Інститут третіх осіб

Якщо ж говорити про інші країни то правове регулювання участі третіх осіб у цивільному процесі в окремих країнах СНД позначається деякими особливостями в питанні конкретизації такої участі і не має принципового характеру.

У країнах Східної Европи участь третіх осіб в цивільному процесі має також істотні особливості.

Так, в цивільному процесі Болгарії беруть участь контролюючі й сприяючі сторони -- треті особи, які не заявляють самостійних вимог, тобто додаткові сторони. Контролюючою стороною може виступати Міністерство фінансів у всіх справах з участю державних організацій на захист їх прав, коли другою стороною є недержавна організація або громадянин (ст. 19 ЦПК).

Участь третіх осіб як сприяючої сторони спрямована на одержання сприятливого рішення для однієї з головних сторін.

За ЦПК Угорщини участь третіх осіб в цивільному процесі характеризується їх юридичною заінтересованістю в наслідках цивільного спору між сторонами і сприянням його вирішенню на користь сторони з тотожніми інтересами. (§ 54).

За законодавством інших іноземних держав третіми особами є ті, які вступають у цивільний процес по справі за власною ініціативою або залучаються до участі однією із сторін у своїх інтересах. Вступати у процес по справі треті особи можуть пред'явленням своїх самостійних вимог стосовно предмета матеріального спору між сторонами або для участі на боці однієї із сторін. Такий вступ в іноземній процесуальній літературі називається інтервенцією (interventio), третіх осіб із самостійними вимогами -- головним вступом, головною інтервенцією (interventioprincipales), третіх осіб без самостійних вимог -- побічним, додатковим вступом або участю, побічною інтервенцією (interventio accessoria). Третіх осіб називають ще пособниками, оскільки вони в цивільному процесі допомагають захищати права сторони, з якою перебувають у правовідносинах. Але така допомога не є метою участі третьої особи в процесі, а підпорядкована виконанню головного завдання -- захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Правовою підставою для участі третіх осіб у цивільному процесі Англії є нормативне правило, за яким судові надається право допускати до участі в процесі по справі особу, котру необхідно допустити, або ту особу, участь якої в процесі була б необхідною для сприяння судові вирішити ефективно і повно питання, що виникають по справі (розділ 16, II Правил верховного суду). Але в англійському цивільному процесі вступ третіх осіб із самостійною вимогою і залучення третіх осіб для участі в процесі можливі лише в конкретно визначених судовою практикою випадках.

Вступ третіх осіб із самостійними вимогами в процес допускається:

1) якщо спірна справа між сторонами безпосередньо впливає на її право власності; власника придбаних для продажу товарів, виготовлених відповідно до патенту чи товарного знака у справу, розпочату проти патентодержателя або особи, яка користується спірним товарним знаком; власника вантажу, який несе відповідальність за оплату фрахту за перевезення вантажу, у справі між власником судна проти одержувача вантажу, розпочату за вимогою про накладення арешту на вантаж для забезпечення оплати фрахту;

2) у справу, порушену пред'явленням групового позову з посиланням на незадовільне ведення процесу позивача (груповий позов -- це позов, пред'явлений однією чи кількома особами в інтересах групи осіб, зокрема, всіх акціонерів);

3) у справу, предметом позову якої є передбачене договором виконання в натурі, особи, заінтересованої в способі виконання.

У морських справах особа, яка не зазначена в наказі про явку до суду, може вступити у справу і взяти в ній участь як третя особа за умови подання заяви, що посвідчує її заінтересованість у предметі спору, на який накладено арешт, або на грошові суми, що перебувають на депозиті суду.

В судовій практиці із зазначених справ треті особи із самостійними вимогами розглядаються як позивачі з наданням прав таких осіб.

