Основні проблеми та специфіка правового регулювання у сфері адміністративних послуг

Натомість кількість видів державних послуг обмежується лише фінансовою та організаційною спроможністю держави (регіону). їх може бути дуже багато. Саме видам послуг як елементарним класифікаційним одиницям надаються наведені вище типологічні ознаки (тобто вони групуються за типами). Крім того, їх доцільно групувати за узагальненими споживчими якостями-сферами надання послуг, які визначають тематичний зміст і характер послуги (що показано на рисунку). До основних сфер надання державних та муніципальних послуг належать:

- будівництво, архітектура;

- відпочинок, туристична діяльність;

- видавнича справа;

- виробнича сфера (промислово-економічний сервіс);

- газопостачання;

- громадська безпека;

- оподаткування;

- енергетика, електрифікація;

- житлово-комунальні послуги; закордонні справи та консульсько- реєстраційна служба;

- економіка;

- зв'язок, телекомунікації;

- культура та мистецтво;

- наука, технології;

- національна оборона, безпека;

- освіта;

- охорона від надзвичайних ситуацій, відновлювальні й рятувальні роботи;

- охорона здоров'я;

- охорона природного середовища;

- побутове обслуговування, торгівля та громадське харчування;

- пожежна охорона;

- право, юриспруденція;

- працевлаштування, охорона праці, соціальний захист населення;

- сфера масової інформації;

- соціальне обслуговування (власне соціальні послуги);

- стандартизація, метрологія та сертифікація;

- сфера лісового господарства;

- сфера водного господарства;

- транспортне обслуговування;

- фізична культура та спорт;

- фінанси, банківська діяльність [16, 57].

Вище вже згадувалось про проблемно-клієнтську типологію державних послуг, орієнтовану на максимізацію соціальної ефективності й розробленої відповідно до соціальних пріоритетів.

Розглянемо типи послуг, якими вони виявляються для кожного споживача.

Вважаю доцільним виокремити сім різновидів потреб. Задоволення потреб людини передусім залежить від її власної життєвої активності, а також від активності її сім'ї (родини), якоюсь мірою - від активності її найближчого соціального середовища (друзі, колеги, сусіди та ін.). За нормальних суспільних умов та звичайних ситуацій людина із середнім матеріальним статком, користуючись суспільними послугами, здатна сплачувати їхню вартість установам, які їх надають. Кризові та критичні ситуації, інвалідність людини або її низьке матеріальне забезпечення ставлять під загрозу задоволення її потреб, виникає ризик незадоволеності потреби, тому необхідна допомога з боку соціального оточення й застосування соціальних механізмів (робота соціальних служб, громадських організацій).

Якщо брати до уваги факт недостатнього задоволення потреб суспільства в цілому, можна зробити висновок, що в Україні існує ризик незадоволення певної потреби для кожного суб'єкта-споживача. Це ставить суб'єктів перед необхідністю виявляти підвищену соціальну активність у всіх життєвих ситуаціях, зокрема, коли задоволення потреби залежить від надавача послуг. Кожна з потреб задовольняється для різних споживачів дещо по-різному.

Деталізуємо потреби щодо тих послуг, які переважно надаються державними органами.

Потреба в безпеці означає для людини захищеність життя та здоров'я, матеріальної власності (рухоме й нерухоме майно, банківські рахунки), інтелектуальної власності та безпечне для життєдіяльності довкілля, безпечне соціальне середовище для себе та сім'ї. Переважно таку захищеність забезпечує робота державних організацій, але людина може укладати угоди стосовно свого захисту з бізнес-організаціями (страхові компанії, служби охорони).

Для приватної фірми безпека означає наявність персоналу, який відповідає цілям її діяльності, порядних партнерів та здорового конкурентного середовища; захищеність як матеріальної, так й інтелектуальної власності; безпечне соціальне середовище; інформаційну захищеність; безпечні транспортні та технологічні процеси.

Безпека громади - передусім захищеність від агресивних факторів у її життєдіяльності: внутрішніх і зовнішніх конфліктів з неконструктивними способами розв'язання, зовнішніх політичних та економічних агресорів, а також шкідливих екологічних умов. Залежно від принципів утворення громади (територіальна, релігійна, за інтересами) для неї важливою є захищеність територіальної цілісності, захищеність однієї конфесії від інших більш звичних для суспільства, захищеність предмета спільного інтересу членів громади від упереджено налаштованих людей (організацій, громад) або представників влади [13, 218].

