Цінність права

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство внутрішніх справ України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Факультет юридичний

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

Цінність права

Розробила студентка 1курсу 3 групи

юридичного факультету С.В. Онисько

Керівник доцент кафедри

теорії та історії держави і права

Г.Х. Рябошапко

2011р.

Зміст

Вступ

Розділ І. Основні тенденції зародження права на Україні та його роль для наших предків

1.1 Зародження права на українських землях

1.2 Основні тенденції права часів доби Київської Русі

1.3 Ідеї державності періоду Української гетьманської держави

1.4 Державно-правові концепції в Україні XX--XXІ ст.

1.5 Роль та цінність права в радянський період

Розділ ІІ. Цінність права для сучасної держави та суспільства

2.1 Поняття цінності права

2.2 Соціальна цінність права

2.3 Інструментальна цінність права

2.4 Власна цінність права

2.5 Особистісна цінність права

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Після свого утвердження право зайняло основне, найважливіше місце в усій системі соціального впливу на суспільне життя. Завдяки своїм властивостям, регулятивним якостям та наявності в ньому соціальної енергетики право перетворилося на соціальний феномен - головний регулятор, з допомогою якого ефективно, економічно і раціонально вирішують істотні питання цивілізованого розвитку спільноти людей, створюються умови для піднесення соціальної активності учасників відносин, кожної особистості. Власне, у праві народжуються, фіксуються і реалізуються процеси співжиття людей.

Актуальність теми. Сьогодні будь-яка свідома людина розуміє актуальність та значущість процесу побудови громадянського суспільства та правової держави в Україні. Право є показником суспільного розвитку і культури людства. Воно за своєю суттю покликане бути першоосновою, головною цінністю суспільства. Така історична роль і призначення права в житті соціуму визначена його особливими, основними властивостями (нормативністю, формальною визначеністю, державною забезпеченістю, загальною обов'язковістю, системністю) та завданнями, що покладені на нього: ввести чіткі, постійні, гарантовані нормативні критерії, побудовані на принципах громадянського миру, злагоди, врахування різних інтересів у складному, суперечливому соціальному житті, викликаному політичною боротьбою, етнічними, груповими конфліктами, особистими колізіями у стосунках людей; забезпечити і захистити статус автономності особи та межі її вільної поведінки. Тому сьогодні, коли Україна стоїть на важливому етапі побудови громадянського суспільства, а рівень розвитку права є його основним критерієм, доцільно говорити про роль, цінність і місце права для українського суспільства, що дасть змогу підвищити роль права в українському суспільстві.

Мета даної роботи - розглянути цінність права і сучасні підходи до неї. Для досягнення поставленої мети був проведений аналіз юридичної літератури. Особливо слід відзначити посібник Костицького, Чмеля, Маноха «Філософія права», посібник Філонова, Субботіна та ін. «Основи демократії. Права людини та їх забезпечення в умовах суспільних змін» та роботу Шульженка «Держава і право в суспільно-політичній думці України:основні етапи розвитку».

У відповідності з метою, написання даної роботи має такі завдання:

· прослідкувати основні тенденції розвитку правової думки на Україні

· висвітлити зміну правової думки на українських землях впродовж історичного розвитку

· охарактеризувати поняття цінності права

· дослідити та показати усі аспекти цінності права

· узагальнити та визначити практичну роль вивчення даної робити

Об'єктом дослідження є право та його сутність, мета, ціль і прояви в суспільстві на різних етапах розвитку.

Предметом дослідження є суспільні відносини, важливі моральні цінності і принципи, які визначають відношення особи до права, та місце права в нашому житті.

Структура курсової роботи обумовлена метою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел. Перший розділ роботи присвячений розгляду питання про основні тенденції розвитку цінності права на Україні. Другий розділ розглядає сучасне розуміння цінності права та його місце і роль в сучасному суспільстві, а також торкається питання правового прогресу

Дослідивши цінність, місце та роль права у суспільстві і для суспільства, ми зможемо краще усвідомити необхідність вивчення та удосконалення правової системи України. Дослідження основних тенденцій розвитку права на українських землях дасть нам змогу зробити висновки та у майбутньому уникати ситуацій, які б зумовлювали деградацію правової думки та занепад правосвідомості і правової культури українців.

Розділ 1. Зародження права на Україні та його цінність для наших предків

1.1 Зародження права на українських землях

Право - своєрідне унікальне явище. Загальновідомо, що з часом практично все в природі схильне до змін. За порівняно короткий період існування людей на землі виникали і руйнувалися царства та імперії, змінювалися засоби виробництва й управління, методи будівництва і ведення воєн, стилі і напрямки в архітектурі, живописі, музиці, манери і навіть мова. Однак у сфері правового регулювання відносин із давніх часів існують незмінні або схильні до дуже незначних змін категорії. Справді, з часів ассирійського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) до наших днів юриспруденція використовує кодифікацію як один із методів упорядкування правових норм. З часу видатних римських юристів до сьогодні діють поняття угоди, договору, зобов'язання й інші цивільно-правові категорії. Виходить, саме право часто виступало як елемент, що забезпечує зв'язок часів і епох, культур і цивілізацій, тому питання про походження права набуває особливої актуальності.[4, С.38]

Звідки ж бере свій початок правова система України? Свідчення античних авторів та археологічні знахідки дають змогу стверджувати, що анти - нащадки праслов'янських племен за римської доби - вступили у завершальний період первіснообщинного ладу, а за доби переселень народів започаткували на пн.. від Чорного моря перше слов'янське державне утворення, заклали славетний Київ і почали створювати союзи племен. [1, c. 70 ]

Форма управління суспільством союзів словянських племен доби переселень народів мало досліджені. Проте ми можемо стверджувати, що вже тоді існували у дещо трансформованій формі первісні «військово-демократичні» інституції - рада старійшин, ради союзів на чолі з вождями, функції яких були покликані регулювати найважливіші суспільні відносини та стежити за дотриманням звичаїв та традицій. Що говорить нам про те, що вже на початку зародження держави виникає необхідність для регулювання відносин, що складаються у ній, а відтак і виникають перші зародки права у формі звичаїв та традицій.

