Боротьба з тероризмом в Україні

Тут доречно згадати нащодавній замах на відомого догхантера і менш відомого адвоката Олексія Святогора, який відбувся у Дніпровському районі міста Києва 13 січня 2017 року. Невідомі підклали вибухівку у поштову скриньку потенційної жертви, в результаті лише дивом не постраждав рідний брат адвоката, який вирішив перевірити пошту. Олексій Святогор вважає вчинені щодо нього дії терористичним актом лише з тієї підстави, що для його «ліквідації» обрано спосіб, небезпечний для життя багатьох людей. На думку автора, правоохоронці правильно кваліфікували дії невідомих осіб як замах на вбивство (ст.15, ч.1 ст.115 КК України), хоча про можливість розглядати такий спосіб позбавити життя потерпілого, небезпечний для життя багатьох осіб, а даному випадку говорити цілком слушно. Натомість, враховуючи кількість обурених скандальною діяльністю О.Святогора осіб та чисельність вже скоюваних щодо нього замахів, в даному випадку немає жодних підстав вважати, що метою злочинців було залякати населення та змусити органи влади вдатися до тих чи інших дій (терористичний акт), а не залякати або навіть вбити цілком конкретну людину, хоча і доволі небезпечним для інших осіб способом.

Аналогічні відмінності існують також між терористичним актом і політичними убивствами, а також вбивствами «на замовлення». Якщо смерть людини, яка відбулася в результаті вчинення терористичного акту, є засобом створення обстановки страху, напруженості й одночасно засобом впливу на третіх осіб, то політичне або замовне вбивство без елементів тероризування є засобом вирішення певних питань самим фактом його вчинення; тут немає необхідності у спонуканні когось до чогось, усе вирішується в результаті самого настання наслідку.

Відмежування терористичного акту від посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) також є необхідним, адже за об'єктивною стороною посягання на життя державного чи громадського діяча може бути способом вчинення терористичного акту. Однак, оскільки чинна редакція ст.258 КК України не передбачає такого способу вчинення терористичного акту, в даному випадку має відбуватися кваліфікація за сукупністю злочинів. Така ситуація, на думку автора, є абсолютно неправильною, адже посягання на життя однієї конкретної особи, хоча б і відомої або займаючої високу посаду, є аж нічим не більш суспільно небезпечним, аніж, скажімо, вчинення вибуху в людному місці.

Виокремлення ж злочину, передбаченого ст.112 КК, може здійснюватися за ознакою відсутності у діях винних осіб наміру порушити громадську безпеку, залякати населення чи досягти іншої мети, притаманної терористичному акту.

Відмінність цих злочинів один від одного полягає і у моменті закінчення злочину. Посягання на життя державного чи громадського діяча є злочином з усіченим складом і визнається закінченим з моменту замаху на вбивство. Терористичний акт є злочином з формальним складом, і його об'єктивну сторону утворює сукупність дій, що порушують громадську безпеку і визначають мету такого порушення.

З суб'єктивної сторони, мета вчинення терористичного акту є більш широкою порівняно з метою вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча. У разі посягання на життя державного чи громадського діяча протиправний вплив на його діяльність чи помста за таку є єдиною метою вчинення злочину, при терористичному акті - альтернативною.

Крім того, вчинення при терористичному акті, наприклад, вибуху з метою перешкоджання або помсти державному чи громадському діячеві не завжди пов'язане з посяганням на його життя і супроводжується, як правило, висуванням нових вимог [69, с. 93].

Частина 1 ст. 228-4 КК України передбачає відповідальність за погрозу вчинити викрадення радіоактивних матеріалів. Відмінність від тероризму можна провести за формою вираження цієї погрози. Так, при тероризмі погроза має демонстративний характер, вона висувається для створення обстановки жаху, пригніченості; тим часом коли у суміжному складі погроза може бути як публічною, так і вираженою у формі конфіденційного повідомлення особі чи обмеженому колу осіб.

Іноді виникають проблеми також у відмежування терористичного акту від вчинення загальнонебезпечних дій на ґрунті хуліганських спонукань. Основна відмінність тут полягає в мотивації та меті злочинного посягання. Хуліганський мотив полягає в прагненні винного відкрито протиставити себе, свою поведінку громадському порядку, суспільним інтересам, показати свою зневагу до навколишніх, виявити цинізм, жорстокість, зухвалість, вчинити буйство та бешкетування, показати грубу силу й у такий спосіб познущатися над беззахисними. У цій частині хуліганський мотив значною мірою схожий з терористичною спрямованістю діяння, але, на відміну від актів тероризму, для яких є характерною мотиваційна конкретність і визначеність, хуліганським спонуканням властива певна легковажність і незначність. Ця легковажність мотивації зумовлює і неясність мети хуліганських дій, на підставі чого у літературі робиться висновок про певне злиття мотиву та мети вчинення хуліганства, бо мета хуліганських дій полягає в самому вчиненні цих дій, тоді як при вчиненні терористичного акту самі по собі насильницькі дії не є самоціллю, а виступають засобом породження у суспільстві стану страху та досягнення мети схиляння суб'єктів впливу до задоволення інтересів терористів.

