Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ I: Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській

літературах

1.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики

1.2 Традиції фантастики в європейських літературах

1.3 Розвиток фантастики у чеській літературі

Розділ II: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

2.1 Життєва і творча доля митця

2.2 Образний світ і художня своєрідність романето Якуба Арбеса

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Якуб Арбес збагатив чеську літературу одним жанром, який не є найпопулярнішим, але, в будь-якому разі, він особливий і цікавий. Мова йде про романето, яке виникло у Празі в ХІХ столітті і його основоположником є один з кращих письменників-реалістів, журналіст і літературний теоретик Якуб Арбес.

У Я. Арбеса виникла смілива ідея - знайти новий літературний жанр, здатний зацікавити не тільки чеського читача, який в 60-ті роки ХІХ століття майже переставав читати чеську прозу, але також зацікавити читачів усього світу, включаючи й Америку. Задуманий ним жанр був довшим, ніж новела, однак коротшим, ніж роман. Близький друг Якуба Арбеса Ян Неруда запропонував назву "романето".
Романето - це таємнича розповідь з загадкою. Якщо в ньому одна загадка вирішена, негайно з'являється нова. Тривога не залишає текст до останніх слів епілогу й вражає ще після його закінчення. Інтелектуальна безстрашність і витонченість розуму зливається в ньому з жахом і страхом. З цього погляду жанр романето схожий на таємничі розповіді Эдгара Алана По. Романето Я. Арбеса здатні зацікавити й схвилювати читачів і у наші дні.

На художній стиль Якуба Арбеса вплинула передусім журналістська діяльність і готичний роман.

Новизна курсової роботи полягає у тому, що творчість Якуба Арбеса ґрунтовно досліджена багатьма чеськими науковцями, aле, на жаль, на Україні постать митця і його творчий доробок практично не вивчені. Якуб Арбес у своїх творах підіймає вічні теми (тема загубленого таланту, трагічної долі людини, поставленої суспільством у тяжкі умови існування, які унеможливлюють гідне застосування його здібностей, тема безглуздості війн). Твори Якуба Арбеса цікаві саме своїм раціональним, логічним поясненням начебто загадкового сюжету, фантастичних подій.

Науково-фантастичні жанри завжди були у центрі уваги дослідників, утім через відсутність єдиної типології фантастики, що враховує як її змістовні, так і формальні особливості, доцільним є глибше та детальніше вивчення лутературного спадку письменника і питання вдосконалення єдиної класифікації фантастики. Тим більше, існує нагальна потреба потрактування наукової фантастики у чеській літературі з позиції сучасних літературних канонів. У цьому, на нашу думку, полягає актуальність обраної теми.

У курсовій роботі ми спираємось на типологію, запропоновану російською вченою Є. Ковтун.

Метою даної роботи є вивчення художніх особливостей жанру романета, визначення місця фантастики у чеській літературі другої половини ХІХ століття. жанровий арбес чеська фантастика

Дана мета передбачає виконання таких завдань:

- ознайомитись з фаховою літературою, яка присвячена дослідженням жанру фантастики;

- розглянути публіцистичну і журналістську діяльність Якуба Арбеса;

- охарактеризувати фантастичні твори Якуба Арбеса;

- дати визначення жанру романето;

- визначити тематику та проблематику романето письменника;

- виявити вагомість вкладу Якуба Арбеса в розвиток чеської наукової фантастики.

Предмет дослідження - функціонування фантастичного припущення у творах Якуба Арбеса.

Об'єкт дослідження - романето Якуба Арбеса («Святий Ксаверій», «Мозок Ньютона», «Божевільний Іов», «Адвокат бідних»).

Теоретико-методологічну базу складають наукові розвідки українських дослідників: О. Зарицького, Н. Копистянської, А. Нямцу; російських вчених Ю. Зубакіна, Є. Ковтун; праці чеських дослідників: О. Неффа, Й. Несватби, В. Неффа; підручники, зокрема «История чешской литературы» Раїси Кузнєцової, «Очерки истории чешской литературы ХІХ-ХХ веков» за редакцією Нікольського, і чеські навчальні посібники «Panorama иeskй literatury» за редакцією Л. Махала, «Pшehlednй dмjiny literatury иeskй»; словник «Slovnнk иeskэch spisovatelщ».

Структура: курсова робота складається з двох розділів (у першому - 3 підрозділи, у другому - два), вступу, висновків, списку використаної літератури.

Обсяг основного тексту - 30 сторінок;

Список використаної літератури - 25 найменувань.

Розділ І. Розвиток фантастичних жанрів у європейській та чеській літературах

1.1 Типологія фантастики. Жанрові різновиди наукової фантастики

Фантастика - це різновид мімесісу, у вузькому сенсі - жанр художньої літератури, кіно і образотворчого мистецтва. Її художньою домінантою є категорія фантастичного, яка руйнує рамки, межі, правила репрезентації. Основною ознакою фантастики є наявність у змісті фантастичного припущення. Фантастичне припущення чи фантастична ідея - основний елемент жанру фантастики, який полягає у введенні до твору фактора, неможливого з точки зору читача чи героїв. Фантастичне припущення протиставляється реалістичному припущенню: вигадка, яка не суперечить можливому, що застосовується у реалістичній художній літературі. При цьому решта елементів - проблематика, літературні прийоми, побудова сюжету - у фантастичних творах принципово не відрізняється від реалістичних. [8,45-46]

Термін "фантастика" у своєму основному значенні має на увазі "специфічний метод відображення життя, що використовує художню форму - образ (об'єкт, ситуацію, світ), у якому елементи реальності сполучаються не властивим їй способом - неймовірно, "чудесно", "надприродно", і в даному змісті фантастика - "явище дуже давнє, що прослідковується на всіх етапах історії літератури, маючи в активі своєму найрізноманітніші форми й приймання прояву, куди органічно ввійдуть... і сатира, і гротеск, і метафора, і притча". [9,24] Фактично це визначення фантастики тотожне прийнятим нами термінам "вигадка", "вторинна умовність" і "оповідання про надзвичайне".

