Поняття та правове становище основних суб’єктів трудових правовідносин

Більшість науковців серед ознак, які характеризують трудову правосуб'єктність роботодавців, називають наявність права прийому і звільнення працівників; організаційну і майнову відокремленість (самостійність); наявність грошових коштів для оплати праці; можливість самостійно нести відповідальність за виконання зобов'язань, що випливають з трудових правовідносин.

Найпершою ознакою правосуб'єктності роботодавців є можливім приймати і звільняти працівників. Ця правомочність випливає, переважно, з законодавства, хоч може визначатися і на інших підставах.

Якщо говорити про громадян-власників, то цілком зрозуміло, що роботодавчі властивості виникають із досягненням повноліття. Тобто трудова правосуб'єктність громадян-роботодавців за віком її настання не збігається з трудовою правосуб'єктністю громадян-працівників. І хоча суб'єктом права власності громадяни можуть бути навіть до досягнення повноліття використовувати працю інших громадян як роботодавці вони можуть л досягнувши 18-річноговіку.

Трудова правосуб'єктність юридичних осіб за загальним правилом виникає з моменту їх державної реєстрації. Саме факт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності чи легалізації, наприклад, громадського об'єднання у встановленому законом порядку, з якого вони набувають статусу юридичної особи, є тим моментом, з якого виникає як загальна цивільна, так і трудова правосуб'єктність власників - юридичних осіб. Трудове право України: Академічний курс: Підручник / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006 - С. 80

Більшість представників науки трудового права вважають, що не можна ототожнювати трудову правосуб'єктність з цивільною правосуб'єктністю юридичних осіб. Право прийому та звільнення працівників може належати і деяким суб'єктам, що не користуються статусом юридичної особи. Але їх трудова правосуб'єктність, як видається, все одно пов'язана з цивільною правосуб'єктністю і залежить від неї. Ті ж самі філії чи представництва утворюються юридичними особами для забезпечення виконання статутних цілей та завдань цих юридичних осіб і наділяються ними певними повноваженнями для самостійної участі у цивільному обороті. Отож, можна говорити про їх цивільну правосуб'єктність, яка хоч і це повною мірою відповідає правосуб'єктності юридичної особи, проте вона наявна. Наприклад, згідно з Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків, філія банку - банківська установа, яка не є юридичною особою, діє від імені головного банку на підставі окремого положення, має свій субкореспондентський рахунок і МФО або працює на єдиному кореспондентському рахунку з головним банком та проводить банківські операції, передбачені положенням про філію за умови наявності і п межах дозволу, наданого банком - юридичною особою. Отже, якщо юридична особа як власник частину своїх повноважень делегує утвореним нею відокремленим підрозділам, то реалізуючи право власності, вправі використовувати працю громадян, тобто бути роботодавцями.

Закон України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" назви філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб, що є юридичними особами, платниками збору на обов'язкове соціальне страхування, у тому числі на випадок безробіття, а отже, юридично визнає за ними трудову правосуб'єктність.

Інакший підхід до питання трудової правосуб'єктності держави як суб'єкту права власності. Як відомо, свої повноваження власника держава реалізує через створені нею органи. У загальнодержавній власності - через Верховну Раду України; в комунальній - через обласні, районні, міські, селищні і сільські ради народних депутатів. Тому цілком очевидно, що саме ці органи і були уповноваженими суб'єктами, які виступатимуть роботодавцями у вина реалізації державою своїх повноважень власника.

Другою основною ознакою трудової правосуб'єктності роботодавців майнова самостійність. У юридичній літературі, характеризуючи цю ознаку роботодавця, деякі автори вважають, що достатньо мати фонд заробітної плати і самостійно ним розпоряджатися. Можливо, на той час, коли роботодавцями фактично представлені лише державні підприємства, установи, організації, фонд оплати праці є ознакою їх трудової правосуб'єктності. У наш час, напевне, обмежуватися лише фондом оплати праці не можна. Фонд оплати праці компенсує тільки прямі затрати на використання робочої сили. Сучасний роботодавець повинен мати достатньо коштів для забезпечення за свій рахунок цілої низки пільг матеріального характеру для своїх працівників. А в разі заподіяння шкоди їх здоров'ю в процесі трудових відносин він повинен мати кошти для відшкодування завданих збитків.

