Особливості розслідування проституції

б) погрози застосувати насильство, знищити чи по-шкодити майно. Погрози можуть бути адресовані не тільки безпосередньо неповнолітньому, але і стосуватися його родичів і близьких йому осіб. Залякування неповнолітнього з метою залучення в здійснення злочину може супроводжуватися погрозами знищення або ушкодження майна, зазіхань на наявне в підлітка тварина і т.д.

в) шантаж - розповсюдження недійсних відомостей чи різних вигадок. Різновидом погроз є шантаж, -- це залякування розголошенням яких-небудь зведень у сьогоденні або майбутньому, що можуть зашкодити репутації підлітка або його близьким. Будь-яка погроза незалежно від часу її здійснення є кримінально карною.

г) обман -- різні неправдиві обіцянки, відомості. Відповідно до диспозиції карного закону це: обіцянки, обман, тобто межі кримінальної відповідальності в законі досить широкі й у високому ступені оцінні. Обіцянки містять у собі як запевнення й обіцянки яких-небудь вигод матеріального характеру, так і звільнення від матеріальних витрат (наприклад, від сплати боргу). Крім того, обіцянки можуть виражатися й у формах нематеріального характеру (наприклад, помста конкретній особі). Обман -- це навмисне введення дорослим в оману неповнолітнього відносно як юридичного, так і фактичного характеру передбачуваних дій. Дорослий може переконати підлітка, що вчинені дії не є злочинними, а також може використовувати підлітка в здійсненні злочину під приводом повернення боргу.

Частина 3 ст. 303 КК передбачає підвищену відпові-дальність за

втягнення у зайняття проституцією неповно-літнього і за вчинення такого діяння організованою групою. Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх у залежності від їхнього віку і психічного розвитку:

1) дитячий вік (від народження до року);

2) раннє дитинство (від року до трьох років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);

5) підлітки (від 11 до 14--15 років);

6) старший шкільний вік (від 14--15 до 17-- 18 років).

Дошкільники від 3 до 7 років, спостерігаючи навколишню їхню дійсність, починають осмислювати, запам'ятовувати і логічно передавати побачене. Особливістю їхнього відтворення є те, що вони погано розбираються в причинних зв'язках, сприймають подію не в цілому, а лише окремі, часом другорядні його сторони. Діти цього віку намагаються наслідувати дорослим, що особливо яскраво виявляється в їхніх іграх. До кінця дошкільного віку вони освоюють найпростіші форми логічного міркування[24С.32].

У дітей молодшого шкільного віку уже виробляються навички усвідомленого сприйняття, логічного міркування, оповідання. Але вони не завжди правильно визначають головне і другорядне. Відсутність життєвого досвіду заповнюється в них уявою і фантазією, а результати уяви видаються за дійсність. При сприйнятті просторових відносин діти цього віку схильні до перебільшення, не завжди здатні описати сприйняті ними предмети, але добре їх знають. Тому в процесі допиту доцільно пред'являти дитині раніше сприйняті їм предмети для упізнання. Однак, незважаючи на це, діти сприймають загальну картину подій, у більшій частині краще дорослих запам'ятовують те, що спостерігали, надовго зберігають у пам'яті сприйняте.

Психологія підлітків середнього шкільного віку (від 11 до 14--15

років) характеризується більш широкими пізнавальними процесами, самостійністю в роботі, бажанням спілкуватися з людьми, ростом самосвідомості, появою почуття боргу і відповідальності. Але в силу вікових особливостей психіки вони не завжди правильно сприймають учинки людей. У підлітків сильно розвиті самовпевненість і самолюбство, виявляються неврівноваженість у поводженні, велика чутливість до зауважень навколишніх, іноді різкість і брутальність, некритична оцінка своїх вчинків і недостатня твердість волі. Бажання їх часто не відповідають реальним можливостям, тому в них ще зберігається схильність до фантазій і вигадки.

З 14--15 років настає критичний період у житті неповнолітнього. Підлітки переростають у юнаків і дівчат, входять у життя, визначають свою долю, у них формується світогляд, з'являється потреба в самостійності, прагнення звільнитися з-під опіки батьків і вчителів. Це так званий перехідний вік -- період становлення особистості. Неповнолітні цього віку мають підвищену активність і рухливість, великою збудливість, у них різко міняється настрій. Характер і світогляд їх ще не сформувалися цілком. Часом вони не в змозі відрізнити гарне від поганого, сміливість від молодецтва, волю від свавілля, почуття власного достоїнства від себелюбності, реальну мрію від фантазії. Іноді вони готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого почуття товариства вчинити злочин, узяти на себе чужу провину, затвердити себе в компанії друзів будь-якими способами.

