Правовий статус громадян, іноземців та осіб без громадянства

Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Методи гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, міжнародні організаційно-правові механізми їх захисту. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.02.2016
Размер файла 58,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У сучасному світі існує розгалужена система з декількох десятків універсальних і регіональних міжнародних органів із прав людини з різним обсягом компетенції. Це дозоляє класифікувати ці органи, щоб легше розібратися в особливостях їхньої діяльності. Існуючі міжнародні органи із прав людини поділяють насамперед на універсальні і регіональні.

Універсальні міжнародні організаційні механізми захисту прав людини. Універсальні органи із прав людини мають компетенцію, що поширюється на ті держави, які є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини (Комітет із прав людини, Комітет із прав дитини й ін.). в обмеженого кола міжнародних органів із прав людини контрольні повноваження не обов'язково пов'язані з участю держави в міжнародному договорі (Комісія з прав людини). Жоден з універсальних міжнародних органів із прав людини не є повноцінним міжнародним судовим органом ,хоча пропозиції щодо їх створення висловлювалися відразу після закінчення Другої світової війни.

Універсальні договори з прав людини можуть бути квазісудовими та конвенційними. До квазісудовихналежать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини). До конвенційних належать органи, утворені на підставі міжнародних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями (Комітет із прав дитини - згідно з Конвенцією про права дитини; Комітет про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок тощо) Конвенційні органи мають переважно політико-правовий характер.[9;203]

Особливе місце посідає Комісія з прав людини - універсальний орган, повноваження якого не пов'язані з участю держави в міжнародних договорах про права людини. Її було засновано на підставі рішення ЕКОСОР у 1946 р. Комісія складається із представників 53 держав - членів ЕКОСОР, обраних на три роки. За час існування Комісія з прав людини зробила значний внесок у розумінні прав людини та в розвиток міжнародного співробітництва в цій сфері. Вона має широкі повноваження щодо контролю за дотриманням прав людини, проводить дослідження у сфері захисту прав людини та надає рекомендації та пропозиції ЕКОСОР, готує проекти міжнародних документів щодо прав людини та співпрацює з іншими органами і цій галузі. Комісія вправі створювати власні допоміжні органи. Одним із них є Підкомісія з попередження дискримінації прав із захисту меншин.

Комітет з прав людини створено у 1977 р. відповідно до ст.28 Міжнародного пакту по громадські та політичні права. До складу Комітету входять 18 експертів, яких обирають із числа громадян держав - учасниць Пакту. Комітет розглядає доповіді держав - учасниць Пакту про заходи щодо захисту проголошених в ньому прав (ст.40). У разі, якщо держава0учасниця зробить заяву згідно зі ст.41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов'язань за Пакту.

Згідно із Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські та політичні прав Комітету із прав людини наділених повноваженням розглядати скарги від окремих осіб або груп осіб порушення прав, зазначених в цьому Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Комітет не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту, якщо скарга стосується порушення права, яке не закріплене в Міжнародному пакті про громадські та політичні права, або якщо це саме питання розглядається за іншою міжнародною процедурою. Розгляд скарги відбувається на закритих засіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. [9;205]

Регіональні міжнародні механізми захисту прав людини створюються на підставі міжнародних договорів окремих груп держав, як правило в межах географічних регіонів. Після розпаду СРСР у рамках СНД також було зроблено спробу створити міжнародну систему захисту прав людини на підставі Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1993 р. Регіональні органи з прав людини поширюють свою компетенцію на держав - учасниць відповідного регіонального міжнародного договору про права людини. Іменування таких органів «регіональними» до певної міри умовне, оскільки захист не лише відбувається в межах територій таких держав, а поширюється також на осіб, що знаходяться під їхньою юрисдикцією.

До конкретних досягнень співробітництва в рамках Ради Європи можна віднести сотні прийнятих рекомендацій для держав-членів з найважливіших питань життя суспільства і близько 170 укладених європейських конвенцій і договорів (Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р., Соціальна хартія Європи 1961 р., Європейська конвенція щодо запобігання катувань 1987 р. тощо) еквівалентних 75000 двосторонніх угод.

Документи Ради Європи встановлюють ряд важливих принципів, які застосовуються до правової держави: принцип законності, права на справедливий судовий розгляд ,вільний доступ до судів, гарантії справедливого і відкритого судового розгляду, неупередженості суддів і відповідність покарання вчиненому. Цими принципами повинні керуватися уряди й інші органи влади, а також судові і законодавчі органи.

