Господарські злочини

Перелік видів підприємницької діяльності, на заняття якими необхідно отримати дозвіл (ліцензію), наведений у ст. 4 Закону України «Про підприємництво» ВВР України.- 1991.- № 14.- Ст. 168, 1992.-№48.-Ст. 654, 1993.-№ 30.-Ст. 322, 1994.-№ 3.-Ст. 13.. До таких видів діяльності, зокрема, віднесено: ремонт спортивної, мислив-ської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї; виготовлення і реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення вина, пива, спирту, горілчаних, лікерних та коньячних напо-їв; медична, юридична, ветеринарна практика; внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів; надання по-слуг, пов'язаних з охороною колективної чи приватної влас-ності або громадян та ін.

Для кваліфікації діяння за ст. 202 КК України необхідно встановити, що громадянин займається без дозволу (ліцен-зії) тією чи іншою діяльністю, на заняття якою він повинен отримати відповідний дозвіл (ліцензію).

Це може бути здійснення без державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки під-приємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушен-ням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриман-ням доходу у великих розмірах (ч. 1 ст. 202 КК), або здійс-нення банківської діяльності або банківських операцій, а та-кож професійної діяльності на ринку цінних паперів, опе-рацій небанківських фінансових установ без державної реєс-трації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах, (ч. 2 ст. 202 КК).

Згідно з приміткою до ст. 202 КК доходом у великому розмірі визнається сума, яка у тисячу і більше разів пере-вищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Суб'єктами відповідальності за ст. 202 КК України є всі осудні особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю:

за ч. 1 ст. 202 КК - штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об-меженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 202 КК - штрафом від двохсот до п'ятисот не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох років.

3.2. Заняття забороненими видами господарської діяльності

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Окре-мі види забороненої підприємницької діяльності передбачені кримінальним законом як кримінально-карані діяння.

Стаття 203 КК України встановлює кримінальну відпові-дальність за підприємницьку діяльність, стосовно якої зако-ном встановлена спеціальна заборона. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» ВВР України. - 1994.- № 3.- Ст. 13. заборонених видів підприємництва не встановлено. Закон містить перелік лише тих видів підприємницької діяльності, якими можуть займа-тися лише державні підприємства: виготовлення і реалізація зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів чи психотропних речовин. Ст. 4 Закону дає перелік видів діяльності, яки-ми можуть займатися юридичні особи лише за спеціальним дозволом (ліцензією), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженими ним органами. Окремими ви-дами підприємницької діяльності можуть займатися лише юридичні особи, наприклад, діяльністю з випуску та обігу цінних паперів можуть займатися лише банки, акціонерні та інші товариства, для яких операції з цінними паперами ста-новлять їх виключний вид діяльності. Див.: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р - Відомості Верховної Ради України,- 1991,-№38.-Ст. 508.

З цих законодавчих актів сам по собі випливає ґрунтов-ний висновок, що фізичні особи такими видами діяльності займатися не можуть, для фізичних осіб ці види діяльності є забороненими.

За ст. 203 КК України кваліфікуються дії особи, яка за-ймається загальними забороненими видами підприємницької діяльності. Заняття спеціальними забороненими видами під-приємницької діяльності:

1) контрабандою (ст. 201 КК України);

2) фальшуванням або збутом підроблених грошей чи цін-них паперів (ст. 199 КК України);

3) незаконним проведенням абортів (ст. 134 КК України);

4) виготовленням міцних спиртних напоїв з метою збуту (ст. 204 КК України);

5) утриманням домів розпусти чи звідництвом (ст. 302 КК України);

6) виготовленням, збутом і розповсюдженням порногра-фічних предметів (ст. ЗОЇ КК України);

7) придбанням майна, здобутого злочином, або збут та-кого майна (ст. 198 КК України);

8) незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або придбанням вогнепальної зброї (ст. 263 КК України);

9) виготовленням, придбанням, зберіганням або збутом отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321 КК України);

10) незаконним виготовленням, придбанням, зберіган-ням, перевезенням, пересилкою або збутом наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 307 КК України);

11) незаконним посівом снотворного маку чи конопель (ст. 310 КК України);

12) організацією або утриманням місць для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речо-вин (ст. 317 КК України);

13) організацією або утриманням місць для вживання одурманюючих засобів (ст. 322 КК України) кваліфікуються за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відпо-відальність за ці спеціальні види незаконної діяльності.

