Дієздатність фізичної особи

Підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за законодавством Європейських країн та України, її місце у юридичній науці та цивільному праві. Цивільно-правові аспекти характеристики обмежено дієздатних осіб як учасників цивільних відносин.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.08.2014
Размер файла 44,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Цивільне право України»

на тему Дієздатність фізичної особи

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЦИВІЛЬНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за цивільним законодавством України

2.2 Підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за законодавством Європейських країн

РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОБМЕЖЕНО ДІЄЗДАТНИХ ОСІБ ЯК УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність роботи. У зв'язку з невпинним розвитком суспільства виникають нові цивільні правовідносини, які потребують врегулювання нормами цивільного права, тому виникає необхідність доповнювати акти цивільного законодавства новими правилами поведінки. Відповідно у людей, як суб'єктів таких відносин, виникають, змінюються і припиняються цивільні права і обов'язки. Відповідно до чинного законодавства учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи, які наділені певним обсягом цивільної дієздатності. Цивільна дієздатність, як складова правового статусу є однією з основних властивостей, що характеризує особистість у правовій державі та суспільстві, її набуття в повному обсязі традиційно пов'язується в праві з досягненням особою певного віку. Важливим елементом у змісті цивільної дієздатності являється здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки, а також нести відповідальність за їх невиконання. Проте не всі фізичні особи здатні повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними. В даному випадку закон передбачає застосування до таких осіб обмеження цивільної дієздатності. Обмеження дієздатності фізичної особи, як і визнання її недієздатною не означає, що особа повністю позбавляється цивільних прав та обов'язків, хоча і зазначає щодо них істотні обмеження. Однак, такі обмеження повинні мати законодавчо визнані підстави відповідного рішення.

На мою думку, на сьогоднішній день перелік підстав щодо обмеження цивільної дієздатності, закріплений Цивільним кодексом України, слід доповнити, адже в зв'язку з розвитком суспільства виникають і нові обставини, за наявності яких особа не здатна усвідомлювати свої дії (наприклад, інтернет-залежність). Зважаючи на все вищесказане дана тема є досить актуальною на сьогоднішній час, оскільки вона зумовлена потребами суспільства і правозастосувальної діяльності.

Науковою основою дослідження були праці таких науковців як О.М. Стефанчук, М.С. Малеін, Л.Я. Гінцбург, О.В. Міцкевич, М.С. Бойко, Ж.Л. Чорна, А.В. Поляков та інших. Проте, на сьогоднішній день потребують уваги деякі питання, що стосуються підстав обмеження цивільної дієздатності.

Метою даної роботи є аналіз системи теоретичних знань про цивільну дієздатність та підстави її обмеження, їх місце і роль у юридичній науці та у цивільному праві в цілому, а також обґрунтування та розробка пропозицій до законодавства щодо доповнення Цивільного кодексу новими підставами обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Досягнення мети зумовлює наступні завдання:

провести теоретичний аналіз та дати коротку правову характеристику цивільній дієздатності фізичної особи;

зробити порівняльний аналіз підстав обмеження цивільної дієздатності за законодавством України та законодавством окремих країн Європи; розробити пропозиції щодо внесення змін до цивільного законодавства України, беручи до уваги досвід інших держав;

охарактеризувати правовий статус обмежено дієздатних осіб як учасників цивільних відносин. обмеження цивільна дієздатність

Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають внаслідок набуття та обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, а предметом - саме цивільна дієздатність та підстави її обмеження.

Наукова новизна. В науковій роботі досліджується питання цивільної дієздатності та підстав її обмеження, вивчається нормативна база Європейських держав, яка є регулятором даного питання та проводиться теоретико-правове обґрунтування нових підстав обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

РОЗДІЛ 1. ЦИВІЛЬНА ДІЄЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ

Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання [26, с. 13].

Однією із новел чинного Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є те, що він містить норми про порядок та наслідки надання особі , яка не досягла повноліття , повної цивільної дієздатності. Отже, поза сумнівом, дане явище потребує детального аналізу як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Однак, дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною волею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Наприклад, правоздатною є і малолітня особа, тобто особа, яка не досягла віку чотирнадцяти років, котра може особисто вчиняти дрібні побутові правочини, тобто здійснювати дії правового характеру, хоча вона і не дієздатна у повному обсязі. Між тим така часткова дієздатність не дає малолітній особі можливості укласти заповіт, самостійно прийняти спадщину, хоча в останньому випадку вона може набути права власності як спадкоємець, але не особистими діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів.

Дієздатність виникає у повному обсязі з моменту досягнення особою повноліття - 18 років (ст. 34 ЦК). Проте цивільне законодавство України передбачає інші підстави надання повної цивільної дієздатності:

1) у разі запису неповнолітньої особи матір'ю (батьком) дитини;

2) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття;

3) особа досягла 16 років і працює за трудовим договором;

4) у разі досягнення неповнолітнім 16 років, якщо він бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Поняття надання повної цивільної дієздатності в ЦК розглядається ширше, ніж поняття набуття особою цивільної дієздатності в повному обсязі. Справа в тому, що відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК набуття дієздатності в повному обсязі пов'язується лише із досягненням повноліття та із вступом неповнолітньої особи в шлюб. А надання повної цивільної дієздатності пов'язується із записом неповнолітньої особи матір'ю (батьком) дитини [27, с. 191].

