Принцип поділу державної влади

Теоретичне та історичне обґрунтування принципу розподілу влад. Загальні засади, організація та реалізація державної влади в Україні. Система державного законодавчого, виконавчого, судового органів, принципи та основні засади їх діяльності і взаємодії.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.11.2014
Размер файла 52,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Я вважаю що, функція судового контролю як у формі конституційного судового контролю (конституційне правосуддя, конституційна юстиція), так і у формі адміністративного судового контролю (адміністративна юстиція) є невід'ємною складовою частиною судової влади. Якраз повноваження судового конституційного та адміністративного контролю (правосуддя) надають судові властивостей самостійної гілки державної влади, спроможної брати участь у реалізації демократичної концепції державного устрою на підставі принципу поділу влади. У противному разі роль суду девальвується, зводиться до другорядної, суд визначається лише як один з багатьох державних органів (поряд з прокуратурою, різними комісіями з трудових та соціальних спорів), які вирішують правові конфлікти тільки між громадянами та їх об'єднаннями. Конфлікти між гілками влади або органами, що їх представляють, передаються в цьому разі у віддання так званої "контрольної влади", яка замінює "судову" в числі "рівних серед перших", що призводить до падіння авторитету суду в суспільстві і врешті-решт до неможливості ефективного виконання ним своїх завдань.

Законодавча і виконавча гілки влади створюють необхідні умови для функціонування судової гілки влади. Законодавець шляхом прийняття законів визначає судову систему і принципи її діяльності, компетенцію судових органів, статус судів, порядок розгляду ними справ та ін. Виконавча гілка здійснює підготовку кадрів, організує матеріально-технічне забезпечення діяльності судів. Однак жодна з гілок влади не повинна втручатися в сферу здійснення правосуддя та здійснення інших функцій судової влади. Судова влада є повноцінною гілкою державної влади і має необхідні її ознаки. Рішення, що приймаються нею в рамках її компетенції, як уже зазначалося, обов'язкові для всіх державних органів, посадових осіб та громадян. Судові органи вирішують питання про застосування різноманітних видів державного примусу, в тому числі й найжорсткіших -- довічне позбавлення волі і т.д. Можна схарактеризувати судову владу як форму соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Судова влада має універсальний характер, адже вона вирішує не тільки приватноправові спори та конфлікти, а й суперечності публічного характеру

На відміну від законодавчої та виконавчої гілок влади, статус і зміст яких визначається шляхом детального закріплення в конституційних текстах їх структури та компетенції, статус судової влади розкривається також шляхом формулювання принципів її здійснення і лише деякі основні закони містять опис структури чи компетенції судових установ. Детальнішу регламентацію ці питання знаходять у процесуальному законодавстві.

1948 року з'явився перший в історії міжнародно-правовий документ, що містить конституційно-правові принципи правосуддя. Це Загальна декларація прав людини. Її основні принципи були розвинуті й доповнені Пактом про громадянські та політичні права 1966 року і Підсумковим документом Віденської зустрічі 1989 року.

Переліки принципів організації та діяльності судової влади, включених до окремих конституційних текстів, різноманітні за своїм змістом і обсягом, однак, на думку дослідників, можна виділити кілька найважливіших принципів, закріплених практично всіма сучасними конституціями, як-от:

-- проголошення незалежності судової гілки влади (суду, суддів) і створення відповідних конституційних гарантій незалежності;

-- здійснення правосуддя тільки відповідними (законними, ординарними) суддями та судами;

-- наявність конституційної заборони й утворення надзвичайних чи особливих судів;

-- публічність (гласність, відкритість, доступність) судових слухань;

-- вмотивованість судових дій (включаючи рішення).

Розкриваючи правове становище й принципи діяльності органів конституційного правосуддя, слід зазначити, що в науці дискусійним є питання про особливості тлумачення законів Конституційним Судом. Адже парламент як орган, що приймає закони, може, як ніхто інший, адекватно розтлумачити норми закону. Разом з тим питання про конституційність закону, відповідність його принципам верховенства права має належати незалежному від парламенту органу -- Конституційному Суду. Для посилення авторитету органу конституційного правосуддя необхідне підвищення значущості прийняття власних рішень, усунення їх половинчастості.

Додатковими гарантіями незалежності судової влади також є наявність демократичної процедури формування суддівського корпусу, що звільняє суддів від тиску й залежності від різних гілок влади, конституційний принцип недоторканності судів та ін.

Отже, судова влада -- це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).

