Договір страхування

Ст. 27 ЗУ «Про страхування» передбачає відшкодування винною особою страховику заподіяних збитків лише в межах фактичних затрат страховика, понесених у зв'язку із виплатою страхувальнику (вигодо- набувачеві) страхового відшкодування. Проте з виплатою страхового відшкодування пов'язані й такі видатки страховика, як, наприклад, оплата за проведення експертизи (наприклад, автотоварознавчої експертизи, якою було встановлено розмір завданих збитків або вартість необхідного ремонту). На жаль, наразі немає однозначної відповіді, чи має страхова компанія на відшкодування цих коштів. Вочевидь, судові установи скоріше негативно віднесуться до їх відшкодування, оскільки ці витрати безпосередньо не пов'язані з виплатою страхового відшкодування. Крім того, оплатити експертизу може і страхувальник. Тому страховій компанії буде важко розраховувати на повернення коштів, витрачених на експертизу [88, с. 86].

Щодо вини особи, яка заподіяла збитки майну страхувальника, слід пам'ятати про виключення: при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України) чи внаслідок неправомірної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. ст. 1173 - 1175 ЦК України) виникає право регресу до заподіювача шкоди (відповідно до володільця джерела підвищеної небезпеки та держави) незалежно від наявності вини в діях заподіювача шкоди.

Головними матеріальними нормами для застосування в цій категорії справ є: ст. 993 ЦК України, ст. 27 ЗУ «Про страхування».

При підготовці будь-якої з цих справ до розгляду необхідно також ознайомитися з відповідною судовою практикою, яка хоча і не відноситься до норм матеріального права і взагалі не є джерелом права, проте має бути врахована. Це можна пояснити наступним чином: досліджуючи практику розгляду подібних справ, можна дійти корисних висновків щодо тенденцій в цих процесах, вивести певні алгоритми ведення справи, дізнатися про можливі слабкі та сильні аспекти справи, зрозуміти «стандарти доказування» по цих справах та багато іншого. Тобто судова практика дає нам безцінний досвід і допомагає бути готовими до процесуальних реалій. Починати треба з узагальнень і роз'яснень ВСУ, ВГСУ, їх рішень в порядку касаційної та апеляційної інстанції, далі ознайомлюватися з рішеннями по першій інстанції у подібних справах.

По обраним категоріям справ, крім справ про визнання договору страхування недійсним, можливим є досудове врегулювання спорів. Так, визнання факту настання страхового випадку і стягнення страхової виплати здійснюється за заявою страхувальника, поданою страховикові у встановлений строк. Крім того, існує претензійний порядок досудового врегулювання спору. Деякі науковці виділяють певні етапи розгляду претензій, серед яких: перевірка юридичної чинності договору страхування, перевірка дії договору щодо страхувальника, перевірка фактів на предмет їх свідомого перекручення страхувальником, перевірка факту настання страхового випадку, перевірка дії договору стосовно події, що сталася, визначення розміру виплат, визначення одержувача, розслідування по претензіях [13, с. 326-329].

У разі отримання негативної відповіді (необґрунтованої відмови) або в разі ігнорування звернень та невиконання страховиком свого головного обов'язку, доцільним є звернення до суду з позовом про визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій.

У разі безпідставної виплати страховиком відшкодування він може звернутися до страхувальника з письмовою вимогою про повернення надлишку або всієї суми сплаченого відшкодування. При отриманні відмови або ігнорування вимоги слід звертатися до суду.

Регресні вимоги можна також пред'являти безпосередньо до винної особи шляхом надіслання листів, вимог, претензій. Якщо такі заходи не мали успіху, необхідно подавати так званий регресний позов до цієї особи і стягувати завдані збитки у судовому порядку.

Отже, по даним категоріям справ можливі обидві форми захисту: неюрисдикційна та юрисдикційна. При цьому можна одразу застосовувати судову форму захисту (при стягненні страхової виплати обов'язково має бути дотриманий порядок звернення до страховика, і отримання відмови, що й буде підставою для звернення до суду).

При обранні судової форми захисту перш за все потрібно вирішити кілька питань: 1) в порядку якого судочинства має розглядатися справа; 2) визначити підсудність.

Обрані страхові справи мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, адже наявні всі критерії цивільної судової юрисдикції: спір про право, суб'єктний склад (вимога: одна зі сторін по справі - фізична особа (не ФОП), зміст спору. Якщо обидві сторони є юридичними особами, або одна з них - ФОП, то за дотримання інших критеріїв справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, до юридичних осіб - в суд за їхнім місцезнаходженням. Обрані категорії справ не відносяться до справ з виключною підсудністю, або з підсудністю за вибором позивача. У спорах при стягнення страхової виплати можуть застосовуватися положення про договірну підсудність, якщо така була визначена сторонами у договорі страхування.

Суд має розглядати справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць. На практиці справи розглядаються досить довго і, на жаль, часто в результаті кошти, стягнуті за винесеним рішенням є не набагато більшими (якщо не меншими) за витрати, понесені впродовж розгляду справи.

По обраним категоріям справ судовий розгляд має відбуватися в межах позовного провадження.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Отже, сторонами у судовому процесі виступатимуть:

1) при визнанні договору страхування недійсним - позивачем може бути і страховик, і страхувальник, і вигодонабувач, і застрахована особа, тобто як фізичні, так і юридичні особи; відповідачем - страхувальник або страховик; третіми особами - вигодонабувач, застрахована особа (якщо вони не є позивачами). Вимоги про визнання правочину недійсним у зв'язку з обмеженою дієздатністю учасника правочину або укладенням його неповнолітнім (віком від 15 до 18 років) можуть бути заявлені лише батьками (усиновлювачами), піклувальниками таких неповнолітніх або піклувальниками осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами [8].