Отже, соціальне розшарування суспільства, поява в ньому різних соціальних прошарків і груп із різноманітними, що найчастіше не збігаються, інтересами, привело до того, що родові звичаї вже не могли відігравати роль універсального регулятора. Якісно нові соціально-економічні умови потребували нових загальнообов'язкових норм, що встановлені (або санкціоновані) й охороняються державою.

1.2 Право часів доби Київської Русі

Із виникненням Київської Русі з'являються перші писемні пам'ятки державно-правової думки: відомості про політичні події, головні суспільні настрої слов'ян, перші тексти документів світського характеру.

Староруська держава не формувалась на незайманому ґрунті. Вона увібрала досвід усіх тих слов'янських та неслов'янських державних і напівдержавних організацій, які в минулому існували на цій території. Багатоетнічний характер цієї в своїй основі слов'янської держави сприяв засвоєнню історичної спадщини Візантійської та Римської імперій. І сьогодні ми користуємося здобутками ще тогочасного права.

Історіографічне окреслення «Імперія Рюриковичів» зустрічаємо в Іларіона, який згадує Ігоря та Святослава - перших творців держави у своєму творі «Слово про закон і благодать». У трактуванні Іларіона нова християнська держава Русь займала своє гідне місце серед інших державних утворень того часу. [5, с.230]

Динаміка історичного та політико-правового розвитку давньокиївської доби викликала стрімке зростання внутрішніх спонукань людської діяльності, індивідуальної самосвідомості. Це яскраво відбивають пам'ятки цього періоду - «Повчання» Мономаха, «Ізборник» Святослава, «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Києво-Печерський патерик» Феодосія Печерського, де утверджуються активність людського розуму, відчувається пафос «книжного панування», етичність інтелектуальність, високу роль права в житті суспільства.

У політико-правовій думці Київської Русі утверджувалася ідеологія суспільного примирення, нейтралізації руйнівних процесів у державі шляхом законослухняності, сподівання на Бога, терпіння, покори. Це яскраво простежується у «Повчанні» Мономаха, він виявляє прагнння ствердити феодальні правовідносини на основі досягнення ідеального суспільства, домогтись єдності Київського Русі, домогтися врегулювання суспільних відносин, підкорити суспільство праву та чеснотам.

Отже, як бачимо, правова думка того періоду засвідчує характерні для середньовіччя принципи панування сили всередині держави, станового поділу людей на повноправних, неповноправних і безправних, недоторканості приватної власності тощо. В ізборниках, літописах, повчаннях, посланнях порушено проблеми державного управління, суспільно-політичної моралі, договірних відносин між народом і князем, критеріїв мудрості і справедливості.

1.3 Ідеї державності періоду Української гетьманської держави

Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648--1764 pp.)

Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1595--1657). Під час війни Б. Хмельницький вів активну політичну діяльність, яка дала підстави розцінювати його спрямування як державотворчі.

Політико-правові погляди Б. Хмельницького детально викладено в "Договірних статтях", написаних у березні 1654 р. Аналізуючи їх, можна зробити висновок, що в сучасному розумінні йшлося про автономію України. За громадянами України залишалися їхні майнові права, навіть більше -- цар повинен був дати жалувані грамоти на володіння майном. [6, с.176]

Б. Хмельницький робив усе можливе для кодифікації найважливіших прав і свобод українського населення, яке б служило українському народу та допомогло б йому в даних історичних умовах здобути незалежність.

Варто згадати і найтрагічнішого гетьмана України в 1665--1676 pp. Петра Дорошенка. Він прагнув об'єднати всі українські землі та створити незалежну від Москви й Туреччини нейтральну державу. Його політичну позицію за нинішньою термінологією можна назвати центристською. Однак його устремління не були зрозумілими для українців. У союзі з Оттоманською Портою він воював проти Польщі, але союзники зрадили його, розпочали грабіж українських міст і сіл, що викликало невдоволення населення політикою гетьмана. Петро Дорошенко так і не зумів до кінця усвідомити і визначити, що є найважливішим важелем суспільного життя, які елементи суспільства потрібно реформувати та перебудувати.

Певний слід в історії правової думки в Україні залишив гетьман Іван Мазепа (1644--1709).

Саме І. Мазепа першим виплекав ідею незалежної держави, підняв цю ідею на висоту загальнонаціональної історичної мети. I. Мазепа мріяв замінити демократичний порядок самоустрою на українських землях монархією в особі гетьмана. Як відомо, він зробив деякі кроки в цьому напрямі, поширив свою владу на значну територію України, прийняв під своє керування наперекір московському цареві правобережних козаків, вів таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і закликав його об'єднати зусилля для боротьби з Петром І. Він прагнув поставити право собі на службу, вважаючи себе достатньо вмілим стратегом аби створити могутню монархію на території України.

Чіткішими були політичні погляди Пилипа Орлика (1672--1742). Основною ідеєю, метою життя гетьмана П. Орлика стало створення антиросійської коаліції для вирішення українського питання. Його політико-правові погляди охоплювали весь спектр проблем державного устрою, владних відносин, судової влади тощо. Майже всі вони викладені в праці "Вивід прав України", а також у "Пакті і Конституції законів та вільностей Війська Запорозького" (Конституції Пилипа Орлика 5 квітня 1710 р.).[6, с.183]

Перша в світі Конституція визначала державний статус України, її внутрішній устрій та міжнародне становище. Конституцією встановлювався національно-державний суверенітет України.

