Експертний експеримент при проведенні балістичних досліджень

За деяких обставин у процесі порівняльного дослідження необхідно проводити експерименти з метою вивчення впливу властивостей слідосприймаючої поверхні на передачу ідентифікаційних ознак знаряддя зламу й одержати для порівняння відповідні зразки.

Експертний експеримент для одержання зразків повинен проводитися в умовах максимально наближених до тих, за яких виник досліджуваний слід. Такими умовами є визначений напрямок руху знаряддя зламу по слідосприймаючій поверхні, положення знаряддя зламу щодо перешкоди, тобто величина зустрічного і фронтального кутів, сила впливу знаряддя зламу на перешкоду. Тільки після вивчення умов слідоутворення експерт може приступити до одержання зразків для порівняльного дослідження.

Експертний експеримент можна умовно поділити на два етапи. Перший етап - це підготовчі дії з проведення експерименту, другий - безпосереднє його проведення.

У процесі підготовки до проведення експерименту експерт вирішує такі завдання: визначає знаряддя зламу (якщо їх небагато), з яким будуть проводитись експерименти, і ділянку знаряддя зламу, якою будуть утворені експериментальні сліди. Ці завдання вирішуються у процесі огляду і вивчення досліджуваних слідів (їх копій), знарядь зламу, фотознімків, планів і схем, протоколів огляду місця події, обшуків тощо, а у необхідних випадках шляхом вивчення обстановки місця зламу. Уже на цьому етапі експерт може встановити, що передбачувані знаряддя зламу, що надійшли на дослідження, не можуть бути об'єктами експерименту.

Практика свідчить, що при вивченні обстановки місця події і при огляді наданих на експертизу слідів можна встановити ряд істотних обставин, що впливають на відображення ознак знаряддя в слідах. У процесі проведення експертизи важливо встановити, якою частиною знаряддя зламу міг бути залишений досліджуваний слід. Для цього експерту необхідно ретельно оглянути досліджуваний слід (копії з нього) і знаряддя зламу. У процесі огляду уважно вивчають такий слід (його форму, розмір, кількість, глибину і виразність трас тощо) і знаряддя зламу (форму, розміри, особливості робочої частини тощо). Після цього слід і робочу частину знаряддя зламу порівнюють між собою. Потім доцільно на робочій частині знаряддя зламу виділити декілька найбільш виражених особливостей і спробувати знайти їх відображення в досліджуваному сліді шляхом зіставлення з трасами. При цьому варто пам'ятати, що ознаки знаряддя зламу відображаються в сліді негативно.

Якщо перешкода була пофарбована чи покрита якою-небудь речовиною, наприклад фарбою, то на робочій частині знаряддя зламу варто шукати частки фарби чи іншої речовини, що можуть залишитися на ділянці знаряддя, що торкалася перешкоди.

Перед проведенням експериментів важливо знати умови слідоутворення (напрямок руху знаряддя зламу, величину зустрічного і фронтального кутів тощо), що виявляються в стадії роздільного дослідження об'єктів. Так, напрямок руху знаряддя зламу на слідосприймаючій поверхні можна встановити за ознаками, що відобразилася в досліджуваних слідах.

Просторове положення знаряддя зламу щодо перешкоди можна визначити за допомогою зустрічного і фронтального кутів. У процесі встановлення взаємного положення знаряддя злому і перешкоди дуже важливо знати розташування перешкоди, і особливо тієї її частини, що піддавалася впливу знаряддя зламу. У необхідних випадках експерт може оглянути місце зламу (якщо дозволяють умови) чи запросити слідчого.

У процесі дослідження вдавлених слідів взаємне положення знаряддя зламу і перешкоди експерт встановлює шляхом зіставлення сліду з ймовірною ділянкою контактної поверхні знаряддя зламу.

При дослідженні слідів тертя (ковзання) і розрізу (розрубу) потрібно обов'язково враховувати просторове розташування знаряддя зламу щодо перешкоди в момент слідоутворення. При цьому варто враховувати, що в слідах на твердій слідосприймаючій поверхні при фронтальному куті в 90 і більше градусів утворюються перекати (поперечні валики) у результаті постійно змінюється опір перешкоди руху знаряддя зламу. Якщо фронтальний кут менш 90°, то перекати не утворюються.

За наявності глибокого сліду тертя величину фронтального кута можна визначити вимірюванням кута, розташованого між площиною передньої чи задньої «стінки» сліду і площиною дна сліду. З цією метою рекомендується взяти тонку фольгу і за її допомогою відтворити подовжній профіль сліду, а потім її накласти на транспортир. Точність визначення фронтального кута залежить від глибини і чіткості сліду.

Величину зустрічного кута можна визначити декількома способами. Якщо в сліді є поперечні валики, то кут, укладений між трасами сліду і перекатами, буде відповідати зустрічному куту. Він може бути обмірюваний транспортиром за збільшеними фотознімками. Якщо в сліді немає перекатів, то треба перевірити, чи не відобразилася на початку сліду грань знаряддя зламу. Якщо така грань відобразилася, то кут, укладений між цією гранню знаряддя і кожної з утворених ним трас, буде дорівнювати зустрічному куту. Якщо ж грань знаряддя в сліді не відобразилася, то зустрічний кут встановлюють способом, запропонованим А.І. Миронович У цьому випадку відшукують у сліді дві найбільш великі траси і вимірюють відстань між ними. Потім на передбачуваному знарядді зламу знаходять особливості, якими могли бути утворені виділені траси, і вимірюють відстань між ними. Відношення першої величини до другої буде числовим значенням косинуса зустрічного кута. При цьому необхідно враховувати, що визначення особливостей на знарядді зламу носить вірогідний характер, тому при обчисленні зустрічного кута необхідно враховувати всі можливі варіанти розташування особливостей знаряддя зламу.

При дослідженні слідів свердління чи пробоїн положення знаряддя зламу в просторі буде відповідати їх осьовій лінії.

Якщо в процесі роздільного дослідження об'єктів неможливо точно встановити ділянку знаряддя, якою утворений досліджуваний слід, зустрічний і фронтальний кути при утворенні слідів тертя і розрізу, то проводиться серія експериментів з метою вирішення цих питань.