Залучення третіх осіб у цивільний процес по справі можливе з дозволу суду тільки на стороні відповідача в таких випадках: якщо відповідач має право вимагати від третьої особи, щоб вона частково чи повністю відшкодувала йому при винесенні проти нього рішення грошові суми з предмета позову; якщо відповідач має право вимагати від третьої особи такого ж по суті задоволення, якого від відповідача вимагає позивач згідно з пред'явленим позовом; якщо питання, які виникнуть по справі між позивачем і відповідачем є, по суті, тими ж самими, з якими пов'язані відносини між відповідачем і третьою особою. Для залучення третьої особи в процес відповідач надсилає такій особі повідомлення із запрошенням з'явитися до суду протягом встановленого строку. Неявка третьої особи до суду і відмова взяти участь у процесі вважається, що вона бере на себе відповідальність за пред'явленим позовом і зобов'язання по винесеному рішенню.

Третя особа може залучити на свою сторону четверту особу тощо.

У США Федеральними правилами цивільного процесу надано право третім особам вступити в процес по справі із самостійними вимогами і передбачена можливість вступити із самостійними вимогами з дозволу суду. Треті особи мають право вступити в процес із самостійними вимогами, а суд повинен допустити до участі у випадках: якщо право безумовного вступу третьої особи у справу передбачено законодавством США; якщо охорона інтересів третіх осіб у процесі сторонами, які беруть в ньому участь, є недостатньою, а винесене судом рішення у справі буде для третьої особи обов'язковим; якщо для третьої особи можуть мати небажані наслідки постановлення суду з приводу майна, стосовно якого було вжито заходів охоронного порядку (п. А ст. 24 Правил).

Суд може допустити вступ третіх осіб у процес по справі із самостійними вимогами: якщо на підставі законодавства США вступ третіх осіб у процес має умовний характер; якщо вимоги, що можуть бути висунуті третьою особою, або захист, який треті особи можуть використати, включають питання права або факту, загальні з позовом, що розглядається судом між сторонами.

Для вступу в процес із самостійними вимогами треті особи надсилають відповідне повідомлення сторонам у процесі з належним обґрунтуванням свого намагання, їх прохання про вступ у процес розглядається судом з участю сторін.

Залучення третіх осіб до участі в процесі на стороні відповідача допускається за умови наявності у них відповідальності перед позивачем, характер і обсяг якої в нормативному порядку не визначається. Звернення до суду з проханням про залучення третьої особи може бути заявлено відповідачем до і після подання своїх пояснень на позов і розглядається судом без повідомлення про це позивача і без виклику сторін. Залученій до участі в процесі третій особі надається право використовувати всі передбачені процесуальні засоби захисту, в тому числі й пред'явлення до позивача вимог, які випливають зі спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду між сторонами в даному процесі. І, навпаки, до таких третіх осіб позивач може пред'явити позов. Залучення третіх осіб позивачем на свій бік можливе тоді, коли до позивача пред'явлений зустрічний позов, за яким третя особа має бути відповідачем. Як ми бачимо, інститут третіх осіб, хоч і має різні вираження, але дійсно, якщо ж проаналізувати всі ті норми, що маються у цій роботі, то можна прийти висновку що інститут розвивався у декількох напрямках:

Треті особи, мають рівні чи наближенні до рівня прав сторін (Франція, Німеччина, Росія)

Треті особи мають занижені права, порівняно з правами сторін. (Україна)

Висновки

Закон надає будь-якому громадянину або юридичній особі , чиї права і законні інтереси порушені або оспорені , право на судовий захист. Такий захист може бути здійснена як шляхом порушення цивільної справи в суді і участі зацікавлених осіб як сторін ( співучасників ) у справі , так і шляхом вступу ( залучення ) зацікавленої особи до вже почався процес і участі в ньому в якості третьої особи. Третя особа з самостійними вимогами і третя особа без самостійних вимог є передбачуваними учасниками іншого матеріальних правовідносини, пов'язаних з правовідносинами між сторонами. Крім забезпечення судового захисту суб'єкту , яка не є стороною у справі , участь третіх осіб дозволяє об'єднати в одній справі всі докази , сприяє економії процесу , запобігає винесення судом суперечливих рішень .

Участь третіх осіб у цивільній справі надзвичайно важлива і необхідна для правильного та своєчасного розгляду і вирішення цивільної справи, оскільки дозволяє зібрати максимум доказового матеріалу, з'ясувати дійсні взаємостосунки сторін, уникнути винесення спірних і навіть взаємовиключаючих судових рішень.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Треті особи першого і другого видів віднесені законом до числа осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають юридичну заінтересованість. Однак, на відміну від прокурора, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, представників, заінтересованість третіх осіб або тотожна, або близька до заінтересованості сторін, тому що треті особи пов'язані в допроцесуальних відносинах зі сторонами цивільної справи.

Проаналізувавши інститут третіх осіб починаючи з Стародавнього Риму та до нашіх часів ми можемо прийти до кількох висновків:

По-перше, інститут третіх осіб починаючи своє зафіксоване існування у Древньому Римі мав дуже формальний вигляд. До нього було ставлення як до більш як до вимушенного явища. Це не дивує якщо ж пом'ятати про рабовласницький строй Стародавнього Риму.

По-друге, подібне відношення до інституту третіх осіб в корінні не змінювалось десь ще тисячу років і вже у 16-18 ст. під впливом реформації у Німечинні та по не дуже зрозумілим мотивам у Франції інститут третіх осіб все ж таки почав набувати демократичних якостей, хоч і не дуже змінювавших ситуацію, але все ж таки!

По-трете, правове положення третіх осіб придбало чи мало чіткості у радянські часи. Хоча цей період не можна назвати самим демократичним, та деякі його аспекти були «гіршими» ніж у Древньому Римі проте, той факт що інституту третіх осіб віддавали стільки уваги, вже говорить про те що його важливість, як невід'ємного соціального фактору стала очевидністю.

По-четверте, подальший розвиток інституту, вже на територіях минулого Радяньскього Союзу, був не однозначним. З одного боку, визнання або не визнання третьою особою міг оскаржити тільки прокурор, це вже шаг уперед, але це не наші часи, де оскаржити може сама особа. Такий порядок безумовно є відображенням тої концепції державного устрою, його не можливо назвати найдемократичнішим, у сучасному розумінні.

По-п'яте, цивільний процес України все ж таки має свою специфіку регулювання прав та обов'язків третіх осіб, але на даний час як ми бачимо він потребує деяких змін. Наприклад, необхідно, щоб суд постановляв ухвалу про залучення певної особи як третьої лише за наявності її письмової згоди.

По-шосте, на відміну від українського, німецький ЦПК має більш деталізований характер регулювання прав та обов'язків третіх осіб.

Якщо ж відібрати форму та глянути на саму суть то інститут третіх осіб у ФРН має дуже близький до вітчизняного характер. Вважаю, що впровадити з нього в цивільно-процесуальний кодекс України статтю 68 в якої дається роз'яснення, після чого третя особа може вимагати поновлення судового розгляду зпочатку.

По-сьоме, французький цивільний процес відображає саме детальне та саме уважливе ставлення до інституту третіх осіб. В ньому міститься що найменше двадцять статей регулюючих питання прав та обов'язків третіх осіб. Вважаю, що з цивільного процесу Франції нам необхідно впровадити статтю 555, в якої йдеться річ про штрафні санкції до тих осіб які своїми апеляційними скаргами навмисно затягують процес, тому що на даний час та зловмисна практика може здійснюватись і серед третіх осіб. Але таке впровадження необхідно зробити тільки після того коли суд в нашій країні дійсно стане неупередженим та справедливим.

Щодо, норм які стосуються самих третіх осіб, то вважаю, що необхідну увагу слід приділити до можливості третіх осіб, та скоріше не тільки їх оскаржувати визнання або відмову у визнанні третьої особи в апеляційному проваджені. Зробити прогнозування можливих перегород до такого розширення прав, та порівняти наскільки це впровадження буде оправдано засобами.

Тобто на даний час можна констатувати, що інститут третіх осіб не знайшов свого ідеального законодавчого закріплення. Хоча основа усюди однакова, але те що лягає на цю основу іноді дуже відрізняється.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної ради України. - 2003. - N 41-44. - Ст. З60.

3. Цивільний процесуальний кодекс України. За заг. ред. Голови Верховного Суду України, к. ю. н. В. Т. Маляренка. К. , Юрінком Інтер. - 2004.

4. Аверин А. Права и обязанности сторон в суде // Советекая юстиция. - 1993.

5. Аліев В. Д. Лица, участвующие в делах особого производства. В кн. : Вопросы гражданского права и процесса. М. , 1977.