У державі передбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й судова. Законодавча влада відводилася Генеральній раді. Передбачалося, що всі важливі питання вирішуються радою на зібраннях у гетьманській резиденції тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову).

Виконавча влада належала гетьманові, але обмежувалася генеральною старшиною, з якою він мав радитися для винесення рішень.

У державі з елементами парламентського устрою гетьман був підзвітний у своїй діяльності. За Конституцією всі державні посади в незалежній Україні були виборними і затверджувалися гетьманом. Уряди полковників і сотників мали адміністративно-політичну і соціально-економічну владу на території полку й сотні.

Правосуддя відправляв Генеральний суд, який слідкував за виконанням законів. У Конституції розділялися навмисний злочин і злочин із необережності, викладався важливий аспект кримінальної політики -- відповідності покарання характерові злочину.

Був там іще один важливий правовий принцип -- верховенства закону в державі. Його виконання -- основний обов'язок гетьмана, інших керівних осіб і простих громадян.

У цьому історичному документі було передбачено цілий розділ, де робилася спроба вирізнити особистість, зменшити несправедливість стосовно до неї, тобто продемонстровано намір законодавче врегулювати соціальні відносини. [7;256]

Тож як бачимо саме Пилип Орлик був найбільш близький до того, щоб створити могутню державу, в якій основними регуляторами суспільного життя стали б право, закони. Він прагнув створити правову(!) державу. Проте в силу історичних умов, цим планам не судилось втілитись в життя.

Політико-правові погляди гетьманів України Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика сприяли формуванню й розвиткові національної політичної та правової ідеології, входженню України в політичні процеси Європи, зміцненню її міжнародного авторитету.

1.4 Державно-правові концепції в Україні початку XX ст.

право цінність український

Подальшому розвиткові політико-правової ідеології в Україні (кінець XIX -- початок XX ст.) значною мірою сприяли Михайло Грушевський та Володимир Винниченко.

Основою політико-правової концепції М. Грушев-ського (1866--1934) було українське питання. Він уважав, що основою входження України в Росію була автономія, але цим принципом знехтували.

Розмірковуючи про федеративний державний устрій, М. Грушевський припускав два варіанти його утворення: процес, який іде знизу (декілька держав утворюють одну і передають їй частину своїх суверенних прав), і процес, який іде зверху (унітарна держава ділиться суверенітетом із своїми провінціями і в такий спосіб стає федерацією).

У федерації, яку пропонував М. Грушевський, центральні органи повинні були формувати загальні основи державного й суспільного ладу, розпоряджатися ресурсами, необхідними для утримання органів центрального і загальнодержавного управління, відати питаннями війни і миру, міжнародними відносинами, збройними силами, встановлювати митні правила, нагляд за поштою, телеграфом і залізницями. Передбачалися єдина грошова система і система мір і ваги. Федерація наділялася повноваженнями узгоджувати цивільне і кримінальне законодавство, законодавство з питань охорони прав національних меншин тощо. Решта питань устрою та нормування мали вирішуватися на місцевому рівні. Пропонувалося, що в Україні як суб'єкті федерації законодавча влада повинна бути сконцентрована в сеймі, а виконавча -- в Раді міністрів. [6, с.203]

Усі свої сили Грушевський покладав на створення Української, правової держави, в якої була б можливість самостійно приймати рішення стосовно усіх сфер життя населення.

На відміну від попередників, М. Грушевському випало на долю реалізовувати на практиці свою державно-правову концепцію. Цей процес розпочався 17 березня 1917 р. зі створенням Центральної Ради і знайшов утілення в її Універсалах.

У першому акті законодавчого характеру -- І Універсалі проголошувалася необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх землях. З цією метою було створено Генеральний секретаріат, що його очолив В. Винниченко. II Універсал зазначив, що Україна визнає всеросійські Установчі збори, які мають схвалити автономію України. У III Універсалі Україна проголошувалася Українською Республікою, за якою визначалося право самостійно ухвалювати закони і здійснювати владні функції через Центральну Раду та уряд. У цьому першому акті конституційного характеру Української держави декларувалися політичні свободи: свобода слова, друку, совісті, зборів, недоторканність особи. Скасовувалася смертна кара. Земля ставала власністю всього народу, приватна власність на неї анулювалася. Передбачались і інші соціальні та економічні перетворення. Окрім цього, Центральна Рада видала закони «Про Генеральний суд» (2 грудня 1917 р.), «Про впорядкування прокурорського нагляду в Україні» (23 грудня 1917 р.), «Про утворення українського війська» (16 січня 1918 р.) та ін. Універсали свідчать про високу правову думку політичних діячів ХХ ст. їхні концепції враховують потреби українського суспільства, котре багато століть не мало правового статусу, як самостійної держави.

Разом із М. Грушевським в Україні працював відомий політичний діяч, Володимир Винниченко. Він обстоював ідею суверенітету України на переговорах із членами Тимчасового уряду Росії, а згодом -- із керівниками більшовицької влади. З цього приводу у своєму щоденнику він писав, що відродження національної державності -- вельми складна справа, яка ускладнюється тим, що українська нація історично не підготовлена до державності.

В. Винниченко брав участь у розробленні проекту Конституції. Як свідчить аналіз цього документа, він увібрав у себе основні політико-правові погляди М. Грушевського та В. Винниченка, яких вони додержувалися останнім часом.