Особлива увага, що приділяється законодавством злочинам неповнолітніх, відображає як конституційні положення про захист прав особистості дитини, так і положення документів, що мають міжнародно-правове значення, наприклад Конвенції про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р.

Що стосується методики розслідування злочинів неповнолітніх, то вона базується на загальних цілях і принципах досудового слідства, відображаючи разом з тим ряд особливостей, зв'язаних головним чином з

особистістю неповнолітніх. Ці особливості виявляються як при здійсненні ними протиправного діяння (включаючи мотиви і спосіб дії), так і в їхньому поводженні на досудовому слідстві, обумовленому тими поняттями й установками, що сформувалися в підлітка до даного моменту.

Для розслідування цих злочинів характерно постійне контактування з особами, недостигшими повноліття, проведення з ними всього спектра слідчих дій. Це жадає від слідчого неухильного дотримання всіх процесуальних норм, що регламентують особливості проведення слідчих дій з неповнолітніми з урахуванням їхнього процесуального положення по конкретній справі. У криміналістичному аспекті слідчому необхідно володіти необхідними знаннями в педагогіці, дитячій і юнацької психології, кримінології і віктимології. Бажано, щоб справами цієї категорії займалися слідчі, що спеціалізуються на розслідуванні кримінальних справ про злочини неповнолітніх. В організаційному плані при розслідуванні цих злочинів потрібне тісна взаємодія з підрозділами органів внутрішніх справ, що займаються попередженням і профілактикою злочинів неповнолітніх, органами опіки і піклування, охорони здоров'я й освіти, залучення дільничних інспекторів міліції. Виконуючи вимоги процесуального закону про повноту і всебічність дослідження всіх обставин справи, слідчий повинний вживати заходів до виявлення всіх епізодів злочинної діяльності, не забуваючи про наявність суміжних складів злочинів.

Частина 4 ст. 303 КК передбачає відповідальність за сутенерство, яким є створення організованої групи або керівництво такою групою, або участь у діяльності цієї групи, створеної для надання сексуальних послуг особам чоловічої чи жіночої статі з метою отримання прибутків.

Проституція -- злочин умисний, вчинюваний з метою отримання прибутків за послуги сексуального характеру.

Відповідальність за проституцію настає з шістнадця-ти років.

Таким чином, згідно ст.. 303 КК України систематичне заняття

проституцією, тобто надання сексу-альних послуг з метою отримання доходу - карається штрафом від п'ятдесяти до п'ятисот неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до ста двадцяти годин.

Примушування чи втягнення у заняття проституцією, тоб-то надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкод-ження майна, шантажу або обману

- караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчиненні щодо неповнолітнього або організованою групою

- караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Сутенерство, тобто створення, керівництво або участь в організованій групі, яка забезпечує діяльність з надання сексуаль-них послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отриман-ня прибутків

- карається позбавленням волі від п'яти до семи років.[33С.67]

Розділ 2. Киміналістична характеристика проституції 2.1. Особа злочинця

За результатами кримінологічних досліджень можна провести своєрідну класифікацію повій. Так, за місцем "роботи" і "ціною" вони поділяються на:

1). Валютних повій, які "працюють" у готелях, ресторанах, ба-рах, театрах, мають стосунки з іноземцями, але за валюту не гребу-ють і доморощеними клієнтами. Багато з них мають вищу освіту, во-лодіють іноземною мовою, мають модний зовнішній вигляд і зазви-чай "охоплені" сутенерами та рекетирами.

2). Повій, які "працюють" за кордоном. Частина з них виїж-джає сама, а декого вивозять постачальники "живого товару", в то-му числі обманним шляхом. Для виявлення бажаючих, злочинці ви-користовують різні рекламні оголошення. "Організовані" повії за кордоном діють під контролем своїх і тамтешніх сутенерів, "неорга-нізовані" -- на свій ризик. Сьогодні за межами України знаходиться понад 100 тис. жінок, які займаються проституцією.

3). Повій "за викликом". Такі проститутки перебувають під контролем "секс бригади", яка поставляє їх у певне місце за замов-ленням, а потім "прикриває", тобто забезпечує збір платні, захист від знущання тощо.

Названі категорії належать до вищих верств світу повій. Нижчими є повії вокзальні (місцеві і заїжджі); ті, що "промишля-ють" на автошляхах (так звані "плечові"), та в інших громадських місцях. На найнижчому щаблі знаходяться вуличні повії (зде-більшого алкоголічки чи наркоманки), які є безнадійними покидька-ми суспільства.

Певну частину жінок легковажний спосіб життя засмоктує, ро-бить психічно залежними не менше, ніж алкоголь чи наркотик. Сти-мулюють проституцію і багаті чоловіки, здатні витрачати на повій великі гроші, а також низька активність у цій справі правоохорон-них органів, через

недосконалість законодавства про боротьбу з проституцією.

