Під природним правом Спіноза розумів необхідність, згідно якої існують і діють природа і кожна її частина. "Закон, залежний від природної необхідності, є той, який необхідно виходить з самої природи або визначення речі: закон же, залежний від людського зволення і званий вдаліше правом, є той, який люди приписують собі і іншим, щоб безпечніше і зручніше жити, або з інших причин". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957. При цьому природне право ототожнювалося в навчанні Спінози з "потужністю", під якою розумілася здатність будь-якої частини природи до самозбереження.

"Під законом звичайно розуміється не що інше, як розпорядження, яке люди можуть і виконати і відкинути на тій самій підставі, що він стримує людську потужність у відомих межах, за які вона прагне перейти, і не наказує чого-небудь понад сил; тому закон, мабуть, повинно визначити більш вузько, саме: що він є спосіб життя, який наказаний людиною собі або іншим ради якої-небудь мети". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957. Спіноза розрізняв наступні види законів.

По-перше, закони залежно від волі:

закони природної необхідності: їх санкціонування залежить від волі людини;

право - закони, які довільно створені людською волею.

По-друге, закони залежно від сфери волевиявлення:

людський закон - регулює спосіб життя, який служить для охорони життя держави;

природний божественний закон - невідчужуване право людини.

Його мета: вище благо - пізнання Бога - розум і його удосконалення.

Розум Спіноза називає природним світлом. "Отже, суть божественного закону і його головне правило полягають в тому, щоб любити Бога як вище благо". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957.

Спіноза виділив основні риси, властиві природному божественному закону.

По-перше, "він універсальний, або загальний всім людям: його ж ми вивели з природи людини взагалі". По-друге, "він не потребує віри в історичні розповіді. По-третє, "цей природний божественний закон не потребує релігійних обрядів (caeremoniae), тобто, в діях, які самі по собі байдужі і називаються хорошими тільки через встановлення або які представляють яке-небудь благо, необхідне для порятунку, або, якщо хочете, у діях, значення яких перевершує людське розуміння". По-четверте, "вища нагорода за божественний закон є сам закон, а саме: пізнання Бога і абсолютно вільна, постійна і від усього серця любов до нього; покарання ж полягає в позбавленні цього блага, в плотському рабстві або в душевній непостійності і коливанні".

Під правом і встановленням природи Спіноза має на увазі "не що інше, як правила природи кожного індивідуума, згідно з якими ми мислимо кожну людину природно визначеним до існування і діяльності певного роду. Наприклад, риби визначені природою до плавання, великі - до пожирання менших, отже, риби по вищому, природному праву володіють водою, і притому великі пожирають менших. Бо відомо, що природа, що розглядається абсолютно, має верховне право на все, що в її владі, тобто право природи тягнеться так далеко, як далеко тягнеться її потужність. Адже потужність природи є сама потужність Бога, який має верховне право на все".

Право і встановлення природи, під яким всі народжуються і велика частина живе, забороняє тільки те, чого ніхто не бажає і чого ніхто не може.

Таким чином, можна сформулювати наступне: Білий М.С. Спіноза. М., 1973, с. 320.

що не може бути заборонене, то повинно бути допущено;

щоб закон був розумним, він повинен бути прийнятий великою кількістю або збором людей;

дії і закони природи виходять від Бога. Природа є цілісність, певний порядок, встановлений Богом. Людина - частина природи, божественного світу, який підкоряється загальному порядку. Все, що проти природи, - це проти Бога. Дурні вимагають протиприроднього чуда як доказу божественного буття, насправді ж прояв Бога - в тому, що все відбувається так, як він задумав, згідно природі.

Погляди Спінози на державу склалися під сильним впливом Гоббса і в полеміці з ним. Діаметральна протилежність програмних положень при спільності методологічних основ їх концепцій зумовила ряд розбіжностей в рішенні проблем теорії. Історія політичних і правових вчень. Підручник / За ред.О.Е. Лейста. М., 2002. Розглядаючи природний стан людини, Спіноза відзначав, що кожний індивід має верховне природне право на існування і діяльність згідно своїй природі. Верховне право визначається не здоровим глуздом (природним божественним законом), а бажанням індивіда і його потужністю. У цьому стані всі рівні - розумні і безрозсудні, цей стан небезпечності і свавілля, в ньому не існує ні релігії, ні закону. Природний стан - це "стан боротьби всіх проти всіх".

