Інститут третіх осіб

Положення третіх осіб у судочинстві Стародавнього Риму. Порівняльно-правовий аналіз сучасного стану інституту третіх осіб у вітчизняному законодавстві та юридичній практиці зарубіжних країн (Франція, Германія). Третя особа, що заявляє самостійні вимоги.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.05.2014
Размер файла 89,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Інститут третіх осіб має дуже давню історію, у наш час не треба ніяких обґрунтувань у його необхідності. Розвинений інститут третіх осіб являє собою ознаку демократичної держави. Але виходячи з того що у кожній державі інститут третіх осіб має свої особливості, постає питання у якої із існуючих систем більш розвинений інститут третіх осіб. У моїй роботі я хочу підняти такі питання як: що таке інститут третіх осіб, яку роль він відіграє у сучасному правовому житті, чому інститут третіх осіб у різних країнах має свої особливості, які нашій державі треба перейняти а від яких відмовитись. Метою мого дослідження являється порівняльно-правовий аналіз інституту третіх осіб, для виявлення та впровадження необхідних змін у законодавство нашої країни. особа судочинство законодавство

Основною задачою цієї роботи являється порівняльно-правовий аналіз сучасного стану інституту третіх осіб у вітчизняному законодавстві та юридичній практиці і законодавстві та практиці зарубіжних країн, таких як -- США, Росія та деякі країни Європейского Союзу.

Важливе значення для сучасного сприйняття третіх осіб у цивільному процесі в Україні мають праці науковців: В. М. Аргунова, Ю. В. Білоусова, С. В. Васильєва, Є. В. Васьковського, О. В. Гетманцева, О. В. Дзери, І. О. Дзери, Я. П. Зейкана, М. М. Ільїнської, В. В. Комарова, С. М. Коссака, Д. Д. Луспеника, І. А. Приходька, Д. М. Сибільова, В. І. Тертишнікова, М. К. Треушнікова, Л. К. Радзієвської, С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, М. С. Шакарян, М. Й. Штефана, В. В. Яркова та ін

Слід також звернути увагу на те, що треті особи в цивільному судочинстві, захищаючи власні права та інтереси, відіграють значну і позитивну роль у об'єктивному розгляді справи, а також сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Участь третіх осіб у цивільній справі дає змогу скоротити час розгляду взаємопов'язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розв'язати. Однак на даний час ця думка не підтверджується усіма науковцями в області права, тому по нині проблема відношення до інституту третіх осіб мається не тільки на законодавчому та правозастосовчому рівні але і на теоритичному, що підтверджується узагльненою думкою багатьох правозастувачів у судах загальної юрисдикції: “У сучасних умовах участь у ділі третіх осіб без самостійних вимог може істотно затруднити отримання судового захисту, при цьому особою необхідності в такої участі немає. ” Горелов В. М “Третьи лица в гражданском процессе: из глубины веков. » Максим Владимироваич Горелов

// Арбитражный гражданский процесс*. Научно-практи. и информ. Издание 2012 №2 2 -- С. 41-43. [23]

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю обраної теми, необхідністю надати правам та інтересам третіх осіб у процесуальних відносинах чіткості, послідовності у їх сприйнятті та однозначності у реалізації завдяки порівнянню та аналізу вітчизняного інституту та зарубіжних. Відтак мета даного дослідження така: виробити обґрунтований науково-практичний підхід до розв'язання проблем охорони і захисту прав третіх осіб у цивільному процесі.

Досягнення мети потребує вирішення комплексу завдань:

- проаналізувати всі законодавчі підходи до розкриття поняття «третя особа» та її статусу в цивільному процесі з метою вироблення об'єктивної позиції у тих чи інших правових ситуаціях;

- на підставі проведеного аналізу виробити власні позиції з теорії цивільного процесу в контексті захисту прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб;

- виявити причини, що призводять до порушення прав третіх осіб у цивільному судочинстві;

- узагальнити юридичну практику, пов'язану з даною тематикою, а також виробити пропозиції щодо її вдосконалення і реалізації отриманих результатів у практичну діяльність суду;

- на підставі узагальнення теорії та практики реалізації третіми особами їх прав виробити рекомендації щодо вдосконалення відповідного інституту цивільного процесу.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з охороною і захистом прав осіб, які у цивільному процесі набувають статусу третіх осіб.

Предмет дослідження становить система цивільно-процесуальних відносин, проблеми забезпечення охорони та захисту порушених чи оспорюваних прав третіх осіб у цивільному процесі України та зарубіжних країн.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якої інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю важливим зробити невеликий історичний аналіз юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часу Стародавнього Рима.

Як і інші інститути цивільно - процесуального права, інститут третіх осіб у своєму розвитку пройшов довгий та не простий шлях. На кожному єтапі свого становлення та подальшого розвитку, безумовно, були свої особливості. Та як показує аналіз цивільної процесуальної літератури та процесуального законодавства, ці особливості знаходяться у прямій залежності від тої єкономічної та політичної ситуації, котра складалась у державі у різні історичні періоди. Та виходячи із цього положення, неодназначним був підхід к юридичному положенню третіх осіб у цивільному судочинстві.

Наприклад, у підтвердження цього висновку необхідно звернути увагу на ту обставину що у цивільно-процесуальній літературі Росії та зарубіжних країн пильну увагу приділяли вивченню юридичного положення третіх осіб. Підставою таких досліджень, безумовно, являється науковий інтерес к тим процесуальним правам, котрі були представленні третім особам.

З Стародавнього часу розвитку права юридичне положення третіх осіб характеризувалося різними юридичним положенням , тобто постійно проходив етап розширення об'єму процесуальних прав та обов'язків третіх осіб. На якомусь етапі інститут третіх осіб розвивався. Але з часом коли життя почало ускладнюватись все швидше та швидше інститут третіх осіб не міг не слідувати за цією тенденцією.

