Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами. Припинення шлюбу відбувається внаслідок:

смерті одного з подружжя, або оголошення його померлим;

розірвання шлюбу.

Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду.

Частиною 3 статті 104 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Однак, якщо один із подружжя помер, у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка у яких немає дітей (тобто неповнолітніх осіб) здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

У статті 107 Сімейного кодексу передбачено підстави розірвання шлюбу в так званому "спрощеному порядку" - в органах РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

визнаний безвісно відсутнім;

визнаний недієздатним;

засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

У даному випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей.

Одночасно з розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішити питання про те, з ким із батьків залишаються неповнолітні діти, а також спори щодо стягнення аліментів на утримання дітей (у випадку якщо сторони не уклали між собою договір про розмір аліментів на дитину, який повинен бути нотаріально Посвідчений) або на одного з подружжя, який є недієздатним, питання щодо спільно набутого майна та інше.

Відповідно до частини 2 статті 110 Сімейного кодексу позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків/коли один із подружжя вчинив злочин, щодо другого з подружжя або дитини, чи батьківство зачатої дитини до досягнення одного року, визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Шлюб вважається припиненим у день винесення відділом РАЦС відповідної постанови про розірвання шлюбу, судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦС, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Звертаємо увагу на те, що реєстрація розірвання шлюбу може провадитись незалежно від строку, що минув після постанови судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності, або винесення постанови про розірвання шлюбу.

Лише після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу колишнє подружжя вправі укласти новий шлюб.

Законодавством надано можливість жінці та чоловікові, шлюб між якими було розірвано, подати до суду заяву про поновлення шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.

У Сімейному законодавстві також введено нове поняття - фіктивне розірвання шлюбу, тобто це таке розірвання шлюбу органом РАЦСу, яке було здійснене подружжям не з метою припинення шлюбних відносин, а з іншою метою, наприклад, одержанням певної матеріальної вигоди обома чи одним із подружжя. Визнання розірвання шлюбу фіктивним відбувається в судовому порядку.

Від припинення шлюбу слід відрізняти визнання шлюбу недійсним. Недійсним вважається шлюб зареєстрований в органі РАЦСу у випадку порушення передбачених законом умов укладення шлюбу.

Висновок. Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст. ст.104-105 СК).

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не порушуючи питання про розірвання шлюбу.

При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу.

Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Дитячий будинок сімейного типу

1. Батьки яких позбавлені батьківських прав, що підтверджується рішенням суду;

2. Які відібрані у батьків без позбавлення батьківських прав, що підтверджується рішенням суду;

3. Батьки яких визнані безвісно відсутніми, що підтверджується рішенням суду;

4. Батьки яких оголошені судом померлими, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органами реєстрації актів цивільного стану;

5. Батьки яких визнані недієздатними, що підтверджується рішенням суду;

6. Батьки яких відбувають покарання в місцях позбавлення волі, що підтверджується вироком суду;

7. Батьки яких перебувають під вартою на час слідства, що підтверджується постановою суду;

8. Батьки яких знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ, пов'язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, що підтверджується ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ про розшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;

9. У зв'язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, що підтверджується висновком медико-соціальної експертної комісії про наявність у батька, матері хвороби, що перешкоджає виконанню ними батьківських обов'язків, виданим у порядку, встановленому МОЗ;

10. Підкинутим, батьки яких невідомі, покинутим в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яких відмовилися забрати з цих закладів батьки, інші родичі, про що складено акт за формою, затвердженою МОЗ і МВС.

Дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, що підтверджується свідоцтвом про смерть кожного з них.

Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи.

Особи, які виявили бажання стати батьками-вихователями, в обов'язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за спеціальною програмою.

Існують також обмеження для кандидатів у батьки-вихователі за віком. Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу проводиться з урахуванням віку батьків-вихователів та дітей, щоб на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу (18 років). Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу розраховано таким чином, щоб до досягнення батьками пенсійного віку дитина могла стати повнолітньою. У разі досягнення пенсійного віку одним з батьків час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків.

Також на заваді створенню дитячого будинку сімейного типу можуть стати вади фізичного чи психічного здоров'я потенційних батьків-вихователів (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства).

Відповідні вимоги висуваються і до членів родини батьків-вихователів. Якщо на спільній житловій площі мешкають члени сім'ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства, то таким батькам буде відмовлено у створенні дитячого будинку сімейного типу.

За вихованцями дитячих будинків сімейного типу зберігаються пільги та державні гарантії, встановлені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження.

Вимоги щодо наявності у батьків-вихователів будь-якої, в тому числі і педагогічної, освіти законодавством не передбачено. Створити дитячий будинок сімейного типу і взяти дітей на виховання може кожен громадянин відповідно до вимог, що викладаються в Положенні про дитячий будинок сімейного типу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564.

Батьки-вихователі несуть відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток вихованців. Вони є законними представниками вихованців у всіх органах, установах та організаціях без спеціальних на те повноважень. Батьки-вихователі не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.

Батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Орган, що ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, позачергово надає батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру, у разі наявності, за нормами, встановленими законодавством. Надане в користування житлове приміщення повинне бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Користування наданим житловим приміщенням здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування службовими приміщеннями.

За згодою сторін угоди дитячому будинку сімейного типу може надаватися у користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу, де розташований будинок, а також транспортний засіб.

Різні питання матеріального та фінансового забезпечення дитячого будинку сімейного типу (проведення у разі потреби поточного або капітального ремонту житла тощо) вирішуються органом, який прийняв рішення про його створення.

Державою прийнято єдиний механізм фінансування дитячого будинку сімейного типу з державного бюджету за принципом "гроші ходять за дитиною".

дитячий будинок шлюб сім'я

Розмір державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку.

Висновок. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=2947-14&p=1239555460954236

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№40-44. - ст.356.

4. Антокольская М.В. Семейное право. - М., 2002. - 333 с.

5. Баранова Л.М. Сімейне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 263 с.

6. Благовісний С.Г. Сімейне право України. - Симферополь: Симгортип, 2006. - 41 c.

7. Бобрик В.І. Сімейне право України (у схемах): Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. - К.: Атіка, 2005. - 157 с.

8. Дзера О.В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - № 1. - С.57-58.

9. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков, 2000. - 396 с.

10. Мазур О.С. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навчання. - К.: Ун-т "Україна", 2005. - 115 с.

11. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України/ За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одіссей", 2006. - 552 с.

12. Ромовська З.Я. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 528 с.

13. Сімейне право України: Підручник/ За заг. ред. B. C. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. - 299 с.

Размещено на Allbest.ru