Аналіз норм окремих законодавчих актів показує, що роботодавець зобов'язаний виплачувати працівникові не просто заробітну плату, а оплату у розмірі не нижче від встановленого державою мінімального рівня. Тому майнові можливості його повинні бути достатніми для забезпечення його вимоги.

Третьою ознакою правосуб'єктивності роботодавців є їх здатність забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Цю ознаку, незважаючи на її очевидність і легальне закріплення, не завжди визнавали у юридичній літературі. Більше того, автори колективної монографії "Права підприємства в галузі організації праці" спробували виділити цю ознаку для характеристики підприємств як роботодавців, проте не були підтримані відомими вченими трудовиками. Послідовним у цьому плані виявився хіба що О.В. Смірнов, котрий у ранніх своїх працях, так і тепер твердо обстоює позицію створення роботодавцем "необхідних умов для якісної і високопродуктивної роботи". Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. - Львів: Видавничий центр Львів, національного ун-ту імені Івана Франка. - 1999 - С. 166

Варто відзначити, що законодавець недаремно наголошує на необхідне забезпечувати для всіх працівників належні умови праці. Ця вимога випливає, самої сутності трудового права як права соціального, яке виникло як засіб охорони праці. А належні умови праці повинен забезпечувати роботодавець.

Можна заперечити цю ознаку, вважаючи, що всі ці обов'язки скоріше становлять зміст трудових правовідносин, а не передумови роботодавчої правосуб'єктності, бо забезпечення відповідних умов праці покладається вже фактичного роботодавця, тобто на особу, яка вступила у трудові правовідносин найнявши певного працівника, а, отже, яка реалізувала свою роботодавчу правосуб'єтивність. Логіка у такому запереченні є тільки на перший погляд. Законодавець недаремно вимагає, щоб роботодавець, укладаючи трудовий договір, а отже, ще до виникнення трудових правовідносин, прийняв на себе зобов'язання створити працівникові безпечні та нешкідливі умови праці. Така вимога, по суті є передумовою його правосуб'єктності. Не може бути роботодавцем особа, неспроможна забезпечити працівникові умови праці, необхідні для виконані роботи. Тим більше, що головні з таких умов праці визначені законодавством працю або колективним договором.

Отже, визнаючи роботодавця суб'єктом трудового права, держава наділяє його правами, необхідними, як мінімум, для того, щоб він міг виступати як суб'єкт трудових правовідносин. Оцінюючи правосуб'єктність роботодавця як потенційного учасника останніх, слід виділити такі її елементи: спроможність надання роботи працівникові і створення належних умов його праці; спроможність оплатити його працю; несення відповідальності за невиконання працівником покладених на нього трудових обов'язків. Ярошенко О.М. Правосуб'єктність роботодавця та її зміст // Проблеми законності - 2001. - Вип. 51 - С. 129

Розділ 2. Загальна характеристика інших суб'єктів трудового права

2.1 Профспілковий орган підприємства як суб'єкт трудового права України

Окрім працівника і роботодавця, суб'єктами трудового права виступають також інші організації та органи. КЗпП, Законами України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про організації роботодавців", "Про колективні договори і угоди" та іншими нормативно-правовими актами врегульовано правовий статус трудових колективів, професійних спілок, виборних органів професійних спілок, організацій та об'єднань роботодавців, Національної ради соціального партнерства, Національної служби посередництва та примирення. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. -- 4-те вид., стер. -- К.: Вікар, 2006. -- с.146

У відповідності зі ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності» від 15.09.99 р. профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво й захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво й захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

