Державне правове регулювання рекламної діяльності в Україні
Поняття та принципи рекламної діяльності та її правове забезпечення. Інформаційна політика держави в сфері реклами, її історичні аспекти. Види суб’єктів рекламної діяльності за законодавством. Питання правового регулювання захисту суспільної моралі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.07.2009 |
| Размер файла | 155,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2) рекламні комунікації самих органів державного управління. Цей тип об'єктів є внутрішньою системою відносно суб'єктів державної влади [37, с.10-14].
Закон України „Про рекламу” у ст.26 наводить таку систему державних організацій, уповноважених здійснювати державне управління рекламною діяльністю: 1) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів; 2) Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; 3) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; 4) Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів; 5) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку [14].
На сьогодні, на жаль, відсутня цілісна система державного управління рекламою в Україні. Про це свідчать такі аргументи:
1) відсутність сформованої державної політики управління рекламою. Особливо небезпечною в цьому плані є відсутність прозорої системи принципів, що лежать в основі цієї політики;
2) відсутність затвердженої Концепції розвитку реклами не тільки на перспективу, але й на поточний момент. Як наслідок - відсутність державної програми розвитку національної реклами;
3) не існує чіткої системи управління рекламою з боку органів державної виконавчої влади (що не ставить під питання сумлінність та результативність діяльності співробітників Держспоживстандарту України та Антимонопольного комітету). Недостатньо активно працює Рада з питань реклами при Кабінеті міністрів України;
4) не координується на державному рівні система регулювання реклами органами місцевого самоврядування;
5) недостатнє залучення органами державної влади громадських організацій рекламістів до реального обговорення рішень [38, с.21].
Навіть найкраще рекламне законодавство та бездоганна система виконавчої влади, що має контролювати рекламну діяльність, не можуть гарантувати повного дотримання вимог законодавчих актів, відповідності до норм суспільної моралі, повагу до прав адресатів рекламних комунікацій тощо. Це пов'язано, насамперед, із численністю рекламних звернень та операторів ринку реклами. Кількість рекламних звернень у межах країни щодня сягає сотень мільйонів. З урахуванням об'єктивної обмеженості ресурсів, що є в контролюючих органів, від-слідкувати всі порушення законодавства неможливо. Крім того, подібний контроль потребує чималих коштів. Разом із тим, як показує досвід країн із розвинутою ринковою економікою та сталим процесом контролю рекламної діяльності, значна частка порушень рекламного законодавства попереджується, виявляється, розглядається і навіть піддається покаранню представниками самого рекламного бізнесу в рамках системи саморегулювання реклами. До органів державного управління (виконавчих та судових) в деяких країнах (США, Великій Британії та ін.) потрапляє приблизно лише кожне десяте порушення у сфері реклами, на яке є офіційні скарги. Таким чином, співпраця державних органів із громадськими організаціями рекламістів вже довела свою високу ефективність на практиці. Має свою вигоду з цієї співпраці й рекламна спільнота. Проведення великого обсягу робіт у сфері саморегулювання дозволяє їй вести партнерський діалог із державою, брати активну участь у формуванні законодавчої бази а також у процесі контролю рекламної практики. Таким чином, рекламна професійна громадськість обмежує втручання держави в процеси контролю рекламної діяльності. В цілому , на нашу думку, формування механізму такого соціального партнерства має підвищити рівень державного управління рекламою та якість національної реклами в цілому. Ця система повинна мати міцні підвалини. Нова ж редакція Закону "Про рекламу" лише стисло вказує на деякі права громадських організацій саморегулювання реклами [38, с.21-22].
Отже, вимагає значної активізації діяльність органів рекламного саморегулювання.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
2.1 Види суб'єктів рекламної діяльності за законодавством
Рекламна діяльність - це діяльність щодо замовлення, виготовлення та розповсюдження реклами. Відповідно, суб'єктами рекламної діяльності є рекламодавець, виробник реклами, та її розповсюджувач. Хоча нерідко ці поняття співпадають, розмежування суб'єктів рекламної діяльності має велике практичне значення, адже відповідальність наступає для осіб, винних у розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництві або реалізації якої заборонено; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності реклами.
Пояснимо вказане на прикладі з судової практики. Так, Київський апеляційний господарський суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «У» на рішення господарського суду м. Києва від 25 квітня 2003 р. у справі № 12/215 за позовом Закритого акціонерного товариства «У» до Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики про визнання недійсним рішення, встановив таке.