Європейська конвенція ґрунтується на переконанні, що основні права і свободи - це підвалини справедливості і миру в усьому світі, найкращим чином здійснюється завдяки дієвій політичній демократії та завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать. Уряди європейських країн, які дотримуються єдиних думок і мають загальну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві закону, робили перші кроки на шляху колективного забезпечення здійснення цих прав.

Однак, оскільки гарантування громадських та політичних прав не може бути відокремлено від сприяння основним соціальним правам і свободам та їх захисту, держави-членів Ради Європи прийняли другу важливу Конвенцію - Європейську соціальну хартію - з метою гарантування на міжнародному рівні такі права, як право на працю, на задовільну винагороду, право створювати профспілки і вступати до них, право на страйки тощо.

Європейська конвенція з теоретичної точки зору - це міжнародний договір, свого роду контракт, згідно з яким держави беруть на себе деякі правові зобов'язання. Усім цим зобов'язанням властива така риса - визнання за окремими особами певних прав. Положення Конвенції дозволяють особам, які вважають, що їх права не були дотримані, порушити в європейських установах з прав людини у Страсбурзі справу проти уряду-відповідача.

Конвенція не замінює національної системи захисту прав людини, але забезпечує міжнародну гарантію на доповнення до права на оскарження, яке існує у тій чи іншій державі. Більшість прав і свобод, які захищаються Конвенцією та протоколами до неї, мають громадянський та політичний характер. Конвенція чітко визначає, що більшість цих прав в демократичному суспільстві не може бути необмеженою, і що необхідні обмеження можуть запроваджуватися з міркувань громадської або національної безпеки, з метою захисту економічного добробуту країни, здоров'я та моралі суспільства або прав і свобод інших людей, для запобігання заворушенням і злочинам.

Навіть коротке ознайомлення зі змістом Європейської Конвенції показує її важливу особливість по відношенню до Загальної Декларації ООН. Якщо Декларація проголошує рекомендації державам-учасницям ООН поважати права і свободи людини, то Європейська Конвенція містить вимоги, обов'язки держав не тільки надавати особам, які знаходяться під їхньою юрисдикцією, певні права і свободи, але й не посягати на універсальні права, а також такі права і свободи ,які випливають із традиції, рівня розвитку європейського співтовариства.

Для реалізації Конвенції було сформульовано механізм захисту прав людини і основних свобод. За Конвенцією завдання захисту прав людини покладається на два спеціально утворених з цією метою органи: Європейську Комісію з прав людини та Європейський Суд з прав людини, а також на Комітет Міністрів, який є директивним органом Ради Європи і складається з міністрів закордонних справ держав-членів або їх заступників. Ці установи територіально розташовані у Страсбурзі. Європейська Конвенція з прав людини через установи ,які вона створила, забезпечує практичний і ефективний захист прав людини в Європі протягом майже сорока років.

Варто підкреслити, що ні сама Конвенція, ні передбачені нею механізми жодною мірою не піднімають національні системи захисту прав людини й основних свобод. Основне призначення Конвенції - дати міжнародну гарантію на додаток до права системах права держав. У відповідності зі ст.9 Конституції України положення Конвенції - часина національного законодавства нашої держави з усіма юридичними наслідками, які випливають звідси.

У Конвенції передбачені два режими механізму міжнародного захисту прав людини. Перший надає можливість державі-учасниці звернутися зі скаргою до Європейського Суду з прав людини, якщо вона вважає що інша держава-учасниця порушує свої зобов'язання по Конвенції або протоколах до неї. Другий режим забезпечує можливість будь-якій особі, групі осіб або нерядовій організації адресувати скаргу в Європейський Суд з прав людини на державу-учасницю Конвенції, що, на їх думку, порушує свої зобов'язання, зафіксовані в Конвенції або протоколах до неї.

До листопада 1998 р. існувало три органи, що могли впливати на результат розгляду скарги держав-учасниці або окремої особи Європейська комісія з прав людини; Європейський Суд з прав людини і Комітет Ради Європи. У зв'язку зі збільшенням кількості скарг, що направлялися в Комісію з прав людини, стали виникати затримки з їх розглядом. Крім того, сама природа багатоланкового механізму розгляду скарг з об'єктивних причин призводила до повноваження термінів їх розгляду. У зв'язку з цим у 1994 р. був прийнятий і відкритий для підписання Протокол №11 до Конвенції 1950 р. Відповідно до положень цього Протоколу постійно функціонуючий єдиний Суд повинен замінити багатоланкову систему розгляду скарг. Мета такої реформи - прискорити судові процедури, зробити їх більш ефективними і розширити звернення до Суду. У листопаді 1998 р. Протокол №11 набрав чинності. У даний час Суд працює на новій основі. Він складається з суддів, кількість яких дорівнює кількості держав-учасниць Конвенції 1950 р. Судді обираються ПАСЄ терміном на шість років від кожної держави-учасниці Конвенції більшістю голосів.[8;357-359]

