податкового кодексу.

У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України [15, с. 24].

Відповідно до Перехідних положень ПКУ: з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13?92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб ? підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13?92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";

3) єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 30?31, ст.195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється [4, с. 602].

Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

З 1 січня 2011 р. згідно Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" [6, с. 14] ФОП сплачують єдиний соціальний внесок. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.

Враховуючи положення статті 5 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", з 1 січня взяття на облік в органах Пенсійного фонду України платників, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором.

Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування), а також для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, встановлено в розмірі 34,7% від суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, встановлено в розмірі 34,7% від суми, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Мінімальний розмір єдиного внеску визначають розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховано заробітну плату: з 1 січня - 326,53 грн. (941 грн. х 34,7%); з 1 квітня - 333,12 грн. (960 грн. х 34,7%); з 1 жовтня - 341,80 грн. (985 грн. х 34,7%); з 1 грудня - 348,39 грн. (1004 грн. х 34,7%).

Фізичні особи-підприємці (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) сплачують єдиний внесок протягом року до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада у вигляді авансових платежів у розмірі 25% від річної суми єдиного внеску, обчисленої від суми, яку визначають податкові органи для сплати авансових сум податку на доходи фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності. Суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, платник враховує під час остаточного розрахунку до 1 квітня року, наступного за звітним [6, с. 16].

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, сплачують єдиний внесок до 1 квітня року, наступного за звітним.

Суттєва відмінність системи єдиного соціального внеску - це те, що тепер єдиний податок і сплата внесків до Пенсійного фонду розділені. Тобто сума податку повністю зараховується в податкову, і виділень з неї до Пенсійного фонду не робиться.

До 2011 року з єдиного/фіксованого податку проводилось відрахування до ПФУ в сумі 42% від суми податку. Тепер такого нема. Починаючи з 1 січня 2011 року, потрібно окремо сплатити податок і окремо - внесок до Пенсійного.

Згідно із Законом про єдиний соціальний внесок (стаття 9, п.8), підприємці-фізичні особи на спрощеній системі мають сплатити єдиний соціальний внесок до 20-го числа місяця, наступного за базовим звітним періодом. І згідно з тим же Законом, базовим звітним періодом для таких підприємців є рік. Тобто не зромуміло, чи сплачувати за рік чи за місяць. На практиці підприємці платять щомісяця.

Рахунок для сплати єдиного соціального внеску надають у місцевому управління Пенсійного фонду України.

3.3 Шляхи покращення нормативно-правового регулювання відносин в сфері започаткування та ведення підприємницької діяльності фізичними особами

На сьогодні очевидною є суперечність між існуючим великим попитом з сторони ФОП щодо отримання фінансово-кредитної державної підтримки і практичною неможливістю отримати останню через вкрай обмежене фінансування з бюджету відповідних програм підтримки. Головним напрямком підвищення результативності державної підтримки розвитку суб'єктів підприємництва в Україні є надання переваги найменш бюджетоємним заходам [25, с. 104].

Для подальшого розвитку сектора господарювання фізичних осіб нагальним постає питання про створення сприятливого та стабільного інституційно-правового середовища, яке реалізовуватиметься через систематизацію нормативно-правового забезпечення підприємницької діяльності шляхом впорядкування чинних нормативно-правових актів, що регулюють підприємницькі відносини, зведення їх до певної внутрішньої узгодженої системи, адаптації їх до законодавства Європейського союзу. Окрім систематизації законодавства необхідно забезпечити також уніфікацію категорійного апарату, єдність термінологічно-мовного оформлення законодавчих актів та прозорість впровадження регуляторної політики у сфері підприємництва.

