Кримінально-правова характеристика понятійного апарату Особливої частини Кримінального кодексу України

Дані вимоги поширюються не лише на мову законодавства, а й на його стиль та понятійний апарат. Адже стиль - це сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива будь-кому[134, c.42]; сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок. Тому стиль мови - це форма її прояву. Відповідно й вимоги до стилю мови законодавства є вимогами до самої мови. І, навпаки, вимоги до мови законодавства повністю поширюються на його стиль.

Понятійний апарат - це система понять і категорій, які виражені у формі термінів і термінологічних зворотів, що є частиною мови. Їх відповідне поєднання, мовні засоби, які при цьому використовуються і становлять стиль законодавства. На підставі цього можна зробити висновок, що вимоги до термінологічного апарату водночас є вимогами до стилю та мови законодавства[141, c.203].

Так як загальні вимоги до термінів справедливі і для термінів юридичних, проаналізуємо національні стандарти на терміни. До 2010 р. основні правила слововживання й використовування українських термінів на державному рівні встановлювались в ДСТУ-3966-2000 “Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять” [24, c. 23]. На підставі набутого досвіду впровадження ДСТУ 3966-2000 М. Гінзбург, С. Левіна, І. Требульова розглянули основні принципові вимоги цього стандарту, сформулювали проблеми, пов'язані з впровадженням цих вимог у термінологічну діяльність, труднощі, які виникають у процесі їх виконання, та заходи, які треба вжити для їх подолання [48, c.184]. І хоча ДСТУ 3966-2000 вже не є чинним, ці дослідження заслуговують на увагу. З 1 липня 2010 р. діє національний стандарт ДСТУ 3966:2009 “Термінологічна робота [24, c.26]. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять”, у якому в Додатку Г (“Вимоги до терміна”) вказано, що “основою будь-якої фахової мови є терміни, які мають однозначно й чітко позначати певне поняття в конкретній предметній сфері”. Щоб виконувати свої функції, термін має задовольняти такі вимоги: системність, відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю, однозначна відповідність терміна поняттю, раціональна стислість, стилістична нейтральність, словотворча (дериваційна) здатність, мовна правильність, переважність рідної мови, згармонізованість, наявність визначення поняття Однак їх потрібно передусім систематизувати, а після цього - розкрити зміст кожної окремої вимоги. Якщо дослідити усі вимоги до мови законодавства, то можна виокремити ті, які мають обов'язково застосовуватися до понятійного апарату Особливої частини КК України:

1) Офіційний характер;

Ця вимога виражається у двох аспектах. Перший з них виражений в тому, що кримінально-правові норми формуються законодавцем на основі прийомів та способів, притаманних діловому мовленню. Ними є: безособистісний характер мови права, тобто вона має бути експресивно нейтральною. О.С.Піголкін, Є.А.Прянішніков вказують, що у законі не вживаються слова в їх переносному значення, зближення слів, подібних за фонетикою (співзвучних) та різних за значенням, лексичні форми з оціночними суфіксам, приказки, прислів'я, крилаті вирази»[56, C.29-30].

Юридичний термін має нести лише основну предметно-логічну інформацію, а не передавати якусь додаткову емоційно-оцінну та чуттєво-образну інформацію. Навіть якщо термін утворено шляхом метафоризації, то, потрапляючи в певне термінологічне поле, він має втратити свої додаткові відтінки. Будь-яке додаткове значення юридичного терміна розпорошує увагу читача (слухача), створює передумови до неточного його тлумачення в певному контексті. Саме тому в юридичних термінах мають бути відсутні ознаки експресивного та емоційного забарвлення (урочистості, піднесення, презирства, зневаги, іронії, жарту, пестливості, фамільярності тощо).

Прикладом порушення вимоги без особистісного характеру можна вважати такі: у назві диспозиції ст.56 КК [9] до 1992 року - «зрада батьківщини», у ст.111 КК - «ворог». У першому випадку дане формулювання можна трактувати по різному. Можна не бути громадянином держави і вважати її своєю Батьківщиною, і навпаки, маючи громадянство вороже ставитися до землі, на якій проживаєш, її народу, своєю Батьківщиною вважати іншу країну. Тому цілком обґрунтованим є перехід до емоційно нейтрального терміна «державна зрада». Щодо ст.111 КК ворогом для кожної людини може бути будь-яка особа. Краще замінити даний термін на експресивно нейтральний термінологічний зворот: «перехід на бік сторони, з якою Україна перебуває у стані війни або воєнного конфлікту».

Щодо емоційно забарвлених термінів, то їх вживання наявне у понятійному апараті Особливої частини КК. Наприклад, у назві диспозиції ст.434 КК: «погане» поводження з військовополоненими. Вживання емоційно забарвленого слова «погане» створює ґрунт для різного тлумачення відповідної кримінально-правової норми. Так, Г.В. Андрусів зазначає, що «…погане поводження з військовополоненими може виявлятися в діях, якими спричиняється шкода здоров'ю, ущемляються права і честь військовополонених (нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень, катування та інші прояви жорстокості)» [31, c.328]. А відповідно до того, як трактує цей термін М.І. Хавронюк, « під поганим поводженням з військовополоненими розуміється позбавлення їх харчування і сну, заподіяння їм побоїв чи тілесних ушкоджень, погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження тощо» [94,c.784]. Як бачимо, слово «погане» тлумачиться по-різному, і його значення коливається від позбавлення харчування і сну аж до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Отже, фактично погане поводження з військовополоненими зводиться до поняття «особлива жорстокість», зміст якого більш-менш визначений судовою практикою. Тому, усунувши емоційно забаравлений термін та змінивши формулювання диспозиції (при цьому також ліквідовується невиправдана тавтологія) можна запропонувати таку редакцію диспозицію ст.434 КК: «Особливо жорстоке поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово або спрямоване проти хворих і поранених…».

