Інститут третіх осіб

Найбільш типовим підставою є виникнення регресного позову до третьої особи, а також можливість пред'явлення позову, що випливає з права на зміну розміру аліментів.

Аналіз судової практики дозволяє виділити ряд підстав для участі в справі третіх осіб без самостійних вимог: можливість виникнення позову до кооперативу (третій особі) про надання в користування члену ЖБК житлової площі відповідно до його частки паю-у справах про розподіл паю і житлової площі в ЖБК між колишнім подружжям; можливість виникнення позову до третьої особи про розірвання договору позики або зберігання, забезпеченого заставою, - у справах про звільнення майна від арешту та ін.

Також законодавством передбачається підстави для звільнення від доказування (ст.61 ЦПК).

У зв'язку з цим у ч. 2 ст. 61 підкреслюється, що факти, встановлені рішенням суду, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, якщо беруть участь ті самі особи. Це означає, що в новому процесі має бути тотожність осіб, тобто сторін або третіх осіб. Для осіб, не залучених у процес, подібні факти не мають преюдиціальне значення. Отже, ці особи можуть в новому процесі спростовувати факти, встановлені судом за раніше розглянутій справі.

При звільненні від доведення фактів, встановлених рішенням суду, має враховуватися чинник суб'єктивних меж законної сили рішення. Від доведення фактів звільняються особи в цивільному процесі за умови, що вони брали участь у процесі як сторін, третіх осіб, тобто могли змагатися у встановленні дійсних обставин у справі.

У будь-якому цивільному процесі позначені Пояснення сторін і третіх осіб (ст.68). Ці підстави є одним із засобів доказування в цивільному процесі. Під поясненнями сторін і третіх осіб розуміються також пояснення заявників у справах окремого провадження, у справах, що виникають з публічних правовідносин. При оцінці даного виду доказів необхідно враховувати, що сторони, треті особи, заявники є юридично зацікавленими в результаті справи особами.

Третя особа, що вступає або залучена до процесу, має право вчиняти всі процесуальні дії, передбачені законом: клопотати про допит свідків, про призначення експертизи, заявляти відводи, представляти докази та інше. Вона самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами і не пов'язана при цьому з волею сторони, посібником якої є.

Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, які беруть участь у справі на стороні відповідача, не слід вважати співвідповідачами, так як вони не є суб'єктами спірних правовідносин. Співвідповідач, як і будь-який відповідач, безпосередньо відповідає за пред'явленим позовом первісного позивача, з яким він перебуває у певних правовідносинах.

За характером юридичної заінтересованості у справі треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відрізняються від органів державного управління, які беруть участь у справі для дачі висновку. Якщо юридичний інтерес по справі органу державного управління випливає з його функцій з державного управління, то юридичний інтерес третьої особи заснований на його особистому (суб'єктивному) матеріально-правовому інтересі. Третя особа завжди зацікавлена у вирішенні спору судом на користь тої сторони, помічником якої вона є. Органи державного управління, що дають висновок по справі, зацікавлені в постанові такого судового рішення у спорі, яке найбільш повно забезпечить інтереси держави в цілому.

Цивільне процесуальне законодавство, як правило, не допускає одночасного розгляду та вирішення основного і регресного позовів при участі в процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. З цього загального правила є виняток у справах про поновлення на роботі або на попередній посаді незаконно звільнених або переведених працівників. Суд може за названими справами залучити в якості третьої особи на сторону відповідача (установи, підприємства, організації) посадову особу, за розпорядженням якої були зроблені звільнення або перевід. Встановивши, що звільнення або переведення були здійснені з явним порушенням закону, суд повинен у тому ж процесі покласти на винну посадову особу обов'язок відшкодувати організації збиток, заподіяний у зв'язку з оплатою за час вимушеного прогулу або за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Розмір присуджуються в таких випадках з посадових осіб, сума визначається законодавством про працю.

Позитивно вирішивши питання про залучення третьої особи у цих справах і встановивши, що звільнення працівника або його переклад були проведені з явним порушенням законодавства, суд у цьому ж процесі повинен покласти на винну посадову особу обов'язок відшкодувати відповідачу шкоду, заподіяну оплатою за час вимушеного прогулу, або за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розмірі, передбаченому законодавством про працю. Оскільки «явне порушення законодавства» - це оцінна категорія, суди на свій розсуд повинні визначати, коли покладати таку відповідальність на посадову особу Книшин В. Треушников М. Залучення в процесі третіх осіб у справах про поновлення на роботі / / Сов.Юстіція, 1982, № 14-с.24 [36]. У судовій практиці це роблять зазвичай тоді, коли звільнення працівника проведено без згоди профспілкового комітету, у випадках звільнення вагітних жінок, неповнолітніх і т. п. Іноді, як явне порушення, розцінюють випадки неодноразового порушення трудового законодавства цією посадовою особою.

Зазначена норма завжди викликала труднощі в судовій практиці, але не тому, що в ній прямо вказувалося на можливість розгляду і вирішення в одній справі основного і регресного позовів, а в силу прямого припису суду «покласти відповідальність», що не могло відповідати виконанню судом завдання з здійсненню правосуддя у цивільних справах за допомогою розгляду та вирішення справ у спорах про право.

Вирішуючи спір про право, суд у публічній формі, шляхом винесення спеціального акта - судового рішення, дає відповідь по суті вимог позивача про захист порушеного або права, що оскаржується. Тому без заявленої вимоги не може бути ніякого судового розгляду і судового рішення.

