Особливості набуття права на пенсії в Україні та в законодавстві зарубіжних країн

81

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1 Історичний аспект процесу виникнення та формування пенсійного забезпечення

1.2 Поняття пенсій, пенсійна система та види пенсій

1.3 Поняття і загальна характеристика пенсійних правовідносин

1.4 Пенсійне забезпечення в країнах Європи

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВІ ЗАСАДИ НАБУТТЯ ПРАВА НА ПЕНСІЇ

2.1 Пенсійне забезпечення окремих категорій осіб

2.2 Порядок призначення, перерахунок та виплата пенсії у солідарній системі

2.3 Основні засоби захисту суб'єктивних прав громадян у сфері пенсійного забезпечення

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПЕНСІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄВРОПИ ТА ШЛЯХИ вдосконалення ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

3.1 Аналіз існуючої пенсійної системи та визначення причин виникнення проблем у пенсійному законодавстві

3.2 Порівняльний аналіз пенсійної системи України і країн Європейського Союзу

3.3 Шляхи вдосконалення законодавства України щодо набуття права на пенсії

Висновки

рЕЗЮМЕ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додатки

ВСТУП

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Конституцією України закріплені основи державної соціальної політики, визначальним стержнем котрих є проголошення України соціальною державою. Головним обов'язком будь-якої соціальної держави є забезпечення основних прав людини. Проблема забезпечення прав людини й удосконалення механізму їх реалізації істотно активізувалась у складних і неоднозначних умовах реформування соціально-економічної та політико-правової систем сучасної України. Особливо гостро постало питання дотримання права на матеріальне забезпечення непрацездатних громадян, зокрема пенсіонерів як найбільш чисельної групи.

Ситуація, що склалась у сфері пенсійного забезпечення, не дозволяє відкладати процес її реформування. Низький рівень пенсійного забезпечення; майже повна відсутність диференціації розмірів пенсій; несвоєчасна сплата страхового збору; наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників - усе це не відповідає проголошеному курсові на соціально орієнтовану ринкову економіку. Серйозним недоліком пенсійної системи є надмірна кількість пенсійного законодавства, яке є найбільш переобтяженою галуззю законодавства, залишаючись при цьому недосконалою.

Постає необхідність здійснення глибокого наукового аналізу нових проблем пенсійного права та законодавства.

Предмет дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення та закономірності їх розвитку.

Об'єктом дослідження є пенсійне законодавство України та Європейських стран, а також проекти законів щодо реформування відносин в сфері пенсійного забезпечення громадян, наукові джерела, статистичні дані, матеріали практики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно сприятиме розвитку науки права соціального забезпечення, зокрема теорії пенсійного забезпечення. Одержані висновки та вироблені пропозиції можуть бути використані в процесі підготовки нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення.

Методи дослідження у роботі використовуються наступні методи: системний, структурний, функціональний, порівняльно-правовий, формально-юридичний, соціолого-політичний та інші методи наукового пізнання. Висновки та положення, які містяться в роботі, спираються на положення Конституції України, закони України, практичні здобутки країн Європейського Союзу та інші нормативно-правові акти, досягнення науки права соціального забезпечення та інших галузевих юридичних наук, аналіз пенсійного законодавства.

Завдання дослідження:

- розкрити теоретичні засади пенсійного забезпечення та права набуття на пенсії;

- проаналізувати діюче в Україні пенсійне забезпечення, етапи його становлення;

- висвітлити економічний зміст, необхідність і функціональне призначення державного пенсійного забезпечення та з'ясувати його роль і місце в системі соціального захисту населення;

- розкрити загальні положення пенсійного законодавства країн Європейського Союзу;

- обґрунтувати концептуальні засади вдосконалення та розвитку державного пенсійного забезпечення в Україні;

- зробити порівняння законодавчої пенсійної системи України та європейських країн.

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1.1 Історичний аспект процесу виникнення та формування пенсійного забезпечення

Об'єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги тощо. Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці.