Теорія профспілкового представництва була розроблена ще за радянських часів, коли профспілки фактично були державними організаціями. Їх діяльність будувалась за територіально-виробничим принципом, що виключало можливість існування декількох профспілок, які захищали б інтереси різних груп працівників. Вони здійснювали захист не тільки своїх членів, а усіх працівників того або іншого підприємства, установи, організації, у тому числі представників адміністрації. Так, існує точка зору, що профспілкове представництво ґрунтується на законі, оскільки, виступаючи в ролі представників колективів працівників (в тому числі і не членів профспілки), профспілкові органи діють без будь-якої довіреності з їх сторони.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок. Самі працівники не в змозі протистояти роботодавцю і захищати свої інтереси. Об'єднання працівників у більшій або меншій мірі в змозі це зробити Трудовое право России: Учебник для вузов/ Отв. ред. Лившиц Р.З., Орловский Ю.П.- М.: Юрид. лит, 1998.- С.42. Представництво - це форма, через яку профспілки здійснюють своє соціальне призначення - виражати інтереси працівників, захищати їх права і законні інтереси. З точки зору права - це визнання у найбільш загальній формі правосуб'єктності профспілок у сфері трудових відносин. Воно окреслює межі їх правового становища Пилипенко П.Д. Про участь профспілок у трудових правовідносинах у світлі Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”// Право України.- 2000. - №9. - С.81.

Основні права профспілок перелічені у гл. ІІ Закону України „Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”. Обсяг і характер прав профспілок визначається перш за все метою їх створення, завданнями які перед ними стоять, виконуваними функціями. Цей перелік починається з права на представництво не випадково. Представницький характер повноважень профспілкового комітету складає основу їх правового положення як суб'єктів трудового права. Саме воно пояснює місце профспілок у механізмі соціального партнерства, а цей механізм обумовлює права та обов'язки профспілок як суб'єктів трудового права. У відповідності зі ст. 4 Закону України „Про колективні договори та угоди” профспілкам надається право представляти інтереси працівників як при укладенні колективних договорів (на рівні підприємства), так і при укладенні угод на державному, галузевому та регіональному рівнях.

Весь комплекс представницьких прав профспілок за своєю функціональною спрямованістю Н.А. Циганчук цілком обґрунтовано поділяє на чотири основні групи: організаційно-управлінські права; права у сфері локального правотворення (встановлення умов праці); права у сфері правозастосовчої діяльності (застосування умов праці); контрольно-наглядові права Циганчук Н.А. Професійні спілки як суб'єкти трудового права: автореферат дис. … к.ю.н. - Х., 2004. - С.4.

Професійні спілки є універсальним представником працівників. Універсальність їх представництва проявляється в тому, що профспілки здійснюють свою діяльність на всіх рівнях (організація, галузь, регіон і т. ін.) і беруть участь в усіх формах соціального партнерства. Але у відповідності зі ст. 3 Закона України „Про колективні договори і угоди” від 01.06.1993 р. інтереси працівників можуть представляти й інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи, а у разі їх відсутності - представники трудящих, які обрані або уповноважені трудовим колективом.

2.2 Трудовий колектив як суб'єкт трудового права України

За ст. 252¹ КЗпП України трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на підставі трудового договору (контракту, угоди), або ж інших форм, що регламентують трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив володіє організаційною єдністю, органами управління та цілісною системою відносин. Трудовий колектив має такі основні ознаки об'єднання людей:

1) вільних, які виконують трудову діяльність;

2) які мають спільну мету - досягнення певних трудових результатів;

3) які працюють на підставі укладених ними трудових договорів (контрактів, інших угод про пращо).²

Що ж стосується правосуб'єктності трудового колективу, то в сучасній науковій юридичній літературі це питання залишається досить дискусійним, хоча в радянський період воно не викликало ніякої полеміки. Учені щодо цієї проблеми займають діаметрально протилежні позиції. Якщо одні визнають трудовий колектив суб'єктом трудового права, вважаючи, що за ринкових умов його роль і значення у сфері регулювання найманої праці актуалізують-ся, то інші, навпаки, повністю відмовляють останньому в можливості мати правосуб'єктність, розглядаючи даний колектив як штучне породження радянського ладу.