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, можна дійти висновку, що неповнолітня особа, яка набула дієздатність у повному обсязі, може бути її позбавлена і повернута до того статусу, в якому вона перебувала до реєстрації шлюбу, у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, пов'язаних з її протиправною поведінкою.

Надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, котра записана матір'ю або батьком дитини проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - може бути надана за рішенням суду. А виникнення повної цивільної дієздатності у фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю пов'язується з моментом державної реєстрації такої особи як підприємця, однак вказаному обов'язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається [26, с. 15].

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягли повноліття, на дві вікові категорії, виходячи, по-перше, з того, що вони не володіють здатністю до самостійних вольових дій, а, по-друге, враховуючи те, що вони, між тим, поступово набувають зрілості: фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Кожна з цих категорій фізичних осіб наділяється певним обсягом дієздатності.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років обумовлює здатність самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо відповідає таким ознакам: задовольняє побутові потреби особи; відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість. Поняття дрібного побутового правочину є оціночним і у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним ознакам.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Обсяг неповної цивільної дієздатності розкривається перш за все у переліку дій, які можуть бути вчинені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку) [26, с. 14].

Право на розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами обумовлене реалізацією права неповнолітнього на працю. Працездатність фізичної особи виникає з 16-ти років. За згодою одного з батьків (усиновителів) або особи, яка його замінює, можливе, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-ти років. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб'єктом трудових відносин, не логічно було б обмежувати її у можливості розпоряджатись результатами своєї праці.

Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивільної дієздатності згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК. Між тим постає запитання: як бути у тому разі, коли заробітна плата виплачена речами у порядку, встановленому чинним законодавством? У цьому разі, на думку переважної більшості науковців, неповнолітня особа має право самостійно вчиняти правочини, спрямовані на їх реалізацію. Вона має право самостійно розпоряджатися доходами, одержаними від придбаних цінних паперів, гонорарами, преміями за участь у спортивних змаганнях, творчих конкурсах тощо [25, с. 120].

До обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб входять й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалізація прав вкладників у банківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності неповнолітні можуть укладати ліцензійні та авторські договори, одержувати винагороду.

Інші дії, включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними іншими особами у банківську установу на ім'я неповнолітньої особи (ч. З ст. 32 ЦК), здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Така згода має за мету компенсувати недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігти зловживанням з боку третіх осіб. Між тим, як слушно зазначається у літературі, правочини, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту, взагалі не можуть укладатися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою або дозволом батьків (усиновителів), піклувальників, опікунських органів [25, с. 121].

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальника (ч. 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового або нераціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого у неповнолітнього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби.

Закон не вказує, хто в такому разі буде реалізовувати право неповнолітнього. Однак в своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один з батьків, усиновителів чи піклувальник). Така міра є тимчасовою, оскільки якщо обставини, що призвели до обмеження чи позбавлення даного права, відпадуть, суд скасовує своє рішення і неповнолітній набуває статусу, який був у нього до цього. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В такому ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

З досягненням 18-річного віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному обсязі, і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.

Таким чином, обсяг і зміст поняття «дієздатність» у чинному цивільному законодавстві залишилися без змін; формула «усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними» є більш вірною у порівнянні з минулою - «розуміє значення своїх дій та може керувати ними», тому що поняття «усвідомлює» точніше відображає психічний стан особи, її свідомість, самосвідомість, критичність тощо, а не тільки «розуміння» - поняття, яке термінологічно має відношення переважно до інтелекту особи.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за цивільним законодавством України

Як зазначалося вище, цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Однак здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон передбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Варто відзначити, що на відміну від ст.15 ЦК УРСР перелік фактичних підстав обмеження у дієздатності за чинним ЦК більш ширший.

Ст. 36 ЦК, передбачає можливість обмеження дієздатності фізичних осіб, проте не вказує вік фізичних осіб, які можуть бути обмежені в дієздатності, тому на нашу думку, законодавець повинен чітко вказати, кого суд може обмежувати в цивільній дієздатності: тільки повнолітніх осіб; осіб, що мають повний обсяг цивільної дієздатності, чи осіб, які наділені певним обсягом цивільної дієздатності (і частковою, і неповною, і повною).

Згідно ЦК України, фізична особа може бути визнана обмежено дієздатною, якщо вона внаслідок психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Заява може бути подана членами сім`ї, громадських організацій, прокурора, органу опіки та піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання або за місцезнаходженням лікувальної установи, де він знаходиться. У заяві потрібно зазначити всі обставини, які свідчать про психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Гарантією забезпечення прав особи є норма щодо можливості обмеження дієздатності особи лише в судовому порядку.

