Судові рішення у цивільному процесі України: юридична природа та сутність

Проблема сутності судового рішення в цивільному процесуальному праві України. Судове рішення - найважливіший акт правосуддя у цивільних справах. Порядок ухвалення, перегляду та виконання судових рішень. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 27.06.2015
Размер файла 246,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

б) постанов Пленуму Верховного Суду України, прийнятих відповідно до ст. 125 Конституції [1] і Закону «Про судоустрій і статус суддів» [4], з питань застосування норм процесуального та матеріального права в цій справі (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі») [11].

Водночас за змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення суду може зазначити лише про визнання позову та прийняття його судом [38, c. 212].

Таким чином, мотивувальна частина трудового рішення необхідна для того, щоб переконати осіб, які беруть участь у справі, та вищі судові інстанції, які можуть перевіряти справу в апеляційній та касаційній інстанціях, в законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення.

Разом з тим суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, що тягне безумовне скасування рішення суду (п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК) [2]. Резолютивна частина рішення суду містить у собі висновки по суті розглянутих вимог, зокрема про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, про розподіл судових витрат, а також роз'яснення щодо строку і порядку набрання рішення суду законної сили та його оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК) [2]. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення суду висновків з процесуальних питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в цій частині неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог у самостійне провадження або про закриття провадження в них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал (ч. 2 ст. 208 ЦПК), які постановляються у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлятися одночасно з рішенням суду [38, c. 214].

У резолютивній частині, крім викладеного, також визначається порядок і строк виконання рішення суду, забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК).

Положення ст. 222 ЦПК передбачають порядок видачі або направлення копії судового рішення особам, які брали участь у справі. Натомість в рішенні Європейського суду з прав людини «Рякіб Бірюков проти Росії» (2008 р.) стверджується, що право на отримання копії судового рішення мають не лише учасники процесу, а й інші особи [39, c.300].

Дуже чіткий поділ рішення суду на складові частини подає науковець Штефан О.О. [52,c.186] ( Рис.2.1). Поділ здійснено згідно ст.214 ЦПК.

Рисунок 2.1.

Як зазначалося вище, судове рішення повинно відповідати вимогам, встановленим щодо нього процесуальним законом. У випадку порушення вимог законності та обґрунтованості суд, що виніс рішення, не має права самостійно скасовувати його, у зв'язку з чим допущені недоліки виправляються вищестоящим судом. Це принципове правило, що гарантує стабільність судового рішення, його незмінність. Але недоліки, пов'язані з неповнотою, неясністю та неточністю судового рішення, можуть виправлятися тим судом, який ухвалив рішення. Процесуальним законом визначені наступні засоби усунення недоліків рішення судом, який його постановив: 1) додаткове рішення суду (ст.220 ЦПК ); 2) роз'яснення рішення суду (ст.221 ЦПК); 3) виправлення описок і арифметичних помилок у судовому рішенні (ст.219 ЦПК) [2].

Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення [28, с.29].

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо :

1) Стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;

3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.367 ЦПК;

4) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як зазначено у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільному процесі» від 18.12.2009 р. № 14, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах [11].

Додаткове рішення може бути ухвалено й щодо заочного рішення. Відповідно до ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки у судове засідання всіх відповідачів. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкликає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Про заочний розгляд справи суд постановлює ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими ЦПК України [28, с.30].

Також існує таке поняття, як роз'яснення судового рішення - це уточнення його змісту. Роз'яснення рішення за своїм змістом відрізняється від додаткового рішення тим, що суд, роз'яснюючи нечітко викладені положення, не дає відповіді на невирішені ним вимоги. Згідно зі ст.221 ЦПК України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання [41, c. 306-307].

Заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду.

Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою [41, c.308].

Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч. 1 ст. 213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку (статті 290, 320 ЦПК) та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами.

Деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановлення додаткового рішення; роз'яснення рішення (статі 213 - 215 ЦПК).