Другий аспект вимоги офіційного характеру заклечається в тому, що понятійний та термінологічний апарат є обов'язковим для тих, хто займається правозастосовною діяльністю[131, c.47]. Тобто при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні конкретних кримінальних справ слідчий, прокурор, суддя повинен використовувати ту термінологію, що є у статтях Особливої частини КК України. Хоча цей аспект часто порушується. Зокрема, проаналізувавши матеріали судової практики Рівненського міського суду, можна, зокрема, помітити використання таких висловів: «насильство не опасне для життя і здоров'я потерпілого» [35], «особисте майно громадян» [36], «ухилення від сплати налогів»[37] тощо. Таке використання термінів свідчить також про недостатню увагу практичних працівників до питань мови термінології, невисокий рівень їх професійної культури.

Питання про обов'язковість термінології КК у теорії кримінального права вирішується дещо по-іншому. Науковці повинні не лише використовувати наявну термінологію Особливої частини КК України, а й вдосконалювати її використовуючи і пропонуючи до вживання більш прогресивні, точні терміни і термінологічні звороти.

2) Точність;

Ця вимога вказує на те, що юридичний термін має якнайповніше передавати зміст відповідного юридичного поняття. Вважають, що чим повніше і глибше пізнання сутності поняття, тим точніше формулюється його назва -термін. За його ж класифікацією щодо ступеня точності, розрізняють такі види термінів: правильно орієнтовані, нейтральні та неправильно орієнтовані [65, c.37]. Правильно орієнтовані є терміни, буквальне значення яких створює точне уявлення про саме поняття: вбивство на замовлення, бездіяльність. Такі терміни легко запам'ятовують, бо є вмотивованими, вони легко встановлюють асоціативний зв'язок з іншими термінами. Якщо буквальне значення термінів не розпізнається, то йдеться про нейтральні терміни: халатність, хуліганство. До неправильно орієнтованих термінів належать такі терміни, терміноелементи яких суперечать значенню терміна і призводять до неправильного уявлення про поняття: усиновлювач (особа, яка може не лише усиновити, а й удочерити) та ін.

Точності термінологічного апарату Особливої частини КК сприятиме логічна послідовність викладу, змістовна завершеність. Недопустимими є: алогізми, розриви думок, внутрішні суперечності, тавтологія.

3) Зрозумілість;

Вимога зрозумілості передбачає те, що термінологія Особливої частини КК має бути дохідливою, неважкою для розуміння, легко сприйматися. Для цього необхідно ретельно відбирати терміни та термінологічні звороти, дотримуватися правил їх вживання[62, c.86]. Насамперед, зрозумілим має бути кожне окреме слово, яке входить у такий апарат, кожний зворот. Необхідно виключати з нього архаїзми та слова іншомовного походження, які не стали загальнопоширеними. Наприклад, у розділі XVI КК «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж» використовується застарілий термінологічний зворот «автоматизована електронно-обчислювальна машина», який нагадує той час, коли тільки зароджувалася кібернетика і відповідні машини витрачали багато часу на обрахункові операції [93,c.44]

Ще одним аспект являється те, щоб загальновживані слова були у тому значенні, яке вони мають у літературній мові. Неприпустимим являється вживання жаргонної лексики. Тому необхідно виключити зі ст.255 КК слово «сходка». Проте існують винятки із правила, а саме можна вживати жаргонну лексику у тому випадку, коли це диктується правовою доцільністю. Прикладом цього є вживання такого жаргонного слова у ст.209 КК «Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна злочинним шляхом». Тут слово «відмивання» пов'язане з необхідністю правильного розуміння змісту даної норми.

До вживання термінів, запозичених з інших галузей знань потрібно підходити вкрай ретельно. Вони мають бути вжиті тому значенні, в якому вони вживаються у відповідній галузі знань. У протилежному випадку законодавець повинен обов'язково вказати на це шляхом автентичного тлумачення. Вимога зрозумілості термінологічного апарату порушується, якщо не дотримуються правила використання синонімів та дублетів, спеціалізованих, іншомовних термінів, допускається тавтологія, що може призвести до логічних помилок тощо.

4) Єдність термінології;

Вимога єдності термінології є вкрай важливою при побудові понятійного апарату Особливої частини КК України. І тому окремо їй увага буде приділена в розділі ІІ. Ця вимога являється підґрунтям для всіх інших вимог. Для дотримання даної вимоги необхідно: встановлення єдиних норм і вимог до викладу однакових положень; відмінне позначення різних понять у нормах Особливої частини КК

В цілому дана вимога передбачає те, що кожному правовому поняттю повинен відповідати один і той же термін і навпаки, різні поняття позначаються відмінними термінами. Дана вимога трактується як в широкому, так і у вузькому значенні. У вузькому розумінні - це використання єдиної термінології у межах одного нормативно-правового акта, а в широкому - досягнення єдності термінології цілої системи законодавства. У першому випадку шляхом до досягнення даної вимоги являється кодифікація нормативно-правового акта або внесення змін та доповнень до нього. У другому випадку - кодифікації цілої системи законодавства, у ході створення зводу законів.

Крім «змістовної» єдності, існує ще «формальна» єдність. Вона проявляється в уніфікованому використанні цифр, дужок, скорочень тощо., а також в однотипному підході до визначення відповідних понять у законі [73, c.23]

На сьогодні Кримінальний кодекс України являється досконалим у позначенні частин (пунктів) статті цифрами у межах усього КК. Це сприяє легшому відшуканню тієї чи іншої частини та спрощує роботу правоохоронних органів при оформленні формули кваліфікації вчиненого діяння. Але все ж таки, формальна єдність інколи порушується. Так, у ч.2 ст.115 КК кожна з кваліфікуючих ознак умисного вбивства має своє цифрове позначення. Такий прийом нумерації кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак не застосовується у частинах інших статей Особливої частини КК. Вважаємо, що правильнішим було б використати нумерацію кожної кваліфікуючої чи особливо кваліфікуючої ознаки у межах відповідної частини статті, оскільки це необхідно для правильної кваліфікації кожного вчиненого діяння.

5) Стислість.