Інститут третіх осіб у цивільному судовому процесі має важливе значення, та дуже тяжко погодитись із думкою авторів, згідно якій інститут третіх осіб вважається зайвим та шкідливим, так як він використовується виключно для затягування процесу. Тому вважаю почати свою роботу з невеликого історичного аналізу юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі з часів Стародавнього Риму.

Історія розвитку інституту третіх осіб у світі

Положення третіх осіб у судочинстві Стародавнього Риму

Інститут третіх осіб у цивільному процесі був відомий вже на ранніх етапа становлення права. Вітчизною виникнення інституту третіх осіб, безумовно, слід вважати римський цивільний процес.

Як відмічав відомий вчений-процесуаліст Д. С Флекор : “Норми римського права, присвячені юридичного положення третіх осіб у римському цивільному процесі, відрізняються надто мізерним змістом” Флексор Д. С Отмена решений по просьбе третьих лиц, не участвующих в деле. Спб 1894 г. С . 15. [47] Причина, що зумовлює це явище, знаходиться у строго формальному устрою римського процесу, тобто наслідки його представлялись результатом особистого договору сторін (“duasis-contractus”), який не пускав до стороннього втручання у цивільну справу. Тільки у самому началі процесу можливо було приєднання третьої особи до позивача або до відповідача. Таке суворе використання принципу невтручання третіх осіб у процес під час судочинства повинно було у деяких випадках надто несприятливо відображатись як на економії процесуальних мір та і на успіху самого судового розгляду. Тому римське право було вимушено установити деякі заборони у здійсненні принципу невтручання у справу третіх осіб.

Римське право, проте, не установило подібно сучасним законодавствам спеціальний інститут залучення третіх осіб у цивільний процес. Римські юристи обмежились одним лише розширенням інституту співучасті. Співучасть допускалась, коли особа мала юридичний інтерес в участі у цивільній справі. Також дана особа могла прийняти участь як у перших так і в апеляційній інстанції. Заява яких би то самостійних вимог під час провадження по справі не допускалось.

Римський процес ретельно усував принцип втручання третіх осіб у цивільну справу від час провадження та не допускав тим більше підстави після того як справа була вирішена судом. Ця підстава виражала найважливіший юридичний принцип римського права : законна сила судових рішень розповсюджується лише на осіб, приймавших участь у справі, та оскарження судового рішення із сторони третіх осіб було неможливим. Но все ж, третім особам давалось право подачі самостійного позову. Наприклад, римський Юрист Марциан відмічав, що “третя особа, що не приймала участь у справі, могла наряду с пред'явленним самостійним позовом прибігнути подібно сторонами процесу і к апеляції, розуміється, в особо поважних випадках”. Но таки випадки не були зафіксовані у римському праві.

Як ми бачимо, інститут третіх почав своє зафіксоване існування у стародавньому Римі. З одного боку це був великий крок уперед у захисті громадянських прав. Але можна помітити, що вже у той час держава зіткнулась з проблемою нераціонального обмеження прав третіх осіб, яка потребувала розширення прав. Що призвело до “ поступку ” до третіх сторін з боку законодавства, яку виразив Марціан. Слід звернути увагу у його фразі на те, що треті особи могли отримати право подати апеляцію тільки у “ особо поважних випадках”, тобто це з одного боку шаг вперед з іншого боку шаг у сторону від реального вирішення проблеми. На що вказує той факт, що випадки прибігнення третіх осіб до апеляції зафіксовано не було, остаточно сказати тяжко, може такі випадки не були дуже гучними справами, а може їх навіть і не було зовсім. Але тоді постає питання, звідки Марціан узяв свою думку, це було узагальнення його власного досвіду, чи висловлювання вже існуючого зафіксованого правила? Як можна буде побачити із наступних глав моєї роботи інститут третіх осіб буде балансувати на такому же рівні ще десь тисячу років.

Середньовічний французький цивільний процесс

Особливий вплив на французький процес зробив римський цивільний процес. Інтереси і права третіх осіб точно так само не знаходили собі спеціальних засобів судового захисту, від їх порушення рішенням по іншій цивільній справі. Але вже з ХVI в починається виділення в особливий інститут всіх заходів судової захисту, направлених до розширення прав третіх осіб. Особливо це торкнулося виконавчого провадження, так як саме тут стикалися права та інтереси третіх осіб з правами, які були визнані судовим рішенням, за однією зі сторін процесу. У 1539 році був виданий королівський закон, що мав на меті встановлення правильних способів виконання судових рішень і усунення всіх виникаючих при цьому суперечок і домагань з боку сторонніх осіб. У цьому законі вперше згадується про вступ третіх осіб у процес виконавчого провадження, процес же допуску вирішувалося на попередньому судовому розгляді. Французький цивільний процес встановлював і санкції за незаконне втручання у виконавче виробництво у вигляді "грошової відповідальності". Якщо проаналізувати все вищевказанне, можна задатися наступними питаннями, що спровадило короля розширити можливості третіх осіб, єкономічні інтереси? Можливо король хотів таким чином розширити королівську казну опираючись на часті суперечки у виконавчому провадженні. А Франциск I дуже славився своїми єкстраордінарними джерелами розширення казни, задля компенсації чотирьох війн Нова істория стран Європы та Америки. XVI - XIX віку. В 3 ч. Під ред. Родригеса А. М. , Пономарева М. В. Ч. 3 - 2008, 420с. [41]. Можливо розширення прав є наслідком кланової, дружньої послуги, бо повз всього Франциск І славився ще і рицарською люб'язністю. Комусь з наближеного кола, можливо навіть комусь із родичів. Встає питання, ну а хіба не можна було винести необхідне оточенню короля рішення не змінюючи для цього законодавство. Можливо було, але це б призвело до погіршення авторитету Франциска, це він не міг допустити, так як був людиною честолюбною, як вказують біографічні помітки.