При визначенні ділянки знаряддя, якою утворений досліджуваний слід, необхідно враховувати особливості його ріжучої кромки.

При ідентифікації знарядь зламу за слідами розрізу (розрубу) ділянку знаряддя, якою залишений слід, можна визначити методом профілографування. Профілограми, отримані з досліджуваних слідів і ріжучої кромки, передбачуваного знаряддя (ножа, сокири, зубила), при їх зіставленні дають можливість визначити ділянку леза, якою потім залишаються експериментальні сліди.

Якщо експериментальні сліди розрізу одержувати вручну, то в цьому випадку неминучі зрушення леза знаряддя, тому що траси в слідах мають східчасту чи звивисту форму і, крім того, на процес слідоутворення впливають випадкові фактори. З метою усунення впливу таких факторів А.М. Василевським розроблена методика одержання експериментальних слідів розрізу для визначення ділянки леза знаряддя за допомогою мікротомів. При застосуванні мікротома лезо інструмента встановлюється за допомогою затискних пристроїв під потрібними фронтальним і зустрічним кутами. Потім лезо досліджуваного знаряддя поділяється на кілька рівних частин. Експериментальні сліди виготовляються так, щоб утворилися ділянки з особливостями, що перекривають одна одну, що дозволяє змонтувати відображення всього леза інструмента. Досліджуваний слід порівнюється з експериментальними відображеннями всього леза.

Експерименти, можуть бути проведені і для визначення взаємного положення знаряддя зламу і перешкоди. Для цього доцільно передбачуване знаряддя зламу прикласти до поверхні слідосприймаючого матеріалу під мінімальним фронтальним чи зустрічним кутом (близьким до 0°), а потім одночасно з поступальним рухом змінювати положення предмета, тобто відповідні кути. При порівняльному дослідженні потрібно звертати увагу на ті траси, що відповідають трасам досліджуваного сліду.

А.М. Василевським розроблена також методика визначення взаємного положення леза ріжучих інструментів і перешкоди за допомогою мікротомів. Експериментальні сліди одержують на пластичних матеріалах (віск, парафін).

Однак при ідентифікації різальних інструментів, лінія осі рукоятки яких перпендикулярна лінії леза, одержати експериментальні сліди розрізу за допомогою мікротомів не представляється можливим. Для проведення експериментів з такими інструментами X. Салимовим сконструйовано спеціальний верстат.²³

Отримані на мікротомах чи на спеціальних верстатах експериментальні сліди порівнюються між собою з метою виявлення стійких ідентифікаційних ознак. Потім ці експериментальні сліди порівнюються з тим слідом, що надійшов на дослідження для вирішення питання: чи не одним знаряддям залишені ці сліди. При цьому для порівняльного дослідження обирається один чи декілька експериментальних слідів, у яких стійко виражені ознаки ідентифікуємого об'єкта.

З метою спрощення одержання експериментальних слідів і наочності збігу трас в експериментальному і досліджуваному слідах можна застосувати спосіб фотографічної трансформації. Цей спосіб дозволяє порівняти зображення слідів, утворені при різних зустрічних кутах.

Встановивши просторове положення знаряддя зламу, силу його впливу, ділянку, якою утворений слід, експерт приступає до одержання зразків для порівняльного дослідження. Одержання зразків проводиться так, щоб забезпечити об'єктивність, закономірність і вірогідність результатів.

Результати одержання зразків багато в чому залежать від передбачуваних знарядь зламу і від матеріалу для одержання експериментальних слідів. Експерт повинен одержати зразки від того об'єкта, що надійшов на дослідження. На робочому місці експерта не повинно бути сторонніх об'єктів. Необхідно також ретельно продумувати послідовність проведення експертного експерименту з одержання зразків і проводити його так, щоб не були знищені ідентифікаційні ознаки досліджуваного об'єкта.

До матеріалу, на якому будуть відтворюватися експериментальні сліди при одержанні зразків, пред'являється ряд вимог. Він повинен:

- чітко передавати ідентифікаційні ознаки досліджуваного об'єкта;

- не погіршувати якості (не знищувати) ідентифікаційних ознак досліджуваного об'єкта;

- протягом тривалого часу зберігати експериментальні сліди.

Матеріал для експериментування підбирається в залежності від стану сліду, властивостей знаряддя зламу і якості матеріалу слідосприймаючого об'єкта. В одних випадках беруться матеріали, аналогічні тим, на яких утворений досліджуваний слід, а в інших - це недоцільно. Найбільш розповсюдженими матеріалами для одержання експериментальних слідів знарядь зламу є дерево, а також гіпсові, воскові, свинцеві і мідні пластини.

У процесі проведення експертного експерименту з одержання зразків контактну поверхню знаряддя зламу рекомендується змазати олією чи зволожити для того, щоб частки слідосприймаючої поверхні не застрягали в поглибленнях на знарядді зламу. Якщо частки такої поверхні прилипають до знаряддя зламу, то їх видаляють пензликом чи ватяним тампоном.

У Харківському НДІСЕ розроблений спеціальний прилад трасограф, призначений для одержання експериментальних слідів тертя, тиску, розпилу, свердління, а також прокатки куль і монет. Для одержання на цьому приладі слідів тертя, розрізу беруть пластини з відповідною слідосприймаючою композицією і закріплюються на столі приладу за допомогою спеціальних гвинтів. Досліджуваний об'єкт розташовується в одному із затискних пристроїв приладу, і його лезо (інша поверхня) наближається до поверхні композиції на відстань приблизно в 1 мм. Потім, стежачи за показаннями стрілок на відповідних шкалах, встановлюють потрібні фронтальний і зустрічний кути. Після цього досліджуваний об'єкт вводиться в слідосприймаючу композицію і переміщається на необхідну відстань. У результаті на композиції залишається лінійний слід.

Результати, отримані в процесі проведення експертного експерименту з одержання зразків для порівняльного дослідження, потрібно записувати.

Під час проведення криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів неможливо обійтися без проведення експертного експерименту, оскільки належність до холодної зброї визначається за наявністю у досліджуваного об'єкта сукупності таких загальних криміналістичних ознак, як призначення та придатності для неодноразового ураження цілі. Придатність випробуваного об'єкта для ураження цілі визначається за наявністю технічної забезпеченості як окремих елементів, так і конструкції в цілому, а також за достатністю його уражаючих властивостей.