Щоб сформулювати точні юридичні терміни нерідко дослідники створюють багатокомпонентні юридичні терміни, які містять зайві елементи (невиправдану тавтологію, недоречні повтори, неінформативні складові елементи терміна тощо) [66]: ухилення від призову за мобілізацією > ухилення від мобілізації; близькі родичі і свояки > родичі.

У ДСТУ 3966-2000 цю вимогу до термінів уточнено як раціональна (оптимальна) стислість. У цьому ж джерелі запропоновано й заходи щодо скорочення довжини термінів: вилучення малоінформативних елементів; заміна багатоелементних термінів коротшими синонімами; створення абревіатур різних типів, смислослів; використання коротших словотворчих елементів терміна. Разом з тим вважають, що задовольняти вимогу стислості терміна, порушуючи норми мови чи нехтуючи інші вимоги до терміна, не можна [3, с. 15].

Стислість викладу тексту закону свідчить про його досконалість, якщо це не шкодить змісту відповідних норм, бо вони мають бути викладені не лише коротко, але й достатньо повно і вичерпно.

Отже, є підстави констатувати, що понятійний апарат Особливої частини КК багато в чому не відповідає вимогам, які висуваються до нього науковою доктриною. Це ускладнює сприйняття тексту КК, створює ситуації, коли правозастосовні органи та пересічні громадяни неправильно розуміють відповідні нормативно-правові приписи або взагалі не можуть зрозуміти зміст тієї чи іншої кримінально-правової норми.

Загальна характеристика вимог до понятійного та термінологічного апарату Особливої частини КК дозволяє перейти до аналізу конкретного нормативного матеріалу під відповідним кутом зору - як дотримуються чи у чому полягає порушення відповідних вимог. Враховуючи взаємозв'язок між окремими вимогами, відсутність чітких граней між ними, доцільно розглядати не ті чи інші названі вимоги, а окремі мовні конструкції, прийоми формулювання кримінально-правових норм, пов'язані з дотриманням чи порушенням перелічених вимог.

Це дозволить у комплексі показати теоретичне і практичне значення вимог до понятійного апарата Особливої частини КК, більш конкретно охарактеризувати його недоліки та накреслити шляхи подолання помилок.

2. Загальна характеристика понятійного апарату особливої частини КК України

2.1 Назви в Особливій частині КК України: поняття, функції та вимоги до них

Складовою понятійного апарату Особливої частини КК є назви структурних частин кримінально-правових актів. Тому важливо встановити її сутність, місце в структурі кримінального закону та функції, які вона виконує. А вже на цій основі можна виділити і проаналізувати вимоги до назв.

У філософському розумінні, назва - це вираз формалізованої чи природної мови, який позначає предмет (власна або одинична назва) чи клас, множинність предметів (загальна назва). Предмет чи клас, який іменується тією чи іншою назвою, є обсягом поняття, яке має цю назву [135, c.211].

Іноді, крім поняття «назва», вживається і термін «заголовок», який означає «назва твору або його частини, що пишеться на титульній сторінці рукопису, машинопису, видання або над текстом»[86, c.277]. «Назва» та «заголовок» співвідносяться між собою як частина і ціле. Перше стосується всього, що так чи інакше може іменуватися (ім'я людей, назви тварин, міст, одягу тощо), а друге - лише певного тексту. Для найменування структурних частин термінологічного апарату Особливої частини КК прийнятним є використання обох термінів.

Назви відіграють надзвичайно важливу роль у сприйнятті, розумінні всього законодавчого тексту, що визначає його правильне та ефективне застосування у конкретній ситуації. Таке важливе значення назв помітили вчені, які займалися проблемами законодавчої техніки, а тому невипадково заголовок у їхніх працях називається «нормативним девізним «паспортом», «інформаційною увертюрою» [64, c.118-119]. Назва дозволяє максимально стисло сформулювати основну правову ідею, тематику законодавчого акта, дає попередню нормативно-правову орієнтацію, оптимізує осмислення інституційної значимості самого юридичного статусу законодавчого акта. Досить часто якість формулювання назв є показником якості змісту законів, його структурних частин. А тому вміння формулювати заголовки не менш важливе, аніж самого тексту закону. У зв'язку з цим до назв висуваються ті ж вимоги, що і до понятійного апарату в цілому, а також ті, які є специфічними саме для них. Загальні вимоги до термінологічного апарату стосовно назв можна сформулювати так:

1) Офіційний характер. Назви структурних частин КК відображають найменування, які вважає за потрібне вживати саме законодавець та які, на його думку, стисло та вичерпно повинні викладати суть відповідних нормативних положень. При цьому назви, як і закон у цілому, мають бути експресивно нейтральними. Вони є обов'язковими для використання у ході правозастосовної діяльності, не підлягають довільній інтерпретації;

2) Чіткість. При формулюванні назв законодавець зобов'язаний вживати терміни, які виключають неоднозначність, дозволяють вичерпно передати зміст кримінально-правової норми. У назвах терміни повинні використовуватися в тому ж значенні, що і в інших структурних частинах термінологічного апарату.

3) Зрозумілість. Назви повинні повно інформувати про зміст кримінально правової норми, вони мають бути доступними для сприймання;

4) Єдність термінології у назвах. Законодавець повинен дотримуватися єдиних вимог щодо формулювання назв, використовувати однорідні конструкції при викладі однакових положень;

5) Стислість мови. Назви, інформуючи про зміст кримінально-правової норми, одночасно мають лаконічно передавати таку інформацію, повністю не дублюючи зміст диспозицій статей Особливої частини КК [32, c.21-22]

Крім загальних вимог до понятійного апарату, які щодо назв мають специфічний зміст, назви характеризуються й вимогами, які притаманні саме для них. Серед них можна виокремити найголовніші:

1. Системність.

Ця вимога передбачає відповідність родових та видових понять, а саме назви більших структурних підрозділів повинні охоплювати назви «менших», які у них включаються.

2. Співвідносність.

