Особливості джерел різних правових систем

Кодекс не охоплює всіх інститутів комерційного права. Але в межах уніфікованих норм, що однотипно регулюють купівлю-продаж, обіг векселів і чеків, складську документацію, коносаменти, акредитиви, боргові зобов'язання, а також інкасові документи та галузь страхування кредитів, ЄТК відрізняється надзвичайно докладною регламентацією регульованих відносин.

Основними принципами ЄТК є ідея “сумлінності” і ідея “комерційної розумності”. У розділі 1 (загальні положення) сумлінність визначається як “фактична чесність у поведінці чи угоді, про які йде мова” (ст. 1-201 п. 19). Відносно комерсанта, на якого головним чином і розрахований Кодекс, поняття “сумлінність” означає “фактичну чесність і дотримання розумних комерційних критеріїв чесного ведення торгових справ” (ст. 2-103 п. 1 підп. b). Іншими словами, ЄТК виходить з такого поняття сумлінності, що характеризує професійну діяльність комерсанта чи особи, що може володіти необхідними професійними знаннями і навичками.

Іншим основним принципом Кодексу є ведення справ з дотриманням “комерційної розумності”. ЄТК не розкриває поняття “комерційної розумності”, але досить часто цей термін використовує. У дуже рідких випадках в ЄТК містяться вказівки на те, які дії сторін у зобов'язанні повинні розглядатися як комерційно нерозумні. Наприклад, продаж більшої кількості товару, ніж було очевидно необхідно для забезпечення погашення боргу, не є комерційно розумною дією (ст. 7-308, п. 1).

Кодекс допускає субсидіарне застосування загальних принципів загального права і права справедливості. Згідно ЄТК, принципи загального права і права справедливості, включаючи торгове право і норми права про здатність укладати договори, про принципала й агента й інші норми, підлягають застосуванню, оскільки це не виключено спеціальними постановами Кодексу.

Серед інших джерел комерційного права визначене місце займають нормативно-правові акти органів виконавчої влади -- акти делегованого законодавства. Такі акти (накази, правила, директиви, інструкції) приймаються органами виконавчої влади з метою конкретизації чи деталізації законів або коли сам закон допускає прийняття такого акта. Контроль делегованого законодавства здійснюється насамперед у судовій формі. У тому випадку, коли виконавчий орган своїм рішенням чи прийнятим нормативним актом перевищує надані йому делеговані повноваження, суд вправі визнати цей акт чи рішення таким, що перевищує його повноваження і не має юридичної чинності.

Звичай як джерело американського права має другорядне значення, хоча в становленні і розвитку правової системи США він зіграв велику роль. Його значення залишається істотним в галузі функціонування інститутів державної влади.

Визначене місце серед джерел американського права займає ряд інститутів права справедливості.

4.5 Джерела комерційного права Франції

Франція відноситься до числа країн з дуалістичною системою приватного права: тут діють Цивільний кодекс (Code civil) і Торговий кодекс (Code de commerce), прийняті на початку XIX в. і зберігаючі своє значення, з урахуванням численних змін і доповнень, по сьогоднішній день.

Цивільний кодекс Франції 1804 р., відомий як кодекс Наполеона, пройнятий реформаторським духом революції. У його основі лежить ідея прав індивіда: право на власність, свободу договору, спадкоємство. “З огляду мови і стилю Цивільний кодекс Франції є шедевром. Наочність і ясність його формулювань, відсутність відсилань до інших статей і спеціальних юридико-технічних виразів неодноразово були предметом захоплених відгуків і багато в чому сприяли популярності Цивільного кодексу у Франції».

Французький Цивільний кодекс має наступну структуру: перша книга “Особи”; друга книга “Майно і різні види майна” містить норми про майно, розділяючи його на рухоме і нерухоме. Тут же розглядається власність на речі, а також узуфрукти, сервітути і права користування. У третій книзі “Різні способи набуття власності” -- найбільшої за обсягом -- містяться норми спадкового права і права дарування. У цій же книзі є розділ про договірне право, в який включені норми про окремі види договорів (купівлі-продажу, обміну, найму, підряду, трудові угоди про надання особистих послуг). Далі слідують договори про торгові товариства, договори позики, зберігання, доручення, поручительства, світові операції. Сюди ж включені норми, регулюючі забезпечення зобов'язань (застава, іпотека, право утримання) і позовну давність.

