Кримінально-правова характеристика понятійного апарату Особливої частини Кримінального кодексу України

Навіть з таких нечисленних прикладів термінологічного оформлення кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак можна зробити висновок, що вони сформульовані вкрай недбало. При цьому порушуються основні вимоги, які висуваються до понятійного апарату Особливої частини КК, зокрема, належно не уніфіковані законодавчі конструкції, термінологія, яка використовується для описання кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. Їхній понятійний апарат ще менш зважений, ніж у КК 1960 року. Це пояснюється тим, що у процесі кодифікації кримінального законодавства в науковій літературі не приділялася належна увага термінологічному оформленню кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак.

На підставі цього зробимо висновок, що понятійний апарат кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак ще потребує подальшого вдосконалення та окремого наукового дослідження.

3. Шляхи вдосконалення термінології понятійного апарату Особливої частини КК України

3.1 Поняття і види засобів удосконалення термінологічного апарату Особливої частини КК України

Проаналізувавши основні структурні частини понятійного апарату Особливої частини КК, її термінології ми можемо прийти до висновку, що вона являється недосконалою та потребує свого уточнення, вирішення проблемних питань. Це необхідно не лише для покращення мови кримінального закону, а й для правильного застосування положень Кримінального кодексу на практиці. Забезпечення належної якості кримінального закону є передумовою реалізації мети кримінального права, сприяє полегшенню його тлумачення[96, c.5].

Удосконалення термінологічного апарату має на меті визначити ті терміни і термінологічні звороти, які найбільш точно і повно відображають зміст понять. Для цього потрібно визначити такі засоби, з використанням яких здійснюється формування термінологічного апарату: відбір з усього словникового запасу української мови відповідних слів; встановлення їх точного значення; визначення випадків, коли використання певних слів, зворотів є неприйнятним; формування пропозицій щодо заміни термінів та термінологічних зворотів, включених у КК України, на більш вдалі тощо. Отже, можна зробити висновок, що засоби вдосконалення термінологічного апарату Особливої частини КК - це сукупність прийомів та знарядь, з використанням яких проводиться робота над елементами, що складають такий апарат. Такі засоби повинні застосовуватися законодавцем у процесі поточної законотворчості при внесенні змін та доповнень до чинного КК України і при кодифікації кримінального законодавства [131, c.108].

Вдосконалити понятійний апарат Особливої частини КК України можливо за допомогою таких засобів:

1. Необхідно створити правила по підготовці нормативно-правових актів, в якому окремим розділом визначити положення про понятійний апарат, а саме використання термінів іншомовного походження, спеціалізованих термінів і термінологічних зворотів тощо;

2. При прийнятті закону варто перед цим проводити ґрунтовну філологічну експертизу тексту законопроекту, залучивши до цього процесу відповідних фахівців. Це дасть можливість оцінити використані терміни та термінологічні звороти з точки зору їх відповідності правилам сучасної української мови;

3. Доцільно роз'яснити зміст термінів, які використовуються в Особливій частині КК. Це послужить для якісного вдосконалення його положень, їх правильного трактування та усуне необхідність тлумачення таких термінів у постановах Пленуму Верховного Суду України, а також деякі безплідні теоретичні дискусії;

4. Складання кримінально-правового тезауруса Особливої частини КК. Це забезпечить уніфікацію та стандартизацію існуючої термінології, усуне синонімії та дублетності. За допомогою ієрархічно-асоціативних зв'язків, на яких побудований такий тезаурус, можна встановити той пласт термінів та термінологічних зворотів, за допомогою яких має формуватися Особлива частина КК. Для досягнення цієї мети необхідно проаналізувати всю термінологію, уклавши Загальноправовий тезаурус. Це дозволить привести у відповідність понятійний та термінологічний апарати як всередині Особливої частини, так і в цілій системі законодавства;

Всі вище перелічені засоби покликані сприяти вдосконаленню термінологічного апарату Особливої частини, виробленню термінологічного інструментарію КК, продемонструвати доцільність використання одних термінів і термінологічних зворотів і недоцільність інших. Детально зупинимося на останніх двох засобах вдосконалення Особливої частини КК України.

3.2 Про «термінологічний розділ» КК України

Внаслідок проведеного дослідження понятійного апарату Особливої частини КК України, ми прийшли до висновку, що наразі КК характеризується неузгодженістю та суперечливістю. Одним із найбільш ефективних способів систематизації термінів, що вживаються в КК України, без сумніву, є розроблення так званого термінологічного розділу кримінального закону.

Термінологічний розділ - це один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Термінологічний розділ являє собою сукупність основних дефініцій. Дефініція - це стисле визначення будь-якого поняття, яка виражає істотні ознаки предмета. Для того, щоб дефініція сприймалася, вона повинна бути побудована чітко та лаконічно. Дефініції, як правило, повинні мати: 1. Поняття, яке визначається - те, що визначається; 2. Предикат - те, що говориться про поняття; 3. Родову ознаку - якість, яка притаманна ряду подібних предметів чи явищ; 4.Видову відмінність - якість, характерну тільки для цього поняття [39, c.213]. Дефініції кримінально-правових понять є важливим засобом, який забезпечує правильне та однакове застосування норм КК. Найбільш вагоме значення мають дефініції, які сформульовані самим законодавцем (легальні визначення). В. Косович вказує, що правові дефініції, які законодавчо закріплені і набувають тим самим якості офіційної нормотворчості, забезпечують смислову повноту правових нормативів, виключають двозначність у тлумаченні правових явищ, що сприяє однаковому, правильному застосуванню чинного законодавства, встановленню правопорядку у суспільних відносинах[70, c.45]. Для того, щоб легальні дефініції виконували зазначені положення, вони повинні відповідати таким основним вимогам:

1. З оптимальною адекватністю відображати сутність поняття, явища, якому дається визначення;

2. Мати конвенційний характер, тобто базуватися на певному науковому пізнанні, консенсусі;

3. Бути дискурсивними, тобто перебувати у повному логічному зв'язку з попередніми дефініцями, які були загальновизнаними чи усталеними у законодавстві. [133, c.45]

Лише тоді, коли легальні дефініції кримінально-правових понять будуть відповідати вказаним вимогам, вони можуть слугувати для справедливості рішень у кримінальних справах, за кожною з яких - доля конкретної людини.

