Великий англійський драматург виріс на (ще значною мірою) середньовічній літературній традиції, що не знала чіткого розмежування між реальністю і фантазією, і чимало з його 37-и п'єс заселені феями, відьмами, чаклунами, духами та привидами. Події, описані в них, відбуваються у цілком земних царствах, починаючи зі Стародавнього Риму, Атен та доісторичної Бретані і закінчуючи ренесансними дворами Венеції, Відня, Ельсінору чи екзотичними пісками Марокко і Кіпру.

Єдина основа для датування п'єси знаходиться на початку її тексту. Події, що зображені в п'єсі, належать до свята ночі на Івана Купала, тобто до 24 червня. Правда, в тексті (IV, 1) Тезей згадує “травневі ігри”, що належать до подій 1 травня:

Тезей Підіть котрийсь лісничого знайдіть.

Обряди всі травневі ми скінчили

І стоїмо вже на порозі дня.

Послухай, люба, пісню гончаків.

Пустіть усіх їх в західну долину!

Покваптесь! Та лісничого знайдіть.

Один із слуг виходить.

А ми, княгине, зійдемо на гору

Послухати дзвінкий собачий грай,

Що котиться луною через гай.

Іпполіта Колись на Кріті з Кадмом і Гераклом

У лісі зацькували ми ведмедя

Спартанськими собаками. Ніколи

Ще я такої музики не чула:

І гори, і ліси, й джерела, й небо -

Усе лунало, все лящало. Зроду

Не чула я приємнішого гуку [57, c. 57].

Один з центральних мотивів - історії молодих закоханих Гермії і Лізандра та Єлени і Деметрія. Комедія починається сценою в палаці герцога Тезея в Афінах. З розмови Тезея та цариці амазонок Іпполіти дізнаємося, що вони нетерпляче чекають дня свого весілля, яке має бути пишним і урочистим:

Входять Тезей, Іпполіта, Філострат і почет.

Тезей Година шлюбу, красна Іпполіто,

Вже недалеко. Ще чотири дні,

Й новий настане місяць. Та старий

Минає так повільно! Він стоїть

Моїм палким жаданням на заваді,

Мов мачуха або стара вдова,

Що проїдає спадок юнака.

Іпполіта Чотири дні у ночі швидко кануть,

Чотири ночі проминуть у снах,

Тоді півмісяць, ніби срібний лук,

Нап'ятий знов у небесах, осяє

Весілля наше.

Тезей Філострате, йди -

Збуди афінську молодь до розваг,

Розбуркай жвавий і веселий дух,

На похорони смуток прожени:

Навіщо нам на святі гість блідий!

Філострат виходить.

Мечем тебе здобув я, Іпполіто,

І кривдою здобув твою любов,

Та шлюб я справлю на інакший лад:

З пишнотою, з тріумфом, із гульнею! [57, c. 59]

Ці персонажі не стануть головними героями комедії, вони з'являються знову тільки в останніх сцена п'єси, де показано свято в Афінах на честь їхнього весілля. Проте історія Тезея та Іпполіти - не тільки рамка головної сюжетної лінії, а й своєрідний коментар, її важливий момент у створенні комедії атмосфери палких любовних пристрастей.

Загальновідомо, що британська (як і, зрештою, уся європейська) середньовічна драма бере свій початок з елементів церковного обряду і тісно пов'язана з християнськими святами. Дослідники проводять чимало параллелей між драмою і християнським обрядом. Останній вважається одним із коренів традиційного західного циклу свят. Іншим таким джерелом є ціла низка поганських традицій, розвинутих навколо землеробського річного календаря посіву, обробки і збору врожаю та сезонного циклу народження, смерті, відродження. Якщо скласти усе це докупи - земельні і церковні обряди, природні ритми та їхнє людське маркування, ми отримаємо приблизно той світ, у якому народився Шекспір і для якого він творив свої драми - світ водночас міський і сільський, таємничий і повсякденний, світ, у якому легко поєднуються реальність магічна і реальність ринкового майдану.

У “Сні літньої ночі” маємо четверо закоханих і шестеро акторів-аматорів, що завдяки чарам ельфів та фей опиняються в лісі поблизу Атен, на лоні природи:

Егей Ото, владарю, спить моя дочка,

А це Лізандр, а це лежить Деметрій,

А то Недарова дочка Гелена.

Чого зійшлись усі вони сюди?

Тезей Напевне, встали рано - вшанувати

Травневий ранок; а оскільки знали,

Що й ми сюди збираємось прийти,

Зостались наш побачити обряд.

Але скажи, Егею: це ж сьогодні

Дочка твоя зробити має вибір?

Егей Так, мій владарю.

Тезей Хай ловчі засурмлять і їх побудять [57, c. 62].

Відбувається плутанина серед закоханих, і навіть Титанія, королева фей, теж стає жертвою прикрого жарту. Її чоловік Оберон зачаровує її так, що вона до нестями закохується у ткача Навоя, котрого, у свою чергу, збиточний Пак нагородив ослячою головою. Під цими перипетіями криється глибший зміст - оскільки Оберон і Титанія перебувають у стані тимчасової розлуки через сварку про підмінене дитя, будучи духами землі, вони призвели до жахливих непорядків у земних справах:

І вітер той, що марно нам свистів,

Розсердився і насмоктав із моря

Задушливих туманів, а вони

Дощами переповнили річки,

І ті свавільно вийшли з берегів.

Відтоді марно тягне плуга віл,

Спливає марно потом плугатар:

Хліба гниють, не викинувши вусів,

Затоплені, порожні всі обори

Й на падлі гайвороння бенкетує.

Вже люди ждуть - не діждуться зими,

І вечорами не бринять пісні,

А місяць, владар вод, блідий від гніву,

Зволожує дощами все повітря,

І люд застуда мучить та гострець [57, c. 44].

Інакше кажучи, земля реагує на їхнє розлучення потопом, нашестями і голодом. Ба навіть гірше - усі пори року разом зі святами переплуталися.

Перемішалися тепло і холод,

І пори року. Весна і літо,

І плідна осінь, і зима сердита

Міняються уборами, збивають

Із пантелику світ, і він не може

Їх розрізнить [57, c. 41].