Цим документом передбачався поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. Верховним органом УНР проголошувалися Всенародні Збори, які мали безпосередньо здійснювати вищу законодавчу владу і формувати вищі органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада відводилася Раді Народних Міністрів, а судова -- Генеральному суду УНР. За ним право, закон ставали основними важелями та аргументом в суспільному, політичному, економічному житті країни. Воно мало на меті врегулювати усі віхи життя суспільства.

29 квітня 1918 р. на останньому засіданні Центральної Ради цей проект Конституції було ухвалено, а М. Грушевського обрано президентом України, хоча в проекті Конституції про цей інститут не згадувалося. Але цим починанням не судилось втілитись, адже на противагу їм виступила нова, цілісно інша ідеологія.[1, с. 383]

Отже, на початку 20 ст. у вітчизняній державно-правової думки відбувалися динамічні пошуки рівноваги між свободою людини і суспільним благом, необхідного для гармонійного існування соціуму.

1.5 Роль та цінність права в радянський період

У другій половині XIX ст.. сформувалися соціалістичні й комуністичні вчення (у тому числі марксизм) про сутність права, що випливали з К.Маркс і Ф. Енгельс розуміли право як зведену в закон волю пануючого класу, зумовлену матеріальними умовами життя цього класу. У цьому розумінні право виступає як засіб придушення опру експлуатованих класів.

Розглядаючи співвідношення загальносоціального і класового в праві, марксисти надавали пріоритет класовому. Право, відповідно до поглядів прихильників цього напряму, не втілює уявлення про справедливість, а зумовлене виключно економічним базисом суспільства.

Українська правова думка продовжує розвиватися і після поразки національно-визвольних змагань. У 1917-1933 рр. її репрезентував український націонал-комунізм, який об'єднав різні політичні течії і напрямки довкола ідеї «комуністичної перебудови суспільства», цілковитого національного визволення України, створення суверенної української держави. Виникнення націонал-комунізму на українському ґрунті зумовлене тогочасними суспільно-політичними реаліями, а також слабкістю, незрілістю та розколом українського демократичного руху. Віддані комуністичній утопії і перейнявши притаманний їй спосіб мислення, вони, самі того не усвідомлюючи, зруйнували єдиний фронт боротьби за самостійність України.

Більшовицька ідеологія і суспільно-політична практика потребували утвердження відповідного право розуміння на широкій соціальній основі. Одразу після революції в контексті марксистського підходу і права почали формуватися різні його види відповідно до соціальних умов.[1, с. 397]

Концепцію права як форми суспільної свідомості створив Ісаак Разумовський. Він вважав, що єдиним правильним підходом до марксистської теорії права є соціологічна і соціалістична критика буржуазної теорії права. Критикуючи початки радянського юридичного позитивізму, нормативізму, ставлячи під сумнів розуміння права, як системи примусових норм держави, він заперечував необхідність грубого вторгнення державного апарату в галузь права, що, на його думку, означає захист конституційних прав лише панівного класу. Тож можемо зробити висновок, що право як особливий порядок суспільних відносин, зумовлених інтересами панівного класу.

За умов пом'якшення радянського правлячого режиму після смерті Й. Сталіна, відходу від жорстокого тоталітаризму поступово змінювалися і підходи до розуміння, ролі та призначення права. У той період спостерігалося поступове руйнування монополії офіційного право розуміння. Багато вчених запропонувало поєднати правову норму з правовідносинами, правосвідомістю, як елементами практичної реалізації нормативізму. До середини 80-х рр.. 20 ст. стійким у радянському правознавстві залишилося ототожнення права з тоталітарним законодавством; позитивізм, що характеризувався відсутністю правової оцінки закону. Водночас вже в 70-ті рр. у процесі дискусії про право розуміння було запропоновано концепцію розрізнення права і закону, як засобу утвердження принципу формальної рівності і свободи індивідів. Ця концепція сприяла визначенню умов існування права, обґрунтування поняття «правовий режим»,частковій реабілітації ідейно-теоретичного потенціалу правової держави. [1, с. 396]

Впродовж панування радянської ідеології на українських землях правова думка пройшла багато етапів та трансформувалась під впливом багатьох подій. Найбільшого впливу суспільно-політична думка зазнала під час таких етапів, як період українізації, що сприяв розвитку української мови, розв'язав проблему законності національної самодіяльності українських комуністів, організував національно-культурний процес, спроба заявити про правовий статус українського громадянина. Та вже на початку 30-х рр.. почалися гучні утиски української інтелігенції, що на кілька десятиліть унеможливили розвиток правової думки, унеможливили будь-які спроби вільного висловлювання думок, поглядів, переконань, адже роль регулятора суспільних відносин почав виконувати державно-партійний апарат, а цінність права, як такого, значно зменшилися.

У післясталінський період національне питання, та розвиток правової думки набрав нових обертів. Одним із основних форм організованого протесту в 60-80-ті рр. стало створення і діяльність різноманітних політичних організацій і невеликих груп («Демократична спілка соціалістів», «Об'єднана партія визволення України», «Український національний комітет»), які мали на меті покращити матеріальне і політичне становище громадян республіки України.

На початку 70-х рр.. СРСР ратифікував міжнародні пакти прав людини, а в 1975 р. підписав Заключний акт в Гельсінкі, в Україні почав розвиватися правозахисний рух. 1976 року було створено Українську групу сприяння виконанню гельсінських домовленостей. Також, специфічною формою інакомислення в цей період став самвидав,основним завданням якого стало поширення різного роду матеріалів серед населення. Також поширеною формою протесту були відкриті заяви і офіційні звернення до влади про необхідні зміни в суспільстві.