У процесі створення термінологічного розділу необхідно буде вирішити низку проблем, дати відповідь на складні запитання, перелік яких є доволі довгим - від визначення місця термінологічного розділу в структурі КК України та кола термінів, які необхідно закріпити у ньому, до визначення кожного окремого поняття. Очевидно, що термінологічний розділ не повинен вміщувати визначення засадничих понять Загальної частини кримінального права (злочин, покарання, вина, суб'єкт злочину тощо) та поняття, які визначені в інших нормативно-правових актах (за умови, що вони вживаються у кримінальному законі в тому самому значенні). Проте стосовно того які питання повинен вміщувати термінологічний розділ існують різні точки зору.

Перша точка зору полягає у тому, що в законі, який стосується всього суспільства чи значної його частини, повинні даватися визначення кожному юридичному терміну [33, c.173]. Однак цей підхід використовувати недоцільно внаслідок того, що багато термінів мають власні дефініції як у повсякденній мові ( наприклад, «автомобіль», «апарат»), так і в інших сферах знань, з якої терміни запозичені (наприклад, «попереднє ув'язнення», «аборт»). Друга точка зору вказує, що визначення повинні даватися лише окремим термінам, зокрема тим, які мають вирішальне значення для правового регулювання, а також поняттям, які не мають загальнопоширеного використання чи вживаються у більш вузькому чи істотно відмінному значенні, порівняно із загальноприйнятним [70, c.45]. Проте для цього необхідно встановити критерії відбору термінів. Так, Люблинський П.І. розробив такі правила введення дефініцій у нормативно-правовий акт:

1) Визначення необхідно використовувати тоді, коли вони тією чи іншою мірою відповідають практичним потребам, а не виключно теоретичним інтересам;

2) Законодавець зобов'язаний вводити тільки ті визначення, які стали практичними, тобто показали свою життєздатність;

3) Визначення законодавця повинні мати властивість протяжності, тобто охоплювати всі явища такої категорії;

4) Якщо законодавче визначення повністю збігається за змістом із загальноприйнятим, то його не потрібно наводити;

5) Будь-який термін, створений законодавцем (за термінологією Люблінського П.І. - «штучний термін»), повинен визначатися прямо чи опосередковано;

6) Чим потужніше розроблена система наукових визначень, тим менше праці залишається для законодавця. [89, c.45-48]

Проте що найголовніше - це те, що роз'яснюватися повинні не всі терміни, які використовуються в Особливій частині КК, а лише власне кримінально-правові. Спеціалізовані ж терміни мають бути у тому значенні, яке закріпилося за ними у тій чи іншій галузі професійних знань. Лише в тому випадку такому терміну має бути надане визначення, коли даний термін вживається термін у дещо іншому значенні або вводить в його обсяг додаткові ознаки. Те ж саме стосується загальновживаних слів.

При цьому законодавець послуговується різними дефініціями та прийомами описання ознак кримінально-правових понять. Вживаються такі види дефініцій:

1) казуїстичні визначення (або визначення через переліки). Тут відбувається перерахування певних елементів, які становлять обсяг поняття. Казуїстичних дефініцій надзвичайно багато в Особливій частині КК. Так, за допомогою переліку сформульовані визначення таких кримінально-правових понять: «державний діяч» (ст.112, 344, 346 КК), «умисне тяжке тілесне ушкодження» (ст.121 КК), «терористичний акт» (ст.258 КК). До казуїстичних дефініцій також належать і ті, в яких розкривається зміст деяких оціночних понять: «значний розмір» (статті 210, 212 КК), «великий розмір» (статті 176, 177, 185, 201, 205, 206, 210, 212, 224, 227, 229, 233, 306, 368 КК), «особливо великий розмір» (статті 176, 177, 185, 186, 210, 212, 224, 368 КК), «істотна шкода» (статті 364 КК), «тяжкі наслідки» (ст.364 КК).

2) Узагальнюючі визначення (або визначення через найближчий рід і видову відмінність). Наприклад, у ст.186 КК дається узагальнююча дефініція поняттю «грабіж»: «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)». У цьому визначенні вказується найближчий рід - «викрадення чужого майна» та видова відмінність ( тобто, ознака, за якою цей вид відрізняється від інших видів того ж роду) - відкритий спосіб його вчинення. Узагальнюючих, абстрактних дефініцій в Особливій частині КК небагато [103. C.43].

В науковій літературі склалася думка, що казуїстичні дефініції є менш вдалими, ніж узагальнюючі визначення. Казуїстичні положення, які вміщують не родові, а видові ознаки, свідчать, як правило, про недостатній рівень юридичної культури [62, c.57]. Але відмовитися від казуїстичних дефініцій не завжди можна, оскільки іноді досить важко відшукати видові ознаки та відобразити їх у дефініціях. Це властиво і для понятійного апарату Особливої частини КК.