Лише кілька відсотків повій -- мешканки місць, реш-та -- приїжджі з менших, а отже, бідніших населених пунктів, де, аби знайти роботу, слід, принаймні, бути фахівцями досить високого класу, а їх фах, як правило, обме-жується „так-сяк” опанованою середньою чи незакінченою середньою освітою. Тому й не дивно, що ті гроші, які вони мають тут, стоячи при дорозі, не можна навіть порів-няти із заробітками на «малій батьківщи-ні».

2.2. Способи готування до злочину

Способами готування до проституції є покупка відповідних одягу та косметики, щоб займатися відповідною діяльністю. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги. Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате-вих партнерів, з якими буде мати справу повія.

Переважно дії по забезпеченню най-маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.

Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос-титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити па такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль-них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре-жиму в готелях, гуртожитках, забезпечення можливості пос-тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль-ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.

Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно-го стилю поведінки, необхідності вдаватися до .послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са-мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.

Дії щодо .пошуку статевого партнера та узгодження з ним умов проституювання носять переважно одноразовий харак-тер і можуть бути виконані як самою повією, так і її пред-ставником. Прийоми, які використовуються для цього, мо-жуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, безпосереднє знайомство повії з статевим .партнером, пропозиція сексуаль-них послуг шляхом об'яв у газетах та журналах, по телефону, через посередництво знайомих та друзів, різні довідкові служби тощо. При цьому здійснюється і узгодження умов проституювання -- час, місце, спосіб надання сексуальних послуг, розмір та форма належної за це платні.

2.3. Предмет посягання

Предметом посягання є громадська моральність у сфері сексуаль-них стосунків. Однією з умов злочинної поведінки проституток є аморальність у взаємовідносинах, та вчинках. Аморальність в сексуальних стосунках міх чоловіком та жінкою негативно впливають на суспільство, розвиток дітей та молоді, але найбільш розпусними та гидкими є сексуальні стосунки між особами жіночої статі -- „лесбіянство” (цей вид статевого збочення має назву від грець-кого острова Лесбос, де таке збочення виникло у старо-давні часи) та статевий акт між особами чоловічої статі -- “мужо-лозтво” й інші види статевого збочення.

Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція і девіація підлітків.

Особливістю такої проституції є те що дівчинками надаються сексуальні послуг і без попереднього вибору партнера. Вони є жертвами. Вони є хворими. Вони виявилися в складній соціальній ситуації. Вони є товаром і залежать від покупців і посередників. Їхнє життя постійно перебуває під загрозою. Спочатку суспільство повинне їх захистити, потім провести лікування і тільки потім застосовувати педагогічні й адміністративні міри.

Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.

Дитяча проституція як феномен характеризується наступними показниками:

1) Вікова градація. Виходячи з загальних законів становлення

сексуальної свідомості і фізіологічної полової зрілості можна умовно виділити три вікові групи дівчинок-повій:

а) дівчинки від 8 до II років. У нормі цей вік характеризують понятійна стадія сексуальної свідомості, полова незрілість, конвенційний (договірний) рівень моральності, тобто поняття "що таке гарно, що таке погано" нав'язує або активно виховує навколишнє соціальне середовище;

б) дівчинки 11-14 років. У нормі цей вік характеризують романтична стадія сексуальної свідомості, період пубертата, активного полового дозрівання, що супроводжується високою гормональною насиченістю крові, формуванням вторинних полових ознак, пробудженням лібідо, конвенційний рівень моральності;

в) дівчинки 14-16 років. У нормі цей вік характеризують еротична стадія сексуальної свідомості, закінчення пубертата і вступ у дітородний вік, автономний рівень моральності, тобто здатність самостійно рефлексувати, оцінювати й осмислювати позитивні і негативні фактори соціального середовища. У силу характерного для юнацького максималізму віку оцінки і результати рефлексії не завжди адекватні.

Дівчинок-повій ми можемо теж співвідносити з приведеною вище віковою градацією, однак їхні особистісні характеристики будуть відхилятися від приведеної умовної норми.

2) В основі дитячої проституції лежить хворобливий стан дівчинки, про основні причини якого вже згадувалося. Дівчинки мають потребу в глибокому медико-психологічному обстеженні.

3) Кожен окремий випадок дитячої проституції вимагає аналізу сімейної ситуації дівчинки (родина повна -- родина неповна, психологічний клімат родини, наявність осіб із сексуальними девіаціями та інше). Найчастіше саме поганий сімейний клімат є визначальним для вступу дівчинки на шлях заняття проституцією. Феномен дитячої проституції зв'язаний із соціально-економічними процесами кожної окремої країни. Він

носить хвилеподібний характер, що не завжди збігається з хвилеподібними змінами росту і падіння рівня проституції дорослих у тій же країні.