Діяння може кваліфікуватися за ст. 203 КК України лише за умови, що певні дії, види роботи утворюють діяльність, є діяльністю, тобто постійним заняттям з розрахунком на отримання від цього заняття певного прибутку. Не може кваліфікуватися за ст. 203 КК України виготовлення хоча і заборонених законом окремих предметів в одному примір-никові для власних потреб, оскільки у такому випадку немає ні підприємництва, ні діяльності. Але це правило не поши-рюється на заняття спеціальними видами підприємницької діяльності, відповідальність за які передбачена ст. 199, 134, 201, 302, 263, 307, 322 КК України. Вчинення хоча б одного діяння чи виготовлення хоча б одного предмета (підробка однієї купюри, вогнепальної зброї, порнографії тощо) квалі-фікується за відповідними статтями КК України.

Частина 2 ст. 203 КК України передбачає відповідаль-ність за кваліфіковані види незаконної підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 203 КК України є отримання доходу у великих розмірах, який згідно з приміткою до ст. 203 КК з тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також вчинення цього злочину особою, раніше судимою за заняття забороне-ними видами підприємницької діяльності.

Заняття забороненими видами підприємницької діяльно-сті кваліфікується за ознакою заподіяння цією діяльністю істотної шкоди інтересам держави, інших юридичних або фізичних осіб, розміри якої визначаються з урахуванням:

1) розмірів прибутків від такої діяльності;

2) тривалості заняттям цією діяльністю;

3) сум, несплачених державі, партнерам.

За ч. 2 ст. 203 КК України діяння кваліфікується і у випадку вчинення його особою, яка має незняту чи непогаше-ну судимість за попереднє вчинення злочину, передбачено-го ч. 1 або ч. 2 ст. 203 КК України.

Відповідальними за заняття забороненими видами підпри-ємницької діяльності є всі особи, що досягли шістнадцятирі-чного віку.

Карається зайняття забороненими видами господарсь-кої діяльності:

за ч. 1 ст. 203 КК - штрафом від п'ятдесяти до ста не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавлен-ням права обіймати певні посади чи займатися певною дія-льністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 203 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

3.3. Фіктивне підприємство

Фіктивним (недійсним) підприємництвом називається створення або придбання того чи іншого підприємства (суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи) без наміру використовувати його за його економічно-господарським призначенням (статутною діяльністю).

Фіктивне підприємництво є своєрідним видом шахрай-ства, оскільки головний спосіб його вчинення - обман. Вин-на особа створює недійсне підприємство або набуває (ку-пує, обмінює, іншим чином стає власником) права власнос-ті на підприємство без наміру використовувати його відпо-відно до його призначення.

Діяння має склад злочину і кваліфікується за ст. 205 КК за наявності таких ознак:

а) винна особа офіційно створює або набуває у власність підприємство (або частину підприємства);

б) винна особа не має наміру використання цих суб'єктів підприємницької діяльності за їх статутним призначенням;

в) винна особа має намір отримати під створені чи при-дбані підприємства кредити і використати ці кредити на підрив діяльності конкурентів, монополізацію ринку това-рів і послуг, інші цілі, не сумісні з статутним призначенням створених або придбаних підприємств;

г) заподіяння матеріальної шкоди державі, банку, кредитній установі, іншим юридичним або фізичним особам (діян-ня кваліфікується за ч. 1 ст. 205 КК, якщо заподіяна шкода менша тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома-дян або за ч. 2 ст. 205 КК, якщо воно було вчинене повторно, або якщо цим була заподіяна велика матеріальна шкода).