Спіноза - прихильник ідеї суспільного договору. Він стверджував, що люди прийшли до згоди, що вони колективно володіють своїм природним правом (або делегують його монарху). Колективне право визначається на підставі потужності і волі всіх разом, і тут всі керуються розумом.

Йому належать наступні вирази: "нікому не робити того, чого не бажаєш собі"; "захищати право іншого як своє". Суспільство має вище природне право на все, кожний повинен йому підкорятися під страхом більшого зла - покарання або добровільно, за рішенням розуму, сподіваючись на більше благо. Саме побоювання зла або надія на благо примушують людину дотримуватися договору.

Природне право не передається повністю, межа - природний божественний закон - свобода думки, слова кожного підданого. А порушення прав, витікаючи з договору, можливе тільки між приватними особами, apriori неможливо підданим перетерпіти порушення своїх прав від верховної влади, бо їй по праву потужності все дозволено. Свобода ж - в тому, щоб жити, керуючись тільки розумом.

Кожна людина прагне своєї вигоди. "Але більшість керується своєю думкою, захопленням, а не розумом, рухоме примхами, не зважає на майбутнє. Тому жодне суспільство не може існувати без влади і сили, а, отже, і без законів, стримуючих пристрасті і неприборкані пориви людей". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957.

Закони, які забезпечені заохоченням або покаранням, необхідні для того, щоб "стримати натовп, точно кінь вуздечкою, наскільки це можливо".

Як зазначає Яхьяев М.Я., Спіноза задавався питанням: "Чого хочуть люди?" І відповідав на нього таким чином: Яхьяев М.Я. Мислителі Нового часу. М., 2001.С. 241.

пізнати речі (розум). Засоби для цього є в самій натурі людини і залежать тільки від нього;

володіти своїми пристрастями (чеснота). Засоби для цього є в самій натурі людини і залежать тільки від нього;

спокійного життя і здоров'я. Засоби для цього залежать від зовнішніх причин і називаються "щастям".

Мета суспільства і держави: забезпечити це "щастя", не перетворювати розум людини в автомат, а забезпечити, щоб його душа і тіло функціонували, не боячись небезпеки, а люди вільно користувалися своїм розумом. Мета держави досягається виконанням всіх законів. Мета держави - це свобода людини. Мета верховної влади - утримати людину у межах розуму, оскільки люди схильні керуватися пристрастями. "Мета всього суспільства і держави полягає в спокійному і зручному житті; держава ж може існувати тільки при законах, які додержуються кожним, тому що якби всі члени суспільства схотіли не визнавати законів, то тим самим суспільство розпалося б і держава зруйнувалася би".

Верховна влада не зв'язується ніяким законом, але всі повинні їй у всьому покорятися: "адже всі повинні були мовчки або відкрито погодитися на це, коли переносили на неї всю свою потужність самозахисту, тобто все своє право". Підданим же належить виконувати її накази і не визнавати іншого права, крім того, яке верховна влада оголошує за право.

Щоб правильно зрозуміти, до яких меж тягнуться право і влада уряду, треба помітити, що влада уряду полягає власне не в тому, що воно може примушувати людей страхом, але абсолютно в усьому, за допомогою чого воно може примусити людей слідувати його наказам; адже не підстава покори, але сама покора робить людину підданим.

Збереження держави залежить головним чином від вірності підданих і їх чесноти і душевної постійності у виконанні наказів. Але яким чином потрібно керувати підданими, щоб вони постійно берегли вірність і чесноту, - це побачити не так-то легко. Бо всі, як правителі, так і керовані, - люди, тобто вони схильні замість праці до насолоди. "Кожен думає, що він все знає, і хоче всім розпоряджатися на свій розсуд, і кожен вважає те або інше справедливим або несправедливим, законним чи незаконним остільки, оскільки воно, на його думку, хилиться до його вигоди або шкоди: з пихатості він зневажає рівних і не терпить, щоб вони ним управляли: заздрячи кращій славі або щастю, яке ніколи не буває рівномірним, він бажає зла іншому і радіє цьому злу". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957. Тільки ті, хто має владу, мають право на все і лише від їх рішення залежить все право.

Спіноза стверджував, що те правління вважається насильним, яке посягає на розум, і "що верховна величність, мабуть, робить несправедливість поетапною і узурпує їх право, коли хоче приписати, що кожен повинен приймати як істину і відкидати як брехню і якими думками, далі, розум кожного повинен спонукати до благоговіння перед Богом: це ж є право кожного, яким ніхто, хоча б він і бажав цього, не може поступитися".