Короткий огляд дитячої проституції в Російської імперії та Радянському Союзі з кінця XVIII століття до Жовтневої революції дозволяє окреслити наступні положення:

а) сексуальне використання дівчинок-кріпаків;

б) продаж дівчинок з вільних селянських незаможних родин;

в) насильницьке заміжжя малолітніх з метою одержання родителями викупу;

г) взаємозв'язок етнокультурних і релігійних особливостей і сексуального використання дівчинок у різних регіонах дореволюційної Росії:

1) риса осілості і проституція;

2) іслам і полігамія в районах Середньої Азії;

3) ритуальна проституція гостинності в районах Крайньої Півночі;

4) становлення капіталістичних відносин і дитяча проституція у великих промислових містах після звільнення селян у 1861 році.

Дитяча проституція і заходи для її викорінювання в період з 1918 по 1929 рік мають медико-санітарний, соціальний і культурно-виховний аспекти.

Боротьба з проституцією в історичний період, називаний "роки перших п'ятирічок", - з 1930 по 1941 проходила під формальним гаслом про викорінювання проституції та супроводжувалась багато чисельними фактами порушення прав людини взагалі і прав дитини зокрема.

Штучне підвищення морального потенціалу суспільства в період між закінченням другої світової війни і XX з'їздом КПРС супроводжувалося падінням рівня дитячих девіацій, у тому числі зниженням дошлюбних інтимних зв'язків. Це мало віддалені наслідки для родини й особистості.

Розширення міжнародних зв'язків СРСР після 1957 року супроводжувалося підйомом рівня дитячої проституції, появою

неповнолітніх ЖЛП.

Сімдесяті-вісімдесяті роки - роки зміни відносин масової свідомості до вільних сексуальних зв'язків (у тому числі розширення ринку порнопродукції) і вплив даних явищ на ріст відсотка неповнолітніх ЖЛП. Підлітковий проміскуїтет (груповий секс) мав віддалені наслідки з погляду формування інверсійного компонента сьогоднішніх клієнтів малолітніх повій(перший оргазм поєднаний з образом „сверсницы” і його сліди міцно закріплені в субкортікальних (підкіркових) структурах.)

Крім того, у Європі взагалі і СРСР зокрема в 70-80-і роки існував зв'язок вищезазначеного соціального явища з феноменом акселерації - прискоренням психофізичного розвитку дітей і підлітків і як наслідок зрушенням термінів початку інтимних сексуальних стосунків.

Загальна картина дитячої проституції в даний час характеризується наступними рисами:

1) Загальний аналіз контингенту: діти з родин з важким психологічним кліматом, діти з малозабезпечених родин, діти з багатодітних родин, діти з родин біженців, діти з благополучних родин.

2) Характеристика споживачів "живого товару" у тому числі:

а) молоді чоловіки (27-35 років) з педофілічними похилостями;

б) молоді чоловіки генітального типу з затримкою психічного розвитку або з придбаними психічними відхиленнями;

в) особи літнього віку з інволюційними процесами (угасання полової функції);

г) психічно хворі люди;

д) однолітки дівчинок з низькими доходами.

3) Поява безпосередньо ринкової структури торговців і посередників по торгівлі "живим товаром".

4) Експорт дівчинок в інші держави для обслуговування клієнтів публічних будинків у країнах, де проституція узаконена або знаходиться на

нелегальному становищі.

В зв'язку з зазначеним виникають проблемні питання. Чи можна вважати високим рівень моралі в тій країні, влада якої допускає використання праці неповнолітніх закордонних повій? Як це співвідноситься з Декларацією про права людини, якщо уряд даної країни поставив під документом свій підпис (статті про расову рівність, про права хворих людей)? Як це співвідноситься з 34 статтею Конвенції про права дитини? (Країни-учасниці зобов'язуються захищати дітей від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання.)

2.4. Обстановка вчинення злочину

Як правило, вибір місця для заняття проституцією багато в чому залежить від тривалості заняття цією діяльністю повією та її положенням (статусом) серед таких осіб. У більшості випадків місце для заняття проституцією обирає суте-нер чи посередник повії. Як правило, це -ресторани, готелі, гуртожитки, дискотеки, вулиці, майдани, місця відпочинку громадян, транспортні магістралі і т. ін. Попервах відвіду-вання обраного місця діяльності може здійснюватися повією чи її представником і без мети проституювання--для ознайомлення з умовами та обставинами, що склалися в цьому місці, і вивчення можливості їх використання для своєї ді-яльності. Одночасно з цим підбирається і місце, де будуть надаватися відплатні сексуальні послуги.