Закритим акціонерним товариством «У» (далі - позивач) подано позов до Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення відповідача від 29 квітня 2002 р. за № * про заборону реклами.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25 квітня 2003 р. у справі № 12/215 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні господарського суду, обставинам справи, а також неправильним застосуванням місцевим судом норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, апеляційний господарський суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, відповідачем внаслідок надходження та розгляду заяви М. про усунення порушень її прав шляхом заборони реклами було здійснено перевірку ЗАТ «Х» (далі - фабрика) щодо порушення законодавства про рекламу.
Під час перевірки встановлено, що крій коробок для цукерок «Д» на підставі Договору № ** від 29 грудня 1999 р. (далі - Договір) виготовляв позивач. Проте виготовлення упаковки з використанням зображення М. здійснювалось останнім не в порядку, передбаченому умовами Договору, відповідно до яких оригінал-макет надається фабрикою, а за оригінал-макетом, виготовленим безпосередньо позивачем.
29 квітня 2002 р. Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України (правонаступником якого є відповідач) було винесено Рішення № * про заборону реклами цукерок «Д» та визнано дії позивача щодо виробництва реклами з використанням зображення М., розміщеної на упаковці цукерок такими, що порушують Закон України «Про рекламу».
Згідно з вимогами ст. 8 Закону України «Про рекламу» у рекламі забороняється вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди цієї особи.
Матеріалами справи підтверджується, що дозвіл на зображення М. на упаковці цукерок «Д» у останньої не отримувався.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказів щодо здійснення виробництва крою складних коробок до цукерок «Д» з оригінал-макета, наданого саме ЗАТ «Х», позивачем не було надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачем було порушено норми Закону України «Про рекламу», а оспорюване рішення відповідача є обґрунтованим та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства.
Твердження позивача в скарзі про те, що його взаємини із ЗАТ «Х» базуються на договірних умовах, зокрема, Договорі № ** від 29 грудня 1999 р., відповідно до умов якого фабрика замовляє, а позивач виготовляє та поставляє для фабрики крій складних коробок до цукерок «Д» із використанням отриманого від фабрики оригінал-макета, апеляційний господарський суд вважає безпідставними, оскільки зазначений факт спростовується листом фабрики від 5 лютого 2002 р. за № **/*, в якому наголошується, що коробка для цукерок «Д» розроблена та виготовлена саме позивачем.
З огляду на зазначене, твердження позивача про те, що він не зобов'язаний здійснювати контроль за дотриманням рекламного законодавства його контрагентами, апеляційний господарський суд вважає безпідставними, позаяк матеріалами справи доведено, що саме позивач є розробником та виробником упаковки (коробки для цукерок), яка є рекламоносієм, у зв'язку з чим саме позивач повинен дотримуватися норм чинного законодавства про рекламу.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про рекламу» рекламою є інформація про особу чи товар, поширена у будь-якій формі та у будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Таким чином, твердження позивача про те, що зображення фізичної особи на упаковці не містить спеціальної рекламної інформації про особу або товар, а отже, не є рекламним засобом, а лише виконує функцію естетичного оформлення упаковки, апеляційний суд також вважає помилковими, оскільки на упаковці, крім обов'язкової в силу Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» інформації, міститься також інформація спеціального характеру (зображення жіночого обличчя, пальців жіночої руки з віялом), що відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» визнається апеляційним судом рекламою.
З огляду на те, що висновки місцевого суду правильні та відповідають вимогами чинного законодавства, інші твердження позивача у скарзі апеляційний суд вважає декларативними та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дав їм належну оцінку та виніс рішення з дотриманням норм матеріального права, що дає підстави для залишення його без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд постановив рішення господарського суду м. Києва від 25 квітня 2003 р. у справі № 12/215 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення [19].
Як бачимо, саме в цій справі йшлося про розмежування понять „рекламодавець”, „розповсюджувач реклами” та „виробник реклами”. Якби Закрите акціонерне товариство „У” обмежилося використанням отриманого від фабрики ЗАТ „Х” оригінал-макета, воно б не мало нести відповідальності. Проте воно зробило власний макет і тим самим стало виробником реклами. А згідно з чинним законодавством саме виробник та розповсюджувач реклами повинен дотримуватися чинного законодавства про рекламу.
Отже, в Законі України “Про рекламу” проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності - рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування суб'єктів рекламної діяльності має особливо важливе значення, коли йдеться про застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.
Відповідно до Закону „Про рекламу” рекламодавець - це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.
Рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу у рекламному агентстві й оплачує її. Звичайно, в розвинутій рекламній практиці як рекламодавець виступає рекламна служба виробника або продавця товару чи послуги.