Визнаючи специфіку літератури про фантастичне, російський дослідник Є. Харитонов зауважує на багатоаспектності цього явища, відзначаючи літературний, лінгвістичний, мистецтвознавчий та соціально-філософський аспект фантастичного твору. [13,112]

В українському літературознавстві наявні спроби дослідити фантастику передусім у історичному і теоретичному аспекті. Фантастичні оповідання, повісті і романи можна одночасно віднести до різноманітних жанрових форм, що ускладнює дослідження одного конкретного жанру. Звернення письменницької уваги до жанру фентезі пояснюється тим, що світ художньої фантастики увільнює авторських героїв від жорстокої детермінованості своїх почуттів, думок і вчинків, дає можливість виступити проти сприйняття людини як гвинтика глухої до потреб особистості машини. Занурення у фантастику надавало можливість вислoвлювати алюзії щодо навколишньої дійсності, пропонувало засоби її реконструктивних змін, оскільки це - «езопівська мова», за допомогою якої можна сказати більше, аніж засобами, властивими реалістичній літературі. [2,34-35]

Насамперед необхідно розібратися в принципах трактування і класифікації фантастики, що існують у критичній і науковій літературі. Дослідники по-різному долають складнощі, пов'язані з різноманіттям фантастичних творів, створених у ХІХ- ХХ ст. Одні не хочуть робити його темою спеціального обговорення, зводячи всі проблемні, тематичні та художні варіанти фантастики до двох основних - "наукової" і "чистої" . Інші звертаються до ряду описових визначень. [2,101]

Наведені дані свідчать, що одним із провідних принципів під час класифікації сучасної фантастики продовжує залишатися проблемно-тематичний підхід. Він корисний при широких оглядах наукової фантастики, оскільки допомагає виявити приорітетні напрямки її розвитку. Разом з тим подібний критерій недосконалий саме в силу своєї широти: він веде до багаторазового множення рубрик класифікації й в остаточному підсумку - до переваги опису підкласів фантастичних творів над їхнім аналізом.

Тому у літературознавстві було заявлено, що приорітетним повинне стати структурно-художнє й функціональне членування фантастичної літератури. Застосування даного підходу почалося зі спроби провести межі між "власне фантастикою" ("змістовною фантастикою") і "формальною фантастикою мистецтва".

Мова йшла про розрізнення фантастики як самостійної області літератури, що полягає - подібно сатирі, історичній або пригодницькій прозі, мелодрамі і т.п. - з творів з певною художньою структурою (у таких випадках фантастику нерідко називають "жанром", що, звичайно, не цілком коректно), у яких фантастичний початок (фантастика як самостійний тип вимислу) відіграє роль структуроутворюючого принципу, і, з іншого боку, фантастичного як одного з елементів поетики, що відіграє допоміжну роль при розкритті авторського задуму, набагато ширшого, ніж безпосереднє трактування надзвичайного.

Виділення "змістовної" і "формальної" фантастики викликало появу термінів "фантастика-ціль" і "фантастика-засіб". Дана концепція надовго стала для вітчизняного фантастознавства робочою, і дослідники, що пишуть про проблеми наукової фантастики, як правило, вважають своїм обов'язком обмовитися, що мова йде саме про "змістовну" фантастику.

Уся фантастична література оповідає про неможливе. Однак якість неможливого буває різною - від майже ймовірного до зовсім неприпустимого з погляду законів природи. Ця відмінність лежить в основі розмежування "наукової" і "чарівної" фантастики (science fiction і fantasy). Існують спроби й більш дробового членування на основі категорії можливого.

Д. Уоллхейм, відомий автор і дослідник західної фантастики, пропонує розрізняти "літературу можливого" (science fiction), "літературу чудесного й таємничого" (wierd fantasy) і оповідання про "свідомо неможливе" (pure fantasy) - тобто гротеск, нонсенс, гру уяви. В англо-американській дослідницькій практиці фантастики прийнято виділяти в рамках fantasy і більш локальні підгрупи: dream fiction (буквально "література сновидінь"), fairy tales (чарівні казки), ghost tales (історії про привидів), horror tales ("чорна" фантастика, що межує з "готичним" романом).

У свою чергу science fiction також неоднорідна за проблематикою і художнім завданням. Наприклад, чеський дослідник О. Нефф оцінює її за трьома осями: "науковість" - ступінь вірогідності гіпотези; "соціальність" - наявність і глибина соціально-філософської проблематики; "фантастичність" - переконливість і майстерність письменника при втіленні фантастичних образів. [22,24]

Існує декілька класифікацій фантастичних припущень. Наприклад, Дмитро Громов і Олег Ладиженський - творчий тандем російських письменників-фантастів - пропонують таку класифікацію припущень:

? Науково-фантастичне - введення у твір наукового нововведення. Буває двох видів:

- Природно-наукове - технічні винаходи, відкриття нових законів природи. Характерне для твердої наукової фантастики.

- Гуманітарно-наукове - припущення в області соціології, історії, політики, психології, етики, релігії. Введення нових моделей суспільства чи свідомості. Характерне для утопії, антиутопії, соціальної фантастики.

? Футурологічне припущення - перенесення дії у майбутнє. Притаманне науковій фантастиці, постапокаліпсису, антиутопії.

? Фольклорне припущення (казкове, міфологічне, легендарне) - введення до твору істот, предметів, явищ з людської міфології (припущення їхнього реального існування). Характерне для фентезі.

? Світостворююче припущення - перенесення дії у повністю вигаданий світ (припущення існування такого світу). Притаманне фентезі.

? Містичне припущення - уведення до твору фантастичного фактора, якому не дається раціонального пояснення. Характерне для жанру хоррор.

? Фантасмагоричне - введення до твору фактора, який протирічить будь-якому здоровому глузду і немає ніяких логічних засад. [18, 56-57]

Фантастичні припущення використовуються, щоб повніше розкрити проблематику твору, характери персонажів, за рахунок поміщення їх у незвичайні умови; для пропонування наукових і ненаукових гіпотез; для екзотичного антуражу.

Приклади окремих класифікацій можна множити, але досить, узагальнюючи, сказати, що розмежування літературної фантастики, як правило, ведеться за наступними параметрами:
* за характером фантастичної посилки (science fiction - fantasy);

Інший російський дослідник Юрій Зубакін ділить припущення на науково-фантастичні (не суперечать науці і законам природи) і на ненауково-фантастичні (суперечать їм). У одному творі можуть зустрічатися різні види припущень. [4,213].

* за функцією фантастичної посилки і втілюваної нею проблематикою ("наукова" - "соціальна"; "тверда" - "м'яка"; "технічна" - "гуманітарна" і т.д. фантастика);
* за місцем фантастичного елемента (структуроутворюючий принцип - елемент поетики);
* за роллю фантастичного елемента ("змістовна" і "формальна" фантастика);
* а також - у неспеціальних роботах - за тематикою, пафосом, типом сюжету (філософська, психологічна, пригодницька, сатирична фантастика й т.п. ).

