Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

А ось визначення певної якості товару в ряді країн може бути встановлена на основі точного опису його або методу одержання. Зазвичай критерій якості відноситься до сільськогосподарських товарів, продуктів харчування, вин та спиртних напоїв.

Досить часто в разі визначення якості основна увага концентрується на органолептичних аспектах продукту, однак при цьому бажано мати точне визначення цих характеристик за допомогою вже визнаних і відповідно встановлених критеріїв.

Вимоги щодо якості, особливих властивостей, інших характеристик товарів, які позначаються географічним зазначенням, містяться лише у п. „г” ч. 4 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». У пункті 2.2. Положення «Про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.12.2001 р. № 798, вказується, що запис про реєстрацію географічного зазначення має містити опис особливих властивостей, певних якостей, інших характеристик, репутації товару та межі географічної місцевості, де виробляється такий товар, з якою пов'язані ці особливі властивості, якість, інші характеристики та репутація товару. Окрім вищезазначених українське законодавство не містить положень щодо специфікації товарів. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливостей та інших характеристик товарів так і не було реалізовано. Слід зазначити, що встановлення специфікації або навіть критеріїв специфікації, які б підходили для усіх видів товарів, на нашу думку, є неможливим. Тому закріплення специфікації або критеріїв специфікації товарів не знайшло відображення в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», як у єдиному правовому акті, положення якого застосовуються для географічних зазначень усіх видів товарів. Наділення спеціальних державних органів компетенцією встановлення у підзаконних нормативних актах та контролю за дотриманням вимог специфікації вищезазначеним Розпорядженням КМУ є цілком зрозумілим. Однак, жоден із органів, перерахованих у Розпорядженні, досі не прийняв такі акти.

Інший бік - репутація товарів - тісно пов'язана з історією, історичним походженням його. Тому зазвичай в описі вказується на історичне існування в районі відповідного товару і надбання ним репутації. Наприклад, зазначається факт першого використання найменування, а якщо можливо - перше описання його. Часто додаються відповідні бібліографічні посилання на товар, включаючи згадування в літературі, що пов'язують продукт із географічним місцем в історичні часи. За відсутності письмових посилань даються відповідні засвідчення.

В Україні ж для підтвердження репутації товару заявник може надати такі матеріали, як результати соціологічного дослідження, історичну довідку тощо.

Потребує роз'яснення також питання стосовно критеріїв установлення зв'язку між особливими властивостями, певними якостями, репутацією або іншими характеристиками товару та природними умовами та /або людським фактором указаного географічного місця виготовлення його.

У відповідному положенні Правил тільки зазначено, що наведені відомості мають бути об'єктивно зумовлені, хоча критерії встановлення такої об'єктивної зумовленості та способу встановлення вказаного зв'язку в законодавстві не зафіксовано [45].

Законодавство ж зарубіжних країн вважає, що зв'язок має бути встановлено між товаром, його специфічними якостями та характеристиками, з одного боку, та його географічним походженням - з іншого.

Зв'язок між географічним походженням демонструє залежність між певним географічним місцем і одним або декількома елементами відповідних характеристик. При цьому має бути акцентовано на тому, що зазначений фактор спричиняє саме таку характеристику, крім того, відповідні географічні фактори та характеристики товарів мають бути чітко визначені, тобто ідентифіковані.

Зрозуміло, що в коленому конкретному випадку критерії такого зв'язку будуть індивідуальними. Однак зазначений зв'язок має базуватись на об'єктивних, підтверджених факторах географічного виливу та характеристиках товару.

У таких випадках, звичайно, застосовуються відповідні елементи опису характеристик, якості, репутації товару чи специфікації, з одного боку, та встановлені фактори географічного впливу, такі як клімат, грунт, відповідний технологічний процес і т. ін. - з іншого.

Тобто, окрім опису відповідних характеристик товару необхідно застосувати й опис географічних факторів. Стосовно продуктів промисловості, часто такий зв'язок необхідно буде зазначати для різних стадій виробництва.

В Україні, крім того, до матеріалів заявки необхідно додати висновок спеціально уповноваженого органу про наявність відповідного зв'язку між особливими властивостями, певною якістю чи репутацією товару та географічним місцем його походження (Додаток Г).

Законом встановлено, що спеціальні органи, наділені повноваженнями щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються найменування місця походження чи географічне зазначення походження, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У вже згаданому розпорядженні КМУ повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів покладено на Міністерство агропромислової політики, Міністерство культури, Міністерство охорони здоров'я [60] (Додаток Б).