2) при визнанні факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій - позивачем буде страхувальник, або застрахована особа, або вигодонабувач за договором страхування (фізичні особи), відповідачем буде страхувальник (юридична особа), третіми особами - особи, перераховані як позивачі, якщо не вони подали позов;

3) при стягненні безпідставно виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати) - позивачем буде страховик (юридична особа), відповідачем - страхувальник, або застрахована особа, або вигодонабувач за договором (фізичні особи);

4) у справах про регресні вимоги страховиків до третіх осіб - позивачем буде страховик (юридична особа), відповідачем - особа, відповідальна за збитки, завдані застрахованому майну страхувальника (фізична особа), третьою особою на боці позивача - страхувальник (фізична або юридична особа).

Правильне визначення сторін у справі є дуже важливим, найбільше це стосується визначення належного відповідача, адже від цього напряму залежить і успіх справи в цілому, і тривалість розгляду справи, а відтак - і сума необхідних витрат на ведення процесу.

Кожна зі сторін має право на представлення своїх інтересів у суді представником, який повинен для цього пред'явити докази своїх повноважень у судовому засіданні - для обраних категорій справ це частіше за все довіреність або ордер, виданий адвокатським об'єднанням. Крім того, копія довіреності або ордера має бути і в матеріалах справи. Сторони та треті особи можуть мати необмежену кількість представників.

Предмет доказування - це те, що треба доказувати в кожній цивільній справі, ті обставини, які свідчать про дійсні взаємовідносини сторін у справі. Метою доказування є встановлення істинності твердження сторін.

Предмет доказування в цивільній справі становлять юридичні факти підстави позову і юридичні факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Відповідно першу групу має доводити позивач, другу - відповідач. Суддя (суд) зобов'язані уточнити відповідно до гіпотези матеріальної норми права, що регулює дані спірні правовідносини, коло фактів, що підлягають доказуванню.

Для обраних категорій справ предметами доказування будуть відповідно:

1. визнання договору страхування недійсним: факт укладення договору страхування, конкретні підстави для визнання його недійсним (можуть бути альтернативними або їх сукупність): а) наявність дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу (недостатній об'єм цивільної дієздатності когось зі сторін); дефекти волі -- невідповідність волі та волевиявлення, б) факт укладення договору після страхового випадку; в) предмет договору страхування - майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили; 1.1. зі стягненням сплачених страхових внесків (додатково) - факт внесення страхових платежів, їх загальна сума;

2. визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій: наявність та чинність договору страхування; факт настання страхового випадку, передбаченого в договорі; настання страхового випадку протягом дії договору; факт звернення до страховика - відмова та нездійснення страхової виплати; обов'язок страховика здійснити страхову виплату; обґрунтування суми страхової виплати та розміру штрафних санкцій;

3. стягнення безпідставно виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати): наявність договору страхування між сторонами; факт здійснення страхової виплати; розмір здійсненої виплати; безпідставність здійсненої виплати: обставини, перераховані у ст. 991 ЦК України та ст. 26 ЗУ «Про страхування»: а) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку; б) вчинення страхувальником - фізичною особою або вигодо набувачем за договором страхування умисного злочину, що призвів до страхового випадку; в) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; г) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; д) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

4. регресні вимоги страховиків до третіх осіб: наявність договору страхування майна між позивачем та третьою особою (страхувальником); факт настання страхового випадку; завдання шкоди застрахованому майну відповідачем, що і становить страховий випадок; причинний зв'язок між діями відповідача та завданою страхувальнику шкодою; факт здійснення страхової виплати страхувальнику позивачем (страховиком); розмір здійсненої виплати. Найголовнішим є доведення причинного зв'язку між діями відповідача та завданою шкодою, факт виплати відшкодування страхувальнику страховиком. При цьому інші елементи також мають бути встановлені в суді.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Подані докази мають відповідати критеріям належності та допустимості: належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, і суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Допустимість доказів проявляється в тому, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, при цьому суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Доказами в обраних справах можуть бути: 1. визнання договору страхування недійсним: договір страхування, правила страхування; в залежності від підстави визнання недійсності договору: а) докази дефекту суб'єктного складу: недостатній об'єм дієздатності однієї зі сторін договору (для фізичних осіб: рішення суду про обмеження цивільної дієздатності або про визнання особи недієздатною, довідка з медичного закладу, копія паспорта або свідоцтва про народження; для юридичних осіб: витяг зі статуту; витяг з ЄДРПОУ із записом про припинення юридичної особи; копія ліцензії страховика, строк якої закінчився на момент укладення договору; та ін.), відсутність згоди вигодонабувача або застрахованої особи стосовно договору на момент його укладення - їхні заяви, листи, вимоги, показання та ін.; б) докази дефекту волі (невідповідності волі та волевиявлення): листи, заяви, особисті записи сторін (наприклад, особистий щоденник), показання свідків; в) факт укладення договору після страхового випадку: довідки, акти, протоколи, заяви, публікації в ЗМІ, що підтверджують час настання страхового випадку; г) докази щодо конфіскації, якій підлягає предмет договору страхування: вирок або рішення суду стосовно предмету договору, які набрали законної сили, виконавчий лист зі стягненням сплачених страхових внесків(додатково): документи, що підтверджують здійснені грошові переводи, банківські виписки та ін.;

2. визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій: договір страхування, страховий поліс, копія правил страхування; довідки, акти, протоколи, заяви, публікації в ЗМІ, фотографії, що підтверджують факт і час настання страхового випадку; страховий акт (якщо був складений); докази звернення страхувальника до страховика за отриманням страхової виплати: заява, лист, вимога, претензія та ін.; докази відмови страхувальника у страховій виплаті: листи, відповіді, повідомлення, показання свідків та ін.; докази обґрунтування суми страхової виплати та розміру штрафних санкцій: відповідна додаткова угода до договору, довідки про завдані збитки, акти, постанови, протоколи, висновки експертів (оцінщиків); докази понесених витрат зі зменшення розміру збитків: квитанції, чеки, розписки, договори та ін.;

3. стягнення безпідставно виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати): а) спільне для всіх випадків: договір страхування, правила страхування; страховий акт; докази здійснення страхової виплати та її розміру: повідомлення, розписки про отримання, банківські виписки і т.п.; б) альтернативні докази для різних ситуацій: докази недобросовісної поведінки страхувальника: акти, протоколи, постанови, довідки, судові рішення чи вироки, листи, повідомлення, заяви, показання свідків та ін.; докази отримання відповідачем відшкодування від особи, яка завдала шкоди: заява, повідомлення, лист, показання цієї особи, банківська виписка, розписка відповідача та ін.;

4. регресні вимоги страховиків до третіх осіб: договір страхування, правила страхування; довідки, акти, протоколи, заяви, публікації в ЗМІ, судові рішення або вирок, що підтверджують факт і час настання страхового випадку, причетність відповідача до нього і його вину; докази здійснення страхової виплати та її розміру: повідомлення, розписки про отримання, банківські виписки і т.п.

Для того, щоб вирішення спору було на користь клієнта, важливо надати саме письмові докази, дотримуючись правил їх допустимості та належності. Показання свідків та сторін, допитаних в якості свідків, також може бути використано, проте будувати справу виключно на них або підтверджувати ключові моменти саме ними є неефективною та непрофесійною стратегією. Щодо речових доказів, звуко- і відеозаписів, то надання їх в обраних категоріях справ видається недоцільним, на практиці трапляється досить рідко. Висновки експертів, навпаки, можуть бути дуже корисним засобом доказування, особливо при встановленні реальної суми збитків і, відповідно, розміру страхової виплати, що стягується; при визнанні договору недійсним - у випадках, коли страхувальник у судовому порядку не був визнаний обмежено дієздатним або недієздатним, проте під час судового розгляду справи про визнання договору страхування недійсним виникає потреба у перевірці його психічного здоров'я через наявність підстав сумніватися в його здатності під час укладення договору усвідомлювати свої дії та керувати ними та ін.

Дуже важливо при підготовці справи до судового розгляду детально вивчити та проаналізувати фактичні обставини справи, встановити норми матеріального права, які підлягають застосуванню, відповідно з них вивести, «окреслити» предмет доказування, зібрати всі необхідні можливі докази, дослідити судову практику по даній категорії справ, правильно визначити вид судочинства, підсудність спору та вид провадження, дотримуватися при цьому встановлених процесуальних строків і вимог норм процесуального права. Складанню процесуального документа для звернення до суду має бути приділена максимальна увага, адже, як відомо, вдало (правильно, професійно) написана позовна заява містить у собі більш, ніж 90% успіху всієї справи. Ще один процедурний момент - сплата судових витрат - також має бути вірно вирішений: треба слідкувати за змінами, що вносяться у відповідні нормативно-правові акти, щоб сплатити належну суму. Представник також повинен відповідно до закону оформити свої представницькі повноваження - виготовити або отримати довіреність чи ордер від адвокатського об'єднання.

При цьому хочу підкреслити, що бувають випадки, коли досудове врегулювання спору є можливим та ефективним: інколи у такий спосіб бажані результати досягаються швидше, потребуючи менших зусиль та витрат. Тому звернення до суду має відбуватися після опрацювання версії неюрисдикційної форми захисту.

Висновок до розділу

У розділі 2 дипломної роботи досліджується зміст договору страхування, а також проблеми та найбільш поширені спори, що витікають з договору страхування.

Глава 2.1 присвячена умовам договору - в ній розкривається поняття умов договору, їх класифікація та ставлення провідних цивілістів до поділу умов договору на види. Основна увага приділена розгляду та аналізу істотних умов договору страхування як категорії, що є визначальною для договору страхування, адже лише за наявності всіх цих необхідних умов у договорі та згоди сторін за цими умовами можна вести мову про його дійсність або недійсність.

Отже, ЦК України та ЗУ «Про страхування» містять ідентичний набір істотних умов договору страхування, до яких відносять: предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Крім того, сторони можуть визначити додатково в якості істотної умову, щодо якої за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. При цьому така умова не повинна суперечити чинному законодавству.

У главі 2.2 розглядалися сторони договору страхування та досліджувався їх правовий статус, тобто сукупність прав та обов'язків сторін за договором, а також відповідальність, яка передбачена ним у разі невиконання або неналежного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Аналіз положень ЦК України та ЗУ «Про страхування» дозволяє говорити про двох головних суб'єктів зобов'язання - страховика та страхувальника, які є сторонами в договорі страхування. Крім того, законодавством передбачено можливість уведення в правовідношення та відповідний страховий договір й інших осіб, які також мають інтерес відносно предмету договору, права та обов'язки за договором, проте є факультативними суб'єктами (їх участь у договорі необов'язкова), а тому не відносяться до сторін договору. Мова йде про застраховану особу в договорі особистого страхування та вигодонабувача за договором страхування. Призначати цих осіб може страхувальник, а особу вигодонабувача він може змінювати до настання страхового випадку. У такій ситуації договір страхування стає договором на користь третьої особи.