Згідно ст. 36 ЦК суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо:

1)вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це стосується осіб, які хворіють психічною хворобою, наприклад, тяжкими формами шизофренії, олігофренії. Судова практика у подальшому повинна уточнити медичний критерій доцільності визнання особи обмежено дієздатною. Що стосується юридичного критерію - здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то він оцінюється судом, виходячи із представлених доказів [18];

2) якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами (летучі розчини, мескалін, псилоцибін, кофеїн, нікотин, бензин тощо), азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами і токсичними речовинами завжди визнавалось суспільно шкідливою поведінкою, яка призводила до відсторонення особи від реальності, намагання створити власний світ, де особі буде під силу вирішити усі проблеми, що і стало предметом дослідження багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників у різних галузях науки.

Під зловживання слід розуміти систематичне пияцтво, а також надмірне вживання алкоголю. Перше означає залежність людини від алкоголю - хворобу, друге неуміреність при вживанні алкоголю, відсутність культури вживання алкогольних напоїв. Є випадки ускладнення хворобливого стану людина внаслідок вживання алкоголю, що проявляється у її агресивності, схильності до буйства.

Якщо для обмеження дієздатності з причин психічного розладу необхідним є висновок судово-психіатричної експертизи, то для обмеження дієздатності з причин зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами чи азартними іграми необхідним є лише визнання наслідку таких зловживань у вигляді тяжкого матеріального становища себе, своєї сім'ї чи інших осіб, яких така особа має утримувати.

Що ж стосується зловживання азартними іграми, то дана підстава обмеження цивільної дієздатності є новелою ЦК і отримала своє застосування на практиці порівняно недавно, тому на ній зупинемося дещо детальніше.

З стрімким розвитком суспільства, щоденно у особи з'являються додаткові можливості для витрати власних коштів. Одним із таких принад сьогодення є гральний бізнес. В Україні є надзвичайно поширеною участь фізичних осіб в азартних іграх на гроші (преферанс, покер, гральні автомати та інші). Гра розглядається одним із способів структурування часу, поряд з ритуалами, дозвіллям, діяльністю.

Азартні ігри за своїми якостями подібні до алкогольних напоїв та наркотичних засобів - особі дуже важко самостійно припинити зловживання ними.

Як у випадку з наркотиками, залежність від гри настає поступово. На першому етапі людина грає від випадку до випадку, на другому - усвідомлює неможливість зупинитися, у такому стані гравець здатний програти всі наявні в нього гроші. На третьому - періоди нестримної гри чергуються з періодами паніки, що сам зупинитися вже не зможе. На цьому етапі людина може програти все. Будь-яка азартна гра стимулює викид у кров адреналіну, який викликає збудження і дарує насолоду. Гравець намагається повторити ці відчуття, тому його не може зупинити ні значний виграш, ні програш.

Лікарі тлумачать, що коли людина не може відірватися від гри, навіть маючи на те бажання, не отримує від гри задоволення, а лише приглушує безперервний внутрішній дискомфорт, вкладає у гру останні гроші, бере у борг, продає своє майно, при сукупності усіх цих факторів ця людина називається хворою і підлягає лікуванню. Крім того, Міжнародний класифікатор хвороб (МКХ-10) містить хворобу «Патологічна схильність до азартних ігор», яка має об'єктивні прояви, що можуть бути діагностовано лікарями-психіатрами [15].

Профілактика визначених груп залежних осіб передбачає насамперед звернення за допомогою до психіатрів, які спеціалізуються на відповідній формі залежності. В Європі існують спеціальні клініки, подібні до реабілітаційних центрів для наркоманів, де гравців ізолюють від зовнішнього світу. У Швеції при гральних залах і казино присутня група спеціалістів, яка відслідковує занадто азартних гравців і проводить з ними реабілітаційні бесіди і навіть може заборонити продовження гри. У цьому випадку суд може прийняти рішення про заборону надання такій особі послуг з азартних ігор та обмеження дієздатності такого азартного гравця в праві розпоряджатися власними коштами.

Особи, що грають в азартні ігри не здатні самостійно припинити гру, незалежно від сум, які при цьому витрачаються. Внаслідок подібних дій страждають не лише такі особи, але і члени їх сімей, що залишаються без засобів до існування. Часто гравці використовують в якості ставок нерухоме майно - будинки, в яких вони проживають, автомобілі, меблі, побутову техніку. Після програшу вони та їх сім'ї втрачають житло та поповнюють списки осіб без постійного місця проживання. Коли в азартних гравців закінчуються гроші вони часто використовують чуже майно чи грають «у борг». Відшкодувати шкоду чи повернути борги, як правило, вони не здатні.

Тому єдиним методом зупинити залежного гравця та поліпшити становище його сім'ї є обмеження цивільної дієздатності осіб, які зловживають азартними іграми. Під зловживанням азартними іграми розуміються випадки, коли особа витрачає більшу частину свого заробітку, продає своє особисте майно, внаслідок чого він чи особи, що знаходяться на його утриманні, опиняються у скрутному становищі.