Вибір місця надання відплатних сексуальних послуг у більшості випадків залежить від примх тієї категорії стате-вих партнерів, з якими буде мати справу повія. Звичайним місцем надання сексуальних послуг є місце постійного або тимчасового проживання статевого партнера. У деяких ви-падках повії використовують для цього своє місце прожи-вання або найману квартиру, приватний будинок, дачу чи транспортні засобі. Але це стає можливим лише у випадках, коли, повія займається своєю діяльністю на професійному рівні або якщо вона займає більш-менш певне становище серед таких осіб. Переважно дії по забезпеченню най-маним місцем для заняття проституцією та створенням там необхідних для цього умов здійснює сутенер чи посередник повії і дуже рідко це робить вона сама.

Дії по усуненню можливих перешкод для заняття .прос-титуцією в обраному для цього місці за їх спрямованістю можна поділити на такі, які полегшують проникнення до місця проституювання та пропонування відплатних сексуаль-них послуг, та такі, що усувають можливість конкуренції з боку інших повій. Наприклад, переборення пропускного ре-жиму в готелях,

гуртожитках, забезпечення можливості пос-тійно відвідувати ресторани, кафе, бари, дискотеки тощо навіть при відсутності там вільних місць, нейтралізація діяль-ності осіб, що забезпечують охорону громадського порядку, та ін.

Усунення конкуренції передбачає вироблення відповідно-го стилю поведінки, необхідності вдаватися до послуг охоронців, встановлювати тісні зв'язки з злочинним світом. Як правило, ці дії виконує представник повії, а не вона сама. Разом з тим підготовка до проституювання не обов'язково передбачає виконання усіх цих дій. Іноді акт надання відплатних сексуальних послуг може бути здійснений і без них. Але це залежить від різних факторів, що стосуються як са-мої повії та умов і обставин її діяльності, так і потреб, бажання її статевих партнерів.

2.5. Наслідки у вигляді будь яких змін

Проституція і злочинність тісно пов'язані між собою та значною мірою обумовлюють одне одного. Наслідками є те, що по-перше, проституцію як засіб наживи широко використовують злочинці, які створюють цілу мере-жу секс бізнесу -- зі звідниками, утримувачами будинків розпусти, сутенерами, водіями, охоронцями тощо. По-друге, повій використо-вують як співучасниць крадії, грабіжники, вимагачі, шахраї. По-третє, повії самі вчиняють чимало злочинів, передусім, крадіжок у клієнтів. По-четверте, для того щоб мати можливість платити повіям та їх господарям вчиняються інші корисливі злочини. По-п'я-те, повії є найактивнішими розповсюджувачами венеричних хвороб та СНІДу, а також наркотиків. Як показали дослідження, серед повій у декілька разів частіше, ніж серед Інших осіб, зустрічають-ся венеричні захворювання та СНІД.

Негативно позначається заняття проституцією і на здоро-в'ї людини в пубертатний період, коли завершується фізич-не та психічне формування організму та особистості люди-ни. Активне статеве життя в цей час завдає шкоди молодо-му організму, а умови та обставини, що супроводжують за-няття проституцією, можуть призвести до моральної спусто-шеності, деградації особистості молодих людей.

Найбільше занепокоєння викликає дитяча проституція, тобто примушення чи втягнення до зайняття проституцією неповнолітніх. Поняття залучення в заняття проституцією неповнолітнього досить широке. Крім насильства і погроз його застосування, шантажу, знищення або пошкодження майна, обману -- це будь-які навмисні дії, спрямовані на залучення неповнолітнього до заняття проституцією. Всі ці дії тяжко впливають на психіку дитини, здоров'я і т.д. Якщо дитина була споконвічно здорова, але втягнута у розпусні дії шляхом підкупу, погроз, обману або насильства, у неї порушується природний плин процесу становлення сексуальної свідомості і

як наслідок виникає порушення фізичного і психічного здоров'я.

Розділ 3. Особливості розслідування проституції, або примушування чи втяг-нення до заняття проституцією

3.1. Порушення кримінальної справи

Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й пов-ного розкриття злочину, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань криміналь-ного судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозво-ляється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негай-но після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).

Порушення кримінальної справи включає в себе систему процесуальних дій і правовідно-син, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і пові-домлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочину, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обгрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб закон-ності та обгрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кри-мінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

КПК передбачає такі приводи для порушення кримі-нальної справи:

-- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників вла-ди, громадськості або окремих громадян;

- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;

- явка з повинною;

- повідом-лення, опубліковані в пресі;

- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 49 КПК України). Цей перелік є вичерпним.

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, уста-нов, організацій і посадових осіб були викладеш в пись-мовій формі (ч. 3 ст. 95 КПК України).Всі інші заяви або пові-домлення можуть бути усними або письмовими.

Анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, про-курором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України).

Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали Їм відомі у ході їх діяльності.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, -- це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в цен-тральних або місцевих газетах, журналах.

