Законотворчий процес в Україні

Законотворчий процес у демократичному суспільстві передбачає обов'язковість вираження в законах волі народу, його інтересів, широке обговорення законопроектів та участь у ньому представників громадськості, які мають бути наділені статусом активних учасників законотворчої діяльності. Конституція України визначає народ єдиним джерелом влади в Україні, отже законодавча функція в державі має реалізуватися не лише в порядку діяльності єдиного законодавчого органу - Верховної Ради України, а й у порядку законодавчої діяльності українського народу. Конституція України, на відміну від багатьох європейських країн, не закріплює право законодавчої ініціативи за громадянами. Перспективним, на наш погляд, в цьому плані, було б запровадження ідеї народної законодавчої ініціативи, після детального розроблення відповідних механізмів та процедур [15].

Для підвищення правової культури громадян, інформування їх про загальні засади законотворчого процесу, порядок його проходження доцільно розглянути питання про створення Інформаційно-освітнього центру Верховної Ради України, з інформаційними технологіями моделювання участі громадян у законотворчому процесі, забезпеченням доступу до необхідних роз'яснень їх прав та обов'язків; допоміжною у цьому стала б також розробка відповідного веб-сайту з віртуальним ознайомчим туром.

Перехід до системності у законотворчості має бути забезпечений плануванням законотворчої діяльності. Необхідно відходити від практики внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів з різних сфер суспільного життя без їх узгодження між собою, урахування їх пріоритетності. Законодавчі пріоритети, їх бачення виконавчою владою мають закладатися і в Програму діяльності Кабінету Міністрів України, що її затверджуватиме Верховна Рада України.

Однією з перспектив подальшого розвитку, на наш погляд, можна вважати (з досвіду розвинутих демократичних країн) реформування існуючої в Україні розгалуженої системи розробки законів у напряму її централізації.

За досвідом зарубіжних країн для цього необхідне визначення в системі державних органів централізованої структури, відповідальної за підготовку найбільш важливих законопроектів, що зробить законотворчу діяльність уніфікованою, прогнозованою, координованою та професійною [2].

Виникає потреба у подальшому орієнтуватися на запровадження єдиного процесу підготовки проектів законів та створення спеціалізованого департаменту по розробці законопроектів при Міністерстві юстиції України(для центральних органів виконавчої влади), а також відповідного підрозділу при Верховній Раді (на допомогу народним депутатам України).

Вагоме значення для успішної реалізації законотворчого процесу має використання позитивного досвіду законотворчої діяльності зарубіжних країн.

Висновки

Одним із основних дослідницьких завдань нашої роботи було визначити та охарактеризувати поняття, принципи та ознаки законотворчості у сучасній державі. Отож, у висновку зазначимо, що проголошення Україною своєї незалежності, конституційне закріплення її статусу як соціальної, демократичної, правової держави, визначення стратегічного курсу на входження до Євросоюзу обумовило об'єктивну необхідність вдосконалення національної системи законодавства, здатної забезпечити життєдіяльність нашої країни в сучасних демократичних формах. Сприяти досягненню зазначених перетворень, глибинних за своєю сутністю, покликана законотворчість як складний і багатогранний процес, як цілеспрямована поступова діяльність, що має своєю метою врегулювання суспільних відносин шляхом пізнання та оцінки правових потреб суспільства і держави, створення законів, системи законодавства в цілому.

Однією з особливостей організації та життєдіяльності суспільства є, як відомо, його нормативно-правове регулювання: завдячуючи законотворчому процесу об'єктивно існуюче право шляхом державного або загальнонародного волевиявлення стає офіційною нормою, набуває силу закону.

В ході дослідження сутності та принципів законотворчого процесу в Україні ми з'ясували, що законотворчість за своїм призначенням покликана давати життя нормам права, породжуючи, формуючи та оформляючи їх, надавати їм статус регулятора суспільних відносин. Саме в законах закріплюються права і свободи особи, відображається політичний курс країни, чим, власне, зумовлюється громадський інтерес до законотворчого процесу, закономірностей його функціонування та розвитку, його результатів і наслідків. Законотворчий процес будучи відображенням реального життя, і сам повинен змінюватись і вдосконалюватись, звільнятися від застарілих бюрократичних форм та підходів до правоутворення.

Процес законотворення є цілісним і структурно диференційованим водночас. Його сутність обумовлюється як суб'єктивними факторами, до яких належить діяльність суб'єктів законодавчої ініціативи, рівень їхнього професіоналізму, громадська думка, правові очікування людей, лобізм, дії політичних партій, фракцій тощо. Дослідження зазначених факторів, з'ясування характеру їх впливу на законотворчий процес набуває особливого значення.

