Характеристика обставин, що виключають кримінальну відповідальність

Отже, проведений аналіз дає підстави стверджувати, що необхідна оборона, як і інші обставини, що виключають злочинність діяння, спрямована на поліпшення відносин у суспільстві в цілому. Разом з тим встановлення чітких меж та умов її правомірності сприяє підвищенню відповідальності громадян за власні вчинки, оскільки використання обставин, що виключають злочинність діяння, пов'язане з порушенням прав інших людей, заподіяння їм шкоди, а навряд чи будь-хто хоче, щоб порушувалися його власні права, свободи, чи законні інтереси.

Помилкове розуміння і застосування законодавства про необхідну оборону, що призводить до судових помилок, обмежує права громадян на законний захист і сприяє створенню ситуацій некараності злочинців. Тому автор вважає необхідним ще раз наголосити на актуальності дослідження даної проблеми, її сумлінному і всебічному розгляді працівниками судових органів.

РОЗДІЛ ІІІ. КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ

На всіх етапах розвитку світової та вітчизняної юридичної науки крайня необхідність вважалась на рівні з необхідною обороною однією з основних обставин, що виключали злочинність діяння, правомірною, соціально корисною поведінкою особи, і тому є найбільш розробленою у науці кримінального права.

Для кращого розуміння сутності поняття крайньої необхідності автор вважає за подрібни зробити попередній аналіз декількох ключових питань що безпосередньо торкаються даної проблеми. Зокрема еволюції даного явища в світовій юридичній думці, юридичної оцінки крайньої необхідності в законодавствах інших країн та співвідношення даної обстави, що виключає злочинність діяння з іншими.

Слід лише зазначити, що чинне кримінальне законодавство говорить про крайню необхідність таке: "не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності".

Що ж до історії даного явища, то проблема крайньої необхідності була відома ще давньоримським юристам. Зокрема було відомо про фізичне та психічне насильство, як основу для виправдання своїх діянь, а також, що вчені визнавали фізичне насильство більш вагомим аргументом, ніж психічне. Таке насильство мало бути досить вагомим: actus me invito factus, non meus actus - діяння, вчинене мною проти моєї волі, не є моїм діянням. Хоча таке трактування не відповідає повністю змісту, який вкладається у сучасне розуміння крайньої необхідності, можна вести мову про певні її зародки.

Згадки про крайню необхідність у правових джерелах доби Київської Русі були далекими від її сучасного розуміння і тому викликають суперечності.

З більшою впевненістю може йти мова про законодавче закріплення інституту крайньої необхідності, лише розглядаючи литовські статути. Так Третій Литовський статут допускав у випадку голоду здачу ворогові замку і за такий вчинок не передбачалась кримінальна відповідальність, хоча це діяння за звичайних обставин вважалось тяжким політичним злочином.

У законодавстві Російської імперії інститут крайньої необхідності вперше з'явився у Воїнському статуті 1716 року. У ньому, зокрема передбачалось, що покараний буде той, хто зруйнує чи спалить двори, паркани, але за винятком того, хто діяв за крайньої потреби. Також в цьому статуті говорилось що не підлягає покаранню той хто вкраде їстівне через голод і свій стан зможе довести.

В подальшому поступове становлення цього інституту на українських землях відбувалось у таких документах, як проект "Уголовного уложения" 1813 року, кримінальному кодексі Австрійської імперії 1803 року, "Уложеннях" 1845 та 1903 років.

Але вперше саме поняття "крайня необхідність" з'явилось тільки в ст.20 кримінального кодексу УРСР 1922 року. Подальший розвиток поняття крайньої необхідності отримало у Основних началах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних країн 1924 року, кримінальному кодексі 1960 року і у проекті Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1991 року.

Що стосується юридичної оцінки крайньої необхідності в законодавстві зарубіжних країн, то в першу чергу слід зазначити, що в більшості кримінальних кодексів традиційно крайня необхідність визначалась не як обставина, що виключає злочинність діяння, а як підстава звільнення від кримінальної відповідальності.

Найбільший вплив на формування поняття крайньої необхідності у кримінальному праві європейських країн здійснила германська доктрина. У Кримінальному кодексі Німеччини міститься дві різні норми: крайня необхідність за відсутності протиправності, тобто правомірна крайня необхідність, або "загальна" крайня необхідність та крайня необхідність що виключає або пом'якшує вину, її ще називають "виключна" крайня необхідність. Відповідно юридичною підставою виключення відповідальності за заподіяння шкоди за К.К. Німеччини є відсутність або протиправність, або винності в діях заподіювача шкоди на відміну від країн загального права, таких як Велика Британія чи США. Де ці обставини, відносяться до виправдувальних та тих, що виключають вину.