Європейський суд з прав людини. Правовою основою діяльності Європейського суду з прав людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод і Регламент Європейського суду з прав людини. Відповідно до конвенції Суд може розглядати, по-перше, заяви держав - учасниць Європейської конвенції з прав людини з питань порушення Конвенції в інших держава-членах (ст.33). По-друге, заяви окремих осіб, груп і неурядових організацій про порушення прав людини, що мали місце в держава-членах (ст.34), Порядок розгляду таких заяв різний.

У разі звернення до Суду із заявою держави - члена Ради Європи (таке звернення може бути зроблене з метою захисту прав людини в іншій державі-учасниці) Суд розглядає цю заяву, досліджує представлені факти, а в разі необхідності може провести розслідування. Держава, щодо якої було подано заяву, повинна створити всі необхідні умови для встановлення викладених у ній фактів.

Процедура розгляду Європейським судом з прав людини заяв окремих осіб, груп і неурядових організацій більш складна.

По-перше, мають бути дотримані умови, що стосуються суб'єкта подачі заяви. Якщо це особа, то мають бути дотримані вимоги, встановлені ст.1 Конвенції. Особою вважається як індивід, так і юридична особа. Якщо це група осіб, то справа має стосуватися ідентичного порушення прав усіх осіб, що складають групу. Групою можуть бути визнані, наприклад, подружжя, члени організації. Якщо це неурядова організація, то для її звернення до Європейського суду в порядку ст.34 Конвенції мають бути дотримані умови, що належать до критеріїв «асоціацій» (ст.11 Європейської Конвенції про захист прав людини). По-друге, для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно, щоб заявник вичерпав усі внутрішньодержавні способи правового захисту свого права. Практика Суду говорить про те, що в якості засобів правового захисту, а також про те, що заявник повинен вичерпати не тільки всі доступні йому в державі засоби судового захисту, а й повноцінно використовувати існуюче законодавство. Заявник може звернутися до Європейського суду з прав людини, не використовуючи всіх внутрішньодержавних засобів правового захисту, в тому разі, коли вони безсумнівно неефективні. Звернення до органів несудового захисту (Уповноваженого із прав людини, прокурора, органів виконавчої вади, Президента держави тощо) не розглядаються Судом як звернення до правових засобів захисту. По-третє, заява може бути прийнята, якщо з дня ухвалення останнього рішення у цій справі внутрішньодержавними судовими органами минуло не більше шести місяців. По-четверте, Європейський суд не розглядає: анонімні заяви (ст.35), але заявник може просити не вказувати ім'я в разі офіційного опублікування результатів Європейським судом з прав людини (ст.35); заяви, що є предметом розгляду в іншому міжнародному органі із захисту прав людини (ст.35); заяви, несумісні з положеннями Конвенції, явно необґрунтовані або такі, що містять ознаки зловживання правом звернення до Суду (п.3 ст.35). Неприйнятними є заяви, за якими Європейський суд з прав людини некомпетентний приймати рішення, наприклад не пов'язані з порушенням прав, проголошених у Європейській конвенції з прав людини.[9;206-208]

Роль неурядових організацій у міжнародному захисті прав людини. За останні десятиліття істотно зросла роль міжнародних неурядових організацій у захисті прав людини. Серед найбільш неурядових організацій у захисті можна назвати Міжнародний Гельсінський Комітет, Міжнародну Амністію, Лікарів за мир та ін. Серед основних напрямів їхньої діяльності: моніторинг стану прав людини в окремих державах; моніторинг законодавства про права людини в окремих державах; складання доповідей про стан справ у галузі захисту прав людини; оприлюднення таких доповідей для ознайомлення громадськості та надання їх міжнародним міжурядовим органам із прав людини; участь у розробці міжнародних договорів із прав людини, а також інша діяльність.

Серед найважливіших міжнародних правових актів з захисту прав людини посідають:

- Загальна декларація прав людини 1948 р.;

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.;

- Міжнародний пакт про цивільні і політичні права 1966 р.;

- Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 р.

ВИСНОВКИ

Протягом століть права та свободи особи ставала об'єктом у історичних проектах та наукових дослідженнях. Як уже зазначалося, права та свободи людини становлять ядро правового статусу особи і громадянина.

Права людини, їх соціальне призначення в суспільстві - одна з найбільш важливих проблем історичного, соціального та культурного розвитку людства. Вони незмінно знаходилися і сьогодні знаходяться в центрі уваги філософської, політичної, правової, етичної, релігійної та інших форм суспільної думки.