За підсумками другого розділу курсової роботи можемо зробити висновок про те, одним із важливих засобів нормативного закріплення принципів, процедур та правил законотворчого процесу є використання наукових досягнень, творче вивчення соціальних практик, вітчизняного та зарубіжного досвіду законотворення. Подальший розвиток законотворчого процесу має базуватись на науково визначених, нормативно закріплених та організаційно досконалих правилах і процедурах.

Третій розділ роботи розкриває сутність проблем та можливих шляхів вдосконалення чинного законодавства, що являється основною метою законотворчого процесу. При цьому відзначимо, що однією з причин недосконалості, безсистемності, незбалансованості, дублювання законів, наявності численних прогалин і відверто застарілих норм законодавства, їх колізійності є стихійний, непослідовний характер суспільних перетворень, оскільки часом практична діяльність держави в галузі економіки, соціальної політики, боротьби зі злочинністю не дає стратегічних орієнтирів руху країни. Відчутною є відсутність багаторічної перспективної програми соціально-економічного розвитку країни. Все це безпосередньо впливає на стан законодавства, ефективність законотворчого процесу.

Вдосконаленню чинного національного законодавства, подоланню його системних недоліків слугуватиме, на думку автора, запровадження комплексного підходу до розв'язання його фундаментальних проблем, а також оперативне вирішення системних завдань законодавчого забезпечення різних сфер життєдіяльності суспільства, належне визначення пріоритетів, прогнозування шляхів і методів удосконалення законодавства та визначення стратегії його розвитку.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main

2. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: монографія / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2008. - 220c.

3. Ганжуров Ю. Законотворча діяльність як комунікативний процес // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). - C.89-102.

4. Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник / В.П. Глиняний. - 6-е вид. - К.: Істина, 2010. - 768 с.

5. Гусарєв С.Д, Олійник А.Ю, Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: навч. посібник / Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - 270 с.

6. Дашутін Г.П., Михальченко М.І. Український експеримент на терезах гуманізму. - К., 2001. - С. 133.

7. Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичних іполітичних наук. Випуск 42. - К.: Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України, 2008. - 808 с.

8. Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України: дис. кандидата юрид. наук: 12.00.01 / Дутка Г. І; Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. - 185 с.

9. Загальна теорія держави і права/ За редакцією М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Тертишина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

10. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.-- Харків: Право, 2009. -- 584с.

11. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К., 1999. - С. 32.

12. Калюжний Р.А, Тимченко С.М, Пархоменко Н.М, Легуша Сергій Михайлович. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. - К.: Видавець Паливода А. В., 2007. - 296 с.

13. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. - Львів: Новий світ, 2003. - 581 с.

14. Кириченко С.О. Правовий вимір соціальної держави і законодавчий процес // Парламентська реформа: теорія та практика: - К., 2001. - С. 188.

15. Копиленко А.Л., Богачева Е.В. Проблеми законотворчого процесу в Україні та шляхи їх вирішення / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizvru/2010_1/p1.html

16. Коталейчук С.П. Теорія держави та права: навч. посібник для підготовки до держ. іспитів. - К.: КНТ, 2009.

17. Кузьмін С.А. Теорія держави та права в питаннях і відповідях: посібник / С. А. Кузьмін, Д.М. Карпенко. - К.: Видавець Паливода А.В, 2010. - 128 с.

18. Молдован В.В., Чулінда Л.І. Правознавство. 2-ге вид. Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2010. -- 184 с.

19. Основи держави і права України: Навч. посіб. / Укл.: Колектив авторів юридичного факультету УАБС; За ред. В.В. Сухоноса (молодшого). - Суми: “Університетська книга”, 2003. - 388 с.

20. Правознавство: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / [уклад.: І.В. Тимошенко, А.Л. Чернявський]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. - 105 с.

21. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. -- К.: Атіка, 2001. -- 174с.

22. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

23. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: підручник / О.Ф. Скакун Харківськ. нац. ун-т внутр. справ. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: Правова єдність Всеукраїнська Асоціація Видавців, 2010. - 520 с.

24. Теорія держави і права: Навчальний посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенко. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 368 с.

25. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. -- К.: Юрінком Інтер, 2006. -- 688 с.

26. Теліпко В.Е. Універсальна теорія держави і права. Підручник. - К.: Біноватор, 2007. - 512 с.

27. Теліпко В. Е. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. -- К.: Центр учбової літератури, 2009. -- 576 с.

28. Теорія держави і права. Практикум для студентів юридичних спеціальностей. -- К.: Центр учбової літератури, 2008. -- 248 с.

29. Федоренко Г.О. Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 232 с.

30. Ющик О.І. Теоретичні основи законодавчого процесу. - К., 2004. - С. 147 - 148.

Размещено на Allbest.ru