Встановленню такого правила сприяли суб'єктивні й об'єктивні фактори. Суб'єктивні - правильно такі виправлення може зробити лише суд, який розглядав справу по суті. Неточність і незрозумілість висловлень в рішенні може пояснити тільки той суд, який допустив такий недолік. Повну відповідь на позовну вимогу, у якій не було постановлено рішення, може правильно зробити той суд, який її розглядав. Лише суд, який розглядав справу і вирішив питання про право, може точно визначити розмір присудженого, оскільки вирішення цих питань залежить одне від одного

Об'єктивні - визначеними законом способами виправлення недоліків рішення не вирішується заново розв'язана судом правова вимога. Вона тільки роз'яснюється і уточнюється або вирішується якась її частина, що перебуває у невіддільному зв'язку з правовою вимогою, або ж робиться лише відповідь з приводу розв'язання вимоги, яка помилково була не включена до резолютивної частини рішення [49, с.161].

Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилкою - неправильність в діях і висновках. Це, допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність в рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок ґрунтується на цифрових даних, що були предметом домагання сторін та дослідження суду.

Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і явних арифметичних помилок [49, c.161].

Подача заяви до суду про виправлення описки і явної арифметичної помилки в ЦПК ніякими процесуальними строками не обмежена, але судова практика додержується правила, за яким питання про внесення виправлення може бути вирішено судом, якщо рішення не виконано і не пропущено встановлений законом строк для виконання. Стаття 21 Закону «Про виконавче провадження» передбачає три роки.

Розгляд питання провадиться в судовому засіданні колегіальним складом суду з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які брали участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлення. Вони можуть користуватися належними їм правами з врахуванням специфіки предмета судового розгляду. Результати розгляду вимоги про виправлення описки чи явної арифметичної помилки закріплюються в постановленій судом ухвалі, яка може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання [49, c.162].

Виправлення описок і арифметичних помилок у судовому рішенні має місце у тому випадку, коли судове рішення містить описки або арифметичні помилки.

Описка - це невірне зазначення призвіщ, імен, по-батькові сторін або складу суду, назви організації, тощо.

Арифметична помилка - це неточність при розрахунку належних стягненню грошових сум, часток в праві спільної власності на приміщення тощо. Проте, якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає.

За правилом ст.219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні розглядається протягом десяти днів з дня її надходження.

Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень [41, c.308].

2.3 Законна сила судового рішення

Законна сила судового рішення - сукупність його правових наслідків, які полягають у незмінності, виключності, преюдиційності, виконуваності та загальнообов'язковості [37, c.308].

В цивільній процесуальній літературі поняття «законна сила судового рішення» визначається по-різному. Одні автори (Д.І. Полумордвинов, А.А. Мельников) вважають, що законною силою судового рішення є його «правова дія» або «безпосередній вияв дії норми права». Інші (Н.І. Масленнікова, Ю.К. Осіпов) під законною силою судового рішення розуміють його «стабільність і забезпеченість законом його обов'язкової дії». Деякі вчені (М.А. Гурвич, В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар) вважають, що рішення, яке набрало законної сили, характеризується «незмінністю» та «виключністю». Законна сила судового рішення, незважаючи на різні наукові погляди, є органічним поєднанням його рис, що зумовлюють його стабільність і здатність до здійснення. Істотним є те, що рішення суду першої інстанції набирає законної сили після:

1) Закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 223 ЦПК);

2) закінчення строків на апеляційне оскарження у разі, коли апеляційний суд за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ч. З ст. 294 ЦПК);

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення суду не було скасоване (ч. І ст. 223 ЦПК).

Законна сила судового рішення апеляційного суду - це юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду апеляційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи [49, с.164].