Середньовічний німецький цивільний процесс

Значний крок вперед у визначенні юридичного положення третіх осіб у цивільному процесі представляють вчення канонічного права і середньовічний цивільний процес. У цей період, широкого поширення так званої бенефіціальної практики, особливо рельєфно виділяється поняття про таку участь у справі третіх осіб, при якому вони заявляють незалежно від сторін процесу свої особливі самостійні права на спірне майно. Саме пред'явлення подібних прав отримує в цей час точне юридичне визначення на увазі особливого процесуального інституту під технічною назвою “intervention principal is”.

Середньовічний німецький цивільний процес, як і римський процес, не допускав оскарження судових рішень, що набрали законної сили, третіми особами. Інтереси і права третіх осіб були в достатній мірі огороджені, з одного боку, наданим їм правом участі у справі до його остаточного дозволу, і з другої - повною можливістю пред'явлення самостійного позову в тому випадку, якщо судове рішення, що порушує їх права, набуло законної сили. Дане положення з канонічного права в подальшому визначило зміст відповідних процесуальних норм німецького Статуту цивільного судочинства 1877. Наприклад, Статут цивільного судочинства (УГС) 1877г. вперше поділяв третіх осіб, що не були учасниками процесу. Юридична становище даних осіб було зовсім не равнозначно так як УГС Німеччини не дається права оскарження остаточних судових рішень з боку третіх осіб, що не беруть участь у справі. У той же час на законодавчому рівні було визначено порядок вступу третіх осіб у цивільний процес з самостійними вимогами (параграф 61 УГС). У зв'язку з таким довгим процесом розвинення інституту третіх осіб, постає питання, чому німецький цивільний процес не давав права третім особам, що не брали участь у справі оскаржити рішення, хоч у кодексі вже появився такий термін? Це не було необхідним, у той час життя не було настільки складне, тобто не настільки многоаспектне? Може це було дотримання традицій римського права, чи вираженням відношення до людей у той час, начебто всі повстання селян вже були, вже Мартін Лютер прийшов зі своєю гуманістичною ідіелогією, але все ж таки чогось не догледіли.

Як ми бачимо процес розвинення інституту третіх осіб мало місце у Европі десь у XVI-XIX вв. Це обумовлено переходом від католицизму до протестантизму. На перший погляд це дві речі не зв'язанні між собою, але, на противагу католицькому вченню про протиставлення мирського і духовного, у протестантизмі вважалось, що і в мирському житті на професійній ниві здійснюється Божа благодать. Бог призначає людей до того чи іншого виду діяльності, вкладаючи в них різні таланти чи здібності, і борг людини старанно працювати, виконуючи своє покликання. В очах Бога немає праці благородної або ганебної. Філософія Мартіна Лютера була у тому що кожна людина може бути посередником Божої волі на землі, а не тільки церков як було прийнято вважати у той час, це було товчком у розширенні прав людей та змінення ставлення до них усіх гілок влади , а крок у бок розширення прав третіх осіб є безумовно кроком до більш мінливого та уважливого ставлення до людини судом.

Історія розвитку інститута третіх осіб у цивільному процесі Росії з XVI- XIX вв

Цікаво відмітити, що якщо провести аналогію із сучасними проблемами участі в цивільному судочинстві третіх осіб, то ми можемо виявити деяку схожість. Зокрема, ці проблеми стосувалися процесуального порядку залучення та вступу у справу третіх осіб; можливості розгляду основного регресного позову; границь розповсюдження законої сили судового рішення на третіх осіб.

Само поняття третіх осіб було відомо руському цивільному процесу вже с початку XV в. Завдяки широкому розповсюдження існтитуту сумісної поземельної власності: кожний із співвласників сумісного нерухомого майна мав самостійне право судового захисту, будучи третьою особою відносно судових рішень, що зачіпають інтереси спільної сумісної власності Горелов В. М “Третьи лица в гражданском процессе: из глубины веков. » Максим Владимироваич Горелов

// Арбитражный гражданский процесс*. Научно-практи. и информ. Издание 2012 №2 2 -- С. 41-43. [23].

Наприклад, у Новогородскьої та Псковської судових грамотах мають місце спеціальні постанови, що стосуються процесуального положення, так званих “шабров” (Нов. Суд. Грамота, ст. 124Новгородская Судная грамота //Российское законодательствоX-XXвеков. Т. 1. М. , 1984. С. 304-308. [42]) або “сябров” (Псков. Суд. Грамота ст. 106Псковская судная грамота. Язык оригинала: древнерусский. -- Опубл. : 1467. Источник: // Исторические записки. -- Том 6. -- 1940 . [43]) - співвласників спільної поземельної власності котрі могли з являтися на суд у якості співвласників тяжби, по виклику сторін процесу або з власної ініциативи або у якості правопередатчиків, от котрих спірне право перейшло к той або другій стороні процесу.

У зв'язку з цим, являється справедливим висновок професора Л. В Туманової “. . . участь третіх осіб у процесі по російському цивільному цивільному процесуальному праву було встановлено як доповнення та корректива первісної співучасті. ”

В Новогородскій судній грамоті ставиться розмежування між понятіями формальної та матеріальної сторони процесу. Вказується на те, що особа, яка подавала позовні вимоги, далеко не завжди являється у дійсності матеріальнім суб' єктом спірного правовідношення. Як і в римському праві, ставилися принцип обов'язковості судового рішення для осіб, приймавших участь у справі. Проте на відміну від римського цивільного процесу в древньоруському цивільному процесі допускалося вступ третіх осіб до кінцевого вирішення його судом з метою запобігання винесення рішення яке б порушувало права та законні інтереси третіх осіб. Це право «вступу третіх осіб у процес» розповсюджувалося і на апеляційне провадження. Тому треті особи, не прибігаючи до самостійного позову, могли нарівні із сторонами процесу, оскаржувати судове рішення, яке порушувало їх права.