Кожна з класифікацій містить раціональне зерно, але жодна, на жаль, не є безперечною. Якщо взяти до уваги реальне різноманіття фантастичної літератури й допустимість різного тлумачення функцій елемента надзвичайного в художньому тексті, залишається з жалем визнати, що єдина типологія фантастики, що враховує як її змістовні, так і формальні особливості, навряд чи буде коли-небудь створена. [6,63-67]

1.2 Традиції фантастики в європейських літературах

Однак зіткнення мімесісу з міфом, яке і створює ефект фантастики, носило поки що мимовільний характер. Перший, хто зіштовхує їх навмисне, і, отже, перший свідомий фантаст - Аристофан.

Характерною ознакою вторгнення реалізму до міфу слугує поява фантастичних істот (божеств, що поєднують тваринні і людські риси, кентаврів і т.п.). Первинні жанри фантастики, утопія і фантастична подорож, були ще і найдавнішими формами оповіді як такої, в першу чергу в «Одіссеї» Гомера. Сюжет, образи і події «Одіссеї» - початок усієї літературної західноєвропейської фантастики.

З античної літератури можна назвати таких авторів-фантастів: Апулей («Метаморфози»), Псевдо-Каллісфен (роман «Історія Олександра Великого»), Петровій («Сатирікон»), Лукіан («Правдива історія»).

У період раннього середньовіччя, приблизно с V до ХІ століття, відбувається якщо не відторгнення, то принаймні придушення чудесного, основи фантастичного. У ХІІ-ХІІІ столітті відбувається вторгнення чудесного в наукову культуру. В цей час одна за одною з'являються «книги чудес» (Марко Поло, Джон Мандевіль, Раймонд Луллій ті ін.). Починаючи з ХІІ століття мотиви чарівних казок (які походять від кельтських міфів) проникають і у згасаючий героїчний епос. Аж до ХV століття і навіть пізніше роман залишається основним притулком усього чудесного і дивного. [3,79-80]

Казки «Тисячі і однієї ночі» багаті фантастикою, оскільки роль чарівного в арабських казках дуже яскраво виражена. Своєрідний літературний переплав народних сказань, легенд і переказів являють собою твори японської і китайської літератури.

Розвиток фантастики у період Ренесансу завершують «Дон Кіхот» М. Сервантеса - пародія на фантастику лицарських пригод і одночасно початок реалістичного роману, і «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, у якого знаходимо один з перших прикладів фантастичної розробки утопічного жанру. Менше, ніж давня міфологія і фольклор, стимулювали фантастику релігійно-міфологічні образи Біблії. Найвидатніші твори християнської фантастики - «Втрачений рай» і «Повернений рай» Дж. Мільтона - засновані на апокрифах.

Під кінець ХVІІ століття маньєризм і бароко, для яких фантастика була постійним фоном, додатковим художнім планом (при цьому відбувалася естетизація сприйняття фантастики, втрата живого відчуття чарівного), змінив класицизм, за своєю сутністю далекий від фантастики: його звернення до міфу цілком раціоналістичне.

У романах ХVII-XVIII століть мотиви і образи фантастики використовуються для ускладнення інтриги. У «Подорожах Гуллівера» Дж. Свіфта фантастика в дусі Рабле і Сірано де Бержерака поставлена на службу ідеологічній сатирі. Поставляючи аксесуари романтичних сюжетів, фантастика залишається на підсобній ролі: за її допомогою подвійність образів і подій стає винахідливим принципом передромантизму.

У романтиків подвійність оберталася роздвоєнням особистості, що вело до поетично доброчинного «священного безумства». Гейдельберзька школа використовувала фантастику як джерело сюжетів, які надавали додатковий інтерес земним подіям.

Прагнучи збагатити ресурси фантастики, німецькі романтики звернулись до її першоджерел - зібрали і обробили казки і легенди («Народні казки» Петера Лебрехта, «Німецькі перекази» братів Грімм). Це сприяло становленню жанру казки в усіх європейських літературах. Класичний його приклад - казки Г. К. Андерсена. Романтичну фантастику синтезувала творчість Е.Т. А. Гофмана: тут і готичний роман («Еліксир диявола»), і літературна казка («Лускунчик і мишачий король»), і феєрична фантасмагорія («Принцеса Брамбілла»), і реалістична повість з фантастичним підґрунтям («Золотий горщик», «Вибір нареченої»).

Спробу оздоровити потяг до фантастики як до «провалля потойбічного» представляє «Фауст» Гьоте. Використовуючи традиційно-фантастичний мотив продажу душі дияволу, поет виявляє марність блукань духу в сферах фантастичного і у якості остаточної цінності затверджує земну життєдіяльність, яка змінює світ на краще (утопічний ідеал виключається з фантастики і проектується у майбутнє). [12,247-248]

У Росії фантастика представлена у творчості В.А. Жуковського, В.Ф. Достоєвського, А. Погорєльського. До фантастики зверталися О.С. Пушкін («Руслан і Людмила», «Пікова дама») і М.В. Гоголь, фантастичні образи якого органічно влиті в народно-поетичну ідеальну картину України («Страшна помста», «Вій»).

Готичну традицію фантастики розвиває Е. По («Падіння дому Ешерів», «Колодязь і маятник»). Проте він же передбачив появу нової галузі фантастики - наукової фантастики («Історія Артура Гордона Піма»).

В епоху реалізму фантастика знову опинилася на периферії літератури, хоча нерідко застосовувалася задля сатиричних і утопічних цілей (як у оповіданнях Ф. Достоєвського «Бобок» і «Сон смішної людини»). У цей же час зароджується наукова фантастика, яка у творчості епігона романтизму Ж. Верна і видатного реаліста Г. Уеллса принципово відокремлюється від загальнофантастичної традиції; вона змальовує реальний світ, який під науковим впливом змінюється на краще чи на гірше і по-новому відкривається погляду читача. «Війна світів» Герберта Уеллса - класика наукової фантастики.