До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що чимало країн Європи вже на початку XX століття почали запроваджувати соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі і в СРСР такий страховий випадок як настання старості аж до 1929 року не входив до сфери соціального страхування. Проте для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості - з 1928 року, зайняті у провідних галузях важкої промисловості й транспорту - 1929 року. Таким чином, пенсійне забезпечення, пов'язане з старістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведенного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою працездатності, воно було поширене на робітників усіх галузей народного господарства.

11 лютого 1930 р. Наркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був встановлений: для чоловіків 60 і для жінок 55 років. Загальний стаж роботи за наймом: для чоловіків - 25 і для жінок - 20 років.

Вважалося, що на межі названого віку у більшості людей чітко проявляються ознаки старіння організму, що ускладнює їхню регулярну професійну діяльність. Виходячи з цього і був встановлений пенсійний вік, який відтоді не змінювався. Проблема підвищення пенсійного віку хоча і поставала з часом, але все ж не виходила за рамки наукових та парламентських дискусій. Відносно низький вік виходу на пенсію в СРСР розглядався як одна із головних завоювань трудящих при соціалізмі. Однак, важко правильно пояснити, чому встановили неоднаковий віковий ценз для чоловіків і жінок, оскільки рішення щодо різного пенсійного віку не мало жодних фізіологічних обґрунтувань. Фахівці вважають, що так склалося історично, від самого початку запровадження солідарної системи, і не в Радянському Союзі, а в Німеччині за часів канцлера Отто фон Бісмарка. Стаття 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 року декларативно проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП (б), Ради Народних Комісарів СРСР і ВЦРПС. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці, тоді як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад 30 років [9, 11].

Після Великої Вітчизняної війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в області соціального забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, в 1949 р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

В середині 50-х на початку 60-х років минулого століття в колишньому СРСР були розроблені і прийняті основоположні законодавчі акти, які започаткували розвиток єдиної державної системи соціального забезпечення, основу якого складало пенсійне забезпечення.

У 1956 р. був ухвалений Закон СРСР “Про державні пенсії”, який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників - з другого. Крім того, цей закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального страхування. Таке відокремлення сталося перш за все внаслідок розмежування джерел їх фінансування. Якщо соціальне страхування фінансувалося із фонду, який створювався за рахунок страхових внесків, що сплачувалися всіма підприємствами, установами, організаціями в обов'язковому порядку за працюючих на них робітників і службовців, то пенсії фінансувалися з Державного бюджету. І хоча фонд соціального страхування тоді також був складовою частиною Державного бюджету, він наповнювався не за рахунок загальних податкових надходжень, а з окремого страхового збору (нарахувань на фонд оплати праці) і перебував у віданні профспілок (ВЦРПС).

Упродовж перших 50 років існування радянської влади половина економічно активного населення України (до початку 50-х років - його переважна більшість) взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960 р. в УРСР проживало 5,6 млн. осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 млн. осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі, або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їхніх сімей [10, 11].

Із ухваленням 15 липня 1964 року Закону СРСР “Про пенсії і допомогу членам колгоспів” почала вирішуватися проблема соціального забезпечення і для цієї категорії зайнятого населення. Хоч у першій редакції цей закон охоплював соціальним забезпеченням лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців - 65 років для чоловіків і 60 років для жінок. І лише у 1968 році колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.

Іншим проявом соціальної несправедливості держави щодо пенсіонерів-колгоспників було гарантування їм значно нижчого рівня пенсійного забезпечення, ніж робітникам і службовцям. І лише законом від 1 жовтня 1989 р. була ліквідована відмінність у пенсійному забезпеченні колгоспників, робітників і службовців.

У 1990 p., після ухвалення Законів СРСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” і “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців”, практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах страхування, фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок страхових внесків підприємств, установ, організацій та інших надходжень.

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних.

5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення», але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 р. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього Закону було, що він не враховував демографічного чинника, тобто процесу старіння населення, при створенні пенсійної системи.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої у січні 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи загальнообов'язкового державного соціального страхування». Закладені в Концепції ідеї передбачали поряд з вдосконаленням діючої солідарної пенсійної системи розвиток трьох складових компонентів: обов'язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення у схвалених у квітні 1998 р. Президентом України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарного й приватного пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи, зокрема, 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті Закони України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконалення діючої солідарної пенсійної системи.