Не є тотожними поняття "рекламодавець" та "спонсор". Згідно з Законом "Про рекламу", спонсор - особа, яка матеріально підтримує будь-яку діяльність без одержання від неї прибутку з метою популяризації винятково свого імені (назви), торгової марки. Спонсорство - це участь фізичної чи юридичної особи у прямому або опосередкованому фінансуванні програм з метою реклами свого імені, фірмового найменування чи своєї торгової марки. У створенні теле-, радіопередач, підготовці матеріалів для інших засобів масової інформації, організації театрально-концертних, спортивних та інших заходів можуть брати участь спонсори. У таких матеріалах та під час проведення таких заходів не дозволяється робити посилання рекламного характеру щодо властивостей продукції спонсорів. Таким чином, забороненою є та поширена практика, яку ми бачимо сьогодні.
За визначенням, даним у Законі „Про рекламу”, виробник реклами - це особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.
Виробник реклами - це фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму.
Відповідно до Закону розповсюджувач реклами - це особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами.
Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання і (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу та іншими засобами.
Важливу роль в рекламній діяльності відіграють споживачі реклами, які визначені як будь-які особи або група осіб, на яких спрямована реклама. Слід зазначити, що споживачі реклами виступають як учасники рекламних відносин, але не являються її суб'єктами. Відповідно до законодавства Російської Федерації споживачі реклами являються відокремленими суб'єктами рекламної діяльності.
Отже, споживачі реклами - це юридичні або фізичні особи до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто ті особи, на яких спрямоване рекламне послання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається. Пасивне поводження споживачів реклами може перетворитися в активне при порушенні їхніх прав розповсюдженням неналежної реклами.
На нашу думку, варто закріпити в законодавстві поняття “споживача реклами” - як відокремлений суб'єкт рекламної діяльності від інших суб'єктів.
2.2 Реєстрація та ліцензування суб'єктів рекламної діяльності
Обов'язковими умовами здійснення рекламної діяльності є державна реєстрація її суб'єктів та ліцензування деяких з суб'єктів цієї діяльності.
Державна реєстрація є невід'ємною ознакою особи, що займається підприємницькою діяльністю, зокрема, у рекламній сфері. Дуже слушно зазначає О.М. Вінник, що функцією державної реєстрації є не тільки виявлення державою платників податків та інших обов'язкових платежів, здійснення державного контролю за виконанням умов ведення підприємницької діяльності і боротьби з незаконним підприємництвом, а й створення так званої прозорості ринку, тобто можливості не лише для держави, а й для інших учасників ринкових відносин дізнатися про своїх майбутніх партнерів і контрагентів [26, с.112]. Для того щоб державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності виконувала всі згадані функції, включаючи і останню, необхідно забезпечити повноту, публічність, загальновідомість і доступність відомостей такої реєстрації
Порівняно нещодавно вступив в дію новий порядок державної реєстрації. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законодавством, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [9].
Метою державної реєстрації є: забезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище; здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення правового статусу суб'єкта господарювання; запобігання неправомірному використанню суб'єктом - юридичною особою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб'єктів; чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта у господарському обороті; отримання суб'єктом господарської компетенції. Принципами державної реєстрації є: принцип публічності (прозорості), принцип загальновідомості, принцип достовірності, принцип оплатності, заявний (явочний) принцип [36, с.98].
Відповідно до ст. 5 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців" державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи.
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України). Відповідно до частини 6 статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання - у такому разі їй необхідно визначитися, яке саме місце проживання буде використане нею для вибору органу державної реєстрації. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом, і вказується в її установчих документах (ст. 93 ЦК України). ГК України називає три ланки органів державної реєстрації суб'єктів господарювання (перелік реєструючих органів обумовлений адміністративно-територіальним устроєм України):
а) в містах, що мають районний поділ, -- виконавчі комітети районних в місті рад;
б) в містах, що не мають районного поділу, - виконавчі комітети міських рад;
в) в районах (за межами міст, тобто в інших населених пунктах) - районні державні адміністрації.