Як бачимо, дисиденти зробили суттєвий внесок у загальний розвиток суспільно-політичної думки. Важливим аспектом мислення дисидентів було його правове забарвлення. Всі твори, діяння, звернення шістдесятників об'єднані ідеєю влади закону, тому їх нерідко називають «правозахисниками». Вони протистояли сваволі, беззаконню, порушенню прав і свобод людини, обстоювали принципи відкритого суспільства, демократії, гласності, підносили роль і цінність права на новий, важливий рівень.

Отже, період радянського панування відзначався своїм відчуженням ідея панування права та закону у суспільстві, а натомість поставив право собі на варту, зробивши новим регулятором життя суспільства - владний апарат.

Розділ 2. Цінність права для держави та суспільства

2.1 Поняття цінності права

У зв'язку з розвитком напряму філософської думки, що носить назву аксіологія (вчення про цінності); стало можливим охарактеризувати місце і роль права в житті суспільства більш чітко і ґрунтовно.

Ціннісні установки людей протягом історії людства постійно змінюються, еволюціонують. «Цей процес, з одного боку, детермінований культурно-історичними, науково-технічними та іншими реаліями, а з другого, залежить від суб'єктивних устремлінь індивідів, їхніх потреб і бажань дотримуватися аксіологічних орієнтирів свого часу» [14, с. 12].

Право в суспільстві в умовах цивілізації з аксіологічної точки зору - це не лише потреба, засіб соціального регулювання, але й соціальна цінність, соціальне благо.

Поняття «цінність», «оцінка» і «ціннісне ставлення» не є тотожними. Під цінністю розуміється об'єктивна значимість явища або процесу, на якій заснована оцінка. За своєю природою цінність об'єктивна, а оцінка суб'єктивна. Ціннісне ставлення будується на взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта і припускає їх оцінку.

Не варто протиставляти цінність - істинності. Ці категорії можуть збігатися, хоча це і необов'язково. Пізнавальне судження є передумовою міркування про цінності, частиною його значення й одночасно об'єктом оцінки. Однак істинність і цінність є різними соціологічними категоріями. Істинність не містить у собі власне самої оцінки. Але при цьому виступає як об'єкт оцінки і має власну пізнавальну цінність. Цінність - це завжди оцінка відповідності даного процесу або явища визначеним соціальним потребам, інтересам і цілям. Цінність містить у собі елементи не тільки корисного, бажаного, але і життєво необхідного для визначеної системи.

Для аналізу цінності права необхідно хоча б в самій загальній формі позначити декілька початкових моментів, характеризуючи результативні якості права - той ефект, до якого може призвести ефективне, належне та цілеспрямоване використання усіх граней права.

По-перше це здатність права забезпечити загальний стійкий порядок у суспільстві. Це дозволяє добитися такого стану життя суспільства, коли врегульований нормами права порядок діє однаково у всій країні, діє постійно, незмінно, безперервно.

По-друге, це здатність досягти точності в самому змісті суспільних відносин. Тут головна роль відводиться формальній визначеності права, закріпленні юридичних норм в письмових джерелах, що зумовлює одну з вирішальних особливостей права - його інституційність, речова «об'єктивованість». Правове регулювання внаслідок цього набуває багатьох рис, які роблять його високо соціально цінним: воно здатне охоплювати всі необхідні форми соціального життя, не залишаючи «дір» і «пробілів» в регулюванні суспільством.

По-третє, це можливість досягти гарантованого результату. Дана особливість права виражається в позитивних юридичних обов'язках і у високому ступені їхньої забезпеченості, що спирається на державний примус. Зв'язок з прямою державною дією додає цій стороні цінності права суперечливий характер і має певні негативні наслідки.

Особистість у сучасному соціумі постійно пізнає правові і моральні норми, розуміє правові або моральні вимоги, приймає або відкидає їх, пропускаючи через свою свідомість, тобто оцінює, застосовуючи на практиці ті з них, які вона вважає пріоритетними з огляду на їх цінність.

"Суть ідеї права, - зазначає Н.Ф. Спінжар (1997), - спирається на філософські положення про те, що право - суспільне явище, з одного боку, а з іншого - це явище і закон особистого життя, це внутрішня абсолютна цінність людини ". Невипадково багатьма мислителями право розумілося не тільки як факт соціального життя, але і як норми і принципи поведінки і життєдіяльності особистості. [13, с. 130]

2.2 Соціальна цінність права

У цій площині право і виступає як високоефективний і доцільний соціальний регулятор. У суспільстві в умовах цивілізації немає іншої такої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити (причому на засадах, що поєднують нормативне та індивідуальне опосередкування поведінки людей) доцільне регулювання економічних, державно-політичних. організаційних і ряду, інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні, моральні цінності. Право має такі властивості, завдяки яким можливо ввести в соціальне життя загальну, стабільну, суворо визначену за змістом, гарантовану державою систему типових масштабів поведінки, що функціонує постійно і безперервно в часі. І тому в цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інструментів, здатних забезпечити організованість суспільного життя, нормальне функціонування всього суспільного організму, дієвість соціального управління.

Отже, людина - право - закон - держава є базовими поняттями правової науки та орієнтирами її пізнання.

Від самого початку їх виникнення держава і право стали нероздільними суспільними утвореннями та одночасно - основними засобами розв'язання численних суспільних суперечностей і конфліктів. Вони стали продуктами розвитку суспільства, показниками його переходу від стадії варварства до епохи цивілізації.

Право є вираженням соціального прогресу, розвитку, поступу всього суспільства вперед, його гарантом та засобом реалізації. Право включається у соціальний прогрес усім своїм змістом, де розширюється, збагачується як явище цивілізації і культури. [22, c. 111]

Право по своїх властивостях такий соціальний феномен, який викликаний потребою внести в соціальне життя нормативні початки, організованість і порядок, заснований на початках соціальної свободи, активності, відповідальності, і тому по своїй природі воно чинить опір сваволі і беззаконню. Саме тому цінність права, як соціального інституту покликане забезпечувати простір для впорядкованої соціальної свободи і активності, виступає як чинник соціального прогресу.