2.4 Глава держави

Розглядаючи компетенцію глави держави, слід зазначити, що зосередження державного врядування в одних руках, з одного боку, сприяє гнучкому й оперативному ухваленню рішень та їх здійсненню, а з іншого -- криє в собі загрозу виникнення авторитарних тенденцій особистого панування. Так, дослідники державно-правового досвіду Росії наголошують, що система поділу та взаємодії гілок влади в ній носить у цілому асиметричний і незбалансований характер -- з явним перекосом на користь повноважень президента та його провідної ролі у вирішенні державних справ, з очевидними слабкостями інших гілок влади порівняно з президентською владою. З характеру та конституційного змісту повноважень президента й уряду випливає, що президентська влада включає в себе не тільки виняткові прерогативи президента, а й весь комплекс вирішальних повноважень виконавчої влади. Існують суперечності в системі поділу влади, що ведуть до дублювання і паралелізму в діяльності уряду та президентських структур (адміністрація президента , Рада безпеки тощо) [21, с. 381].

Уряд є найважливішим елементом механізму виконавчої влади, своєрідною верхівкою системи виконавчої влади і одним з вищих органів держави.

За Конституцією, вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом вбачається у тому, що саме Президент України вносить за пропозицією коаліцій депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України, Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після отримання такої пропозиції [1, с. 19], а за поданням прем'єр-міністра Верховна Рада України призначає членів Кабінету Міністрів, а вже Кабмін призначає керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах. Крім того, до повноважень Президента належать утворення, реорганізація і ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Ці заходи Президент здійснює за поданням прем'єр-міністра. При цьому він може діяти лише в межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади.

Ці та інші повноваження Президента щодо діяльності виконавчої влади, на думку В.Б. Авер'янова, свідчать про наявність дуалізму виконавчої влади на рівні її вищих суб'єктів, тобто певної роздвоєності повноважень цієї гілки влади між Президентом України і Кабінетом Міністрів [22, с. 30].

Конституція України наділяє Президента України статусом глави держави, він не є органом виконавчої влади. Але наявність у Президента важливих повноважень виконавчої влади дозволяє, пише В. Авер'янов, стверджувати, що серед "суб'єктів виконавчої влади виший щабель посідає все ж таки не уряд, а Президент України, який, зокрема, має право скасовувати акти уряду". [22, с. 31]

Конституція не називає Президента главою виконавчої влади, але обсяг повноважень свідчить про його фактичне верховенство в цій сфері. Владні повноваження концентруються в руках Президента, однак ніяких механізмів відповідальності за політику, що проводить Кабінет Міністрів, Конституція не передбачає. Створено дві паралельні структури -- президентську і урядову. За першою закріплюється реальна влада, за другою -- роль безвладного посередника в проведенні політики, що формується всередині президентських структур. За таких умов ефективність діяльності Кабінету Міністрів є низькою. Цей орган завжди змушений оглядатися в своїх діях на Президента, статус якого до прийняття Конституції не був стабільним, а постійно змінювався від найвищої посадової особи до глави держави і глави виконавчої влади. Звичайно, такий стан в першу чергу зумовив той факт, що за роки незалежності в Україні змінилося багато прем'єр-міністрів. Тому в науковій літературі звертається увага на те, що треба поєднати обов'язки Кабінету Міністрів України, його підконтрольність і підзвітність з функціями та компетенцією, створити умови, за яких Кабінет Міністрів насправді став би вищим органом у системі виконавчої влади .

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів України Верховній Раді реалізуються через затвердження Державного бюджету та внесення до нього змін, організацію контролю за виконанням бюджету і прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада України розглядає і приймає рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів, призначає прем'єр-міністра України, контролює діяльність Кабінету Міністрів.

За пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради вона може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів і прийняти резолюцію недовіри більшістю від конституційного складу. Таким чином, Кабінет Міністрів України перебуває у подвійному підпорядкуванні. На думку В.В. Копейчикова, це не завжди ефективно. Такий орган здебільшого орієнтований у своїй діяльності на впливовішого "патрона", а той, як правило, зводить свої функції керівництва до мінімуму [23, с. 98].

Необхідно зазначити, що конституційно неврегульованими залишилися питання про внесення до Верховної Ради наступних кандидатур на посаду Прем'єр міністра України, в разі відхилення першої запропонованої Президентом, а також порядок вирішення можливих при цьому розбіжностей між Президентом України і парламентом. Поки що ці питання не стояли дуже гостро, але після виборів до Верховної Ради і змін у розстановці політичних сил у парламенті неврегульованість процедури призначення Прем'єр міністра може призвести до серйозної урядової кризи.

Характерна риса виконавчої влади полягає в тому, що вона здійснює свою діяльність переважно "за зачиненими дверима". В силу цієї обставини, за браком належних стримувань, виконавча влада може підім'яти під себе і законодавчу, і судову влади. Тому потрібні чітке дотримання вимог закону, регулярна підзвітність і відповідальність перед народним представництвом, яке повинно мати право контролю за діяльністю виконавчої влади.

Розділ 3. Система "стримувань і противаг" як умова реалізації принципу розподілу влади

Принцип поділу влади доповнюється системою "стримувань і противаг", що слугують умовою реалізації принципу поділу влади. Система "стримувань і противаг" - особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. "Стримування" і "противаги", з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого - створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р. є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів, що передбачають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України 1996 р. передбачені такі інститути системи "стримувань і противаг":

1) право "вето" Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України. "Вето" Президента - обмежене, а не абсолютне, оскільки парламент України може перебороти його кваліфікованою більшістю;

2) імпічмент Президента на основі рішення Верховної Ради, що спричиняє його зняття з посади;

3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Пропозиція про відповідальність уряду і прийняття резолюції недовіри вноситься Президентом України або групою депутатів парламенту (не менш як 1/3 від конституційного складу). Резолюція недовіри ставиться на голосування через значний проміжок часу після її внесення і приймається абсолютною більшістю парламенту. Вона мотивується, текст скріплюється підписами. Недовіра уряду у республіканських формах правління виникає: а) у разі розпаду коаліції парламенту, коли зникає більшість, на яку спирається уряд; б) при постановці урядом у парламенті питання про довіру і незнаходженні підтримки у більшості20. Отже, існування уряду залежить від підтримки більшості парламенту;

4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу - 6 суддів із 18);

5) дострокове припинення Президентом повноважень Верховної Ради (після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України) у випадках: а) якщо протягом одного місяця не сформована коаліція депутатських фракцій; б) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформований персональний склад Кабінету Міністрів України; в) протягом 30 днів однієї чергової сесії засідання парламенту не можуть початися;

6) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

7) контроль Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмана) за додержанням конституційних прав і свобод людини; контроль Уповноваженого Президента України з прав дитини за забезпеченням належних умов для реалізації громадянських, економічних, соціальних та культурних прав дітей в Україні21 та ін. Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації.

Принцип поділу влади на три "галузі (гілки)" не є абсолютний. Його не слід сприймати як догму і не враховувати реальні зміни, що відбулися в системі державної влади після його проголошення і конституційного закріплення. У більшості конституційних держав, у яких принцип поділу влади покладений в основу організації державної влади, є державні органи, котрі формально не належать до жодної із класичних галузей влади. Ці державні органи мають особливий статус: в Україні - Президент як одноосібний державний орган; контрольно-наглядові органи (Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура); місцеві органи влади та ін. Деякі вчені називають президентську, контрольно-наглядову та місцеву владу додатковими гілками (галузями) влади на відміну від основних гілок (галузей) - законодавчої, виконавчої, судової.

Поділ влади слід сприймати як загальний принцип, а не як твердий регулятор у процесі реформування державної влади України.

Висновки

1. Принцип поділу функцій влади, що пройшов тривалий шлях розвитку в теорії й практиці демократій Нового й Новітнього часів, значно збагатив свій первісний зміст й у сучасній інтерпретації передбачає структурно-функціональну ізольованість законодавчої, виконавчої й судової гілок влади (у перспективі можлива трансформація класичної тріади влад і становлення самостійної контрольно-наглядової гілки влади, чільне місце в якій посідатимуть органи конституційної юрисдикції).

2. Недопустимість втручання окремої гілки влади у компетенцію інших гілок влади; система стримувань й противаг ґрунтується на принципі балансу влад, що усуває можливість домінування окремої владної структури над іншими. Порушення балансу влад унеможливлює здійснення самого принципу поділу функцій влади.

3. Структурно-функціональна ізольованість законодавчої, виконавчої й судової гілок влади не може доводитись до абсолюту й суперечити принципові єдності державної влади. Принцип єдності державної влади, як один із головних принципів політичного ладу України, ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом державної влади, окремі структурні елементи якої не можуть мати відмінних цілей у своїй діяльності. Дотримання принципу єдності державної влади зобов'язує владні структури діяти в узгодженому консенсусному режимі, співпрацювати в досягненні єдиної державної політики.

4. Зміст принципу поділу функцій влади в Україні має полягати в структурно-функціональній визначеності кожного з державних органів, наявності у них власної компетенції, встановленої у спосіб, який не допускає домінування одного органу державної влади над іншим і довільне втручання їх у діяльність один одного, а також наявність системи відносин взаємоконтролю й противаг, що урівноважують один одного.

5. Запроваджений Основним Законом України в редакції від 28 червня 1996 р. механізм поділу функцій влади є незбалансованим і внутрішньо неузгодженим: у системі стримувань й противаг на фоні порівняно сильних позицій Парламенту України, а особливо Президента України, слабкими є позиції Кабінету Міністрів України. Внутрішня суперечливість форми правління та невизначеність статусу Президента України в державному механізмі вкрай негативно впливають на функціонування всієї системи державної влади України.