Функції цих органів, що стосуються державної реєстрації суб'єктів господарювання, пов'язані з їх повноваженнями у сфері управління місцевим господарством на своїй території. У той же час у науці господарського права дискутується питання про те, які саме органи повинні здійснювати державну реєстрацію суб'єктів господарювання (місцеві органи самоврядування, місцеві органи державної влади, органи юстиції, податкові органи, державні реєстратори), що пов'язано з різним його вирішенням у законодавствах зарубіжних країн. Так, у Великобританії, Канаді, Італії, Швейцарії, Туреччині реєстрацію здійснюють реєстраційні торгові та торгово-промислові палати, в ряді інших країн - спеціальні державні реєстратори, зокрема, у Франції - це торгові суди, у США - секретарі штатів, штатні прокурори або судді, в Росії, як і в Казахстані, - податкові органи (хоча ст. 51 ЦК Росії декларує, що державну реєстрацію суб'єктів господарювання здійснюватимуть органи юстиції) [36, с.99].
Окремі види суб'єктів господарювання, що мають особливий статус, реєструються в інших органах за спеціальними процедурами, визначеними законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦК у державній реєстрації може бути відмовлено у разі порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідності її установчих документів закону. Крім цього, відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців", підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи. До порушень порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців", зокрема, відносить: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою деяких юридичних дій, а саме проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення; наявність у Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання в найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в господарському суді, якщо засновниками юридичної особи є лише юридичні особи, чи у суді, якщо засновником є хоча б одна фізична особа.
Зареєстровані суб'єкти господарювання ідентифікуються в господарському обігу за допомогою кодів, за якими вони включені до державного реєстру. Такий код обов'язково зазначається на печатках і штампах суб'єкта господарювання та дозволяє усім зацікавленим особам оперативно отримати необхідні загальнодоступні відомості з державного реєстру. Це дозволяє уникати плутанини з індивідуалізацією суб'єктів господарювання (наприклад, якщо у суб'єктів - фізичних осіб тотожні прізвища, імена та по батькові, їх можна розрізнити за допомогою ідентифікаційних кодів).
Усі суб'єкти господарювання після їх державної реєстрації повинні стати на податковий облік в органах державної податкової служби. Порядок взяття суб'єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами Державної податкової адміністрації України. Підставою для взяття суб'єкта господарювання на облік у податкових органах є свідоцтво про державну реєстрацію.
Державна реєстрація суб'єкта господарювання пов'язана з його легітимацією. Тому діяльність суб'єкта, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, але не зареєстрований. визнається законом нелегітимною, такою, що здійснюється за межами правовою поля України, суперечить вимогам суспільного господарського порядку та прямо забороняється нормами ГК України. Кодексом передбачено відповідальність за здійснення незареєстрованим суб'єктом господарювання господарської діяльності - всі доходи, одержані таким суб'єктом, є протизаконними, у зв'язку з чим вони стягуються до Державного бюджету України в установленому законом порядку.
У якості найбільш розповсюджених випадків реєстрації суб'єктів рекламної діяльності, розглянемо державну реєстрацію рекламного друкованого видання та державну реєстрацію інформаційного агентства.
Останнім часом у поштових скриньках киян з'являється багато газет, які містять або саме рекламу, або більша частина цієї газети присвячена рекламі. Проте навряд чи усі вони здійснюють свою діяльність у відповідності із діючим законодавством.
Порядок державної реєстрації друкованих засобів масової інформації, у тому числі, друкованих засобів масової інформації рекламного характеру, регулюється Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" [10], постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1287 "Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів" [16].
Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні - це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.
Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами.
Право на заснування друкованого засобу масової інформації належить:
- громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності;
- юридичним особам України та інших держав;
- трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції).
Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, є його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками.
Державній реєстрації згідно з частиною другою ст. 11 Закону підлягають усі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу їх виготовлення. Зрозуміло, що друковані засоби масової інформації, створені для здійснення рекламної діяльності, відносяться до вказаних.
Державна реєстрація друкованих засобів масової інформації залежно від сфери розповсюдження здійснюється:
- загальнодержавної, регіональної (дві та більше областей) та/або зарубіжної сфери розповсюдження - Міністерством юстиції України;
- місцевої сфери розповсюдження - Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції.
Відповідно до ст. 12 Закону для державної реєстрації друкованих засобів масової інформації подається заява.