Шекспір чудово знав, що середина літа (т. зв. Купальський день або літнє сонцестояння) була відповідальною порою для фермерів - то була якраз середина між періодом посіву, насадження і першого догляду за культурами та періодом збирання врожаю. Відтак, погода у цю пору була визначальною - від неї залежало, чи врожай збережеться, чи пропаде. Ватри, які розпалювалися з нагоди цього свята, не прикликали сонця, як ватри зимових святкувань, їхня роль полягала в очищенні землі та тварин від численних хвороб і шкідників. Міські глядачі знали, що літо було лиховісною порою, бо і вони переживали його як пору чуми та інших “заразних випарів”, що виходили з Темзи разом зі стічними водами. Тому перегляд вистави, у якій нічні сільські духи залагодиливсі негаразди силою любові, був таким бажаним полегшенням від духів спеки, щурів, бліх та інших нечистот, що населяли тісні помешкання посполитих лондонців.

Сюжет поступово збагачується новими мотивами: побутово-гумористичним та фантастичним. До лісу приходять афінські ремісники, дивовижно схожі своєю поведінкою на лондонських простолюдинів, щоб тут розучити ролі п'єси “Пірам і Фісба”, яку вони вирішили поставити у день весілля Тезея й Іпполіти. Та репетиція зривається: якісь таємні сили втягують їх у події незвичайні і чудернацькі, особливо дивна метаморфоза сталася з ткачем Основою - у нього раптом з'явилася осляча голова. Це розважаються духи та ельфи, якими наповнено ліс. Над ними панує Оберон, великий чаклун. За допомогою соку чарівної квітки він може змінювати почуття, викликати любовні пристрасті. Розгніваний на прекрасну царицю ельфів Титанію, він карає її любов'ю до Основи і глузує з неї, коли вона ніжно пестить ослячу голову. Легковажному веселому ельфу Пеку він дає наказ допомогти закоханим юним героям, які дісталися до лісу. Пустотливий і безтурботний Пек без кінця помиляється і надзвичайно заплутує всю любовну історію.

Пек Я той веселий каверзник нічний.

За блазня в Оберона я служу.

То перед ситим огирем іржу,

Мов кобилиця; то залізу в кухоль

До п'яної старої пащекухи,

Печеним яблуком у губи скочу,

Коли вона пивця хильнути схоче,

Й на підборіддя вихлюпну їй пиво.

Кумася щось розказує слізливо;

Стільцем прикинусь. Жінці ж сісти де б -

Я вислизну, й вона додолу геп!

Кричить, кляне - ледь-ледь не захлинеться.

Те бачивши, за боки всяк береться,

Й регоче там до сліз людина кожна -

Не часто сміх такий почути можна!

Та ось і Оберон! Ну, ельфе, йди! [57, c. 63].

Пек - бісеня, пов'язане з нечистою силою. Його імя зустрічається в книзі Р. Скотта про таємниці відьом (“Discovery of Witchcraft”, 1584)). Матеріал для створення образу, можливо, Шекспір запозичив з п'єси, що зберігалася в суфлерському рукописі (“John a Kent and John a Cumber”), де є персонажі, що нагадували і афінських ремісників, і бешкетника Пека, і Пріама, чия роль схожа з роллю Пека.

Голос Блазня є голосом безпомічних, які бояться загрози з боку сильних світу цього, коли останні втрачають здоровий глузд. Як твердить Бахтін, саме в обрядово-видовищних карнавальних формах (і пов'язаних з ними пародіях) найяскравіше проявляється сміховий універсалізм, що об'єднує всіх учасників дійства. Шекспір, працюючи для чи не найстрокатішої глядацької аудиторії в історії театру, вдало використовує цей козир, вводячи в кожну виставу блазня, третьорядних персонажів у метатеатральних сценках, рясно присмачивши драми алюзіями до циклічних річних свят. Властиво, Шекспір урбанізує і виводить на авторський рівень потужний пласт фольклорної спадщини Англії, і в нього це виходить природно та невимушено. В уста блазня можна вкласти правду, яка інакше не пройшла б театральної цензури, простим лондонським ремісникам можна нагадати свята у не так давно покинутому ними селі, придворним дамам і джентльменам можна дати нагоду забути на хвильку про свої світські маски.

Пародійний характер історії Пірама і Фісбі та постановка вистави міськими ремісниками зумовлений декількома моментами: 1) тим, як грають п'єсу ремісники, 2) наївністю драматургії цього твору, 3) архаїчністю сюжету і теми п'єси про Пірама і Фісбі в світі, де природа і почуття виявились сильнішими традиційного закону.

Карнавал середньовічної драми дозволив Шекспіру також пластично поєднати трагічне з комічним, бо “середньовічна людина могла сумістити благоговійну присутність на офіційній месі з веселим пародіюванням офіційного культу на площі. Довіра до блазнівської правди, до правди “світу навиворіт” могла співіснувати поряд зі щирою лояльністю..” [51, c. 117].

Зрештою під впливом лісових чар Деметрій полюбив Елену, Егей змушений визнати правоту Лізандра і Гермії. Все закінчується весільним святом і виставою п'єси про трагічне кохання. Підсумок дійству дає Пек:

Пек (до глядачів)

А як ми вам не вгодили,

Все направим любо-мило:

Думайте, що ви заснули

Й перед вами сни майнули.

За виставу, хоч погану,

Не висловлюйте догану:

Це ж бо сон лише, вважайте,

І за це нам попуск дайте.

Як обійдеться без свисту

Й совість матимемо чисту,

Це всім нам додасть охоти

Вади наші побороти,

Й дальша п'єса краща буде.

На добраніч всім вам, люди,

Трохи оплесків, будь ласка,-

І скінчилась наша казка. (Виходить)

Характерна особливість героїв комедії - це здатність вільно віддаватися своїм почуттям. На розкритті цих різноманітних почуттів Шекспір і зосереджує увагу. Здатність кохання викликати таке багатство почуттів і надає йому, як показано в комедії, особливої цінності:

Гермія. Лізандре!

Клянусь Ерота луком найтугішим,

Його стрілою щиро-золотою,

Еней невірний; і всіма клятьбами,

Обіцянками, чесними словами,

Узавтра я зустрінуся з тобою.

Що будь-коли чоловіки ламали -

Всім, що коханців з'єднує до скону,

І тим вогнем, котрий спалив Дідону,

Коли вона від горя знавісніла,

Побачивши, що розпустив вітрила

Венериних голубок чистотою,

My good Lysander!