Завдяки своєму реформаторському духу, лаконічності мови і стилю, Цивільний кодекс Франції набув широке поширення не тільки серед романських народів Європи, але і на Близькому Сході, в Центральній і Південній Америці, в Північній Америці (штат Луїзіана, США; провінція Квебек, Канада). Його вплив відчувався на цивільних кодексах Бельгії, Швейцарії, Італії, Іспанії, Португалії і інших країн.

Торговий кодекс Франції 1807 р. спочатку містив чотири книги. Книга 1 “Про торгівлю взагалі” мала 9 розділів: “Про комерсантів”, “Про звітність комерсантів”, “Про товариства”, “Про торговий реєстр”, “Про товарні біржі, брокерів”, “Про заставу і комісіонерів”, “Про доведення торгових операцій”, “Про перевідні і прості векселі”, “Про погасительну давність”. Згодом багато розділів першої книги втратили силу.

У книзі 2 “Про морську торгівлю” діє один розділ -- про терміни позовної давності. Книга 3 “Про неспроможність і судове регулювання, санацію, про банкрутство і інші правопорушення, пов'язані з неспроможністю” повністю втратила силу. Так само втратила силу книга 4 “Про торгову юрисдикцію”.

Таким чином, з 648 статі Торгового кодексу діють тільки 146, з них лише 19 статей діють в первинній редакції. Практично всі норми, що містяться в Торговому кодексі Франції, були поміщені в спеціальні закони. Це дає право французьким юристам вважати, що торгове право Франції є не кодифікованим.

Основний масив джерел комерційного права утворюють спеціальні закони і інші нормативні акти (ордонанси і декрети, що видаються урядом), що визначають правове положення учасників комерційного обороту.

Серед них слід назвати перш за все Закон № 66-537 від 24 липня 1966 р. про господарські товариства і Декрет № 67-236 від 23 березня 1967 р. з тією ж назвою. Цей закон і декрет звичайно іменуються у вітчизняній літературі відповідно законом і декретом про торгові товариства.

Такий переклад, за аналогії термінології діючого Цивільного кодексу України, було б доцільно відредагувати, оскільки в цьому законі йдеться в основному про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, назва яких містить термін «societe», а йому в українській мові відповідає термін “товариство”. Тому надалі ми використовуватимемо терміни “господарські товариства” і “торгові товариства” як синоніми.

Важливе значення мають Закон № 85-98 від 25 січня 1985 р., що регулює відносини, які виникають у зв'язку з банкрутством господарських товариств, Декрет № 84-406 від 30 травня 1984 р. про торговий реєстр (реєстр торгівлі і товариств), Декрет № 83-359 від 2 травня 1983 р., визначаючий правовий режим фондових паперів, що емітуються акціонерними товариствами.

Крім того, спеціальне законодавство визначає правове положення господарських товариств і товариств, діючих в таких сферах, як будівництво, страхування, інвестиції, банківські операції і т.д.

Висновки

Відомо, що міжнародне право є складним об'єктом. У вирішенні значної кількості питань, міжнародне право використовує досягнення індивідуумів та міжнародного співтовариства. Міжнародне право має на меті охопити деякою мірою сферу знань і досвід більшості вчених, які вивчають практику міжнародного права.

Джерелами торгового права в залежності від поставлених завдань правового регулювання, сфери ( зовнішнє чи внутрішнє регулювання) та приналежності до правової системи є:

Закон, що має широкий спектр дії;

Підзаконні акти;

Адміністративний акт;

Судова практика;

Звичаї та ділові норми.

Судовий прецедент;

Міжнародний договір

У міжнародному публічному праві утвердився загальновизнаний принцип, відповідно до якого держава не може посилатися на положення свого національного права щоб виправдати невиконання міжнародно-правових норм. Більше того, саме спеціальні внутрішні правові акти і передбачені ними дії забезпечують завершення процесу імплементації (здійснення) конкретних норм міжнародного публічного права . Як суб'єкти, правомочні створювати норми міжнародного публічного і національного права, держави не тільки можуть, а й зобов'язані погоджувати своє внутрішнє право з міжнародним. Гармонійно погоджені нормативно-правові розпорядження обох юридичних систем є гарантією та важливою умовою сумлінного дотримання міжнародних зобов'язань. Крім цього, узгодження багато в чому сприяє вдосконаленню правових систем .