У заяві про державну реєстрацію періодичного друкованого видання мають бути вказані:
1) засновник (співзасновники) видання (засновник - юридична особа наводить повну назву згідно з документами, що підтверджують його цивільну правоздатність; засновник - фізична особа наводить свої паспортні дані);
2) вид видання (газета, журнал, збірник, бюлетень, альманах, календар, дайджест тощо); статус видання (вітчизняне - друкований засіб масової інформації, у якого засновником виступають українська(і) юридична(і) та/або фізична(і) особа(и); спільне - друкований засіб масової інформації, створений за участю іноземної(их) юридичної(их) та/або фізичної(і) особи (осіб);
3) назва видання (мовою/мовами, якою/якими виходитиме у світ);
4) мова/мови видання;
5) сфера розповсюдження (місцева - у межах Автономної Республіки Крим, однієї області, обласного центру або двох і більше сільських районів, одного міста, району, окремих населених пунктів, а також підприємств, установ, організацій; регіональна - дві та більше областей; загальнодержавна - у межах України; зарубіжна - за межами України);
6) категорія читачів (верстви населення, на які розраховане видання: усе населення, дорослі, молодь, діти, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, науковці, педагоги тощо);
7) програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість (їх стисла характеристика: для рекламного видання - це інформування населення з певних питань та ін.);
8) передбачувані періодичність випуску, обсяг (в умовних друкарських аркушах) і формат видання;
9) юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити;
10) місцезнаходження редакції;
11) вид видання за цільовим призначенням (рекламне - понад 40 відсотків обсягу одного номера складає реклама).
У разі зміни виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місцезнаходження редакції засновник (співзасновники) зобов'язаний (зобов'язані) повідомити орган реєстрації протягом 1 місяця з дня, коли такі зміни відбулися.
До заяви про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації додаються документи, які підтверджують цивільну правоздатність засновника (співзасновників) - юридичної особи, а саме:
- копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, статуту (положення), установчого договору, засвідчені нотаріально;
- протокол або витяг з протоколу рішення загальних зборів (конференції) - у разі заснування друкованого ЗМІ трудовим колективом згідно з вимогами ст. 8 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні";
- угода між засновником і правонаступником (у разі перереєстрації засобу масової інформації у зв'язку із зміною засновника);
- установчий договір між співзасновниками друкованого засобу масової інформації (засвідчений нотаріально, якщо одна із сторін - фізична особа);
- довіреність, доручення (якщо заяву та/чи установчий договір, угоду між засновником і правонаступником підписує особа, якій таке право не надано правовстановлювальними документами).
Фізична особа додає копії сторінок паспорта, що підтверджують громадянство та місце проживання фізичної особи.
Заява розглядається у місячний строк з дня її одержання.
За результатами розгляду заяви приймається одне з таких рішень:
1) про державну реєстрацію;
2) про відмову в державній реєстрації;
3) про зупинення строку розгляду заяви про державну реєстрацію.
Про результати розгляду заяви орган реєстрації письмово повідомляє засновника (співзасновників).
У разі прийняття рішення про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації орган реєстрації письмово повідомляє про це засновнику (співзасновникам) та вказує йому (їм) про необхідність сплатити реєстраційний збір за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації.
Засновник (співзасновники) сплачує реєстраційний збір протягом одного місяця з дня одержання письмового повідомлення органу реєстрації про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації (повідомлення надсилається на юридичну адресу засновника (співзасновників) або адресу, на яку вони безпосередньо вкажуть у заяві).
Реєстраційний збір справляється у розмірах, установлених вищезазначеною Постановою.
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації видається засновнику (співзасновникам) після сплати реєстраційного збору та надання відповідного платіжного документа, який залишається органу реєстрації.
Друкований засіб масової інформації вважається зареєстрованим з дня видачі свідоцтва про реєстрацію.
Сучасні рекламні агентства дуже часто називають себе інформаційними. Порядок державної реєстрації інформаційних агентств та їх представництв регулюється Законом України "Про інформаційні агентства" [12], постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1287 "Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів".
Інформаційні агентства - це зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.
Представництво інформаційного агентства в Україні - це зареєстроване в Україні відповідно до чинного законодавства як суб'єкт інформаційної діяльності будь-яка установа (бюро, представництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність в Україні у сфері інформації відповідно до Закону України "Про інформацію" [13] та Закону України "Про інформаційні агентства" [12].
Інформаційні агентства згідно з чинним законодавством України поширюють свою продукцію державною, а також іншими мовами, дотримуючи загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.
Право на заснування інформаційного агентства в Україні належить громадянам та юридичним особам України. Іноземці та іноземні юридичні особи мають право бути співзасновниками інформаційних агентств України.
Державній реєстрації підлягають усі інформаційні агентства та представництва інформаційних агентств, що засновуються або діють в Україні.
Державна реєстрація представництв іноземних інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється після акредитації їх кореспондентів у Міністерстві закордонних справ.
Державна реєстрація інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності та представництв інформаційних агентств проводиться Міністерством юстиції України згідно зі статтею 12 вищезазначеного Закону і пунктом 2 вказаної Постанови.