У Німецькому кримінальному праві крайня необхідність ґрунтується на обранні з "двох лих меншого", але регулювання відносин в рамках цієї обставини за К.К Німеччини має свої особливості. У будь - якому випадку під крайньою необхідністю розуміється стан наявної небезпеки для право охоронюваного блага, який можна усунути тільки завдяки заподіянню шкоди іншому право охоронюваному благу.

Аналогічним чином сформульовано поняття "загальної" та "виключної" крайньої необхідності у Кримінальних кодексах Швейцарії, Норвегії та Данії. До країн, що відносяться до континентальної системи права, належить також Іспанія. Відповідно до ч.5 ст.21 КК Іспанії стан крайньої необхідності визначається як запобігання заподіянню шкоди собі або іншій особі шляхом заподіяння шкоди правам іншої особи або "порушення зобов'язань".

Слід звернути особливу увагу на кримінальне законодавство Польщі. Кримінально - правова норма, яка регулює крайню необхідність, закріплена ст.26 К.К Польщі. Заслуговує на увагу положення, відповідно до якого у разі перевищення меж крайньої необхідності суд може застосувати надзвичайне пом'якшення покарання і навіть відмовитись від його призначення.

Не менш цікавим є з'ясування поняття крайньої необхідності у кримінальному праві мусульманських країн. Так, у кримінальному законодавстві Хашимітського Королівства Йорданія під крайньою необхідністю розуміються обставини, що виникли природно, або внаслідок заподіяння шкоди будь - яким право охоронюваним інтересам. Крайня необхідність за законодавством Йорданії, є однією з підстав звільнення від кримінальної відповідальності, хоча поняття крайньої необхідності у К.К. Йорданії немає. Під крайньою необхідністю розуміються обставини, або умови що виникли природно, а заподіяна в стані крайньої необхідності шкода має бути менш значеною порівняно з відвернутою що відповідає положенням кримінальних законів Німеччини, Франції, Росії, Польщі, Казахстану, Іспанії.

Суттєво відрізняється підхід до визначення крайньої необхідності порівняно з континентальною системою права у країнах загального права.

Так, американське кримінальне законодавство базується на суб'єктивному сприйнятті особою небезпеки, що загрожує. Підставою допустимості заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є захист "колективного інтересу" на відміну від самозахисту, при якому захищається інтерес "індивідуальний". Суть крайньої необхідності полягає в тому, що особа, знаходячись у певній ситуації, що виникла не з її вини, а частіше під впливом сил природи, з двох лих обирає найменше, хоча при цьому діє всупереч закону. злочинність діяння необхідний оборона кримінальний

У англійському кримінальному законодавстві слід звернути увагу на правило необхідності, сформульоване Джеймсом Стифеном, згідно з яким виправдальне посилання на необхідність не приймалось.

Відповідно до "правил Стифена" особа не може бути звільнена від кримінальної відповідальності в разі: 1) коли відвернута шкода була меншою, ніж злочин, вчинений для того, щоб відвернути цю шкоду; 2) коли шкода могла бути усунена іншим шляхом, окрім вчинення злочину; 3) якщо заподіяна шкода більша , ніж це було необхідно для відвернення шкоди. Таке положення було закріплене у 1990 році рішенням Палати лордів, в якому зазначалось, що існування у загальному праві принципу необхідності, згідно з яким може бути виправданим таке діяння, яке в іншому випадку було б незаконним, сумніву не викликає.

Однак на практиці застосування цього принципу було обмежене трьома групами справ, так званими справами публічної приватної необхідності. Це справи в яких йдеться про врятування майна в публічних або в приватних інтересах, справи про небезпеку, яка загрожує безпосередньо обвинуваченому або його майну та справи в яких обвинувачений вчинив дії з метою надання допомоги іншій особі без її згоди.

Таким чином, суть поняття крайньої необхідності як за законодавством континентальної системи права, так і загальної системи права полягає у колізії, тобто зіткненні правових інтересів, і як засіб розв'язання цієї колізії виступає "вибір меншого лиха".