Рішення або ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 319 ЦПК). При цьому правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції є:

1) Скасування судового рішення першої інстанції, зміна або набрання ним законної сили - залежно від результатів розгляду апеляційної скарги;

2) початок перебігу 20-денного строку на касаційне оскарження рішення або ухвали апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК);

3) неможливість скасування судового рішення суду апеляційної інстанції судом, який його ухвалив, за винятками, встановленими нормами ст.ст. 336, 338-341, 360-3, 361 ЦПК;

4) неможливість повторного вирішення спірного правовідношення в апеляційному порядку, крім випадків, встановлених у ст. 318 ЦПК;

5) необхідність чіткого, повного і безумовного виконання рішення або ухвали апеляційного суду всіма суб'єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов'язки яких були вирішені під час апеляційного розгляду справи [49, c.154].

За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити, передбачених законом, заходів для недопущення виконання неправосудного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК) [54].

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання ним чинності (законної сили).

Статті 231, 317, 347 ЦПК в редакції Закону України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» включили в термінологічний обіг поняття «набрання чинності рішенням суду». Категорія «набрання рішенням законної сили» включена до змісту статей 14, 31, 224, 245, 343, 347 ЦПК України та інших норм законодавства України [9]. Вона включена до змісту міжнародних конвенцій і двосторонніх договорів з участю України про взаємну допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, про визнання і виконання рішень суду. Тому заміна поняття «набрання рішенням законної сили» на «набрання чинності рішенням» може створити труднощі і перешкоди в їх виконанні [41, c.302].

Поняття «набрання рішенням законної сили» точніше передає сутність цього процесуального правового явища, ніж «набрання чинності». У підручнику ці поняття вживаються так, як вони визначені в нормативному порядку.

Рішення судів у справах, що виникають з виборчих і адміністративно-правових відносин: по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішень виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України (ст. 243 ЦПК); по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК) - не підлягають апеляційному оскарженню і набирають законної сили негайно після їх проголошення.

Поняття законної сили судового рішення в теорії цивільного процесу визначається по-різному: воно зрівнюється із законом для даного конкретного випадку, вступає в специфічну дію (викликає правові наслідки, стає загальнообов'язковим.

Зрівнянням законної сили судового рішення із законом підкреслюється його авторитет, але не розкривається її суть. Закон сам підлягає захисту тоді, коли рішення суду є знаряддям, спрямованим на захист закону [49, c.163].

Визначенням законної сили рішення через загальнообов'язковість ігнорується його відмінність від інших актів органів держави, які теж є загальнообов'язковими, а також і те, що загальнообов'язковість забезпечується не тільки примусовою силою держави, а й авторитетністю суду, моральними та іншими факторами.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства; на захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає, їх характер в юридичній літературі визначається по-різному.

Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним - набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунтується на авторитетності і загальнообов'язковості.

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин: на об'єктивній істині, що розкриває дійсні взаємовідносини сторін, їх права і обов'язки; на авторитеті суду, як органу держави, котрий здійснює правосуддя; на демократичній цивільній процесуальній формі розгляду і вирішення справи. Авторитетність судового рішення забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом.

Загальнообов'язковість забезпечує впровадження в життя положень рішення. Набравши законної сили, воно обов'язкове для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції, ст. 14 ЦПК) [1].

Загальнообов'язковість виявляється в таких результатах як стабільність і реалізованість.

Стабільність - надання судовому рішенні, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який: а) встановлює неможливість його оскарження з боку заінтересованих осіб і зміну судом, котрий його постановив; б) підкреслює завершеність у розв'язанні рішенням конкретного правового питання; в) характеризує його стійкість. Стабільність забезпечується: незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю.

Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст. 218 ЦПК).

Неспростовність рішення - неможливість апеляційного оскарження для сторін та інших осіб, які брали участь у справі, а для прокурора - неможливість внесення апеляційного подання (ч. 2 ст. 223 ) [2].

Виключність - неможливість для сторін, інших осіб, які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав (ч. 2 ст. 223 ЦПК).