Проблема співвідношення міжнародного публічного та міжнародного приватного права набула особливої гостроти й актуальності на сучасному етапі у зв'язку з розширенням матеріальної основи та сфери дії, ускладненням структури, а також диференціацією суб'єктів міжнародних відносин у різних сферах. Неоднозначно розв'язувані міжнародно-правовою та національно-правовою доктринами супутніх питань теоретичного та практичного характеру, наприклад, «транснаціонального» права, «всенаціонального» права - Іех тегсаїогіа «права купців», чи «права торговців», «права міжнародної торгівлі», «міжнародного господарського права» в різних країнах, зумовили сам факт і масштаб дискусій із приводу природи, місця в існуючих правових системах міжнародного економічного та міжнародного приватного права, їх співвідношення, наявності чи відсутності взаємодії між ними. В західній правовій науці інтерес до міжнародного приватного права характеризувався прямою залежністю від стану розробок міжнародного економічного права .

Питання про співвідношення міжнародного права та міжнародного торгового права набуло актуальності після затвердження правового режиму СОТ. Слід зазначити, що у формально-правовому змісті Світова організація торгівлі (далі - СОТ) мало чим відрізняється від інших міжнародних організацій, але її правовий режим побудований на положеннях, які в ряді випадків відрізняються від підходів, в основі яких лежить модель сучасної держави. Більше того, механізм вирішення суперечок у СОТ відіграє важливу роль у розвитку матеріального та процесуального змісту процесуального права. Цей процес передбачає узгодження норм, що застосовуються до тлумачення договорів, розвиток права, яке не є державним. Цей розвиток позначається на деяких положеннях або твердженнях, на яких традиційно ґрунтувалося міжнародне право.

Список літератури

Нормативно-правові акти:

Конституція України // Відомості Верховної Ради - 1996. - №30 - ст.141

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради - 2003 - № 41-44. - 359с.

Господарький кодекс // Відомості Верховної Ради -2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144 )

Закон України «Про зовнішньоеконмічну діяльність» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 29, ст. 377

Закон України «Про рекламу» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 39, ст. 181

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок заняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного обслуговування населення»

Указ Президента «Про застосування міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.1994 р. № 567

Венская Копвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. -М., 1994.

Концепція внутрішньої торгівлі України схвалена Кабінетом Міністрів України 20.12.1997 р.

Протокол про застосування принципів і субсидіарності та пропорційності // Конституційні акти Європейського Союзу: Ч. 1 / Упорядник Г. Друзенко; За ред. Т. Качки. - К., 2005. - 512 с.

Літературні джерела:

Алексєев С. С. Право. Опыт комплексного исследования. -- М., 1999. -- С.

Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожіній О. В. Міжнародне право: основи теорії / За ред. В. Г. Буткевича. - К., 2002.

Сабельииков Л. Основные международные конвенции, соглашения и другие акты, регулирующие внешнеэкономическую деятельность// Закон. -1995. - № 12.

Зыкин И. С. Обычаи и обыкновения в международной торговле. - М., 1983.

Международные правила толкования торговых терминов ИНКОТЕРМС 1990 // М. Г. Розенберг. Контракт международной купли продажи: Современная практика заключения. Разрешение споров. - М., 1998.

Принципы международных коммерческих договоров / УНИДРУА: Пер. с англ. А. С. Комарова. - М., 1996.

І. Мазаракі А. А. Проблеми державного регулювання торгівлі в Україні // Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - К., 2001. - С. 3-18.

Сущук 3. І. Актуальні проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності // Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - К, 2001. -С. 78-81.

Воротін В. Є. Формування державного регулювання національної економіки в умовах глобальних ринкових трансформацій: Автореф. дис.... д-ра наук з держ. упр. - К., 2003. - 36 с.

Кужель О. Регуляторна реформа - дійовий засіб підтримки вітчизняного товаровиробника // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - № 9. - 488 с.

Покрещук О. Загальні концепції врегулювання торгових правовідносин у законодавстві України // Право України. - 2001. - № 4. - С. 65-69.

Размещено на Allbest.ru