Видалення із залу судового засідання, як і попередження застосовується до осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу, а також осіб, які не є учасниками цивільного процесу, але присутні в судовому засіданні, у разі повторного невиконання розпоряджень головуючого чи повторного порушення порядку під час судового засідання. При цьому повторність має місце тільки в тому випадку, коли особа, до якої вже застосовувалося попередження за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого, вчиняє аналогічне порушення вдруге в межах одного судового засідання.

З точки зору забезпечення порядку під час судового засідання видалення з залу судового засідання є заходом припинення порушення, оскільки фактично унеможливлює подальше порушення встановленого порядку цією особою. Видалення із залу судового засідання оформляється ухвалою судді, яка заноситься до журналу судового засідання і не підлягає оскарженню [29, c.138]

У контексті аналізу цієї норми слід зазначити, якщо дії особи підпадають під ознаки адміністративного порушення, то до неї може бути застосовано адміністративну відповідальність.

Якщо порушення в судовому засіданні набуває ознак адміністративного правопорушення, суд робить перерву та вживає заходів до складання протоколу про адміністративне правопорушення. Сторони, свідки, треті особи за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання несуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу.

3.2 Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали [2, ч.4 ст.137]

За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, в тому числі з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність. Притягнення до такої відповідальності не звільняє винних осіб від обов'язку подати докази [2, ч. ч.5,6 ст.137]

Тимчасове вилучення доказу для дослідження його судом - це захід процесуального примусу, що полягає у відібранні за ухвалою суду документа чи іншого об'єкта матеріального світу, який може бути доказом в цивільній справі, від його володільця з метою дослідження його в суді.

Особи, яким направлено ухвалу суду про витребування доказів, зобов'язані неухильно її виконати і надати суду наявні в них докази. Якщо такі особи не мають можливості подати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, вони зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали.

Слід зазначити, що умовою застосування цього заходу процесуального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмових чи речових доказів, яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого встановлюється обов'язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. За невиконання цього обов'язку без поважних причин суд постановляє ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов'язку [11, c.470]

Про тимчасове вилучення доказу суд постановляє письмову ухвалу, яка надсилається державному виконавцю для негайного виконання. Ухвалу не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:

1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, найменування органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) фізичної особи або місцезнаходження органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

3) назва або опис письмового чи речового доказу, які дають можливість його чітко ідентифікувати;

4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу (тобто слід зазначити, для розгляду якої справи необхідний доказ і внаслідок невиконання якої ухвали про витребування доказу застосовано цей захід процесуального примусу);

5) зазначення органу державної виконавчої служби, якому доручається провести вилучення.

Ухвала оформлюється як окремий письмовий документ та не оскаржується в апеляційному порядку.

Виконання ухвали суду про тимчасове вилучення письмових або речових доказів для дослідження судом покладається на державну виконавчу службу. Державний виконавець вилучає в осіб, зазначених в ухвалі, відповідні письмові чи речові докази та передає їх до суду для дослідження. Витрати покладаються на винну особу.

3.3 Привід свідка

Відповідно до ЦПК свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини, а у разі неможливості прибуття за викликом суду - завчасно повідомити про це суд [2, ч. ч.2, 3 ст.50]

Якщо в справі є відомості про належне повідомлення свідка про час і місце судового засідання, відсутня його заява про неможливість з'явитися до суду або причини неявки визнаються судом неповажними, в цьому випадку суд може застосувати до порушника такий захід процесуального примусу як привід свідка. Якщо свідок повідомив про причини неявки й вони є поважними, суд повторно викликає свідка до суду, а привід не застосовується.

Свідок може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Примусовому приводу свідок може бути підданий за таких умов: І) його належним чином повідомили про час і місце судового засідання;

2) він не з'явився в судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки;

3) він не підпадає під категорію осіб, до яких не дозволяється застосовувати цей захід [22, c. 196]

Якщо в діяннях свідка є ознаки злісного ухилення від явки до суду, його також можна притягти до адміністративної відповідальності [3, ст.185³]

Привід свідка може бути здійснений за місцем:

1) провадження в справі;

2) проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.

Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.

Привід свідка здійснюється органами внутрішніх справ і регулюється Законом України від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію" [4]

Якщо в постанові (ухвалі) відсутні окремі дані, що не дозволяють установити цю особу або місце її перебування, і вияснити їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це прокурора, слідчого, орган дізнання або суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.

Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй постанову (ухвалу) про привід під розписку.

Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує.

Процесуальний закон встановлює заборону застосовувати привід до суду щодо:

1) осіб, які не можуть бути допитані як свідки;

2) малолітніх і неповнолітніх осіб;

3) вагітних жінок;

4) інвалідів 1 і 2 груп;

5) осіб, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів. При постановленні ухвали про привід свідка суд повинен з'ясувати, чи не належить свідок до однієї з зазначених вище категорій.

Особа, яка виконує привід після встановлення свідка, який підлягає приводу, зобов'язана оголосити йому ухвалу про привід під розписку.

Відмова від підпису із зазначенням мотивів зазначається в ухвалі і затверджується виконавцем приводу. Така вимога забезпечує виконання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо негайного поінформування свідка, який доставляється приводом, зрозумілою для нього мовою про підстави його приводу, фактичне за тримання [5, п.2 ст.5]

При посиланні особи, яка підлягає приводу, на хворобу або інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно оповіщається суд, що виніс ухвалу. До повідомлення додається: рапорт виконавця, копії листків непрацездатності та інші документи, що підтверджують зазначені обставини. Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні причини неявки, їй оголошується строк прибуття чи виїзду до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати витрат, наслідки ухилення від явки. Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке начальник органу внутрішніх справ негайно надсилає в суд, що виніс ухвалу.

У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів при цьому забороняється.

У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

У разі посилання особи, яка підлягає приводу, на хворобу чи інші обставини, що фактично перешкоджають виконанню приводу, негайно повідомляється суд, який постановив ухвалу. До повідомлення додаються: рапорт виконавця, копії листків непрацездатності та інші документи, що підтверджують зазначені обставини.

Інші особи, крім свідка, примусовому приводу не підлягають. Разом з тим, у ст.146 ЦПК України передбачено також можливість примусового приводу відповідача для проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства. Привід відповідача відбувається за аналогією.

Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні причини неявки, їй оголошуються строки прибуття чи виїзду (згідно з розкладом руху транспорту) до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати витрат, наслідки ухилення від явки.

Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке начальником органу внутрішніх справ негайно надсилається прокурору, слідчому, в орган дізнання чи суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.

Працівник міліції, призначений для виконання приводу, в такому випадку зобов'язаний:

а) про отримане зобов'язання зробити відмітку в постанові (ухвалі) про привід;

б) проконтролювати прибуття (якщо привід виконується в межах одного населеного пункту) чи від'їзд такої особи до місця виклику, в якщо необхідно, надати допомогу в придбанні квитка на транспорт;

в) доповісти про виконання приводу рапортом начальнику органу внутрішніх справ.

У разі відмови від добровільної явки особа, яка підлягає приводу, доставляється до місця виклику примусово у супроводі працівника міліції. Застосування зброї, наручників, зв'язування або інших спеціальних засобів при цьому забороняється.

У разі злісної непокори або опору законній вимозі працівника міліції слідувати до місця виклику складається протокол (акт), в якому вказуються місце, час і характер порушення, а також свідки. Протокол (акт) доповідається начальнику органу внутрішніх справ для вжиття до порушника встановлених законом заходів. Про це одночасно повідомляється прокурор, слідчий, орган дізнання чи суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.

Привід, крім виняткових випадків, не може проводитися в нічний час (з 22 до 6 години за місцевим часом).