Преюдиціальність - обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ст. 61, ч. 2 ст. 223 ЦПК).

Реалізованість характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Реалізованість - це здійсненність судового рішення. В юридичній літературі здійсненність ототожнюється з можливістю примусового виконання рішень про присудження, тому не охоплює всіх способів реалізації і всіх видів судових рішень, що набрали законної сили.

Здійсненність за своїм змістом поняття ширше. За нормами ЦПК реалізованість судових рішень забезпечується: добровільним виконанням; примусовим виконанням; обов'язком інших осіб сприяти виконанню (статті 30, 53 Закону «Про виконавче провадження»); обов'язком компетентних органів держави провести реєстрацію правового становища громадянина та його майна, встановленого рішенням суду (статті 260, 264,270, 275 ЦПК та ін.). Отже, здійсненність - це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності в часі обмежена процесуальним строком давності примусового виконання рішення, не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання рішення (ст. 22 Закону «Про виконавче провадження») [10].

Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, передбачається чи ні судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність в розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час постановлення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 204 ЦПК), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, в той час, коли дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом не може бути змінена.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 231 ЦПК ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи.

Висновки суду щодо правового питання, яке було передане на його розгляд, закріплюються в мотивувальній частині рішення. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Те, що мотивувальна частина судового рішення набирає законної сили, підтверджується правилом ст. 203 ЦПК, яке зобов'язує суд наводити в рішенні обставини справи, що були ним встановлені і відповідні їм правовідносини (п. 6). А також зі ст. 231 ЦПК - про заборону оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, юридичні факти і правовідносини, які характеризуються преюдиціальністю - не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи (ч. 2 ст. 32 ЦПК). І факти, і правовідносини фіксуються в мотивувальній частині рішення (п. 6 ст. 203 ЦПК).

Суб'єктивні межі законної сили судового рішення визначаються його дією щодо осіб: сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та правонаступників у частині неспростовності, виключності і преюдиціальності.

Здійсненність поширюється на матеріально заінтересованих осіб - сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, їх правонаступників, а також третіх осіб без самостійних вимог, проти яких був розв'язаний регресний позов (ст. 109 ЦПК), заявників і заінтересованих осіб у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і окремого провадження [49, c.162].

В свою чергу науковець Штефан О.О. подає наочне зображення принципів, на яких ґрунтується законна сила судового рішення [52, c.274].

Рисунок 2.2.

РОЗДІЛ 3. ПОРЯДОК УХВАЛЕННЯ, ПЕРЕГЛЯДУ ТА ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

3.1 Особливості ухвалення судових рішень

Як найважливіший акт правосуддя рішення суду покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди при ухваленні та проголошенні рішення повинні неухильно додержуватися процесуального порядку [19, с.301].

Згідно із ст. 214 ЦПК для ухвалення рішення необхідно вирішити такі питання:

1) Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Обираючи правову норму, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК.

При ухваленні рішення суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, яке тягне безумовне скасування рішення суду.

Виходячи з принципу безпосередності судового розгляду (ст. 159 ЦПК) рішення може бути обґрунтовано лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими у тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

За загальним правилом, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог і зазначених та доведених ним обставин. Але у деяких випадках, прямо передбачених законом, суд при вирішенні справи має право вийти за межі заявлених вимог та вирішити незаявлену вимогу або задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (ч. 2 ст. 166 СК) або застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (ч. 5 ст. 216 ЦК).

У постанові Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 р. № 14 (далі - постанова ВСУ від 18.02.2009 р. № 14) зазначається, що ухвалене у справі рішення має бути повним, ясним і чітким, але разом з тим не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення у цій справі (п. 8) [11].

Рішення суду ухвалюється, оформлюється письмово і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду (суддя і народні засідателі) - суддями, які розглядали справу. Суди повинні суворо дотримуватися таємниці нарадчої кімнати. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати у нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Також не допускається обмін суддею думками з ким-небудь із приводу судового рішення, що ухвалюється. Доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, що розглядається, є порушенням норм процесуального права і може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суди ухвалюють рішення іменем України, рішення суду проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Рішення суду може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набрано на комп'ютері в одному примірнику. Датою ухвалення рішення у справі є день його проголошення [19, c.302].