Інтерес до фантастики як такої зароджується наприкінці ХІХ століття у неоромантиків (Р.Л. Стівенсон), декадентів (М. Швоб, Ф. Сологуб), символістів (М. Метерлінк, О. Блок), експресіоністів (Г. Мейрінк), сюрреалістів (Г. Казак, Е. Крьойдер). Розвиток дитячої літератури породжує новий вигляд фантастичного світу - світ ляльковий: у Л. Керролла, К. Коллоді, А. Мілна; О.М. Толстого («Золотий ключик»), М.М. Носова, К. Чуковського. Уявлений, частково казковий світ створює із залученням мотивів і образів західної пригодницької літератури О. Грін. [14,33-37]

У західній літературі початку XX століття багато представлена неоготична фантастика (У. де ла Мар, Г.Ф. Лав крафт, Дж. Кольнер). Хоча у другій половині ХХ століття фантастичний імпульс знаходить собі вихід здебільшого у сфері наукової фантастики, однак іноді він викликає якісно нові художні явища, наприклад трилогія англійця Дж. Р.Р. Толкієна «Володар кілець» (1954-1955), що була написана у руслі епічної фантастики, романи Кобо Абе, твори іспанських і латиноамериканських письменників (А. Сартре, Хуліо Корт асар). Для сучасності характерне вищезазначене контекстне використання фантастики, коли зовнішньо реалістичне оповідання має символіко-алегоричний відтінок і дає більш чи менш зашифроване посилання до будь-якого міфологічного сюжету (наприклад, «Улісс» Дж. Джойса, «Кентавр» Дж. Апдайка, «Корабель дурнів» К. А. Портер). Поєднання різних можливостей фантастики являє собою роман М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Фантастико-алегоричний жанр представлений циклом «натурфілософських» поем М.А. Заболоцького («Святкування землеробства» та ін.), народно-казкова фантастика - творчістю П.П. Бажова, літературно-казкова - п'єсами Є. Шварта. Широтою і різноманіттям тематики відрізняються твори братів Стругацьких.

Тож сьогодні існує три основних жанри фантастики - наукова фантастика, фентезі, жахи, а основними фантастичними жанрами минулого були фантастична подорож і утопія. Серед стильових і жанрових форм фантастики можна виокремити гротеск, фантасмагорію і феєрію, які стали традиційними допоміжними засобами сатири: від Франсуа Рабле до М.Є. Салтикова-Щедріна («Історія одного міста») і В.В. Маяковського («Клоп» і «Баня»). Нежанрові різновиди фантастичної літератури ХХ століття - фантастичний реалізм, магічний реалізм. [8,314-316]

1.3 Розвиток фантастики у чеській літературі

Історично чеська фантастика не так глибоко йде корінням в минуле, як це можна бачити в художній традиції інших народів, зокрема, російського, французького, англійського, німецького. Що ж стосується чеської літератури, то там проникнення фантастичних тем відзначалося на початку ХVІІ століття (Вацлав Родоміл Крамеріус, Йозеф Їржи Колар). У середині XIX cт. серед чеських письменників і журналістів були популярні імена Якуба Арбеса й Святоплука Чеха, які у своїх творах нерідко зверталися до фантастики, точніше, до сатиричного мотиву у фантастиці. Романи, написані Сватоплуком Чехом у 80-ті роки про пригоди пана Броучека, добре відомі не тільки в Чехословаччині, але й далеко за її межами.

Вже за доби бароко у творі чеського педагога і письменника Яна Амоса Коменського "Лабіринт світу і рай серця" (1623) наявні елементи фантастичного жанру. Тут світ алегорично зображений як місто, що нагадує лабіринт, яким блукає мандрівник-оповідач. Проходячи лабіринтами фантастичного міста, людина знайде шлях до віри і лише так зможе бути у ладі з собою. Гостра суспільна сатира в першій частині «Лабіринту» доповнюється оптимістичною картиною гармонійного суспільства у другій - «Рай». [24,75]

З середини ХІХ століття походить алегорична поема словацького письменника Яна Коллара «Дочка Славії», де також автор користується фантастичним припущенням. Це ліро-епічний твір, в якому яскраво виражена ідея слов'янської взаємності. Автор поеми також виступає мандрівником, але вже по слов'янських землях. Тут детально описується пантеон слов'янських богів, герої подорожують до раю і до пекла, пересуваються над землею. [23,68]

Наприкінці ХІХ століття вийшло дві частини сатиричних творів чеського поета та письменника Сватоплука Чеха: «Справжній політ пана Броучка на місяць» (1888) та «Нова епохальна подорож пана Броучка цього разу у ХV століття» (1889). Фантастичні події, що приключилися з головним героєм, закономірно пояснюються тим, що все це відбулося з ним увісні. [24,138]

На початку ХХ століття з'являються нові імена чеських фантастів, серед яких у першу чергу варто назвати Карела Чапека, що вважається основоположником сучасної чеської фантастики. Цікаво, що саме чеський письменник К. Чапек узвичаїв слово "робот". Повстання роботів, готових змести з землі загрузше в неробстві, яке ще й не приносить ніякої користі людство, - тема всесвітньо відомої п'єси Чапека "РУР" (1920). Основні твори Чапека, які можна віднести до жанру наукової фантастики, крім п'єси "РУР", - романи "Фабрика Абсолюту" (1922), "Кракатит" (1924), "Війна із саламандрами" (1935), п'єса "Засіб Макропулоса" (1922) - являють собою скоріше антиутопії. Чапек попереджає про ту погрозу для людства, яка таїться в "відставанні" соціальної організації й морального рівня людства від найвищих досягнень науки й техніки, що завжди є в письменника першопричиною катастрофи. Варто зазначити, що Чапек - і це відмінна риса чехословацьких фантастів - у цілому досить байдужий, якщо можна так сказати, до технічної сторони питання. Для творів К. Чапека характерний гумор і любов до парадоксів властив, що є властивим і для усіх чеських фантастів.

Продовжувачем своєрідної манери письма, що поєднує в собі елементи фантастики й реальності, яка була характерна для Якуба Арбеса, вважається Ян Вайсс.

Друга світова війна й окупація Чехії німецькими фашистами перервала розвиток чеської літератури, але у повоєнні роки фантастика одержала в країні "право громадянства". У 50-60-ті роки здобули популярність пригодницько-фантастичні романи великого вченого, академіка Франтішека Бегоунека, а також твори Яна Вайсса. У цей період з великим інтересом у Чехії читають фантастичні розповіді Володимира Бабули.

У 70-і роки найбільш популярним письменником-фантастом у Чехословаччині став Йозеф Несвадба, якого, поряд з Арбесом, Чапеком, Вайссом відносять до класиків чеської фантастики. Твори І. Несвадби неодноразово перекладалися російською мовою ("Мозок Ейнштейна" та ін.).

70-80-ті роки виявилися найбільш плідними для розвитку чеської фантастичної літератури. З'явилося багато нових імен. Особливою повагою читацької аудиторії користувався Людвик Соучек (1926-1978). Його перу належить 14 книг. В 1985 р. посмертно вийшов друком збірник його розповідей, у якому представлені і не опубліковані за життя твори.