Співвідносність проявляється у двох аспектах. Перший пов'язаний з тим, що назва повинна суворо відповідати змісту цілого закону та його структурної частини. Тобто, має дотримуватися співвідносність назв з тим нормативним текстом, який вона позначає. Другий аспект полягає у тому, що структурній частині кримінального закону відповідає її власна назва. Вона не може поширюватися на інші розділи, статті, водночас, такі структурні частини закону не можуть позначатися «чужими» назвами, запозиченими з інших нормативно-правових актів, а також розділів, статей цього закону. Тобто, співвідносність має забезпечуватися як у межах самого кримінального закону, так і у всій системі законодавства.

Назви як структурна частина понятійного апарату виконують відповідні функції, серед яких варто виділити найголовніші:

1. Описова (або називна)

Назва (заголовок,) словесно позначає або закон, або його структурні частини. При цьому основною вимогою до назви те, що вона повинна бути чіткою та лаконічною. Адже якщо назва буде надмірно довгою, недостатньо правильною чи недбало оформленою, то це буде впливати на пошук відповідної інформації.

2. Інформативна

Ця функція полягає в тому, що назва несе інформацію про той закон, його структурну частину, яку ця вона іменує. При цьому заголовок повинен бути узагальнений, чітким та достатньо інформативним.

3. Орієнтаційно-нормативна

Розкриваючи сутність даної функції варто відмітити, що заголовок вказує на юридичну силу закону. Тим самим культивується його сприйняття і розуміння як акту, який виступає головним правостворюючим фактором[64, c.73].

Заголовок виступає в ролі своєрідного «ключа» до визначеної сфери дії, причому, не підмінює сам юридичний припис. Заголовок не являється частиною кримінально-правової норми.

Виділення та характеристика вимог до назв як складових термінологічного апарату Особливої частини КК дозволяє перейти до з'ясування того, наскільки ці вимоги дотримуються у чинному КК України та як забезпечити їх реалізацію у ході його вдосконалення. З цією метою звернемо увагу на такі положення:

1. на назву самого Кримінального кодексу;

2. на назви «Загальна частина» та «Особлива частина»;

3. на заголовки розділів Особливої частини КК;

4. на назви статей КК.

Щодо назви закону, в якому вміщені норми про відповідальність за окремі види злочинів, то крім зафіксованої у чинному законодавстві України назви «Кримінальний кодекс», пропонувалися у процесі кодифікації принаймні ще три: «Уголовний закон»; «Карний кодекс України»; «Кодекс законів України про кримінальну відповідальність ( Кримінальний кодекс)».

Зокрема, М.Й.Коржанський відстоював назву «Уголовний кодекс». У своїх роботах він писав, що руська назва «уголовне право» походить від назви вбивців та покарання. У ст. 3-5 найдавнійшої пам'ятки слов'янського права Руської Правди вбивці називались «головниками», а покарання - «головництвом». На цій основі були створені правові норми давньоруського права, за якими наступала відповідальність у голову (головою). М.Й. Коржанський доводив неправильність назви «Кримінальний кодекс України». На його думку, використання цього терміна латинського походження веде до суттєвих змістових помилок, оскільки кримінальний, мовляв, злочинний, тобто назва «кримінальний кодекс» означає «злочинний кодекс» [68, c.59-60]. На наш погляд, погодитися з думками, які висловлює М.Й. Коржанський, важко. Насамперед, дискусійною є його теза про перевагу у цьому випадку старослов'янського терміна над латинським. Реалії розвитку мови такі, що багато старослов'янських термінів на сьогодні є архаїзмами, їх використання стане на заваді досягнення зрозумілості мови закону. Що ж до трактування терміна «кримінальний» як «злочинний», то з цим тим більше не можна погодитися.

Назва «Карний кодекс України» широко використовується у засобах масової інформації. Таку назву підтримала, зокрема, З.В. Ромовська. Для обґрунтування своєї думки вона навела, по суті, ті ж аргументи, що і М.Й. Коржанський. Цей автор також вважає, що назва «кримінальний кодекс» походить від латинського слова «criminalis» - злочинний. Вона мотивує це тим, що в «українській мові слово «кримінал» віддавна асоціювалося виключно з місцем позбавлення волі, отже, Кримінальний кодекс є не що інше як злочинний» [112]. Але даний закон окрім положень про покарання за конкретний злочин, передбачає і підстави звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування тощо. Та й покарання далеко не вичерпується карою., про що зазначено у ч.2 ст.50 КК України. Тому назва «Карний кодекс» неточно відображає його основне призначення і суть.

Окрім вище зазначених двох назв, пропонувалося також «Кодекс законів України про кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс)». Її основоположником являвся О.М. Бандурка[125, c.74]. Ця назва є неприйнятною з таких міркувань. По-перше, вона тавтологічна, адже кодекс - це й означає звід законів. По-друге, вона недостатньо інформативна, оскільки цей закон включає норми не лише про кримінальну відповідальність, а й про обставини, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності тощо. Тобто, у назві не дотримана вимога чіткості, вона недостатньо виконує інформативну функцію. По-третє, ця назва є нетиповою для законодавства України. Недаремно в теорії трудового права, де використовується споріднена назва - Кодекс законів про працю України, - пропонується відмовитися від неї.

Отже, розглянувши вище пропозиції стосовно назви даного закону, можемо прийти до висновку, що законодавець обґрунтовано обрав все-таки назвою «Кримінальний кодекс», оскільки саме вона узгоджується з основним етимологічним значенням терміна «кримінальний», відповідає усім вимогам, які висуваються до назв у понятійному апараті Особливої частини КК та виконує у повному обсязі називну, інформативну та орієнтаційно-нормативну функції.

Другим аспектом являється аналіз назв структурних частин Кримінального кодексу - Особлива та Загальна. Це пов'язано з тим, що дані назви відображають співвідношення об'єднаних ними норм, яке відповідає співвідношенню філософських категорій. У філософському розумінні, «загальне» - це ознака, що належить до ознак всіх предметів фіксованого класу, а «особливе» виражає загальне в одиничному та одиничне - у його єдності із загальним. Це ознака, подібна до ознак одних і не подібна до ознак інших предметів класу [76, c.534].