Діяльність страховика може здійснюватися за участі представників - страхових агентів - та посередників - перестрахових брокерів. Крім того, для розслідування обставин страхового випадку сторони можуть залучати аварійних комісарів. Оскільки договір страхування є двостороннім або взаємним, то, відповідно, сторони мають права та обов'язки, які є взаємозалежними, адже кожне право однієї сторони кореспондує відповідний обов'язок іншій стороні. Так, головне право страхувальника на одержання страхової виплати при настанні страхового випадку реалізується при виконання основного обов'язку страховика зі здійснення цієї страхової виплати страхувальнику; право страховика на отримання плати за свої послуги реалізується при внесенні страхувальником страхових платежів та ін. Для забезпечення належного виконання умов договору у ньому передбачається відповідальність сторін.

Глава 2.3 розкриває суть чотирьох основних категорій справ, що виникають зі спорів за договорами страхування: визнання договору страхування недійсним; визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати та штрафних санкцій; стягнення безпідставно виплачених сум за договором страхування; регресні вимоги страховиків. У главі міститься аналіз цих категорій справ, досліджуються проблемні аспекти цієї групи спорів.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

У кінці роботи хочеться ще раз наголосити на найбільш істотних і важливих її моментах, а також зробити відповідні необхідні узагальнення.

Згідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Існуюче законодавче визначення єдиного поняття договору страхування не знайшло одностайної наукової відповіді щодо його виправданості, доцільності та правильності, проте нами підтримана саме ця позиція.

Проведений комплексний аналіз нормативної бази та правової доктрини дозволяє нам вивести наступну характеристику юридичної природи договору страхування: він є двостороннім (взаємним); може укладатися і на користь третьої особи; оплатним; як правило, реальним, рідше (за домовленістю сторін) - консенсуальним; ризиковим; каузальним; обов'язковою для нього є письмова форма; самостійним у групі договорів про надання послуг. За вітчизняним законодавством страховий договір не є договором під умовою, публічним та договором приєднання, в роботі нами спростовано протилежне.

В Україні страхування здійснюється у двох формах: добровільній та обов'язковій. Від обов'язкового страхування в межах цивільного права необхідно відрізняти загальнообов'язкове державне соціальне страхування у праві соціального забезпечення України, що не входить до сфери дослідження цієї дипломної роботи. Існують три основних види страхування, які можуть здійснюватися в обох формах страхування: особисте, майнове та страхування відповідальності.

Логічним розвитком страхування стало виникнення інститутів співстрахування та перестрахування, спрямованих на зміцнення стабільності в страховій діяльності, захист інтересів страховиків та страхувальників. Відносини зі співстрахування та перестрахування оформлюються відповідними договорами, які укладаються за загальними правилами для договорів страхування з урахуванням особливостей, притаманних цим різновидам договору страхування.

Договірні відносини є динамічними: вони починаються, розвиваються (змінюються) та припиняються. Договір страхування як основний регулятор окремих страхових правовідносин так само не є статичним. Відповідно виділяють стадію укладення договору, внесення змін та припинення договору. Друга стадія може бути відсутньою в залежності від фактичних обставин і відносин сторін, а дві інші стадії є обов'язковими, їм приділено пильну увагу з боку науковців, проте багато спірних питань і досі залишаються відкритими. Ми взяли посильну участь у цих дискусіях, сформувавши власну позицію за окремими темами.

Говорячи про зміст договору, мову ведуть про умови договору і про права та обов'язки, що складають зміст правовідношення (яке виникло з договору), а також про пункти, що утворюють зміст тексту договору.

Умови договору можуть бути поділені на істотні, звичайні та випадкові, проте серед цивілістів немає єдиної позиції щодо запропонованої класифікації. У роботі підтримана ця трьохланкова система.

До істотних умов договору страхування відносяться: предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Крім того, сторони можуть визначити додатково в якості істотної умову, щодо якої за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. При цьому така умова не повинна суперечити чинному законодавству.Саме істотним умовам було приділено основну увагу у відповідній главі роботи, адже вони є визначальними та обов'язковими для договору, в той час як сукупність інших умов не є сталою і не потребує обов'язкового закріплення у договорі, тому що звичайні умови передбачені у відповідних нормативних актах і автоматично вступають в дію з моменту укладення договору, а випадкові умови змінюють або доповнюють звичайні і діють для сторін лише при їх внесенні у договір.

У роботі досліджено правовий статус сторін за договором страхування, якими є страховик і страхувальник, а також положення застрахованої особи та вигодонабувача, і, відповідно проаналізовано їхні права та обов'язки. При цьому кожне право однієї сторони кореспондує відповідний обов'язок іншій стороні, і таким чином, реалізація прав сторони майже завжди залежить від виконання обов'язків контрагентом. Цим наочно ілюструється те, що договір страхування є взаємним або синалагматичним.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність у вигляді санкцій майнового характеру, або в окремих випадках договір припиняється достроково чи визнається нікчемним.

Найбільш поширеними категоріями справ, що випливають з договору страхування, є спори про: визнання договору страхування недійсним; визнання факту настання страхового випадку, стягнення страхової виплати і штрафних санкцій; стягнення безпідставно виплаченого страхового відшкодування (страхової виплати); регресні вимоги страховиків до третіх осіб. Вивченню проблем та особливостей цих категорій справ у роботі приділено належну увагу.

Відповідно до плану в дипломній роботі було розглянуто всі винесені на опрацювання питання, тому завдання, що ставилися для досягнення мети роботи, виконані і, відповідно, досягнута загальна мета роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356 - поточна редакцiя вiд 10.02.2010 р.