До того ж покоління чеських фантастів належать Вацлав Кайдош і Ярослав Зика. В останню чверть ХХ століття одним з провідних письменників-фантастів стає Ярослав Вейс, журналіст за професією, популяризатор науки й техніки. Його збірки фантастичних творів ("Експеримент для третьої планети", 1976; "Скринька Пандори", 1979; "Море часу", 1985) відомі не тільки в Чехії, але й в інших країнах. Саме Я. Вейс заснував в 1979 р. Клуб фантастів при математичному факультеті Карлового Університету в Празі, метою якого була пропаганда фантастики як жанру літератури. Разом з Войтєхом Кантором, відповідальним за спеціальну серію "13" у видавництві "Млада фронта" (Прага), Вейс забезпечив видання збірників цієї серії, включивши в них твори молодих авторів-фантастів (Чорниць, Чигарж і ін.). Нове покоління фантастів Чехії у своїх творах опирається не тільки на традиції національної фантастики, але й використовує досвід прогресивних закордонних авторів. Серед наймолодших чеських письменників-фантастів заслуговують уваги Любомир Махачек, що певною мірою дотримується манери письма Чапека, Ладислав Салаі, що пише гуморески, Людмила Фрейова і Яна Моравцова - майстри психологічного оповідання та ін.

Одним з найпопулярніших письменників-фантастів на сьогодні є Владімір Парал. У своєму фантастичному творі Pokuљenн A-ZZ (1982) він розповідає про пригоди чотирьох пражан з ХХІ століття, що були обрані для зустрічі з космічною цивілізацією, і які вирішили обміняти решту людства на розкішне життя. Події іншого твору В. Парала Romeo & Julie 2300 (1982) також відбуваються у далекому майбутньому - у 2300 році. Не менш цікаві наступні твори автора: Vбlka s mnohozvншetem (1983) і Zemм ћen (1987). [11,71-75]

Автор-фантаст і літературний критик О. Нефф вважає, що ще рано підбивати підсумок творчості чеських письменників-фантастів останніх десятиліть. Талановитих авторів чимало, питання лише в тому, не чи зрадять вони цій темі. Крім того, термін "наукова фантастика" припускає відбиття в літературі прогресу технічної думки й перспективних ідей. Серед чеських же письменників, що працюють у галузі фантастики, багато гуманітаріїв, які в силу своєї освіченості нерідко прагнуть обійти мовчанням технічні питання. Їх більшою мірою цікавить поведінка людини, поставленої в незвичайні умови. [22,7-10]

Розділ II: Якуб Арбес як засновник чеської фантастики

2.1 Життєва і творча доля митця

Людині притаманний потяг до незрозумілого, до невідомого, загадкового, бажання дізнатися, пояснити, розгадати. Тому для читачів різних вікових категорій, національностей, епох таку силу має книга, в основі сюжету якої лежить таємниця, захоплюючі пригоди, щось незвичайне, що не вписується в рамки повсякденності і звичайного існування.

Тому серед чеських читачів були такими популярними твори письменника Якуба Арбеса. Не тільки сміливі антиурядові виступи Я. Арбеса, талановитого журналіста, не тільки його соціальні романи, але в першу чергу твори оригінального пригодницького, науково-фантастичного жанру прославили письменника, заслужили любов масового читача.

Якуб Арбес народився 12 червня 1840 року в Празі в сім'ї шевця. Його дитинство пройшло на окраїні чеської столиці в тихому Сміхові, який із зеленого празького пригорода, де потопали в садах заміські віли багатіїв, надзвичайно швидко виріс в один з найбільших промислових центрів Праги. Молодий Арбес часто ставав мимовільним учасником зборів і маніфестацій сміховських робочих, свідком багатьох трагічних подій. Все це глибоко западало в душу, врізалося в пам'ять майбутнього письменника.

Одне з найсильніших дитячих вражень - революція 1848 року. Якубу Арбесу тоді було лише вісім років. Він, звісно, ще не міг зрозуміти, що діється, лише назавжди запам'ятав пожари і артилерійську пальбу над Прагою. З роками глибокий громадський сенс революційних подій все глибше розкривався перед письменником, який відчував себе причетним до них. В багатьох художніх творах і у публіцистиці (збірка історичних ессе "Епізоди 1848 року", 1910) Якуб Арбес повертається до подій революції 1848 року - "весни народів".

Маленький Арбес хотів стати м'ясником, але був хлопчиком несміливим, слабеньким, тому рідні вважали, що він піде шляхом батька.

Мрія стати письменником народилася у Якуба Арбеса ще в школі, в гімназії з'явився і перший літературний досвід. Це були переклади, в тому числі народної поезії, вподальшому - очерки, розповіді, а також любовні вірші. У гімназичні роки почалось серйозне захоплення природничими і точними науками. Спроби одночасно служити настільки різним музам закінчилось тим, що Я. Арбес закинув свої заняття у вищій технічній школі і з головою поринув у журналістику і літературну творчість. [20,13-14]

Якуб Арбес був однаково і реалістом, і романтиком. У молодості він намагався писати вірші, але, як і в написанні п'єс, не був успішний.

В 60-ті рр ХІХ ст., під час бурхливого підйому національно-визвольного руху, коли відбувався розвиток культури і друку, Якуб Арбес співпрацював з декількома прогресивними суспільно-політичними і літературними журналами і газетами свого часу. Особливо тісно він був пов'язаний з впливовою культурно-політичною газетою Nбrodnн listy (1868-1877), яка в 60-70-ті рр була органом опозиції по відношенню до правлячого Відня. Скромний заробіток журналіста був єдиним засобом існування для Я. Арбеса і його великої сім'ї. Не випадково багато його творів залишилися незакінченими. Він творив, постійно поспішаючи, намагаючись прокормити стареньких батьків, дружину і шістьох дітей. Письменник був одружений на простій дівчині, дочці робітника, яка кохала свого чоловіка пристрасно і вірно, залишившись його другом на все життя. З шістьох дітей в живих залишилося лише дві дочки. Кожна втрата була великою трагедією для люблячого батька, особливо смерть молодшого одинадцятирічного обдарованого хлопчика. (Тому тема трагічної смерті дитини характерна для усієї творчості письменника).