Зокрема, звертаючи увагу на можливість використання в момент учинення хуліганських дій вибухових речовин чи вибухових пристроїв, О.А.Івахненко цілком справедливо зазначає, що такого роду вибухи вчиняються «просто так», «заради хохми» і не мають ніякої іншої цільової спрямованості, тобто якщо при використанні вибухових речовин чи вибухових пристроїв із хуліганських мотивів діяння закінчується самим фактом вчинення вибуху, то при вчиненні вибухів терористичної спрямованості самий вибух є лише початковим етапом, за рахунок якого винні особи прагнуть породити у суспільстві стан страху та змусити суб'єктів впливу (державу, міжнародну організацію, фізичну або юридичну особу) до певних вигідних для терористів дій та рішень [59, с.75-77].

Певні спільні ознаки терористичний акт має і з вимаганням. Базове поняття вимагання наведене в диспозиції статті 189 КК України: вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання). Втім, КК України містить ще сім складів злочинів, що пов'язані з вимаганням:

- викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радиактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.262);

- викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.308);

- викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст.312);

- викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (ст.313);

- прийняття пропозиції, обіцянки або одержання працівником підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, або особою, яка працює на користь підприємства, установи чи організації, неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник на підприємстві, в установі чи організації, або у зв'язку з діяльністю особи на користь підприємства, установи чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи, поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч.4 ст.354);

- викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст.357);

- прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднані з вимаганням неправомірної вигоди (ч.3 ст.368).

У науці кримінального права вимагання відносять до злочинів з ознаками тероризування [43, с.87-157; 48, с.131-135; 52, с.7-22], в зв'язку з чим і виникає необхідність відмежовувати їх від терористичного акту.

Як зазначається в юридичній літературі, сутність терористичного акту зводиться до залякування, переслідування, створення умов страху. Тероризування в даному випадку полягає в тому, що:

1) насильницькі та інші дії винного не є самоціллю, а слугують засобом досягнення інших цілей;

2) обстановка страху виникає не сама собою як наслідок вчиненого діяння або суспільного резонансу, а цілеспрямовано створюється винним в розрахунку на її сприяння у досягненні кінцевої мети в якості засобу спонукання до прийняття або відмови від прийняття будь-якого рішення в інтересах винного або інших осіб;

3) досягнення кінцевого результату здійснюється не за рахунок дій самої винної особи, а за рахунок дій тих осіб (фізичних або юридичних), стосовно яких спрямований залякувальний вплив;

4) насильницькі та інші злочинні дії можуть бути спрямовані проти одних осіб (як фізичних, так і юридичних), а досягнення кінцевих цілей винного здійснюється за рахунок дій третіх осіб (як фізичних, так і юридичних), але, можливо, і спрямованість дій і досягнення кінцевого результату пов'язуватимуться у винного з однією й тією ж особою [52, с.7-22].

У вимаганні ж тероризування має дещо інші ознаки:

1) вимагання - це корисливо-насильницький злочин (наприклад, стаття 189 КК України міститься в розділі VІ - «Злочини проти власності»; інші перелічені вище злочини, поєднані з вимаганням, також передбачають корисливий мотив або інші особисті інтереси). Важливою ознакою вимагання, є те, що застосування погрози насильством, обмеженням прав, свобод або законних інтересів, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі бажали зберегти у таємниці, виступають засобом досягнення мети - отримання винним чужого майна чи права на майно, або вчинення на його користь будь-яких дій майнового характеру;

2) при вимаганні винний цілеспрямовано викликає страх у потерпілого, розраховуючи що це сприятиме досягненню його кінцевої мети. Застосовуючи погрози насильством, обмеженням прав, свобод або законних інтересів, пошкодженням чи знищенням майна, розголошенням відомостей злочинець намагається спонукати потерпілу особу до прийняття рішення передати йому майно, право на майно, що йому належали чи перебували у його віданні, або вчинити будь-які дії майнового характеру на свою користь, або утриматись від повернення таких майнових благ;

3) реалізація кінцевої мети при вимаганні можлива лише за рахунок дій потерпілої особи, і саме для спонукання особи винний застосовує погрозу (насильство);

4) при вимаганні погроза насильством, обмеження прав, свобод або законних інтересів, пошкодження чи знищення майна, розголошення відомостей пов'язуватимуться у винного з однією й тією ж особою, але, можливо, що спрямованість дій і досягнення кінцевого результату можуть бути спрямовані проти одних осіб, а досягнення кінцевих цілей винного здійснюється за рахунок дій третіх осіб (як фізичних, так і юридичних).