Правосуб'єктність трудового колективу виникає лише з моменту створення управляючого органу - загальних зборів (конференції). Адже останні - це не постійно діюче утворення. Трудовий колектив, як суб'єкт трудового права, за своєю суттю є складним правовим явищем, оскільки характеризується специфічною соціально-правовою структурою і, будучи наділеним широкими соціально-економічними повноваженнями, виконує відповідні функції

Отже трудовий колектив у широкому розумінні - це об'єднання громадян, які своєю працею беруть участь у діяльності організації на підставі трудового договору з нею. Крім працівників, які виконують звичайні трудові функції, до складу трудового колективу входить адміністрація, тобто посадові особи, головним обов'язком яких є управління процесом праці й керівництво виробничо-господарською діяльністю. Ці посадовці теж включаються до трудового колективу лише остільки, оскільки .між ними й організацією укладено трудовий договір. Разом із тим поняття «трудовий колектив» може тлумачитися й у вузькому значенні, що передбачає тільки колектив працівників (без включення сюди посадових осіб із числа адміністрації). Різне розуміння трудового колективу (в широкому й вузькому сенсі) дає можливість більш повно й диференційовано підходити до змісту статусу цього суб'єкта трудового права в рамках відособленої організації. B.JI. Костюк наголошує, що вузьке трактування категорії «трудовий колектив» міститься й у загальному терміні «працівники», який вживається законодавцем у низці нормативних актів, прийнятих в останні роки. Костюк В.Л. Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення / Кодифікація законодавства у сфері праці та соціального забезпечення: Тези допов. та наук, повідом. учасн. Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 квіт. 2009 p.). - X.: Нац. юрид. акад. України, 2009. -С. 83-87.

Умовами виникнення трудового колективу є поєднання, з одного боку, роботодавця, а з другого, - спільної трудової діяльності працівників, які знаходяться в трудових відносинах з ним. Оскільки за сучасних умов роботодавцем можуть виступати не лише підприємства, то доцільно було б у законодавчому порядку визначити правове положення трудового колективу не на підприємстві, а в роботодавця. Відносини трудових колективів із власниками або уповноваженими ними органами є правовими, але не трудовими, оскільки своїм змістом мають не працю, а лише її організацію й умови, за яких вона здійснюється.

Повноваження трудового колективу і його виборного органу визначаються у статуті підприємства. У статуті підприємства визначається також орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, виборний орган профспілкової організації тощо). Як суб'єкт трудового права трудовий колектив може діяти на рівні підприємства в цілому чи на рівні його структурних підрозділів -- цехів, відділів, виробництв. Трудове право України: Навчальний посібник. В.О. Процевський. - Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2006. - С.56

2.3 Правове становище організацій роботодавців

Якщо професійні спілки створені для захисту інтересів працюючих, інтереси роботодавців, тобто власників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності представляють організації роботодавців. Це громадські неприбуткові об'єднання на засадах добровільності та рівноправності, що створюються з метою представництва і захисту прав та інтересів роботодавців.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єднань є співробітництво з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; забезпечення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладенні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами; сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобігання страйкам тощо.

Організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою. Засновниками організацій роботодавців можуть бути не менш як десять роботодавців або два і більше роботодавців певної галузі для створення галузевої організації роботодавців. Рішення про створення організації роботодавців приймається установчими з'їздами (конференцією) роботодавців, що оформляються протоколом установчого з'їзду (конференції).