У якості відповідального члена редакції Я. Арбес неодноразово притягався до суду у звинуваченні в антиурядових виступах. Його квартира і робочий кабінет багато разів піддавалися ретельним обшукам. Письменник згадує, що протягом 1869-1870 рр він сорок разів притягався до суду, тридцять разів був судимий і один раз його засудили до тюремного ув'язнення. Виступаючи в суді, Я. Арбес зазвичай відмовлявся від офіційного захисту, виконуючи роль власного захисника. Його промови вражали опонента своєю життєвою логікою, чітко продуманою системою аргументів і доказів, які, як правило, рятували його від тюремного покарання. [21,15]

у 1873 році Якуб Арбес був засуджений на 13 місяців тюремного ув'язнення. У тюрмі він мав можливість отримувати книги. Читав Гюго, Бьєрнсона, Жюля Верна і особливо Е. По, який назавжди залишився його улюбленим письменником. У тюрмі він перекладав О. Бальзака і написав дві власні пригодницькі повісті - "Сіроокий демон" і "Чудесна мадонна". Після виходу з тюрми він створює серію нових подібних творів - "Святий Ксаверій", "Мозок Ньютона" та інші. Зі смутком усвідомлюючи бідність вітчизняної белетристики і байдужість до неї читачів, що тяжіли до перекладної західноєвропейської літератури, Я. Арбес задавався важкою метою. У дусі нерудівських вимог реалізму він хотів сприяти розвитку сучасної чеської прози, яка б правдиво відображала всю складність і протиріччя соціальних відносин епохи і при цьому привертала б увагу читачів цікавою фабулою, оригінальністю інтриги.

Шлях до читача першим творам Я. Арбеса оригінального пригодницького і науково-фантастичного характеру відкрив Ян Неруда, опублікувавши у першому номері свого журналу Lumнr за 1873 рік "Святого Ксаверія". Відкинувши одне за одним визначення (новела, маленький роман, епізод з роману та ін.), він запропонував назву "романето". Вона викликала асоціації з терміном "роман" і, досить імовірно, переслідувало дещо рекламні цілі - привернути увагу читачів до творчості молодого письменника і нового журналу.

Якщо публікація "Святого Ксаверія" і "Сивоокого демона" принесла автору шалений успіх, то з політичною журналістикою і кар'єрою журналіста довелося назавжди розлучитися. Його радикальні настрої, вміння відчувати найболючіші питання дня, відвага, з якою він відстоював свої погляди і відкрито критикував антинародну політику правлячих кіл, все більше і більше лякали і не влаштовували керівництво газети Nбrodnн listy, яка поступово втрачала свій демократизм і займала консервативні позиції. Відсторонений від журналістики, він повністю віддається художній творчості.

Гострий критицизм, трагічне відчуття абсурдності, деформація людських відносин у світі, де проста людина не має ніяких людських прав, робить для чеського письменника особливо близьким творчий досвід Миколи Гоголя. Я. Арбес взагалі дуже цікавився російською реалістичною прозою, яка влилася у чеське літературне життя в 60-80 рр ХІХ ст. і активно пропагувалася Яном Нерудою і письменниками його напрямку. Якуб Арбес навіть намагався перекладати російських авторів, у тому числі М. Лєрмонтова ("Герой нашого часу", вірш "Кинжал"). [13,14]

У 80-ті роки Якуб Арбес знову повертається до журналістики, неодноразово, але недовго в якості редактора низки журналів, серед яких слід назвати гумористичний журнал Љotek. Я. Арбес залучив до свого журналу багатьох відомих чеських письменників - Неруду, Врхліцького, Райса, художника Мікулаша Алеша. Журнал прославився своєю сатирою на реакційні явища чеської літератури, а також своїми ілюстраціями. Радикалізм Я. Арбеса, його гострокритичне відношення до всіх офіційних інститутів Чехії привертали до нього симпатії молодих представників чеського мистецтва і літератури, які створили навколо письменника гурт з екзотичною назвою "Махабхарата" (письменники Й.С. Махар, Я. Врхліцький, Л. Строупежніцький, художник М. Алеш, скульптор В. Штурса та багато інших).

Якуб Арбес з інтересом слідкував за розвитком чеської драматургії. Він написав низку статей, які об'єднав під назвою Siluety divadelnн. З них видно, що письменник визнавав також і вплив театру на суспільство.

Наприкінці життя Якуб Арбес відійшов від художньої творчості і переключився на літературно-критичну діяльність. Особливо його приваблювала складна проблема психології творчості (збірки статей і ессе "З душевної майстерні поетів", 1915; "Загадкові характери", 1909 та інші). Звертаючись до цікавих, часом маловідомих фактів з біографії Тургенєва, Гюго, По, Золя Діккенса та інших письменників, він намагався створити творчі портрети, виділивши їхні головні індивідуальні риси. Особливо гарно вийшли дослідження про чеського поета-романтика К.Г. Маху і Яна Неруду, де Я. Арбес намагався розкрити "загадку" чарівності їхньої творчої особистості, їхнє сміливе новаторство, бунтарську сутність, пояснити причини складних шляхів, по яким до них прийшло всенародне визнання.

У 1875-1878 роках Якуб Арбес працював драматургом у Тимчасовому театрі.

В останні роки свого життя він повністю осліп. Помер Я. Арбес у злиднях 8 квітня 1914 року в Празі і похований на кладовищі на Малвазінках. [17,12]

2.2 Образний світ і художня своєрідність романето Якуба Арбеса

Усі романето Я. Арбеса об'єднує особлива сюжетна побудова, яка є характерною для класичного детектива, - сюжетним стрижнем є таємниця небезпечного злочину або якась інша загадкова подія.

Письменник нагромаджує окремі факти, події, які здаються незрозумілими, загадковими, дивовижними. Проте це нагромадження лише здається таким, усі події безпосередньо пов'язані з основною дією, з сюжетною віссю. Поступово вони вибудовуються в єдину ясну картину. Методом логічного аналізу таємниця послідовно розкривається, усе знаходить своє реальне чи логічне пояснення. Якуб Арбес був добре обізнаний у найновіших досягненнях науки, він спирався на свій нелегкий життєвий досвід, на багаті спостереження журналіста, добре знайомого з життям різних прошарків чеського суспільства, з його соціальними контрастами, які спотворювали природні людські почуття. Письменник майже ніколи не доводив події до щасливого кінця, не згладжував конфлікти, не ідеалізував відносини. Не випадково Ян Неруда стверджував, що "Арбес змальовує лише чисту правду, хоча часом у найфантастичнішому вигляді" [20,24].