Отже, вимагання належить до злочинів з ознаками тероризування. Як вказує В.П.Ємельянов, такі злочини за своєю конструкцією є неоднаковими і розрізняються у залежності від того, наскільки в конструкціях цих складів злочинів виражені ознаки тероризування [48, с.87-88]. Автор поділяє ці злочини на три групи:

- перша група - це склади злочинів, у яких тероризування, як властивість діяння, виражена в обов'язкових ознаках складу злочину, тобто, воно передбачене безпосередньо у самому складі злочину, і його відсутність у діянні означає й відсутність ознак даного складу злочину;

- друга група - це склади злочинів, у конструкції яких ознаки діяння з елементами тероризування виражені факультативно;

- третя група - це склади злочинів, що передбачають відповідальність за діяння, які в окремих випадках та за певних обставин можуть набувати характер тероризування [48, с.87-98].

Вимагання в будь-якому з перелічених вище складів злочину слід віднести до першої групи, оскільки у цих злочинах тероризування, як властивість діяння, безпосередньо виражене у самому складі злочину.

Порівнюючи терористичний акт та вимагання, як злочин з ознаками тероризування, можна виділити як спільні риси, так і відмінності у цих кримінально-правових категоріях.

Так, загальною ознакою для вимагань та терористичного акту є, власне, ознака тероризування. Її сутність полягає у цілеспрямованому створенні винним стану страху і прагнення за рахунок створення обстановки страху впливати, спонукати [52, с.15].

Разом із тим, на відміну від терористичного акту, при вимаганні стан страху створюється на індивідуальному рівні, з явним прагненням винної особи не набути широкого розголосу, у той час як при терористичному акті такий стан створюється на загально соціальному рівні.

Як зазначається у літературі, залякувальний вплив при тероризуванні може задаватися не тільки за допомогою насильства або погрози насильством, але і за допомогою ненасильницьких дій, або погрози такими [52, с.15]. Як злочин з ознаками тероризування, вимагання має погрозу розповсюдження відомостей, обмеження прав, свобод або законних інтересів, що не носять характеру загальної небезпечності. При терористичному акті погроза зводиться до вчинення загальнонебезпечних дій.

Слід зазначити, що при вчиненні вимагання, як злочину з ознаками тероризування, залякування відбувається безпосередньо щодо тих осіб, від яких залежить виконання вимог винних і не торкається інтересів тих, хто взагалі не має відношення до конфлікту, тоді як при вчиненні терористичного акту залякувальний вплив на тих, від кого залежить прийняття або неприйняття рішення, справляється за допомогою залякування населення або окремої його частину, тобто за допомогою залякування значної маси людей (невинних жертв), які не мають ніякого відношення до сутності конфлікту.

Якщо вимагання буде вчинятися з претензією на широкий розголос, спрямовуватиметься на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття певного рішення або відмови від нього, то воно стане терористичним злочином. За цією ознакою воно набуде ознак терористичного акту.

Підсумовуючи наведене, можна виділити суттєві недоліки, які виділяють науковці у складі терористичного акта, передбаченого ст.258 КК України. Передусім у даному складі такі ознаки, як «залякування населення» і здійснення «впливу», передбачаються не у взаємозв'язку та взаємообумовленості, а в альтернативному порядку, з чого виходить, що є можливим терористичний акт із залякуванням населення, але без впливу на кого-небудь, так само як із впливом на кого-небудь, але без залякування. Така конструкція не відповідає дійсності та уявленням про тероризм, виробленим сучасною наукою, згідно з якими без обох вказаних властивостей тероризму бути не може. Тому в складі відповідного злочину залякування населення повинно передбачатися не як альтернативна, а як конструктивна ознака, адже в інакшому випадку цим складом охоплюються численні діяння, які повинні кваліфікуватися за іншими статтями КК, тобто цей склад став всеохоплюючим і всепоглинаючим настільки, що переважна більшість злочинів повністю підпадає під ознаки складу терористичного акту. Так, під ознаку «вчинення... інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків... з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій», без ознаки «залякування населення», підпадають усі злочинні діяння з елементами примушування, протидії, перешкоджання (вимагання, протидія законній підприємницькій діяльності, погроза судді або працівнику правоохоронного органу, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тероризування в установах виконання покарань засуджених, погроза або насильство щодо захисника тощо).

З іншого боку, якщо згрупувати такі ознаки терористичного акту, як «вчинення... інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної матеріальної шкоди чи настання інших тяжких наслідків... з метою... залякування населення», то за відсутністю такої альтернативно передбаченої ознаки, як здійснення «впливу» на когось, під ознаки складу терористичного акту також підпадає багато діянь, які зазвичай кваліфікуються за такими статтями КК, як хуліганство, різні види погроз тощо.