Проте ними й досі нічого не зроблено в цьому напрямку. Причина відома - невизначеність в українському законодавстві щодо критеріїв та процедури, за якими може бути встановлена особлива властивість, певна якість, репутація чи інша характеристика відповідних товарів, та критеріїв, за якими може встановлюватись зв'язок між певними характеристиками товарів та їх географічним походженням.

Водночас очевидною є невідповідність покладених повноважень стосовно галузевої належності відповідної продукції.

У зарубіжних країнах питання встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису чи специфікацій, вставлення зв'язку між певними характеристиками товарів та місцем їх географічного походження покладено на відповідні компетентні органи.

Як уже зазначалось, законами Франції такі функції покладено на галузеві міністерства - агропромислового комплексу, рибного господарства та харчової продукції. Стосовно ж певної продукції відповідна процедура проводиться Національним інститутом найменувань походження («National Institute of Appellations of Origin» - INAO) [61, 247]. У складі Інституту - три національні комітети, кожен з яких є компетентним для певної групи продуктів. До них входять представники виробників, влади та споживачів. Комітети дають свій висновок стосовно заявлених найменувань походження. До їх компетенції відноситься як визначення географічних меж виробництва, так і визнання запропонованого найменування походження.

В Угорщині для географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування відповідний закон встановлює специфікації для таких продуктів, де мають бути визначені їх характеристики [37, 398].

В Румунії компетенція засвідчення відповідних характеристик продукції, географічних меж та зв'язку між характеристиками товарів та їх географічним походженням покладена на галузеві міністерства. Аналогічні положення містяться в законодавстві Словаччини [53, 954].

На наш погляд, досвід зарубіжних країн певною мірою можливий для поширення в Україні.

Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Адже, відповідно до статті 12 правова охорона, передбачена Положенням № 2081/92, може бути надана географічним зазначенням та вказівкам про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які походять із третіх країн, при дотриманні наступних вимог:

1) наявність у законодавстві третьої країни специфікації продуктів, яка б була аналогічною до встановленої у статті 4 Положення;

2) наявність експертної установи та положень щодо експертизи відповідності продукту вимогам специфікації аналогічно до статті 10 Положення;

3) наявність правової охорони географічних зазначень та вказівок про походження в країні їх походження, яка б була аналогічною до охорони, що надається законодавством Європейського Союзу.

На нашу думку, для того, щоб привести законодавство України у сфері охорони географічних зазначень у відповідність до законодавства Європейського Союзу, починати слід з встановлення специфікації товарів, щодо позначення яких використовуються українські географічні зазначення. Ефективна нормативна база безумовно сприятиме забезпеченню прав на географічні зазначення, спростить порядок використання географічних зазначень, оскільки право на використання географічного зазначення виникатиме без додаткової реєстрації прав на це, а лише з факту реєстрації права на географічне зазначення. Враховуючи європейський досвід та беручи до уваги, що значна частина норм, якими регулюються відносини щодо комерційних позначень, є близькими за змістом, доцільно прийняти єдиний Закон України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”, в якому було б враховано вищенаведені положення щодо географічних зазначень.

Компетенцію стосовно встановлення певних характеристик, якості, репутації, визначення меж відповідного географічного місця та встановлення зв'язку між відповідними характеристиками, якістю, репутацією товарів та місцем їх географічного походження, можливо, доцільно покласти на такі державні органи та приватні інститути як:

· відповідні галузеві міністерства, комітети;

· місцеві органи влади у відповідних випадках;

· об'єднання виробників певної продукції;

· експертні органи у певних випадках.

У будь-якому разі має застосовуватись диференційований підхід, який залежатиме насамперед від особливостей товарів, які належить охороняти тим чи іншим видом географічних зазначень.

Вбачається також доцільним встановити певні критерії, або стандарти, за якими б визначались певні характеристики чи якість відповідних товарів.

Стосовно положень Закону, що визначають порядок проведення експертизи заявлених позначень на предмет їх відповідності умовам надання правової охорони, внаслідок чого здійснюється їх державна реєстрація та на предмет надання права на їх використання, слід зауважити таке. У Законі і для перевірки умов надання правової охорони назвам місця походження товару та географічним зазначенням походження товару, і для перевірки умов надання права на їх використання відповідним особам встановлено загальний порядок. Проте очевидно, що порядок експертизи заявки на реєстрацію та заявки на право використання стосовно певного об'єкта інтелектуальної власності мають відрізнятись.