В зв'язку з цим Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження цивільної дієздатності осіб, які зловживають азартними іграми». Актуальність даного закону зумовлена тим, що в Україні є дуже поширена участь фізичних осіб в азартних іграх на гроші (покер, гральні автомати, букмекерські контори та інші).

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка зловживає азартними іграми є дієвим засобом для захисту прав та інтересів як самої особи, так і членів її сім'ї, інших суб'єктів, з якими вона вступає в цивільні відносини. Особа, що зловживає азартними іграми обмежується у праві самостійно розпоряджатися своїм майном. Піклувальник такої особи контролюватиме її витрати та не дозволятиме особі відчужувати своє майно заради азартних ігор [6].

У рішенні суду про обмеження у дієздатності не вказується строк такого обмеження. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

У випадку припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми суд за заявою зацікавлених осіб відновлює дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється.

Таким чином, обмеження цивільної дієздатності таких фізичних осіб, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, а також гравців - азартників сприятиме покращенню життєвого рівня в Україні та зменшенню впливу таких негативних соціальних явищ на молоде покоління українців, що має велике значення для виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Конституції та законів України, поваги до прав і свобод, честі й гідності інших людей.

Проте, на нашу думку, перелік підстав обмеження цивільної дієздатності необхідно доповнити ще й таким негативним явищем як інтернет-залежність. В Україні кількість користувачів Інтернету щороку стрімко зростає. Станом на березень 2011 року Internet World Stats нарахував уже 15 300 000 користувачів [1].

Дослідження InMind Factum Group демонструє, що 12,9 млн українців (33 %) використовують Інтернет раз на місяць і частіше, 11,8 млн (30 %) - один раз на тиждень і частіше, 8,7 млн (22 %) щоденно або майже щоденно.

В Україні на сьогодні не існує статистичних даних щодо проблеми інтернет-залежності, оскільки цей вид залежності не виділено в окрему форму. Однак відповідно до даних Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, серед українських користувачів Інтернету залежними вважаються від 2 % до 6 %, абсолютна більшість серед яких - студенти [2].

Розгортання роботи з профілактики та подолання інтернет-залежності потребує насамперед створення відповідної законодавчо-нормативної бази. Для цього, необхідно:

1) відповідним чином модернізувати наявне законодавство, дотичне до цієї проблеми, а саме:

- Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, зокрема у ст. 11 «Охорона здоров'я в інформаційному суспільстві» та ст. 13 «Інформаційна безпека в інформаційному суспільстві» ввести саме поняття інтернет-залежності та відобразити шляхи вирішення цієї проблеми;

- визначити права та обов'язки всіх суб'єктів цього процесу - закладів освіти, системи охорони здоров'я, сім'ї, для чого внести зміни до законодавства України з питань освіти, Сімейного кодексу України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»;

2) доповнити чинне законодавство новими законодавчими актами. Зокрема потрібно розробити і прийняти Закон України «Про захист психічного здоров'я населення», що вже давно потрібно було зробити відповідно до вимог Всесвітньої організації здоров'я та Всесвітньої медичної асоціації.

2.2 Підстави обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за законодавством Європейських країн

Можливість вільно волевиявлятись та вступати від власного імені у правовідносини є надзвичайно важливою можливістю, яка може бути обмежена у разі неправової поведінки цього суб'єкта. Варто зазначити, що цивільне право різних країн під такою неправовою поведінкою розуміє дещо відмінні аспекти діяльності фізичної особи. Це спонукало порівняти норми цивільного законодавства різних країн, щоб оцінити, наскільки досконало регулює такі правовідносини українське законодавство.

Варто наголосити на тому, що інститут обмеженої дієздатності має особливу природу в Україні та країнах пострадянського періоду і дещо відмінний від законодавства країн Європи.

У цивільному законодавстві країн СНД можна помітити певну закономірність: соціально неприйнятним вважається зловживання наркотичними засобами та спиртними напоями (законодавство Молдови, Грузії, Туркменистану використовує термін «алкоголь», що є ширшим, оскільки включає в себе також продукцію, яка містить алкоголь, але не визначається як спиртний напій, наприклад, пиво). Неправозгідною поведінкою, яка є підставою для порушення провадження у справах про обмеження дієздатності фізичних осіб у Грузії, Казахстані, Таджикистані, Туркменистані, Російській Федерації та Узбекистані, є лише зловживання спиртними (алкогольними) напоями або наркотичними речовинами. Окрім цього, законодавство України, Молдови та Білорусі вбачає асоціальність поведінки й у зловживанні психотропними засобами. Цивільний кодекс Республіки Молдова не допускає не лише «зловживання алкоголем», а й несистематичне «вживання наркотичних та психотропних засобів», якщо це погіршує матеріальне становище своєї сім'ї (на відміну від законодавства інших країн, де така поведінка повинна призводити до важкого матеріального становища сім'ї) [7].