Значний внесок у розвиток пенсійних питань та права соціального забезпечення внесли радянські вчені-правознавці: B.C. Андрєєв, В.А. Ачаркан, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, P.I. Іванова, А.Є. Козлов, В.О. Тарасова, Я.М. Фогель та інші відомі юристи. Їхніми зусиллями були розроблені вихідні загальнотеоретичні положення, визначена сфера правового регулювання та юридичні критерії галузі права, що в значній мірі допомагає сучасним українським науковцям цієї сфери розвивати та вдосконалювати право соціального забезпечення незалежної України.

1.2 Поняття пенсій, пенсійна система та види пенсій

У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже пенсія це:

· періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв'язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників [1];

· матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат [2];

· регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим категоріям громадян та їх сім'ям у випадках, передбачених законом із суспільних фондів споживання у зв'язку з їх (або особи, на утриманні якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування [3];

· щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати годувальника, а також за вислугу років [4];

· щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли певного віку [5];

· виплата, що провадиться державою у зв'язку з настанням певної обставини у житті людини, - досягнення певного віку, інвалідності, смерті годувальника [6];

· державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв'язку з їх минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера [7];

· щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також у зв'язку з тривалою професійною діяльністю [8].

Найважливішою організаційною формою системи соціального захисту населення є державне пенсійне страхування. Для цієї системи характерні:

1. “страховий” метод утворення коштів - нарахування на всіх суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які працюють на умовах трудового договору або контракту, страхових внесків і внесення їх до Пенсійного фонду;

2. визначений контингент забезпечуваних працівників, деяких інших громадян і членів їхніх сімей;

3. специфічні види матеріального забезпечення (пенсії, допомоги, компенсації та інші соціальні послуги);

4. керування державними органами.

В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона виявляється у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найважливіших соціальних прав.

Бюджет Пенсійного фонду України - основне джерело фінансування пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “ Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року і Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня 1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб'єктів підприємницької діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю найманих робітників, - 32% від об'єкта оподаткування, а для платників, що працюють на умовах трудового договору (контракту) - 1% від об'єкта оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного бюджету України [42].

Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страхування є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам ст. 46 Конституції України; положенням Концепції соціального забезпечення населення України; Основам законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; Указу Президента України «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні».

Указані документи передбачають зміну пенсійної системи та запровадження пенсійного страхування в Україні [14].

Система пенсійного забезпечення в Україні відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» складається з трьох рівнів [43, ст. 2]:

Перший рівень -- це діюча солідарна система, за рахунок якої виплачуються базові пенсії (фактично йдеться про Пенсійний фонд, що працює за принципом моментальних виплат). Пенсії будуть виплачуватися пенсіонерам за рахунок внесків, що сплачуються сьогоднішніми працюючими. Пенсійний фонд здійснює персоніфікований облік сплати внесків, накопичує внески на індивідуальних рахунках, а також призначатиме й буде виплачувати пенсії. Розмір відрахувань окремого працівника не впливатиме на розмір його майбутньої пенсії. В цьому і полягає основне протиріччя солідарної системи -- працівники не зацікавлені в збільшенні та систематичності своїх внесків до державного Пенсійного фонду.

Другий рівень -- накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень -- система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат установлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх, пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У солідарній пенсійній системі передбачається виплата пенсій за віком, пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника. З накопичувальної обов'язкової системи може виплачуватись довічна пенсія або одноразова пенсійна виплата, а в системі недержавного пенсійного забезпечення особа вправі претендувати на довічну пенсію, пенсію на визначений період або ж одноразову пенсійну виплату [16; 43, ст. 9].

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших випадках передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні, мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за угодами з іншими державами.

В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою [44, ст. 1].

Пенсії бувають трудові і соціальні. Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова пенсія - це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна грошова виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів за умов і в порядку, передбачених законодавством.

До трудових пенсій належать [44, ст.2]:

· пенсії за віком,

· з інвалідності,

· у разі втрати годувальника

· за вислугу років.

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки - при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки - при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років [44, ст.12].

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком - головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком [59].