2. Господарський кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 18, 19, 20, 21, ст. 144 - остання редакцiя вiд 24.02.2010.

3. Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23.05.1995//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст. 349 - остання редакцiя вiд 07.05.2009 р.

4. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18, ст. 78. - остання редакція від 14.08.2009 р.

5. ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 1, ст. 1- остання редакція від 10.02.2010 р.

6. ЗУ «Про заставу»//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 47, ст.642 - остання редакцiя вiд 20.06.2007 р.

7. Державний класифікатор надзвичайних ситуацій (ДК 019-2001), затверджений наказом Державного Комітету України зі стандартизації, метрології и сертифікації № 552 від 19.11.2001р.

8. Узагальнення ВСУ від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

9. Постанова ВГСУ по справі № 1/340-14/110 від 07.04.2005 р.// http://www.arbitr.gov.ua/doc.php

10. ЦК УРСР вiд 18.07.1963 - втратив чинність.

11. Абрамов В.Ю. Страховое право. Очерки/ М.: Анкил, 2004. - 184 с.

12. Агеев Ш.Р., Васильев Н.М., Катырин С.Н. Страхование: теория, практика и зарубежный опыт. - М., 1998.

13. Александров В.Т., Бандурка О.М., Ворона О.І. та ін. Страхова справа. Інтегрований навчальний комплекс: Підручник. Автоматизована система навчання на CD та Інтернет-портал. У двох кн. Книга 1. Страхування. Страхові послуги. - Київ: НВП "АВТ"; Харків: Видавничий центр НТУ "ХПІ", 2003. -639с.

14. Александрова Т.Г., Мещерякова О.В. Коммерческое страхование. - М., 1996.

15. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - К., 1997.

16. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование. - Санкт-Петербург, 2001.

17. Безсмертна Н. Договір страхування в системі цивільно-правових договорів/ Н. Безсмертна// Право України. - 2004. - №3. - с. 34-37.

18. Белоусов Є.М. Договір страхування господарських ризиків. Автореф. дис. … канд. юрид. наук спец. 12.00.04/ Національна юридична академія ім. Я. Мудрого. - Х., 1997. - 16 с.

19. Белых В.С., Кривошеев И.В. Страховое право. - М.: Издат-во НОРМА, 2001. - 224 с.

20. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положення. - М., 1997.

21. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья.: Статут. М., 2002.

22. Брагинский М.И. Договор страхования. - М.: Статут, 2000. - 174с.

23. Воблий В.В. Страхування. - М., 1997.

24. Гойхбарг А.Г. Единое понятие страхового договора. - СПб.: Типография т-ва «Общественная польза», 1914.

25. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. Харків, Вид-во Харків. ун-ту, 1966.

26. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. - М.: Госюриздат, 1960.

27. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. - Т. ІІ. - Издание трете. - Х.: ООО «Одиссей», 2005. - 1024 с.

28. Гражданское право. - т. ІІ под ред. М.М. Агаркова, Д.М. Генкина, М., 1944.

29. Гражданское право: Учебник/ Отв. ред. Е.А. Суханов. - Т. ІІ. Полутом 1 - М., 2000.

30. Гражданское право: Учебник/ Отв. ред. Е.А. Суханов. - Т. ІІ. Полутом 2 - М., 2000.

31. Гражданское право: Учебник/ Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. Ч. 1. СПб., 1997.

32. Гринюк О.В. Цивільно-правові аспекти майнового страхування в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03/ Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2004. - 20 с.

33. Гринюк О. Особливості укладення договору страхування (на прикладі договору майнового страхування)/ О. Гринюк// Юрид. журнал. - 2006. - №4. - с. 98-103.

34. Гуцалова К. Страхування в законі (Деякі аспекти законодавчого регулювання страхового ринку України)/ К. Гуцалова // Юрид. журнал. - 2004. - №12. - с. 92-97.

35. Дедиков С.В. Заключение договора страхования// Юридическая и правовая работа в страховании. - 2005. - №1. - режим доступу: http://www.reglament.net /ins/urist/2005/1/statVa_1.htm.

36. Залєтов О.М., Слюсаренко О.О. Основи страхового права України. Навчальний посібник з комп'ютерним довідником «Дінай: Страхування». Під ред. д.е.н. Б.М. Данилишина. - К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. - 384 с.

37. Заруба О.Д. Страхова справа. - К., 1998.

38. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекцій): Отдельные виды обязательств. - Л.: ЛГУ, 1961.

39. Киселев П.В. Особенности перехода прав требования в порядке суброгации// Страховое право. - 2001. - №3. - с. 41-44.

40. Кінащук Л.Л. Страхове право: Підручник. - К.: Атіка, 2007. - 256 с.

41. Колєдіна О. Договір страхування// Від громадянського суспільства - до правової держави: Тези V наукової конференції студентів та молодих вчених. - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. - 592 с.

42. Колосюк В.В. Юридичний факт як підстава виникнення державного обов'язкового страхування// Держава і право. - 2006. - №33. - с. 389-394.

43. Кот О.О. Понятие и характерные особенности перехода прав кредитора к третьим лицам в гражданском праве России// Актуальные проблемы гражданського права. - Вып. 6. - М., 2003.

44. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание и функции// Гражданско-правовой договор и его функции. Межвузовский сборник научных трудов. Свердловск, 1980.

45. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права: Уч. посібник для юрид. ін.-тів та юр. фак. ун-тів. - К.: Рад. шк., Держ. уч. - пед. вид-во, 1948.