Якщо ж розглядати законодавство країн Європи, то найбільш широко врегульовуються дані відносини у Цивільному кодексі Польщі, який у ст. 16 зазначає, що особа може бути визнана обмежено дієздатною на підставі психічного захворювання, розумової відсталості або іншого виду психічного захворювання, особливо алкоголізму або наркоманії. І при цьому зазначає, що у тих випадках, коли вищезазначені підстави не є настільки серйозними, щоб позбавити особу дієздатності у повному обсязі, то для допомоги у веденні справ їй призначається так званий куратор [5].

Якщо ж розглядати цивільне законодавство Німеччини та Франції, то основний акцент ставиться не на судовій процедурі визнання особи обмежено дієздатної, а на самому факті «стану обмеженої дієздатності» в конкретний момент часу. Так, § 827 Німецького цивільного уложення передбачає можливість звільнення фізичної особи від цивільної відповідальності за завдану шкоду у випадках, коли ця шкода була завдана у несвідомому стані або у стані хворобливого розладу психічної діяльності, яка виключала можливість усвідомлення власних дій. Винятком є лише заподіяння шкоди в стані алкогольного сп'яніння, до якого особа довела себе сама [4].

Якщо ж розглядати Цивільний кодекс Франції, то правове регулювання обмеженої дієздатності, хоч і має згадування в Титулі Х «Про неповноліття, про опіку та про звільнення з-під батьківської влади» та Титулі ХІ «Про повноліття та повнолітніх, що перебувають під захистом закону», але спрямоване в основному на захист сімейних прав і лише частково стосується захисту майнових інтересів. При цьому основною підставою визнання особи обмежено дієздатною Цивільний кодекс Франції (ст. 490) обирає недоумство або психічний розлад, на основі яких їй надається один із способів захисту, передбачених ЦК Франції [28, с.612].

Такими способами захисту визнаються встановлення судом опіки або піклування (залежно від важкості психічної хвороби) за клопотанням близьких родичів чи прокурора.

Як бачимо, у європейських традиціях правова доктрина прирівнює таку поведінку як зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або психотропними речовинами до психічних розладів, оскільки вважається, що така поведінка не є адекватною і може виникати лише внаслідок психічних розладів. І лише деякі країни розглядають ці правові підстави окремо.

Якщо розглядати особливості психічних розладів, то до них слід відносити не лише «класичні» захворювання, наприклад, шизофренію, хворобу Альцгеймера, розумову відсталість тощо, а й ті, які мають негативний майновий ефект (так званий розлад майна) [23].

Відповідно до рішення Всесвітньої організації охорони здоров'я до переліку психічних захворювань під міжнародним кодом Р63.0 було включено і таку хворобу як лудоманію (гемблінг) та схильність до азартних ігор. Основною ознакою лудоманії є постійно повторювана участь в азартних іграх, яка тягне за собою формування стійкої залежності та з часом призводить до неможливості особи відмовитись від участі у таких іграх. Це призводить до формування так званої домінанти, яка у свідомості особи стає основною і необхідною для задоволення потребою. Усі інші потреби зводяться до другорядних і задовольняються лише у випадку крайньої необхідності (сон, їжа). Соціальні потреби при цьому повністю нівелюються, що призводить до повного нехтування сімейними та цивільними обов'язками. До цього ж типу можна віднести і марнотратство у всіх його проявах - купівля непотрібних речей (шопінг), колекціонування дорогих речей, надмірна трата спільно набутого майна у благодійних цілях тощо.

Такі розлади входять до переліку психічних захворювань як хронічні зміни особистості, що не пов'язані з ушкодженням та захворюванням мозку (Р62), розлади навичок та потягів (Р63) [15].

У зв'язку з тим, що більшість цивільних кодексів вбачає можливість закріплення відкритого списку підстав обмеження дієздатності особи (зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, наявність психічної хвороби), то можна тлумачити це таким чином, що така поведінка наведена як приклад. Логічним питанням, яке виникає при застосуванні даної норми, є змістовне наповнення такої категорії як «тощо».

Аналізуючи міжнародне законодавство, можна дійти висновку, що до категорії «тощо» варто включати і потяг до азартних ігор і марнотратство. Але якщо зловживання спиртними напоями, наркотичними та психотропними засобами має у своїй основі залежність органічну, то потяг до азартних ігор - психологічну.

Таким чином, можна зазначити, що основною підставою обмеження дієздатності у країнах Європи є психічний розлад. Проаналізувавши Міжнародний класифікатор хвороб, слід зазначити, що в основі його механізму лежать такі основні види:

органічні розлади (наприклад деменція - тобто набуте слабоумство в результаті різних хвороб);

шизофренія і шизотипові розлади;

афективні розлади (манії, депресії);

невротичні розлади (різного роду фобії);

розумова відсталість;

порушення психологічного розвитку (аутизм);

поведінкові і емоційні розлади дитячого і підліткового віку (несоціалізований розлад поведінки);

психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголізм, наркоманія)

поведінкові синдроми, пов'язані з фізіологічними порушеннями та фізичними факторами (зловживання антидепресантами);

розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих (лудоманія, піроманія) [15].