Явка з повинною -- це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно - трудової установи.

За змістом закону не можна вважати явкою з повин-ною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і

занесена до протоколу за місцем його перебу-вання співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

За загальним правилом явка з повинною є обста-виною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці ор-гани та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і пові-домлень, передбачених п. 1--4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявля-ють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагля-ду за додержанням законності, слідчий -- при розслі-дуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримі-нальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпеч-ності і кримінальної протиправності). Достатніми вважа-ються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримі-нальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину.

Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись пра-вилами про підслідність (ст. 112 КПК).

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган ді-знання і суддю приймати

заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх відданню (ч. 1 ст. 97 КПК України). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише за-пропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмет чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути роз-глянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Про-тягом нього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тоб-то за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих гро-мадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках ви-никає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійсню-вати перевірку й оперативним шляхом.

Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушен-ня справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК). Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно

перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши в них приводи й підстави до порушення справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як пра-вило, направляє її для провадження попереднього слід-ства або дізнання, але може прийняти й до свого провад-ження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Проведення розслідування за матеріалами, виділени-ми з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального за-кону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про засто-сування судами України кримінально-процесуального за-конодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)¹.

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки мате-ріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суд-дя виносить постанову про порушення кримінальної спра-ви і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи І віддан-ня обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримі-нальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні криміналь-ної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником відповідному прокурору, а постанову прокурора -- вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання ЇЇ копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районно-го (міського) суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, місь-ким і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99^і, ст. 236^і КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня ЇЇ надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:

1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової

перевірки або порушує справу;

2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 236²КПК).

Постанова судді про відмову в порушенні криміналь-ної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її пред-ставником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99^і КПК), а прокурор -- принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримі-нальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплі-нарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській органі-зації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, уста-нови, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК).

3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування

а)Оперативно-розшукові заходи

Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжується залученням у неї неповнолітніх, мають проведені оперативно-розшукові заходи, результати яких можуть бути приводом і підставою для порушення кримінальної справи. У цьому випадку планування слідчих дій провадиться в координації з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ ще до ухвалення рішення про порушення справи. Насамперед доцільно переконатися в достатній повноті проведених оперативно-розшукових заходів, що дозволить забезпечити оптимізацію процесу збирання доказів. У діяльність, зв'язану з проституцією, включені сутенери, власники кубел, охоронці, таксисти, персонал готелів, ресторанів, барів, різного роду закладів, що маскуються під масажні кабінети, сауни, нічні клуби. Експлуатація повій може супроводжуватися прикриттям з боку окремих корумпованих працівників міліції. Щоб виявити інфраструктуру проституції, осіб, її організуючих, їй сприяючих і прикриваючих, а також їхні зв'язки, необхідне проведення таких оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), як опитування громадян, наведення довідок, спостереження, переважно з застосуванням технічних засобів фіксації. При наявності підстав у встановленому законом порядку проводяться й інші ОРЗ. Отримані результати повинні бути раціонально використані при підготовці проведення слідчих дій.

б)Допит

Допит. Найбільшу інформативність представляє допит самої неповнолітньої. Будучи заляканими або з інших причин не бажаючими сприяти карному судочинству, вони висувають різні версії, абсурдність яких часто очевидна. Перебування у великому місті пояснюється прибуттям на навчання, пошуками роботи. Деталізація показань і їхня невідкладна перевірка можуть переконати допитувану в марності відхилення від дачі правдивих показань. Зокрема, виїзд на місце, де неповнолітня тимчасово або постійно знаходиться, дозволяє виявити осіб, що повинні ретельно перевірятися на причетність до залучення в проституцію.

Важливою задачею слідства є подолання страху неповнолітньої. Для цього доцільно ще завчасно продумати міри безпеки, що відгороджують неповнолітню від будь-якого протиправного впливу. Готовності співробітничати з правоохоронними органами можуть сприяти методи такого психологічного впливу, як: переконання, роз'яснення наслідків такого способу життя, порушення почуття сорому, гніву до осіб, її експлуатуючих. Показання неповнолітньої у відношенні конкретних осіб переважно фіксувати шляхом застосування звукозапису, а кращим варіантом є відеозапис допиту.

Допит самого неповнолітнього. Однак особи молодшого віку, як правило, не здатні ще розуміти значення вчинених з ними дій і далекі від яких-небудь цивільно-правових понять. Тому допит малолітніх повинний провадитися в доступній для них формі шляхом фіксації фрагментів і епізодів діяльності дорослих осіб по їх передачі від однієї особи іншої, треба загострювати увагу на індивідуальному відношенні до дитини кожного з дорослих, намагатися детальніше описати умови, у яких знаходиться дитина, яким транспортом і куди випливала, хто її супроводжував, з'ясовувати прикмети осіб, що контактували з ними, чи може їх пізнати. Для з'ясування обставин перебування у особи, якому неповнолітній був переданий,

портебують вияснення, виконання яких робіт або дій йому доручалося, чи мали місце у відношенні його факти насильства і погроз, який їхній характер[26С.83].