Матеріальна шкода, заподіяна фіктивним підприємницт-вом державі, банку, кредитним установам, іншим юридич-ним особам, визнається великою, якщо вона у тисячу і біль-ше разів перевищує встановлений законодавством неоподат-ковуваний мінімум доходів громадян, а фізичним особам -яка у двісті разів перевищує цей мінімум.

Фіктивне підприємництво, поєднане з незаконним одер-жанням кредитів, коштів, субсидій і привласненням їх, утворює сукупність злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 КК та відповідною частиною статті 191 КК, або ст. 205 КК та ст. 222 КК.

Фіктивне підприємництво вчинюється умисно, оскільки способом вчинення є обман.

Відповідальними за фіктивне підприємництво є всі осуд-ні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Карається фіктивне підприємство:

за ч. 1. ст. 205 КК - штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 205 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3.4. Протидія законній господарській діяльності

Злочин, передбачений ст. 206 КК, є засобом боротьби з підприємницькою діяльністю. Способами цієї боротьби є: а) вимога припинити займатися підприємницькою діяльніс-тю; б) вимога укласти угоду, невигідну для потерпілого чи його близьких або компаньйонів; в) інші обмеження у під-приємницькій діяльності.

Для досягнення своєї мети винна особа застосовує по-грози:

- вчинити насильство над потерпілим або близькими йому особами,

- знищити чи пошкодити їх майно.

Кваліфікуючими (обтяжуючими) ознаками цього злочи-ну є вчинення його повторно, групою осіб або з погрозою вчинити вбивство потерпілого чи близьких йому людей, заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження, а також застосу-вання насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я, чи знищення або пошкодження майна потерпілого чи близьких йому осіб (ч. 2 ст. 206 КК).

Частина 3 ст. 206 КК передбачає відповідальність за особливо кваліфіковане діяння, за вчинення злочину орга-нізованою групою, або посадовою особою з використанням посадових повноважень, або поєднане з насильством, не-безпечним для життя і здоров'я потерпілих, а також заподі-яння потерпілим великої шкоди чи інших тяжких наслідків.

Вчинюється діяння передбачене ст. 206 КК, лише умис-но з прямим умислом.

Відповідальність за протидію законній підприємницькій діяльності настає з шістнадцяти років.

Карається протидія господарській діяльності:

за ч. 1 ст. 206 КК - виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років;

за ч. З ст. 206 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3.5. Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

Відмиванням грошей називається вчинення будь-яких фінансових операцій чи будь-яке інше використання гро-шей, які були здобуті (надбані) незаконно.

Головною ознакою злочину, передбаченого ст. 209 КК, є його предмет - гроші чи майно, що були здобуті, надбані вчиненням злочину чи іншим незаконним способом. Якщо відмивані гроші чи майно були надбані злочином, то діяння утворює сукупність злочинів - ст. 209 КК і статті, яка передба-чає відповідальність за той злочин, яким були здобуті ці кошти.

Легалізація (відмивання) грошей є спеціальним видом приховування злочину, яким грошові кошти чи майно були здобуті. Якщо грошові кошти чи майно легалізує особа, яка їх незаконно не здобувала, але яка безсумнівно знала про їх походження, то дії утворюють сукупність злочинів, пере-дбачених статтею 209 КК і статтею 396 КК.

Стаття 209 КК містить формальний склад злочину - ді-яння визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції з грішми чи з моменту використання майна у під-приємницькій чи іншій господарській діяльності, незалеж-но від настання злочинних наслідків.

Відповідальними за легалізацію (відмивання) грошових коштів чи майна, здобутих незаконно, є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Карається легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом:

за ч. 1 ст. 209 КК - штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскаці-єю грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом;

за ч. 2 ст. 209 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та конфіскацією майна.