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та інваліди війни, а також сім'ї загиблих воїнів. Воно виникає з настанням таких умов [44, ст.16]:

· досягнення віку (чоловіками - 55, жінками - 50 років);

· стажу роботи (у чоловіків - 25, у жінок - 20 років) і наявності спеціальної юридичної підстави - участі у бойових діях, а далі інвалідів війни - поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини чи виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням іншого військового обов'язку.

Право на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під час виконання іншого військового обов'язку, або померлих у період військової служби: чоловіки з досягненням 55-річного віку і стажем роботи не менш 25 років; жінки - з досягненням 50-річного віку і стажем роботи не менш 20 років.

Інший вид трудової пенсії - це пенсія з інвалідності. Вона є одним із видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин.

Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України” від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги й захисту [46, ст. 2].

Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються спеціальною інструкцією “Про встановлення груп інвалідності”, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України та узгодженою з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 року.

Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: I, ІІ та ІІІ [44, ст. 24]..

Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з інвалідності залежно від причин інвалідності [44, ст. 23].:

- пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

- пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у зв'язку з інвалідністю, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», -- незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника [43].

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника, якщо втратили джерело засобів для існування.

Згідно з ч.2 ст. 36 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються [43]:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців із дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I--IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, -- до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти -- до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності -- один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, належать особи, зазначені в пунктах 1--3, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів для існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів для існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з утратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Пенсія у зв'язку з утратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї -- 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї -- 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Пенсія у зв'язку з утратою годувальника призначається на весь період непрацездатності, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, -- довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з утратою годувальника, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають, відповідно зі ст. 52 закону України «Про пенсійне забезпечення» [44]:

· окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

· робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;

· водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

· механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення);

· працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

· робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання;

· деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів;

· працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів;

· спортсмени.

Другий вид державних пенсій - це соціальні пенсії. Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.

Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб'єктивною ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років; дітям - у разі втрати годувальника; дітям-інвалідам віком до 16 років [44, ст.93].

На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. 100 процентів мінімального розміру пенсії за віком нараховується інвалідам II групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям, а також одній із осіб, зазначених в пункті "в" статті 37 у разі втрати годувальника. 200 процента ставка мінімального розміру пенсії за віком нараховується інвалідам I групи; матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня" [44, ст.94].

Крім трудових і соціальних пенсій, чинне законодавство встановлює і додаткові пенсії [44, ст.9]. В даний час у межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з трудовими пенсіями в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування через інститут недержавних пенсійних фондів.

З урахуванням цього додаткова пенсія - це форма соціального захисту громадян, яка полягає у добровільному чи обов'язковому перерахуванні обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з наступною щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при досягненні нею відповідного віку.

1.3 Поняття і загальна характеристика пенсійних правовідносин

Пенсійні правовідносини є одним з видів суспільних відносин і особливою формою реалізації права на пенсію. Вони складають найбільшу групу правовідносин з пенсійного забезпечення. Дослідженню проблеми пенсійних правовідносин присвячено ряд монографій, авторами яких є А. Д. Зайкін, Р. І. Іванова, В. А. Тарасова та ін. У загальній теорії права правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонено державою або гарантований і охороняється нею в особі певних органів [21].

Правовідносини складаються, виникають, вимірюються і припиняються під дією правових норм. І так правовими відносинами називають зв'язком між учасниками (суб'єктами) їхні взаємні права та обов'язки, які регулюються нормам права. В загальному пенсійні відносини є правовими відносинами (в іншому виді вони практично не існують), тому що виникають лише за наявності норм пенсійного законодавства.

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносинами, їхньою динамікою. Ця норма глибоко проникає у регулювання правом щодо економічних і матеріальних відносин [22]. Пенсійні відносини належать до категорії матеріальних, майнових відносин, оскільки залежать не лише від правових норм, але насамперед від опосередкованих чи фактичних відносин, матеріальних відносин умов, життєвих обставин чи, як прийнято казати, юридичних факторів, що є окремого передумовою здійснення всіх видів пенсійних правовідносин.

