Поняття та види обставин, що виключають злочинність діянь

Для оцінки ступеня примусу слід ураховувати не тільки об'єктивний, а і суб'єктивний критерій. Тобто, слід оцінити не тільки « засоби», за допомогою яких здійснюється примус (наприклад, небезпечність фізичного насильства або реальність погроз), а і індивідуальні особливості особи, яку примушують. Це можуть бути вік, рівень життєвого досвіду, стан здоров'я тощо. Так неповнолітня особа може оцінювати погрозу як таку, що позбавляє її можливості діяти за своєю волею, а доросла особа не вважати її такою [20, 5].

Спеціальні знання особливо потрібні при встановленні ознак переборного психічного примусу і повинні бути ураховані при кваліфікації дій особи за правилами крайньої необхідності. Вони мають значення для:

- оцінки суб'єктивного сприйняття реальності шкоди, яка може бути заподіяна у випадку невиконання вимог особи, яка примушує;

- оцінки фактичної помилки особи, яка вчиняє діяння внаслідок примусу відносно порівняння

цінності об'єкту, на який вона посягає та об'єкту, якому загрожує особа, що її примушує;

- оцінки наявності перевищення меж крайньої необхідності, ураховуючи суб'єктивне ставлення особи;

- встановлення наявності сильного душевного хвилювання, спричиненого небезпекою для особи, внаслідок якого вона не могла належним чином оцінити відповідність заподіяної шкоди і тієї шкоди, нанесенням якої загрожували.

Таким чином, при здійсненні правової оцінки поведінки особи, яка діяла під впливом психічного примусу обов'язковим є призначення психологічної експертизи, яка б дала відповіді на вказані вище питання.

Слід зазначити, що кримінальне законодавство країн світу по-різному відноситься до фізичного та психічного примусу як обставини, що виключає злочинність діяння. В одних вона чітко зафіксована. До них відносяться Росія, Україна, Білорусь та інші. Це обумовлено як правовими традиціями, так і доктринальними положеннями про свободу волі, у відповідності з якими людина завжди має можливість вибору свободи волі.

Для детального аналізу звертаємо увагу на законодавство іноземних держав. Так, в інших країнах кримінальне законодавство передбачає примус як обставину, що виключає злочинність діяння, але спеціально не розрізняє фізичний або психічний примус. Наприклад, згідно зі ст.122-2 КК Франції не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка діяла під впливом сили або примусу, які вона не могла перебороти[23]. Тобто, термінологічно не розрізняються фізичний та психічний примус. Однак виходячи з тлумачення норми законодавець цієї країни мав на увазі саме два види примусу. Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності виступає відсутність у неї можливості протидіяти примусу до вчинення злочину.

Такий підхід знайшов своє відображення і в кримінальному законодавстві США. Так, згідно з параграфом 309 КК штату Пенсільванія підставою для захисту від кримінального переслідування виступають обставини, коли виконавець здійснив поведінку внаслідок примусу, під впливом застосування протиправної фізичної сили або погрози її застосування до неї або іншої особи, яким, маючи розумну твердість, неможливо було протидіяти.

Якщо особа за недбалістю сама поставила себе в стан, при якому з'явилася можливість бути підданою примусу, то цей параграф не застосовується [21, 163]. Таким чином, в даній нормі сформульовані ознаки фізичного та психічного примусу як обставини, що виключає злочинність діяння. До них належать:

1) наявність примусу у вигляді застосування фізичної сили або погрози її застосування;

2) протиправність дій особи, яка примушує;

3) спрямованість примусу на конкретну особу з метою змусити її вчинити заборонене законом діяння або на інших осіб (родичів, знайомих);

4) неможливість, виходячи з розумної твердості, протистояти примусу;

5) відсутність провокації примусу.

Подібний підхід існує і в кримінальному законодавстві Аргентини. Згідно зі ст.34, не підлягає кримінальної відповідальності той, хто був змушений діяти в результаті застосування до нього непереборної фізичної сили або погрози застосування тяжкої та неминучої шкоди. У цьому випадку також виділяються два види примусу: фізичний та психічний. Але останній, достатньо повно конкретизований. Це повинна бути тяжка і неминуча шкода.

Цікавим є положення загального кримінального законодавства Англії, яке регламентує примус. Слід зазначити, що законодавчо врегульований лише окремий випадок примусу, а саме - примус чоловіком дружини до вчинення злочину. Відповідно до Закону про кримінальну юстицію, 1925 року заміжня жінка, яка вчинила злочин під примусом з боку чоловіка не притягається до кримінальної відповідальності.

Кримінальному покаранню підлягає чоловік. «Такий підхід обумовлений традиціями англійського кримінального права. Тривалий час вважалося, що дружина, яка вчинила злочин за присутності чоловіка, повинна розглядатися не як суб'єкт, а як знаряддя вчинення злочину» [23]. Слід зазначити, що це положення є застарілим. Зараз питання про звільнення дружини від кримінальної відповідальності у разі примусу до вчинення злочину з боку чоловіка вирішується судом присяжних з урахуванням всіх обставин справи.

У кримінальних кодексах інших країн фізичний та психічний примус або прямо не передбачений як обставина, що виключає злочинність діяння (ФРН, Польща, Китай), або передбачений достатньо поверхнево. Так, згідно з п. 6 ст.21 КК Іспанії, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка діяла в стані сильного страху [21, 163]. Такий страх може бути викликаний і фізичним та психічним насильством, які застосовуються до потерпілого.

Отже, проведене дослідження співвідношення фізичного та психічного примусу із іншими обставинами, що виключають злочинність діяння, а також понять «примус» і «насильство» дало змогу дійти висновку про самостійність кримінально-правового значення примусу, а також встановити ознаки, які допомагають правозастосовувачу відмежувати примус від необхідної оборони, крайньої необхідності, виконання наказу або розпорядження, а також від випадків, коли насильство, яке застосовується особою, є самоціллю і не може бути констатоване як примус. При здійсненні правової оцінки поведінки особи, яка діяла під впливом психічного примусу обов'язковим є призначення психологічної експертизи, яка б дала відповіді на необхідні питання.

ВИСНОВКИ

Таким чином, дана курсова робота присвячена дослідженню питання про обставини, що виключають злочинність діянь, а саме необхідна оборона, крайня необхідність і фізичний та психічний примус.

Перший розділ присвячено поняттю та видам обставин, що виключають злочинність діянь. Провівши дослідження ми встановили проблематику даного питання на сьогоднішній день. Було проаналізовано низку видань відомих юристів у даній галузі, приведено їхні розуміння даного питання та висвітлення власної думки. Як було зазначено, чинний Кримінальний кодекс України наводить вичерпний перелік обставин, що виключають злочинність діяння, це - необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Дані обставини мають спільні ознаки та за формою правомірних вчинків поділяються на три групи.

У другому розділі проведено дослідження необхідної оборони, як обставини, що виключає злочинність діянь. Законодавча норма даного питання представлена у ст.36 КК України. Право на необхідну оборону є самостійним і невід'ємним правом громадянина і не носить субсидіарного характеру. Визначено, що головною особливістю необхідної оборони є те, що вона передбачає, з одного боку, порушення прав іншої сторони, що викликає на захист, а з другого, ця оборона дійсно необхідна (іншими словами - вона вимушена), тобто така оборона, коли людина поставлена в необхідність захищати своє право сама без сторонньої допомоги. Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. 3 ст.36 КК визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Для детального аналізу наведена законодавча характеристика необхідної оборони на рівні іноземних держав.

Крайня необхідність, як обставина, що виключає злочинність діянь, досліджена у третьому розділі. Право особи на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є її субсидіарним (додатковим) правом. Ним особа може скористатися лише в тому разі, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки. Ознаки діяння, що вчинюється в стані крайньої необхідності, характеризують:

1) його мету;

2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди;

3) характер дій;

4) своєчасність заподіяння шкоди;

5) межі заподіяння шкоди.

Встановлено, що виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що зумовлена обстановкою, за якої особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує.

У четвертому розділі досліджено фізичний та психічний примус. Фізичний або психічний примус виключає відповідальність особи за вчинене нею небезпечне діяння, оскільки сила такого примусу позбавляє особу можливості керувати своїми вчинками. На нашу думку, примус може бути лише психічним. Він може бути підкріплений фізичним насильством. Але якщо має лише насильство, то це не фізичний примус, а саме фізичне насильство. Дане питання досліджувалося і на міжнародному рівні, таких країн, як Франція, США. Англія, ФРН, Польща, Китай та Іспанія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Верховна Рада України від 28.06.1996 №254к/96-ВР

2. Кримінальний кодекс України. Верховна Рада України від 05.04.2001 №2341-ІІІ

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» №1 від 26 квітня 2002

4. Баулін Ю.В. Обставини, що виключають злочин-ність діяння // Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ні.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Та ція. - 4-те вид., переробл. і доповн. - Х.: Право, 2010.

5. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния/ Ю.В. Баулин. - Х.: Основа, 1991. - С. 43.

6. Беніцький А.С. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. - К.: Істина, 2011. - С. 634.

7. Кадников Н.Г. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Учеб. пособие. - М., 1998. - 48 с.; Кауфман М. А. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: Лекция. - М., 1998. - С. 4-5.

8. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. комент. / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гав риш та ін.; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 6-те вид., доповн. - Х.: Одіссей, 2012. - С. 140-144.

9. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / [Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько, О.О. Дудоров та ін.]. Вид. 5-те, переробл. та доповн.] / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. - К.: Атіка, 2009. - 408 с.

10. Коробенко В.М., Останін В.О. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник/ [Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.]: Вид. 2-ге, переробл. Та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Климента. - К.: Правові джерела, - 432 с.

11. Хряпінський П.В. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. / П.В. Хряпінський. - Суми: Университетская книга, 2009. - 687 с.

12. Андрушко П.П. Кримінально-процесуальне значення крайньої необхідності та інших обставин, що виключають злочинність діяння // Наука і Практика. Адвокат. - 2011. - №3 (126). - с. 9-20.

13. Баулін Ю.В. Обставини, що виключають злочинність діяння. - Вісник Асоціації кримінального права України, 2014, №1(2). - с. 133-149.

14. Лісова Н. Інститут кримінальних проступків та обставини, що виключають злочинність діяння: огляд сучасних досліджень/ Н. Лісова// Науковий часопис Національної академії прокуратури України. - 2014. - №1. - С. 92-99.

15. Лісова Н. Склад діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності.// Вісник Національної академії прокуратури України. - 2011. - №2. - с. 60-64.

16. Птащенко Д.С. Деякі особливості нормативної регламентації уявної оборони в кримінальному праві України. Часопис Київського університету права - 2013. - №2. - с. 348-351.

17. Рощина І.О., Гудзь С.Д. Необхідна оборона як обставина, що виключає злочинність діяння: національний та міжнародний аспекти // Юридичний вісник. - 2013. - №3 (28). - с. 155-158.

18. Рунов В.Ю. Співвідношення примусу з іншими суміжними кримінально-правовими поняттями// Часопис Київського університету права / - 2013. - №1. - с. 288-292.

19. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. - К.: Юристконсульт, 2006. - 1048 с.

20. Хомич Т.М. Поняття насильства і примусу та їх співвідношення.// Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". - 2012. - №2(6). - с. 17.

21. Храмцов О.М. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння (національний та міжнародний аспекти).// Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна №1062. Серія «ПРАВО». - 2013.- №14. - с. 162-165.

22. Якимець Т. Розвиток інституту крайньої необхідності в кримінальному праві Т. Якимець // Право України. - 2007. - №9. - С. 113-117.

Размещено на Allbest.ru