Щоб склад терористичного акту був дійсно точним, науково вивіреним і не конкурував би з багатьма іншими складами злочинів, він повинен містити у нерозривній єдності такі ознаки, як спрямованість указаних у ньому насильницьких дій на залякування населення і мету впливу - спонукання суб'єктів впливу до прийняття рішень, в яких зацікавлені терористи. кримінальний законодавство злочин тероризм

Крім того, необхідно усунути низку технічних недоліків, що мають місце у чинній редакції ст.258 КК України.

Перш за все, явно зайвою деталізацією у чинній конструкціії складу злочину є вказівка на мету «порушення громадської безпеки». Дійсно, оскільки ст.258 КК міститься у розділі IX Особливої частини КК, що має назву «Злочини проти громадської безпеки», така мета є і без того очевидною, адже саме громадська безпека є об'єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі. Оскільки в жодному з інших складів злочинів, віднесених до зазначеного розділу КК, про мету порушення громадської безпеки жодним чином не згадується, то зроблене для терористичного акту виключення за принципом «масло масляне» позбавлене будь-якого юридичного сенсу. Крім того, в такому випадку відбувається змішування об'єкту злочину та мети, яка, як відомо, характеризує суб'єктивну сторону.

Зауваження викликає є вказівка на мету «провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення», оскільки ці обставини мають значення для терористів не як самоціль, а як засіб досягнення мети «впливу». Немає потреби визначати метою терористичного акту і «привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)», адже «привернення уваги» для терористів є не самоціллю, а способом впливу на тих, хто може врахувати їхні інтереси. Привернення уваги - лише один з етапів здійснення впливу, а тому ця ознака не потребує виділення у самостійну ознаку терористичного акту.

Спірною є й необходність вказівки у диспозиції ст.258 КК на наслідки, оскільки такі діяння, як вибухи, підпали чи інші загальнонебезпечні дії, з неминучістю створюють небезпеку для життя чи здоров'я людини, заподіяння значної матеріальної шкоди чи настання інших тяжких наслідків.

Застосування зброї як об'єктивна ознака терористичного акту також не сприяє, а лише заважає відокремити його від багатьох інших складах насильницьких злочинів і, при цьому, жодним чином не характеризує терористичне діяння як таке.

Невдалою виглядає і словосполучення «а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою», зазначене наприкінці статті, простіше було б напочатку диспозиції слова «вчинення» замінити словами «вчинення або погроза вчинення».

Крім того, із складу злочину, передбаченого ст.258 КК, необґрунтовано «випадає» конкретна фізична особа як мождивий адресат впливу при вчиненні терористичного акту. По-перше, в реальному житті можливі терористичні акти зі зверненням до конкретної фізичної особи (політика, бізнесмена), тим часом коли формально вони не підпадають під дію ст.258 КК України. По-друге, це суперечить чинному кримінальному законодавству та міжнародним конвенціям, які містять перелік адресатів впливу стосовно інших злочинів терористичної спрямованості. Так, у ст.147 КК (захоплення заручників) і ч.1 ст.266 КК (погроза вчинити викрадення радіоактивних матеріалів) у точній відповідності до міжнародних стандартів серед адресатів впливу вказується також і фізична особа.

1. Незважаючи на виявлену у КК України тенденцію до більш глибокої диференціації кримінальної відповідальності за терористичний акт шляхом використання кваліфікуючих ознак, можна констатувати відсутність єдиної концепції їх нормативного урегулювання в кримінальному законодавстві.

При конструюванні певних кваліфікуючих ознак не врахована їх відповідність іншим нормам КК України, зокрема, положенням Загальної частини, що визначають форми співучасті. Крім того, при закріплені кваліфікуючих ознак складу злочину не зведено до мінімуму використання оціночних категорій.

Деякі кваліфікуючі ознаки мають певну схожість щодо своєї конструкції і закріплення між собою та відповідними ознаками інших злочинів, але уніфікації термінології та впорядкування потребує весь комплекс кваліфікуючих ознак, закріплених у КК України. Таким чином, усунення даного типу недоліків у одній статті чи одному розділі кримінального закону не є достатньою мірою. Слід використовувати єдиний сисмематизуючий підхід до кримінального законодавства, який має грунтуватися на наукових розробках кваліфікуючих ознак окремих злочинів та груп злочинів і, крім того, враховувати зарубіжний досвід та загальноприйняті в міжнародно-правових актах, згоду на обов'язковість яких на території України, надано Верховною Радою України, терміни і поняття.

2. Терористичний акт має багато спільних рис із цілою низкою інших насильницьких злочинів, передбачених різними розділами КК України. Разом з цим, чинне формулювання диспозиції ст.258 КК України не повною мірою відбиває в ознаках цього складу злочину ті властивості, що притаманні саме терористичному акту в реальній дійсності, в результаті чого чітке відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів не завжди вдається зробити.

Висновки

В дипломній роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень щодо комплексного дослідження кримінальної відповідальності за терористичний акт, на підставі чого отримано такі науково обґрунтовані висновки:

1. Встановлено, що загроза тероризму в Україні існує на протязі всієї історії незалежності нашої держави, що зазначалося багатьма науковцями та підтверджувалося серйозними і фундаментальними дослідженнями. Однак, зштовхнувшись з масштабною терористичною агресією, яка відбулася з боку Росії, Україна виявилася абсолютно не готовою до цього ані з практичної, ані із законодавчої точки зору. Така ситуація потребує від керівництва держави вжиття невідкладних та ефективних заходів задля протидії терористичним проявам, що, в тому числі, має стосуватися законотворчої діяльності. Доведено, що застосування терміну «антитерористична операція» до стану військового конфлікту перешкоджає як вдосконаленню законодавчої бази щодо боротьби з тероризмом, так і практичній діяльності правоохоронних органів, які змушені розслідувати як терористичний акт чи не кожний обстріл наших позицій озброєними бойовиками, замість того, щоб спрямувати увагу на боротьбу із справжнім тероризмом, що має дещо інші ознаки.

2. З'ясоване значення понять тероризму, терору та терористичного акту, встановлені ознаки, що розмежовують ці явища. Виявлено проблему неповного усвідомлення законодавцем різниці між тероризмом, як багатогранним явищем, і терористичним актом, як одним з елементів тероризму.

3. Розглянуто проблему тероризму в історичному розвитку, з'ясовано, тероризм як кримінальне явище вже багато століть являє собою глобальну загрозу для людства, яка з часом лише зростає, а, отже, тероризму як міжнародній проблемі можна протидіяти лише шляхом стійкого усеосяжного підходу, включаючи активну участь і співробітництво всіх держав, міжнародних і регіональних організацій, а також шляхом активізації зусиль на національному рівні.

4. Встановлено, що з точки зору ефективної протидії терористичним загрозам на національному грунті, яка вимагає вироблення чіткої концепції та стратегії, чинне антитерористичне законодавства України, зокрема, ст.258 КК, абсолютно не відповідає рівню загрози, яку несе в собі терористичний акт, причому це стосується всіх без виключення елементів складу відповідного злочину.

5. Доведено, що віднесення терористичного акту до злочинів проти громадської безпеки нівелює рівень суспільної небезпеки даного виду злочину, адже насправді безпосереднім об'єктом терористичних актів на сучасному етапі є національна безпека України як на зовнішньому, так і на внутрішньому рівні: політичний режим, державний устрій, територіальна цілісність держави - це те, на що в дійсності посягають терористи. Крім того, в роботі обгрунтовано доцільність виокремлення в Кримінальному кодексі спеціального розділу, цілком присвяченого тероризму, до якого доречно було б додатково включити такі діяння, як міжнародний тероризм, державний тероризм, пропаганда і поширення ідеології тероризму тощо.

6. Сформульовано докази недоцільності конкретизації в об'єктивній стороні терористичного переліку дій, за допомогою яких вчиняються відповідні злочини, адже ці способи постійно змінюються та вдосконалюються, йдучи подібним шляхом, законодавець завжди відставатиме від злочинців.

7. Визначено потребу включення до конструкції норми, що встановлює відповідальність за терористичний акт, додатково до загального суб'єкта, ще й спеціального, яким мають бути визнані особи, які займають вищі посади в державі (як у власній, так і в іноземній), адже державний тероризм - це окреме явище, яке характеризується більш високою суспільною небезпекою.

8. Запропоновано визнати терористичний акт злочином проти національної безпеки та дати йому таке визначення: «застосування чи погроза застосування насильства або інших загальнонебезпечних дій, які створюють загрозу національній чи міжнародній безпеці, життю чи здоров'ю невизначеного кола осіб, спричинення майнової шкоди або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою, дестабілізацію, залякування чи пригнічення суспільства, з метою досягнення політичних, націоналістичних, ідеологічних або релігійних цілей».

9. Констатовано відсутність єдиної концепції в кримінальному законодавстві щодо чіткої диференціації кримінальної відповідальності за терористичний акт шляхом використання кваліфікуючих ознак: деякі з них не відповідають іншим нормам КК України, деякі містять оціночні категорії, що є неприпустимим в кримінальному праві, а деякі за своєю конструкцію є надто подібними до ознакам інших злочинів. За таких обставин встановлено, що уніфікації термінології та впорядкування потребує весь комплекс кваліфікуючих ознак, закріплених у КК України, адже усунення недоліків в одній статті чи одному розділі кримінального закону не вирішить проблеми. При вдосконаленні кримінального законодавства слід використовувати єдиний сисмематизуючий підхід та враховувати зарубіжний досвід та загальноприйняті в міжнародно-правових актах терміни і поняття.

10. Визначено, що терористичний акт має бугато спільних рис із цілою низкою інших насильницьких злочинів, передбачених різними розділами КК України, тим часом коли чинне формулювання диспозиції ст.258 КК України не повною мірою відбиває в ознаках цього складу злочину ті властивості, що притаманні саме терористичному акту в реальній дійсності, в результаті чого чітке відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів не завжди вдається зробити.

Список використаних джерел

1. Акімов М.О. Захоплення заручників: особливості кримінальної відповідальності за законодавством країн близького та далекого зарубіжжя // Боротьба з організованою злочинністю та корупцією» - 2003. - №7.

2. Андрушко П.П. Щодо законодавчого формулювання складу злочину «Тероризм» // Актуальні проблеми держави та права: Збірник наукових праць. Вип.8. - Одеса: Юридична література, 2000. - 76-78 с.

3. Антипенко В.Ф. Теории мирового развития и антитеррористическое право. Логика сопрягаемости [Текст] / В.Ф.Антипенко. -- К.: СБУ. Ин-т оперативной деятельности и гос. безопасности, 2007. -- 440 с.

4. Антипенко В.Ф. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) [Текст] / В.Ф.Антипенко // Право України. -- 1999. -- № 2. -- С. 92--95.

5. Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика [Текст] / В.Ф. Антипенко. - К.: НБУВ, 1999. -- 60 с.

6. Антонов А.Д. Теоретические основы криминализации и декриминализации [Текст]: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / А. Д. Антонов; МГУ. -- М., 2001. -- 182 с.

7. Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование [Текст] / Ю.М.Антонян. -- М.: Щит-М, 1998. -- 306 с.

8. Багрій-Шахматов, Л. В. Методи боротьби с тероризмом. Погляд світового співтовариства [Текст] / Л.В.Багрій-Шахматов, С.С.Яценко // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ „Проблеми людини”; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С. 338--343.

9. Бажанов М.И. О различных трактовках некоторых признаков объективной стороны преступлений в науке уголовного права [Текст] / М.И.Бажанов Проблеми законності: республік. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В.Я.Тацій. -- Х., 1999. -- Вип. 40. -- С. 145--155.

10. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Часть Общая [Текст]: конспект лекций. -- Днепропетровск: Пороги, 1992. -- 168 с.

11. Балгат Д., Балан О. Понятие, причины и классификация терроризма / Міжнарод, конф. «Терроризм і національна безпека України». - К., 2003.

12. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і переробл. / В.В.Бедь. - К.: МАУП. - 436 с.

13. Бердюк В.І. Використання оперативно-розщукових заходів у протидії тероризму [Текст] / В.І.Бердюк // Наука -- 2009: Теоретичні та прикладні дослідження: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (23--24 квітня 2009р.). -- Черкаси: СУЕМ, 2009. -- С. 64.

14. Бова А.А. Транснаціональна організована злочинність (за матеріалами ООН) [Текст] / А.А.Бова // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ „Проблеми людини” ; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С. 227--238.

15. Богданов О.П. Навчальна програма дисципліни «Сучасні проблеми боротьби з тероризмом» (для бакалаврів, спеціалістів). -- К.: МАУП, 2004. -- 12 с.

16. Большой энциклопедический словарь [Текст] / гл. ред. А.М.Прохоров. -- Изд. 2--е, перераб. и доп. М.: Большая Рос. энцикл.; СПб.: Норинг, 2004. -- 1456 с.

17. Бондаренко Н.О. Боротьба з тероризмом: кримінально-правові питання [Текст] / Н.О.Бондаренко // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ „Проблеми людини”; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С. 441--443.

18. Борисов В.І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони [Текст] / В.І.Борисов // Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнар. наук. конф. (Харків, 13--14 грудня 2002 р. / упоряд. М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. -- Х.: Право, 2003. -- С. 287--289.

19. Бриллиантов А. Вопросы соучастия при квалификации содействия террористической деятельности [Текст] / А.Бриллиантов // Уголовное право. -- 2008. -- № 3. -- С. 25--30.

20. Будиянский Н.Ф. Корни и психология террора // Социально-правовые аспекты терроризма [Текст] / Н.Ф.Будиянский, Ю.Р.Недоступ / под ред. С. В. Кивалова, В. Н. Дремина. -- Одесса: Феникс, 2003. -- С. 211--219.