Тому Загальна частина має охоплювати норми, кожна з яких повністю поширюється на ті, що включені в Особливу частину. А назва «Особлива частина» охоплює норми, кожна з яких підпадає під ті норми, які включені до Загальної частини. Проте аналіз чинного КК свідчить, що:

1) Загальна частина містить положення, які стосуються як всіх злочинів, так і окремих їх категорій. До останніх належать статті, що регламентують поняття умислу і необережності, стадій вчинення умисного злочину і т.д. Такі норми не поширюються на статті Особливої частини щодо злочинів, які вчиняються, відповідно лише через необережність або тільки умисно, чи таких злочинів, при вчиненні яких неможливі стадії готування чи замаху;

2) Особлива частина поряд з нормами, які охоплюються нормами Загальної частини включає норми, яким не кореспондує жодна із норм Загальної частини. Так, це норми про звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці, норми - дефініції.

Отже, назви Загальна та Особлива частина являються недоречними для їх використання внаслідок недостатньої інформативності та чіткості. Тому більш точними будуть такі назви: «Загальні положення про злочини, осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, покарання, його призначення та інші наслідки вчинення злочинів» (замість назви «Загальна частина») та «Окремі види злочинів та відповідальність за них» (замість назви «Особлива частина»). Подібні назви мають найбільші структурні частини КК Іспанії. Книга І «Загальні положення про злочини та проступки, осіб, які підлягають відповідальності, покарання, заходи безпеки та інші наслідки вчинення кримінальних правопорушень», Книга ІІ «Злочини та покарання за них», Книга ІІІ «Проступки і покарання за них»[26]. КК Франції також не користується назвами «Загальна частина» та «Особлива частина». Він складається з книг, перша з яких називається «Загальні положення», а всі наступні мають свої назви: Книга ІІ «Про злочини і проступки проти людей», Книга ІІІ «Про злочини і проступки проти власності», Книга IV «Про злочини і проступки проти нації і держави та громадського порядку». Тобто, КК Франції не знає як таку Особливу частину. Замість того виділяє як окремі книги групи злочинів, що посягають на певний родовий об'єкт [10]. Більшість же кримінальних кодексів країн континентальної Європи вміщують назви «Загальна частина» та «Особлива частина». Вважаємо, що це є результатом некритичного сприйняття положень, які чи не вперше з'явилися у Прусському кримінальному уложенні 1871 року, який був поділений на AllgemeinerTeil та BesondererTeil, який зберігається і в чинному кримінальному кодексі Німеччини StrafgesetzbuchderBRD [25].

Проаналізувавши назви найбільших структурних частин КК України, перейдемо до розгляду його «менших» частин - назв розділів та статей.

Порівняно з колишнім КК 1960 року, у чинному кримінальному кодексі відбулася зміна основних структурних частин з «глав» на «розділи». Ця зміна не є обґрунтованою, оскільки текст ділиться на глави тоді, коли цей поділ одночленний, а на розділи - за умови, коли вони, у свою чергу, поділені на дрібніші структурні частини - підрозділи, а останні - на пункти. Новий КК має одночленний поділ, на відміну від попереднього КК, тому варто було зберегти для найменування найбільших структурних частин назву «глави».

У зв'язку зі збільшенням кількості розділів порівняно з КК 1960 року, виникла необхідність у їхньому найменуванні. Назви розділів чинного КК підрозділяються на два типи:

1. сформульовані з використанням прийменника «проти» ( наприклад Розділ І «Злочини проти основ національної безпеки»). Усього таке формулювання використовується для найменування 15 розділів Особливої частини КК.

Часом тут спостерігається неоднакове позначення розділів. Так, при позначенні назви розділу ХІХ «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби» законодавець у дужках після цього формулювання вказує «(військові злочини)». Такий тип заголовків в Особливій частині трапляється лише один раз. Вважаємо за недоцільне використання такої назви, оскільки її формулювання ніяк не впливає на розуміння родового об'єкта посягань, які охороняються цим розділом, невиправдано загромаджує текст Особливої частини КК та порушує вимогу єдності термінології у назвах. Адже з таким же успіхом законодавець при найменуванні розділу ХІ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» міг би у дужках зазначити «(транспортні злочини)». Тим більше, що використання таких стійких словосполучень не містить чіткої вказівки на родовий об'єкт посягань. Недаремно у процесі кодифікації кримінального законодавства законодавець відмовився від подібних найменувань структурних частин (наприклад від назви глави VI «Господарські злочини», глави VII «Посадові злочини»).

2. З використанням слів «у сфері…» Усього в Особливій частині так

позначені 5 розділів. Так, розділ VII «Злочини у сфері господарської діяльності». Вони чітко не вказують на родовий об'єкт певної групи посягань, а позначають лише межі поширення злочинних діянь, відповідальність за які передбачена відповідними розділами. Тому більш вдалим є формулювання назв розділів першого типу (з використанням прийменника «проти»), оскільки саме вони чітко вказують на ті цінності, суспільні відносини, яким заподіюється шкода.

Існування у межах Особливої частини двох типів назв розділів є необґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам співвідносності та єдності термінології заголовків. А тому це дає підставу для подальшої уніфікації назв розділів Особливої частини КК України та переходу до першого типу заголовків, що сприятиме виконанню ними описової та інформативної функції.

Отже, називаючи певним чином розділи Особливої частини КК та при цьому вказуючи на родовий об'єкт посягань, законодавець повинен об'єднувати у них статті, які відповідно співвідносяться з назвою розділів. Така вимога співвідносності назв розділів і змісту статей обов'язково повинна враховуватися при внесенні змін та доповнень до КК. Неприпустимо, щоб у розділи включалися статті, зміст яких не відповідає його назві.