Зрозуміти соціальну цінність права -- значить усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості та суспільства. Соціальна цінність права виявляється в наступному:

- за допомогою права забезпечується загальний стабільний порядок у суспільних відносинах, у цьому виявляється його інструментальна цінність;

- завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин;

- право, втілюючи спільну (узгоджену) волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих із них, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно впливає на поводження і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних інтересів;

- право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо воно перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності;

- право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне сполучення свободи і справедливості;

- на правовій основі формуються основні інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільні засоби масової інформації і правова держава;

- право є основою і єдино можливим цивілізованим засобом вирішення проблем міжнародного і міжнаціонального характеру, на основі права формується світовий правопорядок. [11]

Право, регулюючи суспільні відносини, сприяє правильному поєднанню інтересів особи і суспільства в цілому. Так, згідно зі ст.З Конституції України, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Отже, Цінність діючого в суспільстві права багато в чому залежить від його розвиненості, системності, узгодженості, стабільності і динамічності, без чого не може існувати роз­винута система права. Регулюючи суспільні відносини, право вносить у суспільство організованість, виступає знаряддям організації державного управління, здійснення програмування, соціального контролю тощо. Внаслідок цього право виступає як унікальний феномен, здатний спрямувати розрізнені волі і дії тисяч і мільйонів людей в одному напрямку, перетворюючи їх фактично на єдину волю, що відповідає інтересам суспільства, має всезагальний характер і покликане на забезпечення соціального прогресу.

2.3 Інструментальна цінність права

Якщо не йти далі розгляду права як регулятора суспільних відносин, то його місія в суспільстві зводиться в основному до інструментальної цінності.

Через хід історичного розвитку право склалося у взаємодії з державою як нормативне інституційне утворення, що має набір досить ефективних властивостей, перш за все загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність, високу державну забезпеченість. Іншими словами, виник досить могутній регулятивний феномен, що володіє значною соціальною енергією.

А це означає, що з'явилась можливість використання права з усіма його властивостями як знаряддя, інструменту, засобу для вирішення різноманітних задач.

Використовуватись як інструмент право може різноманітними суб'єктами соціального життя, такими як, держава, церква, суспільні об'єднання, громадяни та ін.

Найперше право в даному контексті використовується державою. Саме формування властивостей права і його застосування відбувається за значної державної участі, що і викликає в держави постійне прагнення поставити цей могутній регулятивний інструмент собі на службу. Ця тенденція припиняє свою імперативну дію, як показує історичний досвід, лише в громадянському суспільстві, коли конструктивними елементами права стають інститути, незалежні від влади.

Також в певних історичних умовах право може виявитися інструментом в руках церкви, політичних партій, інших громадянських утворень. Проте особливо істотною особливістю права, як цінності є те, що в обстановці справжньої демократії право може стати інструментом і в руках громадян, окремої людини. Це відбувається в основному через інститути правосуддя та інші форми забезпечення прав людини. Саме тоді право досягає найбільш високого за сучасними стандартами ступеня розвитку - стає правом розвинутого громадянського суспільства.

Інший аспект вияву інструментального характеру цінності права полягає в тому, що воно є зв'язуючою ланкою при реалізації інших високо значущих цінностей - товарно-ринкових інститутів, управління, демократії, моралі, культури, засобом їх втілення у життя. [17, с. 185]

Інструментальна цінність полягає у тому, що:

· право через його засоби (на макрорівні - правові норми, нормативні приписи, правовідносини, акти реалізації прав і обов'язків, акти застосування права, акти офіційного тлумачення права; на мікрорівні - дозволи, зобов'язання, заборони, заохочення, рекомендації, покарання та ін.) використовується різними суб'єктами соціального життя - державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами;

· відповідно до права люди погоджують свою поведінку, розмежовують цінності і антицінності;

· право зберігає накопичені цінності - закріплює їх, інформує про них,створює їх ієрархію, інвентаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає. [18, ст.253]

Особливістю права як інструмента є володіння оптимальною нормативністю - обсяг правового регулювання повинен відповідати вимогам життя. Надмірність нормативного регулювання суспільних відносин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

У цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інструментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, згоду, зняття соціальної напруженості, дати орієнтири поведінки людини відповідно до цінностей правової культури суспільства, установити правопорядок.

Здатність права бути регулятором суспільних відносин -- головна його корисна властивість. Саме через наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність -- воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Отже, право як високоефективний і доцільний соціальний регулятор - це перш за все інструментальна або, за іншою термінологією, службова цінність, тобто цінність, яка виступає в якості інструменту, знаряддя, засоби, що забезпечує функціонування інших соціальних інститутів (держави, соціального управління, моралі тощо), інших соціальних благ.

2.4 Власна цінність права

Разом з тим важливо наголосити, що право має і свою, власну цінність, що у суспільстві набуває домінуючого значення.

Найбільш загальним чином власну цінність права можна з'ясувати, як вираз і уособлення правом соціальної волі народу і активності людей на основі упорядкованих відносин відповідно до засад справедливості, узгодження волі, потреб і інтересів різних верств населення, соціальних груп. Інакше кажучи, право в ідеалі (з визначення) -- це цінність, яка не властива жодному іншому соціально-політичному явищу, цінність упорядкованої соціальної свободи, справедливості, консенсусу. У цій своїй ролі право може надавати людям, їх колективам суб'єктивні права, простір свободи, для активності у поведінці, й у той же час право спрямоване на те, аби внеможливити свавілля, протистояти йому, узгодити поведінку з нормами моральності, справедливості. Якщо ж виходити із ідей природного та приватного права, фундаментальних прав людини, основних демократичних правових принципів, то все позитивне право взагалі стає вираженням свободи.