Письмова заява про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб'єкта інформаційної діяльності подається до Мін'юсту засновниками (співзасновниками), керівниками представництв.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про інформаційні агентства" [12] у заяві про державну реєстрацію інформаційного агентства повинні бути зазначені:
1) відомості про засновника (співзасновників) для фізичних осіб -прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, паспортні дані, місце проживання, номери засобів зв'язку; для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження, номери засобів зв'язку, назва банківської установи, в якій відкриті рахунки, та номери рахунків;
2) повне найменування та скорочена назва інформаційного агентства;
3) вид інформаційного агентства та його організаційно-правова форма;
4) передбачувана сфера розповсюдження інформаційної продукції (місцева, регіональна, національна, національна та зарубіжна, зарубіжна);
5) мови, якими буде розповсюджуватися інформаційна продукція;
6) програмна мета та основні напрями діяльності інформаційного агентства;
7) джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності інформаційного агентства;
8) місцезнаходження інформаційного агентства.
До заяви про державну реєстрацію інформаційних агентств, які вже зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані за участю громадян або (та) юридичних осіб інших держав, додаються копії реєстраційних свідоцтв України, а до заяви про державну реєстрацію представництв іноземних інформаційних агентств додається ще і копія картки акредитації їх у Міністерстві закордонних справ України.
Державна реєстрація інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється у 15- денний термін.
У разі державної реєстрації інформаційного агентства до Мін'юсту надається документ про сплату реєстраційного збору, розмір якого встановлений вищевказаною Постановою.
Міністерство юстиції у 15-денний термін видає засновнику (співзасновникам) або їх представнику свідоцтво про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб'єкта інформаційної діяльності.
Зареєстрованому інформаційному агентству присвоюється відповідний номер, і воно вноситься до книги обліку інформаційних агентств, що ведеться Мін'юстом. У державній реєстрації інформаційного агентства може бути відмовлено у випадках, визначених Законом.
Порядок перереєстрації, видача дубліката свідоцтва врегульовано відповідними положеннями "Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації в Україні", "Про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності", які затверджені наказом Міністерства юстиції України 21.02.2006р. № 12/5.
Відповідно до положень Закону "Про рекламу" у рекламній діяльності забороняється рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.
Реклама видів діяльності, які відповідно до законодавства потребують спеціального дозволу, ліцензії, повинна містити посилання на номер спеціального дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав спеціальний дозвіл, ліцензію.
Реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.
Це положення не застосовується у випадках, коли дається тільки реклама знака для товарів і послуг, назви особи (без реклами послуг).
Реклама рекламодавців - учасників ринку цінних паперів має містити відомості про наявність спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення відповідного виду діяльності на ринку цінних паперів, із зазначенням номера дозволу, ліцензії, дати їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.
Це положення не застосовується у випадках, коли здійснюється реклама знаків для товарів та послуг учасника ринку цінних паперів без реклами послуг щодо цінних паперів.
Відповідно до положень Закону "Про рекламу" у рекламній діяльності забороняється рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.
2.3 Правове забезпечення господарювання суб'єктів рекламної діяльності
Законом „Про рекламу” передбачені такі види реклами, як зовнішня реклама, внутрішня реклама, порівняльна реклама, соціальна реклама, реклама на транспорті тощо.
Останньою редакцією Закону введено новели щодо видів реклами.
Нововведеним є поняття “порівняльна реклама”, “ прихована реклама”, “соціальна реклама” (в попередній редакції Закону було “соціальна рекламна інформація”).
Відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, але, на жаль, на сьогодні ці правовідносини врегульовані не в повній мірі. Порівняльна реклама, з одного боку, може бути досить ефективним, а з іншого - досить небезпечним інструментом, оскільки вона, як правило, позитивно впливає на рівень реалізації товарів та послуг суб'єкта, який її використовує, але й може негативно вплинути на рівень реалізації товарів та послуг конкурента [42, c.47].
Порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.
Таке визначення поняття “порівняльна реклама” не є повним і достатнім для чіткого регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з його застосуванням на практиці. З цього приводу можна зробити висновок: українське законодавство визнає, що порівняльна реклама має право на існування в Україні, і суб'єкти підприємницької діяльності можуть її використовувати, але лише в тому випадку, якщо інформація щодо переваг одних товарів (послуг) над іншими, яка міститься в рекламі, є достовірною та підтверджується фактичними даними. Загалом такий підхід до порівняльної реклами цілком відповідає сучасним тенденціям у світовій та європейській практиці. Водночас виникає багато суто юридичних питань, чітких відповідей на які українське законодавство прямо не дає, зокрема:
- чи має бути порівняння з конкурентом або товарами й послугами конкурента прямим (із зазначенням конкретного найменування, назви товару, знаку для товарів та послуг конкурента)?