Наявність технічної забезпеченості конструкції в цілому і окремих елементів об'єкта визначається в результаті встановлення відповідності розмірних міцнісних та інших характеристик предмета стандартам, технічним умовам, а також безпечності та зручності використання при застосуванні у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї, та можливості неодноразового використання. Останні дві характеристики перевіряються тільки експериментально.

Для клинкової зброї встановлюється спосіб кріплення клинка, зручність утримання зброї у руці, безпечність нанесення ударів.

Для арбалетів та луків: можливість ведення прицільної стрільби, відповідність міцністних характеристик як конструкції в цілому, так і окремих деталей предмета вимогам стандартів та міцністним характеристикам аналогів даного різновиду зброї.

Достатність уражаючих властивостей об'єкта визначається в результаті встановлення можливості неодноразового ураження цілі при використанні предмету визначеним для конкретного типу холодної зброї способом.

Підготовка до експериментів складається з відбору об'єктів випробувань, вивчення нормативно-технічної документації, підготовки приладів контролю та необхідних для роботи матеріалів. Усі випробування повинні проводитись при нормальних кліматичних умовах та перед випробуванням об'єкти, матеріали, вимірювальні прилади витримуються щонайменше дві години у нормальних кліматичних умовах.

Визначення достатніх уражаючих властивостей об'єктів здійснюється шляхом експериментальної перевірки міцністних властивостей їх конструкції в цілому при статичних та динамічних випробуваннях.

Міцність та пружність конструкції клинка визначається за схемою: ніж затискається за руків'я у місці кріплення клинка. До вістря прикладається зусилля 5 кг у напрямку, перпендикулярному площині клинка в обидві сторони.

Міцність конструкції вузла з'єднання клинка з руків'ям визначається за схемою: ніж затискається за клинок в 10 мм від місця з'єднання з руків'ям.

До верхнього краю руків'я прикладається зусилля 5 кг у напрямку, перпендикулярному площині клинка в обидві сторони. Міцність конструкції вузла фіксатора в ножах складаних та загальної конструкції ножів нескладаних визначається за схемою: ніж встановлюється на опори біля кінців клинка та руків'я. До місця з'єднання клинка з руків'ям прикладається зусилля 15 кг у напрямку перпендикулярному вісі клинка вздовж його площині в обидві сторони.

Випробування проводиться менше трьох разів відносно кожного об'єкту.

Клинкові об'єкти в залежності від характеру вістря та заточки леза випробовуються шляхом нанесення колючих ударів та проведення експериментальних зрізів.

Як мішень для нанесення колючих ударів використовується суха соснова дошка товщиною до 50 мм. При цьому кількість ударів повинна бути від 10 до 50 разів, сила ударів максимальна, кутовий діапазон напрямків - від 30 до 90°, орієнтація площини осі клинка відносно волокон деревини - поперечна.

Метальні об'єкти випробовуються шляхом експериментального кидання (пострілів) у мішень. Загальними умовами випробувань метальних об'єктів є наявність як мішені сухої соснової деревини товщиною не менше 50 мм, кількість кидків (пострілів) від 10 до 50 разів.

Динамічні випробування простих метальних предметів проводяться шляхом кидання в мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї при таких додаткових умовах - дистанція 3-5 метрів.

Випробування механічних метальних об'єктів проводяться шляхом метання снаряду (пострілів) у мішень у спосіб, характерний для найближчого аналогу холодної зброї при таких додаткових умовах: дистанція від 5 до 100 метрів, зусилля натягування тятиви для арбалетів та луків не менше як 20 кг, стріли для арбалетів та луків - з наконечником конічної форми та кутом загострення менше 30°.

Суттєвою рисою судово-балістичних досліджень вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу є широке використання експериментальних досліджень. Варто підкреслити, що експериментальні дослідження необхідні при проведенні більшості судово-балістичних експертиз:

- під час ідентифікації зброї за стріляними кулями та гільзами - це отримання експериментально відстріляних куль та гільз для порівняння та вивчення особливостей слідоутворення досліджуваної зброї, без цього неможливо повно оцінити значимість виявлених під час порівняльного дослідження співпадінь та розходжень у слідах;

- під час неідентифікаційних досліджень зброї результати експерименту - фундамент висновку. Якщо предмет в процесі експериментів стріляє, а вистріляні снаряди мають достатню кінетичну енергію для ураження людини - його необхідно віднести до вогнепальної зброї. Або, якщо із зброї проводились постріли в момент дослідження та немає підстав вважати, що перед дослідженням вона була відремонтована - це є підставою для висновку експерта про придатність зброї до стрільби в момент вчинення злочину. Якщо в ході проведення експериментів при ударі прикладом рушниці можливі мимовільні постріли - це є підставою для експертного висновку про можливість пострілу при аналогічних умовах на місці події.

В наш час обґрунтування висновків про такі обставини, як дистанція, послідовність, напрямок пострілу, без співставлення досліджуваних пошкоджень з експериментальними є непереконливими.

Експеримент під час проведення експертизи документів та почерку зводиться тільки до відбору експериментальних зразків. А у дактилоскопії зустрічається ще рідше.

Висновки до 1 розділу

Експеримент у широкому значенні цього слова - це повторюване багато разів при різних, заздалегідь заданих умовах, цілеспрямоване проведення якого-небудь випробування, проби, досвіду. Реалізація його проходить шляхом дії на досліджуваний об'єкт або процес і може мати на меті підтвердження або спростування наявної гіпотези, встановлення природи явища, його сутності, ймовірних шляхів керування ним тощо.

Експериментальний метод дослідження застосовується у діяльності органів внутрішніх справ з попередження, розкриття та розслідування злочинів. Найчастіше експертний експеримент використовується під час дослідження речових доказів.

Як метод пізнання експертний експеримент широко використовується при вирішенні як ідентифікаційних, так і неідентифікаційних криміналістичних завдань.