46. Літвінова О.В. До питання про порядок укладення договору страхування// Проблеми цивільного права та процесу/ відп. за вип. В.А. Кройтор. - Х., 2008. - с. 189-193.

47. Літвінова О.В. Несплата страхового платежу як підстава припинення дії договору страхування// Проблеми цивільного права та процесу/ За ред. В.А. Кройтора, Р.Б. Шишки, Є.О. Мічуріна. - Х., 2007. - с. 344-346.

48. Лион С.Е. Договор страхования по русскому праву. - М., 1892.

49. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К., 2001.

50. Манэс А. Основі страхового дела: Пер. с нем. М.В. Побединского/ Под ред. М.И. Ушакова. - СПб.: Изд-е М.В. Кечеджи-Шаповалова, 1909.

51. Мартьянова Т.С. Страхование жизни и здоровья по договорам. - М.: Изд-во МГУ, 1980.

52. Мачуський В.В. Правові основи страхування: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003. - 302 с.

53. Мейер Д.И. Русское гражданское право: В 2-х ч. Ч. 2. - М. : Статут, 1997.

54. Митрохин В.К. Внимание! Страховое мошенничество. - М.: ТОО «Люкс-арт», 1995. - 92 с.

55. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. Т. 2/Т.В. Бондар, С.І. Шимон, С.М. Бервено, І.О. Дзера; За аг. ред. О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 1084 с.

56. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве. Душанбе, Ирфон, 1972

57. Осадець С.С. Страхування. - К., 1998.

58. Петров Д.А. Страховое право. - СПб, 2001.

59. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Ч 3. Договор и обязательство. - Спб., 1986.

60. Райхер В.К. Общественно-исторические типы страхования. - М., 1947.

61. Регулирование договора страхования в рамках права Европейского Союза // Страховое право. -- 1996. -- № 2. -- С. 46.

62. Рейтман Л.И. Страховое дело. - М. - 1982.

63. Рештаненко Н. Страхування страховиків?! Перестрахування - невід'ємна частина роботи страхових організацій/Н. Рештаненко// Юрид. журн. - 2003. - №12. - с. 53-58.

64. Саркисов С.Э. Личное страхование. - М. Финансы и статистика. 1996. -с. 25.

65. Семенова К. Правове регулювання перестрахування: деякі аспекти/ К. Семенова// Право України. - 2005. - №2. - с. 40-43.

66. Семеняка В. Правила страхування: теоретико-правові та прикладні аспекти/ В. Семеняка// Право України. - 2007. - №4. - с. 47-50.

67. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву. - М.: Статут, 1999.

68. Серебровский В.И. Понятие договора страхования в советском праве// Право и жизнь. - Кн. 2-3. - М., 1926.

69. Советское гражданское право: Учебник/ Под ред. С.Н. Братуся. - Т. 2. -М., 1951.

70. Страхование от А до Я: Книга для страхователя/ Ассоц. страхов. права./ Под ред. Л.И. Корчевской и К.Е. Турбиной. - М.: ИНФА-М. - 1996.

71. Страхове право: Навч. посіб. / За ред. Ю.О. Заіки. - К.: Істина, 2004. - 192 с.

72. Страхове право України: Підручник для вузів / Д.П. Біленчук, П.Д. Біленчук, О.М. Залєтов та ін. - К.: Атіка, 1999. - 367 с.

73. Супрун Л. Інститут страхового і перестрахового брокера в Україні: реалії та перспективи / Л. Супрун // Юрид. журнал. - 2006. - №10. - с. 117-119.

74. Супрун Л. Юридична природа договору перестрахування/ Л. Супрун // Право України. - 2006. - №2. - с. 116-119.

75. Фогельсон Ю.Б. Введение в страховое право. 2-е изд., М., 2001.

76. Фогельсон Ю.Б. Комментарии к страховому законодательству. - М., 1999.

77. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право України: Учебник. Изд-е второе. - Х.: ООО «Одиссей», 2005. - 960 с.

78. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 2008 р./ Ю.В. Бошицький, Р.О. Стефанчук, А.І. Дрішлюк, В.М. Зубар; За заг. ред. Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, Н.Ю. Голубєва. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. -

79. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. -Кн. 2. - К., 2001.

80. Цивільне право України: Підручник: У 2т./Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького . - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т.2. - 552 с.

81. Цивільне та сімейне право України: підруч./За ред. Харитонова Є.О., Голубєвої Н.Ю. - К.: Правова єдність, 2009. - 968 с.

82. Чапичадзе Я.А. Правовое регулирование страховой деятельности в Украине. Учеб. Пособие. - Харьков: «Апэкс+», 2004. - 416 с.

83. Шахов В.В. Страховое право. - М., 2002.

84. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права: Т.2: Товар. Торговые сделки. - М.: Статут, 2003.- 543 с.

85. Шиминова М.Я. Основы страхового права России. М., 1993.

86. Шихов А.К. Страховое право: Учеб. Пособие. - М., 2003.

87. Янишен В.П. Автореферат дис. … канд. юрид. наук. - Х., 1997.

88. Потапенко В. Регресні вимоги страховика/ В. Потапенко// Юрид. журнал. - 2004. - №1. - с. 85-92.

ДОДАТОК 1

Справа №2-3502/07/02

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2007 р. Київський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого - судді Божко В.В.