Таким чином, скільки б не думали, що верховні влади розпоряджаються всім і що вони є суть тлумачення права і благочестя, вони, однак, ніколи не будуть в змозі змусити людей не висловлювати судження про які-небудь речі згідно з їх власним чином думок і відповідно не зазнавати того або іншого афекту.

Кінцева його мета полягає не в тому, щоб панувати і тримати людей в страху, підпорядковуючи їх владі іншого, а, навпаки, в тому, щоб кожного звільнити від страху, щоб він жив в безпеці, наскільки це можливо, тобто, щоб він найкращим чином утримував своє природне право на існування і діяльність без шкоди собі і іншому. Мета держави не в тому, щоб перетворювати людей з розумних істот в тварин або автомати, а, навпаки, в тому, щоб їх душа і тіло виконували свої функції, не наражаючись на небезпеку, а самі вони користувалися вільним розумом і щоб вони не змагалися один з одним в ненависті, гніві або хитрості і не відносилися вороже один до одного. Отже, мета держави насправді є свобода.

Отже, можна зробити висновок, що, по-перше, неможливо відняти у людей свободу говорити те, що вони думають, по-друге, ця свобода без шкоди праву і авторитету верховної влади може бути дана кожному і кожен може її зберігати без шкоди тому ж праву, якщо при цьому він не бере на себе ніякої сміливості ввести що-небудь в державі як право або зробити що-небудь проти прийнятих законів, по-третє, цю саму свободу кожний може мати, зберігаючи мир в державі, і від неї не виникає ніяких незручностей, яких не можна було б легко усунути, по-четверте, кожен може її мати також без шкоди благочестю; по-п'яте, закони, видавані щодо спекулятивних предметів, абсолютно даремні, і, нарешті, ця свобода не тільки може бути допущена без порушення в державі світу, благочестя і права верховних властей, але її треба допустити, щоб все це зберегти.

Отже, важливі компоненти верховної влади: потужність і авторитет. Яхьяев М.Я. Мислителі Нового часу. М., 2001.С. 225. Верховна влада зосереджена абсолютно в руках того, на кого із загальної згоди покладена турбота про справи правління, а саме встановлення, тлумачення і відміна права, зміцнення міст, рішення питання про війну і мир і т.д. Якщо цей обов'язок лежить на зборі, що складається з усього народу, то форма верховної влади називається демократією, якщо на зборах, в який входять тільки вибрані, - аристократією, і, якщо, нарешті, турбота про справи правління і, отже, верховна влада покладена на одне обличчя, - монархією.

У "Політичному трактаті" Спіноза відзначав, що тільки верховна влада має право вирішувати, "що добре, що погано, що справедливо, що несправедливо, тобто, що слід робити кожному окремо або всім разом або від чого утримуватися". Тільки їй одній належить право видавати закони, тлумачити їх у кожному окремому випадку, якщо щодо них виникне яке-небудь питання, і вирішувати, чи суперечить даний випадок праву або згоден з ним; вирішувати питання про війну або про встановлення і пропозицію умов миру або про ухвалення запропонованих. Право займатися державними справами або обирати з цією метою посадовців належить тільки верховній владі. "Звідси випливає, що той підданий робить замах на верховну владу, який по одному своєму розсуду, без відома верховного ради, приймається за яку-небудь державну справу, хоча б те, що він задумав зробити, було б, на його переконання, найкращим для держави".

спіноза природне право закон

То держава буде найпримхливішою, яка ґрунтується на розумі і керується ним. І тому та верховна влада є якнайкращою, при якій люди проводять життя в згоді і коли її права дотримуються непорушно. Історія політичних і правових вчень. М., 2007.С. 384..

Серед основ монархічної форми правління Спіноза виділяв наступні:

1. повинні бути засновані і укріплені одне або декілька міст, всі громадяни яких - все одно, чи живуть вони в стінах міста або зовні їх, займаючись землеробством, - володіють рівними цивільними правами;

2. ополчення повинне бути утворено з одних громадян, без винятку для кого б то не було, і ні з кого іншого; а тому всі зобов'язані мати зброю;

3. жителі всіх міст і землероби, тобто, всі громадяни, повинні бути поділені на роди (familiae), що відрізняються один від одного ім'ям і яким-небудь знаком;

4. поля і вся земля, а якщо можливо, і будинки повинні бути залишені за державою, саме за тим, кому належить право держави;