У рішенні суду, ухваленому на користь кількох позивачів або проти кількох позивачів, має бути зазначено, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначено, що обов'язок чи право є солідарними (ст. 216 ЦПК) [2]. При об'єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд стосовно кожної позовної вимоги.

Головуючий після проголошення рішення зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, зміст рішення, порядок і строк його оскарження. До повноважень суду при ухваленні рішення також відноситься вирішення питання щодо порядку виконання рішення. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (наприклад хвороба боржника або членів його сім'ї), суд має право надати відстрочку або розстрочку виконання. За клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд може забезпечити виконання рішення, не звернуте до негайного виконання, за правилами забезпечення позову, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Таке забезпечення виконання рішення підлягає застосуванню лише після набрання останнім законної сили (п. 17 постанови ВСУ від 18.12.2009 р. № 14) [11].

Копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після його проголошення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення з викладом вступної та резолютивної частин (ч. 2 ст. 222 ЦПК).

Суд протягом двох днів з дня проголошення судового рішення зобов'язаний надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії судового рішення особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні. У такому самому порядку надсилаються копії судових рішень органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим чи службовим особами, якщо судовим рішенням у справі відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення відповідних дій цими органами. За зверненням осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення може вручатися їм під розписку безпосередньо в суді.

Повторно копії судових рішень можуть видаватися особам у разі їх відповідного звернення лише за плату в розмірі, встановленому законодавством.

Вимоги статей 209, 215 і 218 ЦПК щодо порядку ухвалення рішення суду, його змісту, а також проголошення рішення суду як єдиної процесуальної форми вирішення справи є обов'язковими для всіх справ позовного та окремого провадження [16].

У випадку незгоди позивача чи відповідача з рішенням суду першої інстанції справи за заявою переглядаються апеляційним судом. Про перегляд цивільних справ в апеляційному порядку вчені-юристи вперше почали розмірковувати після прийняття 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи. Ця новела вже як конкретна правова норма була закріплена в ст. 129 Конституції України, згідно з якою одним із основних положень судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Інститут апеляційного провадження був включений до цивільного судочинства України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України» [9]. 18 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільно-процесуальний кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2005 року. В цьому Кодексі інститут апеляції набув свого нового значення.

Підставою для виникнення інституту апеляції було прагнення вирішити дві проблеми цивільного судочинства: по-перше, значно покращити якість судових рішень; по-друге, ліквідувати тяганину при вирішенні цивільно-правових спорів [17, c.68].

Апеляційне оскарження - один із найбільш поширених у сучасному цивільному судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спосіб оскарження судових рішень існує, зокрема, в Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, США тощо.

Апеляційне провадження - це процес перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи і зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення) з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням за думкою позивача встановленого порядку [24, c.297].

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) Постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду (ст.307 ЦПК) [2].

Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.

У випадку незадоволення рішенням, винесеним апеляційним судом, справа може бути подана в наступний за рангом суд - суд касаційної інстанції. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (ст.336 ЦПК) [2].

Після закінчення касаційного провадження справа протягом десяти днів повертається до суду, який її розглядав. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

3.2 Перегляд судових рішень

В Україні формами перегляду судових рішень у цивільному процесі є:

1. Апеляційне провадження (ст. ст. 291-322 ЦПК).

2. Касаційне провадження (ст. ст. 323-352 ЦПК).

3. Перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. ст. 353-360-7 ЦПК).

4. Провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. ст. 361-365 ЦПК).

Вищевказані стадії цивільного процесу є факультативними. У загальному вигляді охарактеризуємо кожну з них.

Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково [19, c.312].