Аналіз наукових праць минулого століття свідчить про те, що навіть за умов досить чіткої визначеності природи крайньої необхідності серед радянських криміналістів не було єдиної думки щодо її місця в системі інших обставин, які на той час виключали кримінальну відповідальність. Так А.Санталов відносив крайню необхідність до "обставин, що виключають суспільну небезпеку діяння", Н.Овезов - до "обставин, що усувають суспільну небезпеку та протиправність діяння", А.Красіков - до обставин, що виключають кримінальну відповідальність та караність діяння", Н.Семеренкова - до тих що звільняють від кримінальної відповідальності.

Аналіз ознак обставин, що виключають злочинність діяння, і позицій вчених дозволяє дійти висновку, що ті чи інші ознаки крайньої необхідності в певній мірі притаманні всім обставинам що виключають злочинність діяння, і у теоретичному плані реалізація будь-якої з них відбувається за умов, подібних до стану крайньої необхідності.

Деякі вчені, зокрема такі як Н.Лісова навіть говорять про те, що крайня необхідність має 100% схожості з фізичним та психічним примусом та 80% схожості з діянням, пов'язаним з ризиком та виконанням спеціального завдання з попередження та розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

На кожному етапі вдосконалення вітчизняного кримінального законодавства змінювався пріоритет інтересів, які мали захищатися в умовах крайньої необхідності. Превалювання інтересів особи над інтересами суспільства та держави, які захищаються актом крайньої необхідності, цілком відповідає вимогам ст.3 Конституції України, в якій закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Ще в п'ятдесятих роках минулого століття провідні юристи дійшли висновку, що стан крайньої необхідності виникає тоді, коли певним, охоронюваним правом інтересам загрожує небезпека їх порушення. За чинним кримінальним законодавством стан крайньої необхідності обумовлюється наявністю двох головних підстав. Першою підставою є безпосередньо небезпека, яка загрожує суспільним інтересам чи інтересам держави. Другою ж визначається неможливість негайно відвернути небезпеку, що виникла, іншими засобами, крім вчинення діяння, яке підпадає під ознаки дії передбаченої кримінальним законом. Це дозволяє зробити висновок, що само по собі виникнення небезпеки ще не є достатньою підставою для виправдання заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. Така необхідність і визнається крайньою тому, що викликається обстановкою, за наявності якої особа вимушена спричинити шкоду як останній крайній засіб відвернення небезпеки, яка загрожує, оскільки інші засоби відсутні чи недостатні.

Щодо визначення не злочинності діяння, вчиненого у стані крайньої необхідності, у кримінально - правовій доктрині підходили по різному. Більшість юристів і дослідників вважали, що такі діяння не є суспільно небезпечними. На їх думку, оскільки суспільна небезпечність є основною ознакою діяння злочинного, то її відсутність автоматично виключає всі інші ознаки злочину. Але наприклад дослідник О.Трайнін в свій час наполягав на суспільній небезпечності діяння, вчиненого у стані крайньої необхідності, оскільки має місце зіткнення двох правомірних інтересів, одному з яких заподіюється шкода. Водночас цей дослідник визнавав крайню необхідність правомірними діяннями.

Центральним питання будь - якої обставини що виключає злочинність діяння є умови її правомірності. А умови правомірності крайньої необхідність, на думку автора, з поміж інших обставин викликає найбільшу кількість суперечностей серед дослідників.

При здійсненні акту крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило не джерелу виникнення небезпеки, а іншим охоронюваним кримінальним правом інтересам, тому і умови правомірності крайньої необхідності повинні бути достатньо суворими.

Такі вчені, як М.Бажанов, В.Сташис, В.Тацій говорять що стан крайньої необхідності виникає за сукупності двох головних елементів: небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, та неможливості усунути ці розбіжності іншими засобами, крім заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам. Додатковим ж ознаками діяння, вчиненого в цьому стані вони називають наявність мети, спрямованість заподіяння шкоди, характер дій, своєчасність заподіяння шкоди, межі заподіяння шкоди.

Подібним підходом відзначається і М.Коржанський, але його варіант умов настання крайньої необхідності цікавий насамперед запропонованим автором переліком сил що породжують стан крайньої необхідності. Зокрема він говорить що небезпеку яка створює стан крайньої необхідності породжують дії сил природи, фізіологічні і патологічні процеси, напад тварин, дії людей, витоки підвищеної суспільної небезпеки. Під останніми він розуміє автомобільні та інші транспортні засоби, радіоактивні матеріали, сильнодіючі речовини.