Виділення засобів судового захисту, наданих третім особам, у особливий процесуальній інститут явилось результатом Судової реформи 1864 році. Особливе вплив на розвиток інституту третіх осіб у цивільному судочинстві Росії здійснило французьке законодавство. Але все ж таки юридичне положення третіх осіб сформувалось у 1863 році, у так званий період “дискусій” по прийняттю Статуту цивільного судочинства у Россії 1864 році. Наприклад, у 1863 році в проект УГС вносились пропозиції оскарження всіх судових рішень третіми особами, але це положення залежало від можливості оскарження судового рішення в апеляційному порядку. Якщо судове рішення ще не було остаточним, передбачалось надати третім особам право апеляції нарівні із сторонами процесу.

Як ми бачимо із вищевказаного, інститут третіх осіб має свою історію виникнення і розвитку, та ця історія обчислюється навіть не століттями а тисячоліттями. Тому поширена думка авторів про те що інститут третіх осіб являється зайвим, не підтверджується часом.

Треті особи у цивільному процесі у СРСР

У розгляді цивільно-правових спора можуть бути зацікавленні, наряду зі сторонами, інші особи, котрих називають третіми. Характер зацікавленності третіх осіб у процесі по спору між іншими особами може буди неоднаковий, з чим зв'язана відмінність в їх процесуальному положенні. Згідно з цим закон розділяє два самостійних інституту : а) треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору. б) треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору (так звані треті особи з побічною участю).

Кожний із цих інститутів передбачений у ЦПК союзних республік самостійною нормою. У якості третіх осіб можуть вступати в процес як громадяни так і організації.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги вступає у вже розпочатий між позивачем та відповідачем цивільний процес для захисту своїх своїх самостійних прав на предмет спору.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, вступає в процес тому що вважає, що спірне право належить йому, а не позивачу або відповідачу. Третя особа вступає у справу завдяки подачі позову на сумісних підставах, тобто із дотриманням спільного порядку пред'явлення позову. Третя особа пред'являє позов, як правило до обох сторін; можливо пред'явлення позову тільки до позивача.

Стаття 107 ЦПК УСРР передбачає можливість пред'явлення позову як до однієї так і до обох сторін.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги, користується усіма правами та несе всі обов' язки позивача в процесі.

Як правило, тертя особа, що заявляє самостійні вимоги, вступає в процес з власної ініціативи, зокрема і в тому разі, якщо суд повідомить його о справі, в результаті якого воно може бути зацікавлене.

Треті особи, що заявляють самостійні вимоги, може вступити у процес під час усього провадження в суді перших інстанції до постановлення рішення по справі, практично -- до видалення суду у радчу кімнату. Вирішуя питання про допущення у справу тертю особу, суддя або суд виносить ухвалу. ЦПК союзних республік, крім Такджиського ССР, не вирішую питання про можливість оскарження такої ухвали. По смислу ст. 315 ЦПК ухвала о допущенні третьої особи до участі у справі не може бути оскаржене чи опротестовано. Ухвала судді або суду о відмові в допущенні до участі у справі третьої особи, може бути їм оскаржене або опротестовано прокурором, тому що така відмова равнозначна відмові в прийняті позовної заяви. Таке правило прямо передбачено ч ІІ. ст. 104 ЦПК Такджиської ССР.

Не вступивши у процес третя особа, яка має самостійні вимоги, не позбавлено права пред'явити позов окремо.

Треті особи, що не заявляють самостійні вимоги (треті особи з побічною участю). Третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - це особа, що бере участь у справі на стороні позивача або відповідача у зв'язку з тим, що рішення по справі може вирішити його права та обов' язки відносно однієї із сторін. (ст. 27 Основ. ст. 38 ГПК). Такий вплив може бути пов'язан з правом регресу або з іншим інтересом третьої особи або одної із сторін.

В судовій практиці зустрічаються випадки залучення до житлових справ про примусовий обмін у якості третіх осіб на стороні позивача наймачів жилого приміщення, на котре буде обмінюватись приміщення сторін по справі. Треті особи залучаються в практиці також по справам про розділ житлового приміщення та паю в будівлях, що належать ЖБК та ДБК.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог, можуть вступати у процес по власній ініціативі, а також залучатися до участі у справі по клопотанню сторін, прокурора або за власній ініціативі суду. (ст. 27 Основ. ст. 38 та п. 3 ст. 141 ЦПК)

Їх вступ (або залучення) допускається під час всього часу провадження по справі, до постанови рішення судом першої інстанції. Рішення питання про залучення або допуск третіх осіб до участі у справі оформляється ухвалою.

Ухвала судді або суду про допуск (залучення) у процес третьої особи або відмова у цьому не може бути оскаржена або опротестовано, оскільки воно не перегороджує руху справи. (ст. 315 ЦПК)

Сучасне правове положення третіх осіб у цивільному процессі України

Основний зміст інституту

Почнемо з створювання теоритичного погляду на явище третіх осіб.

Крім суб'єктів, що беруть участь в цивільному процесі як позивачів (співпозивачів) і відповідачів(співвідповідачів), у вирішенні спору між ними можуть бути зацікавлені і інші особи. Цю особу процесуальний закон називає третьою. Вона має самостійний, особливий інтерес. Цей інтерес полягає в тому, що рішення суду по спору між позивачем і відповідачем, так чи інакше, впливає на права третьої особи. Щоб захистити свої права, третя особа повинна взяти участь у процесі.

Закон встановлює, що для захисту свого самостійного вимоги на предмет спору, що знаходиться вже на розгляді суду, інша особа має право вступити в процес, що почався в якості третьої особи з самостійними вимогами.

