Порядок здійснення права на спадкування в Україні

По-перше, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. У такому випадку мається на увазі ситуація, коли дитина народиться після спливу 10 місяців після відкриття спадщини.

По-друге, до закінчення 6-місячного строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення[15;18].

Одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом є правом самого спадкоємця. Як виняток, ч. 1 ст. 1297 ЦК України закріплює у спадкоємців, чию спадщину складає рухоме майно, обов'язок звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Пов'язується така новела з тим, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з часу відкриття спадщини, і навіть не з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право спадкоємця на нерухоме майно, а з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість, що практично здійснюється лише тоді, коли спадкоємець зареєстрував у державних органах (на даний момент - у бюро технічної інвентаризації (БТІ) свідоцтво про право на спадщину на нерухомість[14;9].

Крім наведеного прикладу, коли оформлення свідоцтва є зобов'язанням спадкоємця, існують ще випадки, коли право на спадщину у спадкоємця формально виникає з того моменту, коли він прийняв спадщину (з урахуванням правила про зворотну юридичну силу правочину про прийняття спадщини), але юридично здійснити повною мірою права, що складають його зміст, неможливо до тих пір, поки не буде оформлено свідоцтво. В таких випадках оформлювати свідоцтво не обов'язково, адже закон такої вимоги не пред'являє, проте доцільно, адже неодержання свідоцтва буде серйозно перешкоджати як самому спадкоємцеві у здійсненні його права вже як правонаступником, так і його власним спадкоємцям після його смерті, оскільки вони задля належного оформлення свого права на спадщину зобов'язані будуть подати нотаріусу документи, які підтверджують право на майно колишнього носія цього права. До таких випадків, зокрема, можна віднести оформлення свідоцтв про право на спадщину на авторські права, права вимоги, транспортні засоби тощо.

Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання, - факти смерті спадкодавця, наявності родинних зв'язків певного ступеня, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку при спадкуванні за законом, факту складання заповіту при спадкуванні за заповітом, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин нотаріус вимагає від спадкоємців відповідні документи[13;23].

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів: а саме:

- щодо відкриття спадщини, то юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України). Отже, спадщина - це майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів;

- прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Проте ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця;

- поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов'язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними;

- право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.

Розділ 4. Відмова від спадкування за Цивільним кодексом України

Право прийняття спадщини, яка виникає у спадкоємця в момент відкриття спадщини, означає також можливість спадкодавця відмовитися від спадщини. Відмова від спадщини, врегульована статтями 1273-1275 Цивільного кодексу України. Спадкоємець вважається таким, що відмовився від спадщини, якщо він не подав заяву про прийняття спадщини, крім спадкоємців, які проживали разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, та спадкоємців, передбачених у частині 4 статті 1268 ЦК України.

Спадкоємець може висловити відмову від прийняття спадщини шляхом подання заяви про відмову до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Така заява може бути подана в той самий шестимісячний строк, що і заява про прийняття спадщини. Відмова від прийняття спадщини має бути безумовною і беззастережною.

Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть відмовитись від спадщини тільки за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежене у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежена у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки і піклування. Опікун також може відмовитися від прийняття спадщини, належної підопічному, лише з дозволу органу опіки і піклування .

Якщо від спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщини, яка йому належала, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Коли на спадкоємця за заповітом, який відмовився від спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Коли від спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї самої черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яка йому належала, переходить до інших спадкоємців за законом тієї самої черги між ними порівну. Але це правило не застосовується до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спадкоємця.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади, яка у разі подання вимог кредиторами до спадкодавця зобов'язана задовольнити їх[20;39].

ВИСНОВОК

Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав.

Необхідною умовою здійснення спадкоємцями своїх прав є чітке законодавче регулювання процедури їх реалізації. Реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів: а) відкриття спадщини; б) прийняття спадщини; в) поділ спадщини; г) оформлення свідоцтва про право на спадщину;

а) щодо відкриття спадщини, то юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України). Отже, спадщина - це майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів;

б) прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Проте ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця;

в)поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов'язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними;

г) право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.

Зробивши аналіз всієї наукової роботи, автор відмітив два проблемних питання, які на його думку потребують особливої уваги й відповідно законодавчого вирішення.