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, передбачена правовою нормою, що викликає виникнення, зміну, припинення правовідносин [23]. Однак у багатьох випадках, в тому числі в галузі пенсійного забезпечення (по кожному з видів пенсій), правовідносини, що виникають на основі не одиночного юридичного факту, а комплексу юридичних фактів, з наявністю яких норми права пов'язують прогрес (виникнення, зміна, припинення) правовідносини, в літературі називаються юридичним фактичним складом. За відсутності такого складу юридичні наслідки не наступають.

До юридичного складу, необхідного для виникнення пенсійних правовідносин можуть включатися такі юридичні фактори, як досягнення громадянином пенсійного віку, інвалідність, смерть годувальника, утриманця, причина інвалідності та причина смерті годувальника, трудовий стаж і вислуга років [11]. Для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку з призначенням пенсії за віком необхідна така сукупність юридичних фактів:

- досягнення певного віку;

- наявність установленої законом тривалості трудового стажу;

- волевиявлення громадянина;

- рішення органу соціального захисту населення про призначення пенсії.

Разом з тим слід зазначити, що роль і значення в юридичному складі юридичних фактів неоднакові. Є факти, яким належить провідна роль у виникненні пенсійних правовідносин (наприклад, смерть годувальника). Тому їх називають провідними, оскільки внаслідок їх настання виникла необхідність регулювання даних відносин. Одночасно той же факт може відігравати різну роль, будучи в одних випадках правотвірним, в інших правозмінювальним і ще в якихось - таким, що припиняє право. Скажімо, смерть пенсіонера за віком є ??фактом, який припиняє пенсійні з ним правовідносини у зв'язку з виплатою пенсії за віком, але цей факт може входити і до юридичного складу, який породжує, наприклад, пенсійні правовідносини у зв'язку з призначенням пенсії на випадок втрати годувальника. Серед юридичних фактів у сфері соціального забезпечення є факти, які відносяться до так званих юридично значимих обставин. Це - інші факти - дії, які включаються в юридичний склад і впливають на рух пенсійних правовідносин. До них зазвичай відносять: факт змісту, причину інвалідності, трудовий стаж, вислугу років і т.п [11].

Для пенсійних правовідносин характерна різноманітність їх видів. Видів пенсійних правовідносин скільки ж, скільки видів пенсій.

Законодавством встановлено чотири види пенсій: за віком, з інвалідності, разі втрати годувальника, а для деяких категорій державних службовців і спеціалістів народного господарства і за вислугу років.

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, характеризуються тим, що їх учасники (суб'єкти) мають певні взаємні права і на них покладено відповідні обов'язки. Відповідні обов'язки прав установлено нормами права [25].

Правовідносини завжди бувають двосторонніми: праву одного суб'єкта (юридичної чи фізичної особи) відповідає обов'язок іншого, і навпаки. З цього випливає що орган який, здійснює пенсійне забезпечення, повинен в строк призначати пенсію.

Характеризуючи пенсійні правовідносини, слід відзначити, що структурні види пенсійних правовідносин поділяються на дві групи:

1) правовідносини з приводу пенсійних видів пенсійного забезпечення (основні чи матеріальні правовідносини);

2) процедурно-процесуальні відносини з установлення юридичних фактів; розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо тільки закон не відніс їх до спорів, що розглядаються в судовому порядку.

З огляду на викладене уявляється необхідним зазначити найхарактерніші головні, типові риси пенсійних правовідносин, що отримали визнання в юридичній літературі:

1) пенсійні правовідносини є такими суспільними відносинами, які можуть існувати лише за наявності норм пенсійного забезпечення;

2) пенсійні правовідносини мають тривалий характер;

3) пенсійні правовідносини, які ряд цивільно-правових відносин, є майновими відносинами;

4) типовою рисою пенсійних правовідносин є застосування до них (у разі забезпечення пенсією за віком, з інвалідності, на випадок утрати годувальника і за вислугу років) принципу диференціації розмірів пенсії;

5) у пенсійних правовідносинах відсутні засади взаємності: обов'язок органа соціального захисту населення і відповідне суб'єктивне право пенсіонера не зумовлене дієш пенсіонера у відповідь на діло органу соц. захисту. На боці органу стоїть обов'язок щодо призначення пенсії, а на боці пенсіонера її отримати за відповідну працю в минулому [24].