Експертиза заявки на право використання вже зареєстрованого об'єкта матиме інший, спрощений порядок. Адже для зареєстрованих назв місця походження та географічних зазначень походження товару вже має бути встановлено зокрема таке:

· відповідна назва є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

· у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей, чи певних якостей, репутації або інших характеристик порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць [52, 418].

Для визначення того, чи має заявник право на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару необхідно буде, окрім наявності у особи права на подання такої заявки, перевірити лише таке.

По-перше, чи виконуються умови щодо товару, для якого просять надати право на використання відповідного зазначення про географічне походження. А саме, чи має такий товар відповідні властивості (якості, репутацію, характеристики), що належним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

По-друге, чи здійснюється виробництво (видобування) і переробка відповідного товару в межах зазначеного географічного місця.

Важливо те, що в ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів [52, 421].

Якщо заявлені на реєстрацію назва місця походження товару або географічне зазначення походження його міститься у Переліку видових назв товарів, заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. Однак протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати заперечення проти реєстрації. У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими приймається рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару та повідомляє про це заявника.

У противному разі ухвалюється рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляють заявника. Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені.

Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов'язує з перебігом певних періодів часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), визначених подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.

Стаття 251 ЦК дає поняття строків та термінів у цивільному праві. За цією статтею строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, яка має юридичне значення [69, 120].

Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінцевий момент).

Згідно з ч. 3 ст. 251 ЦК строки і терміни поділяються на:

· законні - визначені актами цивільного законодавства (наприклад, ст. 1270 ЦК встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини);

· договірні - визначені правочином за бажанням сторони і на її розсуд;

· судові - визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи) [70].

Рис.1. Поділ строків і термінів згідно з ч. 3 ст. 251 ЦКУ

Визначення строків та термінів відбувається відповідно до правил ст. 252 ЦК: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами (наприклад, договір оренди укладений строком на 2 роки), термін визначається календарною датою (наприклад, договір позики укладений терміном до 10 січня 2003 р.) або вказівкою на подію, яка мас неминуче настати (наприклад, договір позики укладений до закінчення жнив у поточному році).

Для правильного визначення та ефективного використання строків важливе значення має встановлення початку та закінчення їхнього перебігу.

Згідно зі ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Наприклад, якщо договір позики грошей укладений строком до 20 липня 2004 р., то прострочка виконання починається з 21 липня.

Визначення моменту закінчення строку залежать від одиниці часу, що використовується для обчислення строку:

· строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

· строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. (До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року);

· строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку [70].

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий, або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст. 254 ЦК). Наприклад, у разі, коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується у понеділок.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчи нена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія мас бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК) [70]. При цьому важливо отримати документ, який посвідчує цю дію і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.

Згідно з ч. 3 ст. 70 ЦПК вважається, що останній день строку триває до 24 години [72]. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.

Відповідно до ст.504 ЦК право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням [70].

Строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, 10 роками. Строк дії свідоцтва продовжується Установою на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. За продовження строку дії свідоцтва сплачується збір.

Заява власника свідоцтва щодо продовження строку його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.

Але в законодавстві багатьох країн є правило, за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі мають бути встановлені порядок та умови подовження чинності свідоцтва.

Строки та механізм сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товару, а також їх розміри зазначено Порядком сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1716, (далі - Порядок).

Згідно з Порядком збори за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, сплачуються на поточні рахунки закладу, уповноваженого Міністерством освіти і науки України. Таким закладом для проведення експертизи та інших дій, пов'язаних з правовою охороною на зазначення походження товару визначено Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укрпатент).

Всі збори, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товару, які зазначені у Порядку, необхідно сплачувати на відповідний поточний рахунок Укрпатенту.

Фізичні особи, що постійно проживає за межами України, та юридичні особи з місцезнаходженням за межами України можуть сплачувати збори в іншій нижчезазначеній валюті за офіційним курсом Національного банку.

Крім того, з метою забезпечення виконання вимог пункту 8 Порядку щодо обліку коштів, розрахунковий документ на паперовому носії необхідно додати до відповідної заявки, клопотання, заперечення тощо у разі сплати збору в іноземній валюті фізичною особою, що постійно проживає за межами України, чи юридичною особою з місцезнаходженням за межами України.
До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з його сплатою.