Для створення дефініції як узагальнюючої, так і казуїстичної законодавець використовує різні прийоми:

1. Роз'яснення змісту понять в описових диспозиціях статей. При цьому використовується або сполучник «тобто» (у диспозиції ч.1 ст.115 КК розкривається поняття вбивства «вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині»), або термін, що роз'яснюється, наведений лише у назві, а саме визначення подається у диспозиції (у назві ст.441 КК наводиться термін «екоцид», а його зміст розкривається вже безпосередньо в диспозиції статті «масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу»), чи термін, якому дається визначення, поміщений у дужках після самої дефініції (ст.185 КК «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»);

2. Роз'яснення змісту понять, які позначаються у назві відповідними термінами, шляхом використання у диспозиції статті нетотожних термінів. Наприклад, у назві ст.400 КК йдеться про посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, а в назві статті вказано, що відповідальність за цією статтею настає за вбивство або замах на вбивство зазначених осіб (тобто під посяганням на життя законодавець розуміє вбивство або замах на вбивство);

3. Роз'яснення змісту понять у примітках до статей. У КК кількість приміток істотно збільшилася порівняно із КК 1960 року (з 22 до 34). Хоча у кримінально-правовій літературі неодноразово висловлювалися думки про те, що застосування приміток є недоцільним, оскільки це буде суперечити, у першу чергу, стислості понятійного апарату Особливої частини КК [131, c.115]. Використання приміток потрібно обмежити, а краще відмовитися від них взагалі, зважаючи на те, що:

- Положення статей та приміток стають нерівнозначними, нерівноцінними;

- Спостерігається різнобій у оформленні винятків із статей, визначень у рамках одного законодавчого акта;

- Прийоми законодавчої техніки повинні бути єдиними у всій системі законодавства держави. У Цивільному кодексі, Сімейному кодексі, Кодексі законів про працю, Кримінальному процесуальному кодексі України приміток немає [103, c.52].

У примітках до статей по-різному формуються дефініції:

Ш Шляхом вказівки на конкретний розмір матеріальної шкоди при її визначенні (наприклад, роз'яснення великого розміру дається у примітках- до статей 176, 177, 185, 201, 205, 206, 210, 212, 224, 227, 229, 233, 306, 368 КК);

Ш Шляхом використання казуїстичних дефініцій (наприклад, у примітці до ст.200 КК «документи на переказ», у примітці до ст.268 КК - «транспортний засіб»);

Ш Шляхом використання узагальнюючих дефініцій (наприклад, у примітці до ст.210 КК дається визначення поняттю «бюджетні кошти», у примітці до ст.260 КК - «озброєне формування»);

Ш Шляхом відсилання до інших нормативно-правових актів (наприклад, у примітці до ст.323 КК при визначенні поняття допінгу робиться відсилка до переліку засобів, методів, заборонених Антидопінговим кодексом олімпійського руху, у примітці до ст.368 КК при визначенні понять «службові особи, які займають відповідальне становище» та «службові особи, які займають особливо відповідальне становище» робиться відсилка до Закону України «Про державну службу»).

4. Роз'яснення змісту понять в окремій статті Особливої частини КК. В Особливій частині КК такий прийом використовується законодавцем лише один раз - при формулюванні визначення військового злочину.

Практичні працівники, серед яких проводилося опитування під час анкетування, вважають, що найкращим прийомом роз'яснення змісту кримінально-правових понять, який використовується в чинному КК України, є описові диспозиції (54%), примітки до статей (26%), та окремі статті (20%).

Отже, доведеться констатувати, що законодавець України при визначенні кримінально-правових понять не застосовує єдиних критеріїв. В чинному КК: дефініції подаються хаотично, несистематизовано, що утруднює їх пошук, а тому не сприяє правильному застосуванню кримінально-правових норм: з розміщення визначень часто незрозуміло, чи стосуються вони лише цієї статті або розділу, чи можуть використовуватися при наступному (попередньому) вживанні цього ж терміна; законодавець необґрунтовано визначає одні поняття, а від дефініцій інших відмовляється (це створює враження, що одні терміни мають більш вагоме значення для законодавця, а інші менше); наявність різних способів розміщення визначень порушує вимогу стислості понятійного апарату Особливої частини КК.

Отже, чинний КК має багато недоліків щодо прийомів використання дефініцій у понятійному апараті Особливої частини КК.

Окрім того, що в Особливій частині КК спостерігаються недоліки у розміщенні дефініцій, також можна помітити прорахунки у самих визначеннях кримінально-правових понять. Це, зокрема, такі:

1) одному поняттю дається декілька дефініцій. Наприклад, термін «державний діяч» по-різному роз'яснюється й статтях 112, 344, 346 КК. У статтях 112, 346 КК державний діяч - це Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи член Вищої ради правосуддя, Голова чи член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голова чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор, Директор Національного антикорупційного бюро України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова або інший член Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії України, а в ст.344 КК державний діяч - це Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова Конституційного Суду України, суддя Конституційного Суду України, Голова чи член Вищої ради правосуддя, Голова чи член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Директор Національного антикорупційного бюро України, Голова Рахункової палати або інший член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, член Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Такі ситуації, коли одне поняття має кілька дефініцій, є категорично неприпустимим, з огляду на правила законодавчої техніки. Тим більше, що у ч.2 ст.163 КК використовується термінологічний зворот «державний діяч», але без роз'яснення його змісту. Тому незрозуміло, кого потрібно відносити до цієї категорії: тих осіб, які перелічені у статтях 112, 346 КК чи у ст.344 КК. Цей приклад свідчить про те, що ні в якому разі не можна давати одному терміну або термінологічному звороту кілька легальних визначень (тим більше у межах одного нормативно-правового акта). Якщо значення терміна не може бути визначене у найближчому контексті, необхідно звернутися до подальшого контексту та співставити паралельні місця [71, c.43].В цьому випадку це неможливо, оскільки таких «паралельних місць» декілька, причому у кожному з них вміщені різні дефініції одного і того ж поняття;

2) наявність дефініцій, які не відповідають вимозі конвенційності, тобто не базуються на певному науковому пізнанні, консенсусі. Прикладом такої дефініції є визначення поняття «воєнізовані формування» у ч.1 примітки до ст.260 КК (формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка). Таке визначення отримало справедливу критику у науковій літературі[125, c.608] та правозастосуванні. Але, незважаючи на це, дефініція була дослівно запозичена з КК 1960 року. Окрім того, що ця дефініція не відповідає вимогам конвенційності, у ній не названо жодної істотної ознаки цього поняття. Всі елементи, вказані у диспозиції, є другорядними;