Отже, право це унікальна соціальна цінність, оскільки воно втілює цілісний спектр фундаментальних принципів цивілізованої організації життя суспільства, їх нормативних вимог, які у кожному разі є різнорідними, віддаленими один від одного, але в той же час взаємодоповнюючими.

Саме у власній цінності права виражається його власний глибинний правовий зміст.

Навіть коли право «працює» не на повну (котру визначаємо історичними умовами) «потужність», і навіть за авторитарних політичних режимів, коли воно набуває лиш формальний характер і виступає як право влади, коли його зміст по основних своїх характеристиках часто вже не відповідає потребам прогресу, воно все-таки є соціально цінним, хоч і вкрай обмеженим явищем, проти тих явищ, яким воно протистоїть, -- свавіллю, суб'єктивізмом індивідів і груп.

Соціальна воля і активність людей може мати різний характер. Не пов'язані з правом, поза права дії осіб без перепон можуть перетворитися на сваволю. У праві соціальна воля і активність значною мірою відбивають єдність волі народу і упорядкованість громадських відносин, відповідальності, закладених у суб'єктивні права, що перебувають у окреслених законом рамках, разом із юридичними обов'язками, у поєднанні з гарантіями, юридичними процедурами. Таким шляхом вони стримуються до тієї межі, за якою воля і активність може обернутися неконтрольованими діями, сваволею, нічим не обмеженою вольницею, хаосом.

Положення про те, що право має власну цінність, має важливе наукове і практичного значення: сама позиція таким чином попереджає проти недооцінки права, проти відомості його ролі до функції лише «інструмента». Це становище, зокрема, орієнтує на те щоб у умовах прогресивного соціально-політичного ладу, все більш утверждуючогося громадянського суспільства та інших соціально-політичних інститутів (передусім держави, її органів), «налаштовувалися» на правові початки, на відображаючи правом впорядковану соціальну свободу.

Власна цінність права виявляється у тому, що може бути названо правовими началами чи «духом» права.

Формулювання правових начал -- одне з першочергових завдань юридичної науки, хоча у них зазвичай фіксуються вже відзначені раніше основні демократичні правові засади (відповідальність за провину, презумпція невинності та ін.).

Разом з тим важливо звернути увагу, що правові початки, як вираз власної цінності права не можна зводити до якогось переліку, вичерпного списку формулювань. Суть у тому, що правові начала, як і «дух права», -- це свого роду панування у суспільстві правових ідеалів та матеріальних цінностей, їх високий незаперечний статус в громадському бутті. Тут слід шукати саме головну складову конструкції «правової держави», яка є не лише реалізацією у сфері держави вимог законності, а втілення правових начал у політичній сфері, у створенні і діяльності всіх інститутів.

Підкреслюючи власну цінність права (на противагу інструментальної), водночас годі було змішувати поняття і розуміти викладені міркування як заперечення чи применшення значення інструментального підходу у науці права, підходу, одній з сторін інституціональної концепції. Навпаки: інструментальний підхід у науці дозволяє предметно, конкретизировано розкрити власну цінність права, абсолютність і пріоритет правових засад у суспільстві, силу духу права.

Саме з позицій інструментального підходу виявляється можливим не лише цінність права взагалі, а й правових цінностях. Це отже, що цінність права виражається як і загальних характеристиках, які розкривають його значення, у житті суспільства, і у тому, що є окремі правові цінності.

Правові цінності -- це конкретні соціально-правові явища, правові кошти й механізми. До них належать:

· конкретний вираз власної цінності права в практичному житті людей (безпеку людини у конфліктних ситуаціях, визначеність і гарантованість прав, забезпечення істини, правди під час вирішення юридичних питань);

· фундаментальні природжені права людини, основні демократичні правові принципи;

· особливі правові кошти й юридичні механізми покликані, щоб забезпечити цінність права, гарантію прав;

· інститути, які виражають оптимальне співвідношення нормативного і індивідуального регулювання, тощо.

2.5 Особистісна цінність права

Одначе цінність будь-якого інструменту не вичерпується його функціональною цінністю, тим, наскільки ефективно він дозволяє досягти певної мети. Інструмент має і власну, самостійну цінність, яка полягає вже в наявності цього інструменту в арсеналі засобів. Щодо права, то тут необхідно сказати, що воно є необхідною складовою культури, як способу життя людини. Будучи засобом захисту прав і свобод особистості, утвердження в суспільстві загального стійкого порядку, право не просто протистоїть сваволі, беззаконню, не просто є антиподом їм, а виступає саме такою силою, яка активно бореться проти них. Право як інструмент має настільки високу цінність, що рівень його розвитку можна розглядати як показник соціального прогресу взагалі. Право слід розуміти насамперед як уявлення про свободу та основний засіб її забезпечення, оскільки втілює це уявлення у норми поведінки, гарантовані організованою силою держави, її інститутами. Завдяки цьому можна трактувати ідею права як свободу. Дальше розширення свободи особи у суспільстві також може бути здійснене тільки з допомогою права. Можна сказати, що свобода людини є сутністю права, але свобода не будь-яка, а лише певним чином визначена й забезпечена.