Державне мито за видачу свідоцтва України про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару сплачується:
- фізичною (юридичною) особою, яка постійно проживає (знаходиться) в Україні у розмірі 85 гривень на рахунок, що відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації 22090300 у територіальному органі Державного казначейства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів”, свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару видається Установою протягом місяця від дати реєстрації цього зазначення або від дати внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього кваліфікованого зазначення походження товару за умови сплати державного мита в розмірі та порядку, визначених законодавством.

Строк сплати державного мита продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Підстави припинення правової охорони найменування місця походження товару. Такими підставами можуть бути:

· визнання недійсною реєстрації зазначення походження товару за скаргою будь-якої особи, якщо реєстрацію було здійснено з порушенням вимог законодавства;

· зникнення характерних для даного географічного об'єкта умов і неможливість виробництва товарів із зазначеними в Реєстрі властивостями, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару;

· дія реєстрації найменування місця походження товару на ім'я іноземної юридичної чи фізичної особи, крім зазначених підстав, може припинитися також у зв'язку з втратою права на дане найменування місця походження товару в країні походження товару [56, 440].

Чинність реєстрації найменування місця походження товару має припинитися з моменту публікації рішення Установи про це в бюлетені.

Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено:

· за рішенням суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, зазначених у Реєстрі стосовно даного зазначення походження товару;

· в разі анулювання реєстрації найменування місця походження товару;

· у зв'язку з ліквідацією юридичної особи або смерті фізичної особи - володільця свідоцтва;

· на підставі заяви володільця свідоцтва, поданого до Установи про відмову від права на використання цього зазначення;

· у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва[55, 334].

Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації зазначення походження товару припиняється і чинність свідоцтва на право його використання. Адже зникає підстава права на використання зазначення походження товару.

Як бачимо, стаття 504 ЦК України закріплює принцип безстроковості дії права інтелектуальної власності на географічне зазначення [70]. Аналогічна норма міститься в ст. 6 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[24]. У ній, зокрема, встановлено, що правова охорона географічних зазначень, набута на підставі реєстрації права інтелектуальної власності на них, є чинною з дати, наступної за датою державної реєстрації цього права, і діє безстроково. Тому обов'язком суб'єкта права інтелектуальної власності є забезпечення відповідності якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, відомостям про цей товар, внесеним до відповідного Державного реєстру. Вказаному обов'язку суб'єкту права інтелектуальної власності кореспондує право спеціально уповноваженого органу здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано право інтелектуальної власності на географічне зазначення. Відповідно суб'єкт права інтелектуальної власності на географічне зазначення не може перешкоджати такій контрольній діяльності. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» право інтелектуальної власності на географічне зазначення може бути визнано недійсним або його чинність може бути припинена. Визнання права інтелектуальної власності на географічне зазначення недійсним здійснюється судом у разі невідповідності географічного зазначення умовам надання правової охорони, передбаченим зазначеним законом, а також якщо державна реєстрація цього права була здійснена з порушенням вимог закону. Визнане недійсним право інтелектуальної власності па географічне зазначення вважається таким, що не набрало чинності. Право інтелектуальної власності па географічне зазначення може бути припинено за рішенням суду в разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, що містяться у відповідному Державному реєстрі. Порушення процесу в такому випадку відбувається за заявою виробника товару, асоціації споживачів або іншої заінтересованої особи, чиї права порушені.

3.2 Зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України)[70].

У результаті створення об'єктів права інтелектуальної власності суб'єкт цього права набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Законодавець використав існуючу у теорії цивільного права класифікацію поділу прав інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові.

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).

Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелектуальної власності, незважаючи на деяку умовність, закладену в основі її критеріїв, має значне практичне значення. Закон ґрунтується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві об'єкта прана інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. У той же час у інших осіб, перш за все спадкоємців, виникає право па охорону немайнових прав померлого творця, які діють безстроково.

Майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом.

Слід зазначити, що ч. 2 ст. 418 ЦК України має загальний відсильний характер. Це виявляється у тому, що законодавець у розкритті змісту особистих немайнових прав та майнових прав відсилає до інших статей ЦК України та інших законів, які містять норми щодо правової охорони відповідних об'єктів права інтелектуальної власності [70].

Так, безпосередньо загальний зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності розкривається у ст. 423 ЦК України, а майнових прав інтелектуальної власності - у ст. 424 ЦК України. Зміст зазначених прав щодо конкретних об'єктів права інтелектуальної власності розкривається у відповідних главах ЦК України та спеціальному законодавстві - законах України, які регулюють суспільні відносини щодо правової охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності

Стаття 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення визначає:

· право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

· право на використання географічного зазначення;

· право перешкоджати неправомірному використанню географічного
зазначення, в тому числі забороняти таке використання [70].