Якщо ж третя особа, яка бере участь у справі на стороні позивача або відповідача, заявить вимогу про захист свого права або інтересу або, навпаки, позивач або відповідач заявить такі вимоги до третьої особи, то єдиною перешкодою до їх спільного розгляду може бути тільки доцільність їх спільного розв'язання , зумовлена ??складністю справи. При цьому суд може вжити заходів до забезпечення заявленого вимоги.

Отже, розгляд в одній справі прямого і регресного (зворотного) позову цілком допустимо і навіть бажано з метою процесуальної економії, звичайно, якщо це допускають умови матеріального правовідносини і заяви такого позову. Але про це потрібно спеціально вказати в законі, оскільки формулювання прав і обов'язків третьої особи на стороні позивача або відповідача не надає йому повноважень щодо розпорядження позовними вимогами.

Юридична зацікавленість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом по такій справі рішення може свідомо вирішити наслідки взаємовідносин між третіми особами і сторонами - вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. А це можливо у випадку, якщо між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини.



Основні проблеми та недоліки

Правовий статус третіх осіб, які не заявляють самостійної вимоги щодо предмета пору, описаний багатьма авторами. Утім поза увагою залишилися недоліки статей 35 та 36 ЦПК та недоліки практики їх застосування.

Третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, є одним із учасників цивільного судового процесу. При цьому в деяких категоріях справ її присутність стала звичним явищем. Так, майже у кожній спадковій справі третьою особою були приватний нотаріус або державна нотаріальна контора.

Їх викликали в суд у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю чи факту родинних відносин, про усунення від права на прийняття спадщини, надання додаткового строку для прийняття спадщини, поділ спадщини тощо. Присутність нотаріуса як третьої особи у спадкових справах один із адвокатів пояснив так:

«Нотаріус повинен видати свідоцтво про право на спадщину Вісник Академії адвокатури україни число 1(23) 2012. З.В. Ромовська. Н.Л Луців-Шумська. «Треті особи без самостійних вимог: проблеми теорії та практики»»!

Траплялося, що до участі у спадкових справах були залучені навіть районні управління юстиції.

Якщо позивач вимагав визнання права власності на нерухомість чи визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, третьою особою у багатьох випадках було Бюро технічної інвентаризації. У позовній заяві про зменшення суми заборгованості за спожитий газ третьою особою було названо управління соціального захисту населення. У спорі щодо дітей третьою особою нерідко фігурував орган опіки та піклування, хоча його статус в цивільному процесі як органу, якому закон надав право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, чітко визначений у ст. 45 ЦПК. Тобто існує різний правовий статус на практиці та у законодавстві.

Рішення одного з районних судів апеляційний суд скасував з тієї причини, що він не залучив дільничного лікаря-педіатра як третю особу у спорі між батьками про місце проживання дитини.

Така практика засвідчує нехтування законодавчими нормами, що стосуються третьої особи в цивільному процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦПК, третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї зі сторін.

Слово «може» у цій правовій нормі зазначено двічі недарма.

Насамперед, воно стосується передумови наділення статусом третьої особи. Нею є гіпотетичний, евентуальний вплив майбутнього рішення суду на права та обов'язки цієї особи щодо однієї зі сторін.

Відсутність щонайменшої підстави для моделювання такого впливу мала б стати перешкодою для отримання статусу третьої особи. Однак практика пішла іншим шляхом.

У зазначених вище справах ні лікар, ні орган опіки та піклування, ні інші органи виконавчої влади не мали щонайменшої підстави припускати, що рішення суду могло б вплинути на їхні права та обов'язки. Цього, до речі, ніхто й не старався з'ясувати.

В одній зі справ міститься така відповідь районного БТІ на виклик до суду як третьої особи: «БТІ не має власного інтересу в цій справі, беззастережно виконає рішення суду будь-якого змісту». Так само міг би зреагувати й нотаріус: рішення суду, наприклад, про визнання права на спадкування зумовить у нього посадовий обов'язок видати позивачеві свідоцтво про право на спадщину. Але цей визначений законом посадовий обов'язок нотаріуса не можна вважати його цивільним (приватним) обов'язком щодо позивача, про який власне і йдеться у названій вище правовій нормі. Про безпідставність залучення нотаріусів до участі у багатьох спадкових справах було наголошено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. , однак це кардинально не вплинуло на ситуацію.

Р. оспорив заповіт, вважаючи, що в момент його нотаріального посвідчення Л. незрозуміла значення своїх дій, оскільки щойно вийшла зі стану наркозу після проведеної операції. У цьому разі були підстави для залучення нотаріуса як третьої особи, оскільки у разі визнання заповіту недійсним до нього може бути пред'явлено вимогу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Третя особа має бути «прив'язана» до позивача або відповідача, тобто до того, стосовно кого вона може отримати права чи обов'язки. Траплялося, що особа, яка бажала вступити в справу, не могла пояснити суду на боці кого вона виступає. Це мало б засвідчити, що можливість її участі у цивільній справі є вельми проблематичною. Слід водночас звернути увагу на неточність, що міститься у ч. 1 ст. 6 ЦПК:

«Сторона, в якої за рішенням суду виникне право…». Оскільки вступити у процес третя особа має до ухвалення судом рішення, позивач у момент подання позовної заяви не може ще достеменно ЦПК. Допоки це станеться, суд має брати до уваги розумну норму, яка міститься у ч. 1 ст. 35 ЦПК.

Слова «може вступити у справу» означає, що хтось «третій» має право сам зініціювати свою участь у розпочатому уже судовому процесі.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ЦПК, треті особи можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Слово «також» у цій нормі здатне збити з пантелику, оскільки у ч. 1 цієї статті йдеться про допуск, а не про залучення.