Однак не завжди особа, зацікавлена ??в справі, має самостійні вимоги на предмет спору. Вона може бути зацікавлена в результаті процесу тому, що рішення щодо спору між сторонами може мати попереднє вирішення (преюдиціальне) правовідносин між такою особою і однією з сторін у процесі. Тому закон встановлює можливість участі в чужому процесі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Така особа може вступити в процес, що почався на стороні позивача або відповідача за власною ініціативою або може бути залучено з ініціативи суду і осіб, які беруть участь у справі.

Закон надає будь-якому громадянину або юридичній особі, чиї права і законні інтереси порушені або оспорені, право на судовий захист. Такий захист може бути здійснений як шляхом порушення цивільної справи в суді та участі зацікавлених осіб як сторін (співучасників) у справі, так і шляхом вступу (залучення) зацікавленої особи у вже розпочатий процес і участі в ньому в якості третьої особи. Третя особа з самостійними вимогами і третя особа без самостійних вимог є передбачуваними учасниками іншого матеріального правовідносини, пов'язаного з правовідносинами між сторонами. Крім забезпечення судового захисту суб'єкту, яка не є стороною у справі, участь третіх осіб сприяє економії процесу, запобігає винесення судом суперечливих рішень.

Треті особи - передбачувані суб'єкти матеріальних правовідносин, взаємопов'язаних зі спірним правовідносинами, що є предметом судового розгляду, що вступають або залучені у вде почавшийся між первинними сторонами процес з метою захисту своїх суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів Цивільний процес. Підручник для вузів/Під ред. Проф. М. К. Треушнікова-2-е вид. Испр. І доп. -М: В«СпаркВ», 1998. -с. 91 [46]

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до постановлення судового рішення. Ознаками третіх осіб даного виду є те, що вони:

а) вступають у вже розпочатий процес;

б) втручаються у вже виникнений спір між сторонами;

в) їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін;

г) заявляють самостійні вимоги на предмет спору;

д) відстоюють у процесі свої інтереси, а отже їх юридична зацікавленість носить особистий характер;

е) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

Як і сторони, треті особи зацікавлені в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами. Так, автотранспортне підприємство, автомашина якого заподіяла шкоду громадянинові, і сам громадянин, який пред'явив про це позов до автопідприємства, насамперед зацікавлені в результатах його розгляду, але зацікавленість у цьому має і водій автомашини, який перебував із заводом у трудових правовідносинах. У разі присудження із заводу збитків, водій буде зобов'язаний відшкодувати заводу присуджене позивачеві. Зацікавленість у справі по спору між спадкоємцями матиме і банк, який видав позику померлому громадянинові на спорудження будинку, який входить до складу спадкового майна, і який він не повернув.

Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущенні постанови судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі, треті особи спрямовуватимуть на запобігання присудженню судом, об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем, або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони будуть намагатися, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

У залежності від вступу в процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги, треті особи, які не заявляють самостійних вимог.

Найбільш поширений випадок участі третьої особи - третя особа вступає у вже розпочатий процес, щоб досягти винесення рішення на свою користь. Наприклад, С. пред'явив позов до Г. про повернення мотоцикла. Дізнавшись про це, Ф. вступив у справу зі своїм власним вимогою про передачу мотоцикла йому, так як саме він, а не позивач або відповідач, є власником спірного майна.

У судовій практиці у цивільних справах зустрічаються спори, коли третя особа бере участь у справі, щоб зберегти вже присуджене йому. Так, наприклад, якщо друга дружина висуває позов до чоловіка про стягнення аліментів на двох дітей, до участі в справі слід залучити в якості третьої особи першу дружину відповідача, - яка вже отримує аліменти на трьох дітей. Якщо пред'явлений позов буде задоволений, розмір сум, що стягуються на дітей від першого шлюбу, зменшиться. А якщо перша дружина доведе, що сторони спільно виховують і утримують дітей, тобто що позов є фіктивним, він буде відхилений і одержувані третьою особою суми за виконавчим листом залишаться без змін.

Таким чином, треті особи завжди зацікавлені в результаті справи, але їх інтереси лише іноді збігаються з інтересами однієї сторони (звичайно відповідача).

Якщо повернутися до наведеного вище прикладу, де Ф. вимагає, щоб мотоцикл був переданий йому, то мова йде про третю особу, яка заявила самостійну вимогу на предмет спору. Треті особи із самостійними позовними вимогами характерні тільки для «абсолютних» правовідносин Гражданское право .Том I Учебник / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 1998. -816с., тобто таких, в яких суб'єкт права захищається проти зазіхань з боку будь-якої особи.

Зрозуміло, вимога третьої особи повинна стосуватися саме того права, спір про яке вже передано на розгляд суду. Якщо суд визнає, що позов третьої особи не відноситься до даної справи, він виносить ухвалу про відхилення клопотання третьої особи про розгляд позову спільно з первісним. У такому разі ця особа не позбавляється права пред'явити самостійний позов. Ухвала суду про відхилення клопотання третьої особи про розгляд його позову спільно з первісним може бути оскаржено одночасно з оскарженням рішення суду.

Третя особа-з самостійними вимогами може вступити в процес на будь-якій стадії (але до ухвалення судом рішення) шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін. Такі треті особи мають всі права і обов'язки позивачів. Вони подають позовні заяви, сплачують судовий збір на загальних підставах, можуть відмовитися від своїх позовних вимог, оскаржити судові рішення і т. д.

Зустрічаються випадки, коли третя особа з самостійними вимогами претендує лише на частину спірного об'єкту. Так, третя особа може претендувати на те, щоб його визнали співвласником спірного домоволодіння або співавтором спірного винаходу.