З метою вдосконалення фіскальної політики, її впливу на розвиток господарської діяльності ФОП необхідно розробити та реалізувати низку економічних, правових та організаційних заходів, зокрема:

а) в податковій сфері:

- вдосконалити податкові методи стимулювання інвестиційної активності ФОП, у виробничій і науково-технічній сферах, ліквідувати податкові пільги, які не мають соціального та інноваційного характеру, особливо у сфері непрямого оподаткування;

- вдосконалити спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для фізичних осіб - підприємців, законодавчо закріпити у Податковому кодексі або у спеціальному законі щодо оподаткування суб'єктів малого підприємництва, унеможливити її використання суб'єктами середнього та великого підприємництва;

б) в інституційно-правовій сфері:

- обмежити втручання держави щодо організації та ведення підприємницької діяльності та запобігти створенню штучних інституційних обмежень для її здійснення;

- розробити та прийняти закон про мале підприємництво, який визначив би коло суб'єктів, їх права та обов'язки;

в) в організаційно-правовій сфері:

- створити прозорі, прості та зрозумілі процедури ведення підприємницької діяльності для ФОП задля зниження реального рівня витрат, пов'язаних із започаткуванням та веденням власної справи;

- вдосконалити систему реєстрації за принципом "єдиного вікна” загалом для новостворених суб'єктів підприємництва;

- запровадити заходи, які протидіяли б проявам ненормативного регулювання підприємницької діяльності з боку державних службовців;

г) у соціальній сфері:

- проводити масове безкоштовне ознайомлення та систематичні консультації населення з практичними аспектами започаткування та ведення підприємницької діяльності;

- розробити методичні вказівки-алгоритми започаткування та ведення власної справи із зазначенням регіональних особливостей [36, с. 205].

Однією з найважливіших законодавчих перспектив в регулюванні господарської діяльності ФОП є подальше впровадження і вдосконалення процедур "єдиного вікна" в практику реєстрації ФОП, взяття на облік, сплати податків і т.д.

Формат "єдиного вікна" означає, що ФОП можуть подати документи на одержання певних послуг представникам дозвільних установ, які зосереджені в одному приміщенні чи будівлі.

Формант "єдиного вікна" передбачає подання заявником пакета необхідних для одержання певних послуг (зокрема дозволів) відповідальній особі єдиного дозвільного офісу. За цього взаємодія між усіма необхідними інстанціями здійснюється без участі заявника, й насамкінець заявник одержує з рук того ж уповноваженого співробітника весь комплект документів, необхідних для провадження господарської діяльності, зокрема документи дозвільного характеру.

"Єдині офіси" мають бути націлені на обслуговування громадян підприємців.

Залежно від обсягу пропонованих послуг розрізняються офіси спеціалізовані і загальні. Спеціалізовані "єдині офіси" відрізняються від загальних тим, що обслуговують якусь підгрупу в групі клієнтів органів влади. Спеціалізовані офіси нерідко постають на базі загальних офісів у результаті їх спеціалізації. Зрештою, "єдині офіси" можуть перебувати під керівництвом національних, регіональних або місцевих органів влади, з одного боку, а з іншого - під спільним керівництвом державних органів і приватних юридичних осіб, таких як ділові асоціації або організації громадянського суспільства [36, с. 207].

За результатами численних опитувань підприємців можна виділити такі основні проблеми, пов'язані з отриманням дозволів в Україні:

· невиправдано широкий перелік дозволів;

· незрозуміла процедура взаємодії між органами місцевого самоврядування і органами державної влади;

· дублювання функцій органів, що видають дозволи;

· велика кількість організацій, залучених до процесу видачі дозволів;

· невичерпний перелік документів;

· відсутність чіткої інформації про отримання дозволів;

· невизначений розмір плати;

· великі затрати часу [47, с. 459].

За цього і без того невтішна ситуація з отриманням дозволів в Україні демонструє тенденцію до погіршення. Про це свідчать такі індикатори, як зменшення кількості ФОП, що розширюють свою діяльність.