П.Матишевський пропонує виходити з наступних умов, що визначають правомірність дій у стані крайньої необхідності: 1) Наявність небезпеки заподіяння шкоди об'єктові захисту; 2) небезпека, що виникла, має бути наявною, дійсною, тобто вона виникла, існує і ще не минула; 3) небезпека має бути невідворотною; 4) шкода має завдаватися так званим третім особам; 5)особа завдає шкоду, будучи зобов'язаною або вимушеною до цього об'єктивними обставинами; 6) заподіяна шкода має бути меншою, ніж відвернена шкода.

Останнім часом в юридичній науці з'явились і інші підходи до визначення умов правомірності крайньої необхідності. Так, ці умови розподіляються на ті що відносяться до небезпеки, яка загрожує та ті що відносяться до захисту від цієї небезпеки.

Даний підхід передбачає, що небезпека, що виходить від різноманітних джерел має загрожувати особі чи правам цієї особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави. Вона повинна бути наявною, тобто безпосередньо загрожувати заподіянням суттєвої шкоди особистим або суспільним інтересам. Також вона повинна бути реальною, та такою. Яку неможливо усунути за даних обставин іншими засобами, як тільки шляхом заподіяння шкоди інтересам третіх осіб.

Умови, які характеризують захист від небезпеки обов'язково повинні включати в себе захист, спрямований на охорону інтересів осіб суспільства, держави. Шкода в стані крайньої необхідності повинна заподіюватись не особам, які створили небезпеку а третім стороннім особам. Захист має бути своєчасним, а шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відведена, або дорівнювати їй.

Таким чином, здійснений огляд різних наукових позицій щодо умов правомірності крайньої необхідності переконливо засвідчує, що хоча, підходи до їх розгляду дещо розрізняються, суть, та зміст які вкладають вчені в ці умови, є майже ідентичним.

Тому можна попередньо підсумувати, що даючи правову оцінку діянню, вчиненому у стані крайньої необхідності, в кожному конкретному випадку необхідно проводити зіставлення значущості тих цінностей, яким шкода заподіяна, і тих, від яких вона відвернута. При зіставленні таких інтересів, як життя і здоров'я людини -- з одного боку, і майнових інтересів -- з другого, перевага має бути віддана першим. Отже, врятування перших шляхом нанесення шкоди другим буде розглядатись як стан крайньої необхідності. При зіставленні майнових інтересів з двох боків -- пріоритет, насамперед, визначається грошовими показниками, історичним, культурним значенням майна.

Слід зазначити, що незважаючи на те, що дії в стані крайньої необхідності виключають злочинність діяння, вони не виключають можливості пред'явлення цивільно-правового позову в порядку ст. 445 ЦК України з метою відшкодування заподіяних збитків. Суд, розглядаючи справу, може з урахуванням обставин справи постановити рішення про звільнення від відшкодування повністю або частково, а також покласти обов'язок по відшкодуванню на третю особу, якщо дії в стані крайньої необхідності були вчинені в її інтересах.

Питанням, детальний аналіз якого став можливий тільки з прийняттям нового кримінального кодексу України, стало дослідження перевищення меж крайньої необхідності, оскільки у попередньому кримінальному кодексі про дане поняття прямо не йшлося в сукупності з загальним поняттям про крайню необхідність.

Виходячи з чинного законодавства, особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності за наявності наступних умов: 1) шкода правоохоронюваваним інтересам заподіюється у стані крайньої необхідності 2) така шкода заподіюється умисно; 3) заподіяна шкода право охоронюваним інтересам повинна бути більшою за шкоду, що була відвернена; 4) стан особи в момент заподіяння шкоди давав їй можливість правильно оцінити співвідношення заподіяної шкоди і шкоди відверненої. Межа крайньої необхідності, по суті, є межею між діяння незлочинним та злочинним.

При перевищенні меж крайньої необхідності, нерідко порушується пріоритет об'єктів кримінально - правової охорони, що не може бути виправдано наявністю стану крайньої необхідності. Наприклад, вчиняється вбивство для отримання свободи, спричиняється шкода здоров'ю за рахунок збереження певних матеріальних цінностей.

Законодавство України, зважаючи на надзвичайні обставини. У яких перебуває особа, яка вчинює діяння, передбачив неможливість покладення кримінальної відповідальності на особу за заподіяння у стані крайньої необхідності більшої шкоди, ніж відвернена, за умови перебування її у стані сильного душевного хвилювання.