На жаль, в Особливій частині КК не завжди дотримана така вимога співвідносності. Наприклад, з назви розділу V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» випливає, що у ній встановлена відповідальність за посягання на виборчі права ( відповідальність за які передбачена статтями 157, 158, 158-1, 158-2, 159, 159-1, 160 КК), на трудові права ( статті 170, 171, 172, 173, 174, 175 КК) та інші особисті права громадян (статті 163, 164, 165, 166, 167, 168, 169, 178, 179, 180, 181, 182 КК). Але, як показує аналіз цього розділу, у ньому передбачена кримінальна відповідальність також за посягання на фізичні права (ст. 162, 184 КК), культурні права (статті 176, 177, 183 КК України), політичні права громадян, які не зводяться до виборчих прав (ст.161 КК України). Отже, назва розділу V Особливої частини КК України є значно вужчою від змісту норм, які у ньому передбачені. За такої ситуації ускладняється пошук відповідної кримінально-правової норми, яка вміщується у цьому розділі, оскільки така назва не виконує інформативної функції. Правильніше було б сформулювати її так: «Злочини проти особистих, фізичних, культурних, економічних та політичних прав громадян».

У КК 2001 року, як і в КК 1960 року свої назви мають не лише розділи, а й статті. У законодавстві зарубіжних держав прослідковуються різні підходи до самого існування назв статей кримінальних кодексів. Так, КК Польщі вміщує такі назви, а КК Болгарії, Іспанії, Франції не містять назв статей.

Як правило, заголовки статей відповідають змісту нормативно-правових приписів, які містяться у них, тобто належно виконують описову та інформативну функції. Проте все ж таки часом формулювання назв має певні недоліки, які можна згрупувати по таким групам:

1. зміст статті є ширшим від її назви. Саме такий недолік найчастіше прослідковується в Особливій частині КК. Наприклад, з назви ст.301 КК можна зробити висновок, що у ній встановлена відповідальність за ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів, хоча зі змісту статті, однозначно випливає, що у ній встановлена відповідальність також і за перевезення чи інше переміщення порнографічних предметів; назва ст. 371 КК інформує, що у ній криміналізовано завідомо незаконні затримання, привід або арешт, хоча зі змісту цієї статті випливає, що у ній встановлена відповідальність також і за завідомо незаконне тримання під вартою. Таких прикладів можна навести багато. Усього в Особливій частині КК приблизно 12% назв статей є вужчими, аніж їхній зміст. Тут назви не виконують інформативної функції;

2. зміст статті є вужчим, аніж її назва. Таких прикладів є значно менше ніж недоліків першого типу. Так, у ст. 160 КК «Підкуп виборця, учасника референдуму», ст.210 «Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням» встановлена кримінальна відповідальність лише за обмежене коло діянь щодо проведення референдуму, виборів, розпорядження бюджетними коштами. Тут не виконується функція інформативності, а також порушується вимога співвідносності, адже назви статей 160, 210 КК можуть поширюватися і на ті нормативно-правові акти, у яких встановлена відповідальність за порушення законодавства про референдум, вибори та бюджетну систему. Адже, наприклад, відповідальність за порушення законодавства про референдум встановлена також у ст.186⁴КпАП.

3. назва статті змінює сам юридичний припис, вміщений у кримінально правовій нормі. Так, предмети злочину ст.200 КК названі у диспозиції статті документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків, електронні гроші, а в назві статті, окрім цього, - обладнання для їх виготовлення. Тут порушується правило про те, що назва не є частиною кримінально-правової норми і не може інформувати про ті суспільно небезпечні діяння, відповідальність за які не передбачена у диспозиції відповідної статті.

4. Зміст статті взагалі не відповідає її назві. Так, ст.205 КК «Фіктивне підприємництво» передбачає відповідальність за готування до підприємництва, а не саму фіктивну підприємницьку діяльність (укладання угод без наміру їх виконання. В ст.332 КК «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України», яка фактично встановлює кримінальну відповідальність за організаторські дії (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями) та пособницькі дії ( сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод), хоча з назви статті випливає, що у ній криміналізовано виконавські дії по незаконному переправленню осіб через державний кордон України. у таких випадках, коли існує повна невідповідність між змістом статті та її заголовком, не виконується описова та інформативна функції назв;

5. Багатослівні назви статей. Тут назви повністю дублюють зміст статей, хоча можна замінити такі громіздкі формулювання на більш лаконічні, що сприятиме інформативності самої назви. Найбільше громіздких заголовків у розділі ХІІІ Особливої частини КК України «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення». Але все ж «рекордсменом» найбільшої кількості слів у назві статті Особливої частини КК є заголовок ст.410 «Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем», який складається з 32 слів. Цю назву можна спростити з огляду на те, що зброю, бойові припаси, вибухові або інші бойові речовини, засоби пересування, військову та спеціальну техніку чи інше військове майно можна позначити термінологічним зворотом «військове майно».

Зрозуміло, що стислість назв не повинна суперечити вимогам чіткості, яка передбачає також вичерпність назв. Переходити до більш лаконічних заголовків варто лише у тому випадку, якщо це буде не на шкоду їхньому змісту. Наприклад, назву ст.199 КК «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів» можна викласти набагато стисліше. Адже потрібно прагнути стисло та однозначно вичерпно іменувати назви статей;

6. Дублювання назв статей. Наприклад, практично збігаються назви ст.435 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею» і ст.445 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала», хоча об'єктивно ознаки цих двох посягань відмінні;

7. Використання у назвах відмінних термінологічних зворотів для позначення однакових діянь з різними предметами. Так, у назві ст. 145 КК вказано «Незаконне розголошення лікарської таємниці», хоча у всіх інших випадках розголошення якоїсь таємниці (таємниці усиновлення (удочеріння) - ст. 168 КК, комерційної або банківської таємниці - ст.232 КК, державної таємниці - ст.328 КК тощо) на незаконність цих діянь не вказано. Саме другий варіант є найприйнятнішим, оскільки на незаконність діянь доцільно вказувати лише у тому випадку, коли певні дії можуть бути правомірними за певних умов;

8. Використання назв, за якими можуть позначатися і суспільно небезпечні діяння, передбачені іншими статтями Особливої частини КК. Так, назвою ст. 141 «Порушення прав пацієнта» цілком охоплюється незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142 КК), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст.143 КК), насильницьке донорство ( ст.144 КК), розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК) та інші «медичні» злочини, тобто діяння, пов'язані із порушеннями та зловживаннями медичного характеру. В усіх перелічених випадках порушуються права пацієнта. Враховуючи проаналізовані вимоги до назв більш вдалим, на наш погляд, був би такий заголовок ст.141 КК «Незаконне проведення клінічних випробувань лікарських засобів».