Особливості методики і тактики розслідування зазначених справ варіюють у залежності від того, чи досяг підліток віку кримінальної відповідальності і чи зробив конкретне кримінально карне діяння. Якщо він сам є в процесуальному змісті підозрюваним або обвинувачуваним, то всі слідчі дії з ним повинні проводитися з урахуванням вимог карно-процесуального закону, що гарантують право неповнолітнього на захист. Якщо маються достатні дані для пред'явлення обвинувачення неповнолітньому, то неприпустима тривала невизначеність у його процесуальному положенні, коли він допитується як свідок або з ним як зі свідком проводяться інші слідчі дії. Не можна давати приводу для сумнівів в об'єктивності проведення розслідування. Однак якщо неповнолітній є свідком, то йому в доступній і простій формі повинні роз'яснятися положення Конституції України, відповідно до якої він вправі не свідчити проти себе і близьких родичів.

При допиті неповнолітнього незалежно від його процесуального положення варто враховувати його вікові особливості: недостатність життєвого досвіду, схильність до перебільшування, прагнення в конкретних ситуаціях показати свою перевагу, підвищені емоційність і неврівноваженість, імпульсивність, сильно розвите почуття групової поруки і товариства, що ложно розуміється, низький рівень самокритики, неадекватні сприйняття і реагування на зміну слідчої ситуації, нерозуміння повною мірою своїх процесуальних прав і недооцінка серйозності свого положення. Необхідно відзначити, що по більшості справ цієї категорії допити є основною базою для проведення подальших слідчих дій. Варто застерегти від спокуси вступу з підлітком у панібратські відносини і від надання йому незбалансованих поступок і потурань заради миттєвого успіху.

Потрапляючи потім з-під такої опіки в орбіту судових стадій процесу, підліток починає відчувати психологічний дискомфорт, у нього створюється гипертрофіроване переконання в байдужності до його подальшої долі. Результатом цього є озлобленість, замкнутість і далі зміна позиції в справі, що істотно може ускладнити її розгляд. Таким чином, про встановлення психологічного контакту, якщо підліток сам є обвинувачуваним і утримується до того ж під вартою, можна говорити зі значною часткою умовності. Психологічний бар'єр, обумовлений розходженням процесуального положення, почуттям дистанції залишається на всьому протязі розслідування. Але бар'єр цей досить динамічний і рухливий, що і визначає з боку слідчого пошук точок дотику з допитуваним. По будь-якій справі, якщо підліток фігурує в якості обвинувачуваного, він повинний бути переконаний в об'єктивності слідчого, що всі його доводи будуть сумлінно перевірені, а процесуальні права неухильно дотримані. Завжди в роботі з підлітком необхідне терпіння в сполученні з твердістю і коректністю. Немаловажним фактором є розслідування справи одним слідчим. У більшості випадків підлітки, навіть самі зухвалі і зі стійкою антигромадською установкою, звикають до «свого» слідчому. Такі підлітки, часом бравіруючи на офіційних допитах, разом з тим у довірчих бесідах зі слідчим можуть надавати відомості, що перевіряються оперативним шляхом, у результаті чого виявляються нові джерела доказів. Тому контакти з допитуваними не повинні обмежуватися тільки офіційною частиною проведення тієї або іншої слідчої дії, спілкування з ними повинно носити також і неформальний характер. Тактичну перевагу слідчому може дати збіг інтересів слідства у викритті дорослих злочинців і захисників неповнолітніх підозрюваних і обвинувачуваних, зацікавлених у полегшенні участи своїх підзахисних. Сучасне карне законодавство надає слідчому широкий набір можливостей для правомірного впливу на свідомість неповнолітнього