Слід також зазначити, що в ряді країн підставою для визнання особи обмежено дієздатною можуть служити й фізичні вади, такі, як сліпота чи глухота. Наприклад, відповідно до ст. 936 Французького цивільного кодексу глухонімий, якщо він не вміє писати, може прийняти дарування лише через піклувальника. Ці правила зарубіжні законодавці запозичили з римського права, про що свідчить той факт, що в римському праві вплив фізичних вад на дієздатність розрізнявся за властивостями недоліків. Наприклад, глухі та німі не могли укладати угод, для вчинення яких були потрібні слух і мова; кастрати не могли вступати до шлюбу тощо [28, с.614].

Враховуючи євроінтеграційний курс України, доцільним було б наголосити на таких основних напрямах вдосконалення цивільного законодавства як, насамперед, його спрощення та активізація діяльності держави по правовій освіті населення, адже і досі більшість українських громадян України не вважають зловживання спиртними напоями та психотропними речовинами психічними розладами. Також слід додати до законодавства ще й таку підставу обмеження цивільної дієздатності як фізична вада (сліпота, глухота тощо), оскільки люди, які страждають такими вадами є найбільш незахищеною верствою населення що найчастіше потерпає від шахраїв.

РОЗДІЛ 3. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОБМЕЖЕНО ДІЄЗДАТНИХ ОСІБ ЯК УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

У процесі побудови громадянського суспільства в Україні свобода особи, права людини і громадянина, їх становлення, соціальні джерела та функціонування є однією з ключових проблем розвитку людства в цілому.

Обмежено дієздатні особи як учасники майнових цивільних правовідносин є найбільш незахищеними верствами населення.

Визнаючи всіх громадян правоздатними з народження, держава створює правові умові, за допомогою яких названі особи можуть приймати повноцінну участь у правових відносинах [9, с.144]. Для окремих категорій осіб встановлюються спеціальні правові інститути з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. За допомогою цих інститутів особи, які не мають дієздатності в повному обсязі або позбавлені можливості її реалізувати, виступають як повноправні учасники цивільних правовідносин.

Правові норми, які регулюють правовідносини пов'язані із такими суб'єктами цивільного права як обмежено дієздатні особи, а також іншими учасниками відносин піклування, взяті у своїй єдності, утворюють певний відособлений блок, який можна характеризувати як відносно самостійну, стійку та автономну частину системи права. У правознавстві подібну об'єктивно відособлену систему взаємно пов'язаних правових норм, що регулюють однорідну групу суспільних відносин, зазвичай визначають як правовий інститут [22, с. 233].

З метою визначення правової природи обмеження дієздатності відповідно до діючого законодавства України, потрібно визначити, чим керувався законодавець, при встановленні тих або інших підстав обмеження й наслідків, застосованих до обмежено дієздатних громадян.

Дореволюційне законодавство як підстави обмеження дієздатності називало наступні обставини: стать; для жінок - стан у шлюбі; фізичні недоліки (німота, глухота, сліпота); марнотратство. Іноземне законодавство і нині використовує подібні підходи при встановленні підстав обмеження дієздатності громадян. Всі підстави обмеження дієздатності об'єднані схожими юридичними наслідками, суть яких полягає в особливому порядку здійснення фізичною особою угод. Але з погляду соціальної значимості причин виникнення, ці підстави, безумовно, відрізняються одна від одної. Так, перші три із чотирьох наведених підстав не впливають на процес формування волі, не дозволяють зробити негативних висновків про особисті, інтелектуальні якості людини. Остання з названих підстав (марнотратство), швидше за все, негативно характеризує особу, дозволяє зробити припущення про економічну неспроможність обраної нею системи ведення господарства, нелогічності її вчинків і, у цілому про дефектність вольової й інтелектуальної складових належної їй дієздатності. Якщо причиною марнотратства є зловживання алкоголем, особистість цього суб'єкта оцінюється суспільством подвійно негативно.

Законодавець, встановлюючи підстави обмеження дієздатності, надавав їм різне соціальне значення, отже, він розрізняв і характер можливих наслідків.

У чинному законодавстві України правовий статус обмежено дієздатних та недієздатних осіб визначається нормами цивільного, сімейного, адміністративного законодавства. Вони деталізовані нормами Правил опіки та піклування в Україні (надалі - Правила), Законом України «Про психіатричну допомогу» тощо. Зокрема, він встановлює загальні засади рівності правового положення всіх громадян і проголошує, що особи, які страждають на психічні розлади, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та чинним законодавством, визначає правові гарантії, згідно з якими обмеження прав та свобод психічно хворих осіб можливе лише на підставі психіатричного діагнозу, фактів знаходження під диспансерним наглядом, в психіатричному стаціонарі або психоневрологічному закладі соціального забезпечення чи спеціального навчання [6, ст. 25].

Основним нормативним актом, що регулює правовий статус обмежено дієздатних та недієздатних осіб, є ЦК України, глава 4 якого закріплює загальні положення про фізичну особу, встановлює правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною, порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи тощо. У ст. 1 ЦК проголошується, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Відповідно, нормами цивільного права регулюються лише відносини піклувальника з самим підопічним, а також з тими третіми особами, які не мають щодо даної особи (піклувальника) владних повноважень.