9. Вживання у назвах статей узагальнених термінів, які неприпустимо використовувати для найменування цих структурних частин. Наприклад, ст.444 КК називається «Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист», при цьому використовується термін «злочини», якого немає у жодній назві інших статей Особливої частини КК і який придатний лише для використання при найменуванні назв розділів Особливої частини КК;

10. Назви статей Особливої частини КК збігаються з назвами статей інших нормативно-правових актів. Цей недолік виникає через недотримання вимог співвідносності назв, яка повинна поширюватися і на інші нормативно-правові акти. У цілому вона дотримується. Так, наприклад, назва ст.173 КпАП «Дрібне хуліганство» відрізняється від назви злочину, передбаченого ст.296 КК «Хуліганство», оскільки термін «дрібне» вказує, що за вчинення такого правопорушення настає не кримінальна, а адміністративна відповідальність. Але разом із тим у КК та КпАП використовуються тотожні назви злочинів та адміністративних правопорушень. Так, ідентичну назву мають ст.89 КпАП та ст.299 КК «Жорстоке поводження із тваринами», ст. 185¹¹ КпАП та ст. 381 КК «Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист», ст.164¹³ КпАП та ст.203¹ КК «Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва». Наявність тотожних назв для найменування злочинів та адміністративних проступків може призвести до збільшення ступеня суспільної небезпеки відповідних деліктів.

На підставі цього можна зробити висновок: у цілому назви статей є чіткими і повно розкривають їхній зміст, при цьому вони виконують описову та інформативну функції у повному обсязі. Але разом із тим «…складається враження, що цьому елементу кримінального закону спеціальна увага не приділялася, комплексної оцінки такі назви не отримали»[98, c.92]. Тому на сьогодні багато назв потребує вдосконалення з огляду на недотримання вимог відповідності між змістом тих чи інших структурних підрозділів Особливої частини КК та заголовками єдності термінології при формулюванні назв, стислості їх викладу, системності та співвідносності.

2.2 Спеціалізовані неправові терміни Особливої частини КК України

Увесь лексичний склад сучасної української літературної мови залежно від сфери використання можна поділити на загальновживану і лексику обмеженого використання (архаїзми, історизми, неологізми, професіоналізми, розмовна лексика - діалектизми, жаргонізми, вульгаризми). Стосовно наукового та офіційно-ділового стилю використання останньої, за загальним правилом, є недопустимим явищем, однак як можемо пересвідчитися далі, деякі з слів обмеженого використання у нормативно-правовому акті, зокрема в Кримінальному кодексі, вживаються і виконують певну роль. Для цих стилів також характерна наявність окремого пласта лексики - термінів, а для офіційно-ділового стилю - ще й канцеляризмів.

Термінологія Кримінального кодексу охоплює не лише власне юридичні терміни, а й спеціалізовані неправові терміни, що зумовлено широким колом правовідносин, які регулюються в кримінальному праві. Багато термінів та термінологічних зворотів запозичені зі спеціальних сфер суспільного життя, які охороняються кримінально-правовими нормами та які не стали загальновживаними.

Задля досягнення зрозумілості слід уникати таких слів як неологізми, архаїзми, жаргонізми тощо. Хоча говорячи про це, можна навести декілька прикладів з Кримінального кодексу, які свідчать про те, що інколи лексика обмеженого використання, навпаки, служить зрозумілості тексту. Так, в статтях 209, 209-1 КК використовується термін «легалізація (відмивання) доходів», у якому відмивання є жаргонізмом, однак законодавець використовує його у зазначеному контексті як синонім до слова іншомовного походження легалізація задля зрозумілості тексту. Лексема сходка у статті 255 КК вживається як арго (в словниках сходка фіксується ще як архаїзм), використовується в якості уточнення до словосполучення зустріч представників злочинних організацій. У цьому випадку, на нашу думку, можливо й уникнути такого своєрідного «роз'яснення» для представників злочинного світу, адже в їх колах поширене це арго. Тоді б подібним чином можна було б «пояснити» і сприяння учасникам злочинних організацій як «кришування».

Говорячи про слова обмеженого вживання, необхідно врахувати, що лексика української мови є досить мобільною, знаходиться в постійному розвитку, і те слово, що років 10-20 тому вважалось неологізмом стає загальновживаним (електронно-обчислювальна машина - комп'ютер), так само і жаргонізм чи арго може стати загальновживаним словом. Перехід мовних одиниць з одного класу в інший є поступовим і не досить вираженим, тому важко однозначно на певному етапі розвитку мови визначити до якого виду лексики відноситься те чи інше слово.

Отже, спеціалізовані терміни - це терміни, які не є власне юридичними, а запозичені з різноманітних спеціалізованих сфер (науки, техніки тощо)_ та становлять з ними єдине нерозривне ціле [30, c.128].

Спеціалізовані неправові терміни найчастіше запозичуються у термінологічний апарат Особливої частини КК з таких сфер:

1) З медичної сфери (аборт, венерична хвороба, донор, епідемія, епізоотія, епіфітотія, захворювання, клінічні випробовування, кров, лікувальна діяльність, медична допомога, отруйні речовини, пацієнт, переривання вагітності, психіатричний заклад, психічна хворобаё рецепт лікаря, середньої тяжкості тілесні ушкодження, трансплантація органів або тканин людини та інші);

2) Зі сфери техніки та транспорту (комп'ютер, водний транспорт, газопровід, міський електричний транспорт, залізничний транспорт, рухомий склад, повітряний простір, транспортні комунікації, магістральний, магістральні нафто-, газопроводи, носії інформації, пально-мастильні матеріали, повітряний транспорт, радіоактивні матеріали, сигналізація, стоп-кран, транспортний засіб, дорожній рух, номери двигуна, шасі або кузова тощо);

3) З релігійної сфери (релігійні віровчення, релігійні обряди, релігія, релігійні споруди, культові будинки, релігійні святині, священнослужитель);

4) З військової сфери (бойове чергування, бойові припаси, вартова (або вахтова) служба, вибухові речовини, військовослужбовець, внутрішня служба, вогнепальна зброя, гладкоствольна мисливська зброя, марнотратство, мародерство, мобілізація, обмундирування, обороноздатність, озброєність, патрулювання, прикордонна служба, спорядження, холодна зброя тощо);

5) З екологічної сфери (відкрите море, внутрішні морські води, підземні води, територіальні води, водні джерела, водойми, державний заповідник, екологічна обстановка, континентальний шельф, ліс, лісовий масив, національні природні парки, території та об'єкти природно-заповідного фонду та ін.);

6) З фінансової сфери (банкрутство, дотація, кредит, кредитор, надбавки, націнки, субвенція, субсидія, податки тощо.)

Отже, спеціалізовані неправові терміни широко використовуються у термінологічному апараті Особливої частини КК України. А.С. Піголкін зазначає, що ці терміни, потрапивши у той чи інший нормативно-правовий акт, можуть або повністю зберігати своє початкове значення, яке закріпилося за ними у тій сфері спеціалізованих знань, з якої запозичені, або набувати спеціальної юридичної функції, або втрачати своє початкове значення і ставати власне юридичними.

У термінологічному апараті Особливої частини КК багато спеціалізованих термінів, які повністю зберігають своє початкове значення. Це «епізоотія», «епіфітотія», «віровчення», «релігія» тощо. Але ще більше існує спеціалізованих термінів, що залишаються у первісній сфері спеціалізованих знань, але мають і специфічне юридичне значення у кримінальному законі (наприклад, «легкі тілесні ушкодження», «середньої тяжкості тілесні ушкодження», «тяжкі тілесні ушкодження»). А от спеціалізованих термінів, які б повністю втратили своє початкове значення та стали власне кримінально-правовими, у термінологічному апараті Особливої частини КК України не виявлено. Кількість термінів та термінологічних зворотів, запозичених з різних сфер суспільного життя, все більше зростає. Це пояснюється тим, що багато специфічних суспільних відносин, що мають притаманні їм термінологічні апарати, потребують кримінально-правової охорони. А тому без включення спеціалізованих термінів у кримінальний закон обійтися неможливо. Практичні працівники вважають правильним використання спеціалізованих термінів у деяких випадках (48%), завжди правильним (40%) та неправильним (17%).

Але водночас не можна переобтяжувати мову законодавця незрозумілими спеціалізованими термінами, які маловідомі широкому загалові. Це суперечить вимозі зрозумілості термінологічного апарату Особливої частини КК України. Тому потрібно погодитися з точкою зору Л.Л Бєсєдіної, яка пропонує усувати використання вузькоспеціалізованих термінів [42, c.164].

Термінологічний апарат, що аналізується, майже позбавлений вузькоспеціалізованих термінів. Але деколи законодавець послуговується і ними. Наприклад, «епізоотія», « епіфітотія», «прекурсори», «афінаж», «гумусний шар», «повітряна гальмова магістраль». Вживання таких термінів необхідно уникати у понятійному апараті Особливої частини КК.

Одночасно виникає питання: чи необхідно давати визначення спеціалізованим термінам в Особливій частині КК України? З цього приводу в юридичній літературі існує декілька точок зору. Одні вчені-правознавці [49, c.17] вважають, що всім спеціалізованим термінам потрібно давати визначення. Інші [42, c.165] вказують, що спеціалізовані терміни не повинні роз'яснюватися у тексті самого закону. Ще одна група вчених[66, c.105] зазначає, що, спеціалізовані терміни не повинні розкриватися у тексті самого закону. Лише у деяких випадках їх необхідно визначати у самому законі. На нашу думку, визначення потрібно давати лише тим спеціалізованим термінам, які використовуються у понятійному апараті Особливої частини КК у значенні, відмінному від того, яке вони мають у відповідній сфері професійних знань або ж якщо законодавець вводить в обсяг значень додаткові ознаки. Коли спеціалізовані терміни вживаються в їх прямому значенні, визначати їх зміст за допомогою легальних дефініцій не доцільно, оскільки це невиправдано переобтяжить КК.

Наукою вироблено правила використання спеціалізованих термінів:

1) Необхідно уникати вузькоспеціалізованих термінів, які є зрозумілими лише для спеціалістів тієї чи іншої сфери знань;

2) Спеціалізовані терміни слід використовувати, у міру можливості, у тому значенні, яке закріпилося за ними у тій сфері професійних знань, з якої ці терміни запозичені;

3) Спеціалізовані терміни мають вживатися у тій граматичній конструкції, в якій вони відомі й усталені у сфері спеціальних знань;

4) Якщо значення спеціалізованого терміна змінюється у галузі знань, з якої вони запозичені, то воно повинно змінюватися і в понятійному апараті Особливої частини КК України.

Проаналізувавши випадки використання спеціалізованих термінів, зробимо висновок, що професійна лексика у понятійному апараті Особливої частини КК є необхідною, перш за все тому, що кримінальне законодавство покликане охороняти різноманітні суспільні відносини, у зв'язку з чим у понятійний апарат Особливої частини КК потрапляють різноманітні спеціалізовані терміни. У будь-якому випадку вживання професійної лексики має здійснюватися на основі правил, наведених вище, та не порушувати основних вимог до понятійного апарату Особливої частини КК.