6. Чинна модель організації державної влади України в рамках поділу функцій влади потребує суттєвої корекції, насамперед перегляду статусів Глави держави та Уряду України у посиленні функціональної самостійності Кабінету Міністрів України. Водночас іншим принципово важливим завданням реформи державної влади має бути створення механізму взаємодії усіх гілок державної влади, щоб забезпечити ефективність діяльності державної влади загалом.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. -К.: Велес, 46 с.

2. Аристотель. Политика. Афинская политая. -- М.: Мысль, 1997.-- 458с.

3. Локк Дж. Избранные философские произведения. -- Т, 2.-- М.: Мысль, 1985. - 560 с.

4. Монтескье Ш. Избранные произведения. -- М.: Госполитиздат, 1955. - 798 с.

5. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. - М.: Наука, 1969. - 703 с.

6. Кант И. Сочинения: В 6 т. -- Т. 4. -- Ч. 2. -- М.: Мисль, 1965. -- 487 с.

7. Гегель Г.В.Ф. Философия права. -- М.: Мысль, 1990. -- 524 с.

8. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. --М.: Пресса, 1991.- 640 с.

9. Копейчиков В., Колодій А., Цейс М. Народовладдя як основа представницької демократії // Українське право. -- 1995. -- №1.

10. Цвік М.В. Конституційні проблеми розподілу властей // Віс­ник Академії правових наук. -- 1993.-- №1.

11. Козюбра М. "Нова диктатура" чи цивілізована влада? // Віче. -- 1992. - №2.

12. Ардан Ф. Франция: государственная система,-- М.: Юрид. лит., 1994. - 176 с.

13. Энтин Л.М. Разделение властей: опыт современных государств. -- М.: Юрид. лит., 1995, -- 178 с.

14. Ожегов С.И. Словарь русского языка. -- М., 1991. -- 915 с.

15. Шлезингер А. Циклы американской истории. -- М.: Изд

16. Цвік М.В, Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук. - 1995, - №3.

17. Сіган Б.Г., Створення конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. -- К., 1993.

18. Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних // Віче, -- 1994. -- №7.

19. Копейчиков В.В. Організація державної влади і розробка нової конституції // Вісник Академії правових наук. -- 1995. -- №3.

20. Федерализм: Знциклопедический словар / З.Б. Алаев, Р.В. Архипов, И.П. Барабанов и др. -- М.; Инфра -- М, 1997. -- 288 с.

21. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. -- М.: Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - 652 с.

22. Авер'яное В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: Щорічник наукових праць. -- К., 1997. - Вип. 8. - 365 с.

23. Основи конституційного права України / Під ред. акад. АПрН України, проф. В.В. Копейчикова -- К.: Юрінком, 1997, -- 208 с.

24. Чиркин В.Е. Элементы сравнительного государствоведения. -- М: Юрист, 1994. - 152 с.

25. Мурашин Г.О. Конституційні засади організації та діяльності Конституційного Суду України // Правова держава. -- К., 1997.-- Вип. 8. - 365 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Модель взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері. Суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері. Правоохоронна сфера як об’єкт державного управління. Європейські принципи і стандарти в діяльності органів державної влади.

    дипломная работа [129,4 K], добавлен 30.04.2011

  • Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.

    курсовая работа [35,6 K], добавлен 15.02.2012

  • Походження права як одна із проблем теоретичної юриспруденції, його сутність. Природа розподілу влади згідно теорії конституційного права. Структура законодавчої, виконавчої та судової систем України. Проблеми реформування органів державної влади.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 02.11.2010

  • Виокремлення та аналіз змісту принципів функціонування судової влади. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Оскарження до суду рішень чи дій органів державної влади. Засади здійснення судового конституційного контролю.

    статья [351,1 K], добавлен 05.10.2013

  • Основні напрямки правоохоронної діяльності. Компоненти поняття судової влади в Україні, засади її організації, повноваження та атрибути. Роль суду як органу державної влади. Структура судової системи України. Система засад здійснення судочинства.

    реферат [17,4 K], добавлен 21.03.2009

  • Розгляд недоліків чинної Конституції України. Засади конституційного ладу як система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі. Аналіз ознак суверенітету Української держави: неподільність державної влади, незалежність.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 15.09.2014

  • Поняття і принципи державного управління суспільством. Розподіл влади як загальний принцип здійснення державної влади. Особливості управління різними сферами суспільного життя. Система органів виконавчої влади та управління: суть, функції та призначення.

    реферат [27,6 K], добавлен 26.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.