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) Відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз'яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

25) тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;

26) заміни сторони виконавчого провадження;

27) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

28) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

29) повороту виконання рішення суду;

30) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

31) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

32) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника;

33) відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду;

34) повернення заяви про скасування рішення третейського суду;

35) повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (ст.283 ЦПК) [2].

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали [45, c.307].

Апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) Найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися [42, c.302].

До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду.

Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду. Справа реєструється в апеляційному суді та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про відкриття апеляційного провадження. Апеляційна скарга у передбачених законом випадках може бути залишена без руху чи повернута заявнику. У відкритті апеляційного провадження може бути відмовлено. Про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.

Копія ухвали про повернення апеляційної скарги або про відмову у відкритті апеляційного провадження разом із доданими до скарги матеріалами надсилається особі, яка подавала апеляційну скаргу, а апеляційна скарга залишається у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія відповідної ухвали. Ухвала про повернення апеляційної скарги, про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі може бути оскаржена в касаційному порядку [18].

При надходженні неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами або з нерозглянутими письмовими зауваженнями щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу. Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково [25, c.150].

Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається. Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) З'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (ст.301 ЦПК) [2].

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду. Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше семи днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду (ст.302 ЦПК) [2]. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції [26, c.63].

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу [15].

Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими ЦПК. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі. Закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення. В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) Постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду (ст.307 ЦПК) [2].

Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.

Завдяки реалізації своїх повноважень апеляційний суд забезпечує виправлення судових помилок, які є наслідками незаконності та необґрунтованості рішень суду першої інстанції. Судова статистика свідчить про кількісні та якісні показники діяльності апеляційних судів щодо перегляду судових рішень [21, c.207].

Динаміка надходження справ та матеріалів до апеляційних загальних судів мала тенденцію до збільшення, та протягом останнього року ми помічаємо спад.

Таблиця 3.1.

2012

2013

2014

Надходження справ та матеріалів до апеляційних загальних судів

153841

151117

122664

Знаходилось на розгляді справ і матеріалів цивільного судочинства

172511

169383

120558

Розглянуто справ і матеріалів цивільного судочинства

154256

152426

122664

Як видно в наведеній таблиці, кількість розглянутих справ із кількості поданих і тих, що знаходяться в розгляді є досить непогана [33]. Касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) Рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (ст.324 КПК) [2].

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Касаційна скарга подається у письмовій формі. У ній повинно бути зазначено:


Подобные документы

  • Перелік вимог, яким повинне відповідати рішення суду в цивільному процесі України. Визначення поняття та сутність рішення суду, надання їм класифікації. Повноваження суду з контролю за власними рішеннями. Ступень реалізації принципу змагальності процесу.

    автореферат [63,5 K], добавлен 10.04.2009

  • Система судового діловодства. Контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень по розглянутих справах як завдання суду. Здача справи в архів суду. Цивільний позов у кримінальній справі в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди.

    курсовая работа [47,5 K], добавлен 17.02.2011

  • Правова природа і зміст законної сили рішення суду у цивільних справах та її співвідношення з іншими правовими категоріями. Суб’єктивні та об’єктивні межі законної сили рішення суду, всебічний, комплексний і системний аналіз існуючих проблем сьогодення.

    реферат [45,8 K], добавлен 23.06.2014

  • Конституційні функції прокуратури України. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру. Система органів прокуратури.

    реферат [15,0 K], добавлен 13.01.2004

  • Загальні умови виконання судових рішень. Наказ господарського суду. Учасники виконавчого провадження. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.

    курсовая работа [48,8 K], добавлен 25.05.2010

  • Загальні положення перегляду судових рішень, у том числі із використанням нововиявлених обставин в господарському процесі. Теоретичні основи віндикаційного позову, зразок його написання з причини витребування майна власником від добросовісного набувача.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 16.11.2010

  • Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.

    дипломная работа [112,3 K], добавлен 13.07.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.