Так, наприклад, реальне пояснення знаходять ірраціональні видіння і дивні вчинки героїв романето "Розiп'ята", які спочатку можна витлумачити як містичний релігіозний екстаз. Розгадка криється у душевному захворюванні, в трагічних враженнях реального життя, які глибоко запали в душу (жорстока розправа з селянським повстанням у Галичині в 1846 році). Дивна поведінка молодої жінки, героїні романето "Сіроокий демон", таємничий ящик, який фігурує протягом усієї дії, незрозуміле зникнення тіла померлої дитини, уся загадкова моторошна атмосфера твору, яка межує з чимось містичним, непізнаним, у ході розвитку події стає цілком зрозумілою - молода мати, яка втратила свою дитину, вирішила її таємно муміфікувати, застосувавши науковий принцип вакууму. Настільки ж раціональне, пов'язане з науковими відкриттями пояснення чудесного і дивного читач знайде в романето "Чудесна мадонна", де негарна жінка раптом перетворюється на ідеал жіночої вроди, відбитій у мадонні на полотні Мурільо. Її несподівана врода і раптова смерть знаходять своє логічне пояснення у застосуванні особливих косметичних засобів, дуже отруйних за своїм хімічним складом.

Таємниче, непізнане, стає пізнаваним, підкоряється логіці людського розуму, наукового відкриття. Тут чітко проявляються філософські основи світобачення Я. Арбеса, його раціоналізм, стихійний матеріалізм.

Твори Якуба Арбеса пов'язані з його життям і рідним містом. У книгах письменника велику роль грає випадок. Автор торкається усіх соціальних верств населення. Він намагався у своїх творах викласти і пояснити усі суспільні питання і проблеми свого часу і використовує у своїх текстах матеріал не лише з власного досвіду. Теми для своїх творів Якуб Арбес також черпав з життя своїх друзів і знайомих. Він із задоволенням прогулювався вночі з приятелями і слухав їхні розповіді.

Описуючи реальність, Я. Арбес мусив приборкувати свій дар творчої фантазії. Про романтичні частини його творів свідчить милування ніччю і нічними пейзажами, їхній детальний опис, який допомагав авторові створювати вигаданий світ його романет. Наприклад, «… у тиху ніч краєвид відкривався звідси чудовий. Повітря було чисте і прозоре, лише горизонтом розпливалась срібляста імла» («Святий Ксаверій») [13,61]; «Стояла холодна і ясна місячна нічь. Над пагорбом Петршин замислено світив місяць, оповитий легкою димкою, і у її непевному сріблястому світлі блищала мокра мостова, неначе схвильована легким вітерцем поверхні озера» («Мозок Ньютона») [13,112]; «Літня ніч. Небо усіюють зірки, повітря легке і свіже, як після грози …» («Адвокат бідних») [13,479]

Описи денної природи у нього не мають великого значення. Характерною особливістю романето і романів Якуба Арбеса є наявність епіграфу на початку твору, який приводить читача до головної думки автора і пов'язаний з провідною темою книги. Епіграфи письменник бере зі своїх власних думок і поглядів і з цитат світових авторів. Так, наприклад, у романето «Вимираючий цвинтар» знайдемо епіграф: «Живемо, не живемо, світу не переживемо». Цікавий епіграф з індійських приказок до романето «Сивоокий демон»: «Божество створило на цьому світі багато діамантів, однак найкоштовнішим діамантом є жінка. Де немає жінки, там не може бути щастя. Жінка приносить горе і коли любить, і коли ненавидить. Існує мало речей, які б жінка не спроможна була виконати. Що сховано у її серці, не прийде їй на язик, що в неї на язиці, не висловить, а що діється, про те ані пискне. Дивна-предивна та істота, яку божество створило в жінці».

Я. Арбес дає багато детальних характеристик, починає довгим описовим введенням, продовжує розтягненою характеристикою героїв і закінчує, наприклад, описом понівеченої душі, як у романето «Божевільний Іов» та «Адвокат бідних», де приходить до висновку, що «погано наше суспільство переймається злиднями неімущих. [13,539].

Найбільш складним за своєю художньою тканиною є романето "Мозок Ньютона". У цьому творі на єдину нитку розповіді нанизується декілька начебто сомостійних частин, кожна з яких має свій сенс, свою задачу, своє художнє оформлення. Це коротка розповідь про життя і смерть хороброго офіцера, учасника франко-пруської війни 1866 року, витримана в манері реалістичної розповіді. Це опис випадків з життя героя, які змальовують його блискучу майстерність фокусника, ілюзіоніста, яка межує з дивом і готує читача до зустрічі з чимось ще чудеснішим. Це опис жахів нічного блукання лабіринтами нескінченних коридорів закинутого празького замку князів Кінскі. Це, нарешті, фантастична розповідь про чудесний політ у космос. Ґрунтуючись, як і Жюль Верн, на досягненнях науки свого часу, Якуб Арбес будує цю частину романето - про подорож у космос - на фантастичній гіпотезі про те, що якщо летіти з випередженням швидкості світу, то можна послідовно повернутися у попередні в часі історичні епохи. Наприкінці твору офіцер-ілюзіоніст, «ясний розум якого вивищувався над людськими заблудженнями». [13,93], все ж розкриває оповідачу секрет їхньoї чудесної подорожі: «Мій двигун відомий усьому світу. Це вічно оживлююча, вічно творяща - уява» [13,159]. І чудесне воскресіння з мертвих, і блукання страшними коридорами, і торжество в закинутому замку, і політ на ракеті - все це виявляється плодом сну, уяви головного героя. Однак він зізнається, що невідступні думки про долю людства, про трагедії війни переслідують його і зараз, після її закінчення. Ця завершальна фраза романето, підкреслюючи головну ідею автора, є поясненням, яке виправдовує перед читачем перенасиченість твору таємничими подіями і пригодами. Всі вони "накручені" передусім для того, аби заінтригувати, змусити читача уважно прочитати ту частину романето, де автор викладає свою концепцію прогресу, щоб змусити його замислитися над історією і долею людства. У дусі дуже популярної у ті роки в Чехії дарвінської теорії історія людства бачиться Я. Арбесу серією неперервних, жорстоких і кривавих битв, які забирають тисячі життів, а часто і стирають з обличчя землі цілі народи: «Ця боротьба продовжується від створення світу - вічна боротьба за існування». [13,158].

Цікаво, що автор у зворотньому хронологічному порядку наводить точні дати і кількість жертв світових війн, не оминаючи і територію України: «Криваві картини з Кримської війни, від останньої страшної атаки на Севастополь до кривавого боя біля Балаклави і Інкермана. Більш ніж 785 тисяч людських життів буа варта Кримська війна». [13,151]. Автор має на увазі війну між Російською і Османською імперіями 1853-1856 років.

Друга головна ідея романето «Мозок Ньютона» - чи настільки небезпечні блага прогресу, якими їх прийнято вважати? Якуб Арбес розмірковує над цим питанням, посилаючись на те, що друк, наприклад, полегшує розповсюдження як корисної, так і шкідливої інформації, яка негативно впливає на публіку.