Привід неповнолітнього свідка, що не досяг шістнадцяти років, проводиться з оповіщенням його батьків або інших законних представників (усиновителів, опікунів, піклувальників, представників установ і організацій), під опікою яких знаходиться неповнолітній. Інший порядок приводу неповнолітніх, вказаний у частині першій цього пункту, допускається лише у випадках, якщо такий порядок обумовлений у постанові (ухвалі) про привід.

Орган внутрішніх справ, на який покладається привід особи, вживає заходів до його обов'язкового виконання. З метою забезпечення виконання приводу чи усунення причин, які перешкоджають явці за викликом, орган внутрішніх справ, якщо це необхідно, звертається за сприянням до адміністрації підприємств, організацій, установ за місцем роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу, або використовує допомогу громадськості.

Особа, доставлена приводом, передається прокурору, слідчому, головуючому в судовому засіданні чи особі, яка проводить дізнання і постанова (ухвала) якої виконується. Працівник міліції, який здійснив привід особи, забезпечує її присутність там до часу, коли мине потреба [4, cт.94]

Висновок

ЦПК України включає главу 9 розділу І "Заходи процесуального примусу". Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.

Застосування заходів процесуального примусу є правом суду.

Передбачені ч.1 ст.91 ЦПК заходи процесуального примусу можна умовно поділити на дві групи залежно від їх функціональної спрямованості. До першої групи заходів процесуального примусу належать попередження та видалення із залу судового засідання. Вони спрямовані на забезпечення належної поведінки учасниками цивільного процесу. До другої групи заходів належать тимчасове вилучення доказів для дослідження судом та привід, які спрямовані на отримання доказів.

До однієї особи за одне й те саме правопорушення не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу. За порушення порядку під час судового засідання або невиконання особами, які беруть участь у розгляді справи, та іншими особами, присутніми в судовому засіданні, розпоряджень голови, до них застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання.

Допускається тимчасове вилучення доказів для їх дослідження судом. Відбувається це у зв'язку з неподанням без поважних причин письмових чи речових доказів та неповідомлення причин їх неподання. Про таку процесуальну дію суд постановляє ухвалу, в якій зазначається; повне ім'я особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання або знаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення.

За ухвалою суду допускається привід свідка, якщо належно викликаний свідок без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини нез'явлення.

Слід зазначити, що ЦПК чітко встановлює коло осіб, які не можуть бути піддані примусовому приводу, зокрема особи, які не підлягають допиту як свідки. Однак не вирішено питання про неможливість примусового приводу осіб, які мають право відмовитися від давання показань; ухвала про застосування заходів процесуального примусу не підлягає оскарженню окремо від судового рішення, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду [8, c.438]

Цивільне процесуальне право - це сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя у судах.

Цивільне судочинство - процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів [28, c. 194]

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне процесуальне право є частиною системи права України й перебуває в тісному взаємозв'язку з усіма іншими галузями права.

До прийняття ЦПК України 2004 р. цивільне процесуальне законодавство не містило такого консолідованого інституту, як заходи процесуального примусу, хоча в процесуальній літературі у різні часи ставилось питання про необхідність дослідження проблематики цивільної процесуальної відповідальності. Досліджуючи проблему процесуальної відповідальності, усі автори погоджувалися з тим, що вид відповідальності доцільно виділяти на підставі галузевих критеріїв та розглядати цивільну процесуальну відповідальність як різновид юридичної відповідальності. Так, М.Й. Штефан зазначає, що вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень.

Всі учасники цивільного судочинства мають добросовісно виконувати процесуальні обов'язки і своїми діями або бездіяльністю не порушувати процесуальних прав інших осіб. В разі порушення встановлених в суді правил або протиправне перешкоджання здійснення судочинства тягне застосування заходів процесуального примусу, якими є: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід.

Отже, заходи процесуального примусу є реакцією суду на ті правопорушення, які допустили учасники процесу або інші особи, присутні в залі судового засідання, і які заважають подальшому розгляду справи. Тому їх застосування є виключним правом суду. Застосування заходів процесуального примусу можливе судами всіх ланок судової системи, однак виключно під час судового засідання.