21. Бурковская В.А. Уголовное преследование терроризма [Текст]: монографія / В.А.Бурковская. Е.А.Маркина, В.В.Мельник, Н.Ю. Решетова. -- М.: Изд-во Юрайт, 2008. -- 160 с.

22. Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права [Текст] / Р.В.Вереша. -- К.: Атіка, 2005. -- 464 с.

23. Владимиров В.А. Советская уголовная политика и ее отражение в действующем законодательстве [Текст] / В.А.Владимиров, Ю.И.Ляпунов. -- М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1979. -- 130 с.

24. Власов И.С. Зарубежное законодательство в борьбе с тероризмом / И.С.Власов. -- М: Юридическая литература, 2002. - 144 с.

25. Ворошилин В.В. Субъективная сторона преступления [Текст]: учеб. пособие / В.В.Ворошилин, Г.А.Кригер. -- М.: Изд-во МГУ, 1987. -- 75 с.

26. Гавриш С.Б. Теоретические предпосылки исследования обьекта преступления [Текст] / С.Б.Гавриш // Право и политика. -- 2000. -- № 11. -- С. 4--15.

27. Гізімчук С.В. Терористичний акт та його відмінність від суміжних злочинів// Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України. - Харків, 2003. - 218 с.

28. Глобализация и девиантность [Текст] / науч. ред. Я.И.Гилинский. -- СПб.: Юрид. центр Пресс, 2006. -- 393 с.

29. Глушков В.О., Долженков О.Ф. Організаційно-правові основи боротьби з тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць / Одеса, 2000. - Вип. 8.

30. Гришаев П. И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка [Текст]: лекции / П.И.Гришаев. -- М.: ВЮЗИ, 1957. -- 94 с.

31. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина [Текст]: навч. посібник / В.К.Грищук. -- К.: Вид. Дім „Ін Юре”, 2006. -- 568 с.

32. Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление [Текст] / П.С.Дагель, Д.П.Котов. -- Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. -- 243 с.

33. Даньшинь И.Н. Общественная безопасность и система преступлений, посягающих на нее [Текст] / И.Н.Даньшин // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: матеріали міжнар. наук.-практ. семінару (1--2 жовт. 2002 р.). -- Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. -- С. 25--28.

34. Деменко А. М. Причини, що породжують тероризм у сучасному суспільстві / А. М. Деменко // Соціально-політичні та соціально-правові проблемисучасності: зб. наук. тез (за матер. XV Харків. політолог. читань). - Х.: Нац.юрид. акад. України, 2004. - С. 65-67.

35. Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве [Текст] / Ю.А.Демидов. -- М.: Юрид. лит., 1975. -- 182 с.

36. Демидова Л.М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації [Текст]: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Л.М.Демидова; Нац. юрид. акад. України. -- Х., 2003. -- 20 с.

37. Демидова Л. М. Проблеми кримінально-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди в Україні (майнова шкода як злочинний наслідок): теорія, закон, практика [Текст]: монографія / Л. M. Демидова. НУ ЮАУ. - Харків: Право, 2013. - 752 с.

38. Державна політика протидії тероризму: пріоритети та шляхи реалізації: збірник матеріалів «круглого столу» / за ред. М.Г.Гуцало. - К.: НІСД, 2011. - 120 с.

39. Деречин В.В. Деякі питання організації боротьби з тероризмом: досвід країн СНД // Терроризм і боротьба з ним. - К., 2000. - Т. 19. - С. 355.

40. Допилка С.О. Уголовная ответственность за терроризм и пиратство на море: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / С.О.Допилка; Одесский ун-т им.И.И.Мечникова. - Одеса, 1993. - 192 с.

41. Дячкін О.П., Черномазова М.О. Про деякі проблемні питання кримінально-правової характеристики злочинів терористичної спрямованості / О.П.Дячкін // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 2. - С.362-367.

42. Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке [Текст] / В.П.Емельянов // Право і безпека. -- 2002. -- № 4. -- С. 27--28.

43. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терорезирования (уголовно-правоое исследование). - М: NОТА ВЕNЕ, 2000. - 320 с.

44. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование [Текст] / В.П.Емельянов. -- СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. -- 291 с.

45. Емельянов В.П. Тероризм как явление и как состав преступления. - Х: Право, 1999. - 222 с.

46. Емельянов В.П. Уголовная ответственность за терроризм и преступления с признаками терроризирования [Текст]: автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В.П. Ємельянов; Моск. гос. ун-т. -- М., 2001. -- 36 с.

47. Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 р. [Текст] // Офіційний вісник України. -- 2006. -- № 14. -- Ст. 1055.

48. Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості [Текст] / В.П. Ємельянов. -- Х.: Рубікон, 1997. -- 160 с.