Отже, за усіма картинами жахів війн і боїв стоїть непохитна оптимістична віра Якуба Арбеса в торжество розуму, який зможе підкорити прогрес шляхетним завданням гуманізму, перемогти криваві чвари і досягти мирного благополуччя народів. Письменник пристрасно переконує читача в тому, що лише загальнолюдська солідарність зможе запобігти кривавій трагедії світових війн, зможе забезпечити людям мир, про який вони мріють упродовж багатьох століть. Якуб Арбес гаряче вірив у безмежні можливості людського розуму, якому під силу пізнання непізнаваного.

Різкий контраст між незрозумілими, ірраціональними фантастичними подіями і їхньою цілком раціональною основою, яку можна пояснити, Я. Арбес майстерно врівноважує характером оповіді. Розповідь, як правило, ведеться від першої особи, причому в підкреслено стриманому тоні, не позбавленому тонкої іронії, що повинно підтверджувати справжність дивних подій, які відбуваються. Якщо характери героїв Якуба Арбеса, як правило, романтично забарвлені, однобічні та однопланові у своїй одержимості будь-якою пристрастю, то їхнє оточення, соціальне середовище змальовані рукою реаліста, який знає життя і вибраний матеріал. При цьому дія в романето обростає життєвими деталями, подробицями, в яких яскраво проявляється влучність ока професійного журналіста, творче тяготіння до реалістичного методу творчості.

Часто письменник переносив дію своїх творів в улюблену і знайому до дрібниць Прагу. В Празі, у відомому районі Мала Страна, розвивається і дія романето "Святий Ксаверій": «На західній стороні біліли на пагорбі хатинки Малвазінок, на півночі було видно край поля, де здійснилась Білогорська битва, каміноломня, похмурий Петршин і частина Малої Страни, на сході - решта Праги». [13,61]. Автор, він же оповідач, став свідком дивних маніпуляцій молодого чоловіка перед іконою святого Ксаверія у храмі св. Микулаша на Малій Страні, яка була намальована відомим художником епохи бароко. Виявляється, у сім'ї молодого чоловіка існує повір'я, згідно з яким художник Франтішек Балко зашифрував у своїй іконі таємницю цінного кладу. В його заповіті було написано: "Хто довгі роки буде поклонятися цій іконі, хто всі свої думки зосередить на ній, щоб оволодіти таємницею, яка в ній прихована, хто зможе розгадати цю таємницю, той не залишиться невідомим людству, тому що його дух оволодіє тією силою, яка потрібна для великих діянь, які здійснюються в інтересах усього людства". У заповіті ще було зазначено, що для розгадки таємниці ікони потрібні терпіння і залізна воля. Усе життя героя романето, талановитого студента, усі його здібності і знання були скеровані на розгадку таємниці скарбу. Він зумів розгледіти на старій іконі геометричний план середньовічної Праги і за цим планом з'ясувати місце, де заритий скарб. Проте його спіткає розчарування, душевна хвороба, тюрма. Він так і не зрозумів, що дорогоцінним скарбом виявилась його допитлива думка, наукові знання, вміння завзято домагатися своєї мети. Тож матеріальні скарби не були знайдені, але головний герой сподівається на те, що вони існують, просто він неправильно визначив їхнє місце знаходження. Тому фінал романето залишається відкритим. Оповідач дуже прив`язався до свого друга, «який навіть і у своїй омані був більш геніальний, ніж творець «Смерті Святого Ксаверія». [13.86].

Оригінально задумана фабула, майстерно побудований сюжет, психологічно переконливі, своєрідні людські характери - все це зробило "Святого Ксаверія" одним з найпопулярніших творів Якуба Арбеса. Після його публікації читачі почали ходити до храму св. Мікулаша на Малій Страні, щоб подивитися на описану картину. Особливо вдався письменнику образ головного героя, людини неабияких здібностей і волі, володіючого раціональним логічним мисленням: «Друг мій виглядав пересічним і навіть апатичним, інколи він дивував і підкорював мене своїми оригінальними поглядами»» [13,34]. Прикметно, що головний герой носить те ж ім'я, що і святий, зображений на картині, - Ксаверій, вони навіть схожі. Можна припустити, що хлопця назвали так саме на його честь, адже і мати, і бабуся благоговіли перед творінням Балко.

Цікавий контраст з характером героя становить характер його матері, простої, доброї жінки, яка живе лише почуттями, серцем, але не розумом. Особливе місце тут займає постать художника Франтішка Балко, людини талановитої і здатної на сміливі мрії.

У цьому творі чітко прозвучала одна з основних і улюблених тем творчості Якуба Арбеса - тема загубленого таланту, що не знайшов свого застосування у буржуазному суспільстві, тема трагічної долі людини, поставленої суспільством у тяжкі умови існування, які унеможливлюють гідне застосування його здібностей, творчих можливостей. Даній темі присвячені романето "Ефіопська лілія", "Негідник Голо", "Божевільний Іов", "Адвокат незаможних" та інші. У сюжетній канві цих творів також значне місце займає загадка, раптові повороти, основна лінія сюжету переривається побічними епізодами, що нагнітають відчуття таємничого, незрозумілого. Але, як і раніше, таємниця знаходить своє природне логічне пояснення.

Проте ці твори, більше ніж попередні, соціально загострені. Якуб Арбес ретельно вивчав соціальні відносини і протиріччя чеського буржуазного суспільства. У своїх творах письменник усе більше робить акцент на критиці існуючого суспільства, де немає місця для істинного таланту, де не ціниться ані шляхетність, ані доброта і безкорисливість. Так, в герої "Адвоката незаможних", який пише дуже переконливі і обґрунтовані у своєму роді і тому майже завжди результативні прохання для бідноти, гине неабиякий талант правознавця, вартого кращого поприща. Мрією про великі справжні ролі, про справжній театр, про розуміючу публіку живе герой романето "Негідник Голо", в якому гине нерозгаданим і невизнаним велике акторське обдарування. Перед очима читача проходить усе нужденне, сирітське життя Голо, в якому першим і єдиним дивом були вистави театральної трупи. Письменник яскраво змальовує рутинну обстановку глухого провінційного міста і його театру, в якому розтрачує свій рідкісний талант герой твору.

Ворожість існуючого суспільства пересічній людині в загостреній формі показана Якубом Арбесом у романето "Божевільний Іов" за допомогою парадоксальної ситуації: здібний, розумний, роботящий, душевно щедрий чоловік вимушений симулювати божевілля, потішаючи публіку смішними стрибками і репліками, щоб прокормити матір і сиріт-племінників. Цьому твору особливо властиве тісне переплетіння романтичних і реалістичних прийомів письма.