Відповідно до ч.2 ст. 503 ЦК права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.

Аналіз частини першої статті 503 ЦК України дає підстави зробити висновок, що вона містить виключний перелік прав інтелектуальної власності на географічне зазначення, не розкриваючи їх зміст. Більш повна інформація щодо дій суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які розкривають зміст їх правомочностей, міститься в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[24].

Скажімо, право на визнання позначення товару географічним зазначенням означає право особи звернутися до компетентного державного органу (Держдепартамент) з заявою про визнання позначення товару географічним зазначенням.

Факт державної реєстрації права інтелектуальної власності на позначення товару як географічне зазначення слід розглядати як реалізацію права на визнання позначення товару географічним зазначенням. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.

Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має право:

а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;

б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;

в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

Власник свідоцтва не має права:

а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке вже зареєстровано, означає:

а) нанесення його на товар або на етикетку;

б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар;

Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, включає право суб'єкта права інтелектуальної власності на географічне зазначення наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформації про те, що право інтелектуальної власності на це географічне зазначення зареєстровано в Україні. Це право передбачає можливість також вживати заходи щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення особами, які не мають на це права та вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстрована в Україні назва місця походження товару”.

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару”.

Частина друга статі 503 ЦК України передбачає можливість встановлення права інтелектуальної власності па географічне зазначення для окремих суб'єктів у інший, ніж передбачений коментованою статтею ЦК України, спосіб, тобто відповідно до закону. Водночас Закон України «Про охорону прав па зазначення походження товарів» не містить норм щодо особливостей набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які б пов'язувалися з особливостями суб'єктів цього права. Можна припустити, що законодавець мав на увазі ст. 10 цього закону, яка передбачає особливості щодо вимог до заявки на реєстрацію права інтелектуальної власності па зазначення походження товару в разі, якщо заявка на реєстрацію цього права подається до Держдепартаменту особами, що виробляють товар, для якого заявляється географічне зазначення. В цьому випадку подана заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього географічного зазначення.

РОЗДІЛ 4

ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

4.1 Міжнародна практика охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення

Як уже зазначалося, у сфері охорони та захисту географічних зазначень на міжнародному рівні існує чотири основні міжнародні угоди: Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року[50], Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 p.[41], Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.[81] та Угода TRIPS 1994 року[62].

Паризька конвенція, Мадридська та Лісабонська угоди були прийняті у рамках ВОІВ, Угода TRIPS - у рамках COT. Нині вони не втратили свою актуальність, хоча з прийняттям Угоди TRIPS сфери їх застосування змінилися. Як зазначає Людвіг Баеумер, характерною рисою для міжнародних угод, прийнятих у рамках ВОІВ, є те, що охорона та захист зазначень походження в них може бути двох видів [76, 12]. Перший становить охорона від використання зазначень походження для товарів, що не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, якщо таке використання вводить в оману споживачів. До другого виду відноситься охорона від використання зазначень походження для товарів, які не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, незалежно від того, чи вводить таке використання в оману споживачів[76, 14].

В Паризькій конвенції щодо охорони промислової власності 1883 р. у сфері охорони зазначень походження важливу роль відіграють положення ст. ст. 1, 9 та 10. Стаття 10 Конвенції безпосередньо стосується охорони зазначень походження[50]. Відповідно до неї:

«(70). Положення попередньої статті застосовуються у разі прямого або непрямого використання неправдивих зазначень щодо походження товарів або щодо справжньої особистості виробника, промисловця або торговця.

(Зацікавленою стороною, незалежно від того, являється нею фізична чи юридична особа, визнається будь-який виробник, промисловець або торговець, який займається виробництвом, виготовленням або збутом цього товару, що знаходиться у місцевості, на яку неправдиво вказує зазначення походження товару, або у районі, де знаходиться така місцевість, або у неправдиво вказаній країні, або у країні, де використовується неправдиве зазначення походження.»

Отже, ст. 10 містить посилання на ст. 9 Конвенції, якою забезпечується охорона від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань. Згідно з цією статтею:

«(1). Будь-який товар, який незаконно позначений товарним знаком або фірмовим найменуванням, підлягає арешту при ввозі у ті країни Союзу, в яких такий знак або фірмове найменування мають право на законну охорону.