Можна виділити такі види дозволів, які є найбільш проблематичними для підприємців:

· придбання/оренда комунальних (міських) земельних ділянок для нового будівництва;

· придбання/оренда комунальних (міських) земельних ділянок під приватизованими будівлями;

· отримання дозволів на будівництво;

· погодження в сфері будівництва;

· отримання дозволів на початок діяльності після завершення будівництва на підтвердження відповідності поданому плану;

· отримання дозволів на розміщення малих архітектурних форм, наприклад кіосків;

· отримання дозволів на розміщення торгових об'єктів, переведення приміщень із житлового до нежитлового фонду з метою здійснення підприємницької діяльності;

· дотримання процедури орендування об'єктів, що перебувають у комунальній власності (включно з тендерами);

· отримання дозволів на розміщення державних оголошень та їхня структура [55, с. 73].

З огляду на це основним завданням місцевих адміністрацій та громадськості має бути запровадження вдосконаленої процедури видачі дозволів, тобто відкриття єдиних дозвільних офісів та вікон.

"Єдині офіси" широко використовуються з метою спрощення взаємодії підприємців з органами влади. Деякі із цих установ працюють з усіма підприємцями, інші працюють у конкретному секторі або галузі. Подальша спеціалізація включає дві категорії "єдиних офісів": ті, що надають послуги з ліцензування, видають дозволи на здійснення господарської діяльності, та бюро обслуговування підприєців. Офіси першого типу фокусують свою діяльність на наданні інформації про можливості здійснення конкретних видів діяльності та умови й вимоги, пов'язані з отриманням дозволів, необхідних для зайняття нею. Бюро обслуговування підприємців зазвичай пропонують їм більш широкий спектр послуг. Це такі центри, де підприємці можуть отримати широкий спектр послуг від різних органів влади. Їхня основна перевага - надання інтегрованих послуг. В ідеальній ситуації підприємцям доводилось би звертатися лише в одне місце, щоб отримати всі послуги, які їм можуть знадобитись.

У багатьох випадках бюро обслуговування підприємців мають працювати у тісній взаємодії з державними установами, органами місцевого самоврядування та організаціями, що представляють бізнес, професійні та галузеві асоціації, або ж під їх спільним керівництвом. До слова, в Мексиці була реалізована цікава ініціатива щодо розвитку "єдиних офісів". Такі офіси перебували в приватній власності і зазвичай створювалися бізнесовими або галузевими асоціаціями.

Найбільше інформації "єдині офіси" пропонують стосовно організації власного бізнесу, процедури реєстрації торгових марок.

Одним із найпоширеніших видів послуг спеціалізованих "єдиних офісів" (а особливо тих, що обслуговують ФОП) є служби інформування про ліцензування та видачу дозвільних документів на здійснення господарської діяльності. Ці служби були однією з найперших державних ініціатив, спрямованих на зниження адміністративного тиску на підприємців. Служби інформування про ліцензування та видачу дозволів на здійснення господарської діяльності діють як єдині регуляторно-інформаційні офіси, які визначають перелік необхідних ліцензій, дозволів, погоджень і надають форми заявок, інформацію та список контактних адрес. Як правило, кожна служба забезпечує клієнта індивідуальним пакетом інформації про ліцензування його бізнесу та умови отримання дозволу на підприємницьку діяльність, який містить більшість або всі позиції з поданого нижче переліку:

- довідку про ліцензії, дозволи, передбачені урядом або місцевими органами для конкретної господарської діяльності;

- контактні дані органу, який адмініструє всі ліцензії та дозволи (якщо вони не видаються на місці - в цьому самому "єдиному офісі");

- форми заяв на ліцензію та дозволи;

- дані про вартість ліцензії чи дозволу, строки їх дії та умови подовження [55, с. 79].

Служби інформування про ліцензування господарської діяльності та видачу дозволів на здійснення підприємницької діяльності зменшують адміністративний тягар на підприємців завдяки економії витрат на пошук інформації, а водночас установлюють їхні обов'язки щодо дотримання регуляторних вимог. Оскільки вони діють як "єдині офіси" з надання регуляторної інформації, це позбавляє підприємців необхідності розшукувати інформацію в органах влади, аби визначити власні обов'язки щодо дотримання вимог. Слід зазначити, що деякі владні органи мали широкий досвід співпраці із службами інформування про ліцензування господарської діяльності. У цих випадках перелік послуг, що пропонувалися, з плином часу відчутно зростав у міру того, як накопичувалися знання в області конфігурації системи надання послуг, до того ж розвиток технологій значно розширив ці можливості. Прикладами таких додаткових послуг може бути надання інформації про вимоги щодо ліцензування, які висуваються органами влади різного рівня. Ще одним напрямком розвитку діяльності є надання службам інформування про ліцензування бізнесу та видачу дозволів на здійснення підприємницької діяльності можливості приймати заяви на отримання ліцензій і дозволів, санкціонувати їх та самостійно реєструвати підприємства.

Ключовим зиском для розробників політики та інших суб'єктів, зацікавлених у поширенні служб інформування про ліцензування та видачу дозволів на здійснення господарської діяльності, є те, що зводячи разом цілу низку ліцензій та дозволів, необхідних для конкретної підприємницької діяльності, вони окреслюють зони дублювання функцій та вказують на безумовно зайві функції. Таким чином, вони становлять потенційне джерело інформації для розробки програми спрощення і раціоналізації процедур ліцензування, видачі дозволів та погоджень.

Розробку концепції "єдиного офісу" спричинив технологічний прогрес. Коло пропонованих послуг розширювалося завдяки новим механізмам їх надання - складання цілісних баз даних і створення програмного забезпечення в форматі компакт-дисків та, як наслідок, надання послуг по Інтернету. Чимдалі більше різні механізми розглядаються як елементи загальної стратегії надання послуг, за цього вигоди від прогресу в користуванні інформаційних технологій отримують усі складові цієї системи.

Попри швидке зростання кількості "єдиних офісів" на базі Інтернету фізичні "єдині офіси" лишаються дуже важливим засобом зниження адміністративного тягаря для підприємців. Це відбувається тому, що фізичні "єдині офіси" володіють тими якостями, що їх неспроможні запропонувати "єдині офіси" на базі Інтернету: це, наприклад, можливість персонального консультування та інструктажу або високий рівень відповідальності в силу того, що державні службовці беруть персональну участь у процесі [55, с. 81].

Еволюція "єдиних офісів" на основі підходів "знизу наверх" і "зверху донизу" вказує на те, що концепція "єдиного офісу" дає простір для запровадження цілої низки різних варіантів. Центральним питанням у розвитку цих інструментів буде визначення стратегічного підходу, спрямованого на об'єднання різних інструментів у єдине гармонійне ціле. З погляду клієнта, основною перевагою цих служб є те, що вони складають інформацію відповідно до конкретних потреб заявників і це не потребує детального вивчення структури органів влади, що володіють всією необхідною інформацією щодо ліцензій, дозволів і погоджень.

Важливим, на нашу, залишається питання реформування спрощеної системи оподаткування для ФОП. Шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути наступні:

· закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону або окремої глави Податкового кодексу України;

· здійснення індексації показника єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції;

· визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування доходу замість виручки від реалізації продукції;

· передбачення можливості щорічного збільшення граничного рівня обсягу доходу для фізичних осіб - підприємців та розміру ставок єдиного податку для фізичних осіб на корегуючий коефіцієнт, який встановлюється щорічно на кожний наступний календарний рік та враховує зміну споживчих цін на товари (роботи, послуги) в країні за попередній календарний рік;

· підвищення відповідальності суб'єктів малого підприємництва у разі порушення ними норм, які визначають порядок застосування спрощеної системи оподаткування;

· конкретизація кола платників, на яких не поширюється спрощена система оподаткування, обліку та звітності, зокрема не поширення спрощеної системи оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва на страхових (перестрахових) брокерів, страхових агентів, суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері фінансового посередництва, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи;

· передбачення оподаткування суми перевищення граничного річного доходу;

· зміна переліку податків і зборів (обов'язкових платежів), які входять до складу єдиного податку, зокрема, вилучення з його складу ресурсних платежів та плати за землю, а також включення до складу єдиного податку ринкового збору та єдиного соціального внеску.

Так зване єдине вікно реєстрації підприємства чи підприємця у багатьох цивілізованих країнах - це коли при реєстрації його одразу беруть на всі види обліку в різноманітних державних органах, і не треба нікуди додатково бігати, марнуючи час. Можливе лише написання відповідних заяв, але в одному місці. В Україні робилися спроби налагодити такі відносини через держреєстраторів. Але, вочевидь, Податковий кодекс ці намагання перекреслив. Зокрема за його п. 63.3 ст. 63 платник зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцями обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування й об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, до органів державної податкової служби за їх місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.

Опрацювавши матеріали роботи, можна зробити наступні висновки:

1. На сьогоднішній день відносини в сфері оподаткування ФОП, що обрали спрощену систему оподаткування регулюються Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року з урахуванням положень підрозділу 8 розділу ХХ (Перехідні положення) Податкового кодексу. В Україні вже не один рік точаться гострі дискусії щодо шляхів реформування спрощеної системи оподаткування малого підприємництва. Деякі фахівці пропонують взагаліскасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки, пропонують зберегти існуючий порядок спрощеного оподаткування та значно розширити перелік суб'єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування. Істина ж, на нашу думку, полягає в збереженні та значному вдосконаленні спрощеної системи оподаткування малого підприємництва.

Справляння єдиного податку в Україні потребує не скасування, а вдосконалення шляхом ухвалення відповідного законопроекту “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” або відповідного розділу Податкового кодексу, який сприятиме зменшенню кількості суперечок платників єдиного податку з контролюючими органами, підвищенню рівня зайнятості населення, збільшенню надходжень до бюджету, зменшенню витрат на адміністрування податків. Головний позитив спрощеної системи оподаткування, на нашу думку, полягає в тому, що вона створює найбільш сприятливі умови податкового режиму для фізичних осіб - підприємців. Чимала кількість підприємців не ховається в “тінь” і декларує свої реальні прибутки і сплачує податки. Спрощена система зменшує тяганину в контролюючих органах із здаванням звітних документів.

Існуючий сегмент приватного підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор осіб підприємців є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

2. Єдиний податок - це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб'єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов'язкових платежів та зараховується до бюджетів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб'єктів.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без творення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

3. З метою вдосконалення фіскальної політики, її впливу на розвиток господарської діяльності ФОП необхідно розробити та реалізувати низку економічних, правових та організаційних заходів, зокрема:

а) в податковій сфері:

- вдосконалити податкові методи стимулювання інвестиційної активності ФОП, у виробничій і науково-технічній сферах, ліквідувати податкові пільги, які не мають соціального та інноваційного характеру, особливо у сфері непрямого оподаткування;

- вдосконалити спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для фізичних осіб - підприємців, законодавчо закріпити у Податковому кодексі або у спеціальному законі щодо оподаткування суб'єктів малого підприємництва, унеможливити її використання суб'єктами середнього та великого підприємництва;

б) в інституційно-правовій сфері:

- обмежити втручання держави щодо організації та ведення підприємницької діяльності та запобігти створенню штучних інституційних обмежень для її здійснення;

- розробити та прийняти закон про мале підприємництво, який визначив би коло суб'єктів, їх права та обов'язки;

в) в організаційно-правовій сфері:

- створити прозорі, прості та зрозумілі процедури ведення підприємницької діяльності для ФОП задля зниження реального рівня витрат, пов'язаних із започаткуванням та веденням власної справи;

- вдосконалити систему реєстрації за принципом "єдиного вікна” загалом для новостворених суб'єктів підприємництва;

- запровадити заходи, які протидіяли б проявам ненормативного регулювання підприємницької діяльності з боку державних службовців;

Однією з найважливіших законодавчих перспектив в регулюванні господарської діяльності ФОП є подальше впровадження і вдосконалення процедур "єдиного вікна" в практику реєстрації ФОП, взяття на облік, сплати податків і т.д.

Формат "єдиного вікна" означає, що ФОП можуть подати документи на одержання певних послуг представникам дозвільних установ, які зосереджені в одному приміщенні чи будівлі.

Формант "єдиного вікна" передбачає подання заявником пакета необхідних для одержання певних послуг (зокрема дозволів) відповідальній особі єдиного дозвільного офісу. За цього взаємодія між усіма необхідними інстанціями здійснюється без участі заявника, й насамкінець заявник одержує з рук того ж уповноваженого співробітника весь комплект документів, необхідних для провадження господарської діяльності, зокрема документи дозвільного характеру.

фізична особа підприємець

ВИСНОВКИ

Опрацювавши матеріали роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Чинне законодавство України переважно тлумачить термін "підприємець" як фізичну особу, що здійснює підприємницьку діяльність, тобто ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку, без створення юридичної особи, і зареєстрована як підприємець у встановленому законом порядку. Повна офіційна назва особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи - "Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа" (ФОП). Особливістю ведення господарської діяльності без створення юридичної особи є відповідальність (підприємець відповідає всім своїм майном) порівняно з юридичною особою та дещо обмежені права.

Згідно Господарського кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

2. Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:

1)виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;

2)невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

· діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);

· діяльність із зайняття торгівлею;

· інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.

По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності, і види діяльності, що не можуть стати об'єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).

По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську, страхову, туроператорську діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

3. Підприємницька діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб'єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов'язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.

Нарешті, якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманих працівників, їй не обов'язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити на добровільних засадах.

Але незважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва є найпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини та набуває при цьому відповідних прав та обов'язків.

Фізична особа підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності - права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Вона діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо.

4. Недощавно законодавці скасували такий документ як свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, замінивши його на виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виписку пропонується видавати безкоштовно і на не обмежений термін. Обґрунтуванням прийняття таких змін є спрощення і здешевлення початку ведення бізнесу в Україні шляхом впровадження принципу здійснення діяльності фізичних осіб-підприємців без свідоцтва про державну реєстрацію.

На нашу думку, заміна свідоцтва про державну реєстрацію випискою з державного реєстру не спрощує і не здешевлює ведення бізнесу, оскільки за фактом один документ просто замінений іншим, що надає більш широку інформацію про суб'єкта господарювання.

Факт реєстрації пов'язаний з моментом внесення записів до ЄДРПОУ, а свідоцтво про державну реєстрацію - всього лише непотрібний підтверджуючий документ, з видачею якого ніяк не повинен зв'язуватися факт реєстрації. І єдиним сучасним і надійним способом підтвердження факту реєстрації є відомості з ЄДРПОУ.

Але, на нашу думку, свідоцтво не тільки підтверджує факт внесення відомостей до ЄДРПОУ, але і сам факт надання фізичній особі статусу підприємця. Тобто, по суті, факт існування як суб'єкта підприємницької діяльності. І з припиненням своєї діяльності ФОП це свідоцтво зобов'язані повернути.

Виписка ж підтверджує тільки факт наявності відомостей про ФОП за станом на певну дату. Вона не відображає зміни, які можуть статися з ФОП з моменту її видачі до моменту, коли буде потрібно її використання. До того ж, таких виписок може бути отримано необмежену кількість разів. Те, що тепер термін дії виписки не буде обмежений - проблему не вирішить, оскільки все одно не можна буде бути впевненим у тому, що контрагент, надаючи виписку тримісячної давності, досі існує.