Аналіз правовідносин за участю обмежено дієздатних осіб підтверджує те, що вони тісно переплітаються із правовідносинами, які стосуються правового статусу недієздатних осіб. В цілому норми, які регулюють правовідносини за участю обмежено дієздатних та недієздатних осіб є однорідними. Вони пов'язані єдиною метою - охороною особистих та майнових прав громадян, які не можуть ці права самостійно здійснювати. Але, виходячи з того, що названі норми містяться у нормах різних галузей права, їх слід вважати міжгалузевим правовим інститутом. Норми, які входять до названого інституту, являють собою невід'ємні складові частини відповідно цивільного, сімейного, адміністративного та інших галузей законодавства.

Отже, правові норми які визначають правовий статус обмежено дієздатних осіб, як правовий інститут, являють собою систему норм різних галузей права, основною метою яких є охорона особистих та майнових прав обмежено дієздатних осіб.

Узагальнюючи вищенаведене, можна стверджувати, що комплекс правових норм які встановлюють правовий статус обмежено дієздатних осіб, складає певну систему, покликану забезпечувати відсутність прогалин у регулюванні відносин, що виникають при здійсненні особистих та майнових прав осіб, які в силу тих чи інших причин не можуть ці права здійснювати самостійно, є комплексним міжгалузевим правовим інститутом.

Вирішуючи питання про обмежену дієздатність, важливо не лише встановити існування психічної аномалії, але також необхідно визначити глибину психічного розладу, тобто як саме ця аномалія психіки впливає на здатність розуміти або усвідомлювати значення своїх дій і можливість керувати ними [7].

Визначальним для обсягу прав обмежено дієздатних осіб як учасників майнових відносин є їх правовий статус. Ці особи, як відзначає М.С. Малеін, мають певні якості, властивості юридичного характеру, - бути суб'єктами права, мати правовий статус [14, с. 78].

Загальновідомо, що правове становище учасників цивільних правовідносин визначається їх правовим статусом, який є невід'ємною властивістю суб'єкта права. Однак, поняття правового статусу не знайшло чіткого визначення в юридичній літературі. Так, виходячи з того, що правовий статус є єдиним для всіх, Л.Я. Гінцбург виключає з його змісту категорію суб'єктивних прав, і, відповідно, під правовим статусом розуміє правове становище особи до вступу її в конкретні правовідносини [8, с. 188]. Підтримував його й О.В. Міцкевич, який при цьому ототожнював правовий статус з правосуб'єктністю як сукупністю спільних прав та обов'язків (правоздатність), а також прав та обов'язків з певним змістом, які безпосередньо випливають із закону [16, с. 30]. Більш обґрунтованою, однак, видається позиція інших правознавців, які так чи інакше пов'язують поняття правового статусу особи з її суб'єктивними правами, і під правовим статусом розуміють сукупність суб'єктивних прав, що належать особі (набуті нею) (юридичних прав, обов'язків та законних інтересів) та систему повноважень державних органів та посадових осіб. За словами А.В. Полякова, саме права та обов'язки є серцевиною правового статусу суб'єкта [21, с. 770].

На відміну від правоздатності, яка окреслює межі можливого здійснення особою своїх суб'єктивних прав та обов'язків, дієздатність є правовим інструментом втілення в життя суб'єктивного права [17, с. 17]. Дієздатність залежить від готовності до здійснення певних дій та вчинків, передбачених законом, що складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки фізичної особи, вона передбачає здатність суб'єкта бути не лише носієм прав та обов'язків, але бути таким за своїм вибором, розсудом, на підставі власних ініціативних дій, в яких втілюються інтереси і воля особи.

У підсумку необхідно констатувати, що будь-які підстави обмеження цивільної дієздатності обумовлені неможливістю й небажанням особи адекватно оцінювати свої дії, суспільство не схвалює й не підтримує обрані нею способи здійснення своїх майнових прав. З точки зору безпосередніх наслідків таке поводження порушує права конкретних осіб - кредиторів, членів родини, але в остаточному підсумку або підриває стабільність цивільних відносин, або іншим способом порушує інтереси суспільства в цілому.

ВИСНОВКИ

Отже, зробивши теоретичний аналіз та давши коротку правову характеристику цивільній дієздатності фізичної особи як юридичній категорії, можна дійти висновку, що вона, як і цивільна правоздатність фізичної особи, є специфічним суб'єктивним цивільним правом. З огляду на зміст цивільної дієздатності законодавець справедливо вказує, що її має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Тобто фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.

Здатність до вольових дій особи може бути порушена внаслідок неможливості й небажання особи адекватно оцінювати свої дії.

Цивільним Кодексом передбачено, що підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть бути дві обставини - психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, яке призводить до скрутного матеріального становища цю особу чи його сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

Охарактеризувавши правовий статус обмежено дієздатних осіб як учасників цивільних відносин, можна зробити висновок, що суть обмеження дієздатності фізичної особи полягає у тому, що вона може укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод.