(2). Таким самим чином арешт накладається в країні, де було здійснено незаконне маркування, або у країнах, куди було ввезено товар.

(3). Арешт накладається у відповідності із внутрішнім законодавством кожної країни на вимогу прокуратури, або будь-якого іншого компетентного органу, або зацікавленої фізичної чи юридичної особи.

(4). Органи влади не зобов'язані накладати арешт у разі пропо зу товарів транзитом.

(5). Якщо законодавство країни не передбачає накладення арешту при ввозі, то арешт замінюється забороною ввозу або арештом усередині країни.

(6). Якщо законодавством країни не передбачається ані накладення арешту, ані заборона до ввозу, ані накладення арешту усередині країни, то до відповідної зміни такого законодавства ці міри замінюються такими діями та заходами, які законом даної країни забезпечують у подібних випадках права її громадян»[50].

Отже, Паризька конвенція поширює основні положення охорони та захисту від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань на зазначення походження. Різниця між товарними знаками та фірмовими найменуваннями, з одного боку, та зазначення ми походження, з іншого, полягає лише у тому, що у разі зазначень походження коло зацікавлених осіб є значно ширшим. Відповідно до ст. 10(2) будь-який виробник, який бере участь у виготовленні, виробництві товарів, на які вказує зазначення походження або найменування місця походження, має право протистояти використанню неправдивого зазначення.

Мадридську угоду про присічення неправдивих або таких, що вводять в оману зазначень походження на товарах, було прийнято v 1891 р. та переглянуто у 1911, 1925, 1934 та 1958 роках. У 1967 р. було прийнято Стокгольмський акт як доповнення до Мадридської угоди [29].

Мадридська угода не додає багато до положень Паризької концепції. Однак у неї введено поняття «зазначення походження, що вводять в оману» на відміну від Паризької конвенції, яка згадує лише «неправдиві зазначення про походження». Відповідно до її положень охорона надається від використання таких зазначень, а не лише неправдивих. У ній також є спеціальне положення про регіональні найменування стосовно місця походження винних продуктів.

Під зазначенням походження, яке вводить в оману, розуміється таке зазначення, яке по суті є правдивим, але може ввести споживачів в оману.

Слід наголосити, що термін «зазначення походження, яке вводить в оману» у тексті Паризької конвенції відсутній і на такі випадки незаконного використання зазначень походження положення ст. 10 Конвенції не поширюються. Хоча охорона від використання зазначень походження, що вводять в оману, може базуватися на положеннях ст. 10 bis Конвенції стосовно охорони від недоброякісної конкуренції[28].

У статті 4 Мадридської угоди згадуються найменування, що вказують на місце походження винних продуктів. Відповідно до неї:

«Суди кожної країни мають право вирішувати, які найменування у якості родових найменувань не підпадають під дію цієї Угоди; однак регіональні найменування, що вказують на місце походження винних продуктів, не охоплюються застереженням, що міститься в цій Статті.»

Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію була прийнята у 1958 p., переглянута у 1967 та змінена у 1979 році. Будь-яка країна, що є учасницею Паризької конвенції про охорону промислової власності, може приєднатися до Лісабонської угоди.

За Лісабонською угодою охорона та захист надається найменуванням місця походження товарів - спеціальному виду зазначень походження[ ]. Визначення терміна «найменування місця походження» надається в ст. 2 Лісабонської угоди:

«2(1). У цій угоді під найменуванням місця походження розуміється географічна назва країни, району або місцевості, які використовуються для позначення виробу, що походить звідтіля, якість та властивості якого визначаються виключно або суттєво географічним середовищем, яке включає природний та людський фактори.

2(2). Країною походження є країна або район, або місцевість країни, назва яких складає найменування місця походження виробу, яке створило даному виробу його відомість»[88].

Відповідно до ст. 1(2) Угоди, щоб найменування місця походження набуло відповідної охорони за Угодою та було зареєстровано у Міжнародному бюро ВОІВ, воно повинно охоронятися в країні походження. Бюро не перевіряє, чи охороняється найменування місця походження в країні свого походження, однак той аргумент, що найменування не охороняється в країні походження, може бути використаний як обґрунтування відмови в наданні охорони іншими країнами-членами Лісабонської угоди. Лише після реєстрації найменування місця походження воно набуває охорони в усіх країнах-членах Лісабонської угоди. Отже, для надання охорони певному найменуванню місця походження за Лісабонською угодою, має бути дотримано дві вимоги:

1) Найменування місця походження повинно охоронятися за положеннями національного законодавства країни походження;

2) Найменування місця походження повинно бути зареєстровано в Міжнародному реєстрі ВОІВ.

У ст. 3 Угоди деталізується поняття охорони, що надається за Угодою. Відповідно до неї: «Охорона надається проти будь-якого привласнення або імітації, навіть якщо наводиться зазначення справжнього місця походження виробу, або якщо найменування використовується у перекладі, або разом з такими виразами, як «тип», «рід», «фасон», «імітація» і тлі.»

У ст. 5 Угоди закріплена процедура реєстрації найменування місця походження у Міжнародному бюро ВОІВ. Відповідно до неї реєстрація здійснюється на вимогу компетентного державного органу країни, який діє від імені фізичних чи юридичних осіб, де розташована місцевість, назва якої є найменуванням місця походження. Відповідні фізичні та юридичні особи повинні мати право використовувати його у відповідності з національним законодавством країни[88].

Міжнародне бюро повинно проінформувати державні органи країни про реєстрацію найменування місця походження та опублікувати про це інформацію у відповідному бюлетені.

Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). На момент прийняття цієї Угоди не всі категорії інтелектуальної власності, що регулюються нею, мали однаковий рівень доктринального чи правового розвитку в країнах-учасницях її. Це стосувалося також географічних зазначень. Однак нині, відповідно до положень Угоди TRIPS, до географічних зазначень застосовуються такі самі загальні принципи, що й до інших об'єктів інтелектуальної власності, особливо це торкається мінімальних стандартів, національного режиму.

Єдиний текст Угоди було представлено на урядовій конференції у Брюсселі. Ця пропозиція вперше містила положення щодо додаткової охорони географічних зазначень, які позначають вина та спиртні напої. Така додаткова охорона включала в себе:

· присічення використання географічних зазначень щодо вин та спиртних напоїв, які не походять із місцевості, на яку вказують такі зазначення, навіть якщо вказано справжнє місце походження продуктів, або географічне зазначення використовується в перекладі або супроводжується такими виразами як «вид, «тип», «імітація», «стиль» і т.п.

· зобов'язання щодо відмовлення у реєстрації товарного знака для вин, який складається або містить географічне зазначення, що позначає вина, які насправді не походять із певної місцевості [30].

Для полегшення охорони та захисту географічних зазначень передбачалося встановлення міжнародної системи повідомлень та реєстрації географічних зазначень, яким надається охорона у країнах-учасницях системи. Слід зазначити, що така реєстрація передбачалася щодо усіх товарів, а не лише щодо вин та спиртних напоїв.

Маттіус Геуз зазначає, що положення Угоди TRIPS щодо географічних зазначень є наслідком дуже розумного компромісу, оскільки щодо них було досить важко домовитися. Він поділяє ці положення на чотири групи:

1) Визначення географічного зазначення, відповідно до якого якість або репутація або інші ознаки товару можуть бути достатньою підставою для визнання найменування географічним зазначенням, якщо вони спричинені впливом географічного середовища відповідної місцевості.

2) Положення, що визначають загальні стандарти охорони усіх географічних зазначень. Такі положення стосуються охорони від такого використання, яке вводить в оману споживачів та від використання, яке є актом недоброякісної конкуренції відповідно до ст. 10 bis Паризької угоди. Такими положеннями також забезпечується охорона в разі реєстрації товарного знака, що включає географічне зазначення, що вводить в оману споживачів.

3) Положення щодо додаткової охорони географічних зазначень, що використовуються для позначення вин та спиртних напоїв.

4) Положення, що стосуються майбутніх переговорів щодо посилення охорони географічних зазначень, або такі, що стосуються виключень щодо охорони, які допускаються Угодою TRIPS [86, 41].

Відповідно до положень ст. 22.2 Угоди країни-учасниці її повинні забезпечити правові засоби усім зацікавленим особам не дозволяти:

(а) Використання будь-яких засобів для позначення товару, що вказує або викликає асоціацію, що цей товар походить із географічного району, який відрізняється від справжнього місця походження, і що це вводить в оману споживачів щодо географічного походження товару;

(б) Будь-яке використання, яке являє собою акт недоброякісної
конкуренції відповідно до ст. 10 bis Паризької конвенції [83[], 44].