- чи вважатиметься порівняльною реклама, в якій йдеться не про конкретного конкурента, а про невизначену групу конкурентів?
- чи вважатиметься порівняльною реклама, яка не містить найменування, назви товарів та послуг конкретних конкурентів, але в якій використовуються різноманітні прикметники вищого і найвищого ступенів порівняння (“кращий”, “найкращий” тощо)?
- чи вважатиметься порівняльною реклама з використанням порядкових прикметників та прирівняних за лексичним значенням до них слів (“перший”, “єдиний” тощо)?
Звичайно, що у випадку виникнення необхідності практичного застосування Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, кожна компетентна особа вкладатиме свій зміст у поняття “порівняльна реклама”, виходячи зі своєї суб'єктивної оцінки цього поняття. Відсутність чітких та об'єктивних, встановлених на законодавчому рівні, критерії призведе до прийняття різних за своїм змістом рішень судів та інших уповноважених органів у справах, що розглядатимуться з приводу використання порівняльної реклами. Тому цілком очевидною є необхідність внесення відповідних змін і доповнень до законів про рекламу та недобросовісну конкуренцію, які б встановили об'єктивні критерії для регулювання правовідносин, що виникають у сфері рекламної діяльності.
Вже у 2004 році поняття „порівняльна реклама” слугувало причиною затяжного судового спору. Так, упродовж січня-березня 2003 р. в ефірі загальнонаціональних телевізійних каналів “1+1” та “Новий канал” тривала трансляція рекламного ролику продукту “Лактонія”.
1 квітня 2003 р. ВАТ “Галактон” звернулося до Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики України з заявою, в якій третя особа просить розглянути відповідачем справу про порушення законодавства про рекламу, заборонити рекламний ролик продукту “Лактонія”, визнати рекламодавців та виробника рекламного ролика винними у порушенні законодавства про рекламу та накласти на порушників штрафи у розмірі, передбаченому Законом України “Про рекламу”.
ВАТ “Галактон” стверджувало, що рекламодавцем реклами “Лактонія. Чужі бактерії” доводиться до споживачів неправдива інформація про властивості бактерій, що містяться у біопродуктах, формуючи у споживачів рекламного матеріалу психоемоційний зв'язок між “Чужими бактеріями” та фантастичним фільмом жахів “Чужий”, дискредитують продукцію (біопродукти) інших виробників-конкурентів на ринку кисломолочної продукції, що є порушенням ст. 8 Закону України “Про рекламу” [20, с.13].
Рішенням Верховного Суду рекламний ролік було змінено.
Зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.
Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.
Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам:
- розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;
- освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;
- фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;
- опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;
- нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття;
- у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.
Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами:
- на пішохідних доріжках та алеях;
- у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини;
- поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини.
Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним.
Внутрішня реклама - це реклама, що розміщується всередині будинків і споруд.
Розміщення внутрішньої реклами погоджується з власником місця її розташування або уповноваженою ним особою. При погодженні розміщення внутрішньої реклами втручання у форму та зміст реклами забороняється.
Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти.
Ця заборона не поширюється на соціальну рекламу.
Реклама на транспорті - це реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену
Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.
Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.
За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.
Забороняється розміщення на транспортних засобах:
- реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;
- реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів;
- реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами.
Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.
Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.
Окремо слід вказати визначення недобросовісної реклами. Недобросовісна реклама, згідно з Законом України „Про рекламу” - це реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.
Як свідчить практика, дії, пов'язані з неправомірним використанням ділової репутації, становлять приблизно половину від загальної кількості виявлених Антимонопольним комітетом України порушень у сфері недобросовісної конкуренції.
В останні роки Product Placement (прихована реклама) тісно переплітається з основним арсеналом рекламної індустрії. Компанії та фірми з модними брендами та торгівельними марками розглядають приховану рекламу в ЗМІ як важливий елемент своєї рекламної стратегії. Саме така реклама дає найбільший ефект при проведенні комплексної рекламної кампанії. Популярні газети з неймовірною швидкістю розробляють щораз новіші шляхи застосування прихованої реклами, порушуючи будь-які моральні принципи, етичні норми, врешті національне законодавство. Існують агентства з виготовлення рекламної продукції, для яких прихована, непряма реклама є основним видом діяльності.