При ідентифікації об'єктів за їх відображеннями експеримент проводиться для вивчення особливостей механізму утворення слідів. У неідентифікаційних дослідженнях експеримент використовується при вирішенні придатності об'єкта для виконання певних дій, встановлення природи об'єкта (наприклад, речовини), а також вирішенні питань, пов'язаних із взаємодією механізмів (частин) об'єкта.

Експериментальне дослідження направлене на виявлення властивостей ототожнюваного об'єкта. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад каналу ствола гладкоствольної зброї, створені спеціальні снаряди та пристрої, а для отримання слідів ковзання. Таким чином, експериментальне дослідження дає можливість встановити ознаки ототожнюваного об'єкта у формі, що задовольняє процес порівняльного дослідження. Для того, щоб експеримент був надійним та ефективним, експериментатор повинен мати не тільки відповідне технічне оснащення, але й сукупність знань як про досліджувані явища, так і про принципи функціонування та можливості використання пристроїв.

Завданням експериментального дослідження є не тільки отримання порівняльних зразків, але й виявлення, фіксація, уявлення властивостей ідентифікуючого об'єкта та їх відображень в ідентифікованому. Це особливо необхідно під час дослідження сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, що втратили конформність лінії поділу.

Експеримент - це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою правильно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:

- визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з урахуванням потреб практики та розвитку самої науки;

- теоретичне обґрунтування умов експерименту;

- розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;

- спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв'язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта;

- статистична обробка результатів експерименту;

- попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

експеримент криміналістичний вогнепальний балістика

Розділ 2. Експертний експеримент у судовій балістиці

2.1 Експертний експеримент та його значення при ототожненні вогнепальної зброї за слідами на снарядах

Експеримент при ідентифікації зброї за слідами на снарядах це насамперед експериментальна стрільба зі зброї, яка підлягає ідентифікації. Мета таких експериментів:

- одержати найбільш достовірні (із процесуальної і криміналістичної точки зору) зразки - стріляні з досліджуваної зброї кулі;

- з'ясувати дію досліджуваної зброї - чи немає затримок при проведенні пострілів, які сліди в момент пострілу зброя може залишити на стріляних кулях;

- встановити, які і як відображаються ознаки каналу ствола зброї в слідах на стріляних кулях, а отже, з'ясувати походження, причини утворення загальних і окремих ідентифікуючих ознак на експериментальних стріляних кулях;

- з огляду на різноманітні чинники, що впливають на утворення слідів на стріляних кулях, визначити можливу причину розходжень у слідах на різних кулях, стріляних із однієї досліджуваної зброї.

Самостійною метою експертного експерименту є встановлення конкретного факту: чи деформуються або фрагментуються кулі в результаті пострілів із наданого на дослідження зразка зброї.

Проведення експериментальної стрільби має велике, а в ряді випадків вирішальне значення для успіху ідентифікації.

У деяких випадках сам характер закінченості стріляних куль відображає особливості дії вогнепальної зброї, а отже, має істотне ідентифікаційне значення. Помилки в таких експертизах, у більшості випадків, пояснюються погано проведеною експериментальною стрільбою.

Тому, до проведення експериментальної стрільби необхідно ставитися дуже уважно, як до найважливішого етапу ідентифікації.

При проведенні балістичних досліджень найчастіше зустрічаються такі недоліки в організації і проведенні експериментальної стрільби:

- іноді експерт робить одиничний експериментальний постріл і, отримавши одну експериментальну кулю, порівнює її з досліджуваними кулями. У цьому випадку сталість слідів на експериментальних стріляних кулях не може бути визначена, і експертиза в багатьох випадках буде безрезультатною;

- навпаки, у деяких випадках, проводиться велика кількість пострілів з досліджуваної зброї. В результаті експерт отримує багато зразків, часом таких, які нічого не додають один до одного, заважають дослідженню, створюють умови для виявлення випадкових збігів;

- іноді експериментальна стрільба проводиться випадковими патронами, без урахування їх характеристики (матеріал кулі, рік виготовлення, заряд пороху) та такими, що істотно відрізняються від патронів, використаних на місці події.

Правильна організація експериментальної стрільби має велике значення для одержання експериментальних слідів, які порівнюються зі слідами на досліджуваних об'єктах. Експериментальні сліди повинні повно, стійко й адекватно відображати ідентифікаційні ознаки екземпляра досліджуваної зброї.

До проведення експериментальної стрільби зі зброї, що підлягає ідентифікації пред'являється ряд вимог:

1. Експериментальна стрільба повинна бути безпечною для експерта і оточуючих.

Експерту доводиться стріляти з досить потужної зброї, притому не завжди справної. Тому експериментальна стрільба являє певну небезпеку для дослідника і навколишніх і повинна бути проведена з великою обережністю. Експериментальна стрільба робиться в спеціальному тирі, влаштованому в ізольованому підвальному приміщенні з кам'яними або цегельними стінами. Стіни тиру для усунення можливості рикошетування стріляних куль прикриваються дерев'яними щитами, простір за якими засипається тирсою. Варто вживати запобіжні заходи при стрільбі зі зношеної зброї, оскільки така зброя особливо небезпечна щодо можливості розриву ствола, поломок запираючого механізму, і проривів порохових газів у казенну частину в момент пострілу.

В окремих випадках перед проведенням пострілів для дослідження корисно отримати відображення поверхні каналу ствола зброї, шляхом проштовхування крізь нього свинцевого пуансона (за формою кулі) або іншого матеріалу, здатного, заповнюючи канал ствола, сприйняти його нерівності у вигляді слідів ковзання.

Для стрільби з дефектної зброї в тирі необхідно мати верстат для її фіксації. У ньому зброя затискається нерухомо, щоб в момент пострілу не було необхідності тримати її в руках. Бажано використовувати верстат з амортизуючим пристроєм для пом'якшення віддачі зброї, що забезпечить утримання її у верстаті після пострілу. У найпростішому вигляді для цього можна використовувати верстат для стрільби або слюсарні лещата, закріплені на столі. Для дослідника повинно бути зроблене укриття, у вигляді броньованого щита, або пристрій, що дозволяє керувати спусковим гачком зброї з іншого місця.

2. Експериментальна стрільба повинна забезпечити одержання стріляних експериментальних куль, шроту, картечі та гільз, без їх деформації. Для одержання таких недеформованих куль, що мають сліди тільки від каналу ствола зброї, необхідно в криміналістичній лабораторії мати кулеуловлювач.