Згідно із ст. 22.3 Угоди, країна-член ex officio, якщо це дозволено її законодавством, або па запит зацікавленої сторони відмовляє у реєстрації чи визнає недійсною реєстрацію товарного знака, що включає в себе або складається із географічного зазначення тих товарів, які не походять із вказаної території, якщо використання зазначення у товарному знаку у даній країні-учасниці Угоди може ввести в оману споживачів щодо справжнього місця походження товару.

У ст. 22.4 Угоди зазначається, що охорона відповідно до п.п. 1, 2 та 3 ст. 22 Угоди здійснюється щодо географічного зазначення, яке хоч і є фактично правдивим щодо території, району або місцевості, з якої походить товар, проте дає неправдиву уяву споживачам про його походження з іншої території.

В загальних рисах можна стверджувати, що законодавство України відповідає вимогам Угоди ТРІПС, однак більш детальний аналіз виявляє деякі неузгодженості та необхідність внесення змін до законодавства України. Зокрема, доцільно зазначити, що українська система захисту прав на об'єкти промислової власності не відповідає вимогам Угоди ТРІПС2.

Перш за все, слід зазначимо, що визначення географічного зазначення, яке міститься у ст. 1 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" не відповідає визначенню, яке міститься в ст. 22.1 Угоди ТРІПС. Так, визначення географічного зазначення в ст. 22.1 Угоди ТРІПС є більш широким, ніж визначення, яке надається у ст. 1 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"[48с.172]. Тому доцільно більш детально проаналізувати ступінь зазначеної невідповідності.

Відповідно до ст. 24.5 Угоди ТРІПС встановлюється охорона товарних знаків, які містять географічні зазначення, та які виникли раніше ніж відповідне географічне зазначення набуло охорони у країні його походження. Якщо права на товарний знак виникли законним шляхом до вступу в силу положень Угоди ТРІПС на території відповідної країни або якщо права на товарний знак виникли законним шляхом до того, як відповідне географічне зазначення набуло правової охорони у країні свого походження, то заходи щодо впровадження положень Угоди ТРІПС щодо правової охорони географічних зазначень не повинні ущемляти права на такий товарний знак. У той же час відповідно до ст. 14.7 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" реєстрація нового географічного зазначення є підставою для анулювання реєстрації зареєстрованого раніше товарного знака, який містить географічне зазначення, якщо власник такого товарного знака не є особою, яка має право на використання відповідного географічного зазначення.

Положення ст. 24.6 Угоди ТРІПС стосуються географічних зазначень одних країн-учасниць ТРІПС, які стали родовими чи видовими назвами товарів в інших країнах. Відповідно до цієї статті, не вимагається від країни-учасниці ТРІПС надання охорони географічним зазначенням інших країн, які стали родовими та видовими назвами певних товарів на її території. Зазначимо, що в українському законодавстві існує принцип ненадання охорони будь-яким географічним зазначенням, які стали родовими чи видовими назвами товарів. Цей принцип зокрема закріплено у п. в ст. 8.1 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Відповідно до ст. 24.8 Угоди ТРІПС використання особою свого ім'я або ім'я свого попередника у торгівлі має бути заборонено, якщо таке використання вводить споживачів в оману щодо місця походження товарів. Слід зазначити, що в українському законодавстві щодо комерційних найменувань не існує заборони на використання імен, якщо це не вводить в оману споживачів щодо справжнього місця походження товарів. Тому таке законодавство повинно бути узгоджено з положеннями ст. 24.6 Угоди ТРІПС5.

Досить цікавим є практика охорони географічних зазначень в Європейському Співтоваристві. Головну увагу привертає Регламент (ЕЭС №2081/92) “Про охорону географічних зазначень і зазначень походження для сільськогосподарських і харчових продуктів” (далі - Регламент).

Регламент вводить два терміни: “зазначення походження товару” та “географічне зазначення” (стаття 2 (2)):

“Зазначення походження означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і якість або характеристики якого головним чином або виключно зумовлені конкретним географічним середовищем з властивим йому природними або людськими чинниками, і виробництво, переробка і підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному місці”,

Географічне зазначення означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і який має особливу якість, репутацію або інші характеристики, які можуть бути пов`язані з цим географічним походженням, і виробництво і / або переробка і /або підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному районі”.

Регламент поширює сферу дії охорони географічного зазначення за межі того, що передбачає Угода ТРІПС: “Деякі традиційні географічні або негеографічні назви, які позначають сільськогосподарський або харчовий продукт, що походить з регіону або конкретного місця, й задовольняють умови, зазначені в частині 2(а), слід також розглядати як позначення походження” (стаття 2(3) Регламенту).