за участю секретаря Моісеєвої-Жуковської О.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Страхова Група „ТАС", третя особа Харківське обласне управління ВАТ „Державний ощадний банк „Україна", про визнання договору частково недійсним і стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства „Страхова Група „ТАС" про визнання договору добровільного страхування від 25.07.2006 р. частково недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування своїх доводів посилаючись на наступне. 25.07.2006 р. на отриманий від банку кредит він придбав автомобіль „КІА-CERATO" держномер НОМЕР_1, 2006 рік випуску, вартість якого становила 93000 грн. Одночасно ним був укладено договір страхування наземного транспорту. В розмірі повної вартості придбаного ним автомобіля з відповідачем. В період дії Договору 07.10.2006 р. Він потрапив в дорожню пригоду, в наслідок якої належний йому автомобіль був поршкоджений більш ніж на 80%, тому вартість завданого йому матеріального збитку була визначена оцінювачем з урахуванням його зносу в сумі залишкової вартості 91140 грн. В процесі розгляду його страхового випадку відповідач за своєю ініціативою здійснив без належної їх дефектовки оцінку ніби-то придатних для подальшої експуатації непошкоджених під час дорожньої пригоди складових автомобіля за цінами їх реалізації на первинному ринку запасних частин України, яка склала 81558,58 грн. Після чого склав страховий акт від 25 січня 2007 року, в якому визначив суму страхового відшкодування 10511,42 грн. шляхом зменшення номінальної страхової суми (93000 грн.) на розмір франшизи (930 грн.) і вартість залишків транспортного засобу (81558,58 грн.), посилаючись на ч. 2 ст. 14.10 Договору страхування та перерахував її на його рахунок. Вважає, що ч. 2 ст. 14.10 Договору страхування обмежує його права на отримання страхового відшкодування в повному розмірі в залежності від бажання /небажання відповідачем в однобічному порядку отримувати залишки повністю пошкодженого транспортного засобу. Цей договір був підписаний ним помилково щодо змісту його ч. п. 14.10 і тому вказаний правочин повинен бути визнаний судом недійсним, а з відповідача стягнена сума завданих матеріальної та моральної шкоди. Матеріальний збиток складає 82332,03 грн. і включає до себе наступне:

- надлишок страхового відшкодування 91140 - 930 - 1051,42 = 79698,58 грн.

- пеня за прострочку платежу з 13 березня 2007 р. 79698,58 * 0,01 % * 30 дн. = 239,09 грн;

- безпідставні витрати по сплаті процентів кредиту банку з 13 березня 2007 р -115,83 доларів США * 5,05 = 584,94 грн.;

- витрати на зберігання пошкодженого автомобіля з 25 січня 200 7. - 900 грн.;

- витрати на розборку і дефектовку автомобіля для оцінки 910 грн..

- витрати на сплату інформаціно-технічного забезпечення- 30 грн., юиридична

допомога - 500 грн..

Моральна шкода скаладає 80000 грн. з урахуванням характеру, ступіні і тривалості його моральних страждань.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на наступне. Позивач був ознайомлений з умовами Правил страхування та Договору і на момент підписання Договору знав, що згідно з абз 2 п. 11.24 Правил та абз 2 п. 14.10 Договору Страхова компанівя має право в односторонньому порядку відмовитися від прийняття залишків пошкодженого транспортного засобу. У цьому разі страхове відшкодування здійснюється в розмірі 100% страхової суми транспортного засобу за вирахуванням безумовної франшизи та загальної вартості непошкоджених та придатних до експлуатації вузлів, деталей та агрегатів цього транспортного засобу, яка визначається згідно експертної оцінки та складання відповідного Акту. Оскільки позивач підписував Договор, знав про всі умови Договору та Правил, в тому числі і те, що відповідач в односторонньому порядку має право відмовитися від прийняття залишків транспортного засобу, який визнаний конструктивно знищеним, то ч. 2 п. 14.10 Договору не може бути визнана судом недійсною під впливом помилки позивача.

Згідно з абз 2 п. 11.24 Правил та абз 2 п. 14.10 Договору, страхова компанія має право відмовитися від прийняття залишків пошкодженого транспортного засобу. У цьому разі страхове відшкодування здійснюється в розмірі 100% страхової суми транспортного засобу за вирахуванням безумовної франшизи та загальної вартості непошкоджених та придатних до експлуатації вузлів, деталей та агрегатів цього транспортного засобу, яка визначається згідно експертної оцінки та складання відповідного Акту. Страхова компаній прийняла рішення і відмовилась віп передачі залишків пошкодженого автомобіля. Вартість залишків згідно з Висновком авто товарознавчого дослідження №5417 від 27.12.2006 р. становить 81558,58 грн. Таким чином, сума страхового відшкодування, сплаченого страховою компанією складає: 93000 грн. (страхова сума) -930 грн. (франшиза) - 81558,58 (вартість залишків) = 10511, 42 грн. 31.01.2007 р. позивачу було сплачено страхове відшкодування, яке склало 10511,42 грн. Таким чином, страхова компанія всі зобов'язання перед позивачем виконала. Позов в частині стягнення моральної шкоди також не визнав, посилаючись на те, що позивач не довів, що діями страхової компанії йому заподіяно моральну шкоду, протиправність дій страхової компанії, а також існування причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача. Вважає вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди є недоведеними, необґрунтованими і не можуть підлягати задоволенню. Крім того, моральна шкода не підлягає страховому відшкодуванню.

Представник 3-ї особи - Харківського обласного управління ВАТ „Державний ощадний банк України" в судовому засідання позовні вимоги позивача підтримала, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, 3-ї особи, перевіривши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

25.07.2006 р. на отриманий від банку кредит позивач придбав автомобіль „КІА -CERATO" держномер НОМЕР_1, 2006 рік випуску, вартість якого становила 93000 грн. Одночасно між позивачем та відповідачем був укладено договір страхування наземного транспорту в розмірі повної вартості придбаного позивачем автомобіля.