Виходячи з такого законодавчого закріплення можна зробити висновок, що у діянні особи містяться ознаки перевищення меж крайньої необхідності, однак у зв'язку з особливими обставинами відповідальність не може настати. Деякі дослідники не погоджуються з подібним законодавчим формулюванням і досить слушно пропонують замінити існуюче формулювання наступною редакцією: " Не є перевищенням меж крайньої необхідності і як наслідок не є злочином заподіяння більш значної шкоди, ніж відвернена шкода, якщо в наслідок сильного душевного хвилювання. Викликаного небезпекою, що загрожувала, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці".

Досить важливим аспектом є те, що законодавче формулювання перевищення меж крайньої необхідності дає можливість тлумачити як правомірне заподіяння рівнозначної шкоди шкоді відверненій. Заподіяння рівнозначної шкоди попереднім кримінальним законодавством визнавалось злочином. Такий підхід законодавства породив суперечки у кримінально - правовій науці з даної проблеми, тобто, чи вважати заподіяння рівнозначної шкоди, як перевищення меж крайньої необхідності чи ні.

Так Н.Чернишова визначає суть крайньої необхідності у тому, що вона є засобом збереження вищих цінностей, і вважає, що шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, є правомірною, коли вона менш значна, ніж відвернена, а усунення небезпеки за рахунок завданої рівноцінної шкоди не може визнаватися як такою, що завдана у стані крайньої необхідності.

Іншу думку висловлює М.Баулін. Він вважає, що граничною і правомірною у стані крайньої необхідності повинна визнаватися заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді відверненій або є менш значною, ніж остання.

Отож, роблячи попередні підсумки слід зазначити, що крайня необхідність полягає у зіткненні двох охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб, суспільних інтересів чи інтересів держави, коли захистити один із них можна тільки шляхом заподіяння шкоди іншому. За певних умов таке заподіяння шкоди розглядається як правомірне. Для більшості громадян дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є реалізацією його суб'єктивного права, а для певних категорій службових осіб - обов'язком.

ВИСНОВКИ

Основним завданням кримінального законодавства України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Механізмом такого правового забезпечення є Кримінальний Кодекс України, яким за вчинення суспільно небезпечних діянь встановлене відповідне покарання. Водночас цим кодексом передбачені і такі діяння, які за зовнішніми ознаками, хоча і збігаються з ознаками складу злочину, але за певних умов кримінальна відповідальність за їх вчинення не настає.

Тривалу еволюція юридичних досліджень складних життєвих ситуацій в яких справедливим було б не покладати на людину кримінальну відповідальність, в Україні було завершено закріпленням на законодавчому рівні інституту обставин що виключають злочинність діяння. На сучасному етапі розвитку кримінального законодавства України юридично визнано 8 таких обставин.

Найпоширенішою, а отже однією з найважливіших обставин що виключають злочинність діяння залишається необхідна оборона. Це логічно пояснюється, адже захист себе, власних прав і інтересів є невід'ємним правом будь - якого суспільства. Можливість захистити не тільки себе а і ближнього та суспільні інтереси загалом, що також передбачаються поняттям "необхідна оборона", є достойним надбанням демократичної держави. Досконале знання суддями законодавства про необхідну оборону є запорукою злагодженої роботи даного інституту в суспільстві, гарантією реальної можливості громадянам скористатися своїм невід'ємним правом.

Найближче серед обставин, що виключають злочинність діяння, до необхідно оборони стоїть уявна оборона. Але громадянам слід пам'ятати, що можливість відсутності кримінальної відповідальності за уявну оборону передбачена тільки у випадках, коли людина не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення про наявну загрозу.

Також часто близьким у реальному житті до необхідної оборони є затримання особи що вчинила злочин. Даний інститут, з поміж інших обставин що виключають злочинність діяння, є одним з тих що не викликає жодних дискусій щодо своєї суспільної користі. Адже він запобігає вчиненню злочинцями нових правопорушень, створює загальну атмосферу законності і одночасно забезпечує здійснення правосуддя щодо порушників.

Обставиною що виключає злочинність діяння, яка завжди найбільше цікавила дослідників є крайня необхідність. Це пояснюється складною юридичною природою даного інституту, адже при здійснені акту крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило не джерелу виникнення небезпеки, а іншим охоронюваним кримінальним правом інтересам. Тому правомірність застосування законодавства щодо крайньої необхідності викликає найгостріші суперечності серед дослідників даної проблеми.

Інші обставини що виключають злочинність діяння хоча і не є новими для юридичної науки, але законодавчого закріплення в Україні набули лише після прийняття нового Кримінального Кодексу 5 квітня 2001 року. Визнання фізичного або психічного примусу, виконання наказу або розпорядження, діяння пов'язаного з ризиком та виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організацій, як самостійних обставин що виключають злочинність діяння, безумовно показово засвідчує розвиток і вдосконалення української системи права. А ґрунтовний і всебічний аналіз даних обставин повинен стати одним з головних завдань подальших досліджень і наукової розробки в юридичній літературі з кримінального права.

Завданням подальших досліджень повинен стати ретельний аналіз чинного законодавства, що регламентує обставини що виключають злочинність діяння, з метою створення наукових праць які б найбільш доступно і точно роз'яснювали умови правомірності використання кожної з зазначених обставин.

Обставини, що виключають злочинність діяння повинні стати відомими та зрозумілими для всіх верств населення, а їх виконання - типовою поведінкою у конкретних ситуаціях.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

1. Нормативні акти

· Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №25-26.

· Про судову практику у справах про необхідну оборону. - Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002. // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1973 - 2003) / за заг. ред. В.Маляренка. - К. 2003.

· Закон України "Про міліцію" від 30 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4 . - С.20.

2. Монографії

· Александров Ю. Кримінальне право України. Загальна частина. - К., 2004.

· Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права. - М., 1991.

· Баулин Ю. Обстоятельства исключающие преступность деяния. - Харків, 1991.

· Блинников В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния в уголовном праве России. - Ставрополь, 2001.

· Бойко А. Римское современное уголовное право. - С.Пб., 2003.

· Владимиров Л. Учебник русского уголовного права. Общая часть. - Харків, 1889.

· Волкотруб С. Кримінальне право України. - К., 2004.

· Домахин С. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. - М., 1955.

· Іванов Ю. Кримінальне право України. Загальна частина. - К., 2002.

· Козак В. Вопросы теории и практики крайней необходимости. - Саратов, 1981.

· Коржанський М. Уголовне право України. - Частина загальна. - К., 1996.

· Кримінальне право України: Загальна частина. / За ред.. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - К., 2001.

· Матишевський П. Кримінальне право України: Загальна частина. - К., 2001.

· Наумов А. Российское уголовное право. Общая часть. - М., 1996.

· Овезов Н. К вопросу об обстоятельствах, устраняющих общественную опасность и противоправность деяния в советском уголовном праве. - Ашхабад, - 1972.

· Орехов В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Спб., - 2003.

· Пионтковский А. Курс советского уголовного права. - М., 1970. - Т.2.

· Савченко А. Сучасне кримінальне право України. Курс лекцій. - К., 2005.

· Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответственность. - Л., 1956.

· Трайнин А. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М., 1951

· Уголовное право зарубежных стран: Общая часть. / Под. Ред. Козочкина И. - М., 2003.

· Фріс П. Кримінальне право України. Загальна частин - К., 2004.

· Чернишова Н. Кримінальне право України. Загальна частина. - К., 2003.

· Щепельков В. Уголовный закон: преодоление противоречий и неполноты. - М., 2003.

· Якубович М. Учение о необходимой обороне в советском криминальном праве. - М., 1961.

3. Періодичні видання

· Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах. // Міліція України. - 2003. - №6.

· Володарський В. Необхідна оборона, перевищення її меж і деякі випадки кваліфікації. // Право України. - 2000. - №6.

· Келина С. Обстоятельства исключающте преступность деяния: понятия и виды. // Уголовное право. - 1999. - №3.

· Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід). // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №3.

· Лемешко О. Здійснення правомірного контролю, як спеціальна обставина, що виключає кримінальну відповідальність за потурання злочину. // Вісник академії правових наук України. - 2000. - №3.

· Лісова Н. Крайня необхідність: особливості визначення поняття. // Прокуратура, людина, держава. - 2005. - №1. - С.44.

· Лісова Н. Крайня необхідність у кримінальному праві зарубіжних країн. // Вісник прокуратури. - 2006. - №11. -С.105.

· Лісова Н. Місце крайньої необхідності в системі обставин, що виключають зочинність діяння. // Вісник прокуратури. - 2006. - №5.

· Михайлов В. Ситуації правомірної шкоди ( обставини що виключають злочинність діяння) за кримінальним законодавством країн СНД. // Вісник Академії правових наук України. - 2007. - №4.

· Островська Н. Необхідна оборона та умови її правомірності. // Юридичний вісник України. - 1999. - №2.

· Якимець Т. Розвиток інституту крайньої необхідності в українському кримінальному праві. // Право України. - 2007. - №9.

Размещено на Allbest.ru