Допомога, якої потребують інваліди, на практиці спрямовується переважно на захист людини або цільових груп, а не організацій або громад. Виняток становлять лише ті громади, які є територіальними та стосовно яких діє певний несприятливий чинник (наприклад, для людей, які мешкають на радіаційно забруднених територіях).

Потреба в легітимації (визнанні) для людини виявляється в необхідності реєстрації в державних службах, отриманні свідоцтва про народження (або смерть), паспорта, ідентифікаційного коду тощо. Для організації (фірми) легітимація може бути частково пов'язана з необхідністю перевірок (переважно з боку державних органів) стосовно безпеки діяльності, яку планується провадити в організації (фірмі), а отже, необхідністю проходити процедури ліцензування.

Потреби людини (організації, громади), пов'язані з підтримкою повсякденної життєдіяльності, потреби в інформації, комунікації та відпочинку й духовному та культурному визначенні й самовиявленні задовольняються переважно недержавними організаціями, однак їхнє задоволення зеликою мірою залежить від політики держави, яку вона провадить в економічному (зокрема зовнішньоекономічному) секторі, в інформаційному полі та освіті, стосовно підтримки транспортних і телекомунікаційних мереж, а також відносно духовно-культурної сфери: розвитку театрів, оркестрів, книговидання, науки та винахідництва. Якщо політика держави несприятлива, ризик незадоволення відповідної потреби людини (організації, громади) різко зростає. Прикладом може слугувати політика, якої дотримується українська держава в мовному питанні стосовно засобів масової інформації: у столиці України майже неможливо знайти й купити глянцевий журнал для дозвілля, виданий українською мовою (наявні ознаки дискримінації державою власних громадян).

Сфери реалізації послуг - це сфери повсякденної життєдіяльності суспільства, в яких працюють державні службовці та задовольняються потреби людини (рівень 3 на рисунку). Детальніше окреслимо ті сфери, що функціонують переважно завдяки роботі державних органів та установ. Слід наголосити, що такі сфери, як законодавство та судочинство (де здійснюється нормативно-регулятивна діяльність), мають відношення до кожного суб'єкта процесу управління й здійснюються в інтересах задоволення всіх потреб, що виникають у споживачів послуг цих сфер [13, 221].

Задоволення потреб людини (організації, громади) відбувається завдяки не тільки їхній активності, але й діяльності державних органів, підпорядкованих їм структур та тих організацій, яким делеговані певні повноваження держави у сферах громадської безпеки, охорони від надзвичайних ситуацій, проведення відновлювальних і рятувальних робіт, національної оборони, охорони навколишнього середовища, охорони інтелектуальної власності, а також специфічної сфери охорони громадян та їхніх інтересів під час перебування за кордоном.

Задоволення потреб інвалідів (і відповідних організацій, громад) визначається також їх самостійною життєвою активністю. Відзначимо, що людина тут має дещо менше можливостей, ніж організації або громади. До сфер задоволення потреб інвалідів належать: сприяння працевлаштуванню, охорона праці, послуги соціального сервісу (пенсійне та інше соціальне забезпечення), соціальне страхування.

Слід відзначити, що вказані потреби знаходять задоволення не лише в названих вище сферах життєдіяльності. Наприклад, потреба в захисті інтелектуальної власності може задовольнятися у сфері книговидавництва (захист авторських прав), винахідництва, сертифікації, наукових досліджень та ін. Недостатньо розроблена нормативно-регламентна база надання державних послуг та необхідність подальшої демократизації системи державного управління України змушує не лише обрати нормативно- регламентку основу для побудови структури класифікатора послуг, але й звернутися до понять та переліку основних потреб людини (організації, громади) для формування підґрунтя цього класифікатора.

В основу класифікації послуг покладено такі потреби: у безпеці; допомозі інвалідам; легітимації (визнанні) у групі (суспільстві); підтримці повсякденної життєдіяльності; інформації; комунікації; відпочинку, духовному та культурному розвиткові.

Висновок

Сьогодні багато процедур з надання адміністративних послуг або взагалі не обмежені строками, або строки на них є необґрунтованими. Наприклад, для отримання закордонного паспорта за загальним правилом передбачений тримісячний строк, що не лише створює умови для корупційних правопорушень, але є грубим обмеженням прав людини. Тоді як реально необхідні строки на надання такої послуги складають лише декілька днів, а обслуговування заявника-громадянина фактично відбувається в останні дні визначеного строку.

Така інформаційна підтримка підвищить рівень прозорості у сфері адміністративних послуг, полегшить життєдіяльність громадян, зекономить їхній час та мінімізує фінансові витрати.

За кордоном на сьогодні поширена практика публічного поширення різноманітних формулярів завдяки використанню сучасних інформаційних технологій. Наприклад, у США через Інтернет можна отримати всі необхідні паспортні форми, що значно полегшує отримання паспорта і що необхідно запозичувати і в Україні.

Повчальним є досвід деяких країн в напрямі організації системи надання управлінських послуг. Так, в окремих муніципалітетах Німеччини та Нідерландів створюються так звані “універсами послуг” або “установи для громадян”. При цьому, переважна більшість адміністративних послуг у цих країнах надаються саме на муніципальному рівні, а міністерства займаються політичними питаннями, і не вирішують індивідуальні адміністративні справи. В цих “універсамах послуг” можна отримати всю інформацію про адміністративні послуги, подати заяву на отримання будь-якої послуги, що надається органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування, або отримати відповідні довідки та кінцеві результати - адміністративні послуги.

Така організація надання послуг має багато позитивів. Насамперед, це зручність для громадян та економія їх часу і витрат, оскільки людина в одному місці одразу ж може вирішити декілька своїх проблем, і вирішити майже в будь-який зручний для неї час. Тоді як у більшості установ існують дні й години прийому. Крім того, це мінімізує безпосереднє контактування громадян з посадовими особами, які приймають рішення, а отже, усуває підстави для виникнення корупції та покращує умови для роботи самих службовців, які менше відволікаються на прийом громадян і більше зосереджуються на стратегічних управлінських питаннях.

Література

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96. // ВВРУ. - 1996.- №30.- ст.141.

2. Цивільний Кодекс України від 01.01.2003 р. // Голос України. - 2003.- 12 березня, ст.5-28.

3. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 р. // ВВРУ. - 1991. - №30. - ст.379.

4. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.1992 р. ВВРУ. - 1992. №21. - ст.297.

5. Закон України “Про охорону праці” від 14.10.1992 р. // ВВРУ. - 1992. - 49. - ст.668.

6. Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 р. // ВВР. - 1993. - №52. ст.490.

7. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.07.1996 р. // ВВРУ. 0 1996. - №36. - ст.164.

8. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково - практичний коментар. - К. - 1991.

9. Коментар до Конституції України. - К. - 1996.

10. Бахрах Л. Н. Административное право. Учебное пособие для вузов. - М. - 1997.

11. Битяк Ю. П. Адміністративне право України. - Х. - 2000.

12. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: Навчальний посібник. - К. - 1995.

13. Додин Е.В. Державне управління: теорія і практика. -- К., 1998.

14. Коваль Л. Ю. Адміністративне право. Курс лекцій. - К. - 1998.

15. Коваль Л.В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. - К.: Вища, 1975.

16. Коваль Л.В.Радянське адміністративне право. -- К., 1986.

17. Козлов Ю.М. Основы советского административного права. - М.:»Знание». - 1975. - с.133.

18. Колпаков В. К. Адміністративне право. К.: Юрінком Інтер. - 1999.

19. Колпаков В. К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер. - 2003.

20. Административное право: Учебник/Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. М.:Юрист. - 1999.

21. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. - М.: МГУ.

22. Марченко П.О. Теория государства и права. Московский госуд. университет.- 1997 г.

23. Матузова М.А. Теория государства и права. М.-1997 г.

24. Опришко В.Ф. Административная ответственность за правонарушения. - К.:Общество”Знание”. 1986.

25. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность. - Красноярск.- 1990.

26. Философский словарь /Под ред. М.М. Розентеля. - 3-е изд. - М.:. - 1975.

27. Бельский К.С. Административная ответственность: генезис, основные признаки, структура. // Государство и право. - 1999. - №12. - с.12-20.

28. Грибанова М. Правосуб'єктні підстави адміністративної відповідальності фізичних осіб. // Право України. - 2001. - №12. - ст.39.

29. Герасименко Є. Форми та види вини при вчиненні адміністративного правопорушення //Право України. - 1998 - №7. - с.80.

30. Герасименко Є. Суб'єкт адміністративного проступку // Право України. - 1999. - №4. - с.44.

31. Иванов Л. Административная ответственность юридических лиц // Закон. 1998. - №9. - с.89.

32. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністраиивної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. - 1999. - №9. - с.6.

Размещено на Allbest.ru