Зазвичай треті особи виступають проти обох сторін. Проте буває й так, що третя особа пред'являє свої вимоги лише щодо однієї з сторін. Наприклад, жінка, що будувала будинок разом з дочкою і зятем, вступає в процес між ними про розподіл домоволодіння і просить зменшити частку зятя, не згадуючи зі зрозумілих причин про частку дочки.

Третіх осіб з самостійними позовними вимогами необхідно відрізняти від співпозивачів. Співпозивач завжди пред'являє позов лише до відповідача. У третьої особи з самостійними позовними вимогами, як уже згадувалося, інше положення. Вона зазвичай сперечається з обома сторонами, її інтереси носять самостійний характер, вони протистоять інтересам сторін.

Оскільки третя особа з самостійними позовними вимогами фактично створює самостійне виробництво, залишення первісного позову без розгляду або припинення справи за будь-яких мотивів не поширюється на вимоги третьої особи. Позов цієї особи повинен бути розглянут по суті. Але після припинення справи між первинними сторонами третя особа стає звичайним позивачем.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору типові для відносних правовідносин. У таких правовідносинах є дві сторони, які захищаються один проти одного. Третя особа без самостійних вимог може лише виступати на стороні позивача або відповідача.

Однак слід зазначити, що бувають випадки, коли важко вирішити, на чиїй стороні виступає третя особа. Візьмемо той самий приклад про стягнення аліментів. Наприклад: перша жінка входить у справу на стороні другої дружини, що подає позов про стягнення аліментів. На чиїй стороні вона виступає, кому допомагає? Формально - відповідачу, а по суті самій собі, хоча і не пред'являє, самостійних вимог.

Про вступ у справу третя особа подає заяву, в якій зазначає, з яких мотивів і до якої сторони вона приєднується. Копії заяви повинні бути вручені обом сторонам. Треті особи без самостійних вимог можуть залучатися до участі у справі за клопотанням сторін, інших зацікавлених в результаті справи осіб або за ініціативою суду.

Відповідне особа може не брати участь у справі. Однак у такому випадку наступають невигідні наслідки. Якщо, наприклад, покупцеві пред'явлений віндикаційний позов, він повинен залучити продавця в якості третьої особи. Продавець зобов'язаний запобігти задоволення позову, відчуження проданої речі. Мова йде про відчуження на підставах, що виникли до продажу. Якщо продавець (третя особа) не впорається з цим завданням, він зобов'язаний відшкодувати покупцеві збитки.

Не притягнення покупцем продавця до участі в справі, звільняє другого від відповідальності перед першим, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню проданого товару у покупця. Продавець, притягнений покупцем до участі у справі, але не узяв в ньому участі, позбавляється права доводити неправильність ведення справи покупцем.

У разі якщо третя особа не виконала свою роль, не допомогла відповідачу виграти справу, вона сама може перетворитися на відповідача, а відповідач за первісним позовом - у позивача.

Треті особи без самостійних вимог користуються правами і обов'язками сторони, в інтересах якої вони виступають, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову, визнання позову або укладення мирової угоди, вимога примусового виконання судової рішення. Зрозуміло, що в даному процесі не виноситься рішення, яким б безпосередньо задовольнялися або відхилялися вимоги третьої особи.

Порядок залучення до справи третіх осіб, які не заявляють вимог на предмет спору, регулюється ЦПК. Сторона, у якої в результаті винесення рішення виникає право вимоги до такого третій особі або до якої у такому випадку може пред'явити вимогу саме третя особа, зобов'язана сповістити цю особу про порушення справи і заявити суду клопотання про залучення його до участі у справі. З цією метою відповідна сторона подає суду мотивовану заяву, копія якої негайно вручається третій особі з роз'ясненням їй права вступити у справу.

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до ухвалення судом рішення. Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача. Це означає, що треті особи мають всім комплексом, процесуальні права, властиві сторонам, мають матеріальну і процесуальну зацікавленість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні наслідки рішення, яке вступило в законну силу.

Для вступу до справи третю особу із самостійними вимогами повинна мати право на пред'явлення позову і дотриматися встановленого законом порядку його пред'явлення. Підстава, за якими можлива відмова у прийомі позовної заяви, поширюється і на третіх осіб з самостійними вимогами Стаття 121 - цивільно процесуального кодексу України. За заг. ред. Голови Верховного Суду України, к. ю. н. В. Т. Маляренка. К. , Юрінком Інтер. - 2004. [3].

Таким чином, якщо громадянин чи юридична особа висловили бажання на участь у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами, якщо є необхідні передумови на пред'явлення позову та дотриманий встановлений законом порядок його пред'явлення, то суд повинен прийняти позовну заяву третьої особи. У той же час суд не може залучити третю особу для участі у справі, якщо воно не дасть своєї згоди і не пред'являє самостійних вимог на предмет спору до первинних сторін.

Однак третя особа може і не знати про розгляд справи в суді. Тому, якщо в процесі підготовки справи до судового розгляду суддя встановлює, що заявлений позов зачіпає інтереси третьої особи, він повинен сповістити його про що знаходиться у провадженні суду справі і часу його розгляду, роз'яснивши право на участь у ньому.

Незалежно від моменту вступу третьої особи у справу (до судового розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити йому рівні процесуальні можливості з початковими сторонами для захисту суб'єктивного права.

У випадку, якщо позовна заява третьої особи залишається без руху, суддя зобов'язаний надати йому строк для виправлення недоліків.

У разі відмови у прийомі позовної заяви третьої особи суддя виносить про це мотивовану ухвалу. Відповідно до цивільного процесуального законодавства ухвала може бути оскаржена окремо від судового рішення у випадках, прямо передбачених законом, а також коли вона перешкоджає можливості подальшого руху справи.

Пред'являючи самостійні вимоги на предмет спору, третя особа, як правило, зачіпає права та інтереси як позивача, так і відповідача, тому відповідачами за його позовом в більшості випадків можуть бути обидві сторони. У деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений і до однієї з сторін.