Пропонувалися різноманітні матеріали, у які для одержання стріляних куль проводиться експериментальна стрільба: Лукас пропонував стріляти в дрантя, Реструп - у вовняні ганчірки, Зедерман і Де-Рехтер і Магу - у воду, Шавин'ї - у вату, Крафт - у віск. Пропонувалися і промаслені дерев'яні ошурки та інші матеріали.

В даний час найбільшого поширення дістали кулеуловлювачі трьох типів: ватяні, водяні і наповнені яким-небудь пластичним матеріалом.

Ватяний кулеуловлювач являє собою дерев'яний ящик довжиною 2-3 метра, висотою і шириною близько 0,5 метра, що заповнений дерев'яними касетами, рами яких оточені бавовняною матерією. У ці касети щільно набивається вата. Товщина касет 25 см. Наприкінці кулеуловлювача бажано мати броньовану плиту. Для успіху в роботі з такими кулеуловлювачами важливо, щоб у касетах вата була набита щільно (інакше її призначення - зупиняти кулю - різко знижується) і щоб вона була чистою, без забруднень, що можуть лишати на стріляних кулях подряпини і тим самим погіршувати чіткість слідів на кулях від зброї.

Стріляні у ватяний кулеуловлювач кулі знаходити легко, оскільки, проходячи касети, куля тягне вату за собою і неважко виявити ту касету, у якій вона зупинилася.

Перевагами ватяних кулеуловлювачів є простота будови, можливість проведення пострілів із зручного положення (горизонтально) і прицільно. Недоліком є те, що при численних експериментальних пострілах потрібно часто міняти тканину в рамах касет.

Водяні кулеуловлювачі бувають двох видів: вертикальні і горизонтальні. Вода - ідеальний матеріал, що зупиняє кулю.

Вертикальний водяний кулеуловлювач являє собою металеву трубу висотою 2 метра і товщиною ~40 см, сполучену з водопроводом та стоком води. Для витягування відстріляних куль на дно кулеуловлювача поміщається металева сітка, яку можна підняти. Постріли проводяться вертикально зверху вниз. Такі кулеуловлювачі не набули великого поширення, оскільки дуже громіздкі і стріляти потрібно з незручного положення.

Горизонтальні водяні кулеуловлювачі не мають недоліків, описаних вище. Такий кулеуловлювач являє собою водонепроникний ящик, довжиною до 2 метрів. висотою і шириною ~60 см У центрі передньої стінки розташований отвір, крізь який здійснюються постріли.

3. При експериментальній стрільбі повинна бути гарантія того, що стріляні кулі не переплутаються Важливо, щоб було неможливо прийняти за відстріляну експериментальну кулю якусь випадкову кулю, що знаходиться в кулеуловлювачі.

Кулеуловлювач повинен знаходитися у спеціальному ізольованому приміщенні, доступному тільки експертам, що виконують судово-балістичні дослідження. Якщо це неможливо, кулеуловлювач повинен замикатися. Важливим є те, щоб він використовувався тільки для свого прямого призначення: уловлювання експериментально відстріляних куль для дослідження. Якщо виникає потреба зробити постріли для з'ясування стану зброї, то їх треба проводити або у навчальному стрілецькому тирі, або у своєму, але в спеціально влаштований для цього ящик, наповнений дрантям, ватою, ошурками або піском.

Необхідно в лабораторії встановити найсуворіший порядок, при якому усі відстріляні кулі обов'язково витягаються з кулеуловлювача, і не рідше ніж у квартал перевіряти, чи немає в кулеуловлювачі відстріляних куль (така перевірка проводиться промацуванням усієї вати кулеуловлювача або ще краще переглядом вмісту кулеуловлювача у рентгенівських променях).

З цією ж метою перед проведенням пострілів на кулях робляться маркувальні позначки. Недавно відстріляну кулю можна легко впізнати за її температурою.

4. Зброя повинна бути підготовлена для проведення експериментальної стрільби. Одержання повного відображення ознак каналу ствола на експериментальних кулях залежить від правильної підготовки зброї до експериментальної стрільби.

Якщо досліджувана зброя має корозію стінок каналу ствола, то її необхідно видаляти до проведення експериментальних відстрілів. Але перед тим, як «чистити» кулю, треба вивчити її забруднення та по можливості зафіксувати його на фотографічних знімках. На процес слідоутворення впливають також металізація і нагар, що залишаються на стінках каналу ствола після відстрілу. Для успішного ототожнення зброї за слідами на кулях потрібно своєчасно і правильно чистити канал ствола в ході експериментального відстрілу, що полегшує пошук трас, безпосередньо залишених рельєфом каналу ствола, і пояснення наявних розходжень у слідах.

Перед експериментальним відстрілом потрібно очищати канал ствола від розчинних у воді продуктів пострілу, промиваючи ствол шомполом з ганчіркою, змоченою у трьохвідсотковому содовому розчині. Після 1-3 пострілів для видалення оміднення (томпакізації) варто очистити канал ствола розчином «РЧС» і повторити експериментальні постріли. У даний час у збройових майстернях застосовується розчин «РЧС», що складається за таким рецептом:

Вуглекислий амоній 20 г

Двохромовокислий калій 1 г

Вода 100 см³

Воду для одержання розчину застосовують не підігріту. Здрібнений вуглекислий амоній у воду насипається поступово, після чого в розчин уводиться двохромовокислий калій у порошку. Для розметалізації розчин застосовується свіжий (зберігати не більше 5-7 днів у герметичному посуді). Чищення ствола ганчірками, просоченими розчином «РЧС», провадиться багаторазово доти, поки нагар і омідніння зі ствола не будуть видалені (на ганчірці відсутній нагар і жовто-зелене забарвлення). Якщо на кулях, відстріляних після промивання содовим розчином, отримані «чисті» сліди рельєфу стінок ствола, то не варто проводити чистку розчином РЧС і робити додатковий відстріл.

Піддубний В.М. для цих цілей рекомендував такий розчин: хром пика - 20 г, аміаку (25-процентного) - 500 см³ і води - 500 см³.