Організації роботодавців та їх об'єднань діють на основі статутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Організації та об'єднання підлягають обов'язковій реєстрації. Повноваження організацій роботодавців та їх об'єднань визначені розділом V Закону України «Про організації роботодавців». Їм надано право в порядку, передбаченому їх статутами, представляти і захищати свої права і законні інтереси у відносинах з профспілками та іншими організаціями найманих працівників, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у сфері регулювання соціально-трудових та економічних відносин; брати участь у веденні колективних переговорів по розробленню та укладенню угод на відповідному рівні; брати участь у соціальному партнерстві з метою договірного регулювання та вдосконалення соціально-трудових відносин, досягнення взаємопорозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства, запобігання виникненню та розв'язання колективних трудових спорів.

Організації роботодавців та їх об'єднання на паритетних засадах з представниками професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, органів державної влади та місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості. Також на паритетних засадах їм належить право брати участь в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Особливістю правового статусу організацій роботодавців та їх об'єднань є те, що вони виступають стороною колективного трудового спору (конфлікту), користуються правами сторони такого спору і несуть відповідальність за правильність його вирішення.

На організації роботодавців та їх об'єднання законом покладені обов'язки: сприяти ефективному розвитку вітчизняного ринку праці шляхом його збалансування; попереджувати зловживання монопольним становищем на ринку та виникнення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності; неухильно додержуватися вимог законодавства України та свого статуту; використовувати не заборонені законом засоби захисту прав і законних інтересів роботодавців; брати участь у переговорах, консультаціях з укладення колективних договорів та угод, вирішенні колективних трудових спорів.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

Сторону роботодавців на державному рівні до створення і .реєстрації органі запій роботодавців та їх об'єднань представляє Конфедерація роботодавців України.

Висновки

Таким чином, суб'єкти трудового права - це особи, які володіють трудовою правосуб'єктністю, при реалізації якої вони набувають статусу учасників відносин, регульованих трудовим правом.

Усіх суб'єктів трудових правовідносин можна поділити на дві групи: головні і другорядні. Головні - це такі суб'єкти, які відіграють у трудових правовідносинах провідну роль і забезпечують існування самих трудових правовідносин. Серед головних суб'єктів можна виділити окремі підгрупи, що також відрізняються особливостями правового становища. Першу підгрупу становлять так звані обов'язкові суб'єкти: роботодавці і працівники. Без їхньої участі трудові правовідносини взагалі не виникають.

Працівник - це фізична особа, наділена трудовою правосуб'єктністю, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі чи організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сьогодні правовий статус працівника й елементи його змісту визначаються нормами КЗпП України. Проте чинний Кодекс розроблявся зовсім в інших соціально-економічних умовах, коли в системі суб'єктів трудових відносин первинними були інтереси держави, яка в радянську добу була й основним суб'єктом, що регламентував трудові відносини, й одночасно єдиним роботодавцем. Правовий статус трудівника був похідним від статусу держави, що було цілком закономірно в умовах домінування державної форми власності.

Роботодавець як суб'єкт трудового права -- це насамперед особа (фізична або юридична), яка надає роботу іншій особі на підставі трудового договору у формі будь-якого з його різновидів, передбачених законодавством, в тому числі при обранні чи призначенні на посаду.

Ключовим елементом правового статусу роботодавця, як і будь-якого іншого суб'єкта трудового права України, є його трудова правосуб'єктність. Правосуб'єктність роботодавця визначають як організаційно й економічно забезпечену суспільно-правову властивість, що полягає в наданні державою особі (юридичній чи фізичній) вихідних прав та обов'язків, за наявності яких вона може застосовувати найману працю.

У сучасних умовах правосуб'єктність роботодавців повинна визначатися за двома критеріями: оперативним та майновим. Оперативний критерій характеризує особливості змісту діяльності і зводиться до здатності здійснювати добір і розстановку кадрів, організовувати працю працівників, створювати їм необхідні умови для якісної і високопродуктивної роботи. Майновий критерій характеризує гідність виплачувати працівникові заробітну плату.