В період дії Договору 07.10.2006 р. позивач потрапив в дорожню пригоду, в наслідок якої належний йому автомобіль був пошкоджений більш ніж на 80%. Вартість завданого йому матеріального збитку була визначена оцінювачем з урахуванням його зносу в сумі залишкової вартості 91140 грн.(а.с. 11).

В процесі розгляду страхового випадку відповідач за своєю ініціативою здійснив без належної їх дефектовки оцінку нібито придатних для подальшої експлуатації непошкоджених під час дорожньої пригоди складових автомобіля за цінами їх реализації на первинному ринку запасних частин України, яка скапала 81558,58 грн. (а.с. 12).

Після чого було складено страховий акт від 25 січня 2007 року (а.с. 13), в якому визначив суму страхового відшкодування 10511,42 грн. шляхом зменшення номінальної страхової суми (93000 грн.) на розмір франшизи (930 грн.) і вартість залишків транспортного засобу (81558,58 грн.), посилаючись на ч. 2 ст. 14.10 Договору страхування та перерахував її на його рахунок.

Відповідно до абз. 1 п. 14.10 Договору страхування, у разі страхування засобу на повну вартість та у випадку його конструктивного знищення (коли вартість відновлювального ремонту перевищує 70% страхової суми), після передачі власником залишків транспортного засобу Страховику та зняття транспортного засобу з обліку в органах ДАІ Страховик здійснює виплату страхового відшкодування в розмірі 100% страхової суми транспортного засобу за вирахуванням безумовної франшизи. Відповідні витрати щодо зняття автомобілю з обліку в органах ДАІ оплачуються Страхувальником.

Але відповідач відмовився від отримання залишків пошкодженого автомобіля позивача, посилаючись на абз 2 п. 14.10 Договору страхування, згідно з яким страховик має право відмовитися від прийняття залишків пошкодженого транспортного засобу.

Суд вважає, що ч. 2 ст. 14.10 Договору страхування обмежує права позивача на отримання страхового відшкодування в повному розмірі при однобічній відмові страховика тримати залишки повністю пошкодженого транспортного засобу.

Згідно зі ст. 998 ЦК України, договір страхування визнається недійсним у випадках, встановленим цивільним кодексом.

Відповідно до ст. 203, 215, 217, 229, 230 ЦПК України, укладений між позивачем та відповідачем Договір страхування від 25.06.2006 року не повинен суперечить діючому законодавству України, був підписаний позивачем щодо змісту його ч. 2 п. 14.10 помилково, тому вказаний правочин в цій частині судом визнається недійсним, з подальшим стягненням на користь позивача з відповідача завданих позивачу матеріального збитку та моральної шкоди.

Матеріальний збиток, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, згідно з вимогами ст. 1166 ЦК України складає: 82332,03 грн. і включає до себе наступне: надлишок страхового відшкодування 91140 - 930 - 1051,42 = 79698,58 грн.; пеня за прострочку платежу з 13 березня 2007 р. 79698,58* 0,01%* 30 дн. = 239,09 грн; безпідставні витрати по сплаті процентів кредиту банку з 13 березня 2007 р - 115,83 доларів США* 5,05 = 584,94 грн.; витрати на зберігання пошкодженого автомобіля з 25 січня 200 7. - 900 грн.; витрати на розборку і дефектовку автомобіля для оцінки 910 грн.; витрати на сплату інформаційно-технічного забезпечення- 30 грн., юридична допомога -500 грн..

Цивільне законодавство України, а сааме ст. 979, 998, 1192 ЦК України передбачають право страхувальника на отримання страхового відшкодування в розмірі збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, у відповідності до реальної вартості втраченого майна на момент вирішення спору, або виконання робіт необхідних для відновлення пошкодженої речі та не містить вказівки на можливість з боку страховика в однобічному порядку обмежити або зменшити цю виплату в залежності від свого бажання/небажання отримати залишки пошкодженого майна.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.92 p., з наступними змінами, у випадку отримання потерпілим вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно обговорюється питання про передачу такого майна особі, що сплатила збитки.

Ст. 6, 9, 17 Закону України «Про страхування» в редакції від 15.12.2005 р. передбачають вимоги до відповідності конкретних умов і Правил добровільного страхування діючому законодавству України, не передбачають можливість зменшення страховиком в однобічному порядку розміру виплати в залежності від його бажання/небажання отримати залишки пошкодженого майна.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що позивач відмовився від передачі залишків пошкодженого автомобіля відповідачу. Навпаки, позивач звертаючись до відповідача, пропонував страховику виконати абз. 1 п. 14.10 Договору страхування, посилаючись на те, що він не згоден з отриманням страхового відшкодування згідно з абз. 2 п. 14.10 правил, оскільки необґрунтовано обмежуються його права на отримання страхового відшкодування в повному обсязі при однобічній відмові страховика тримати залишки повіністю пошкодженого транспортного засобу.

Таким чином, суд визнає недійсним абз 2 п. 14.10 Договору добровільного страхування наземного транспорту від 25.07.2006 p., укладений між сторонами.

У відповідності зі ст.. 1167 ЦК України, моральна шкода, заподіяна винними діями особи, відшкодовується цією особою.

Суд вважає, що в результаті дій відповідача, пов'язаних з неналежним виконанням обов'язків по страховому відшкодування, позивачу було заподіяно моральної шкоди: змінився уклад його життя, він переніс у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків моральні переживання та незручності, він переніс нервовий стрес, що створювало йому та його родині незручності та труднощі. Крім того, він повинен був витрачати свій особистий час на явку до юридичних організацій за юридичною допомогою, до суду, проведення експертизи.