А.І. Толстопят рекомендує канал ствола промивати і протирати скипидаром і звичайним лужним складом.

Проте розметалізація каналу як метод дослідження практикою ще достатньо не перевірений.

Тому рекомендуємо, якщо і застосовувати її, то дуже з великою обережністю. Адже на місці події постріл у більшості випадків провадиться зі зброї, у каналі ствола котрого є відкладення металу, причому при дослідженні, як правило, встановити, які вони були, неможливо. Отже, повне видалення металізації може призвести до значних відмінностей мікрорельєфу каналу ствола досліджуваної зброї, у порівнянні з тим, який він був у момент пострілу на місці події.

Зміна характеру відображення ознак каналу ствола в слідах на кулях відбувається і від наявності на його стінках мастила. Якщо при вивчені обставин справи встановлено, що постріл на місці події міг бути зроблений із змазаного каналу ствола, або при досліджені наданих на експертизу куль встановлена невиразність слідів, то експериментальні постріли необхідно повторити, попередньо змазуючи щоразу канал ствола. Для змащування бажано застосовувати мастильні матеріали, виявлені у підозрюваного. Коли з обставин справи і дослідження куль не випливає, що стрільба на місці події проводилася зі змазаного каналу ствола, але на експериментальних кулях відображається інший характер ознак, ніж на досліджуваних, експериментальні постріли необхідно зробити і з каналу ствола, змазаного прошарками мастила різної товщини. Можна порадити:

- розметалізовувати ствол поступово і не до кінця;

- у «середині» розметалізації отримати 1-2 експериментально відстріляні кулі;

- перед тим, як провести розметалізацію, отримати якісні експериментальні кулі, відстріляні зі зброї до розметалізації;

- застосовувати цей метод як останню спробу в ідентифікації.

5. Повинно бути зроблено декілька експериментальних пострілів. У відношенні кількості експериментальних пострілів рекомендації криміналістів, фахівців в галузі судової балістики дуже суперечливі. Кубицкий Ю.М. і Глас-Сон Г.А. рекомендують проводити від 3 до 5 пострілів, Шевців І.А. не менше 6 пострілів, Черваков В.Ф. 8-10 пострілів, а в Київському інституті науково-судової експертизи їх іноді по експертизах проводиться ще більше.

На нашу думку, кількість пострілів, необхідних для виконання експертизи, залежить від конкретних особливостей та визначається експертом у залежності від стану каналу ствола, виразності слідів на досліджуваній кулі й особливостей дослідження. Отже, рекомендації щодо встановлення кількості експериментальних пострілів недоцільні. Необхідно враховувати змінюваність стінок каналу ствола від стрільби, тому кількість експериментальних пострілів, особливо при дослідженні зношених і заржавлених екземплярів, повинна бути мінімальною, але без втрат для дослідження (3-5 пострілів). Щоб не робити додаткові постріли, необхідно ретельно вивчити сліди на кожній з отриманих куль і коригувати результати експериментів у залежності від характеру цих слідів. При ототожненні вогнестрільної зброї за стріляними гільзами, як правило, одержують не більш трьох-п'яти експериментальних гільз, а при ототожненні за кулями - не більш трьох куль. Іноді в процесі роздільного дослідження слідів на експериментальних кулях або гільзах виникає необхідність змінити умови стрільби і зробити додаткові постріли.

Деяка специфіка властива експериментальному відстрілу з револьвера зразка 1895 року (інших револьверів, що містять патрони в барабанах). Ці револьвери іноді мають несполучені осі каналу ствола і камор барабану, особливо якщо камори барабану розсвердлені під пістолетні патрони. У зазначених випадках можна зробити два постріли і на отриманих кулях досліджувати сліди, потім, у разі потреби, зробити мінімум по одніму пострілу з кожної камори барабану. Відстріл великої кількості експериментальних пострілів із револьвера, як і з будь-якої іншої зброї, не полегшує дослідження, оскільки з кожним пострілом у каналі ствола з'являються нові ознаки. У зв'язку з цим потрібно організувати експерименти так, щоб без втрати для дослідження обмежитися мінімальною кількістю експериментальних пострілів.

6. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути спеціально підібрані. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути, по можливості, аналогічними за матеріалом, місцем, роком випуску тим, що застосовувалися на місці події. Це необхідно, оскільки від патрона насамперед залежить тиск у каналі ствола зброї - чинник, що визначає в першу чергу утворення слідів на стріляній кулі.

Підібрати необхідні патрони легше, якщо на місці події виявлені стріляні гільзи, і є підстави вважати, що ці гільзи відносяться до тих самих патронів, що і виявлені стріляні кулі. У цих випадках бажано підібрати для експериментальної стрільби патрони з таким самим маркіруванням, що і виявлені на місці події гільзи. При відсутності таких самих патронів за маркіруванням вибираються патрони з близьким роком випуску того самого заводу-виробника або інших заводів, але того самого року випуску. Винятком із цього є дослідження револьверів.

Якщо гільзи не знайдені або не мають маркування на денці, патрони для експериментальної стрільби підбираються за загальними їх ознаками: аналогія матеріалу оболонки, загального стану (старі або свіжі) тощо.

Патрони для проведення експериментальної стрільби часто беруться з тих, що вилучені одночасно з досліджуваною зброєю. Але водночас у криміналістичній лабораторії необхідно мати колекцію патронів до різноманітної зброї, патронів різного виробництва і випуску, що значно підвищить можливості експерта одержати якісні зразки для порівняння.

Бажано мати патрони, що дозволять із найбільшою повнотою з'ясувати утворення слідів на кулях , стріляних з досліджуваної зброї. В ідеальному випадку це еталонні патрони, що дають відомий тиск у каналі ствола зброї в момент пострілу, що мають кулі за розмірами близькі до середніх, добре виготовлені у всіх деталях (розміри гільзи, ступінь обтиснення дульца гільзи на кулі тощо), що в найкращому вигляді дадуть відтворення слідів на стріляних кулях. Нажаль, таких патронів у розпорядженні експертів криміналістичних лабораторій немає.

Серед таких патронів добре мати патрони, що дають підвищений тиск у каналі ствола зброї в момент пострілу та мають пластичну, таку що добре сприймає сліди від каналу ствола, оболонку на кулях.