3.6. Порушення порядку вчинення операцій з металобрухтом

Брухтом (від німецького - brehen - ломити, зломити) на-зиваються всі відходи металовиробів (машин, обладнання, дроту, кутників, рейок тощо), які використовуються як сиро-вина металургії. Склад злочину утворюють незаконні опера-ції з металобрухтом кольорових і чорних металів, тобто ор-ганізація незаконних пунктів прийому, схову або збуту мета-лобрухту, а також прийом чи збут металобрухту без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії) на органі-зацію прийому чи збуту металобрухту (ч. 1 ст. 213 КК).

Незаконні операції з металобрухтом, вчинені особою, яка була раніше судимою за такий самий злочин, кваліфі-куються за ч. 2 ст. 213 КК.

Незаконні операції з металобрухтом, який завідомо був здобутий злочином, наприклад, викраденням способом демон-тажу електричних мереж, кабельних ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК), умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК), пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК), пошкодженням об'єктів магістральних нафто- та газопроводів (ст. 292 КК), умисним пошкодженням ліній зв'язку (ст. 360 КК), умисним знищен-ням або пошкодженням військового майна (ст. 411 КК), ква-ліфікуються за сукупністю статей 198 КК та відповідної частини ст. 213 КК.

У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочином, дії приймальника металобрухту стають співучастю у вчиненні цього злочину і кваліфікуються за відповідною частиною ст. 213 КК і ст. 27 КК та статтею, яка передбачає відпові-дальність за злочин, яким буз здобутий металобрухт.

Незаконні операції з металобрухтом вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальність за порушення порядку проведення операцій з металобрухтом настає з шістнадцяти років.

Карається порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом:

за ч. 1 ст. 213 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або громадськи-ми роботами від ста до двохсот годин;

за ч. 2 ст. 213 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох років.

3.7. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення» Збірник постанов Уряду України.- 1995,- №2.- Ст. 42 дорогоцінними металами є пла-тина, золото, срібло, родій, рутеній, осмій, іридій і паладій.

Дорогоцінним камінням називаються природні мінерали у сировині, обробленому чи необробленому виді. До них, зокрема, належать - алмази, рубін, смарагд, евклаз, сапфір, олександрит, хризоберил, а також перли. У необхідних ви-падках може проводитися експертиза для визнання тих чи інших мінералів дорогоцінним камінням.

Предметами злочину, передбаченого ст. 214 КК, можуть бути також ювелірні чи побутові вироби з дорогоцінних металів чи з дорогоцінного каміння або лом таких виробів.

Склад злочину утворюють:

- ухилення від обов'язкової здачі чи обов'язкового про-дажу таких предметів;

- якщо таке діяння було вчинене у великому розмірі -якщо вартість незданих чи не проданих державі дорогоцін-них металів або дорогоцінного каміння перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил здачі державою дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з шістнадцяти років.

Карається порушення правил здачі дорогоцінних мета-лів і дорогоцінного каміння - штрафом від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

3.8. Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх зміни чи фіксування

Злочин, передбачений ст. 228 КК, є засобом боротьби за монополію цін, яка істотно обмежує конкуренцію і посягає на права покупців, а також руйнує вільну конкуренцію, не сприяє розвиткові ринку товарів і послуг.

Зговір про фіксування цін - це домовленість між суб'єктами підприємницької діяльності про встановлення чи підтримання монопольних цін (тарифів, скидок, надба-вок, націнок) на певні товари чи послуги.

Зговір може стосуватися фіксування як підвищених цін, так і занижених з метою усунення конкурентів з ринку то-варів чи послуг.

Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження мо-нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» і Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про антимонопольний комітет України» є першими законодавчими актами, спрямованими на обмеження монопо-лізму і розвиток конкуренції товаровиробників.

З метою підтримання високих цін на товари і послуги, задля отримання максимальних прибутків від реалізації то-варів і послуг, монополісти виробники примушують інших підприємців штучно підвищувати або підтримувати високі ціни. Засобами такого примушування є застосування наси-льства, завдання шкоди (здоров'ю, майнової, честі та гідно-сті і т. ін.) або погрози застосування насильства.

Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.

Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпі-лим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, рані-ше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфі-кується за ч. З ст. 228 КК.

При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, не-від'ємною складовою частиною об'єктивної сторони зло-чину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.

При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потер-пілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупніс-тю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.

Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (зни-щення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.

Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаро-виробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.

Якщо при цьому співучасники виступали як організова-на група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.

Примушування до штучного підвищення чи підтриман-ня високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.

Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.

Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.

Карається змова про зміну чи фіксування цін або при-мушування до їх змін чи фіксування:

за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3.9. Незаконне використання товарного знака

Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним зна-ком називається позначення, за яким товари і послуги од-них осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держ-патенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприєм-ницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний міні-мум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчи-нюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого то-варного знаку настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо-живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55;

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124;

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не-добросовісної конкуренції» ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311.

Згідно з антимонопольним законодавством України пи-тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан-ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан-тимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен-тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть-ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен-тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль-ність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду-вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного зако-нодавства настає з шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро-ків, або виправними роботами на строк до двох років.

3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Підприємницьким шпигунством називається неза-конне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.

Головними відомостями, що становлять комерційну та-ємницю, є відомості про:

а) технологію виробництва про-дукції, товарів, їх споживчі властивості;

б) ринки збуту то-варів, послуг;

в) фінансовий стан підприємства та ін.

Законом не встановлено перелік відомостей, що станов-лять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм-ницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що станов-лять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікує-ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов-лять комерційну таємницю:

а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви-користання;

б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комер-ційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі-брані чи використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна вико-ристанням відомостей, що становлять комерційну таємни-цю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.

Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:

штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни-цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон-фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі-зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен-ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер-ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов'язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо-ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос-тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд-ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк-тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль-ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по-даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій-ну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад зло-чину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів переви-щує встановлений законодавством неоподатковуваний мі-німум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох ро-ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо непра-вдива (вигадана) заява засновника чи власника або її поса-дових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо не-правдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зробле-на на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць-кої діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи са-націю суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за-явою про фіктивне банкрутство було завдано великої мате-ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає-ться матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів пе-ревищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємни-цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов-нилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

-- штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том» ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378 банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспромож-ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспромож-ність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зо-бов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпіло-го - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими ді-ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власни-ки або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корис-ливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковува-них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.3. Приховування банкрутства

За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кре-диторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансо-вий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими під-тверджується спроможність цієї юридичної особи викону-вати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої мате-ріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької дія-льності, банкрутство якого винна особа намагалась прихо-вати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівни-ків тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається приховування стійкої фінансової неспромо-жності:

- штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.4. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.

Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:

а) приховування майна або майнових обов'язків чи ві-домостей про майно;

б) передача майна чи знищення майна;

в) фальсифікація, приховування або знищення докумен-тів про господарську (підприємницьку) діяльність;

г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересам інших кредиторів;

д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок ін-ших кредиторів особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований міні-мум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передба-чених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при бан-крутстві є всі власники - засновники суб'єктів підприємни-цької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприєм-ницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.

Караються незаконні дії у разі банкрутства:

- штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох мі-сяців з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у на-данні підприємцями завідомо неправдивої інформації дер-жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо по-датків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кре-дитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції - це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли ви-трати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулю-вання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція - це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума суб-венції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою від-сотків за її надання.

За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і при-ватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діян-ня кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак роз-крадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласни-ти ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання держав-ного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і викорис-танням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфіка-ція злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподі-яння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння квалі-фікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчив-ся строк давності притягнення особи до кримінальної від-повідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатко-ваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Надання службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій ін-спекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів - шахрайство з фінансовими ресурса-ми і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого по-датку у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує неоподат-ковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку скоєне кваліфікуєть-ся лише за ч. 2 ст. 222 КК.

Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.

Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурса-ми є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається шахрайство з фінансовими ресурсами:

за ч. 1 ст. 222 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 222 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначено загальне поняття цінних папе-рів, якими є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як пра-вило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам.

Згідно з Законом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і заре-єстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товарист-вами провадиться згідно з Порядком реєстрації випуску ак-цій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, за-твердженим Міністерством фінансів України 30 вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціо-нерних товариств, які створені шляхом корпоратизації».

Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа) набуває з моменту реєст-рації цих паперів і присвоєння їм номеру реєстрації у фі-нансовому органі; після цього вона набуває права на реєст-рацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і мо-же її опублікувати.

В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:

а) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і резуль-тати фінансової діяльності за останні три роки, звіт про ста-тутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, ква-ліфікацію та виробничий стан керівників;

б) опис ділової діяльності емітента - відомості про ви-робництво, реалізацію продукції, призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цінних па-перів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день почат-ку і припинення продажу цінних паперів;

в) кількість іменних акцій;

г) строк погашення цінних паперів.

За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або по-садової особи суб'єкта підприємницької діяльності, яка ви-пустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.

Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вига-даної) інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.

Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації, про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна матеріальна шко-да. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна вра-ховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.

Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів, ви-значаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається шко-да, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковува-ний мінімум доходів громадян.

Карається порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів.

за ч. 1 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс-тю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс-тю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

5.3. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інфор-мації про їх емісію, затвердженим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого 1998 р. № 36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облі-гації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні серти-фікати інвестиційного фонду та векселі.

Акція - це довгостроковий цінний папір, яким засвідчу-ється факт інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті майнові права її власника на вкла-дені грошові кошти (частку у статутному фонді та у майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та немайнові права, пов'язані з майновими (членство і право управління, право на інформацію про діяльність товариства і результа-ти цієї діяльності).

Облігація - це цінний папір, яким засвідчується факт позики її власником грошових коштів і підтверджується зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у встановлений у ньому строк з виплатою йому фінансових відсотків, тобто право на повернення по-зиченої суми і на частину доходу емітента облігації, обме-жену відсотками.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яким засвідчується право власника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків з нього, тобто на позичені гроші і на частину до-ходу, отриману емітентом від обігу позичених коштів.

Вексель - це короткостроковий цінний папір, яким за-свідчується грошове зобов'язання векселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму векселедержателю.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за фальшу-вання недержавних цінних паперів:

за їх виготовлення без належного дозволу, з метою збуту,

збут виготовлених і

використання підроблених недержавних цінних паперів.

Способи підробки (фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути різними, з використанням різних при-ладів, матеріалів і т. ін., які юридичного значення не мають.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання підроблених (недійсних) недержавних цінних паперів, вчинене повторно або поєднане із заподіянням великої матері-альної шкоди кваліфікується за ч. 2 ст. 224 КК, а вчинене організованою групою осіб або із заподіянням особливо великої матеріальної шкоди - за ч. З ст. 224 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 224 КК великою ви-знається матеріальна шкода, яка у триста і більше разів пе-ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою, - яка у тисячу і більше разів перевищує цей мінімум.

Повторним у ч. 2. ст. 224 КК визнається злочин, вчине-ний особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 КК або ст. 199 КК.

До недержавних цінних паперів не віднесені грошові лоте-реї, сертифікати якості, торговельні патенти, марки гербового збору. Фальсифікація (підробка) цих паперів може за відпо-відних умов кваліфікувати за ст. 358 КК, чи ст. 366 КК.

Фальшування недержавних цінних паперів, їх збут або використання вчинюється умисно, як правило, з корисли-вою метою.

Відповідальність за фальшування (підробку), збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Карається виготовлення збут та використання підроб-лених цінних паперів:

за ч. 1 ст. 224 КК - обмеженням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 3 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначає-ться якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'яз-ковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготов-лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та-кож інструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із до-рогоцінних металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спо-сіб, якість виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи-нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання держав-ного пробірного клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.