5. при обранні царя з якого-небудь роду ніхто не повинен вважатися знатним, крім осіб, що походять від царя, які тому відрізняються від свого і інших родів знаками царської гідності;

6. війна повинна вестися тільки в цілях миру, щоб після її закінчення не було потреби в застосуванні зброї. Тому після захоплення міст по праву війни і підкорення ворога або повинні бути встановлені такі умови миру, щоб захоплені міста не потребували охорони яким-небудь гарнізоном, або ворогу після ухвалення мирного договору надається можливість їх викупу за відому суму, або ж (якщо при першому образі дії залишиться постійна небезпека нападу з тилу внаслідок незручностей місця розташування) вони повинні бути зрівняні з землею, а жителі відведені в інше місце;

7. верховна влада (imperium) повинна бути неподільною. Тому, якщо у царя народиться декілька дітей, то законним наступником буде старший з них;

8. вигляд держави повинен зберігатися одним і тим же, і, отже, царська гідність повинна належати одній особі, нащадку якої-небудь однієї династії, і державна влада повинна залишатися неподільною. "Адже воля царя має силу закону, поки він тримає в своїх руках меч держави", оскільки право держави визначається однією тільки потужністю.

Народ при царі може зберегти достатньо велику свободу, якщо тільки доб'ється того, щоб потужність царя визначалася тільки потужністю народу і захищалася самим народом.

Спіноза засуджував, навіть рішуче відкидав абсолютну монархію. Він вважав можливою обмежену монархію, в якій державою управляє представницька установа.

Аристократична форма верховної влади є та, при якій влада знаходиться не у однієї особи, але у декількох, вибраних з народу. "Я підкреслюю: при якій влада знаходиться у декількох вибраних осіб. Адже відмінність між аристократичною і демократичною формами верховної влади полягає переважно в тому, що при першій право управління залежить тільки від обрання, при другій же - головним чином від деякого природженого або ж через випадок придбаного права". Спіноза Б. Вибрані твори. У двох томах. Том 1. М., 1957.

Говорячи про аристократичну форму правління, що спирається на раду як верховний колективний орган, Спіноза підкреслює її велику стійкість, оскільки "царі смертні, ради, навпаки, вічні".

Відмінність демократії від аристократичної форми правління, за Спінозою, складається, головним чином у тому, що в останній від однієї тільки волі і вільного вибору верховної ради залежить, кого зробити патрицієм: отже ніхто не має спадкового права голосу і права вступу на державні служби, як це має місце при тій формі верховної влади, "яку ми тепер описуємо".

Розрізняються кілька видів демократії. Де всі без винятку підпорядковані одним тільки вітчизняним законам і, крім того, примхливі і живуть бездоганно, володіють правом голосу у верховній раді і правом вступу на державну службу. "Я підкреслюю: які підлеглі одним тільки вітчизняним законам, щоб усунути іноземців, що вважаються підданими іншої держави".

Крім того, вони підлеглі одним тільки законам держави, але в іншому повинні бути норовливими, щоб усунути жінок і рабів, що стоять під владою мужів і панів, а також дітей і неповнолітніх, поки вони стоять під владою батьків і опікунів. Вони живуть бездоганно, щоб, перш за все, усунути тих, які унаслідок злочину або якого-небудь ганебного способу життя піддалися безчестю.

Автор не залишає без уваги і питання власності. Кожна форма правління спирається на найбільш адекватні їй відносини власності. Наприклад, при монархії має місце державна власність на землю і нерухомість, із здачею громадянам полів і будинків за щорічний оброк. При аристократії ж поля треба не здавати громадянам в оренду, а продавати. У незавершеній роботі "Політичний трактат" ми не знайдемо вказівок з приводу вдосконалення демократії, проте про її достоїнства можна судити по "Богословсько-політичному трактату".

Обмежену демократію і аристократію Спіноза бачив такими державами, в яких потрібні спеціальні заходи, які застерігають тиранію і пригноблення.

Єдина абсолютна держава, яка спирається на згоду підданих, правлячу ними за допомогою тільки розумних законів, що забезпечує свободу, рівність, загальне благо, - це демократія, "народна форма верховної влади".

Демократія в найбільшій мірі здатна керувати підданими і не потребує їх побоюватися, оскільки устрій держави забезпечує розумність законів, а тим самим свободу як підкорення усвідомленої необхідності.

Висновок