Цивільний процесуальний примус - це сукупність передбачених ЦПК заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання завдань цивільного судочинства.

ЦПК України включає главу 9 розділу І "Заходи процесуального примусу". Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.

Заходи процесуального примусу - це процесуальні дії, що застосовуються за ухвалою суду до осіб, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають ефективному розгляду і вирішенню справ.

Підставами для застосування заходів процесуального примусу є: а) порушення встановлених у суді правил; б) протиправне перешкоджання здійсненню судочинства.

Перелік заходів процесуального примусу передбачено у ст.91 ЦПК.

До них законодавець відносить:

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи:

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження і видалення із залу судового засідання);

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід свідка).

До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.

Процесуальний примус включає різні за ступенем правові обмеження. Крім того, він повинен, по-перше, мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу. По-друге, загальна спрямованість примусу повинна визначатися завданнями, які стоять перед судочинством як справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996, Тлумачення від 15.05.2014,Цивільний процесуальний кодекс України: Закон від 18.03.2004, редакція від 06.11.2014

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Кодекс від 07.12.1984, редакція від 06.02.2015

3. Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990, редакція від 01.01.2015

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: від 04.11.1950, редакція від 01.06.2010

5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України в 2 томах - за ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрiнком Iнтер 2013. - 1952 с.

6. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. - Одеса: Юридична література, 2003. - 896 с.

7. Адвокатський іспит: підготовчий курс / навч. посіб. за ред. Баулін О.В., Лебідь В.І., Матвеев П. С, Пожидаєва М.А. К.: Алерта, 2013 р. - 736 с.

8. Васильєв С.В. Цивільний процес, Харків: Одисей. 2008р.408 с.

9. Кілічава Т.М. - Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 352 с.

10. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред.В. В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - 1352 с.

11. Тертишніков В.І. Цивільний процес. Учбовий посібник. - Х.: Консум, 2001. - С.358

12. Цивільний процес України (Лекції) / В.І. Тертишніков - Х.: СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2010.

13. Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2006 р. - 293 с.

14. Цивільне процесуальне право: навч. посіб. / С.В. Сеник, Р.Я. Лемик; Львів. нац. ун-т ім.І. Франка. - Л.: ВЦ ЛНУ ім.І. Франка, 2010. - 423 с.

15. ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ - Навчальний посібник, Васильєв С.В., 2010р. - 994 с.

16. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 172 с.

17. Цивільний процес України: навч. посіб. / О.А. Логінов, О.О. Штефан. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 368 с.

18. Цивільний процес України: академічний курс: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.; за ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2009. - 848 с.

19. Цивільний процес України: Підручник / За ред Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. - К.: Істина, 2012. - 536 с.

20. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред.С. С. Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - 384 с.

21. Цивільний процес України: підручник / за ред. Червоний Ю.С. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

22. Чорнооченко С.І. Цивільний процес, навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С.І. Чорнооченко. - [3-тє вид., перероб. та допов.] - К.: "Центр учбової літератури", 2014. - 416 с.

23. Чорнооченки С.І. цивільний процес України: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 380 с. [c.14]

24. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - 624 с.

25. Штефан М.Й. Санкції цивільного процесуального права / М.Й. Штефан // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2003. - № 2-3. - С.484.

26. Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України. К.: Юрінком інтер, 2009. - 361 с.

27. Юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Голов-ченко, В.С. Ковальський та ін - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С.466.

28. Ясинок М.М. Принципи усності, безпосередності та безперервності у цивільному судочинстві / М.М. Ясинок, В.А. Кройтор. - Х.: Еспада, 2007. - 248 с.

29. Ясинок М.М. Цивільний процес України: підручник за заг. ред. д. ю. н., доцента М.М. Ясинка. - К.: Алерта, 2014. - 744 с.

Размещено на Allbest.ru