Зробивши порівняльний аналіз підстав обмеження цивільної дієздатності за національним законодавством та законодавством окремих країн Європи, ми прийшли до думки, що ЦК України слід доповнити правилом, яке б до таких підстав відносило наявність в людини фізичних вад. Це можна пояснити тим, що особи з фізичними вадами, особливо з кількома одночасно, досить часто стають жертвами обману, у результаті чого вони можуть марно витратити гроші, інші цінності і поставити себе або свою сім'ю в скрутне матеріальне становище.

Також, в зв'язку з стрімким технічним розвитком суспільства значного поширення набуло таке негативне явище як інтернет-залежність. У людей, які потерпають від цієї проблеми, спостерігаються симптоми, подібні до тих, які мають героїнову або алкогольну залежність. Позбавлення доступу до Інтернету у таких "хворих" викликає великі проблеми, адже вони просто не можуть обходитися без віртуального світу. Подібно до наркотичної залежності інтернет-залежність часто супроводжується супутніми захворюваннями, наприклад, депресією чи фобіями. Такі люди тоді шукають у віртуальному світі те, чого не можуть знайти у реальному житті, заради чого витрачають великі кошти, і цим ставлять себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Тому зважаючи на це, цивільне законодавство повинно бути доповнено ще однією підставою обмеження цивільної дієздатності, а саме залежність від Інтернету.

Беручи до уваги досвід європейських країн, а також керуючись потребами суспільства та правозастосовної практики для втілення в життя пропозицій щодо внесення змін до цивільного законодавства України необхідно зробити наступне:

відповідним чином модернізувати наявне законодавство, внісши відповідні зміни і доповнення до нього;

доповнити чинне законодавство новими законодавчими актами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Internet and Facebook Usage in Europe. Internet World Stats. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.internetworldstats.com/stats4.htm.

2. Аудитория интернет-пользователей Украины. Установочное иследование ІІІ квартал 2010. InMind Group. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://inau.ix.net.ua/download.php?e378a9e184b2b01af8282058f060d440&target=1.

3. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 09.01.2007 р. № 537-V // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - ст.102.

Code civil. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://195.83.177.9/code/liste.phtml?lang=uk&c=22.

German Civil Code - Burgerliches Gesetzbuch. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.iuscomp.org/gla/statutes/BGB.htm.

The World Law Guide. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://www.lexadin.nl/wlg/legis/nofr/legis.php.

USTAWA Kodeks Cywilny. - [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://www.infor.pl/dziennik-ustaw,rok,1964,nr,16,poz,93,ujednolicony,ustawa-kodeks-cywilny.html.

Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение / Л.Я. Гинцбург. - М.: Наука, 1977. - 310 с.

Д'ячкова Н. А. Здійснення неповнолітніми підопічними права спільної часткової власності на житлове приміщення / Н.А. Д'ячкова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць. -№ 2. - Донецьк, 2003. - С. 143 - 148.

Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№30. - 141с.

Коротенко А. Специфіка юридичного захисту психічно хворих / А. Коротенко // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://prava.kiev.ua/pdf/Ada.pdf.

Кравчук Д.В. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи-марнотратника [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kp-pegas.org.ua/?p=282.

Критерії діагностики і психотерапії розладів психіки та поведінки / Під ред. Б. В. Михайлова, С. І. Табачнікова, О. К. Напреєнка, В. В. Домбровської // Новини української психіатрії. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.psychiatry.ua/books/criteria.

Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР / Н.С. Малеин. - М.: Юридическая литература, 1981. - 216 с.

Международная классификация болезней МКБ-10. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mkb10.ru/.

Мицкевич А.В. Субъекты советского права / А.В. Мицкевич. - М.: Госюриздат, 1962. - 213 с.


Подобные документы

  • Цивільна дієздатність фізичної особи та її значення. Обмеження та порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною.

    реферат [36,9 K], добавлен 01.03.2017

  • Характеристика категорії цивільної дієздатності фізичної особи і визначення її значення. Правові підстави обмеження дієздатності фізичної особи і аналіз правових наслідків обмеження. Проблеми правового регулювання відновлення цивільної дієздатності.

    курсовая работа [32,2 K], добавлен 02.04.2011

  • Поняття та зміст цивільної правоздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання її недієздатною. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

    курсовая работа [34,1 K], добавлен 30.11.2014

  • Поняття фізичних осіб у цивільному праві. Значення імені фізичної особи та її місця проживання. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи, їх сутність та законодавче обмеження. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.

    курсовая работа [50,1 K], добавлен 26.10.2014

  • Загальні положення щодо суб’єктів цивільного права. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, правові наслідки.

    курсовая работа [66,3 K], добавлен 30.11.2010

  • Поняття особистих немайнових прав та їх значення в сучасному цивільному праві. Цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя фізичної особи. Міжнародні стандарти захисту особистого життя фізичної особи. Міжнародні організації з захисту прав людини.

    дипломная работа [113,7 K], добавлен 08.11.2010

  • Характеристика природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи, сутність інституту опіки. Зміст повної, часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи. Можливість реалізації конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю.

    курсовая работа [31,1 K], добавлен 28.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.