Сенс ч. 2 цієї статті полягає у визначенні кола тих, хто має право заявити клопотання про залучення когось іншого як третьої особи. Це право надано передусім цьому він може зробити це під час прийняття позовної заяви, досудового чи судового розгляду. Однак цей наче імператив - «залучає» не може нівелювати необхідності згоди особи на участь у справі.

У ч. 1 ст. 36 ЦПК на сторони покладено обов'язок повідомити суд про третю особу. Нова редакція ч. 2 ст. 35 ЦПК дає підставу стверджувати, що обов'язок пошуку третьої, тобто заінтересованої особи покладено на суд.

Є низка ситуацій, коли бажаність залучення певної особи як третьої є очевидною.

Зокрема:

1) до участі у справі про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, третьою особою варто залучити водія, який керував автомобілем, що належить іншій особі;

2) у разі подання до покупця позову про витребування товару, покупець, як зазначено у ст. 660 ЦК, повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі;

3) до участі у справі про відшкодування шкоди у зв'язку з ненаданням медичної допомоги бажано б залучити конкретного лікаря, оскільки лікарня, відшкодувавши шкоду, матиме право регресу до нього;

4) до участі у справі про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул бажано залучати керівника, який видав наказ про звільнення, оскільки з нього можуть бути стягнуті завдані збитки;

5) до участі у справі про визнання особи членом сім'ї спадкодавця слід залучити спадкоємців за законом, які мають право на спадкування;

6) у справі про позбавлення батьківських прав одного з батьків бажано залучити другого з батьків, діда, бабу, оскільки вони можуть згодом заявити вимогу про передання дитини їм на виховання.

Згідно з практикою, що склалася, батьки відповідача не залучаються до справ про встановлення батьківства, про стягнення аліментів на дитину. Утім в разі задоволення позову у них відразу виникне статус діда та баби зі всіма правами та обов'язками, про що вони, безумовно, повинні знати.

Під час розгляду справи про стягнення аліментів на дитину суд викликав як свідка С. , матір відповідача, щоб з'ясувати місце його фактичного проживання. Однак С. не назвала його адреси, оскільки, з її слів, зі сином не спілкується. І лише тоді, коли суддя зачитала ст. 265 СК, згідно з якою баба зобов'язана утримувати внука, якщо мати, батько дитини не можуть з поважних причин надавати їй належного утримання, С. надала суду відповідну інформацію.

Залучення діда і баби як третіх осіб на боці відповідача в усіх справах щодо дітей могло б стати вагомим засобом психологічного впливу на нього, сприяти справедливому залагодженню спору.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд, згідно з ч. 6 ст. 36 ЦПК, постановляє ухвалу. Це дає підставу стверджувати, що для допуску як третьої особи самостійної ініціативи замало, як і недостатньо волевиявлення сторони для залучення когось іншого як третьої особи. Остаточне рішення з цього приводу належить суду.

На практиці ж все відбувається інакше: третю особу визначає у позовній заяві сам позивач, точніше, адвокат, який надає йому юридичну допомогу. Часто це робиться на всяк випадок: краще назвати когось зайвого, ніж упустити необхідного.

Згідно з поширеною серед практичних працівників думкою, визначення у позовній заяві третьої особи - це прерогатива позивача, тому й в процесі це питання не є предметом розгляду. Водночас вважається, що позивач має право заперечити щодо клопотання відповідача про виклик когось як третьої особи.

Втім такий неоднаковий підхід до прав позивача та відповідача в судовому процесі суперечить принципу рівності сторін.

Аналіз статей 35 та 36 ЦПК міг би створити підставу для того, щоб вважати зазначену вище адвокатську практику процесуальним самоуправством, якби не ч. 1 ст. 120

ЦПК, у якій позивача зобов'язано додати до позовної заяви її копії для третіх осіб.

У результаті можна стверджувати, що законодавче регулювання процедури залучення третьої особи не має належного наукового підґрунтя.

Позивач, який бажає залучити когось як третю особу, повинен додати до позовної заяви письмову про це заяву. Після її одержання суд, як зазначено у ч. 3 ст. 36 ЦПК, направляє цьому «комусь» копію цієї заяви і роз'яснює його право заявити про свою участь у справі.

І лише після одержання позитивної відповіді суд має підстави для постановлення ухвали про залучення його до участі в справі. У разі ненадходження відповіді у розумний строк або одержання незгоди є підстави вважати, що він відхилив цю пропозицію, тому суд має постановити ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача.

Суд має так само відреагувати і на аналогічне клопотання відповідача.

Якщо виклик до суду як третьої особи ініціює сам суд, відповідна ухвала суду є, по суті, лише пропозицією суду взяти участь у судовому процесі і не створює жодного процесуального обов'язку [3]. Суд надає певному суб'єктові лише можливість (право) спостерігати за розвитком подій в цивільному процесі і впливати на нього усіма передбаченими у ЦПК процесуальними засобами.

Тому в ухвалі суду замість категоричних слів: «Залучити до участі у справі» має бути зазначено інакше: «Запропонувати… взяти участь у справі… як третьої особи». Якщо адресат не відреагував на цю пропозицію протягом розумного строку, значить він не прийняв її. Тому в подальших процесуальних документах його ім'я не може фігурувати як третя особа.

Саме таке вирішення проблеми відповідатиме принципу добровільності, диспозитивності у здійсненні своїх процесуальних можливостей.

Згодом, у разі появи інтересу до справи, той, хто не прийняв пропозицію суду, може сам ініціювати свою участь у судовому процесі. Але часу для роздумів у нього не так й багато: до ухвалення судом рішення.