Створення держави також можна розглядати як результат прагнення до свободи. "У свободі слід виходити не з одиничності, з одиничної самосвідомості, -- як писав Гегель, -- а лише з її сутності, бо ця сутність незалежно від того, знає людина про це чи ні, реалізується у вигляді самостійної сили, в якій окремі індивіди не більш ніж моменти; держава -- це хода Бога у світі; його підставою служить влада розуму, що здійснює себе як волю". Свобода, а також відповідальність, рівність, справедливість підтримуються силою державної влади, набувають нормативного значення, закріплюються в офіційних документах і, отже, тісно пов'язані з законом, іншими державно-владними, загальнообов'язковими формами вираження й закріплення юридичних норм. Зазначимо, що особистісна цінність права полягає в тому, що воно дозволяє людині орієнтуватися в суспільному житті.[19 c.276]

Право є необхідним, ефективним засобом вираження та утвердження цінностей демократії, яка покликана закріпити в оптимальних цивілізованих формах свободу й відповідальність у сфері політичного життя. Оскільки це стосується форм демократії, пов'язаних із діяльністю держави, рівень нормативно-правового закріплення демократичних принципів, а також інститутів значною мірою виражає ступінь їх реального розвитку. З іншого боку, саме в умовах демократії право знаходить своє власне буття і свій власний зміст.

Отже, особисті ста цінність права як соціального явища полягає в тому, що право має глибокий особистісний зміст, оскільки виражає справедливу міру свободи і виступає як рівна міра свободи. У цій якості право може надавати людині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного і безпечного життя. Соціальна свобода, не пов'язана правом, поза правом, може переростати у сваволю чиновників і несправедливість для більшості людей. Право виступає силою, яка в змозі протистояти беззаконню, відкрити особі доступ до благ, зняти суперечності між особистою свободою і соціальним добробутом, виступити діючим способом соціальної захищеності людини. У цьому проявляється гуманістичний характер права.

Висновок

Розглянувши основні питання теми можна прийти висновку, що кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце.

Засобом гарантування прав і охорони особистості в державі є право. Саме тому воно є великою суспільною цінністю. А втіленням ідеалів свободи і справедливості, є правова держава. На різних етапах історичного розвитку Україна постійно зазнавала впливу з боку різних держав, кожна з яких здійснила свій внесок у правову думку сучасної України. Проте, сьогодні, коли наша держава здобула незалежність, нам як ніколи потрібно чітко сформувати власну систему права, визначити його цінність та роль для суспільних відносин та формувати в майбутніх поколіннях свідоме розуміння та повагу до правових цінностей, адже вони є основою побудови громадянського суспільства, як епопею розвитку цивілізації.

Дослідження питання цінності права в сучасному суспільстві, як бачимо, має важливе наукове та практичне значення. Знання про цінність права дає можливість звернути увагу на ключові характеристики права, що в свою чергу, сприяє підвищенню ролі права у суспільстві, ліквідації правового нігілізму, підвищенню рівня правосвідомості і правової культури, прагнення до правової проінформованості та забезпечення правової освіченості населення.

Сьогодні загострюється необхідність знання права. Без цих знань достатньо важко знаходитись в сучасному суспільстві. Знання юридичних правил та норм поступово входить в життя кожної людини і в зміст ї правового життя, правової культури, виховання, що зумовлює зростання цінності права в сучасному житті.

У даній роботі, я намагалась довести, що уявлення особистості про право, як цінності має вплив на регулювання суспільних відносин. І від оцінки права, як цілі та як засобу її досягнення залежить ефективність дії правових норм. І що найголовніше, відповідність правових норм їх доцільності і ціннісним уявлення громадян сприяє їх правовій і соціально-активній поведінці, та багато в чому вирішує завдання формування розвиненої і гармонійної особистості, що сприятиме розвитку та вдосконалення громадянського, правового суспільства.

Список використаної літератури

1. Історія вчень про державу і право: навч. посіб. /О. М. Мироненко, В.П. Горбатенко. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 456 с.

2. Теорія держави і права: навч. посіб. /Ю.А. Ведєрніков, А. В. Папірна. - К.: Знання, 2008. - 333 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

3. Политико-правовые ценности: история и современность /под. ред. В. С. Нерсесянца. - М., 2000.

4. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М., 2000 с. 38

5. Історія вчень про державу і право: навч. посіб. /Кормич А. І. - К.: Правова єдність, 2009.- 312с.

6. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 304 с.

7. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) // Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (переклад і рукопис конституції Пилипа Орлика з фото сторінок).

8. Шульженко Ф.П. Держава і право в суспільно-політичній думці України: основні етапи розвитку. -- К., 1995.

9. Пасько Я.І. Соціальна держава і громадянське суспільство: співпраця versus протистоння. Монографія. - К.: ПАРАПАН, 2008.-272 с.

10. Історія держави і права України. Словник термінів і понять./В.В. Щукін, Н. В. Сугацька, А. М. Павлюк/ Під ред. М. М. Шитюка. - К.: Кондор, 2011. - 284с.

11. Раянов Ф.М. Правовая организация общественной жизни: Теория и практика // Государст-во и право. - 2004. - № 12. - С. 5-9.

12. Топорнин Б.Н. Сильное государство - объективная потребность времени // Вопросы философии. - 2001. - № 7. - С. 3-24.

13. Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при социализме. - Харьков, 1970. - 208 с.

14. Андрєєва Т.О. Від феномена людини до феномена людства. - Донецьк: ДонНУ, 2002. - 237 с.

15. Основи правознавства: Підручник / За загальною ред. В.С. Журавського/ Наук. ред. Мельник М.І., Хавронюк М.І. - К.: Юридична думка, 2004. - 424с.

16. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В.М. Субботін, О.В. Філонов,

Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров. - К.: Знання, 2005. - 327 с. - (Вища

освіта XXI століття)

17. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002

18. Явич Л. Сущность права. - Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. -

353 с.

19. Філософія права. Навч. посібник /М.В. Костицький, Б.Ф. Чміль, О.Є.Маноха та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 462 с.