6. Аргунов В. Н. некоторые вопросы развития института участия третьих лиц в советеком гражданском процессе//Проблемы применения и совершенетвования Гражданского процессуального кодекса РСФСР. Калинин: Издательство Калининского университета,1984. - С- 212.

7. Аргунов В. Участие в гражданском процессе третьих лиц с самостоятельными требованиями // Сов. юстиция. 1978.

8. Белоконев В. Розподіл обов'язків по докауванню в цивільному процесі // Право України. - 1996.

9. Бичкова С. С. Цивільний процес. К. , "Атіка". - 2006. 1 і . Білоусов Ю. В. Цивільниц процес. К. ,Прецедент. - 2005.

10. Бобровник О. В. . Треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за чинним та новим ЦПК України. / Держава і право: Юридичні і політичні науки. -- 2005. -- вип. 29.

11. Бобровник О. Процесуальні особливості участі третіх осіб у цивільному процесі // Нотаріат. Адвокатура. Суд. -- 2005. - No 2(16). 14. Бобровник О. Новий погляд на інститут "третіх осіб" у цивільному процесі // Юриспруденція: Теорія і практика. -- 2005.

12. Бобровник О. Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору в справі, що зумовлена посвідченням договору купівлі-продажу // Нотаріат. Адвокатура. Суд. -- 2005. -

13. Боннер А. Т. Принцип диспозитивности советского гражданского процессуального права: Учебное пособие. -- М. : ВЮЗИ. 1987 17. Васьковський Е. В. Учебник гражданского процесса. -- М. : изд. бр. Башмаковык, 1917.

14. Гапєєв В. Н. , Джаникян М. В. Третьи лица без самостоятельних требований и их участие в гражданском процессе // Реализация процессуальных норм органами гражданской юрисдикции. Свердловек:Изд-во Свердловского юридического института. -- 1988.

15. Гетманцев О. В. Громадяни як сторони в цивільному процесі України: Автореф. дис. к. ю. н. -- Київ: 1997.

16. Гурвіч М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. -- М. :ВЮЗИ, 1950.

17. Гурвіч М. А. Общеобязательность и законная сила судебного решения // Труды ВЮЗИ, т. XVII. -- М. ,1971.

18. Голубцова О. О. Інститут третіх осіб в цивільному процесі України (порівняльно-правовий і історичний аспекти) / Актуальні проблеми політики. Збірник науковик праць. -- Вип. 19.

19. Горелов В. М “Третьи лица в гражданском процессе: из глубины веков. » Максим Владимироваич Горелов// Арбитражный гражданский процесс*. Научно-практи. и информ. Издание 2012 №2 2 -- С. 41-43.

20. Гражданское право .Том I Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1998. -816с.

21. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. д. ю. н. , проф. А. Г. Коваленко, д. ю. н. проф. А. А. Мохова, д. ю. н. , проф. П. М. Филиппова. М. , 2008. С. 223.

22. Гражданский процесс Учебник Издание третье, переработанное и дополненное. // Под ред В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота. - М. , ПБОЮЛ Гриженко, 2001. - 544 с.

23. Гражданский процесс: Учебник / Под. Ред. Треушникова М. К. - "Городец-издат",2003 .

24. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь, - Минск: "Амалфея" - 2001. 26. Гражданский процессуальный кодекс УССР. - М. : Гос. изд-во юридической литературы. - 1950.

25. Гражданский процесс : Учебник для юридических вузов / Под. ред. М. К. Треушникова. - 2-е изд. ,испр. и доп. М. : Новый Юрист,1999. № 10

26. Гражданское уложение Германии. Перевод с немецкого. 3-е издание, переработанное. - М.: Волтерс Клувер, 2008. -896 с.

27. Германское право. Ч. I. / Под ред. проф. В.В. Залесского. М., 1996

28. Добровольський А. А. 0 третьих лицах с самостоятельными требованиями / Советская юстиция. - 1959.

29. Добровольский А. А. , Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права. - М. : Изд-во Московского университета. 1979.