Пенсійні правовідносини, як і інші правові відносини, структурно складаються з таких елементів [11]:

- суб'єкти правовідносин;

- об'єкт правовідносин;

- зміст правовідносин.

Одним із суб'єктів конкретних пенсійних правовідносин завжди є громадянин, наділений пенсійною правоздатністю, а іншим - відповідний орган, який здійснює пенсійне забезпечення.

Суб'єктами правовідносин пенсійних можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які займалися певним видом суспільне корисної діяльності. Це можуть бути працівники підприємств і організацій, державні службовці, військовослужбовці, працівники правоохоронних органів, учні, студенти, курсанти навчальних установ та інші категорії громадян, на яких поширюється державне соціальне страхування.

Правове становище кожного громадянина визначається як, загальними, так і більш конкретними можливостями, що надаються йому правовими нормами.

Під пенсійною правоздатністю розуміють здатність громадян набувати суб'єктивне право на пенсію і володіти ним, вступати з конкретні пенсійні правовідносини. Для того, щоб було здійснено суб'єктивне право на пенсію громадяни здійснюють певні дії.

Для визначення кола осіб, які мають право на пенсію, першочергове значення мають певні юридичні факти, необхідні для виникнення та існування пенсійних правовідносин. Таким є досягнення певного віку, настання інвалідності, неповноліття [24].

Іншим суб'єктом пенсійних правовідносин є відповідний державний орган. Найчастіше це - районне (міське) управління праці та соціального захисту населення.

На думку учених, об'єктами правовідносин служать визначені суспільні відносини, інших - речі та інші блага [26].

Під об'єктом права розуміється предмет регулювання, тобто певне коло суспільних відносин, регульованих даним правовими нормами. Об'єктами правовідносин є об'єкти регульованих правом суспільних відносин, тобто зовнішні предмети, на яких спрямовані ці відносини. Такими об'єктами В. С. Андрєєв, наприклад, вважає види суспільних відносин, що виступають у правовій формі. Ними є пенсії, допомоги, послуги та інші види забезпечення. Аналогічну позицію займають вчені І. В. Гущин [27] і А. Д. Зайкін [28]. На наш погляд, їх позиція досить обґрунтована, і ми в основному її підтримуємо, однак вважаємо, що найбільш повно виклав і критично оцінив теорії щодо об'єкта правовідносин Ю. К. Толстой, який стверджує, ніби всякі правовідносини мають свій об'єкт, що їм фактично є суспільні відносини, на які правовідносини впливають [29].

У пенсійних правовідносинах об'єкт має самостійне значення, він не збігається з діями суб'єктів пенсійних правовідносин і існує дня того, щоб сторони пенсійних правовідносин могли реалізувати свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки, на нього спрямоване їх вплив. Отже, об'єктом правовідносин є те, на що спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин. Пенсійні правовідносини, як вже зазначалося, - це майнові відносини, їх об'єктом є пенсія, з якою пов'язані суб'єктивне право пенсіонера і юридичне зобов'язання органу, що здійснює пенсійне забезпечення [24].

За допомогою пенсійних правовідносин індивідуалізується - конкретизується майнова частка пенсіонера в загальному Пенсійному фонді. Цю частку повинен видати (виплатити) пенсіонеру орган пенсійного забезпечення за рахунок коштів, визначених на ці цілі з Пенсійного фонду. До виникнення пенсійних правовідносин пенсія ще не виділена із загальної суми коштів цього фонду, вона не індивідуалізована і не конкретизована щодо майбутніх суб'єктів пенсійних правовідносин. Тому в літературі з пенсійного права правильно зазначається, що з виникненням пенсійних правовідносин ще не з'являється реальний об'єкт, оскільки грошові суми, на них претендує пенсіонер, не виділені із загальної маси фонду як пенсії. Тільки в результаті дій іншого суб'єкта певна сума грошей - пенсія передається пенсіонеру як об'єкт правовідносин. У пенсійних правовідносинах об'єкт має самостійне значення; він збігається з діями суб'єктів пенсійних правовідносин та існує для того, щоби сторони пенсійних правовідносин могли реалізувати свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки; на нього спрямовано їхній вплив [20].

До загального складу пенсійних правовідносин, поряд з іншими зазначеними елементами, входить матеріальне утримання (поведінка суб'єктів) і юридичний зміст (суб'єктивні права та обов'язки), тобто зміст правовідносин становлять права і обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право характеризується трьома основними ознаками:

· видом можливої поведінки правомочного суб'єкта;

· можливість вимагати відповідної поведінки зобов'язаного суб'єкта;

· можливість вдатися у необхідних випадках до сприяння органів влади.

Суб'єктивне право на пенсію - це міра можливої (дозволеної) поведінки, забезпечена державою. Ця можливість, яка складає зміст суб'єктивного права на пенсію, виражається;

а) можливості визначеної поведінки самого суб'єкта права на пенсію правомочного; вимагати визначеної поведінки;

б) можливості суб'єкта права на пенсію як правомочного вимагати визначеної поведінки зобов'язаних осіб органів, які здійснюють пенсійне забезпечення;

в) у можливості суб'єкта права на пенсію звернутися до державних органів (виконавчої влади або суду) за допомогою та захистом свого порушеного права.

Із загальної характеристики пенсійних правовідносин видно, що їх руху сприяють юридичні факти. Це не тільки відмінна ознака, а й основна функція в суспільних відносинах. Юридичні факти чинять активний специфічний вплив на виникнення, зміни та припинення правовідносин. Однак у різних пенсійних правовідносинах їх склад неоднаковий, і роль окремих юридичних фактів у пенсійному забезпеченні також різна.

Дня повноти характеристики їх функцій у пенсійному забезпеченні доцільно, на наш погляд, розглянути їх стосовно до окремих видів пенсійних правовідносин. Одним з таких видів пенсійних правовідносин є пенсійні правовідносини у площині забезпечення пенсії за віком. Вони виникають при наявності юридичних фактів, сукупність яких є фактичною підставою для виникнення даного виду пенсійних правовідносин:

· досягнення пенсійного віку в поєднанні з трудовим стажем зазначеної тривалості;

· волевиявлення громадянина;

· рішення компетентного органу про призначення пенсії.

Досягнення пенсійного віку є таким фактом, з яким законодавець перш пов'язує цей вид пенсійних правовідносин. Він дає і найменування цього виду пенсійного забезпечення (пенсія за віком). Зміст юридичного факту (віку) представляє подія, що виражається в досягненні громадянином пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 - для жінок у пенсійному забезпеченні за віком на загальних підставах). Досягнення встановленого в законі віку - істотна ознака поняття "пенсія за віком".

Установка законодавцем трудового стажу як юридичного факту в пенсійному забезпеченні спрямоване на те, щоб працездатна людина своєю працею протягом певного часу створювала громадський національний продукт. Значення трудового стажу як юридичного факту в пенсійному забезпеченні багатогранне: він (разом з іншими певними юридичними фактами) породжує виникнення низки пенсійних правовідносин, впливає в ряді випадків на основний розмір об'єкта цих правовідносин (по інвалідності, старості, на випадок втрати годувальника), від нього залежить загальний розмір пенсії за віком (більш загально встановленого стажу пенсія збільшується на 1% заробітку за кожний повний рік роботи). Трудовий стаж відносять до таких юридичних фактів, які вимагають спеціального оформлення, тобто наявність трудового стажу породжує певні юридичні наслідки, якщо цей стаж певним чином встановлено. Установка стажу - особлива процедура, що складається з нарахування стажу за певними, передбаченими в законодавстві правилами.

Підставою для виникнення пенсійних правовідносин у зв'язку із забезпеченням інвалідності є юридичний склад, що містить такі елементи:

· наявність однієї з трьох груп інвалідності у поєднанні з її причиною (трудове каліцтво, професійне захворювання і т.д.);

· наявність трудового стажу певної тривалості (щодо пенсійного забезпечення по інвалідності від загального захворювання);

· волевиявлення інваліда та акт відповідного компетентного органу про призначення пенсії по інвалідності.

Пенсійні правовідносини з урахуванням забезпечення на випадок втрати годувальника також виникають на підставі юридичного складу, до якого входять такі юридичні факти: