Договір страхування

Щодо правового значення цього документа в юридичній літературі висловлюються різні думки.

Для отримання страхової виплати страхувальник повинен пред'явити страховикові страховий поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий поліс не дає його власнику права вимагати виконання того, що в ньому зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально зазначено. Страховий поліс є виключною приналежністю страхової вимоги: папір слідує за вимогою, а не вимога за папером, як це має місце в цінних паперах. Не є страховий поліс цінним папером і в тих випадках, коли він складений на пред'явника. Таким чином, про страховий поліс можна говорити як про документ, який посвідчує особистість страхувальника (вигодонабувача, застрахованої особи) перед страховиком для отримання страхових виплат. Так, Т. Мартьянова вважає, що страхове свідоцтво є документом, який посвідчує особу страхувальника, підтверджуючи його право на отримання відповідної страхової суми [51, с. 65].

На думку В. Серебровського, зміст поліса повинен знаходитися у відповідності зі своїм призначенням - служити доказом укладення договору. Тому він має містити всі істотні елементи договору [67, с. 414].

Л. Лунц стверджував, що страхове свідоцтво, хоч воно і є одностороннім документом, має розглядатися не як письмове оформлення вже укладеного договору, а як сам договір, який виникає з моменту його викладення у письмовій формі [26, с. 56]

Момент видачі полісу та внесення першого платежу можуть не збігатися в часі, але договір набирає сили саме з моменту першої оплати, якщо інше не передбачено договором. Видається, що при такому порядку укладення договору страхування страхове свідоцтво - це документ, що посвідчує вже факт укладення договору, а не сам договір, як стверджував Л. Лунц [26, с.79].

До сплати першого страхового внеску страхова компанія, як правило, не видає поліс, тому виданий поліс (якщо в ньому не зазначене інше) може вважатися доказом того, що премія сплачена і, відповідно, підтверджує факт укладення договору. Це стає актуальним у ситуації, коли виникає спір про чинність договору на момент дуже скорого настання страхового випадку.

Таким чином, статтею 981 ЦК України передбачено два способи укладення договору страхування: шляхом складання одного документа, який підписується сторонами, та шляхом видачі страховиком страхувальнику страхового свідоцтва (полісу, сертифікату) [27, с. 582].

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхового свідоцтва, яке не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, її копія надсилається страхувальнику з відміткою страховика про прийняття запропонованих умов страхування.

Договір страхування повинен містити всі істотні умови, визначені законом, та умови, відносно яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Змісту договору страхування буде приділено главу 2.1 розділу 2 даної дипломної роботи.

Після набрання чинності договором можуть виникнути ситуації, коли сторони будуть змушені змінити або розірвати договір страхування [71, с.80].

Існують загальні підстави для зміни договору та спеціальні підстави, визначені законом саме для договору страхування.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення, якщо внаслідок завданої ним шкоди іншій стороні постраждала сторона у значній мірі позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України). Шкоду тут слід тлумачити дещо ширше: крім можливих значних додаткових витрат, недоотриманого прибутку, вона включає й інші наслідки, які суттєво впливають на інтереси сторін.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, то договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони; якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, - договір може бути змінений судом. Для обох випадків необхідна наявність одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору (ст. 652 ЦК України).

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов з моменту досягнення сторонами згоди, якщо інше не передбачено договором або не зумовлено характером його зміни. Якщо це відбувається в судовому порядку, зміни набирають чинності з моменту набрання законної сили відповідного рішення суду.

Щодо спеціальних підстав для зміни договору, то наприклад, п. 5 ст. 20 ЗУ «Про страхування» прямо передбачає обов'язок страховика за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування. У цьому випадку страхувальник звертається до страховика із заявою та надає докази того, що стало підставою для звернення.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо ж договір змінено або розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, контрагент може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ст. 653 ЦК України).

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії договору;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законом;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України (ст. 28 ЗУ «Про страхування»).

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування (ст. 28 ЗУ «Про страхування»).

До інших випадків припинення договору страхування я віднесла би зникнення підстав для здійснення обов'язкового страхування. Наприклад, при особистому страхуванні медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків договір страхування може бути припинений у разі закінчення здійснення таким працівником відповідної діяльності. З іншого боку таку ситуацію можна передбачити в самому договорі та віднести до випадків «припинення договору за згодою сторін».

Стаття 28 ЗУ «Про страхування» передбачає серед підстав припинення договору страхування його недійсність, однак з цим слід не погодитися, оскільки припинити можна тільки те, що існує [55, с. 649].

Стаття 29 ЗУ «Про страхування» зазначає, що договір страхування вважається недійсним з моменту його укладення у випадках, передбачених ЦК України (тобто коли недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу (коли одна зі сторін не має достатнього для укладення договору об'єму цивільної дієздатності); дефекти волі -- невідповідність волі та волевиявлення (ст. ст. 203, 215 ЦК України), а також визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі:

1) якщо його укладено після страхового випадку;

2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Згідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Визнання правочину недійсним встановлює його недійсність з моменту укладення, що не потребує розірвання [8].

При цьому договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Відповідно сторона, що ініціює визнання договору недійсним, виступатиме позивачем у суді та повинна буде довести підстави своїх вимог належними доказами.

Ця можлива «стадія» у відносинах страховика та страхувальника дуже тісно перетинається зі стадією укладення договору, адже фактично залежить від неї, тому дуже важливо, щоб при укладенні договору сторонами були дотримані всі вимоги закону. Крім того, сторони мають уже тоді пильнувати свої інтереси і, в ідеалі, забезпечити їх захист на майбутнє необхідними доказами.

Отже, договірні відносини є динамічними: вони починаються, розвиваються та припиняються. Договір страхування як основний регулятор окремих страхових правовідносин так само не є статичним.

Виділяють стадію укладення договору, внесення змін та припинення договору. При цьому протягом дії договору зміни можуть і не вноситися в нього - тобто ця стадія не є обов'язковою і може взагалі не відбутися.

Щодо припинення, то воно буває в силу закінчення строку дії договору або в разі виконання договору та достроковим - з незалежних від сторін обставин (наприклад, смерть страхувальника або ліквідація страховика - за винятком випадків, передбачених законом), за взаємною згодою сторін або за вимогою однієї з них. При цьому при односторонній відмові від договору немає потреби звертатися до суду, але якщо протилежна сторона вважає, що такою односторонньою відмовою від договору порушені її цивільні права та охоронювані законом інтереси, вона може звернутися до суду за захистом свого права [55, с. 649]. Для визнання договору страхування недійсним звернення до суду є обов'язковим, адже лише суд уповноважений виносити рішення відносно недійсності договору. Якщо ж не було дотримано письмової форми договору страхування, то такий договір є нікчемним і визнання його судом недійсним не потрібне.

Стадія укладення договору є багато в чому визначальною як для правовідносин в цілому, так і для долі договору, тому до укладення договору слід підходи дуже серйозно, щоб не допустити порушень, які в майбутньому можуть вилитися для сторін у спір та спричинити певні проблеми. Дослідженню юридичної природи укладення договору страхування приділено неабияку увагу з боку науковців, проте і досі окремі питання залишаються відкритими або мають неоднозначну відповідь.

Висновок до розділу.

Розділ 1 дипломної роботи «Поняття та загальна характеристика договору страхування. Види договорів страхування» присвячений загальним засадам договору страхування.

У главі 1.1. цього розділу було досліджено поняття договору страхування, його юридичну природу, наукові дискусії провідних цивілістів з приводу проблемних аспектів визначення суті, значення, категорії договору страхування.

Нами було підтримано позицію вчених щодо доцільності виведення єдиного поняття договору страхування та проаналізовано його законодавче визначення: це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до зробленої нами характеристики цей договір є: двостороннім (взаємним); оплатним; як правило, реальним, рідше (за домовленістю сторін) - консенсуальним; ризиковим; каузальним; письмовим; може укладатися і на користь третьої особи; самостійним у групі договорів про надання послуг. За вітчизняним законодавством страховий договір не є договором під умовою, публічним та договором приєднання.

Глава 1.2. розкриває форми здійснення страхування, його основні види, а також похідні від страхування інститути співстрахування та перестрахування та природу договорів, якими вони регулюються.

Оскільки головна мета дипломної роботи - дослідження цивільно-правової природи договору страхування, то вивчення форм страхування спрямоване на розуміння специфіки проведення страхування у добровільній та обов'язковій формі, яка в свою чергу безпосередньо знаходить відображення у відповідному договорі страхування.

Щодо основних видів страхування, то їх аналіз дозволяє зрозуміти саму суть страхування, його ґенезу, а відтак і природу страхового договору як основного регулятора цих відносин. Особливості кожного виду страхування знаходять логічне вираження в договорі цього виду, тому вивчати природу договору страхування як загальної, об'єднуючої категорії без знань про характеристики його основних видів неможливо. Договір страхування - це не абстрактна та відокремлена категорія, а інтегруюче поняття, результат аналізу та синтезу принципових характеристик його складових та основоутворюючих елементів - договорів особистого, майнового та страхування відповідальності.

Укладення, зміна та припинення договору страхування розглядалися у главі 1.3. даного розділу. Як вже зазначалося, договір страхування регулює страхові правовідносини, тому він має вчасно реагувати на зміни в них та потреби їх суб'єктів, щоб дійсно й ефективно виконувати покладену на нього роль. Відтак, договір страхування має певну динаміку, обумовлену рухом самих страхових правовідносин.

Начальною стадією виступає укладення договору, з приводу якого серед науковців не існує єдиної сталої позиції. Якщо на законодавчому рівні тут все здається досить визначеним і прийнятним, то на рівні наукових досліджень і виведених з них теорій ця стадія представляє неабиякий інтерес для цивілістів, адже досі точаться дискусії щодо визначення оферти та акцепту при укладенні договору страхування.

Стадія внесення змін у договір страхування є також важливою, проте не завжди має місце - вона залежить від фактичних обставин, в яких перебувають сторони договору, та від інтересів самих сторін. Як правило, зміна договору здійснюється в тій самій формі, в якій укладався договір. Внесені зміни стають невід'ємною частиною договору після набрання ними чинності.

Припинення договору страхування відбувається за згодою сторін або внаслідок об'єктивних обставин (таких як закінчення строку дії договору, виконання договору та ін.), або на вимогу однієї зі сторін. При цьому договір може бути припинений сторонами самостійно або в судовому порядку. Визнання договору недійсним можливе лише в суді, а при нікчемності договору внаслідок недотримання письмової форми визнання його таким з боку суду не потрібно.

Отже, опрацювавши основні засади договору страхування, можна переходити до безпосереднього вивчення його змісту: істотних умов договору, прав та обов'язків сторін, їх відповідальності за договором.



РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ

2.1 Істотні умови договору страхування

У науковій літературі поняття договору в цілому та договору страхування окремо розкривається через такі поняття, як угода, правочин, зобов'язання, документ. Саме багатозначність терміну «договір», на думку О. Красавчикова, «формує ситуацію, за якої таким же багатозначним стає й поняття «зміст договору». Так, говорячи про зміст договору, мову ведуть про умови договору і про права та обов'язки, що складають зміст правовідношення (яке виникло з договору), а також про пункти, що утворюють зміст тексту договору» [44, с. 10].

У вітчизняній літературі договірні умови традиційно поділяють на істотні, звичайні та випадкові, хоча в цивілістичній науці питання щодо класифікації договірних умов є спірним. Діапазон наукових поглядів досить широкий: від безумовного визнання трьохланкової класифікації до тверджень про те, що всі умови договору є істотними. Пропонується також поділ умов договору на істотні та неістотні [19, с. 164].

Істотними визнаються умови, які є необхідними та достатніми для укладення договору, тому якщо хоча б одна умова не буде погоджена сторонами, договір не вважається укладеним. Звичайні умови на відміну від істотних не потребують узгодженості сторонами: вони передбачені у відповідних нормативних актах і автоматично вступають в дію з моменту укладення договору. До звичайних умов договору страхування можна віднести такі: при укладенні страхувальником договорів страхування майна з кількома страховиками на загальну суму, що перевищує дійсну вартість майна, страховик здійснює страхову виплату в розмірі, пропорційному відношенню страхової суми за цим договором до загальної суми за всіма договорами страхування даного майна (ст. 9 ЗУ «Про страхування»); умова про відшкодування страхувальнику витрат, здійснених для зменшення страхового ризику та ін. При відсутності такої умови в договорі спірні відносини між сторонами регулюються нормами закону. Випадковими називаються такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови [31, с.462]. Їх відсутність не впливає на дійсність договору, адже самі вони діють лише у випадку внесення їх у договір. До них належить, наприклад, особливості порядку повідомлення страхувальником страховику про настання страхового випадку [19, с. 179].

Відповідно ч. 1 ст. 638 ЦКУ істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тобто в законодавстві виділяються істотні умови - це є виправданим у зв'язку з тим, що мета такого виокремлення полягає у створенні правової норми, яка визначає: чи може договір вважатися укладеним чи ні, а якщо так, то чи здатен він породити права та обов'язки у сторін. Проте сказане не означає, що істотними є лише ті умови, які зазначені в законі - ними можуть бути й ті, що є необхідними для даного договору страхування, а також ті, за якими досягнута згода сторін (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Таким чином, істотні умови регулюються не імперативними нормами права, що встановлюють їх вичерпний перелік, а диспозитивними нормами ЦК України та ЗУ «Про страхування», дозволяючи при необхідності додати й інші умови в якості істотних [33, с. 101].

Стаття 982 ЦК України називає такі істотні умови договору страхування: предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Ст. 980 ЦК України та ст. 4 ЗУ «Про страхування» визначають, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Слід зауважити, що під час аналізу предмета договору страхування з'являється враження, що Законодавцю взагалі не знайоме поняття страхового інтересу. Проте страховий інтерес посідає важливе місце як категорія в системі страхових відносин. Загальновизнано, що за відсутності страхового інтересу є відсутньою і можливість настання або завдання шкоди (збитків), а в такому разі страхування втрачає сенс. Ураховуючи різні точки зору, які наводились і наводяться в юридичній літературі стосовно природи страхового інтересу, останній, на мій погляд, вимагає пильної уваги. Важливе теоретичне та практичне значення має визначення місця страхового інтересу в структурі: предмет договору страхування - об'єкт страхового зобов'язання - елемент страхових правовідносин. Перш за все саме предмет будь-якого договору є тією ознакою, яка дозволяє відмежувати його від інших договорів.

З точки зору вчених-економістів, страховий інтерес як економічна категорія є беззаперечною підставою для виникнення страхових відносин. С.С. Осадець відзначає, що «страховий інтерес - матеріальна заінтересованість у страхуванні об'єктів, до яких страхувальник має стосунок як власник, орендар, перевізник і т. ін.» [57, с. 500].

О.Д. Заруба зауважує, що передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу [37, с. 19]. В.Д. Базилевич та К.С. Базилевич визначають страховий інтерес як усвідомлену потребу в захисті майна, доходів, життя, здоров'я, працездатності тощо шляхом страхування [15, с. 29].

Російські вчені, автори посібника «Страхование: теория, практика и зарубежный опыт» прямо вказують, що основною умовою для укладення договору страхування є наявність страхового інтересу в потенційному об'єкті страхування [12, с. 136].

Страховий інтерес не лишився поза увагою і вчених-юристів, хоча певна їх частина й ухиляється від розгляду цього питання. Так, В.В. Луць висловлює думку, що страхові правовідносини виникають за наявності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих ймовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, неодержання прибутку тощо) [49, с. 220].

В.П. Янишен зазначає, що «страховий інтерес не входить до структури правовідносин не тому, що він не являє собою правову категорію, а тому, що він є тільки передумовою та метою суб'єктивного права та лежить за межами правовідносин, лише обумовлюючи їх» [87, с.9].

На противагу такому підходу російські вчені-юристи В.С. Бєлих та І.В. Кривошеєв зазначають, що «визначаючи предмет страхового договору, необхідно відзначити, що істотною умовою для всіх видів страхування є страховий інтерес. Предмет договору співпадає з поняттям об'єкту страхового правовідношення (зобов'язання)» [19, с. 165].

Слід зауважити, що страховий інтерес був також предметом розгляду визнаних корифеїв страхового права. В.І. Серебровський писав, що страховий інтерес є предметом договору страхування: «У свій час у науці права вважалося спірним, що є предметом майнового страхування: річ або інтерес, пов'язаний з майном. Цей спір було вирішено на користь прихильників другої думки. Дійсно, коли страховик укладає договір страхування, то він не приймає на себе обов'язок відновити ту або іншу річ, постраждалу від настання страхового випадку, а зобов'язується відшкодувати ті збитки, які може понести страхувальник… Нарешті, цілком можливе одночасне страхування рядом осіб, які перебувають у різних юридичних відносинах стосовно однієї й тієї ж речі (власник, заставодержатель, перевізник і т. д.). Таким чином, страхується не певна річ, а інтерес страхувальника в цілісності застрахованого майна» [67, с. 371].

Інші погляди на правову природу страхового інтересу мали К.Л. Граве та Л.А. Лунц: відзначаючи необхідність наявності страхового інтересу у страхувальника як одну з умов дійсності договору страхування, названі вчені вважали, що страховий інтерес є стосовно майнових страхових правовідносин юридичним фактом, від наявності якого залежить саме виникнення й подальше існування цих правовідносин: треба бути заінтересованим у цілісності та збереженні майна для того, щоб у ролі страхувальника або вигодонабувача набути права за договором майнового страхування. Ця заінтересованість повинна носити матеріальний (майновий) характер у тому розумінні, щоб від настання страхового випадку страхувальник (вигодонабувач) міг понести збитки, які можуть бути оціненими в грошовому еквіваленті, причому збитки прямі. Якщо страхувальник (вигодонабувач) має інтерес лише в тому, що він може морально постраждати від втрати або пошкодження запропонованого до страхування майна або понести від цієї втрати чи пошкодження лише непрямі збитки, то договір страхування не може бути виконано або ж продовжувати існувати. Важлива не тільки наявність заінтересованості у збереженні запропонованого до страхування майна, а й ступінь цієї заінтересованості: страховий інтерес у майновому страхуванні слугує також масштабом для визначення граничного розміру страхової суми [26, с. 40-41].

Полемізуючи із Серебровським, Граве й Лунц наводили такі заперечення: «Якщо під предметом страхування розуміти не предмет страхового правовідношення, а предмет (об'єкт) страхової охорони, то, на наш погляд, необхідно приєднатися до точки зору, яку висловив В.К. Райхер: предметом страхування треба визнати «об'єкт, із яким може відбутися передбачена страхуванням подія» [60, с. 208], тобто будівля, посів сільськогосподарської культури, худоба і т. ін. Це випливає з того, що майнове страхування є одним із заходів, спрямованих на охорону цілісності та збереження саме майна. Відшкодування збитків методом страхування є одним із засобів охорони цілісності цього майна, відновлення зруйнованих або пошкоджених майнових цінностей через надання страхувальникові (вигодонабувачеві) для цієї мети грошових засобів. Обов'язок надання цих грошових засобів (сплата страхового відшкодування) становить предмет (зміст) страхових правовідносин в частині, яка стосується зобов'язань страховика. Страховий же інтерес, як ми вважаємо, не є ані предметом страхової охорони, ані предметом страхових правовідносин, він є однією з необхідних передумов виникнення й існування цих правовідносин, тобто юридичний факт, від наявності якого залежить виникнення та подальше існування страхових правовідносин, які вже виникли» [26, с. 42].

Резюмуючи значну кількість різних поглядів вчених на природу страхового інтересу, можна згрупувати їх так:

1) страховий інтерес є матеріальною заінтересованістю у страхуванні об'єктів і випливає з права власності, володіння, користування або розпорядження;

2) страховий інтерес обумовлено страховим ризиком, без якого не існує страхування;

3) страховий інтерес є усвідомленою потребою в захисті майна, доходів, життя, здоров'я, працездатності, тощо через страхування;

4) страховий інтерес є предметом договору страхування;

5) страховий інтерес є однією з умов дійсності договору страхування;

6) страховий інтерес є юридичним фактом, на підставі якого виникають та існують страхові правовідносини;

7) страховий інтерес є інтересом компенсації можливих майнових збитків як необхідна передумова виникнення страхових правовідносин;

8) страховий інтерес є об'єктом страхової охорони чи об'єктом страхового випадку.

Наразі має місце парадоксальна ситуація. Тривалий час страховий інтерес є предметом дослідження та всебічного розгляду провідних учених, як економістів, так і юристів, а законодавець, здається, не звертає на це ніякої уваги. Для страхового інтересу не знайшлося місця ні в Цивільному кодексі України, ні в цивільних кодексах, які діяли за часів Радянського Союзу.

Перш за все предметом договору страхування законодавець визначає майнові інтереси. Страхового інтересу для нього не існує, тому що за своїм характером економічна категорія «страховий інтерес» не сумісна з правовою категорією «майнові інтереси». Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Звідси випливає й визначення предмета договору страхування як майнових інтересів.

У той же час позиція законодавця стосовно предмета договору страхування видається не зовсім коректною. Привертає до себе увагу та обставина, що предметом договору страхування є майнові інтереси, зокрема, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування). Якщо вважати, що володіння, користування й розпорядження майном уже саме по собі пов'язане з майновими інтересами, навіть і є майновими інтересами, то таке визначення предмета договору страхування є алогічним: предмет договору страхування не може бути визначений як майнові інтереси, пов'язані з майновими інтересами. Таким чином, виникає необхідність введення поняття «страхові інтереси» як правової категорії. Співвідношення майнових і страхових інтересів можна визначити за формулою: всі страхові інтереси є майновими, проте не всі майнові інтереси є страховими інтересами. Майнові інтереси набувають статусу страхових тоді, коли вони обумовлені страховим ризиком. Введення поняття «страхові інтереси» як різновиду майнових цивільно-правових інтересів дозволить уникнути неоднозначності під час визначення предмета договору страхування й об'єкта страхового зобов'язання, а також збалансувати поняття страхового інтересу, страхового ризику та страхового випадку [52, с.118-119].

Страховий інтерес існує тоді, коли обставини, в яких знаходиться заінтересована особа, можуть спричинити їй збитки, в тому числі позбавити певних благ. З огляду на це особа намагається себе захистити. Так, у майновому страхуванні потреба і можливий інтерес полягають в отриманні грошових коштів для компенсації матеріальних втрат, викликаних різними несприятливими подіями, як-то: землетрус, повінь, нещасний випадок та інші ризикові обставини. В особистому страхуванні виникнення збитків або шкоди пов'язується насамперед із втратою доходів особи чи виникненням непередбачуваних витрат, пов'язаних з її життям та здоров'ям. У страхуванні відповідальності майновий інтерес полягає у збереженні фінансового стану страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат з відшкодування завданої ним шкоди. Тобто саме зацікавленість у конкретних грошових сумах (майновий інтерес) об'єднує всі види страхування.

Наступною істотною умовою договору страхування є страховий випадок.

Згідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Отже з наведеного визначення видно, що для законодавця страховий випадок існує тільки як подія (факт), проте цивілісти зауважують, що термін «подія» у ст. 8 ЗУ «Про страхування» має більш економічне підґрунтя, і тому страховий випадок необхідно визначати не лише як подію, але і як дію (наприклад, страхування відповідальності) [52, с. 119].

Характеризуючи страховий випадок, можна визначити такі головні його ознаки:

1) страховий випадок є ймовірною та випадковою подією;

2) при цьому мати об'єктивний або суб'єктивний характер;

3) страховий випадок є подією, що відбулась.

На думку Ю.Б. Фогельсона, важливою умовою реалізації охоронної функції страхування є ймовірний, випадковий характер страхової події. Якщо страхова подія не є випадковою, і під час укладення договору страхування точно відомо, що вона настане, то це означає, що страховик обов'язково повинен буде сплатити компенсацію. Але виплата компенсацій у разі настання невипадкових подій є благодійництвом [75, с. 19]. Інша справа, якщо подія може настати, а може й не настати. У такому випадку можливо підрахувати ймовірність того, що вона настане, і застрахувати на випадок такої події не одну, а декількох осіб, і оплату з кожної розрахувати таким чином, щоб не тільки зазнати збитків, а ще й отримати прибуток. Необхідність випадковості є умовою для того, щоб реалізація функції страхової охорони приносила прибуток, і страхуванням було вигідно займатися. Водночас питання про випадковість чи не випадковість - це питання інформованості конкретної особи: кого більше інформовано щодо події, яка може настати, для того наслідки такої події менш випадкові.

Крім того, імовірність і випадковість страхового випадку проявляється в тому, що «учасники страхових правовідносин повинні знаходитися в добросовісному невіданні стосовно страхового випадку: вони не знали й не повинні були знати про те, що страховий випадок уже настав; що обов'язково настане; що він (випадок) у принципі не може настати» [19, с. 167].

Заслуговує на увагу те, як розкрито поняття ймовірності й випадковості настання страхового випадку у К. Граве та Л. Лунца: «Як страховий випадок у страхових правовідносинах може фігурувати лише подія, яка до моменту виникнення страхових правовідносин ще не настала, або про яку сторонам за страховими правовідносинами невідомо, чи настане вона взагалі в межах строку дії цих правовідносин, а якщо настання цієї події неминуче (наприклад, смерть страхувальника за особистого страхування життя), то сторони не знають і не можуть знати, коли саме воно настане» [26, с. 48].

Щодо об'єктивного або суб'єктивного характеру страхового випадку, то показовими тут будуть наступні приклади: 1) смерть - подія неминуча, тому смерть застрахованої особи за страхуванням життя - це страхова подія об'єктивного порядку (за умови, що мало місце не самогубство); 2) при страхуванні фінансових ризиків - невиконання (неналежне виконання) страхувальником договірних зобов'язань - це страховий випадок суб'єктивного характеру. Проте важливим є інше: страхове законодавство не вимагає, щоб подія, на випадок якої проводиться страхування, була об'єктивно випадковою [19, с. 167].

Страховий випадок як здійснена (реалізована) подія тісно пов'язана зі страховим ризиком: страховий ризик і страховий випадок за своїми характеристиками відповідають одне одному, відрізняючись лише одним - страховий випадок є страховим ризиком, який уже реалізував себе та має місце в реальній дійсності. Тому деякі вчені вважають за доцільне замість поняття страхового випадку ввести в предмет договору страхування саме поняття страхового ризику, оскільки будучи тільки істотною умовою під час укладення договору страхування, страховий випадок водночас є подією, яка вже відбулася [52, с. 121]. Можна також сказати, що страховий ризик і страховий випадок співвідносяться не як загальне та конкретне, а як узагальнена та конкретизована категорії [70, с. 93].

Страховий випадок - складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів, у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодавством факти (обставини), які мають певні ознаки. До елементів або умов, які мають входити до змісту страхового випадку, належить шкідливість випадку (для договорів особистого страхування ця ознака не є обов'язковою). Конкретний перелік страхових подій передбачається правилами страхування [72, с. 121].

За майновим страхуванням страховою подією звичайно вважається стихійне лихо або нещасний випадок, включений у страхову відповідальність, який і спричинив пошкодження або знищення майна - наприклад, пожежа, повінь, землетрус. В особистому страхуванні страховий випадок - це дожиття застрахованої особи до певного віку, втрата нею працездатності в результаті нещасного випадку і т. д. У страхуванні відповідальності страховий випадок можуть утворювати певні делікти - завдання збитків внаслідок ДТП, наприклад, та ін. [40, с. 128].

У договорах страхування можуть зазначатися винятки із страхових випадків. Наприклад, не вважається страховими випадками за договором страхування життя смерть застрахованої особи або ушкодження здоров'я, якщо вони сталися внаслідок: самогубства, скоєння застрахованою особою дій, в яких правоохоронними органами встановлено склад злочину, дій застрахованої особи в стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння та ін.

На практиці з'являється безліч проблем при визнанні страховиком факту настання страхового випадку: ставиться під сумнів непричетність страхувальника, створюються процедурні перепони, в яких повною мірою розкривається бюрократизм або непрофесійність страховиків, виявляються розбіжності у дефініціях та тлумаченні умов договору, положень законодавства та ін.

Наприклад, майже всі договори страхування КАСКО або майна надають захист від ризику «стихійні лиха», проте часто правилами страхування окремих компаній коло таких надзвичайних ситуацій (а відтак і тлумачення змісту ризику) звужується порівняно з Державним класифікатором надзвичайних ситуацій [7]. Або ситуація не визнається «стихійним лихом» через неможливість класифікувати її як таку згідно до Класифікатора: так, для відшкодування збитків, завданих градом, його діаметр має перевищувати 20 мм, проте шкода від граду з діаметром 15 мм не є менш значущою. Постає питання: чи повинна страхова компанія визнавати «стихійним лихом» події лише по факту їх включення до Класифікатора, або такі події мають відповідати критеріям надзвичайних ситуацій природного характеру? Питання досить дискусійне, проте надає страхувальнику свободу для маневрування в разі відмови у визнанні факту настання страхового випадку та, відповідно, відмові у страховій виплаті [41, с. 300].

Ще однією істотною умовою договору страхування є страхова сума.