30. Джалилов Д. Р. Лица, участвующие в гражданских делах искового производства. - Душанбе:Ирфон. 1965. 3 1 . Єлізаров В. Обязанность доказывания и представления доказательств // Советская юстиция. - 1969.

31. Захаров В. Н. Гражданские процессуальные гарантии субъективных прав сторон и третьих лиц при рассмотрении и разрешении гражданских дел: Автореф. дисс. д. ю. к. - Саратов: 1990.

32. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України. К. : Юридична практика. - 2006.

33. Ільїнська И. М. цчастие третьих лиц в гражданском процессе. - М. ,1962. 34. Клейнман А. Ф. Тезисы доклада на межвузовской конференции МГУ. - М. 1959.

35. Книшин В. Треушников М. Залучення в процесі третіх осіб у справах про поновлення на роботі / / Сов.Юстіція, 1982, № 14-с.24

36. Комаров В. В. , Радченко П. І. Участь третіх осіб та прокурора у цивільному судочинстві: Текст лекції. - Харків: Юридичний інститут. 1991.

37. Комаров В. В. Правовое положение субъектов в гражданском процессуальном правоотношении // Проблемы правоведения. - 1979. - Вып.

36. Мамницький Ю. В. Участие сторон в производстве по делу в суде первой инстанции как элемент содержания принципа состязательности в гражданском судопроизводстве. // Проблеми законності. Тези міжвідом. наук. Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Національна юридична академія України. - 1998.

37. Мухамедшин Р. К. Изменение иска в гражданском судопроизводстве: Автореф.

38. Мохова, д. ю. н. , проф. П. М. Филиппова. М. , 2008. С. 278 № 22

39. Новий цивільно процесуальний кодекс Франції. Пер. з франц. В. Захватаєв/ Передмова: А. Довгерт, В. Захватаєв. / Отв. ред. А. Довгерт -- К: Істина, 2004 р. дисс. к. ю. н. - М. : 1981.

40. Нова істория стран Європы та Америки. XVI - XIX віку. В 3 ч. Під ред. Родригеса А. М. , Пономарева М. В. Ч. 3 - 2008, 420с.

41. Новгородская Судная грамота //Российское законодательство X-XX веков. Т. 1. М. , 1984. С. 304-308.

42.Осокіна Г.Л. Цивільна процесуальна право-і дієздатність. / / Відомості Верховної Ради, 1997, N 5.

43.Осокіна Г.Л. Цивільний процес. Загальна частина. М. МАУП .2003.

44.Осокіна Г.Л. Курс цивільного судочинства Росії. Загальна частина. Томськ, 2002.

45. Псковская судная грамота. Язык оригинала: древнерусский. -- Опубл. : 1467. Источник: // Исторические записки. -- Том 6. -- 1940 .

46. Сібільов Д. М. Участь третіх осіб у цивільному судочинстві: Автореф. дис. к. ю. н. - Харків: 1998.

47. Тарусина Н. Н. О взаимодействии частных и публичных начал в сфере защиты субъективных семейных норм и интересов // Проблемы защиты субъективных гражданских прав: Сб. науч. трудов. Ярославль, 2000. С. 21.

48. М.К. Тєрєшков-2-е вид. Цивільний процесуальний підручник для вузів, 2005 року.

49. Решетніков І.В., Ярков В. В. Цивільний процес.: Курс лекцій-3-е вид. Перероб .- М.: Норма, 2005.

50. В. Треушников Н. Залучення в процесі третіх осіб по справах про поновлення на роботі// Сов. Юстіція, 1982, № 14-с. 24

51. М. К. Треушніков. Цивільний процес. Підручник для вузі -2-е вид. Испр. І доп. -М: В«СпаркВ», 1998. -с. 91

52.Шак Х. Міжнародне цивільне процесуальне право: Підручник / Пер, з нем.-М., 2001.

53. М. Й. Штефан. Цивільний процес - видання 2-ге, перероб. та доп. , 2001 Видавничий Дім «Інтер Юре», 2001

54. Штефан О. О та Логінов О. А. , 1975. Цивільний процес України: навчальний посібник. Юрінком Інтер.

55. Яблочков Т. М. Учебник русского гражданского судопроизводства. Ярославль, 1912. С. 84.

Размещено на Allbest.ru