3) деякі визначення, які містяться в Особливій частині КК, є занадто багатослівними. Наприклад, дефініція поняття матеріальної шкоди у великому розмірі у примітці до ст.176 КК налічує 61 слово. Незважаючи на удавану інформаційну повноту, такі багатослівні дефініції утруднюють сприйняття змісту понять, яким дається визначення;

4) визначення одного поняття не поширюється на інші випадки використання такого ж терміна в іншій статті. Наприклад, у ч.1 ст.115 КК дається визначення поняттю вбивства, під яким розуміється умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вказівка умисел обмежує випадки застосування цього визначення, адже воно не поширюється на термін «вбивство» у ст.119 КК «Вбивство через необережність»;

5) деякі дефініції понять, які даються в Особливій частині КК, не відповідають загальновизнаному визначенню. При цьому обмежується зміст відповідного поняття. Наприклад, ст. 156 КК «Розбещення неповнолітніх». Традиційно неповнолітньою визнається особа, якій не виповнилося 18 років. У диспозиції ст.156 КК дається обмежене роз'яснення терміна «неповнолітній» - особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку;

6) легальні дефініції у деяких випадках містять ознаки, які самі потребують додаткових роз'яснень. Наприклад, під поняттям «допінг» у примітці до ст.323 КК розуміються засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху [2]. У запропонованому визначенні немає жодної ознаки допінгу, а містяться лише відсилання до міжнародного нормативно-правового акта. Такі ситуації є неприпустимими з огляду на те, що терміни повинні бути зрозумілими без додаткових роз'яснень.

Отже, легальні дефініції у багатьох випадках не відображають всіх необхідних істотних ознак кримінально-правових понять, є багатослівними, не базуються на науковому консенсусі, присвоюються по-різному однаковим науковим поняттям, що утруднює сприйняття дефініцій, породжує неоднакове та неправильне застосування кримінального законодавства.

У силу того, що законодавець не завжди визначає поняття у кримінальному законі, спостерігається наявність дефініцій у постановах Пленуму Верховного Суду України. Так, наприклад доходи ( у значенні ст.209 КК) слід розуміти як будь-яку економічну вигоду, одержану внаслідок вчинення предикатного діяння, яка може складатися з матеріальної власності або власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній [18]. Проте практика визначень понять у постановах Пленуму Верховного Суду України виправдовується лише у тому випадку, коли у законодавстві недоцільно визначати будь-яке правове поняття. Однак при необхідності це необхідно робити у самому нормативно-правовому акті.

Також над дефініціями працює і наука кримінального права України. Лише теорією кримінального права визначаються такі поняття, як «відомості, що становлять державну таємницю», «тілесне ушкодження», «проникнення у житло, приміщення чи інше сховище» [127, c.148]. Дефініції кримінально-правових понять у науці кримінального права України становлять термінологічний апарат цієї науки, що, як уже зазначалося, переростають у легальні визначення у разі їх закріплення в Особливій частині КК. Дефініції, що даються в теорії кримінального права, не мають обов'язкового значення для правозастосування, вони мають лише рекомендаційний характер. Але у будь-якому випадку, як Сухонос В.В., для розкриття змісту термінів закону потрібен науковий підхід, і в цьому велику допомогу повинна подати теорія кримінального права [130, c.194]. Практичні працівники, опитані під час проведеного анкетування, вказали, що при з'ясуванні змісту кримінально-правових норм вони звертаються до науково-практичного коментаря КК України - 43%, до Постанов Пленуму Верховного Суду України - 40%, до нормативно-правових актів інших галузей законодавства - 11%, до тлумачних словників - 4%, а по 1% - до практики судів України, праць науковців, монографічної літератури та публікацій у періодиці.

Необхідно з'ясувати також, яке місце повинні займати визначення у кримінальному законі. В юридичній літературі неоднозначно підходять до питання про розташування визначень у нормативно-правовому акті. Але всі вчені-правознавці, які досліджували це питання, єдині у тому, що дефініції необхідно якимось чином об'єднати. Такої ж позиції притримується і законодавець. у нормативно-правових актах, прийнятих останніми роками, спостерігається систематизоване подання визначень у перших статтях законів. Ткачук А. вважає, що всі визначення необхідно винести за дужки і об'єднувати їх в окрему статтю кодексу: можна давати визначення у примітці до статті чи у виносці [132, c.162]. Але для кримінального закону останній прийом є недоцільним. Якщо об'єднувати всі дефініції у одній статті КК, вона вийде надто об'ємною. Про несприйнятність визначень у примітках до статей ми вже зазначали. Андрушко П.П. вважає, що у кримінальному законі необхідна стандартизація термінів, що може бути досягнуто, зокрема, шляхом введення у кримінальний кодекс словника. Це сприяло б однаковому тлумаченню кримінального закону і зміцненню законності. Автор не вказує, який саме статус має такий словник (чи є він органічною частиною кримінального кодексу, чи додатком до нього, чи незалежним нормативно-правовим актом) [32, c.15].

Найбільш прийнятною є позиція А.С.Піголкіна, який пропонує вводити у нормативно-правовий акт термінологічні глави [105, c.134]. Такий спосіб об'єднання визначень є дуже зручним для користування, підвищує юридичну культуру нормотворчості, а тому це необхідно застосовувати при складанні великих за обсягом і важливих за змістом нормативно-правових актів. Так, Гладківська О.В. пропонує об'єднати у спеціальному розділі, який присвячений тлумаченню найважливіших понять, ті терміни, які вживаються чи у всіх чи декількох главах кодексу: в окремій статті глави - терміни, які використовуються у межах однієї глави чи в частині статті, якщо терміни використовуються у цій статті [52]. Тобто, вчений пропонує використовувати певний прийом викладу визначення терміна залежно від функціонально-змістовного діапазону його вживання у кодексі. Саме такий спосіб розміщення визначень необхідно використовувати у КК України. Це сприятиме однозначному тлумаченню понять, які використовуються у ньому. Це підтвердили і результати анкетування. 61% опитаних вважають за необхідне виділити в окремий структурний підрозділ КК України роз'яснення змісту кримінально-правових понять.