Як відомо спадкування за правом представлення є одним із різновидом спадкування за законом, а саме за правом представлення розуміється такий порядок спадкування, коли одна особа у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Проте слід зазначити, що дане визначення є умовним, оскільки особу, яку «представляють», померла до відкриття спадщини. І на основі викладеного постає таке проблемне питання, як спадкування за правом представлення дає можливість більш далеким родичам спадкодавця зайняти спорожніле місце серед спадкоємців першої, другої або третьої черги. Таким чином це безкінечний процес спадкування. Проте на думку автора цей процес можливо обмежити, установивши законодавчо ліміт спадкування черги, наприклад не більш, як однієї черги за правом представлення.

Також слід зосередити увагу на такому проблемному питанні, як поділ спадщини між спадкоємцями, адже за загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило - ст. 1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд.

Проте, закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. І відповідно до цього автор виділив позитивну й негативну сторону цього питання.

Отже, ця норма сама по собі нібито є досить позитивною, адже дозволяє спадкоємцям виявляти ініціативу при укладанні договору про поділ, що повною мірою узгоджується з принципом свободи договору як основної засади цивільного права і законодавства. Водночас ця норма може бути використана одним із спадкоємців як елемент тиску на інших (особливо на престарілих, осіб з фізичними вадами та інших осіб, які не можуть повною мірою захищати свої права). Тому варто було б встановити ту межу, понад яку спадкоємці не мають права поділяти спадщину на свій розсуд

Список використаних джерел

Нормативна база

1. Закон України «Про державні нагороди України», №1721 від 16.03.2000 р.//Відомості Верховної Ради - 1993-№21 - ст.9;

2. Закон України «Про реєстрацію актів громадського стану» №2046 вiд 18.10.2000 р.//Відомості Верховної Ради - 1993 - №3 - ст. 17;

3. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №39 від 02.09.1993 р.; //Відомості Верховної Ради - 1993 - №3- ст.187

4. Правила реєстрації актів громадського стану в Україні №2046-І від 18.10.2000 р.//Відомості Верховної Ради - 1993- №7- ст21;

5. Цивільний кодекс України за станом на 09.02.2010 р./Верховна Рада України. - Офіц. вид. - С. : ФОП Соколик Б.В., 2010. - 324 с.;

6. Сімейний Кодекс України: за станом на 01 жовтня 2010 р. /Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. Вид-во, 2010. - с. 307.(Бібліотека Офіційних видань).;

Основна література:

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2-х томах/За відп. Ред. О.В. Дзері, Н.С. Кузнецової, Т.2. - К.: Юрінком Інтер, 2005 - с. 608;

8. Ветрова Н. Спадкування за заповітом»// Закон і бізнес - 2005.№ 13 - с.75;

9. Гелич А. «Про поняття склад спадщини за ЦК України»// Підприємство господарство і право; - 2010. №2 - с. 102;

10. Дідух Г. «Загальні положення про спадкування»// Праця і зарплата; - 2010. №29. - с. 93;

11. Достдар Р. «Принципи спадкового права»// Підприємство господарства і права; - 2008.№112. - с. 75;

12. Євтушенко І. «Реалізація права на спадщину»// Юридичний журнал - 2008. - №9 - с. 65;

13. Зубович І. «Особливість посвідчення спадкового договору»// Праця і зарплата - 2010 №35- с.76;

14. Заїка Ю. «Здійснення права на спадкування»// Підприємство господарство і право - 2004 №8 - с.49;

15. Кравець А. «Оформлення права на спадщину»// Урядовий кур'єр. - 2007.№170 - с.45;

16. Ільнецький Ю. «Спадкування за законом»//Урядовий кур'єр.- 2008 №.111 - с. 58;

17. Майданик Р. «Поняття і правова природа договору за цивільним законодавством»// Біл. Мінюста України - 2008 - №6 - с.56;

18. Нелін О. «Теоретичні основи спадкування»// Підприємство господарства і права України - 2008 № 5 - с.34;

19. Павлова Л. «Спадкування за новим Цивільним кодексом України»// Урядовий кур'єр - 2005№177 - с.54;

20. Панченко М.І. Спадкове право України/ - К.: Знання, 2010. - 76;

21. Харітонов О., Цивільне право України: Підручнк. - К.: Істина. 2003. - с.324;

22. Чуйкова В.Правова характеристика спадкового договору»// Підприємство господарство і право - 2005.№4 - с. 43