49. Ємельянов В. Об'єкт тероризму: його ознаки // Право України. - 1999. - №11. - С.12.

50. Ємельянов В.П. Питання удосконалення деяких складів злочинів терористичної спрямованості в проекті Кримінального кодексу України [Текст] / В.П.Ємельянов // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ „Проблеми людини”; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С. 541--556.

51. Ємельянов В.П. Терористичний акт: загальне поняття, відмежування від суміжних злочинів та шляхи вдосконалення складу злочину / В.П.Ємельянов // Вісник Асоціації кримінального права України. - 2015. - № 1 (4). - С.233-244.

52. Ємельянов В.П. Проблеми застосування антитерористичного законодавства України і шляхи його вдосконалення [Текст] / В.П.Ємельянов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). -- 2007. -- Вип. 15.- С. 95--104.

53. Ємельянов В.П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та питання вдосконалення антитерористичного законодавства [Текст]: монографія / В.П.Ємельянов, Л.В.Новікова, М.В.Семикін; за заг. ред. В.П.Ємельянова. -- Х.: Кроссроуд, 2007. -- 216 с.

54. Звєрев Є. До питання юридичного визначення тероризму // Право України. -- 2003. -- № 7. -- с. 61--66.

55. Зеленецький В.С. Концептуальні основи визначення категоріально-понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом [Текст]: наук.-практ. посібник / В.С.Зеленецький, В.П.Ємельянов. -- Х.: Кроссроуд, 2006. -- 80 с.

56. Землянський Ю.В. Загроза тероризму в Україні [Текст] / Ю.В. Землянський // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ «Проблеми людини» ; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С.45--50.

57. Злобин Г.А. Умисел и его формы [Текст] / Г.А.Злобин, Б.С.Никифоров. -- М.: Юрид. лит., 1972. -- 264 с.

58. Иванов В.Н. Феномен терроризма [Текст] / В.Н.Иванов // Социс. -- 2005. -- № 7. -- С. 63--71.

59. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. Наличествующие предпосылки и возможные последствия постэкономической революции: науч. изд. / В. Л. Иноземцев. - М.: Academia; Наука, 1999. - 724 с.

60. Івахненко О.А. Чи може визнаватися хуліганським діяння, пов'язане з використанням вибухових речовин чи вибухових пристроїв? / О.А.Івахненко // Застосування норм міжнародного гуманітарного, національного кримінального та кримінального процесуального права в ході проведення антитерористичної операції на Сході України: матеріали міжкафедрального «круглого столу» 12 лютого 2015 р. / редкол.: О.І.Перепелиця (голов. ред.), С.Є.Кучерина (заст. голов. ред.) та ін. - Х.: Право, 2015. - С.75-77.

61. Ізетов А.Е. До питання визначення об'єкта втягнення у вчинення терористичного акту [Текст] / А.Е.Ізетов // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 1. - С.194 - 202.

62. Ізетов А.Е. Суб'єкт втягнення у вчинення терористичного акту [Текст] / А.Е.Ізетов // Право і суспільство. - 2010. - № 1. - С. 110-116.

63. Ізетов А.Е. Втягнення у вчинення терористичного акту: кримінально-правове дослідження [Текст]: монографія/ А.Е.Ізетов; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. В.П.Ємельянова. - Х.: Право, 2010. - 174 с.

64. Канцір В. С. Міжнародний тероризм: проблема наукового визначення / В. С. Канцір // Університетські наукові записки. - 2009. - № 2. - С. 220-225.

65. Карпец И.И. Преступления международного характера / И.И.Карпец. - М.: Юрид. лит., 1979. - 264 с.

66. Келина С.Г. Принципы советского уголовного права [Текст] / С.Г. Келина, В.Н.Кудрявцев. -- М.: Наука, 1988. -- 174 с.

67. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву [Текст] / В.Ф.Кириченко. -- М.: Изд-во АН СССР, 1952. -- 96 с.

68. Клюев А.В. Социально-психологические аспекты борьбы с терроризмом [Текст] / А.В.Клюев // Проблемы противодействия преступности в современных условиях: матеріали междунар. науч.-практ. конф. (16--17 окт. 2003 г.). -- Ч. І. -- Уфа: РИО БГУ, 2003. -- 280 с.

69. Коваленко В.В. Кримінально-правовий аспект тероризму [Текст] / В.В. Коваленко, В.П. Журавльов // Тероризм і боротьба з ним: аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. -- Т. 19. -- К.: НДІ «Проблеми людини»; Антитерористичний центр при СБУ України; ОНЮА, 2000. -- С. 380--385.

70. Комиссаров B.C. Терроризм, бандитизм, захват заложников и другие тяжкие преступления против безопасности общества / М. Комиссаров. -- М.: Кросналекс, 1997. -- 160 с.

Размещено на Allbest.ru