Незважаючи на пропозиції, які висловлювалися у науковій літературі, як бачимо, законодавець не об'єднав легальні визначення жодним із способів, які пропонувалися науковою доктриною. У КК 2001 року відсутній «термінологічний розділ». Але у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства потрібно обов'язково ввести таку структурну частину в КК. Позитивним у цьому плані є досвід кодифікації кримінального законодавства у Білорусі [27], де у Кримінальному кодексі сформульована окрема стаття 4 «Роз'яснення окремих термінів Кримінального кодексу». Вчені - криміналісти Росії також вважають, що у найближчі роки необхідно доповнити КК РФ окремим розділом або приміткою до КК про тлумачення термінів [51, c.349].

В юридичній літературі ідуть дискусії щодо місця такого «термінологічного розділу» у КК. Так, Ткачук А. вважає, що розділ, який вміщує роз'яснювальні та заохочувальні норми, має завершувати систему Особливої частини нового КК України [132, c.159]. Андрушко П.П. допускає тлумачення термінів або у спеціальній главі, або в додатку до КК [32, c.17]. Крижанівський В.П. хоче ввести у Загальну частину КК окрему статтю з роз'ясненням значення основних термінів кодексу, які б мали відношення і до всієї Особливої частини [73, c.28].

Подібної точки зору дотримуються і Беніцький А.С., Гацелюк В.О., Гнєтнєв М.К. та ін, які пропонують у Загальну частину ввести таку главу, в якій повинні визначатися терміни, що використовуються в Особливій частині та зміст яких не розкривався б у диспозиціях статей. Крім такої глави вчений пропонує ввести в КК ще й окрему статтю з роз'ясненням змісту оціночних понять. [41, c.383] Пропозиція про виділення такої окремої структурної частини видається неприйнятною. Давати визначення деяким оціночним поняттям потрібно у «термінологічному розділі». Наявність окремої статті з роз'ясненням змісту оціночних понять лише буде загромаджувати текст КК, а тому виділяти таку окрему статтю недоцільно. Сташис В.В., Тацій В.Я. та ін. пропонують помістити «термінологічний розділ» наприкінці Загальної частини КК [124, c.213].Саме ця позиція вважається оптимальною з таких міркувань. Як відомо, у Загальній частині повинні вміщуватися норми, спільні для конкретних злочинів, тому й такий розділ має бути у Загальній частині. Він об'єднуватиме визначення, які стосуються всієї Особливої частини, а тому його доцільно помістити наприкінці Загальної частини КК.

Потребує уточнення питання про те, визначення яких саме термінів Особливої частини КК мають бути вміщені у «термінологічному розділі». Вважаємо, що у ній повинні бути дефініції тих термінів і термінологічних зворотів, які використовуються у більшості статей. Наприклад, вбивство, збут, опір, службова особа, насильство, погроза, посягання на життя тощо. Ті ж терміни, які стосуються однієї статті, повинні розкриватися в описовій диспозиції цієї статті. Що ж до наявності в КК окремих статей з визначенням термінів і термінологічних зворотів, то видається більш правильним не вводити їх в Особливу частину КК, а помістити у «термінологічний розділ».

Окремо необхідно зупинитися і на назві такого розділу. У літературі його пропонують іменувати: «Роз'яснення понять і термінів, що використовуються в КК» [131, c.121], або «Визначення понять, що вживаються у статтях Особливої частини» чи «Роз'яснення термінів, що вживаються в Кодексі» [95, c.109-110]. Щодо першого варіанта, то він видається дещо суперечливим. У ньому пропонується давати визначення поняттям та термінам. А, як відомо, терміни є лише знаковим позначенням понять, тому дефініції можливі лише для термінів. Конкретизуючи другу точку зору, висловлену в літературі, уточнимо її положення. Як відомо, термінологічний апарат складається з термінів і термінологічних зворотів, отже визначення повинні мати як одні, так і інші. Тому пропонуємо сформулювати назву розділу так: «Визначення термінів і термінологічних зворотів, які використовувалися у КК України». Такий розділ необхідно визнавати органічною частиною кримінального закону.

Для з'ясування того, які терміни потребують легальних дефініцій, зазначимо, що на початку необхідно виділити поняття із загальної маси термінів, які потребують визначення та сформулювати їхні дефініції.

Отже, можна виділити такі вимоги щодо визначень термінів і термінологічних зворотів КК:

1) визначення повинні розташовуватися у «термінологічному розділі» не відповідно до розміщення розділів, а в алфавітному порядку;

2) визначення термінів повинні бути не казуїстичними, а узагальнюючими ( тобто, вони мають охоплювати всі випадки, які належать до того чи іншого поняття, а не існувати у вигляді переліку, при якому деякі з таких випадків іноді можуть не передбачатися);

3) визначення повинні мати властивість гнучкості та протяжності, тобто, вони повинні розраховуватися не лише на теперішні суспільні відносини, а й поширюватися, у міру можливості, на відносини, що виникатимуть у майбутньому;

4) визначення термінів, вміщених у «термінологічному розділі», мають поширюватися на всі випадки його використання у Загальній та Особливій частинах КК. Це має бути обов'язково обумовлено на початку такого розділу.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства у систему КК необхідно обов'язково ввести «термінологічний розділ», беручи до уваги всі запропоновані критерії. Це полегшить сприйняття та розуміння норм КК, сприятиме стислості, зрозумілості та чіткості понятійного апарату Особливої частини КК.

3.3 Тлумачний словник та кримінально-правовий тезаурус Особливої частини КК України: поняття, необхідність розробки та значення

Сьогодні надзвичайно важливого значення набуває проблема створення правових словників різних типів та напрямків. Останнім часом спостерігається своєрідний «словниковий бум», коли кількість виданих словників з різних галузей знань, у тому числі й правових, постійно збільшується. Це, безумовно, позитивна тенденція. Однак в опублікованих та тих, що готуються до друку, виданнях, простежуються такі закономірності: словники прагнуть охопити все існуюче правове поле, вміщують статті, що стосуються всіх галузей права, головна увага у них зосереджена на загальних поняттях, що стосуються державного устрою і правової системи. При цьому кримінально-правова тематика у цих юридичних словниках відображена недостатньо. Тому існує необхідність створення тлумачного словника Особливої частини КК та кримінально-правового тезауруса.

Як відомо, багатьом юридичним термінам дається легальне визначення. Щодо термінологічного апарату Особливої частини КК, то легальне визначення мають, зокрема, такі терміни та термінологічні звороти: «крадіжка», «грабіж», «контрабанда» тощо (це терміни власне термінологічного апарату Особливої частини КК і їх визначення містить КК). Деяким термінам дається визначення в інших нормативно-правових актах. Це, наприклад, такі терміни: «близькі родичі», «незаконне полювання» та інші. Є і такі кримінально-правові терміни, тлумачення яких дається у постановах Пленуму Верховного Суду України. Це, зокрема, визначення таких термінів, як «банда», «вибухові речовини», «винятковий цинізм», «особлива жорстокість» тощо. Але є й такі кримінально-правові терміни, щодо яких немає ніяких визначень. У такому випадку необхідно, використовуючи різноманітні словники та інші джерела, визначити незрозумілий термін. До таких термінів можна віднести: «агресивна війна», «громадська безпека», «болісні дії», «значна шкода», «транспортні комунікації» та інші. Але в будь-якому випадку при встановленні значення того чи іншого терміна не слід зловживати тлумачними словниками загальновживаної лексики, адже в багатьох випадках у тексті кримінально-правової норми звичайне слово набуває певного специфічного відтінку та юридичного значення.

Як зазначалося, визначення термінів та термінологічних зворотів термінологічного апарату Особливої частини КК наводяться в багатьох джерелах. Для систематизації цих дефініцій виникла потреба в укладанні словників кримінально-правових термінів, зокрема термінів і термінологічних зворотів Особливої частини КК. Свої праці видали декілька вчених, серед яких варто відмітити Навроцький В.[92, c.78], Басай В.Д., та Фріс І.П. [40, c.58], Коржанський М.Й. [69, c.103], Селецький С.І. [114, c.129], Приходченко, К. І. [110, c.64] тощо.

Нагальна потреба в укладанні словника кримінально-правових термінів постала з прийняттям нового КК. У зв'язку з цим потребують систематизованого викладу визначення термінів та термінологічних зворотів, які використовуються у КК 2001 року. Їхні дефініції «розкидані» по багатьох нормативно-правових актах як кримінально-правового характеру, так і інших галузей права. Дефініції багатьох понять відсутні взагалі. А тому, використовуючи різні способи тлумачення, необхідно давати власне визначення цьому терміну.

Тлумачний словник, у тому числі Особливої частини КК, матиме як практичне, так і теоретичне значення. Він допоможе студентам-юристам при вивченні Особливої частини кримінального права України, юристам-практикам - при пошуку відповідного нормативно-правового акта, що регулює те чи інше питання, юристам-науковцям - для вдосконалення термінологічного апарату кримінального права України, законодавцям - при підготовці законопроектів з питань відповідальності за окремі види злочинів та для вдосконалення термінологічного апарату Особливої частини КК та всім тим, хто цікавиться питаннями кримінального права.

Поряд з тлумачним словником необхідно також розробити кримінально-правовий тезаурус. Ця проблема виникла у зв'язку зі створенням автоматизованих систем пошуку словесної інформації. На сьогодні є роботи, присвячені проблемі створення тезаурусів різних наук [88, c.213]. Існують і роботи, присвячені створенню загальноправового тезауруса [102, c.4-8]. Оскільки загальноправовий тезаурус відображає кримінально-правову специфіку вкрай обмежено є потреба у створенні власне кримінально-правового тезауруса.

Слово «тезаурус» грецького походження і означає «скарбниця, запас, скарб». У широкому розумінні «тезаурус» (від грецьк. thesauros - скарби) - це словник, у якому слова, які належать до певних галузей знань, розташовані за тематичною ознакою і мають приклади їх правильного використання в тексті [45, c.976]. У теорії інформаційного пошуку слово «тезаурус» вживається для позначення словників найменувань понять та їх кваліфікаційних зв'язків [ 101, c.28].

Вперше термін тезаурус застосував ще в XVIII СТ. Брунетто Латіні у заголовку своєї праці - систематизованої енциклопедії. Він назвав свою працю «Книга про скарб». Перші тезауруси складалися без будь-якого зв'язку з потребами управління та інформаційної діяльності. Особливо велику популярність отримав тезаурус, складений у 1852 році англійцем Роджетом «для полегшення виразу думки і допомоги при написанні творів», який у 1956 році був використаний Кембріджською групою при дослідженні мови в її роботах з автоматизованого перекладу[64, c.74].

Усі поняття природної мови, що служать для опису навколишнього світу, являють собою загальний тезаурус світу. Загальний тезаурус можна поділити на окремі тезауруси шляхом виділення сукупності однорідних понять за їх ієрархічним рівнем чи шляхом виділення понять, якими можна описати будь-яку специфічну частину світу. Кримінально-правовий тезаурус належить до окремих тезаурусів, оскільки має свою систему понять, якими можна описати ті суспільні відносини, які поставлені під охорону Особливої частини КК.

На сьогодні зібрання термінології з відображенням зв'язків між ними прийнято називати тезаурусами. Тезаурус - це обернений тлумачний словник: якщо у звичайному словнику за словом відшукується його значення, то в тезаурусі за значенням, яке записується певним чином, знаходиться слово чи декілька слів, які виражають значення, що відшукується [131, c.124]. Отже, кримінально-правовий тезаурус має будуватися у вигляді списку термінів, їх визначень та класифікаційних зв'язків між ними.

Пропонуємо таке визначення кримінально-правового тезауруса: кримінально-правовий тезаурус Особливої частини КК - це сукупність ключових слів, які відібрані зі статей Особливої частини КК, між якими наочно виражені характерні смислові зв'язки.

Розглянемо побудову та структуру тезауруса: передусім, необхідно виокремити ключові слова Особливої частини КК, тобто поняття, які несуть основне смислове навантаження у тексті конкретної статті закону. Наприклад, ключовими словами в Особливій частині КК можуть бути визнані: «аварія», «безпека», «викрадення», «майно», «відомості» тощо. Терміни, які складаються з двох чи більше слів, повинні бути наведені у прямому (природному) порядку слів, що становлять певний термінологічний зворот. Наприклад, «наркотичні засоби», а не «засоби наркотичні». У тезаурусі біля кожного терміна повинні бути подані його синоніми. Треба розрізняти абсолютні синоніми-терміни, зміст яких тотожний, та умовні синоніми-терміни, зміст яких збігається лише частково. У тезаурусі групу умовних синонімів прийнято називати класом умовної еквівалентності [88, c.117-118].

Наприклад, умовними синонімами до ключового слова «викрадення» є «викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів» (ст.262 КК), «викрадення документів, штампів, печаток» (ст.357 КК), «викрадення людини» (ст.146 КК) тощо.

Після виявлення синонімів потрібно визначати зв'язки між поняттями. Як правило зв'язки між поняттями поділяють на ієрархічні та асоціативні[55, c.173-174]. До ієрархічних зв'язків належать ті, що відображають родово-видові відносини. Родове поняття - істотні ознаки класу предметів, до складу якого входять інші класи предметів, що є видами цього роду. Видове поняття виражає істотні ознаки класу предметів, які є видом будь-якого іншого класу і входять до складу цього класу. Наприклад, родовим поняттям можна визначити «працівник правоохоронного органу», а видовими - «суддя», «слідчий прокурор», «особа, яка проводить дізнання або досудове слідство». Все, що можна сказати про рід, можна сказати і про вид.Наступним видом відносин між поняттями є асоціативні відносини, які виникають у свідомості людини, коли уявлення про один предмет викликає у неї уявлення про предмети, зв'язані з першим за будь-якою істотною ознакою. У ці відносини входять такі види зв'язків:

1) зв'язок двох предметів, які є цілим та частиною (наприклад, цілим є «образа», а частиною «образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями», «тяжка образа з боку потерпілого, яка викликала стан сильного душевного хвилювання»);

2) зв'язок предмета та процесу. Наприклад, «особи, які відбувають покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі» - «тероризування у виправних установах засуджених», «напад на адміністрацію», «організація організованої групи», «активна участь у цій групі»;

3) зв'язок з анотомічністю (протилежністю) значень. Наприклад, «життя» і «смерть», «малолітство» та «старість»;

4) причинно-наслідковий зв'язок. Наприклад, «вимагання» і «завдання значної шкоди потерпілому»; «зловживання владою або службовим становищем» і «заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб» [123, c.129];

Така кількість зв'язків між поняттями дозволяє обробляти тексти досить гнучко. Чим більше понять наведено у тезаурусі і чим різноманітніші види зв'язків між ними, тим ширші можливості інформаційно-пошукової системи, тобто, чим кращий тезаурус, тим краща вся ця система.

Кримінально-правовий тезаурус має створюватися не тільки для використання в інформаційно-пошукових системах, а й для упорядкування, унормування кримінально-правової термінології. Він має значення для виявлення синонімії та дублетності понять в Особливій частині кримінального законодавства України. За допомогою тезауруса можна досягти певної термінологічної єдності. Надзвичайно великого значення набуває створення кримінально-правового тезауруса для упорядкування термінології Особливої частини КК. У результаті цього з'являється можливість виявити непослідовність та суперечності у використанні термінів та термінологічних зворотів, які вживаються в Особливій частині КК. Зокрема, при складанні кримінально-правового тезауруса можна виявити такі недоліки у вживанні термінології: позначення одного і того ж поняття різними термінами; використання або занадто широкого або занадто вузького терміна; вживання для одного поняття декількох синонімів тощо [62, c.56-57].

Для створення кримінально-правового тезауруса необхідно залучити науковців різних профілів, які займаються вивченням проблем термінології. Таким чином можна буде зафіксувати сучасні погляди на використання кримінально-правової термінології, створити упорядковану систему цієї термінології, якою необхідно керуватися при вдосконаленні КК.

Висновки

Отже, понятійний апарат КК України - це складова загальноправового понятійного апарата, яка становить собою систему логічно пов'язаних та послідовно розміщених понять та категорій, виражених за допомогою термінів і термінологічних зворотів, виділених зі статей закону, присвячених відповідальності за окремі види злочинів, роз'ясненню змісту окремих кримінально-правових понять та які умови звільнення при позитивній посткримінальній поведінці особи. До його складу входять:

1. Кримінально-правові категорії - це загальні та фундаментальні поняття кримінального права.

2. Кримінально-правові поняття - це ідеальний образ кримінально-правової дійсності, який існує у вигляді думки про істотні ознаки кримінально-правових суспільних відносин і є знаряддям їхнього пізнання.

Системі понять кожної науки відповідає система термінів. Кримінально-правовий термін - це слово (або словосполучення), яке використовується у статтях Особливої частини КК України, однозначно виражає кримінально-правове поняття (категорію), послідовно використовується у ньому, незалежне від контексту, взаємопов'язане з іншими термінами КК України та є стилістично нейтральним.