Процесуальне становище третьої особи з самостійними вимогами дуже схоже на процесуальне становище співпозивачі, тому дуже важливо відрізняти третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору від співпозивачів, важливо визначити їх відмінні ознаки. Таких ознак дві:

1) у співпозивачів збігаються інтереси; інтереси третьої особи протилежні як правила інтересам і позивача і відповідача.

2) співпозивачі протистоїть відповідач; третій особі як правило протистоїть і позивач і відповідач.

У наведеному раніше прикладі про розподіл спільного сумісного майна подружжя позивач і відповідач є суб'єктами правовідносин, що випливають з права спільної сумісної власності на домоволодіння; особа, яка вступила у справу в якості третьої особи, - передбачуваний суб'єкт правовідносин, що випливають з права спільної часткової власності на домоволодіння. Різні за своїм змістом правовідносини пов'язані між собою тим, що склалися з приводу одного і того ж об'єкта або його частини.

Професор Треушников М. К. вважає, що «оскільки суб'єктивне матеріальне право розкривається у формулі «право на що», предметом спору, на який третя особа пред'являє свої самостійні вимоги, слід вважати той матеріальний предмет або ті блага, які є об'єктами спірного матеріального правовідносини між сторонами. Тому більш правильне найменування третіх осіб-треті особи з самостійними вимогами на предмет спору» В. Треушников Н. Залучення в процесі третіх осіб по справах про поновлення на роботі// Сов. Юстіція, 1982, № 14-с. 24 [45]

Третіми особами, що заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті права чи охоронювані законом інтереси.

Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням по розгляду справи по суті, а заява самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється по їх справі. Цивільний процес - М. Й. Штефан видання 2-ге, перероб. та доп. , 2001 Видавничий Дім «Інтер Юре», 2001 [48] Так, третьою особою буде організація, яка вступила у справу по спору між спадкоємцями про поділ спадкового майна, пред'явивши до них вимогу на це майно, оскільки його спадкодавцем за заповітом було залишено за організацією. У справах сільськогосподарських підприємств до матеріально відповідальним особам про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок загибелі застрахованих сільськогосподарських тварин, мають право брати участь як треті особи з самостійними вимогами органи державного страхування.

Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес по справі між сторонами, а порушити самостійну справу - пред'явити позов проти тієї із сторін, яка, отримавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Треті особи не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки у них є побоювання, що визнання права за стороною може утруднити чи зробити неможливим отримання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і затвердить право за ними. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти винесенню судом протилежних за змістом рішень.

Третя особа з самостійними вимогами вступає в справу за своєю ініціативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або до двох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи буде позовна заява, у якому поряд з іншими реквізитами, необхідно викласти обставини, які обґрунтовують вимоги на предмет спору між сторонами. Таким чином, підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Саме на нього і на об'єкт їх матеріального спору спрямовується вимога третьої особи, повністю або частково вимикаючи вимогу позивача або зустрічний позов відповідача. Але такою вимога третьої особи стане тоді, коли вона матиме спільні елементи з первісним позовом. В обох вимогах - спільний предмет, оскільки він визначається одним і тим же об'єктом матеріального спору. Збігається і зміст позовів, оскільки самостійна вимога за правилом ЦПК заявляється на предмет спору, тобто повинна поєднуватися з початковою.

А оскільки наявність обох вимог пов'язана з різним суб'єктним складом, то підстави їх різні, тому що вони покликані обґрунтувати належність суб'єктів до справи і права на предмет спору.

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами оплачується судовим збором за загальними правилами передбаченими ЦПК. Цивільний процес в їх інтересах може бути розпочатий також за ініціативою прокурора, органів державного управління, інших організацій, а також окремих громадян у передбачених законом випадках.

Пред'явлення позову третіми особами можливе в суді першої інстанції до судових дебатів Ч.9 стаття 193 - цивільно процесуального кодексу України. За заг. ред. Голови Верховного Суду України, к. ю. н. В. Т. Маляренка. К. , Юрінком Інтер. - 2004. [3]. Постанова суду про відмову та допуск третьої особи у справу не може бути оскаржені поданням окремої скарги, оскільки такі дії суду не перешкоджають подальшому продовженню справи. Але, ці постанови підпадають під касаційне оскарження.

По процесуальному становищу треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача. Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно їх зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження у справі, а третя особа - вступає у вже розпочату справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям «позивач» було б неправильно. Назва третьої особи суто процесуальне - вони вступають у справу між двома сторонами, тому і отримали назву третіх осіб.

Цивільний процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між третьою особою і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкоджає третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити касаційне провадження.

Відмінність правового становища третіх осіб, що заявляють самостійне вимогу, і які не заявляють самостійну вимогу:

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Одна і та ж сама особа може брати участь у справі як третя особа, тільки з боку однієї сторони. На боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін. Вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторони, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову, визнання позову або укладення мирової угоди, на вимогу примусового виконання судового рішення.

Вступ у справу позивача на стороні позивача або відповідача не створює для третіх осіб положення сторони (співучасника) по спору між позивачем і відповідачем. Третя особа не є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального правовідносини і не пред'являє ніяких вимог на об'єкт спору. Тому закон і не надає третій особі, яка не заявляє самостійних вимог, повний обсяг прав і обов'язків сторони. Однак, оскільки треті особи беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача, вони, отже, сприяють захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів сторін.