I swear to thee by Cupid's strongest bow,

By his best arrow, with the golden head,

By the simplicity of Venus' doves,

By that which knitteth souls and prospers loves,

And by that fire which burn'd the Carthage Queen,

When the false Troyan under sail was seen,

By all the vows that ever men have broke,

In number more than ever women spoke,

In that same place thou hast appointed me,

To-morrow truly will I meet with thee [72; 39].

Жінки їх зроду стільки не давали,-

У тім гаю досвітньою добою [53; 24].

У комедії “Сон літньої ночі”, як помітив Ф. Енгельс, у характерах дійових осіб сильно відчувається “вплив півдня з його кліматом” [32; 555]. Разом з тим у ній виразно проступає англійський національний колорит, особливо в сценах побутових, фарсових та фантастичних, написаних у фольклорному дусі. У епоху відродження відповідно до тогочасної філософії кохання, кохання розуміється як універсальний принцип, як частина божественного порядку “ordo amoris”. З цього випливає підґрунтя комедії, в основі якої містична сила “кохання” зображена за допомогою персоніфікації природи:

Гелена.

Я красна? Я не красна, я нещасна.

Ти красна, ти Деметрієві мила,

Очима-зорями його скорила.

HELENA.

Call you me fair? That fair again unsay.

Demetrius loves your fair. O happy fair!

А голос твій - мов жайворонка спів

Серед зелених весняних ланів.

Якби заразливі були принади,

То я б від тебе заразилась радо,

Перейняла б і чарівливі очі,

І переливи голосу співочі.

Увесь би світ тобі я віддала

Your eyes are lode-stars and your tongue's sweet air

More tuneable than lark to shepherd's ear,

When wheat is green, when hawthorn buds appear.

Sickness is catching; O, were favour so,

Yours would I catch, fair Hermia, ere I go!

My ear should catch your voice, my eye your eye,

My tongue should catch your tongue's sweet melody.

Were the world mine, Demetrius being bated,

The rest I'd give to be to you translated.

Й лише Деметрія собі взяла. O, teach me how you look, and with what art

Твоїх навчившись поглядів і зваб, You sway the motion of Demetrius' heart! [72; 51]

Його любов здобути я могла б [53; 63].

Або інший уривок:

Лізандр.

Гелено, ми звіряємось на тебе:

Цієї ночі, як угледить Феба

Свій срібний лик у люстрі темних вод

І заблищить росинка, мов клейнод, -

В ту пору, що сприяє втікачам,

Пропустить нас одна з афінських брам

[53; 55].

Helen, to you our minds we will unfold:

To-morrow night, when Phoebe doth behold

Her silver visage in the wat'ry glass,

Decking with liquid pearl the bladed grass,

A time that lovers' flights doth still conceal,

Through Athens' gates have we devis'd to steal

[72; 60]

Карнавал не знає розмежування на виконавців та глядачів. Його не спостерігають, - у ньому живуть, і живуть усі, тому що за своєю ідеєю він всенародний. У карнавалі саме життя грає, а гра на певний час стає самим життям. В цьому специфічна природа карнавалу, особливий рід його буття. Тому в межах карнавалу людина підкоряється лише єдиному закону - закону карнавальної свободи. “Сон літньої ночі” - одна з найбільш життєрадісних гуманістичних комедій. Її ренесансний зміст полягає у ствердженні торжества природного людського почуття і нездоланної сили кохання.

Гермія.

І в тім гаю, де ми з тобою часто

And in the wood where often you and I

Удвох лягали на моріг квітчастий,

Звіряючи солодкі таємниці,

Ми зійдемось з Лізандром до зірниці

І до Афін свої повернем спини,

Шукаючи нової батьківщини.

Прощай, Гелено, і молись за нас.

Деметрія тобі хай верне час.

Прийди ж, Лізандре. Відтепер до ночі

Закохані поститись мають очі [53; 55].

Upon faint primrose beds were wont to lie,

Emptying our bosoms of their counsel sweet,

There my Lysander and myself shall meet;

And thence from Athens turn away our eyes,

To seek new friends and stranger companies.

Farewell, sweet playfellow; pray thou for us,

And good luck grant thee thy Demetrius!

Keep word, Lysander; we must starve our sight

From lovers' food till morrow deep midnight [72; 60].

З самого початку ці засади спекулятивні, сповнені фантазіями та надмірною уявою і суперечать “ratio”. Пояснюється, що творча уява відігравала центральну роль також і в часи Єлизавети, коли були достатньо виражені як негативна сторона фантазії - відрив від реальності, так і її позитивна сторона - можливість зазирнути до вищої сфери істини. Отже, фантазія та уява стають у даному випадку інтелектуальною основою для розуміння світу.

На карнавалі неможливо залишатися лише глядачем, відстороненим спостерігачем. Особливо важливе значення в карнавалі мало звільнення від усіх ієрархічних стосунків. На відміну від офіційних свят, де ієрархічні відмінності підкреслено демонструвались, на карнавалі усі вважалися рівними. Важливим елементом карнавалу є карнавальний сміх. Він - всенародний, універсальний та амбівалентний.

Особливість народно-святкового сміху становить його спрямованість і на тих, хто сам сміється. Одним із найхарактерніших атрибутів карнавалу є маска. Це дуже складний і багатозначний мотив народної культури. У народно-обрядовій традиції маска мала магічний, чарівний сенс, а у межах середньовічного карнавалу дозволяла приховати фізичні вади, видати себе за іншу людину, створити ефект таємничості. Психологічне значення маски обумовлене бажанням особи хоч накороткий час позбутися своєї закомплексованості, стати доступною для будь-яких перевтілень, пройти шлях від блазня до володаря світу і навпаки.

Основною ознакою карнавалу є гра. Ототожнювати ці поняття не можна, хоч вони і мають багато спільного. Гра, як і карнавал, обмежена в часі і просторі, але якщо карнавал з першої хвилини проникнення в його стихію певною мірою нав'язує людині свою волю, то “… передовсім усяка гра є добровільною діяльністю. Гра за наказом - це вже не гра, а, у щонайкращому випадку, її силувана імітація” [1; с. 14]. Гра дозволяє вийти за межі раціонального, провокує на пошук іншого підходу до тлумачення світу. У процесі гри людина витворює нові міфи, тому суспільство, яке відмовляється від гри, деміфологізує світ, прирікає його на самотність.