В роботі було проведено співвідношення понятійного апарата Особливої частини КК України з Особливою частиною теорії кримінального права України, понятійними апаратами міжнародних актів кримінально-правового характеру, Загальною частиною КК України та іншими галузями законодавства. Внаслідок чого був виявлений та охарактеризований їх тісний взаємозв'язок, який будується на певних принципах для кожної з груп.

Багато вчених працюють на виробленням вимог до понятійного апарата, які можна застосувати і безпосередньо до Особливої частини КК України. Найголовнішими серед них являються такі:

1) Офіційний характер: понятійний апарат має адекватно відображати волю законодавця, доносити її до безпосередніх виконавців за допомогою термінів та термінологічних зворотів;

2) Чіткість передбачає, що йому мають бути властиві виразність, точність, зручність для читання, вичерпність;

3) Зрозумілість: охоплює простоту, ясність, доступність термінології Особливої частини КК. Це означає, що її зміст повинен бути дохідливим, неважким для розуміння, легко сприйматися.;

4) Єдність термінології: кожному правовому поняттю відповідає один і той же термін і навпаки, різні поняття позначаються відмінними термінами;встановлення єдиних норм і вимог до викладу однакових положень;

5) Стислість: термінологічний апарат Особливої частини КК повинен бути небагатослівним, лаконічним.

В роботі охарактеризовані ключові компоненти понятійного апарату Особливої частини КК України, а саме: назви, спеціалізовані неправові терміни, терміни іншомовного походження. Назви в кримінальному праві - це вираз формалізованої чи природної мови, який позначає предмет (власна або одинична назва) чи клас, множинність предметів (загальна назва). До назв висуваються ті ж самі вимоги, що і до понятійного апарату в цілому. Проте окрім цих вимог з'являються ще декілька нових, а саме системність та співвідносність. Назви покликані, щоб виконувати описову (називну), інформативну, орієнтаційно-нормативну функції. Окрему увагу в роботі приділено характеристиці назв «Кримінальний кодекс», «Загальна частина» та «Особлива частина», заголовків певних розділів та статей Особливої частини КК.

Щодо спеціалізованих неправових термінів, то у термінологічному апараті Особливої частини КК є багато таких прикладів, що запозичені зі спеціальних сфер суспільного життя, які охороняються кримінально-правовими нормами та які не стали загальновживаними. Спеціалізовані неправові терміни найчастіше запозичуються у термінологічний апарат Особливої частини КК з таких сфер: медичної, техніки та транспорту, релігійної, військової, екологічної, фінансової. У понятійному апараті Особливої частини КК необхідно максимально обмежувати використання спеціалізованих термінів. А у разі їх використання варто дотримуватися конкретно визначених правил.

Принцип пріоритету міжнародного права над національним, розширення міжнародних зв'язків та орієнтація на міжнародні стандарти обумовлює використання у національному законодавстві термінології в оригіналі його походження. Запозичення відбувається тоді, коли використання іншомовного слова (чи похідного від нього) для номінації нового поняття чи явища видається найбільш вдалим, органічним і функціональним. Проте іншомовна лексика не повинна «перевантажувати» нормативно-правовий акт. У випадках вживання таких термінів і термінологічних зворотів потрібно дотримуватися правил законодавчої техніки.

Окрему увагу приділено питанням, які потребують вирішення та змін в понятійному апараті Особливої частини КК України. До них відносяться:. синонімія термінів та тавтологія. Недоречне вживання синонімії та дублетності провокують порушення однієї з ключових вимог до понятійного апарату Особливої частини КК, а саме принципу єдності. Термінологічний апарат Особливої частини КК багатий на синоніми та дублети. Але деякі випадки вживання синонімів є виправданими. Так, це потрібно для уточнення смислу певного терміна чи термінологічного звороту; уточнення думки законодавця; щоб надати необхідних відтінків у значенні поняття. В роботі виділено випадки, коли застосування синонімів є недопустимим: використання квазісинонімів; використання синоніма, який неточно відображає відтінок відповідного поняття; синонімічна надлишковість. Аналіз статей Особливої частини КК свідчить, що окрім синонімів часто вживаються дублети, а саме в таких випадках: вживання термінів іншомовного походження та українських термінів; русизмів та українських термінів; термінів, які виникли у результаті використання синонімічних афіксів, приєднаних до першої основи; жаргонів та нежаргонної лексики.

Одним із недоліків понятійного апарата є вживання тавтології. Тавтологія - це спеціальне або непередбачуване повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Вона класифікується за різноманітними підставами: залежно від доцільності повторення певного терміна, термінологічного; з урахуванням того, впливає чи не впливає вона на зміст норми; за характером та кількістю повторень.

Особливу увагу заслуговує вивчення питання понятійного апарата кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів. Виокремлено вимоги, відповідно до яких має будуватися даний понятійний апарат: узгодженість кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) та основних ознак складу злочину; уніфікація законодавчих конструкцій; єдність термінології, яка використовується для позначення даних ознак тощо. Понятійний апарат кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак потребує вдосконалення та окремого наукового дослідження.

На основі вищевикладеного ми прийшли до висновку, що понятійний апарат Особливої частини КК України потребує удосконалення. Для цього потрібно:

1. Потрібно роз'яснити зміст термінів, які використовуються в Особливій частині КК;

2. Варто скласти відповідний кримінально-правовий тезаурус Особливої частини КК. Це забезпечить уніфікацію та стандартизацію існуючої термінології, усунення синонімії та дублетності;

3. Провести філологічну експертизу текстів законопроектів на всіх стадіях їх створення та проходження;

4. Створення правил підготовки нормативно-правових актів, у яких були б спеціальні розділи присвячені використанню термінів іншомовного походження, русизмів, а також спеціалізованих термінів і термінологічних зворотів.