Одночасно закон визначає, що третя особа може взяти участь у процесі тільки в тому випадку, якщо судове рішення у справі може вплинути на її права або обов'язки по відношенню до однієї зі сторін. В іншому випадку у громадянина або організації немає підстав для вступу у справу, а в суду - для залучення його в якості третьої особи. Значить, крім процесуального інтересу - вирішення спору на користь однієї зі сторін - третя особа має ще й суб'єктивний, матеріально-правовий інтерес до справи, який обумовлений впливом судового рішення на її права та обов'язки. Вони відрізняються від третіх осіб із самостійними вимогами характером зацікавленості - не в предметі спору, а в певному результаті його розгляду. Цивільний процес України [Текст] : навч. посіб. / О. А. Логінов, О. О. Штефан. - К. : Юрінком Інтер, 2012. [49]

Наприклад, при задоволенні віндикаційного позову, пред'явленого власником майна до фактичного власника, який придбав майно у третьої особи, покупець має право вимагати від продавця відшкодування всіх збитків. Точно так само при задоволенні позову про відшкодування шкоди, пред'явленого до власника джерела підвищеної небезпеки, останній має право вимагати від особи, безпосередньо винного в заподіянні шкоди, відшкодування збитків. Оскільки підстави первісного позову і можливого регресного позову взаємопов'язані, участь у процесі продавця або особи, що керує джерелом підвищеної небезпеки і безпосередньо винного в заподіянні шкоди, набуває важливого значення для забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду позову.

Участь третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, забезпечує виконання цілого комплексу процесуальних завдань:

по-перше, захист матеріально-правових інтересів громадян, організацій, які виступають у процесі в якості третьої особи;

по-друге, сприяння в захисті суб'єктивних прав громадян і організацій, що виступають у ролі сторін у справі;

по-третє, всебічне і повне встановлення всіх обставин у справі;

по-четверте, економію часу і сил суду.

Розглянемо відміну третіх осіб заявляють самостійну вимогу від третіх осіб не заявляють самостійних вимог.

Третя особа без самостійних вимог суб'єктом спірного матеріального правовідносини не є, тому на нього судовим рішенням не може бути покладено який-небудь обов'язок. За загальним правилом матеріально-правові наслідки судового рішення на третіх осіб поширюватися не можуть. Але це не означає, що вплив судового рішення на права і обов'язки третіх осіб полягає тільки в тому, що воно служить формальною підставою для пред'явлення регресного або іншого аналогічного позову. Такий позов в залежності від волевиявлення зацікавленої особи в одних випадках може бути пред'явлений, а в інших - ні. Вплив судового рішення на права і обов'язки третіх осіб слід розуміти в тому сенсі, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті чи інші правовідносини, поширюється на третіх осіб внаслідок такої його властивості, як преюдиціальність. У процесі з регресним позовом не можуть бути оскарженні факти і правовідносини, встановлені рішенням, винесеним за участю третіх осіб. Отже, юридичний інтерес третьої особи без самостійних вимог у процесі за чужим спором полягає у встановленні юридичних фактів, підстав виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем. Цьому юридичному інтересу, який має матеріально-правовий характер, надається безпосередньо судовий захист, тобто він охороняється законом.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - це передбачуваний учасник матеріальних правовідносин, взаємопов'язаних зі спірним правовідносинами, що є предметом судового розгляду, що вступає або залучений у процес між первинними сторонами з метою захисту свого охоронюваного законом інтересу.

Закон широко визначає випадки участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог, інтерес яких залежить від дозволу вступу на бік однієї зі сторін. Вони можуть заявити про своє бажання взяти в процесі участь або можуть бути залучені у справу за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду. Суд зобов'язаний винести з цього питання визначення.

Заява про вступ і залучення третьої особи має містити точні вказівки на підстави, за якими вона може бути допущена або залучена у процес.

Під підставами вступу (залучення) третьої особи в процес розуміються об'єктивні дані про становище суб'єкта в системі матеріальних правовідносин. Це, перш за все, відомості про наявність матеріальних правовідносин між третьою особою і однією із сторін у справі, а також юридичні факти, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує зміну, припинення даних правовідносин або виникнення нових. Це положення можна сформулювати наступним чином:підставою для вступу (залучення) у справу третьої особи служить можливість пред'явлення позову до третьої особи або виникнення права на пред'явлення позову у третьої особи, обумовлена ??взаємним зв'язком основних, спірних правовідносин між однією зі сторін і третьою особою


Подобные документы

  • Засади сучасного розуміння інституту доказів у цивільному судочинстві України. Правова природа, класифікація, процесуальна форма судових доказів, а також правила їх застосування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників допитаних як свідків.

    дипломная работа [114,7 K], добавлен 19.08.2015

  • Характеристика та статус представників третіх осіб у цивільному судочинстві. Співвідношення сторін та інших осіб при розгляді цивільно-правового спору у Галичині за Австрійською цивільною процедурою 1895 р. Процесуальні права та обов’язки сторін.

    статья [24,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Цивільні процесуальні відносини. Захист своїх суб'єктивних прав. Поняття та види третіх осіб у цивільному процесі. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

    реферат [30,8 K], добавлен 14.12.2015

  • Поняття адміністративного процесуального доказування. Поняття засобів доказування в адміністративному судочинстві України. Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, показання свідків. Висновки експерта і спеціаліста. Речові засоби доказування.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 12.08.2016

  • Поняття заочного розгляду справи та його процесуально-правова суть. Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб. Перегляд та оскарження рішення.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 17.11.2009

  • Перелік ознак юридичної особи. Види організаційно-правових форм юридичних осіб, їх види залежно від способів об'єднання осіб або майна, виконання публічних функцій. Порядок створення і припинення юридичних осіб за цивільним законодавством України.

    контрольная работа [32,0 K], добавлен 06.09.2016

  • Стан правового регулювання та практики організації служби в органах місцевого самоврядування. Визначення змісту правового статусу посадових осіб місцевого самоврядування. Обов'язки посадових осіб. Правовий режим служби в органах місцевого самоврядування.

    доклад [35,5 K], добавлен 29.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.