Таким чином, карнавал у В.Шекспіра - це свобода, яка не має меж і не знає табу, дозволяє вільно змінювати суспільні ролі, виносить на поверхню приховані бажання та емоції, а отже, забезпечує особистості адекватнее для позитивного психологічного стану самовираження. Але карнавал не вічний, тому під його веселою маскою завжди приховується великий біль, який провокує постійний пошук людиною самої себе.

2.2 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЛЮДИНИ ТА СВІТУ У ТРАГІКОМЕДІЇ “БУРЯ”

Найповніше особливості жанру трагікомедії, що була написана у третій період творчості Шекспира, проявилися в “Бурі” (1612). У травні 1613 р. “Бурю” було поставлено в придворному театрі з нагоди святкування шлюбу дочки Якова І принцеси Єлизавети і пфальцграфа Фрідріха.

“Буря” не має єдиного сюжетного першоджерела, хоч у п'єсі й використано окремі мотиви, що зустрічаються в сучасній драматургові літературі. Найближча до сюжетної ситуації “Бурі” п'єса німецького автора Якуба Айрера “Прекрасна Сідея” (написана в кінці XVI - на поч. XVII ст.) та іспанський текст Антоніо де Еслави “Зимові вечори” (опубл. в 1609-1610 pp.). В обох творах - герой маг і чародій, шлюб молодих закоханих сприяє примиренню батьків і т. ін. Крім того, у німецькій п'єсі є образи, що нагадують Арієля і Калібана, а в А. де Еслави вирішальну роль у сюжеті відіграє буря. Дослідниками доведено, те, що жоден із цих текстів не міг бути безпосередньо використаний Шекспіром. Мабуть, існувало якесь спільне для всіх цих творів джерело, згодом втрачене.

Певне відображення в сюжеті “Бурі” дістали й реальні події. У 1609 р. англійська ескадра під командуванням адмірала Джорджа Сомерса, що пливла у Віргінію, зазнала катастрофи біля Бермудських островів. Команда флагмана провела на Бермудах більше як 9 місяців. Звіти про це плавання були написані Р. Річем та С. Джорданом (“Новини з Віргінії” та “Відкриття Бермудів”) і опубліковані в жовтні 1610 р.

In folio 1623 p. “Буря” відкриває розділ комедій. До цього спричинила назва п'єси. Шекспірівські трагедії озаглавлені іменем протагоніста. У комедіях перевага віддається загальножанровим, гумористично-умовним назвам. Тому, певно, “Цимбелін” після довгих вагань був віднесений Хемінгом та Конделом до трагедій, а “Буря” опинилась у розділі комедій.

Жанрова структура п'єси надзвичайно складна. У ній чимало комедійних елементів, що тяжіють до буфонади та фарсу. Драматург знову звертається в “Бурі” до створення “низового тла” подій (пародійно-фарсове повторення теми “боротьби за владу” на рівні блазенських персонажів). Передісторія Просперо нагадує сюжети шекспірівських трагедій (наприклад, лінію Едгара та Едмунда в “Королі Лірі”).

Драма починається картиною морської бурі, під час якої неаполітанський король Алонзо і міланський герцог Антоніо з усім своїм оточенням рятуються з потопаючого корабля і опиняються на невідомому острові, де живе Просперо:

Міранда Скажіть-но, тату,

Бо це мене турбує, а навіщо

Зняли ви бурю?

Heavens thank you for't! And now, I pray you, sir,

For still`tis beating in my mind, your reason

For raising this sea-storm?

Просперо Слухай: сталось диво.

Зласкавилась Фортуна наді мною,

Сюди, до цього берега, прибивши

Know thus far forth.

By accident most strange, bountiful Fortune,

Now my dear lady, hath mine enemies

Моїх підступних ворогів. Я бачу

У цім веління віщих зір; я мушу

їх впливові піддати власну долю,

Як я ті зорі знехтую, зневажу,

То добрий вплив їх зникне. Я кінчаю,-

Ти хочеш спати, тож засни мерщій,

Засни, я знаю, як ти натомилась [54, 44].

Brought to this shore; and by my prescience

I find my zenith doth depend upon

A most auspicious star, whose influence

If now I court not but omit, my fortunes

Will ever after droop. Here cease more questions:

Thou art inclined to sleep; `tis a good dulness,

And give it way: I know thou canst not choose[55].

Мудрий Просперо бореться проти зла, прагне удосконалити, виправити дійсність. Він підкорив злу відьму Сікораксу і звільнив з її полону духа Аріеля, який тепер вірно служить йому:

Арієль Вітаю, пане! Я з'явивсь, владарю,

Щоб всі бажання ваші вдовольняти,

Пливти, летіти, в полум'я пірнати,

На хмарку сісти, Арієль ладен

Всіх сил докласти, щоб наказ ваш владний

All hail, great master! grave sir, hail! I come

To answer thy best pleasure; be't to fly,

To swim, to dive into the fire, to ride

On the curl'd clouds, to thy strong bidding task

Ariel and all his quality.

Найкраще виконать.

Просперо Признайся, духу,-

Чи ти зробив усе, як я бажав?

Hast thou, spirit,

Perform'd to point the tempest that I bade thee?

Арієль Достоту все. Нагрянув я раптово

На королівський корабель. В каютах,

На палубі, на носі, на кормі

Я сіяв жах. Розпавшись на частини,

То тут, то там я пломенів огнем,

Горів на реях, щоглах і бушприті.

Куди й Юпітеровим блискавкам,

Цим вісницям страшних ударів грому,

Рівнятися до мене! Рев і тріск

Так оточив хороброго Нептуна,

Аж він здригнувся у своїх безоднях

To every article.

I boarded the king's ship; now on the beak,

Now in the waist, the deck, in every cabin,

I flamed amazement: sometime I'ld divide,

And burn in many places; on the topmast,

The yards and bowsprit, would I flame distinctly,

Then meet and join. Jove's lightnings, the precursors

O' the dreadful thunder-claps, more momentary

And sight-outrunning were not; the fire and cracks

Of sulphurous roaring the most mighty Neptune

Seem to besiege and make his bold waves tremble,

Yea, his dread trident shake [55].

І затремтів в його руці тризуб [54, 72].

Просперо прагне облагородити, приручити сина Сікоракси - напівзвіра Калібана.

Просперо Брехливий рабе,

На тебе діє лиш батіг, не ласка.

А я до тебе ставився по-людськи,

В своїй печері притулив, докіль ти

Не зазіхнув на честь дочки моєї.

Thou most lying slave,

Whom stripes may move, not kindness! I have used thee,

Filth as thou art, with human care, and lodged thee

In mine own cell, till thou didst seek to violate

The honour of my child [55].

Калібан Ха-ха! Ха-ха! Шкода, не пощастило -

Завадили, а то б я заселив

Цей острів Калібанами.

O ho, O ho! Woul't had been done!

Thou didst prevent me; I had peopled else

This isle with Calibans [55].

Просперо Тварюко,

Тебе ніяка ласка не бере,

Лише на зло ти здатен. Я спочатку

Тебе жалів, навчав тебе невпинно,

Як називати речі. Ти ж, дикун,

Не знав нічого і лише ревів,

Мов дикий звір. Тебе навчив я мови,

Щоб міг ти висловить свої бажання.

Тепер ти розумніший став, проте

Є щось таке в твоїй натурі підлій,

Чого не можуть знести чесні люди.

Я через це замкнув тебе в печері,

Та й по заслузі: ти-бо заробив

Ще тяжчої покари, ніж тюрма [54, 88].

Abhorred slave,

Which any print of goodness wilt not take,

Being capable of all ill! I pitied thee,

Took pains to make thee speak, taught thee each hour

One thing or other: when thou didst not, savage,

Know thine own meaning, but wouldst gabble like

A thing most brutish, I endow'd thy purposes

With words that made them known. But thy vile race,

Though thou didst learn, had that in't which

good natures

Could not abide to be with; therefore wast thou

Deservedly confined into this rock,

Who hadst deserved more than a prison [55].

Магія дозволяє вченому Просперо бути не просто пасивним спостерігачем, вона надає можливість діяти, активно пізнавати Природу, співпрацювати з нею, не порушувати її законів, а додержуватися їх, проникаючи в їх суть, в цю рушійну силу, що підтримує вічне життя Всесвіту. Це було предметом особливого інтересу гуманістів та вчених Відродження, оскільки, відкривши в собі нові можливості для дії, вони прагнули досягти таких саме результатів, яких досягли стародавні маги, які своїми загадковими формулами та описом давали зрозуміти, що зуміли розробити певні способи, певні системи роботи з Природою.

Якби було можливо дати визначення магії Відродження, ми назвали б її герметичною магією або герметизмом. Завдяки цій назві ми можемо звернутися до історії, щоб зрозуміти її. Та любов, яку відчували люди Відродження до стародавніх культур, і головним чином до Греції, Єгипту, Риму призвела до того, що особлива увага приділялася єгипетському божеству Тоту -- богу літер, ієрогліфів, мови сакрального та мирського, звуку голосу, слова, богу Мудрості. Коли греки вперше познайомилися з єгипетським Тотом, вони виявили багато спільного з Гермесом. Те саме сталося і з римлянами. Познайомившись з єгипетським Тотом і грецьким Гермесом, вони виявили, що їх Меркурій має багато спільних з цими божествами характеристик, але з однією-єдиною відмінністю: грецький Гермес -- це грецький Гермес, римський Меркурій -- це римський Меркурій, і єгипетського Тота, щоб відрізняти його від цих божеств, почали називати Гермес Трісмегіст -- Тричі Великий, Тричі народжений або Тричі Присвячений, той, хто перебуває у трьох іпостасях, оскільки вважалося, що він був філософом, жерцем та правителем-законодавцем.

У Флоренції в XV столітті з ініціативи Козимо Медичі була заснована Платонівська академія, котра об'єднала багато мислителів, художників, містиків, які на шляху спільного пошуку створили декілька груп. Золотий вік -- саме цей особливий момент історії вони хотіли відродити. І Козимо Медичі направляє мандрівників та монахів на Схід з дорученням привезти всі манускрипти, які їх зацікавлять. Таким чином, у Флоренцію потрапляє зведення праць, що приписували Гермесу Трисмегісту. Це викликає справжнє потрясіння серед вчених.

Одна з ключових постатей Академії, Марсіліо Фічіно -- філософ, астроном, художник, -- за дорученням Козімо Медічи береться за переклад цих творів. Його праця під назвою “Асклепій” є особливо цікавою, оскільки розповідає про стародавню релігію та магію Єгипту, про те, яким чином маги створювали канали сил Всесвіту та втілювали їх у священних образах своїх богів. Ці форми були не лише статуями чи зображеннями; за допомогою магічних дій вони наповнювалися енергією, яка надходила з космосу. Все це викладалося мовою філософії та інтуїції, водночас людською і магічною.

Інший твір, що відносять до Гермеса, -- “Corpus Hermeticum” -- являє собою зведення фрагментів (15 розділів) у формі діалогу між вчителем та учнем. У першій частині пояснюється створення Космосу, а в наступних -- учитель спонукає учня звільнити душу від усіх матеріальних кайданів, щоб вона змогла поступово підійматися в інші плани та сфери, доки, нарешті, не досягне найвищого Світла та зустрічі з Божественним.

Найдивовижнішим є те, що учень відчував у собі пробудження інтуїції, а потім розуміння Істини та Закону, подібно до могутнього променя світла, який пронизує розум. Зібрання цих творів і, особливо, закладений в них моральний аспект, відіграли важливу роль: якщо раніше магія містила залишки середньовічного чаклунства, то відтепер вони повністю зникають. З цього моменту магія стає одним з основних елементів у роботі найвидатніших мислителів -- способом уловлювати внутрішній стан людини та Всесвіту. Все це приводить до розуміння сутності того, що колись існувало в Єгипті -- єгипетської магії, магії фараонів, мови ієрогліфів та всього того, що, згідно з Платоном, єгипетські жерці передали йому під час перебування в цій країні.

У B. Шекспіра потворність Калібана компенсується незвичайною поетичністю і любов'ю до живої природи, таємним куточкам острова:

Пойдем, я покажу тебе весь остров. I'll show thee every fertile inch o' th' Island

Я покажу тебе все родники,

Рыб наловлю, насобираю ягод,

Дров принесу [57, 71].

I'll show thee the best springs:

I'll pluck thee berries: I'll fish for thee; and get thee wood enough [55].

Позволь, тебе нарву я диких яблок...

Нарою сладких земляных орехов...

Я гнезда соек покажу тебе...

Я научу тебя ловить силками

Мартышек юрких... Я тебе достану

Птенцов с отвесных скал... Пойдем за мной! [57, 77]

I prithee let me bring thee where crabs grow;

And I with my long nails will dig thee pig-nuts;

Show thee a jay's nest, and instruct thee how

To snare the nimble marmoset: I'll bring thee

To clustering filberts, and something I'll get thee

Young scamels from the rock: wilt thou go with me? [55]

Ты не пугайся: остров полон звуков -

И шелеста, и шепота, и пенья;

Они приятны, нет от них вреда.

Бывает, словно сотни инструментов

Звенят в моих ушах; а то бывает,

Что голоса я слышу, пробуждаясь,

И засыпаю вновь под это пенье.

И золотые облака мне снятся.

И льется дождь сокровищ на меня..

Be not afeard, the Isle is full of noises,

Sounds, and sweet airs, that give delight and hurt not:

Sometimes a thousand twangling instruments

Will hum about mine ears; and sometimes voices,

That if I then had wak'd after long sleep,

The clouds methought would open, and show riches

Ready to drop upon me, that when I wak'd

I cried to dream again.

Will make me sleep again, and then in dreaming [55].

И плачу я о том, что я проснулся [57, 101].

Важливою проблемою для Шекспіра є проблема людського характеру. У центрі сюжету більшості драм Шекспіра стоїть особистість, яка розкривається в боротьбі, що відбувається у сьогоденні. Шекспір не дає передісторії своїх героїв.

У “Бурі” - Просперо, як володар острова і свого світу, керує іншими героями як маріонетками. Нічого не відбувається з їхньої волі. Він знає наперед і контролює їх дії, задля їхнього блага. В цілому веде себе як Бог. На цьому співставленні можна побачити, як змінилася філософія Шекспіра - від ренесансного усвідомлення величі людини до детермінізму і стоїцизму, які були властиві бароко.

Бог є великий Розум. Це не означає, що існує розум, який ширяє десь над світом, а значить, що Бог є Розум, Найвищий Розум, ідеї якого дали життя усьому сущому. Це один з основних постулатів герметичної магії.

Але одночасно Бог -- це велика Єдність, яка пов'язує між собою все існуюче. Все, що нам здається роз'єднаним, віддаленим, таким, що відрізняється та не пов'язане одне з одним, -- все досконало поєднано в цьому божественному Розумі. Маг Просперо шукає ці шляхи об'єднання. У божественному Розумі об'єдналися всі протилежності, або, принаймні, все що нам здається протилежним. Розум людини подібний до Розуму Бога. Це означає, що коли ми звільняємо людський розум від тілесних кайданів та матеріальних потреб, то в ньому з'явиться достатньо місця, щоб заповнитися божественним розумом і спробувати проникнути в нього, пізнаючи його ідеї, думки, закони, що керують Всесвітом.

Якщо людський розум подібний до Розуму Бога і якщо все походить з божественного Розуму, ми можемо зрозуміти, наскільки з цієї точки зору наше життя, все, що ми робимо, думаємо, відчуваємо, все наше сприйняття речей і наші оцінки, -- все це є дуже далеким від нашого розуму. Звичайно, всі ми маємо здатність об'єктивно бачити світ, людей і судити про події, але також напевно можна сказати, що ми пропускаємо все -- події, людей -- крізь дрібне сито нашого розуму. Саме крізь нього ми бачимо свій власний всесвіт, і коли ми висловлюємо свою думку, свої ідеї та відчуття, все це спочатку трансформується у цій великій алхімічній печі -- нашому власному розумі. З більшою чи меншою мудрістю, але ми в невеликому масштабі повторюємо те, що великий божественний Розум творив на початку Всесвіту. Наш розум також поєднує все, оскільки коли ми бажаємо проаналізувати свій досвід та знання, існує один центральний елемент -- “я”: я живу, я знаю, зі мною це трапилося, я страждаю, мені це сподобалось. Існує елемент причетності до єдності -- наш розум, наша свідомість, і ми самі стаємо частиною цієї єдності.

Природа і Космос пронизані різного виду енергіями, однак природа цих енергій, безсумнівно, є однаковою. Енергії, які приходять від далеких планет, найвіддаленіших зірок, по суті не відрізняються від тих, якими пронизана людина. У цьому сенсі людина сама є маленьким небесним тілом, як зірка чи планета -- залежно від того, чи сяємо ми власним світлом, чи лише відбиваємо світло, для того щоб жити. Але найважливішим є те, що світ перетворюється на єдину мережу, якою циркулює нескінченна кількість енергії і ця енергія завжди однакова. На цьому ґрунтується магія подібностей: мале з'єднується з великим, а велике -- з малим, оскільки що існує зв'язок, існує та сама умова, яка робить можливим цей зв'язок.

Маг, котрий розуміє, усвідомлює, проникає в сутність космічних законів, може налагодити контакт із силами космосу та силами, які існують на Землі.Без своїх книг шекспірівський Просперо навряд чи зміг стати всемогутнім повелителем прекрасного острова, а також повернув собі честь і славу:

…как я дорожу

Своими книгами, он мне позволил

С собою захватить те фолианты,

Что я превыше герцогства ценю [57, 71].

Knowing I lov'd my books, he furnish'd me

From mine own Library, with volumes, that

I prize above my Dukedom [55].

Міланці намагаються запровадити на острові свої, звичні їм порядки: почалися змови і замахи на життя, розгулялися порочні пристрасті. Але на острові Просперо, в його світі, діють закони добра. Просперо судить і карає нелюдяне суспільство, руйнує злочинні задуми, попереджає і знищує зло. Він навчає Фердінанда добру й безкорисливому служінню людям. Просперо змушує своїх ворогів розкаятися, повертає собі владу і прощає всіх:

Просперо Я теж стаю добріший,

Коли вже ти, утворений з повітря,

Жалієш їх,- невже мене, такого ж,

Як і вони, не проймуть їхні муки

Жалем ще глибшим? Хоч і завдали

Мені страждань їх злочини, проте

Шляхетний розум дужчий за злостивість,

А милосердність краща, аніж помста,

Якщо вони покаялись - мети

And mine shall.

Hast thou, which art but air, a touch, a feeling

Of their afflictions, and shall not myself,

One of their kind, that relish all as sharply,

Passion as they, be kindlier moved than thou art?

Though with their high wrongs I am struck to the quick,

Yet with my nobler reason `gaitist my fury

Do I take part: the rarer action is

In virtue than in vengeance: they being penitent,

Я досягнув і більш на них не буду

Лютитися. Звільни їх, Арієлю!

Я чари з них зніму, верну їм.-розум,-

The sole drift of my purpose doth extend

Not a frown further. Go release them, Ariel:

Хай стануть знов вони самі собою [54, 377].

My charms I'll break, their senses I'll restore,

And they shall be themselves [55].

Просперо примирився зі своїми колишніми ворогами не тоді, коли вони діяли і відчували свою силу, а тоді, як він переміг їх, розвінчав і обеззброїв:

Антоніо, мій брате,- заглушила

Гордлива честолюбність в тебе в серці

І клич природи, й голоси сумління.

Тепер ти Себастьяна підмовляв

For you, most wicked sir, whom to call brother

Would even infect my mouth, I do forgive

Thy rankest fault; all of them; and require

My dukedom of thee, which perforce, I know,

Thou must restore [55].

Забити короля,- тож мучся дужче

Сумлінням власним! Я тобі прощаю,

Хоч людського нема в тобі нічого [54, 389].

Своїм милосердям він довів моральну перевагу над ними. Відмова від чаклунства супроводжується таким коментарем героя у епілозі:

Я, зрікши чарувань своїх,

Покластись лиш на себе міг,

Та власна сила замала,

Щоб вирішать значні діла,

Тож мусить вирішити люд,

Чи кинути мене отут,

Чи, рушивши в зворотну путь,

Мене в Неаполь відвезуть?

Я сподіваюсь, що мені

Не жити більш на чужині.

Я знову герцогство посів,

Зласкавився до шахраїв,

Нехай би оплески хвали

Моїм вітрилам сил дали,

Напнувши їх, як буревій,

Інакше добрий задум мій

Now my charms are all o'erthrown,

And what strength I have's mine own,

Which is most faint: now, `tis true,

I must be here confined by you,

Or sent to Naples. Let me not,

Since I have my dukedom got

And pardon'd the deceiver, dwell

In this bare island by your spell;

But release me from my bands

With the help of your good hands:

Gentle breath of yours my sails

Must fill, or else my project fails,

Which was to please. Now I want

Spirits to enforce, art to enchant,

And my ending is despair,

Поникне марно, згине враз,

Хоч мав потішити він вас.

Я втратив свій чаклунський чар,

Над духами вже не владар,

Єдина сила в мене є:

Благання запальне моє,-

Якщо воно безсиле теж,

Проймусь я розпачем без меж.

Ні, я благатиму - ачей

Зласкавляться серця людей!

Unless I be relieved by prayer,

Which pierces so that it assaults

Mercy itself and frees all faults.

As you from crimes would pardon'd be,

Let your indulgence set me free [55].

Простяться всім гріхи земні,

Простіть же гріх мій і мені [54, 401].

Такий двоякий фінал твору вказує на те, що герой спроможний відмовитись від того, що давало йому надлюдські сили. Просперо прагне стати тим, ким може стати людина. Він відмовляється від права розпоряджатися іншими людьми. Однак це зовсім не свідчить про те, що герой обирає для себе недостойну долю. Навпаки, Просперо показує силу духу, яка мало в кого є з героїв Шекспіра.

У “Бурі” роль сакрального простору перебирає на себе весь острів Просперо. Досліднику Н.Фраю це спостереження надає можливості запровадити ідею біполярності художнього світу Шекспіра, складові якого - “зелений світ” (the green world), природних стосунків та “червоно-білий світ” (the red and the white world) історії. “Зелений світ” комедії Шекспіра до того ж продовжує традицію середньовічних міраклів, що відтворювали ритуальну суперечку між літом і зимою. Так само конструктивною для H. Фрая є символіка смерті й відродження, яка часто є провідним елементом кульмінаційного випробування. Світ історії та “зелений світ” доповнюють один одного і кожен віддзеркалюється у своїй протилежності. Просперо залишає свій острів, відмовляється від влади над духами і повертається до людей; повертається не тому, що примирився зі злом, а через те, що вірить у необхідність перебудови життя на засадах добра і людяності.

Таким чином, для самого Шекспіра, котрий незадовго після написання “Бурі” покинув театральний Лондон і став просто заможним стретфордським землевласником, ці слова Просперо також мусили щось означати. Шекспір покидав столицю і збирався змінити свій спосіб життя на більш урівноважений, спокійний, уповільнений. Тільки три роки свого життя був він активним при дворі; його серце ж могло до кінця життя залишатися з “чарами” чи “духами” лондонських театрів. Шекспір, будучи майстерним оповідачем, добре знав, що його глядачі складалися з людей, котрі, як і він сам, любили і ненавиділи своє місто одночасно. У брудному, перенаселеному (як на ті часи) Лондоні важко було помітити захід сонця чи зміну пір року так, як це було колись в англійському селі. Шекспір пропонував своїм співгромадянам бодай тимчасово відчути смак карнавалу, що був відгомоном землеробного річного циклу свят. Його постійні звернення до традицій англійського села стали своєрідним способом надавати емоційну глибину загальновідомим історіям. Пробуджуючи в пам'яті своїх глядачів оповіді, почуті біля коминка чи у мами на колінах, Шекспір прокладав місток між фольклорним та історичним, між особистим і політичним.

РОЗДIЛ 3. ЦИВIЛЬНА БЕЗПЕКА

3.1 ОХОРОНА ПРАЦI IНВАЛIДIВ

Терміном “охорона праці” у вузькому розумінні завжди визначалося створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 визначає охорону праці, як систему правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи”. Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна “охорона праці” у вузькому розумінні вживати термін “охорона здоров'я працівників на виробництві”, оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

Останнім часом вимоги з охорони здоров'я часто не дотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків щодо створення здорових і безпечних умов праці, часто розглядають ці питання як другорядні. Лише за два місяці 1999 p. інспектори Держнаглядохоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів.

Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом.

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яким передбачено, що робоче місце інваліда -- це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

3.2 ОСНОВНI ЗАХОДИ ТА ЗАСОБИ, ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКИХ ЗДIЙСНЮЄТЬСЯ ЗАХИСТ УЧНIВ ВIД ДIЇ ШКIДЛИВИХ РЕЧОВИН

Засоби індивідуального захисту використовуються для захисту учнів від отруйних речовин, сильнодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів і за своїм призначенням діляться на засоби захисту органів дихання та засоби захисту шкіри.

Найпростіші засоби захисту органів дихання -- тканинна маска і ватно-марлева пов'язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні.

Протипилова тканинна маска складається з двох частин -- корпусу і кріплення. Корпус маски шиють з 4--5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні -- для кращої фільтрації -- з ворсом. Кріпленням служать смужки тканини, пришиті збоку корпуса. Маски виготовляються семи розмірів, відповідно до висоти обличчя: до 80 мм -- перший розмір, 80--90 мм -- другий, 91--100 мм -- третій, 101--110 мм -- четвертий, 111--120 мм -- п'ятий, 121--130 мм -- шостий, 131 мм і більше -- сьомий розмір. Готову маску перевіряють і приміряють. Розкрій виконують за викройками або лекалами, при цьому обов'язково роблять припуски приблизно в 1 см. Викройку (лекало) накладають на шматок тканини вздовж дольової нитки.

Ватно-марлева пов'язка виготовляється із шматка марлі розміром 100x50 см. Його розстеляють на столі, посередині на площі 30x20 см кладуть шар вати завтовшки 1--2 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5--6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роблять розрізи (30--35 см).

Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній -- заходити за підборіддя. Нижні кінці зав'язують на тім'ї, верхні -- на потилиці. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя.

Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу. Найбільш поширені респіратори Р-2 і ШБ-1 («Пелюсток»).

Респіратор Р-2 складається із фільтрувальної напівмаски з наголовником. Напівмаска має два клапани вдиху і один -- видиху. У клапана видиху є запобіжний екран. Респіратор має носовий затискач, щоб притиснути напівмаску до перенісся.

У наш час з'явилася можливість користуватися протигазом як засобом індивідуального захисту хворих з легеневими і серцево-судинними захворюваннями певного ступеня важкості.

Дитячий фільтрувальний протигаз ПДФ-Д призначається для дітей віком від 1,5 до 7 років, а протигаз ПДФ-Ш -- для дітей шкільного віку від 7 до 17 років. Ці протигази комплектуються фільтрувально-поглинальними коробками ЦП-5 і різняться між собою лише лицьовими частинами.

На зміну їм починають надходити досконаліші протигази ПДФ-2Д для дітей дошкільного і ПДФ-2ІН-- шкільного віку.

Підбирати і збирати протигаз для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку повинні тільки дорослі (також одягати і знімати його). Діти середнього і старшого шкільного віку можуть це виконувати самостійно.

Звичайні засоби захисту шкіри -- це предмети одягу та взуття, що можуть бути у кожної людини. Найпростішим засобом захисту шкіри є робочий одяг (спецівка) -- куртка і штани, комбінезони, халати з капюшонами, зшиті з брезенту, вогнезахисної чи прогумованої тканини або грубого сукна. Вони не тільки захищають шкіру від радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів, а й не пропускають протягом деякого часу краплиннорідкі отруйні речовини. Одяг з брезенту захищає від отруйних речовин (взимку -- до 1 год, влітку -- до З0 хв).

ВИСНОВКИ

Закони, за якими розвивається культура, а відповідно й література, у певній мірі залишаються не до кінця відкритими. Одним із завдань літературознавства, теорії літератури, культурологів ХХІ століття буде пошук цих законів, у разі чого, можливо, будуть вироблені якісно нові підходи до проблеми інтерпретації тексту, методики літератури, а відповідно і до методики викладання літератури в школі.

У ході аналізу виявлено ідейно естетичні особливості доби Відродження, які полягають у проголошенні людини богорівною, такою, що сама створює себе і не залежить від станового походження, а формується лише завдяки особистісним якостям. Якщо у добу раннього Відродження людину сприймали в якості вищого творіння природи, та на останньому етапі Відродження, коли загострилися протиріччя епохи й похитнувся оптимізм, стає зрозумілим, що в людині містяться протилежні якості й вона здатна звернутися не до Добра, але до Зла. Саме ці процеси хвилюють Шекспіра у перший та третій періоди його творчості, під час створення найкращих комедій і трагедій “Сон літньої ночі”, “Буря”.

Текстових аналіз драм англійського драматурга довів, що стрижневою ідеєю епохи Відродження було усвідомлення того, що в людині природно поєднані добрі і злі начала, а найдостойніша й поважна особистість сповнена чисельних загальновизнаних чеснот та здатна на страхітливий злочин. Обираючи в якості джерела для трагедій вже відомі сюжети, Шекспір водночас суттєво відходить від них як на рівні розвитку інтриги, так й на рівні розробки характерів, надає їм більш глобального філософського тлумачення.

Встановлено, що “kарнавал” - це не лише календарне свято проводів зими, але й ритуал, і театральна форма, походження якої пов'язують з латинськими словами “саrnо” (м'ясо) і “vаlе” (вітаю), або із словосполученням “carrus navalіs” (морський візок). Існує також версія пізньолатинського походження слова “carnelevare” (“видалити м'ясо”).

У ході дослідження з'ясовано, що час його проведення карнавалу визначається за церковним календарем - він відраховується від Великодня (за 64 дні до Великодня). Суть карнавалу зводиться до опозиції народного духу церковно-державному офіціозові. Фольклористи і літературознавці переконливо обґрунтовували тезу, згідно якої ґенезу карнавалу виводять з літургії й відкидають наявність у карнавалі дохристиянсько-германські корені.

Доведено, що історично карнавал виник як популярне видовищне, масове дійство в культурі середньовічного європейського міста. Він виривав людину з прохолоди католицького храму назовні, у світ руху та тілесності, і нагадував про існування живої реальності. Джерелами народження карнавального дійства стали: драма, християнський обряд, низка поганських традицій, розвинутих навколо землеробського річного календаря посіву, обробки і збору врожаю та сезонного циклу народження, смерті, відродження. Тому світ Шекспіра водночас міський і сільський, таємничий і повсякденний, світ, у якому легко поєднуються реальність магічна і реальність ринкового майдану.