Процесуальні права третьої особи визначені у ст. 27 ЦПК. У ній, до речі, не зазначено, що третя особа має право визнати чи не визнати позов. Тому практика окремих судів, які з'ясовують у третьої особи чи визнає вона позов і включають цю інформацію у текст рішення, не заснована на законі. Визнавати чи не визнавати позов

- виключне право відповідача.

Один із районних судів у рішенні в спадковій справі так відреагував на неявку представника управління юстиції: «Свого представника не направило, заперечень не подало».

Процесуальним засобом охорони третьою особою свого інтересу є активна участь у збиранні та дослідженні доказів, які підтверджують позовну вимогу чи спростовують її.

Для виправлення ситуації, що склалася з третіми особами, потрібно, щоб надалі:

1) суд призначав строк для усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначено ім'я третьої особи, оскільки позивач не має права наділяти когось цим процесуальним статусом;

2) позивач, відповідач, які бажають залучити когось як третю особу, подавали суду окрему письмову заяву про це;

3) потреба участі третьої особи в судовому процесі була належно обґрунтована

4) суд постановляв ухвалу про залучення певної особи як третьої лише за наявності її письмової згоди.

Чи можна оскаржити ухвалу суду, якою суд не задовольнив заяву про залучення третьої особи? У ст. 293 ЦПК такої ухвали у числі тих, які можуть бути оскаржені, немає. Отже, є формальні підстави для того, щоб таку відмову вважати остаточною. Та чи це правильно?

У ч. 4 ст. 35 ЦПК встановлено загальне правило, згідно з яким вступ у

справу третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку. Чи означає цей фразеологізм «не тягне» абсолютну неможливість розгляду справи спочатку?

Видається, що в особливих випадках, зокрема, в разі приховування позивачем наявності заінтересованої особи, суд може постановити ухвалу про розгляд справи спочатку.

Щоби уникнути двозначних трактувань закону, його норми мають містити чіткий припис, а мовні фразеологізми поступитися діловій мові.

Якщо певний суб'єкт не взяв участі у розгляді справи як третя особа, рішення суду не може мати щодо нього преюдиційного значення.

Зворотній ж бік цього висновку такий: у разі участі в судовому процесі цього суб'єкта обставини, визнані в рішенні суду, що набрав чинності, мають обов'язкову силу для всіх і кожного і не можуть бути «переустановлені» іншим судом.

Тож чи є сенс брати участь у цивільному процесі як третьої особи? Відповісти на це запитання без допомоги адвоката не кожен зможе.



Сучасне положення інституту третіх осіб у зарубіжних країнах

Треті особи у цивільному процесі РФ

Зараз я приведу витяг з чинного, під час написання своєї роботи, ЦПК РФ:

“Статья 42. Третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора

1. Третьи лица, заявляющие самостоятельные требования относительно предмета спора, могут вступить в дело до принятия судебного постановления судом первой инстанции. Они пользуются всеми правами и несут все обязанности истца.

В отношении лиц, заявляющих самостоятельные требования относительно предмета спора, судья выносит определение о признании их третьими лицами в рассматриваемом деле или об отказе в признании их третьими лицами, на которое может быть подана частная жалоба.

2. При вступлении в дело третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора, рассмотрение дела производится с самого начала.

Статья 43. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора

1. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора, могут вступить в дело на стороне истца или ответчика до принятия судом первой инстанции судебного постановления по делу, если оно может повлиять на их права или обязанности по отношению к одной из сторон. Они могут быть привлечены к участию в деле также по ходатайству лиц, участвующих в деле, или по инициативе суда. Третьи лица, не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора, пользуются процессуальными правами и несут процессуальные обязанности стороны, за исключением права на изменение основания или предмета иска, увеличение или уменьшение размера исковых требований, отказ от иска, признание иска или заключение мирового соглашения, а также на предъявление встречного иска и требование принудительного исполнения решения суда.

О вступлении в дело третьих лиц, не заявляющих самостоятельных требований относительно предмета спора, выносится определение суда.

2. При вступлении в процесс третьего лица, не заявляющего самостоятельных требований относительно предмета спора, рассмотрение дела в суде производится с самого начала. "

А це діючі норми про третіх осіб у ЦПК України:

"Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку. "

Як ми бачимо у російському ЦПК біль детальніше виражений правовий статус третіх осіб що не заявляють самостійних вимог. Також можна помітити уточнення щодо оскарження визнання чи відмови у визнанні третьою особою. Найбільшим розходженням вітчизняного та російського законодавства у тому, що відмову у визнанні третьою особою неможливо оскаржити у апеляційному порядку, хоч український ЦПК, як і російський вказує на той факт що “сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (виділено при цитуванні), мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково", але у переліку судових ухвал першої інстанції не має “визнання або відмови у визнанні у якості третьої особи”.

До цього ж у вітчизняному законодавстві мається обмеження строку подачі заяви про перегляд справи за нововиявленними обставинами у зв'язку з тим що стали відомі “істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи”, тобто річ йде і про третіх осіб які не були залученні до справи. Подобна позиція законодавця зрозуміла, виконання судових рішень повинно бути стабільним, але виходить наступна картина, суд дізнаватися про круг усіх третіх осіб не зобовязан, сторони не несуть кримінальної відповідальності за навмисне замовчування про наявність третіх осіб, якщо ж третій особі пощастило

дізнатися про справу, їй може бути відмовлено тому що суд сам вирішує коли його рішення може вплинути на права та обов' язки особи а коли ні, оскаржити у апеляційному порядку відмову не можливо, потрібно чекати коли пройде апеляційний розгляд, але і в касаційному провадженні суд може відмовити у визнанні третьою особою, та більше йти ні куди.

розходження російського законодавства в тому що після вступу третьої особи до процесу розгляд справи починається з початку. Це також стосується третіх осіб що заявляють самостійні вимоги, тому що у російському законодавстві не має ніяких уточнень щодо подачі клопотання про розгляд справи з початку, можна зробити висновок що суд це робить у автоматичному режимі. Також ми бачимо, що у вітчизняному ЦПК на відміну від російського мається уточнений порядок вступу третіх осіб що заявляють самостійні вимоги, а саме через подачу позову до обох чи однієї з сторін.

Також є нез' ясованним час до якого треті особи що заявляють самостійні вимоги можуть подати свій позов. В українському ЦПК мається стаття 193 “Судові дебати” де у частині 9 вказується що:

“ Позовну заяву від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, подану після початку судових дебатів, суд своєю ухвалою повертає заявнику. " У російському законодавстві точний час не визначений але виходячи із наукових робіт Гражданский процесс : учеб. для вузов / Под ред. М. К. Треушникова д. ю. н. , проф. , засл. деятеля науки РФ. -2-е изд. , перераб. и доп. - М. : Городец, 2007. - 783 с. можна зробити висновок, що все ж таки третя особа має право подати позов у будь-який час до прийняття судом першої інстанції рішення по справі. Позиція українскього законодавця у цьому аспекті зрозуміла -- економія часу, але постає важливе питання, наскільки ця економія часу дійсно виправдана?

Можливість залучення третіх осіб у процес по конкретним категоріям цивільних справ дуже зумовлено нормами матеріального права, так наприклад, у цивільному кодексі РФ передбачає в окремих випадках по визначенним видам договорів залучення третіх осіб до участі у справі.

Так, наприклад, по договору купівлі-продажу продавець зобов'язан захищати покупця товару від претензій, котрі можуть виникнути у постороніх (других) осіб на продане їм майно, виключати можливість притягнення до відповідальності зі сторони третіх осіб

Якщо ж брати сімейно-правовим спорам то думка вчених та процедурні особливості не відрізняються тому що:

Згідно із вітчизняним законодавством, а саме Пленуму Верховного Суда України від 12 . 06. 98 р. “ про застосування судами деяких норм Кодексу про брак та сім'ю України”, вказує що суд розглядая справу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, повинен провірити, чи виконує відповідач передбачений законом обов' язок по утриманню дітей та чи є дійсно причина пред'явленні позову невиконнаня цього обов'язку, а не намір в обхід закону зменшити розмір аліментів котрі виплачуються відповідачем на дітей від другої матері, чи розмір відчислення із заробітной плати на користь фізичних чи юридичних осіб.

Нині діюча Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 1. 05. 2205 р. “Про застосування судами деяких норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, що торкаються батьківства, материнства та стягнення аліментів” в п. 23 прямо вказує на необхідність залучення у подібних сітуаціях у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог відносно предмету спора, одержувачів аліментів.

Те ж саме э й у юридичній практиці цивільного процесу у РФ: “У справах про стягнення аліментів на дітей в тих випадках, коли відповідач вже сплачує аліменти на дітей, народжених в іншому шлюбі (на підставі судового рішення), суд повинен залучити до справи одержувачкою аліментів у якості третьої особи, так як в разі задоволення позову розмір стягуються аліментів буде зменшений. ” Гражданский процесс Учебник Издание третье, переработанное и дополненное. // Под ред В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. - М. , ПБОЮЛ Гриженко, 2001. - 544 с. [24]

Те що стосується справ про притягнення третіх осіб у конкретних випадках ЦК України та ЦК РФ теж не далеко відійшли від друг друга. Наприклад ЦК України у статті 1172 вказує що: “ Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою

1. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

2. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. Цивільний кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356 [3]

"

Майже подібну норму має ЦК РФ у статті 1068, але с деякими уточненнями:

“1. Юридическое лицо либо гражданин возмещает вред, причиненный его работником при исполнении трудовых (служебных, должностных) обязанностей.

Применительно к правилам, предусмотренным настоящей главой, работниками признаются граждане, выполняющие работу на основании трудового договора (контракта), а также граждане, выполняющие работу по гражданско-правовому договору, если при этом они действовали или должны были действовать по заданию соответствующего юридического лица или

гражданина и под его контролем за безопасным ведением работ.

2. Хозяйственные товарищества и производственные кооперативы возмещают вред, причиненный их участниками (членами) при осуществлении последними предпринимательской, производственной или иной деятельности товарищества или кооператива. "

Як ми бачимо вже не в перший раз, россійське законодавство має більш зручну структуру, тому що у ЦК РФ зразу дається відповідь на те хто є “працівником”, у той самий час визначення терміну “працівник” вітчизняний законодавець дає відповідь тільки у податковому кодексі та у деяких не увійшовших до трудового кодексу законів. В українському законодавстві чомусь мається уточнення щодо відповідальності замовника перед особою якій був спричинено шкоду підрядником, тому що якщо виходити із визначення терміну працівника яке дається у податковому кодексі то підрядник підходе під нього, та це уточнення можна вважати зайвим.

Щодо теоритичного погляду на третіх осіб то цивілісти обох країн бачать функції цього інституту однаково: “Метою участі у цивільному процесі третіх осіб є забезпечення і концентрація в одній справі всього доказового матеріалу, що дозволяє досягти істинного знання . . . Участь третіх осіб у процесі сприяє більш швидкому розгляду і вирішення цивільних справ з урахуванням прав інших зацікавлених осіб. І нарешті, участь третіх осіб допомагає усунути можливість винесення суперечливих судових рішень “ Гражданский процесс: Учебник / Под ред. д. ю. н. , проф. А. Г. Коваленко, д. ю. н. проф. А. А. Мохова, д. ю. н. , проф. П. М. Филиппова. М. , 2008. С. 223. [24].

Цієї ж думки додержується вітчизняні цивілісти: “Участь у процесі третіх осіб забезпечує найбільш повне дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, сприяє швидкому та ефективному розгляду та вирішенню спору, дозволяє належно визначити права та обов'язки інших учасників процесу та захистити їх інтереси у процесі розгляду справи, ухвалити законне та обгрунтоване рішення. "



Інститут третіх осіб в цивільному процесі ФРГ

Участь третіх осіб в цивільному процесі ФРН врегульована §§ 64-70 ЦПК, якими передбачено вступ в процес третьої особи, яка заявляє самостійну вимогу, та вступ в процес третьої особи без самостійних вимог:

“№64. Вступ третіх осіб у процес, що заявляє самостійні вимоги.

Особа, яка заявляє повністю або в частині вимоги на річ або право, за яким на розгляді суду перебуває спір між іншими особами, вправі до вирішення з законною силою цього спору заявити свою вимогу в порядку позову, який спрямований проти обох сторін, в той суд, який прийняв зазначений спір до провадження в першій інстанції. ”

Вступ у процес такої третьої особи можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення судом рішення по цьому спору.

Як ми бачимо, на поверхні все має основні риси третіх осіб котрі можна зустріти в багатьох інших країнах. Норми яка б створювала більш чіткі межі за якими третій особі неможливо було б подати свій позов, знайдено не було. Тобто вступ у процес такої третьої особи можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення судом рішення по цьому спору. Не має жодних вказівок про те що процес розгляду справи повинен розглядатися спочатку.

“№ 66 Вступ процес третьої особи без самостійних вимог.

Особа, у суперечці між іншими особами юридично зацікавлена перемозі одного боку, може приєднатися до цієї сторони з метою її підтримки. Вступ у процес третьої особи без самостійних вимог можливий на будь-якій стадії розгляду спору до винесення рішення суду по цієї справі. ”

Термін юридична зацікавленість ” можна розуміти як зацікавленість у захисті своїх прав та обов'язків, що не суперечить вітчизняному законодавству.

“№67 Правове становище третьої особи, що вступає в процес без самостійних вимог.

Особа яка вступає процес без самостійних вимог, має вжити спір на тій стадії його розгляду, якому він знаходиться в момент вступу; ця особа має право використовувати засоби судового нападу і судового захисту дієво здійснювати всі процесуальні дії, якщо її пояснення та дії не суперечать поясненням і діям основної сторони. ”

Тобто тут мається уточнення щодо якого я писав раніше, суд не повинен починати процес з самого початку лише на тому факті що у нього увійшла третя особа. Давайте подивимось на те, до чого подібне правило може привести: судовий процес не буде затягуватись із-за періодичного вступу третіх осіб у нього, зі всіма витікаючими наслідками для первісних сторін процесу. З іншого боку треті особи також постають у не найвигіднішому стані, тому що знову залежать від добросовісності сторін.

“№ 68 Дія вступу в процес третьої особи без самостійних вимог

Особа, що вступає в процес без самостійних вимог, щодо основної сторони не може стверджувати, що суперечка у тому вигляді, в якому вона перебувала на розгляді судді, була вирішена неправильно. Затвердження, що основна сторона вела спір з недоліками, заслуховується лише остільки, оскільки положення спору, що існувало в момент його вступу в процес, або пояснення і дії основної сторони перешкодили використанню засобів судового нападу або судового захисту, або, оскільки, засоби судового нападу або судового захисту, не були їй відомими, не були використані основною стороною навмисно або з грубої помилки. ”

Тобто мається на увазі те, що третя особа не має права на ніякі претензії щодо неправильного ведення процесу, тобто знову не має право повертати процес на колишні стадії. Крім випадків коли дії основної сторони, тобто тої на боці якого виступає третя особа, перешкоджали здійсненню нею свої процесуальних можливостей.

“№ 69 Вступ в процес третьої особи яка не заявляє самостійні вимоги.

Оскільки відповідно до приписів цивільного права законна сила рішення винесеного в основному процесі, діє відносно правовідносини між третьою особою, що вступила у процес без самостійних вимог, і супротивником, вказана третя особа вважається в сенсі № 61 процесуальним співучасником основної сторони. ”

Тобто, у відповідності з правилом цивільного права законна сила рішення, винесеного в основному процесі (тобто між сторонами), діє стосовно право-відношення між третьою особою без самостійних вимог і противником, і така третя особа вважається процесуальним співучасником основної сторони.

“№70 Порядок вступу у процес третьою особою без самостійних вимог.

Вступ у процес третьої особи без самостійних вимог проводиться за допомогою представлення процесуального документа до суду, і якщо він пов'язан використанням засобу оскарження, за допомогою представлення процесуального документа до суду, розглядається засіб оскарження. Вказівки процесуального документу повинні бути доставлені обом сторонам “

Для вступу в процес третя особа без самостійних вимог подає до суду, який веде процес, процесуальний документ, в якому повинно бути зазначено: назва сторін і спору (справи); вказівка на правовий інтерес особи, яка вступає в процес без самостійних вимог; заява про вступ у процес. Зазначений процесуальний документ повинен бути надісланий сторонам по спірній справі.

Французький інститут третіх осіб

За ЦПК Франції треті особи можуть вступати в цивільний процес по справі із самостійними і без самостійних вимог на боці позивача і відповідача за власною ініціативою у всіх випадках за наявності у них заінтересованості в участі у процесі (статті 339-341). Для вступу в процес треті особи із самостійними вимогами звертаються до суду через призначеного ними судового повіреного у будь-якому стані справи, але щоб їх вступ не міг затримати провадження в справі, яке пройшло вже певний розвиток. Суд може відхилити заяву про вступ у процес третьої особи. Треті особи із самостійними вимогами користуються правами позивача, перебувають у самостійному становищі і не залежать від процесуального становища сторін.

Залучення третіх осіб на бік позивача чи відповідача можливе за їх ініціативою, коли вони заінтересовані, щоб винесене судове рішення поширило свою чинність на третіх осіб і позбавило їх можливості оспорювати його правильність. Для залучення третіх осіб у процес їм надсилається повістка про виклик до суду. Суд за власною ініціативою може залучити третіх осіб для участі в процесі на боці позивача чи відповідача. Вступ і залучення третіх осіб у процес можливий також при першому розгляді справи в апеляційному суді.

При участі третіх осіб на стороні позивача чи відповідача їх процесуальне становище наближене до таких осіб, але вони не можуть розпоряджатися об'єктом спору і процесу, висувати нові міркування, подавати докази. Разом зі стороною вони вибувають з процесу.

Ось витяг з ЦПК Франції :

“Титул ІХ. Вступ третіх осіб у справу Новий цивільно процесуальний кодекс Франції. Пер. з франц. В. Захватаєв/ Передмова: А. Довгерт, В. Захватаєв. / Отв. ред. А. Довгерт -- К: Істина, 2004 р. [40].

Стаття 325.

Вступ у справу третіх осіб допускається лише у тому випадку коли такий вступ має достатній зв'язок з позовними вимогами сторін.

Стаття 326

Якщо вступ у справу третьої особи пов'язан з ризиком надмірного затримання розгляду справи у цілому, суддя спочатку виносить рішення по основному позову, а вже потім розглядає позов третьої особи.

Стаття 327

Вступ третьої особи у справу, розглядається по першій або апеляційній інстанції, може бути добровільним або примусовим.

У касаційному суді підлягає розгляду лише допоміжні заяви про добровільний вступу третіх осіб. ”

У статті 326 Франція підтверджує той факт що необхідність економії часу судового процесу це одна з найпріорітетних цілей яку переслідує законодавець. Однак постає питання, чи не являється ця ціль на першому місті? Чи не затьмарює вона найголовнішу ціль кожного нормативного акту - “ створення найкращих умов для справедливого рішення?”. Так як мені не відомі інші тонкощі Французького цивільного процесу, я не буду давати остаточну відповідь на це запитання, але вважаю що воно актуально в нашій державі також.

Глава І. Добровільний вступ третіх осіб у справу.

Стаття 328.

Заява про добровільний вступ третьої особи у справу може бути самостійною або допоміжною.

Стаття 329.

Заява про вступ у справу особи являється самостійною, коли вона має вимогу на користь заявника.

Вона підлягає розгляду лише у випадку, коли заявник має право на позов відносно цієї вимоги.

Стаття 330

Заява про вступ у справу третьої особи являється допоміжною, коли вона подається в підтримку позовних вимог сторони.

Вона підлягає розгляду, якщо заявник, у цілях збереження своїх прав, зацікавлен в підтримці цієї сторони.

Заявник, вступивши в справу на основі допоміжної заяви, має право відмовитись від подальшої участі у справі в односторонньому порядку.

Глава ІІ. Залучення до справи третьої особи у примусовому порядку.

Розділ І. Положення що стосуються всіх випадків залучення до справи третіх осіб.

Стаття 331.

Третя сторона може бути залучена до справи кожною стороною, котра зацікавлена у тому, щоб судове рішення поширювалось і на третю сторону.

Залучення третьої сторони повинно бути своєчасним з тим, щоб вона могла представити свої зауваження проти позовних вимог.

Стаття 332.

Суддя має право запропонувати сторонам залучити до справи будь-яких зацікавлених осіб, чия присутність представляється їм необхідним для вирішення спору.

По справам окремого провадження він може розпорядитися про залучення до справи осіб, чиї права та обов'язки можуть бути порушені майбутньою судовою постановою.

Стаття 333

Третя особа, залучена до справи, зобов'язана вступити у процес у суді, який прийняв до провадження первісний позов, при цьому вона не може відмовитись від територіальній підсудності справи цьому суду, навіть посилаючись на обмовку про підсудність. ” - “обмовка про підсудність” це обмовка у договорі про передачі справи на розгляд суду котрому цей спір, по загальному правилу, являється непідсудним ні по предметному ні по територіальному обґрунтуванню Новий цивільно процесуальний кодекс Франції. Пер. з франц. В. Захватаєв/ Передмова: А. Довгерт, В. Захватаєв. / Отв. ред. А. Довгерт -- К: Істина, 2004 р. [40].

Що ж стосується апеляційного оскарження то Французький ЦПК має такі статі:

“Стаття 542. Апеляційне оскарження має на меті скасування чи зміну судом рішення, винесеного судом першої інстанції.

Стаття 543. У відсутності положенні про іншому, в апеляційній інстанції можуть бути оскаржені всі рішення суду першої інстанції, включаючи справи окремого провадження. ”

Тобто на даний час Україна виходить за рамки прийнятої практики у апеляційному оскаржені. Нагадаю, що в українському ЦПК відсутня можливість оскаржити відмову або визнання особи у якості третьої особи.

А ось стаття, яка більш стосується взагалі цивільного процесу, а не тільки третіх осіб, но яку слід перейняти нашому законодавству, при розумних підготовчих діях:

“Стаття 555. У разі коли, основна апеляційна скарга подається з наміром затримки процесу у справі або зловживанні правом, заявника може бути стягнуто штраф у цивільному порядку в розмірі від 15 до 1500 євро, що не виключає можливості стягнення з нього завданих збитків”

Над механізмом впровадження такої міри слід поміркувати, і звичайно при недобросовісності суддів вона може стати проти правосуддя, але все ж таки у сучасній практиці вважаю кожний чесний юрист буде не проти такої норми.