правопорушника. Позитивний ефект можуть дати: роз'яснення значення обставин, що пом'якшують покарання. Крім цього, якщо діяння, вчинене підлітком, містить ознаки злочину невеликої або середньої тяжкості, то іноді доцільно йому роз'ясняти підстави, порядок і умови припинення кримінальної справи з застосуванням примусових заходів виховного впливу. Допит неповнолітнього не слід затягувати на занадто довгий час, тому що багатьом підліткам властива швидка стомлюваність. Інтенсивність допиту не повинна приймати вимотуючий характер, тому що в таких випадках у підлітка нерідко виникає почуття відчуженості, апатії і сумніву в об'єктивності слідчого. Необхідно прагнути до одержання від неповнолітнього максимально чітких і визначених відповідей про роль дорослих осіб. По групових справах для підлітків характерні неконкретні показання. При цьому, якщо не задавати уточнюючих питань, обмеживши вільною розповіддю про те, що трапилося, то важко виділити конкретну роль кожного і тим більше дорослих осіб. У наступній роботі з підлітком необхідно найбільш повне знання даних про його особистість, умови життя, середовища, особливостях взаємин з особами, залученими в орбіту карного судочинства. Варто враховувати, що для підлітків властива неадекватна реакція на будь-які несправедливі оцінки їхньої особистості. Важкі підлітки бувають у конфліктних відносинах з деякими працівниками міліції. Тому критична оцінка слідчим даних, що надходять з міліції, може бути позитивно сприйнята підлітком і дати додаткові шанси для встановлення з ним більш довірчих відносин. По справах про групові злочини підліток може взяти основну провину на себе по різних причинах: з почуття самоствердження у своєму середовищі, страху перед іншими учасниками злочину, заздалегідь спланованої позиції з метою звільнення від серйозної відповідальності дорослих осіб[19С.16].

Для того щоб показати підліткові алогічність його показань і переконати його в неспроможності зайнятої позиції в справі, слідчому

важливо виявляти терпіння і наполегливість, не дозволяти собі роздратування і брутальності. У необхідних випадках корисно перевірити показання підлітка шляхом проведення слідчого експерименту. Так, по однієї зі справ про крадіжку майна з проникненням у сховище виникли серйозні сумніви в тому, що підліток скоїв її один. При слідчому експерименті стало для всіх учасників слідчої дії ясно, що сам підліток не в змозі був один ні перебороти перешкоди, ні проникнути в приміщення, ні віднести таку кількість викраденого. У спокійній обстановці на додатковому допиті слідчий наочно показав допитуваному, ґрунтуючись на результатах експерименту, абсурдність його позиції, на що той дав правдиві показання про те, що він був залучений до здійснення крадіжки не тільки запідозреним дорослим, але і його співмешканкою, у якої і зберігається основна частина викраденого. Наступне розслідування підтвердило цю версію.

При наявності підстав призначається огляд або судово-медична експертиза. У силу вікових особливостей деякі неповнолітні не здатні до конкретизації вчинених у відношенні них дій. Дитина може забути або опустити істотні деталі, що мають значення для правильного вирішення справи. У таких випадках буває доцільним провести з його участю огляд місця події, місцевості, приміщень. Це допоможе сприяти відтворенню в його пам'яті інших деталей розслідуваної події, з'ясувати обстановку й умови, у яких знаходився неповнолітній.

Залучення неповнолітнього до заняття проституцією представляє в даний час найбільш небезпечне діяння з числа перерахованих у диспозиції ст. 303 КК України.

Повії створюють навколо себе криміногенну обстановку, їх експлуатація, приносячи великі прибутки, тісно зв'язана з організованою злочинністю, сприяє поширенню наркоманії, часто супроводжується здійсненням насильницьких злочинів. Будь який факт виявлення неповнолітнього, що займається проституцією, повинний бути приводом для

проведення перевірки і при наявності достатніх даних, що вказують на те, що доросла особа яким-небудь образом сприяла заняттю проституцією, необхідно негайно порушити кримінальну справу[25С.21].

3.3. Особливості розслідування проституції на послідуючому етапі розслідування

а) Особисті обшуки

Можуть бути проведені й особисті обшуки. При цьому встановлюються особистості присутніх по наявним у них документам, наявність коштів, що можуть бути коштами платежу за надання інтимних послуг. Винятково важливе значення мають допити, що можуть надати великий обсяг інформації. Проводити їх треба невідкладно, використовуючи фактор раптовості. До того ж у слідчих у таких ситуаціях, як правило, спостерігається дефіцит часу, оскільки в лічені години потрібно визначитися з процесуальним положенням осіб, що доставляються в підрозділи органів внутрішніх справ. При організації роботи по «гарячих слідах» клієнти можуть дати докладні показання, побоюючись розголосу. Необхідно з'ясувати весь механізм знайомства з повією й умови надання інтимних послуг, виявляти звідників, посередників і всіх осіб, яким-небудь чином способствуючих контактові з повією.

В відповідності зі ст. 184 КПК України обшук особи проводився в усіх випадках арешту або затримання по підозрі в скоєні злочину. Особистому обшуку також наражаються особи, що знаходились в приміщенні або іншому місці, в якому проводиться обшук, за наявності підстав вважати, що вони переховують при собі предмети та документи, що мають значення для діла. Обшук особи може проводитись тільки особою однієї статі з обшукуємим, в присутності понятих тієї же статі. Суттєвість особистого обшуку полягає в примусовому обстеженні тіла, одягу, взуття та предметів, які вже носились людиною.