Другорядними суб'єктами трудових правовідносин можуть бути такі учасники, які беруть участь у трудових правовідносинах тільки якщо виникає потреба або ж якщо їхня участь є тимчасовою, після чого вони припиняють своє існування. До цієї групи входять постійно існуючі суб'єкти: комісії по трудових спорах, Національна рада соціального партнерства; профспілкові об'єднання, а також суб'єкти, що можуть з'являтися епізодично: робочі комісії для ведення колективних переговорів, органи, які розглядають колективні трудові спори (конфлікти), страйкові комітети, кваліфікаційні й атестаційні комісії та ін.

Роботодавець володіє капіталом, працівник - здатністю до праці. З одного боку, обидва заінтересовані у стабільності виникаючих між ними трудових відносин, оскільки один без одного існувати не можуть, а з другого - їх інтереси протилежні: працівник заінтересований у зростанні заробітної плати, покращанні умов праці, збільшенні часу відпочинку тощо, а роботодавець - у збільшенні прибутку, зростанні продуктивності праці та ін. Власне, протиріччя інтересів цих суб'єктів трудового права якраз і визначають основні функції останнього. Тому реформування трудового законодавства належить здійснювати шляхом належного вивчення інтересів обох сторін трудових правовідносин.

Список використаних джерел

1. Загальна декларація прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p. // К.: Наукова думка, 2012. - 15 с.

2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // К.: Істина, 2012

3. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. - К.: Вид. Паливода А.В., 2012

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // К.: Істина, 2012

5. Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 р. //Відомості Верховної Ради. - 1998. - №23. - Ст. 121.

6. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р.// Відомості Верховної Ради. - 1999. - №45. - Ст. 397

7. Бойко М.Д. Трудове право України: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2006

8. Бойко М.Д. Порівняльне трудове право: Навчальний посібник - К..: Атіка, 2007

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - 4-те вид., стер. - К.: Вікар, 2006

10. Кодифікація трудового законодавства України / За ред. Н.М. Хуторян, М.І. Іншина, О.М. Ярошенка. - X.: Вид-во ФІНН, 2009

11. Костюк В.Л. Актуальні проблеми розвитку законодавства про працю та соціальне забезпечення / Кодифікація законодавства у сфері праці та соціального забезпечення: Тези допов. та наук, повідом. учасн. Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 квіт. 2009 p.). - X.: Нац. юрид. акад. України, 2009

12. Котова Л.В. Проблеми правового статусу працівника як суб'єкта трудового права в умовах ринкових відносин: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 - Луганськ, 2009

13. Могілевський Л.B. Єдність і диференціація правового регулювання трудових відносин працівників органів внутрішніх справ України: Автореферат дис…к.ю.н. за спец. 12.00.05 - X., 2008

14. Пилипенко П. Юридичні особи - роботодавці: новий погляд на стару проблему // Юридичний вісник. - 1999. - №4

15. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. - 1999

16. Пилипенко Х. До питання про визначення «роботодавця» за трудовим правом України // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична - 2010 - Вип. 50

17. Прилипко С.М. Трудове право України: Підруч. / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. - 3-тє вид., перероб. і доп. - X.: Вид-во ФІНН, 2010

18. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підруч. / В.І. Прокопенко. - X.: Консум, 1998

19. Пурей M.M. Право на працю в Україні в умовах ринкової економіки: Автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 - X., 2002

20. Середа О.Г. Роботодавець як суб'єкт трудового права. - Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 - Харків, 2004

21. Слюсар А.М. Правовий статус суб'єктів трудового права України: теоретико-правовий аспект: Монографія / А.М. Слюсар. - Харків : Видавництво «ФІНН», 2011

22. Слюсар А.М. Трудова правосуб'єктність роботодавця: зміст і співвідношення з компетенцією // Проблеми цивільного й трудового права - 2010 - №109

23. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак, З.Я. Козак та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006

24. Циганчук Н.А. Професійні спілки як суб'єкти трудового права: Автореферат дис. … к.ю.н. - Х., 2004

25. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових відносин: Автореф. дис канд. юрид. наук: 12.00.05/ НЮАУ ім. Ярослава Мудрого. - Харків - 1999

Размещено на Allbest.ru