Для стрільби варто відібрати патрони найбільш чисті, на поверхні куль яких немає помітних пошкоджень і подряпин. Перед стрільбою наявні на кулях дефекти повинні бути описані, а іноді патрон варто сфотографувати, щоб надалі які-небудь пошкодження на кулі, що виникли до експериментальної стрільби, не поплутати з тими, що відображають проходження кулею каналу ствола досліджуваної зброї.

7. Експериментальна стрільба повинна бути виконана так, щоб експерт без особливих труднощів міг орієнтуватися в положенні відповідних слідів полів нарізів на експериментальних кулях. Виконання цієї умови забезпечується тим, що експерт обов'язково (про це не можна забувати) перед тим, як використовувати патрон для експериментальної стрільби робить позначку у вигляді видряпаної прямої риски по головній частині кулі і по корпусу гільзи. Патрони для експериментальної стрільби поміщуються в магазин або патронник зброї однаково, відповідно цим позначкам.

При ототожненні вогнепальної зброї за стріляними кулями експертний експеримент відіграє велику роль, оскільки неможливе безпосереднє порівняння ознак каналу ствола з ознаками, що відобразились у слідах на кулях. Через це, успіх ототожнення багато в чому залежить від якості підготовки і проведення експерименту.

Після закінчення експериментальної стрільби канал ствола зброї варто вичистити і змазати. Весь хід експериментів докладно описується в дослідницькій частині висновків. Зокрема, варто зазначити, яким способом підготовлена зброя до стрільби, які підібрані патрони (рік, партія випуску) і кулі (матеріал оболонки, діаметр), скільки зроблено пострілів.

Свої особливості має проведення експериментальної стрільби при досліджені мисливської зброї.

Спорядження експериментальних патронів необхідно робити відповідно до інформації, отриманої в процесі детального дослідження речових доказів, а також матеріалів кримінальної справи. Необхідно знати, що точна відповідність експериментальних патронів до використаного патрону на місці події в даному виді судово-балістичної експертизи набуває вирішального значення. Експерт не повинен при спорядженні «поліпшувати» експериментальні патрони, оскільки зменшиться варіаційність, а разом із нею - відносна помилка, у результаті якої виникне небезпека «виходу» шуканої дистанції за встановлені межі.

Для проведення експерименту необхідно спорядити 22-25 патронів, перевірити однаковість їх комплектації за допомогою, наприклад, рентгенозйомки. Патрони, що не відповідають вимогам, вилучаються. Невідповідність внутрішнього діаметра гільзи не повинно перевищувати 0,2 мм, товщини закраїни металевої гільзи - 0,1 мм, діаметра пижів - 0,2 мм, товщини пижів: основних - 4 мм, прокладок - 0,2 мм. Маса основних пижів може мати допуск ±0,1 Р, заряду пороху ±0,05 Р, снаряда шроту №12-4-0,3 Р (для №3 - №0000 - 0,5 Г). Снаряд картечі визначеного діаметра відмірюється поштучним відліком.

При спорядженні експериментальних патронів бажано використовувати ті прилади, за допомогою яких комплектувався патрон, застосований на місці події. До них відносяться: ПДС (прилад для спорядження), УПС (універсальний прилад Сидоренка), «Баркалай», «Діана», ручні і настільні закрутки (завальцовки) тощо.

Проведення експертного експерименту. З досліджуваної рушниці необхідно зробити 20-25 експериментальних пострілів по аркушах тонкого (газетного, цигаркового) паперу, що знаходяться на двох-трьох рубежах. При такому способі усі аркуші уражаються в результаті одного пострілу. Перший аркуш розташовується не ближче 10 м від дульного зрізу. Це робиться для того, щоб запобігти розриву паперу під дією газової хвилі. У кожному конкретному випадку дистанції розміщення наступних аркушів визначаються з урахуванням номера шроту. Порядок розміщення аркушів можна визначити контрольним пострілом.

Приблизні розміри аркушів паперу: першого - 1Ч1м, другого - 1,5Ч1,5 м, третього - 2Ч2 м. Після кожного пострілу аркуші замінюються. На простріляних аркушах проставляються порядкові номери пострілу і дистанції.

Експеримент бажано проводити в умовах, максимально наближених до «бойових». При цьому повинні бути дотримані вимоги, що стосуються відповідності положення ствола зброї стосовно горизонтальної площини (постріл міг бути зроблений горизонтально, під кутом вгору або вниз), погодних умов (швидкості і напрямку вітру, температури повітря, атмосферного тиску тощо).

Погодні умови враховуються в тих випадках, коли в момент стрільби вони істотно відхилялися від норми. Такими відхиленнями визнаються: сильний вітер (більш 14 м/с), розрідженість повітря (на висоті більш 5 км над рівнем моря) тощо. Ігнорування зазначених умов призведе до того, що експерт буде встановлювати не дистанцію пострілу, а особливості бою конкретної рушниці при «павільйонних умовах».

При експериментальній стрільбі на відкритому просторі використовувати мішені з тонкого паперу не завжди вдасться, наприклад, у вітряну погоду. Замість паперових можна використовувати мішені з картону, фанери, тонкої жерсті тощо.

Встановлення дистанції дробового пострілу через перепону, крім того, пов'язане з дотриманням наступних правил²⁴:

- експертне дослідження робиться в два етапи. Спочатку визначається відстань від дульного зрізу рушниці до перепони, потім - від дульного зрізу рушниці до ураженого об'єкта. Від того, наскільки точно були визначені дистанція і напрямок пострілу до перепони, залежить достовірність результатів дослідження;

- при готуванні до експерименту необхідно підібрати такі перепони, властивості яких відповідають властивостям тієї перепони, що була виявлена на місці події;

- мішені з картону за перепоною розташовуються не далі 2 м.

Діаметри дробових осипів на мішенях, згрупованих за рубежами, варто встановити тим самим способом, що і діаметр осипу, виявленого на місці події. Отримані результати для кожного рубежу фіксуються окремо. Після цього щодо кожного рубежу обираються найбільший і найменший діаметри розсіювання шроту.

Отримані в ході експертизи експериментальні кулі, як і інші порівняльні матеріали, повинні разом із висновком направлятися слідчому для приєднання до кримінальної справи.