Отже, ми можемо зробити висновок, що правовий статус особи і громадянина - це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов'язків особі, які закріплені в чинних формах і видах права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб'єктивні права та обов'язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних формах діяльності, спілкування і навчання.

У національному праві правовий статус людини та громадянина характеризується широким змістом, в основі якого закріплення прав, свобод та обов'язків громадян України, іноземців та осіб без громадянства, що знайшли своє відображення в роботі.

Закони про нормативно-правові акти України, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Але це не відбувається належним чином. Багато прав людини принижуються, від чого питання щодо демократії нашої держави під питанням. На мою думку, щоб здійснювалися принципи щодо здійснення належним чином прав та свобод, необхідно перш за все змінити відносини всередині суспільства, а також між суспільством та державою.

Україна активно діє на міжнародному, регіональному та національному рівні, створюючи умови, охороняючи та захищаючи право людини і громадянина на життя. Існує, щоправда, ряд проблем у плані активнішого впровадження міжнародно-правових норм у національне законодавство, але для цього потрібен час і економічний добробут.

Конституція України, регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з принципу, згідно з яким кожна людина має обов'язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток усіх особистостей, держави і суспільства у цілому. Регламентуючи обов'язки людини і громадянина, Конституція виходить з того, що вони є об'єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов'язків суб'єктом цього права чи свободи, а також іншими суб'єктами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р./ВВР України. - 1994.

Иванов О.В. Защита субъективных прав и проблема истины в гражданском процессе/Вестник МГУ. Сер.право. - 1996.

Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: К. Юрінком-Інтер.Навч.посіб. - 2004. - 336 с.

Тодика Ю.М., Журавський В.С.. Конституційне право України: Підручникдля студентіввищихнавч.закл./- К., 2002.

Конституція України/Верховна Рада України: Офіц. вид. - К.: Парламентськевид-во, 2006. - 60 с.

Котюк В.О. Загальнатеоріядержави і права. Навч.посібник - К.: Атака. - 2005. - 593 с.

Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демокр.правовоїдержави. Монографія. - Харків, Вид-во Нац.ун-ту внутр.справ, 2003. - 406 с.

Буроменського М.В. Міжнародне право: Навч.посіб./ К.: Юрінком-Інтер, 2005. - 336 с.

С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М. За ред. В.В. Копєйчикова. Правознавство: Підручник / Авт.кол..: Демський - 7-е вид-во, стер. - К.: Юрінком-Інтер, 2003. - 736 с.

Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у Системі права ЄС: Організаційно-правовий аспект /«Право України» 2006. -- с.56-57.

К. Слюсар. Методи гарантування і захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина /«Право України» 2006. -- с.35-39.

Скакун О.Ф. Теорія государства и права: Ученик. - Харьков: Консум: Ун-т внутр.дел, 2000. - 704 с.

Эскимов А.И. Категория цели в науке права/Философские проблемы государства и права. - ,1979.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

    дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009

  • Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу. Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні та їх гарантування. Правова відповідальність іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [75,4 K], добавлен 21.10.2015

  • Правова характеристика основних прав людини як суспільних і соціальних явищ. Поняття, принципи і вміст правового статусу людини. Правовий статус громадян України, іноземців і осіб без громадянства. Міжнародні гарантії прав і свобод людини в Україні.

    курсовая работа [53,3 K], добавлен 02.01.2014

  • Становлення і сучасне розуміння поняття іноземців та осіб без громадянства. Характеристика їх прав, свобод і обов’язків. Особливості їх відповідальності за законодавством України. Правовий статус біженців і осіб, що отримали політичний притулок.

    дипломная работа [102,9 K], добавлен 20.04.2011

  • Основні правові документи, які визначають права іноземців згідно міжнародного права: "Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права", Закон України "Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства". Юридичні колізії у сучасному праві.

    курсовая работа [35,0 K], добавлен 06.04.2012

  • Поняття та особливості правового статусу іноземців в Україні. Права, обов’язки та правовий режим іноземців. Порядок в’їзду в Україну і виїзду з України. Правила та особливості адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 06.05.2014

  • Правове регулювання праці іноземних громадян в Україні. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

    реферат [17,4 K], добавлен 09.11.2010

  • Поняття, підстави набуття і припинення громадянства України. Правовий статус особистості. Класифікація і характеристика прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Види міжнародних стандартів у сфері прав людини: поняття, акти, що їх визначають.

    презентация [222,9 K], добавлен 06.04.2012

  • Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.

    реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008

  • Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.