Значної популярності сьогодні набувають нові надсучасні технології. Приміром різновид прихованої реклами -- „product placement” -- розміщення, згадка про продукт чи торгову марку в межах журналістського матеріалу, кінофільму, серіалу, мультфільму, телешоу, радіопрограми, книги тощо. Чи, скажімо, інфореклама -- об'ємний інформаційний чи аналітичний журналістський жанр, що підготований з єдиною прихованою метою просувати об'єкт реклами, викликати у читачів інтерес. Оригінально виглядає також інтригуюча інформація -- матеріал поданий в одному номері та відповідь на лист-прохання у наступному з подачею повної рекламної інформації „на вимогу читачів”.
Визначимо більш чітко. Реклама, що не відповідає вимогам законодавства, є неетичною, порушує моральні принципи рекламування в ЗМІ є -- неналежною рекламою. До неї відносять недобросовісну, недостовірну, несумлінну та приховану рекламу. Недобросовісна реклама -- така, що порушує права та інтереси суб'єктів підприємницької діяльності, шкодить вільному розвиткові ринку та здорової конкуренції, дискредитує підприємства, організації, фірми та громадян, котрі не використовують товарів, що рекламуються. Недостовірна реклама -- така, що містить відомості про товар чи послугу, які не відповідають дійсності. Незалежно від намірів рекламодавця, навмисних чи випадкових, така реклама може бути визнана брехливою рекламою, що несе за собою кримінальну відповідальність. Несумлінна реклама -- реклама, яка через неточність, двозначність, перебільшення, замовчування або в результаті порушення законодавчих вимог до реклами вводить або може ввести в оману одержувачів рекламних звернень. Прихована реклама в пресі -- це текстові або зображувальні матеріали, що містять позитивне, комерційно важливе для певної фірми повідомлення, подане під видом журналістського жанру, оголошення, самореклами чи соціальної реклами. Читач більше довіряє журналістським матеріалам, ніж рекламним публікаціям та оголошенням, що спонукає рекламодавців приставати на таку ефектну, крім того дешеву форму рекламування.
На основі аналізу законодавства зарубіжних країн та інших міжнародних документів спробуємо сформувати більш конкретне уявлення про правове поле регулювання специфічної ланки в рекламній ієрархії під назвою прихована реклама з огляду на застосування її у засобах масової інформації.
Подобные документы
Державне регулювання підприємницької діяльності: його поняття та проблемні моменти. Основні засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів. Порядок та термін реєстрації, підстави для її скасування. Ліцензування, стандартизація та сертифікація.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 05.12.2009Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 30.06.2019Ознаки та види інвестиційної діяльності як аспекту розвитку будь-якої держави. Суб'єкти інвестиційної діяльності, їх класифікація. Основні форми, характерні для здійснення інвестиційної діяльності. Захист та гарантії здійснення інвестиційної діяльності.
курсовая работа [52,7 K], добавлен 08.02.2014Сутність поняття "державна освітня політика"; історія розвитку законодавства в галузі. Аналіз правового регулювання; принципи організації освітнього процесу в Україні та в окремих регіонах на прикладі роботи управління освіти Калуської міської ради.
магистерская работа [234,1 K], добавлен 21.04.2011Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.
курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007Державне регулювання як система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру. Органи державного регулювання ЗЕД, механізм його здійснення. Компетенція Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Завдання торгово-промислових палат.
реферат [39,0 K], добавлен 16.12.2011Поняття, функції, права та обов'язки фондової біржі, державно-правове регулювання її діяльності. Порядок утворення фондової біржі, статут та правила, ліцензійні умови провадження професійної діяльності. Порядок організації та проведення біржових торгів.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 05.03.2012Визначення поняття, вивчення принципів і характеристика правової основи здійснення спортивної діяльності. Дослідження механізму державного регулювання спортивної діяльності. Оцінка майнової бази і укладення договорів при здійсненні спортивної діяльності.
курсовая работа [28,4 K], добавлен 13.06.2012Діяльність транснаціональних корпорацій як основних суб’єктів міжнародної економіки. Кодекс поведінки корпорацій, його структура. Принцип підкорення транснаціональних корпорацій національному праву та міжнародно-правове регулювання їх діяльності.
контрольная работа [17,0 K], добавлен 26.04.2012Поняття та принципи попередження злочинності. Форми координаційної діяльності правоохоронних органів. Профілактичні заходи попереджувальної злочинності. Принципи діяльності профілактичної злочинності та їх види. Спеціалізовані суб’єкти даної діяльності.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 25.02.2011