А ось який розділ мається у ЦПК Франції у субтитулі ІІІ « Надзвичайний порядок оскарження » - “Скарга третьої особи, що не брала участь у справі”.

Цьому розділу присвячено цілих десять статей, після яких вітчизняні три статейки видаються чимось незакінченим.

“Статя 582. Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, має ціль перегляд або зміну рішення суду на користь цієї особи.

Вона порушує, в частині, що стосується заявника розгляд вирішених питань, котрі заявник оскаржує, з ціллю винесення судом повторного рішення по справі посилаючись на факти та норми права. ”

“Стаття 583. Право на оскарження у якості третьої особи, що не брала участь у справі, належить кожній особі, що має в цьому інтерес, за умовою, що вона не брала участь у справі у якості сторони та не мала свого представника у справі, рішення по якому вона оскаржує.

Однак кредитори та інші правонаступники сторони можуть подати скаргу третьої особи, не приймавшої участь у справі, на рішення , котре було винесено в результаті навмисного порушення їх прав, або у випадку, якщо вони посилаються на доводи, зв'язанні безпосередньо з ними самими.

По справам окремого провадження скарга третьої особи може бути подана лише тими третіми особами, котрі не були повідомлені про судове засідання, що відбулося. Вона може бути також подана відносно рішень суду, що було винесено останньою інстанцією, навіть у випадку повідомлення цих осіб. ”

“Стаття 584.

У випадку, коли оскаржується рішення про неподільне стягнення відносно кількох осіб, скарга третьої особи, що не брала участь у справі, підлягає розгляду лише у випадку, коли до справи залучаються всі ці сторони”

“Стаття 585.

Кожне рішення суду може бути оскаржене третьою особою, що не брала участь у справі, якщо законом не передбачено іншого”

“Стаття 585.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, може бути подана у якості основної в період тридцяти років (виділено мною при цитуванні) з дня винесення судового рішення, якщо законом не передбачено іншого.

Оскарження не обмежується у часі, коли скарга подається відносно рішення, що було пред'явлене в процесі по іншій справі, особою, проти котрої таке рішення направлено.

Однак по справам окремого провадження, при подачі такої скарги третьою особою, котра була повідомлена про рішення суду, що відбулося, вона підлягає розгляду лише у срок в 2 місяці з дня повідомлення, за умовою, що у останньому чітко вказується срок та порядок можливого оскарження. Це ж правило використовується до справ окремого провадження у випадку, коли особа була повідомлена про винесене у останній інстанції судове рішення.

Стаття 587.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, заявлена у якості основної, подається у суд, який виніс оскаржуване рішення.

Судова постанова може бути винесена тими ж суддями.

Коли скаргою третьої особи, що не брала участь у справі, оскаржується рішення суду по справі окремого провадження, вона подається, підготовлюється до судового провадження та розглядається відповідно правилам, що використовуються до справ позовного провадження.

Стаття 588.

Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, котра пред'являється в процесі розгляду спору судом, вирішується цим останнім, якщо він являється вищестоящою інстанцією відносно суду, який виніс рішення, та якщо він являється судом тої ж інстанції, за умовою, що такому вирішенню не перешкоджає будь-яке правило публічно-правової підсудності. Скарга третьої особи, що не брала участь у справі, в такому разі подається у такому ж порядку, що і позови, що заявляються в процесі розгляду справи.

В інших випадках скарга третьої особи, що не брала участь у справі, заявляється в процесі розгляду справи, та подається в порядку основного позову у суд, котрий виніс рішення.

Стаття 589.

Суд, котрому пред'являється оскражуване рішення, вправі, відповідно обставинам, продовжити або відложити розгляд справи.

Стаття 590.

Суддя, що розглядає заяву третьої особи, що не брала участь у справі, котра була подана у якості основної та заявлена в процесі розгляду справи, має право відкласти виконання оскаржуваного рішення.

Стаття 591.

Судова постанова, що задовольняє скаргу третьої особи, що не брала участь у справі переглядає або змінює рішення що оскаржується, лише в тій його частині, котра ущемляє інтереси цієї особи. Відносно сторін первісне рішення суду зберігає свою силу навіть і в своїй скасованій частині.

Однак судова постанова, що була винесена по скарзі третьої особи, що не брала участь у справі, поширюється на всі сторони, котрі були залучені до справи відносно статі 584.

Стаття 592.

Судове рішення, що було прийнято по скарзі третьої особи, що не брала участь у справі, може бути оскаржена в такому ж порядку, як і постанова суду, від якого це рішення походить. ”

С приводу всіх цих статей можна сказати що, порівняно з українським законодавством, ЦПК Франції більш скурпульозно відноситься до прав осіб що не приймали участь у справі, але права та обов'язки яких були затронуті. Постає питання, навіщо було зроблено такий по справді великий окремий розділ? Якщо ж розуміти, що кожний закон це відповідь на вже існуючі чи передбачувані проблеми, то яку саме проблему вирішували ці статті? Що мається на увазі, під «навмисного порушення їх (кредиторів та ін. правоприїмників) прав» у статті 583? Мабуть йдеться річ про навмисне замовчування наявності цих осіб. Раз таку норму прийняли то мабуть ця проблема мала яскравий характер. Чи може впровадження такої норми змінити щось у нашому законодавстві? Для цього необхідно впроваджити всі необхідні подальші умови. На жаль, на даний час не має ніякої мови, та ніякого закону який би недозволяє обходити його зміст, який законодавець в нього вкладав.