2.2 Проведення експертного експерименту при вирішенні діагностичних завдань у судовій балістиці

Встановлення технічного стану та придатності зброї до пострілу.

Визначення технічного стану вогнестрільної зброї, що є речовим доказом у справі, має самостійне значення в двох випадках:

- коли власник зброї притягується до кримінальної відповідальності за незаконне носіння, зберігання, виготовлення, збут вогнестрільної зброї (ч. 1 ст. 222 КК України), або за недбале його зберігання (ст. 223 КК України);

- коли необхідно з'ясувати шляхом експертизи, чи можливий із вилученої зброї постріл на місці вчинення злочину або події (нещасного випадку), якщо достатніх доказів немає (наприклад, висновок ідентифікаційної судово-балістичної експертизи або достовірних показань свідків про цей факт).

Дослідження технічного стану зброї має значення також для вирішення багатьох судово-балістичних питань (наприклад, про придатність зброї до пострілу) і при ідентифікації зброї за стріляними кулями і гільзами.

У випадках, коли дослідження технічного стану зброї має самостійне значення, перед експертизою, як правило, ставляться такі питання:

- чи справна вогнестрільна зброя;

- чи можлива з неї систематична стрільба;

- чи можливий із неї постріл;

- чи має зброя несправності і наскільки легко їх можна усунути;

- на яку граничну дистанцію можливі постріли з даної зброї;

- чи можлива прицільна стрільба з даної зброї на визначеній дистанції?

У судовій балістиці основна увага приділяється дослідженню того, чи виконує зброя своє призначення, тобто, чи проходить стрільба безвідмовно і чи безпечна зброя для стрільця.

Завданням судово-балістичного дослідження технічного стану зброї є з'ясування на підставі вивчення матеріальної частини зброї і криміналістичного досвіду практичної можливості використання її для вчинення злочину й умов, при яких таке кримінальне використання зброї можливе.

Судово-балістичне дослідження технічного стану вогнепальної зброї полягає в її огляді і проведенні експериментальної стрільби.

Спочатку робиться зовнішній огляд частин зброї, при якому випробовується їх взаємодія; корисно також зробити його рентгенівську або гамографічну зйомку. Далі, зброя розбирається (неповне розбирання), з'ясовується, чи є всі деталі, чи немає яких-небудь поломок або дефектів, у чому вони виражаються і як впливають на можливість проведення пострілів, чи не ослаблені пружини, які зазори між сполученими деталями, чи правильно взаємодіють вони між собою. При цьому варто описати у висновку і зафіксувати фотографічними знімками положення і стан деталей зброї в момент дослідження.

У загальному випадку рекомендується оглянути основні частини і механізми зброї: канал ствола і надійність його зачинення, затвор із деталями, спусковий механізм, запобіжники, прицільні пристосування, магазин.

Вирішальне значення для висновку про можливість пострілу і систематичної стрільби зі зброї мають результати експериментальної стрільби.

Якщо зброя стара, дуже зношена, із дефектами ствола, замикаючого механізму або деталей, що з'єднують в одне ціле всі частини зброї, проводити експериментальну стрільбу необхідно дуже обережно (зброя повинна кріпитися у верстаті, експерт перебувати в укритті і проводитись дистанційне керування спусковим гачком). Перед тим, як робити експериментальні постріли, досліджувану зброю доцільно підготувати для стрільби: наприклад, зчистити густе мастило або рясну іржу, що перешкоджають руху деталей, замінити окремі дефектні деталі.

Для встановлення надійності зброї бажано зробити з неї мінімум п'ять пострілів.

Свою специфіку має методика дослідження зброї при вирішенні питання про максимальну дистанцію пострілу.

Якщо зброя заводського виробництва і технічно справна, експертного дослідження для вирішення даного питання не потрібно. Про граничну дальність польоту кулі ми судимо за довідниковими таблицями.

Необхідність у проведенні балістичної експертизи може виникнути в таких випадках:

- коли вилучена атипова зброя (саморобна або перероблена заводська, зокрема обрізи);

- коли в зброї застосовувалися атипові набої (саморобні або позаштатні для даної зброї).

Особливість дослідження полягає насамперед у тому, що вирішальне значення для висновку мають результати експериментальної стрільби і специфіка її проведення.

Оскільки дистанція пострілу може виявитися значною, експериментальна стрільба проводиться не в тирі, а на відкритій місцевості, але з обов'язковою умовою забезпечення безпеки для навколишніх.

Експериментальні постріли рекомендується робити у воду (озеро, ставок, водоймище), на якому немає човнів і транспорту. Про місце закінчення траєкторій куль судять по сплеску води від падіння кулі.

Перед проведенням стрільби зброя закріплюється у верстаті під кутом узвишшя ствола близько 30°. Спостереження ведеться з точки на березі, що знаходиться осторонь від лінії прицілювання.

Для визначення відстані польоту кулі вимірюються (див. мал. 2.1.):

- кут між лінією прицілювання і лінією, що з'єднує точки, звідки робляться постріли і проводиться спостереження;

- кут між другою лінією і лінією на сплеск води від падіння кулі;

- відстань (а) між точкою, звідки робився постріл, і точкою спостереження.

За цими даними дальність польоту кулі визначається по формулі:

де: х - дальність польоту кулі;

а - кут між лініями, що проходять від точки спостереження сплеску води і до місця, звідки робився постріл;

b - кут між лінією прицілювання і лінією, що з'єднує місце спостереження і точку, звідки робився постріл.



Рис. 2.1. Схема експерименту для визначення дальності польоту кулі з досліджуваної зброї:

А - місце, звідки робляться постріли; Б - місце падіння кулі (сплеск води); О - орієнтир, у напрямку якого робляться постріли; В - точка, звідки проводиться спостереження; х - відстань польоту кулі; а - відстань від місця, звідки робляться постріли, до точки спостереження; а - кут між лінією пострілу і лінією, що з'єднує місце пострілу і точку спостереження; б - кут між лінією, що з'єднує точку спостереження з місцем, звідки робився постріл, і лінією візування від точки спостереження на сплеск від кулі; в - кут між лінією пострілу і лінією візування на сплеск.