Згідно до ст. 9 ЗУ «Про страхування» страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Розмір страхової суми визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Величина страхової суми залежить від багатьох факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних. До першої групи належать: вартість майна, що страхується, фінансові можливості страхувальника щодо здійснення страхових платежів, розмір власних засобів страховика, можливості перестрахування та ін. До суб'єктивних факторів слід віднести волю сторін, тим паче, що навіть в межах об'єктивних чинників існує можливість вибору поведінки. За загальним правилом розмір страхової суми підлягає узгодженню між сторонами, однак при обов'язковому страхуванні він може бути визначений актом цивільного законодавства, який встановлює підстави і порядок конкретного виду такого страхування [55, с. 626].

Договором страхування життя обов'язково передбачається збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими фінансовими результатами його діяльності (участь у прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальнику письмово і не можуть бути у подальшому зменшені в односторонньому порядку.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацію (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування. Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Якщо страхова сума, визначена договором, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна. Обмеження страхової суми в майновому страхуванні його дійсною вартістю гарантує досягнення безпосередньої мети страхового захисту - поновлення порушеного майнового інтересу страхувальника [71, с. 63].

В особистому страхуванні страхова сума максимальним розміром не обмежується.

Таким чином, обов'язок страховика (відповідальність страховика) обмежується розміром страхової суми, яка в свою чергу, не може перевищувати страхового інтересу, який визначається в залежності від його оцінки [52, с. 121-122].

Страхова сума зазначається у договорі страхування в грошовій одиниці України (гривні) - якщо страхувальник є резидентом, для страхувальників-нерезидентів сума визначається в іноземній вільно конвертованій валюті або у грошовій одиниці України.

Наступною істотною умовою договору страхування виступає розмір страхового платежу та строки його сплати.

Договір страхування є відплатним договором та водночас платною фінансовою послугою (п. 9 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [5]).

Зі сплатою страхової премії або першого її внеску пов'язане саме існування страхових правовідносин, адже тоді договір страхування набуває чинності. Страхування безоплатне, без отримання премії від страхувальника є нонсенсом.

Страховий платіж (внесок, премія) -- плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування (ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про страхування»).

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Тобто розмір страхової премії повинен формуватися не довільно, а пропорційно вірогідності настання події, у зв'язку з якою укладається договір [24, с. 24].

У більшості видів страхування премія розраховується як відсоток від страхової суми, при цьому застосовуються страхові тарифи - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Точніше, страховий тариф являє собою сукупність страхових ставок.

Страховий платіж сплачується або одноразово, або частинами (страховими внесками), відповідно розрізняють такі види страхових внесків: одноразовий, поточний, річний, розстрочений [16, с. 77].

Треба наголосити на тому, що сплачуючи страхові внески, страхувальник втрачає право власності на них, тобто право володіння, користування та розпорядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду та перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхових випадків. Якщо ж конкретний страхувальник в період страхування не постраждав, то його внески стають безповоротною платою за ризик. Виняток становить лише страхування на дожиття: за таким договором страхувальник індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру страхової суми, що буде йому виплачена. В період дії договору він може, припинивши сплату страхової премії, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми: тобто втрачаючи на час страхування право володіння та користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними [36, с. 122].

Терміни внесення плати встановлюються в конкретному договорі.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено право страховика в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми та (або) страхових виплат.

Стаття 997 ЦК України та п. 3 ст. 28 ЗУ «Про страхування» визначають однією з підстав припинення договору страхування несплату страхувальником страхового платежу у встановлені договором строки. При цьому договір страхування вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору. Виникає питання: якщо договір страхування набуває чинності з моменту внесення страхового платежу чи першої його частини на рахунок чи до каси страховика, то яким чином, у разі несплати страхового платежу, договір, що не набув чинності, може припинити свою дію? - Видається, що проаналізовані положення ЦК України та ЗУ «Про страхування» можна застосовувати лише до консенсуальних договорів страхування (тобто тих, які набули чинності незалежно від сплати страхового внеску - з моменту досягнення згоди сторонами з усіх істотних умов договору), а говорити про припинення договору страхування, який не набув чинності, ми не можемо.

Недостатня урегульованість законодавством цього питання призводить до виникнення суперечок та непорозумінь між страховиками та страхувальниками. Так, у практиці роботи страхових компаній поширені випадки, коли страхувальник не сплачує страховий платіж у встановлений договором строк, а сплачує його пізніше. Чи можна у такому випадку говорити про набуття чинності договором страхування та про виникнення обов'язку страховика здійснювати виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку?