Використання індивідуального словотвору як одного із засобів збагачення експресивно-естетичних можливостей художньої мови є однією з найхарактерніших рис мовної практики Ю. Андруховича. У доборі найвиразніших, найсильніших слів індивідуальні авторські новотвори відіграють значну роль. У кожному індивідуальному новотворі автор шукає найдосконалішої форми для вираження в утворенні: своїх думок, настроїв почуттів, успішно цього досягаючи

номінативних конструкцій: «в'язень сумління»[1,23], «поверхове ковзання посмішок»[1,26], «антоничіянець»[1,46], «оголена інакшість»[1,48], «присмак авантюризму»[1,54], «перетасування безодень»[1,78]), «залізна неминучість»[1,78], «прірва Альцгеймера»[1,79], «перекинути часові мости навсібіч» [1,79], «демон недорікуватості»[1,80], «падлюка-рима»[1,81], «сперматозавр»[1,83], «навколишня застиглість»[1,83], «тиша з голосом півня на дні»[1,95], «порожнеча осінніх полів»[1,99], «неторкнута смуга відчуження»[1,107], «трусарді»[1,113], «оберемок надій»[,132], «ватага актрис»[1,136], «полювання за рукописами»[1,136], «ріки пива»[1,145], «танець пралісу й купальських вогнів»[1,154], «бутафорія життя»[1,161], «кружіння енергій»[1,165], «присмак апокаліпси»[1,166], «індепендизація»[1,166], «п'ятий обруч весни»[1,174], «нора нерозуміння й невизначеності»[1,181], «симфонія сиру»[1,217], «узбіччя великої землі»[1,223], «снігова білість»[1,225], «істерика мотора»[1,224], «скозління»[1,228], «діри забуття»[1,230], «коридори цвинтаря»[1,238], «рай для синоптиків»[1,239], «крапання тисячі пульсів» [1,272], «повсюдне стуготіння талих вод»[1,282], «стратегічне пекло московського колективного підсвідомого»[1,324];

індивідуальних означень: «легковажно-елегантний»[1,28], «заляпаних снігом днів»[1,30], «терпка невизначеність»[1,30], «мазохознавча та мазоходослідницька культурологія»[1,34], «навколовокзальне дитинство»[1,37], «анемічне світіння»[1,41], «анемонова галявина»[1,41], «професорсько-викладацький людський гатунок»[1,46], «екологічно-йогівські йогурти»[1,50], «подерте на шматки небо»[1,54], «зіткана з ефіру постать»[1,54], «незграбна нетутешність»[1,76], «розшарпані рештки сновидінь»[1,78], «електризований погляд»[1,83], «несамовито-фатальний вітер»[1,85], «павутинне повітря»[1,95], «мотоциклістські шкіри» [,119], «заяложені фізії»[1,121], «вологий запах пролісків»[1,129], «безжально-безноса стриптизерка»[1,134], «постантоничівський»[1,135], «безсонні ночі-виплакані очі»[1,145], «соковита сцена читання Антонича»[1,136], «лемківський Мауглі» [1,137], «гамлетівська іронічність»[1,162], «напіврозквітла жіночістю дівчина»[1,171], «сонлива розм'яклість душ»[1,171], «фігури дерев'яно в ній торохнули»[1,174], «толкієнівське заціпеніння»[1,178], «спітнілий велетенський ключ»[1,187], «вигадливо-райський узор»[1,196], «занурений в існування»[1,231], «мертві автомобілі» [1,238], «рішучі черевики»[1,252], «пересмажене м'ясиво запахів»[1,257], «запорошена хрустка жовклість»[1,282];

обставин: «тут-і-тепер»[1,78], «застрибав китайським божком»[,128], «золотозубий рийник»[1,248];

індивідуальних порівнянь: «довгі, як струмки молока, ноги»[1,149], «ніби в кожного з них пролізло по Олегові Скрипці»[1,281];

дієслівних конструкцій: «тюльпани вибухають» [1, 142], «зморшки їли їх поїдом»[1,190], «закинути хвилями нічних мандрів»[1,199], «бризкати екстазом» [1,202], «забрести в околиці сорока»[1,230], «провалитися у старість»[1,251], «накрити алкогольною хвилею»[1,252], «чорнота, що його ковтнула»[1,182].

Стилістичне використання авторських неологізмів багатопланове, проте Ю. Андрухович здебільшого їх використовує як засіб збагачення мови, образності, емоційності, що постали як результат психолінгвістичного осмислення деяких лексико-граматичних категорій та результат функціонально-стилістичного транспонування одних граничних форм у інші.

2.2 Застаріла лексика

Основна сфера застосування застарілої лексики - мова художньої літератури. «До слів з історичним забарвленням належать слова, які характеризують форми мовленнєвого спілкування, прийняті на певних історичних проміжках часу і з точки зору самого мовлення сприймаються як застарілі слова»[7,183]. Застарілі слова, що використовуються письменниками поділяються на історизми та архаїзми.

Архаїзмами у загальному визначенні називаються слова, що перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, виділяється 5 типів архаїзмів[19], проте у романі представлені не всі групи:

власне лексичні (слова, витіснені з мови словами з іншим коренем): «чернь»[1,84], «чоло»[1,140,281], «рамена»[1,189], «лазня»[1,191], «хлоп»[1,229], «ложе»[1,245];

лексико-семантичні (застарілі значення слів, які тепер вживаються з іншими, сучасними значеннями): «повинна»[1,66], «язик»[1,267];

лексико-фонетичні (від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами): «цісарський»[1,75], «древо»[1,153], «злато»[1,185];

лексико-морфологічні (застаріла граматична форма) «многая літа»[1,53], «сідоглавий»[1,146];

Стилістичні архаїзми, насамперед слова старослов'янські за походженням, є також «ходячим, випробуваним словесним засобом іронії - від такої, що викликає легку посмішку, до саркастичної»[6,79]. Комізм, який може створювати ця лексика, виникає саме внаслідок постійного властивого їй урочисто-піднесеного емоційного забарвлення. Крім того, такі слова надають роману епічної неквапливості.

Історизмами називаються слова застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: «срібняк»[1,51], «челядь»[1,58], «бурлака»[1,134], «колісниця»[1,240], «паж»[1,230], «кошовий»[1,235]. Історизми не мають у сучасній мові синонімів, адже вони позначають реалії певної доби і слугують засобом відтворення колориту мови тих часів.

Проте у романі «12 обручів» історизми та архаїзми не є домінуючою групою експресивно-забарвленої лексики лексики. Це можна пояснити тим, що в основі роману лежить неісторична тематика.

2.3 Діалектизми

Мова художньої літератури характеризується яскраво вираженими естетичними функціями. Тому саме в ній говірковий елемент часто вперше естетично оцінюється й піддається випробуванню на стилістично-виразову придатність, тому саме в ній здебільшого вперше народжуються такі способи і прийоми стилістичного використання діалектного матеріалу, які з часом стають набутком загальнонародної мови.

Потрапляючи в текст роману, діалектизм перестає бути звичайним говірковим елементом. Він одразу ж набуває додаткових смислових та естетичних відтінків, стилістично дуже увиразнюється.

Серед територіальних діалектизмів є слова стилістично нейтральні і слова яскраво експресивні, образні. В романі такі слова служать засобом створення докладного, максимально наближеного до дійсності опису життя і праці з усіма їх подробицями.

Ю. Андрухович вживає у романі діалектизми для відображення місцевого колориту, індивідуалізації та типізації мовлення героїв, належністю героя до певного побутового середовища.

Більшість діалектизмів у романі виділяється на лексичному рівні, як от: «трембіта»[1,101], «ґазда»[1,88], «тетя»[1,127], «пантофлі»[1,135], «кобіти»[1,141], «погуторили» [1,141], «дзиґлик»[1,142], «шаркан»[1,267].

Вживання автором діалектизмів часом не переслідує спеціальної стилістичної мети, а пояснюється недостатнім відмежуванням лексичних засобів літературної мови і діалекту в повсякденній мовній практиці автора, що позначається на його творчості: «Ми собі ще про п'яте-десяте з колійовцями погуторили, а як настав час розходитися з кобітами по спальнях, то…»[1,141], «Жаль тебе, легінику солоденький…»[1,190].

Стилістична інтенсифікована виразність діалектизмів пов'язана з мовною майстерністю автора, з ідейно-тематичними засадами його творчості.

2.4 Професіоналізми і терміни

До професіоналізмів зараховують слова, вживання яких обмежене вузькоспецифічними потребами представників певної професії. Виникають вони найчастіше тоді, коли та чи інша спеціальність або вид занять не мають розвиненої термінології. Крім того, значна частина професіоналізмів - це розмовні, неофіційні замінники наявних у певній галузі термінів.

Професіоналізми не становлять замкненої системи, не позбавлені деякої образності, наприклад, у романі можна зустріти такі слова: «удавка»[1,64], «стрип»[1,198], «повісити на нього вбивство»[1,275], «глухар»[1,278].

Термінологічна лексика--вищий, порівняно з загальновживаною лексикою, розряд назв предметів і явищ навколишньої дійсності. Термін логічно вичерпно і точно визначає поняття, дає багатогранну, об'ємну і лаконічну характеристику предмета чи явища, містячи при цьому більше інформації, ніж будь-яка лексична одиниця.

Усі терміни можуть бути поділені на загальновживані і вузькоспеціальні. Обидві категорії досить широко представлені в романі «12 обручів»:

Загальновживані: «протокол»[1,58], «пленум»[1,61], «субстанція» [1,129], «трактат»[1,149], «гіпотеза»[1,286], «теорія»[1,288].

Вузькоспеціальні: «гербарій»[1,56], «циклон»[1,56], «трамплін»[1,61], «комбіжири»[1,64], «метеорологічний»[1,55], «тахікардія»[1,78], «імунодефіцит»[1,79], «аритмія»[1,79], «літографія»[1,83], рококо[1,85], «антологія»[1.92], «бестселер»[1,90], «слоган»[1,103], «біржа»[1,137], «сегмент» [1,138], «белетризація»[1,145], «дезертирство» [1,148], «фантом» [1,167], «рефрен»[1,167], «акустика»[1,194], «динаміка»[1,195], «кулемет»[1,195], «міна»[1,195], «театральна завіса»[1,200], «сценічний простір»[1,200], «фехтування»[1,275], «симптом»[1,276], «гауптвахта»[1,277], «алібі»[1,280], «мотиви»[1,280], «очна ставка»[1,282].

Ю.Андрухович вживає терміни для створення необхідного колориту зображуваної епохи, експресивізації описів, пейзажів, портретів.

2.5 Розмовно-просторічна лексика в романі

Між розмовною і власне просторічною лексикою чітку межу провести важко, оскільки це категорії лексики нестійкі, змінні. Розрізняються вони ступенем і характером емоційно-експресивної оцінності.

Просторіччями називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б.Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному мовленні, не публічному мовленні активно вживаються»[10,201], наприклад: «гварантія»[1,43], «лавреат»[1,43], «авдієнція»[1,55], «получка»[1,63], «восьмирічка»[63], «порозлазилися»[1,60], «самогонка» [1,64], «прошвандівки» [1,118], «на халяву» [1,124], «обсиратися» [1,133], «авдиторія» [1,134], «збіговисько» [1,136], «кубло»[1,136], «шайка»[1, 140], «смальнув»[1,140], «клюб»[1,141], «шкандаль»[1,142], «лепетати»[1,144], «збіговисько»[1,151], «нализатися»[1,162], «гаплик»[1,179], «дудлили»[1,199], «додути»(зрозуміти)[1,203], «сраний»[1,109], «шурувати»(йти)[1, 210], «втупився»[1,210], «виперти»[1,212], «буржуйка»[1,215], «дорватися»[1,215], «дідько лисий»[1,234], «смальнути»[1,236], «калашнік»[1,247], «утовкматити»[1,250], «до дідька»[1,253], «роздовбані»[1,254], «гульня»[1,256], «наквецяна»[1,256], «йому попустило»[1,258], «перегавкуючи»[1,276], «до біса» [1,276].

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризм.

Термін сленг використовується у двох значеннях. У першому - ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. В другому - такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики [37,29]. Наприклад: «одного разу до тебе доходить, що ти без перебільшення міг би тут жити»[1,27], «тусон»[1,46], «мажор»[1,51], «гинув за металом» (про музику)[1,73], «фейс»[1,73], «о'кей»[1,77], «нон-стоп»[1,78], «капець» [1,86], «глюки»[1,94], «кайфово»[1,126], «волочитися»(бути прихильником)[1,146], «ні фіга»[1,160], «фішка»[1,170], «потусувати»[1,189], «драбадан»[1,240], «приперти»[1,241], «пертися»[1,263], «жрачка»[1,267].

Щодо вульгаризмів, то це найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів: «яку музику він може, курва, слухати»[1,39], «лахудра»[1,73], «дупа»[1,141], «срака»[1,190], «бути до глибокої дірки»[1,211], «якого хріна»[1,247], «на очко»[1,267].

У мові роману просторіччя використовуються як для експресивної мовленнєвої характеристики дійових осіб, так і для створення колориту невимушеності, живої розмовності, з метою комічного увиразнення мовлення.

У сучасному суспільстві, де виникла й активно розвивається молодіжна мовна субкультура, зростає вплив жаргонного мовлення на сучасну українську літературну мову, збільшується роль використання жаргонізмів, сленгізмів як складників такого мовлення у мові нової художньої літератури

Жаргонізмами називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. Це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фамільярності і т. д., як от: «... знімає з пояса мобільняк...»[1,38], «... вивалює на перон...»[1,38], «навіть не дзявкнувши якогось на «добраніч»[1,42], «діваха», «петеушниця», «базар»[1,82], «кодло»[1,90], «рипатися»[1,90], «розборка»[1,94], «зона»[1,99], «солідняки»[1,122], «тачка»[1,122], «прозрівати»[1,127], «самокрутка»[1,135], «гранчак»[1,182], «депресняк»[1,196], «сральник»[1,217], «розбори»[1,222], «чуйка»[1,222], «недоносок»[1,222], «фраєр»[1,226], «менти»[1,226], «на старих дріжджах»[1,257], «цвірінькати»[1,258], «в дупель уриканий»[1,259], «не дався на понт»[1,263], «параша»[1,267], «зафуричив»[1,267].

У романі «12 обручів» жаргонізми використовуються з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких йдеться.

Арготизмами називаються слова та вирази, вживання яких обмежене специфічною мовою окремих соціальних груп, мало або зовсім незрозумілою для іншої частини суспільства: «пузир»[1,64], «наївняки»[1,80], «клюнути на мізер»[1,119], «бухло»[1,213].

За своїми ознаками мова арго зближується з жаргоном, але якщо останній, у принципі, відкритий для загального розуміння, то мова арго - це мова утаємничена, зрозуміла лише для посвячених, мова, що має спеціальний розрахунок на приховування свого змісту. Ю.Андрухович вживає арго здебільшого для мовної характеристики дійових осіб.

У мовленні роману, яке часом близьке до розмовного мовлення, окрему групу утворює розмовно-просторічна лексика.

Просторіччя - різновид некодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, грубуватості, фамільярності…

Просторіччя не закріплені за певною територією чи групою осіб, а входять до некодифікованої розмовної мови. [6, 143]. Проте деякі вчені, зокрема Г.П. Їжакевич, посилаючись на думку Ю.С. Сорокіна, стверджують, що просторічні форми широко використовуються у різних стилях і жанрах літературної мови, де виконують важливу стилістично-семантичну функцію, тому не варто вважати ці форми відхиленням від норм літературної мови [7, 85]. О.Д.Пономарів до просторічних елементів зараховує “слова, перекручені з погляду лексичних норм: секлетар…; слова з різко зниженим експресивним забарвленням: свиняка… (у застосуванні до людей); невмотивовані росіянізми: понімаєте…” [8, 104-105].

Чіткої межі між просторічною і розмовною лексикою не існує, але перша характеризується більшою емоційністю й оцінністю. Ця група слів служить стилістичним засобом для створення:

- фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування, наприклад: “цікаво, скільки вони платять цим засранцям за таку безгранину? ” [1,94]; “Гаплик мені, австрієць переміг! ” [1,146]; “Та ні, що ти, я ще тут не лизав нікого…”[1,132];

- іронічно-жартівливого забарвлення, наприклад: “Нализатися зранку, - пояснила пані Рома… ” [1,132]; “ Так от і цього разу, коли коли цому назустріч вискочило зі своїх чорних руйновищ із десяток циганських розгвалтованих недоносків, ним же, до речі, цього вечора і накликаних…” [1, 181]; “Потім вони лишилися серед лісу тільки удвох: вухатий зарізяка по каскадерськи розвернувся на тій самій галявині й висадив їх серед прив?ялих анемонів ” [1, 241];

- негативно-соціальної характеристики осіб чи суспільних явищ, наприклад: “Повипинають рахітичні груди, напиндючать губи й стоятимуть важно… Велика сила - нахабство…” [1, 21]; “от лише як зробити, щобці дурні прошмандівки літали? ” [1,95].

Просторіччя, що виражають негативну оцінку, надають мовленню грубуватого та фамільярного відтінку.

У романі «12 обручів» Ю.Андрухович нерідко послуговуються таким стилістично маркованим лексичним засобом, як росіянізми. У романі вони виконують такі функції:

1) відтворюють російський мовний колорит, наприклад: “…Крашена така, нічо особенне! Так вона тепер в Італії, в цій, ну такий город з водою тіпа як Венеція, знаєш? У неї там тіпа мєсто в платному туалеті - просто сидіти весь день. І получає нормально, а ше вроді мужика нашла, якогось армяна чи грека, чичи тіпа того. І вміти нічого не вміла, даже на сцені роздітися… ” [1,100]; “Я шота не понял. Водка кончілась, жена ушла, чьо дєлать будєм? ” [1, 152]; “Першому на мить забили подих, але він спромігся на своє дисцилпіноване так точно! ” [1, 237];

2) служать засобом передачі певної якісної характеристики або мовної індивідуалізації суб'єкта, про якого йдеться, наприклад: “Ні, я гадаю, що великих вона мені страждань коштувала, великих мук, не вважаючи (за джерелом) на таку зверхню “лёгкость моего литературного поведения” [1, 47] - іронія; “Але! До яких пір в українській Армії (особливо флот, авіація) розпорядження й накази будуть лунати на “общепонятном” імперсько-кримлівському “языке” - сатиричний ефект;

Іноді наявність російських слів у романі зумовлюється тематично-змістовими фактами, і тоді вони втрачають стилістичну маркованість і вживаються у прямому значенні, наприклад: “Миша питав, чи ви знаєте, що то за видання “Так, автора книжки “Твой друг словарь”, фахівця з російської мови, звинувачують у тому, що він “прагне привернути увагу школярів виключно до російських словників” і не згадує прізвище Б.Грінченка” [1,115].

Розділ 3. Стилістичне забарвлення слова

3.1 Експресивно-стилістичні можливості емоційної лексики роману Ю. Андруховича «12 обручів»

Важливу роль у лінгвостилістичній системі будь-якої мови відіграє передусім емоційна лексика, тобто ті прошарки словникового складу, які так чи інакше пов'язані з людськими почуттями. Щодо мови роману, то в ній функціонують емоційні слова двох типів: 1) такі, що не мають понятійної основи і виражають лише емоції; 2) такі, що виражають і поняття, і емоції водночас.

До першого типу емоційних слів відносяться вигуки, що є експресивними знаками найрізноманітніших емоційних переживань людини та її реакцій на певні фізичні подразнення. Це слова: а!, ай!, ет!, ех!, ну!, о!, ого!, ой!, ох!, фе!, фу! та ін. Більшість з них характеризується полісематизмом. У мові роману їхня семантика повністю розвивається тільки на широкому контекстуальному тлі. В писемному мовленні емоційні вигуки - це сигнали-імітації, тому їхня підсилена виразність є вторинною, штучною, стилістично заданою Ю.Андруховичем. Така виразність реалізується в найрізноманітніших синтаксичних побудовах, але особливо тоді, коли емоційний вигук виступає в ролі якого-небудь члена речення, підсилювального інтерпозиційного елемента і т.п., наприклад: «Буря до речі, саме тієї миті набрала таких обертів, що - ого, всі просторові координати було втрачено - тільки білий хаос і біла порожнеча за витягнутою рукою.»[1,194].

Емоційні лексеми другого типу, в свою чергу, поділяються на два розряди:

· слова, які називають певні емоції та переживання;

· слова, в значенні яких є емоційно-оцінний інгредієнт.

Відносно нечисленні лексичні одиниці першого розряду, як наприклад, «журба»[1,56], «сум» [1,130], «боятися»[1,169], «любов»[1,265], зберігають емоційність і відзначаються потужною інгерентною експресивно маркованими. Лексичні одиниці другого розряду за будь-яких стильових умов не втрачають емотивної експресії. Цих одиниць так багато в українській мові, що абсолютна їх класифікація - справа дуже складна. Пропонуємо класифікувати їх таким чином [43]:

1. слова на позначення осіб: а) за зовнішністю - велетень[1,205], карлик[1,122], красень[1,65]; б) за рисами вдачі, характеру - садист[1,45], бабій[1,254], ледащо[1,198], цинік[1,174], торохтій [1,19], ледар[1,285], баламут[1,154]; вчинками, способом життя і родом діяльності - п'яниця [1,96], здирщик[1,112], торгаш[1,112], браконьєр [1,267], трутень[1,342], партань[1,382], зрадник[1,173];

2. слова - лайливі назви осіб(переважно з переносним значенням) - вилупок[1,395], гидотник, [1,34], вишкребок[1,259], ідіот[1,345], мурло[1,175], кабан [1,194], собака[1,59], сопляк[1,285], сука[1,374], шлюха[1,177];

3. лайливі слова на позначення частин людського організму: баньки[1,98], морда[1,275], нюхало[1,145], рило [1,112], пика[1,305];

4. слова на позначення деяких побутових предметів, речей лахи[1,204], мотлох[1.116];

5. слова на позначення деяких речей і споруд: загашник [1,154], конура[1,265], нора[1,327];

6. слова на позначення деяких опредмечених рис людини: егоїзм[1,43], цинізм[1, 111], підлість[1,114], відданість[1,114], вірність[1,209];

7. слова на позначення багатьох неопредмечених рис і ознак людини(тварини, предмета, явища):загиджений[1,34], брудний[1,143], мордатий[1,326], паршивий[1,79], запльований[1,276], сатанинський[1,345], вільний [1,298], красивий [1,275], пикатий [1,261], диявольський [1,354], чудовий [1,283], заяложений [1,143];

8. слова на позначення багатьох неопредмечених дій і процесуальних станів людини: розбазарювати[1,273], гамселити [1,299], вовтузитися [1,195], відчубучити [1,374], хильнути [1,286], дубасити [1,302], рявкнути [1,301], бахнути [1,163];

9. слова на позначення багатьох ознак дій: мудро [1,298], сміливо [1,287], віроломно [1,322], боязко [1,277];

Звертає на себе увагу той факт, що абсолютна більшість перелічених слів має інгерентну виразність негативного оцінного плану. Це можна пояснити тим, що людина в своїй активній боротьбі з усім потворним, злим. ворожим, неприйнятним для її природи та її життєвих ідеалів постійно шукає все нових і нових засобів відповідної мовленнєвої експресії, а відтак постійно збільшує кількість цих засобів.

3.2 Лінгвостилістика емоційно-експресивного словотворення в романі Ю. Андруховича «12 обручів».

Стилістично спрямована експресивність, яка відбиває емоції суб'єкта і його ставлення до навколишньої дійсності, пов'язується з багатьма явищами українського словотворення.

Характерною рисою дериваційної системи сучасної української загальнонародної мови є наявність у ній великої кількості дериваційних афіксів, за допомогою яких автор експресивно передає найтонші відтінки почуттів, переживань та оцінок. Серед цих афіксів чільне місце займають суфікси пестливості - -к-, -ик-, -ок-, -чик-, -очк-, -ечк-, -ичок-, -очок-, -оньк-, -ат-, -атк-, -иночк-, -иноньк-, -ен-, -енятк-, -инк-, -ичк-, -ушк-, -ун-, -есеньк-, -ісіньк-. Стилістично нейтральним словам вони надають первинної почуттєво-оцінної виразності різного ступеня: їсти - їстоньки[1,177], кривий - кривісінький [1,254], сніг - сніжок [1,256], заєць - зайчик [1,188], вітер - вітерець [1,49], вухо - вушко [1,377].

Важливі лінгвостилістичні функції виконують згрубіло-збільшувальні суфікси -ищ-, - иськ-, -ак-(-як-), -ук-(-юк-), -ур-(-юр-), -аг-(-яг-), -ань-, -ил-, -ух-, -уг-, -идл-, -уган-, -ущ-, -езн-, -енн-, -ону-. Шляхом приєднання деяких із них до іменникових, прикметникових і дієслівних основ утворюються експресивні емоційно-оцінні назви осіб: ковтонула [1,177], кривущий [1,285], носяка [1,341], давезний [1,198].

Нерідко емотивна експресія пов'язується з основоскладанням. В арсеналі української лінгвостилістики чимало емоційно-оцінних композитів типу баболюб[1,285], пройдисвіт [1,388], головоріз [1,287], мордобій[1,325], серцеїд[1,134], товстомордий[1,11], христопродавець[1,302], жалюгідний[1,231], блюдолиз[1,349], які представлені в романі.

3.3 Засоби емотивної експресії

Порівняно не численними, але стилістично дуже колоритними в романі є морфологічні засоби передачі емотивної експресії.

До лінгвостилістики причетна не тільки родова замінність і контрасність, а й родова невизначеність. Із цього погляду уваги варта так звана категорія «спільного» роду, яка охоплює переважно розмовно-просторічні назви осіб, причому назви, що марковані як меліоративною (бідолаха[1,288], сиротина[1,355]), так і пейоративною ( нікчема [1,261], зайда[1,192], нездара[1,291]) емоційною оцінністю. Ці назви із неабияким виразово-характерологічним потенціалом: Розгублено й тривожно посміхалися йому незнайомі вулиці, ніби нашіптуючи: «Не бійся, бідолахо…». «Криклива й порожня музика, написана невідомим нездарою…».

Емоційно-експресивною домінантою вислову в романі виступає займенник такий, коли вживається:

у формі такого із прислівниковим значенням «багато» перед іменником у родовому відмінку: «Пахощі розігрітого воску й саморобних мінеральних фарб нагадали Пепі про недавній Великдень; по столі котилося такого багато писанок, що йому стало страшно» [1,162];

в атрибутивному значенні «великий»(«сильний»)перед іменнком: «порятувати таку ситуацію могла тільки нав'язливо голосна рекламна кампанія.»[1,93];

у підсилювальній функції перед якісним прикметником або після нього: «Як не дивно, погроза виявилася такою доречною, що його колючі очі злякано забігали і він почав відступати, задкуючи в неохопну глибину…»[1,163];

Для передачі неясних самому мовцеві психічних станів може служити неозначений займенник «щось». Виконуючи роль своєрідного почуттєвого симптому, він передає драматичну життєву напругу, експресивно наснажує вислів: «аж після цього вона почула на ґанку важку саламандрову ходу і щось там наспівую чого, переповненого весною й крокусами Цумбрунена.»[1,107].

Емоційне мовлення постійно прагне до інтер'єктивації. Найпоказовішими в цьому відношенні є дієслівно-вигукові форми, що являють собою або вербалізовані звуконаслідування (геп [1,227], бульк[1,319], рип[1,281], хрясь[1,200]), або вербальні усічення ( зирк [1,198], хап[1,312]). Будучи за своєю природою розмовними, вони використовуються Ю. Андруховичем у романі. Цьому активно сприяє їх емотивна домінанта і високий експресивний потенціал.

Людські почуття характеризуються здебільшого хвилеподібною нестримністю, що часто знаходить своє вираження в ампліфікації, в нагнітанні однотипних синтаксичних одиниць. Як смислова фігура, психологічно вмотивована ампліфікація виконує кілька експресивних функцій водночас: сприяю смисловій конденсації та логічному увиразненню думки, підсилює фокус словесного зображення, породжує певний тон мовлення, завдяки чому допомагає емоційно вплинути на читача. Під дією емотивної функції мови ампліфікуватися можуть:

головні й другорядні члени речення: «Друге, що впадало у вічі, буле несамовита речова захаращеність… … бо були тут перед усім: якісь комп'ютери, ксерокси з факсами, принтери, симулятори й синтезатори, а також обплутані кабелями стимулятори й субліматори, причому деякі з них цілковито розпотрошені, лазерно-цифрова розкіш посилювалася покинутими напризволяще відеокамерами, домашніми кінотеатрами, антенами, телевізорами різних поколінь, музичними центрами, моніторами, вакуум-клінерами, кухонними комбайнами, компакт-плеєрами, тетрісами, мобільними телефонами…» [1,54], «Він занадто виразно бачив найближчу життєву перспективу: одруження, побутова рутина й нудьга, відмова від найголовнішого, капітуляція, а відтак - ганебне доживання віку в оточенні безмежно чужої й вимогливої родини…»[1,121];

питальні й окличні речення: «Але що мало порятувати самого Артура Пепу? Ґвалтовне розлучення? Спалення мостів і втеча за межі видимого світу? Дискотека сорокарічного? Зупинка дурного серця від чергової похмільної кави з сигаретою?» [1,72], «вам погано? Чому ви бліднієте? У вас похмільний синдром? Де ви були позаминулої ночі? Чому чинили опір при затриманні?» [1,226], «Ви знаєте запах ялівцю? А глиці? А мокрих шишок? Або тих самих пролісків?»[1,105], «Сирник це класно, це просто кайфово!»[1,102];

незакінчені речення, що передають чи імітують внутрішнє мовлення: «Та якось…Це…» [1,142], «А другий…Другий - це напевно…»[1,104];

підрядні речення: «Аж тоді вони підносяться вгору, вібруючи задами, прикіпають до жорстких солдатських сидінь, а хтось думає про такі речі, як парашути, пропелери, пелерини, паперові пакети… » [1,31];

З наростанням емоційної напруги мовлення автора дуже добре узгоджується висхідна градація, за якої семантично співвідносні й синтаксично однорідні компоненти речення вишиковуються так, що кожен наступний виявляється семантично і психологічно більш насиченим і стилістично більш виразним, аніж попередній: « Він як міг рвучко хапався за стіни, що сходилися й розходилися, стеля з єдиною тьмяною жарівкою падала вниз, підлога вставала дибки і їхала на нього…»[1,213].

Емоційне звучання вислову в романі може досягатися також за різного роду інверсій. Порушуючи(свідомо чи несвідомо) об'єктивно-комунікативний порядок слів у реченні, міняючи місцями тему і рему, групу детермінанта і предикативну групу присудка, мовець суб?єктивно переінакшує стилістично нейтральний ритміко-інтонаційний малюнок фрази, надає певним синтаксичним одиницям емфатичного забарвлення, збільшує іх смислове навантаження, і таким чином добивається бажаного емоційно-експресивного ефекту: «Як бачите, зовсім коротка ця третя передісторія, проте ще незакінчена.» [1,52], «Іншу дивноту згадує поет Гаврилюк.»[1,127].

3.4 Морфологічна варіантність як основа мовленнєвої експресії

Багато експресивних явищ в мові роману «12 обручів», що простежуються на її граматичному рівні, пов'язуються з морфологічною варіантністю слів, зокрема з іменниковими, прикметниковими і дієслівними паралелями.

У результаті тривалого і складного розвитку словозміни, під дією таких факторів, як змішування й перегруповування основ, граматична аналогія, фонетико-морфологічна структурна взаємодія в теперішній українській мовній практиці постали численні варіанти відмінкових форм іменників ці варіанти виступають у двох або в трьох модифікаціях на зразок: Дніпро - Дніпр [1,75], кров'ю - кровію [1,63], батьку - батькові [1,141].

На окреме зауваження заслуговують ті варіантні форми названого відмінка однини іменників чоловічого роду, що внаслідок міждіалектних взаємин виникли в розмовно-просторічному середовищі (пияк - пияка[1,231], баламут - баламута [1,199]).

Яскравим прикладом того, як «експресивний голод» заважає уніфікації граматичної системи, є наявність у сучасній українській мові паралельних повної і короткої, а також повної стягненої і повної нестягненої форм прикметників. Парадигматично ці форми характеризуються строгою вибірковістю й у романі представлені лише такими моделями-варіаціями: славна - славная[1,53], славні - славнії [1,54],дивна - дивная [1,200]. Варіанти типу славная, славнії, дивная функціонують лише в певних видах і жанрах. В романі такі форми виступають лише в певній синтаксичній ролі та володіють значними виражально-зображальними можливостями.

Інша кількісно обмежена група українських прикметників у короткій формі активно використовується письменником у романі для передання мови фольклору, зокрема мови народних пісень. Це прикметники зелен [1,69], сизокрил [1,132], ясен [1,124].

На дуже давні міждіалектні взаємини спираються паралельні форми дієслів 1-ої особи множини майбутнього часу й першої особи множини наказового способу типу знаємо - знаєм [1,34], пустимо - пустим [1,160], ходімо - ходім [1,201].

Стильова й жанрова диференціація названих дієслівних паралелей, безперечно, пов'язана із осмисленням їх лінгвостилістичних можливостей. Невипадково експансія форм на -О слабо виражена або ж не має ніякого успіху саме в тих лінгвістичних сферах, де «експресивний голод» відчувається найдужче і постійно. Річ тут, звичайно, на тільки в тому, що функціональне співіснування паралелей дає змогу врівноважити приголосні й голосні мовленнєвому потоці, не тільки в тому, що воно забезпечує морфолого-стилістичну гнучкість вислову й прислужується потребам ритмомелодики, - а й у тому, що ці паралелі мають різний виразовий потенціал.

Певну роль у лінгвостилістичному забарвленні мови роману відіграють прислівникові варіанти на зразок більше - більш[1,240], чому - чом[1,85], менше - менш [1,212].

3.5 Семантико-граматичні засоби експресивного волевиявлення

Чисто семантичні засоби волевиявлення щодо функціональної активності й лінгвостилістичної значимості відтісняються на задній план засобами семантико-граматичними. Серед останніх найчільніше місце посідає категорія наказового способу дієслова, того способу, який «відзначається експресивністю, ефективністю своїх граматичних значень, у якому експресивні смислові відтінки панують над абстрактними інтелектуальними значеннями.»[13,469].

За допомогою відповідної інтонації формами сучасного українського імператива можна експресивно, емоційно виразити супроводжуване вольовим зусиллям значення:

· наказу: «Руки вгору! Ані руш!»[1,187], «Ти! Віддай!»[1,227];

· прохання: «Прошу тебе. Я мушу ще подумати.» [1,241], «Дозвольте?» [1,23];

· благання: «Не роби ніколи нікому такого болю, як мені, благаю.» [1,281];

· заклику: «Пані, ану лишіть оту свою фізику!» [1,203];

Ступінь експресивності словесного волевиявлення значною мірою залежить від стилістичного прийому використання форм наказового способу. Дуже виразний емоційно-вольовий струмінь у мовлення вносить:

· Просте нагромадження імперативів: «Дивись! Я кажу: я її вип?ю. Кажи: найн… …Не так, дивись, роби як я. »[1,149];

· градаційне нагромадження імперативів: «Уже встиг? Кажи! Відповідай! Не мовчи!..» [1,132];

· обрамлення вислову повторним імперативом: «Прости мені, нас двох сьогодні забагато. І обидва ми уперті. Прости.» [1,149];

Висновки

Стилістичні можливості слова практично неосяжні, незліченні. Кожен з мовців тільки в найсуттєвіших виявах і ознаках опановує стилістичні можливості мови, її різнотипні одиниці, особливо слова, які сприймаються окремо чи в мовленнєвому контексті. Творення окремого слова - це завжди наслідок певного мовленнєво-індивідуального зусилля.

Експресивна лексика роману Ю. Андруховича «12 обручів» неоднорідна, різнозначеннєва. Вона поділяється на велику кількість семантичних груп слів, за кожною з яких закріпились певні індивідуально-авторські функції. Так, лексику роману ми розділили на такі групи:

Загальновживана лексика (тропи, омоніми, каламбури, іншомовні слова, групи слів, що вступають у контрастні відношення - антоніми, синоніми, пароніми);

Пасивна лексика і лексика вузького стилістичного призначення (неологізми, застаріла лексика, діалектизми, професіоналізми і терміни, розмовно-просторічна лексика);

3. Стилістично забарвлена лексика (емоційна лексика, морфологічні варіанти експресивної лексики, емоційно-експресивне словотворення лексики)

Проаналізувавши лексику роману, ми можемо зазначити кількісні переваги у вживанні автором таких лексичних груп як:

v розмовно-просторічна лексика, яка є засобом мовленнєвої характеристики осіб, створення колориту невимушеності, живої розмовності, комічного увиразнення мовлення; У романі «12 обручів» жаргонізми використовуються з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких йдеться.

v індивідуально-авторські новотвори, що є основою творення експресивно забарвлених індивідуально авторських тропів (епітетів, метафор, неологізмів). Вони є своєрідним втіленням індивідуального стилю автора, вживаються для «оновлення» мовлення, як засіб збагачення мови, створення образності;

v професіоналізми, терміни, які Ю. Андрухович вживає для створення необхідного колориту зображуваної епохи, описів, пейзажів, портретів.

Менш численними в романі є іншомовні слова, синоніми й антоніми, але вони все ж таки відіграють роль експресивно забарвлених елементів, які формують індивідуальний стиль автора. Вони є засобом емоційного насичення мови роману. Ці лексичні одиниці роблять мову роману багатшою та досконалішою.

Історизми, архаїзми та діалектизми становлять пасивний склад лексики роману «12 обручів». Це можна пояснити тим, що ці лексичні одиниці вживаються для позначення певних реалій певної доби і слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, по які йдеться, а в основі роману «12 обручів» лежить неісторична тематика.

Засобом вираження емоційного стану в романі є емоційно забарвлена лексика, за допомогою якої описуються почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей тощо. Широко в романі вживаються тропи. Ці одиниці мовної експресії надають літературі образності, полемічної сили та гостроти, сприяють створенню гумористичного чи іронічно-сатиричного ефектів, підкреслюють унікальний індивідуально-авторський стиль.

Традиційним засобом вираження емоційного стану комунікантів у романі виступають лексеми зі словотворчими афіксами, зокрема з суфіксами зі значенням пестливості, здрібнілості, згрубілості тощо.

Тож, зробивши повний лексико-стилістичний аналіз роману, ми виділили елементи, які є домінуючими у творі, і використання яких є нехарактерним для роману Ю. Андруховича «12 обручів», виявили, що теоретичне осмислення й практичне використання слів з властивою їм стилістичною функцією забезпечує високий рівень мовленнєвої культури автора

 Список використаної літератури

Андрухович Ю. Дванадцять обручів. - К.: Критика, 2004. - 333с.

Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Советская энциклопедия, 1966. - 608 с.

Бабич Н.Д. Практична стилістка і культура української мови. - Львів, 2003. - С.52-94.

Баранникова Л.И. К проблеме социальной и структурной изменчивости диалекта // Вопросы социальной лингвистики. - Л.: Наука, 1969. - с.314 - 343.

Бахтин М.М. Естетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - 424с.

Бельчиков Ю.А. Лексическая стилистика: проблемы изучения и обучения. - М.: Рус. Яз., 1988. - 157с.

Бойчук Б. «Перелом» Ю.Андруховича //Кур'єр Кривбасу. - 2003.--№169. - С.169-171.

Бондар-Терещенко І. Neoліт: [постмодерна українська література к.ХХ--поч.ХХІ ст., літературно-естетичні концепції Ю. Андруховича і В. Єшкілєва] //Кур'єр Крив басу. - 2005.--№192. - С.204-210.

Булаховській Л.А. Нариси з загального мовознавства. Серія друга //Вибрані праці в двох томах. - Т.1. - К.: Наукова думка, 1975. - с. 51 - 230.

Булыгина Т.В. Грамматические оппозиции: К постановке вопроса// Исследования по общей грамматике. - М.: Наука,1968. - с.175 - 231.

Ващенко В.С. Втуп до вивчення сучасної української мови. - Дніпропетровськ: ДнДУ, 1973. - 44с.

Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. - Харків: Вид-во ХДУ, 1958. - 228с.

Засоби вираження емоційного стану в українському епістолярному дискусі // Вісник Запорізького національного університету: Зб. наук. ст. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 206-210.

Винокур Г.Т. Закономерности стилистического использования языковых единиц. - М.: Наука, 1980. - 238с.

Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2004. - С.46-90.

Галич Н.Д., Назарець В.,Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник/ За наук. ред. О.Галича. - К., 2001 - С.182-205.

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.,1985. - 360с.

Галкина-Федорчук Е.М. Об экспрессивности и эмоцональности в языке// Сборник статей по языкознанию: Проф. МГУ акад. В.В.Виноградову. - М.: Изд-во МГУ, 1958. - С.103 - 124.

Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. - Івано-Франківськ: «Плай», 1997. - 178с.

Горбунов А.П. О сущности экпрессии и формах ее реализации// Вопросы стилистики. - М.: Изд-во МГУ, 1966. - С.224 - 234.

Горіна Ж.Д., Мартинюк А.О. Мовна гра як один із засобів творення постмодерного тексту //Лексико-грамматические иновации в современных славянских языках. - Дн-ск, 2005. - С.95-96.

Григорьев В.П. Поэтика слова - М.: Наука, 1979. - 344с.

Давиденко Н.Д. Слово в контексті. //Українське мовознавство. - 1982--Вип.10,--С.73-79.

Дацьо О. Характер однорідності лексичних побудов як показник стильової манери письменника. // Ужгородський ун-т; Науковий вісник. Серія «Філологія». - Ужгород, 2004. - Вип.10. - С.105-107.

Дідівська Л.П. Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. - К. Наукова думка, 1982. - 172с.

Дідук Г.І. Вивчення засобів емотивності на уроках української мови у 5-7 класах. - Тернопіль, 2000. -202 с.

Дудик П.С. Стилістика української мови: навчальний посібник. - К.: Видавничий центр Академія, 2005.--368с.

Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. -М., 1961. -517 с.

Ефимов А.И. О языке художественных произведений. - М.: Учпедгиз, 1954. - 188с.

Жаркова Л.П. Емоційно оцінні назви осіб у системі художньо-зображальних засобів мови// Мовознавство. - 1970. - №2. - С.76 - 80.

Івченко М.Т. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вид-во КДУ, 1962. - 592 с.

Їжакевич Г.П. Взаємодія стилістики мови і стилістики мовлення //Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. - К., 1972. - С.33-47.

Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. Кн.2: Друга половина ХХ століття. Підручник / За ред. В.Г.Дончика.. К.: Либідь, 1998.. 456 с.

Калинська Л. Синтез масового й елітарного. // Слово і час. - 1998. №2. - С.18-22.

Ключковська Я. На святі воскресаю чого духу: [про романи Ю.Андруховича] //Слово і час. - 1997.--№11-12. - С.106-109.

Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - Вип. 2. - К.: КДУ, 1978. - 376с.

Ковальов В.П. Виражальні засоби українського художнього мовлення. - Херсон, 1992. - 216с.

Ковальов В.П. Експресивне використання полісемії, антонімії. // УМЛШ. - 1978. №10. - С.37-42.

Культура української мови: Довідник - К.,1990. - 302с.

Леонтьєв А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. - М.: Политиздат, 1971. - 372с.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни. - К.:Рад.шк., 1985. - 250 с.

Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. - К.: Вища школа, 2003. - 462с.

Муромцева О.Г., Жовтобрюх В.Ф. Культура мови вчителя. - Х., 1998. - С.74-87.

Пентилюк М. Експресивні засоби поезій Яра Славутича// поетика Яра Славутича. - К., Херсон. - Дніпро, 1999. - с.102 - 125.

Перепадя В. Нові ролі Ю.Андруховича: [про працю письменника в Європейському парламенті культури] // Всесвіт. - 2003.--№ 7-8. - С.170-174.

Печерських Л. Дискус маски: “Орфей” у романі Ю.Андруховича «12 обручів». //Вітчизна. - 2005. - №9-10. - С.153-154.

Полюга Л.М. Українська абстрактна лексика XIV-XVII ст. - К., 1991. - С.130-177.

Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. - Тернопіль, 2000. - С.35-37.

Потебня А.А. Естетика і поетика. -М.: Ис-во, 1976. -189 с.

Потебня А.А. из записок по теории словесности. - Х., 1905. С.152.

Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь- справочник лингвистических терминов. - М.: Просвещение, 1976. - 544с.

Скиба Р. 12 обручів чистилища або місяць в кінці тонелю // Березіль. - 2004.--№2. - С.179-182.

Словник іншомовних слів/ за ред О.С.Мельничука. - Вид.2. - К.,1985. -966с.

Словник української мови: В 11т. - К., 1970-1980.

Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія/ За ред. І.К.Білодіда. - К.,1973. - 439с.

Сучасна українська літературна мова. Стилістика/ За ред І.К.Білодіда. - К.,1973. - 588с.

Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики (на матеріалі сучасної української літератури) // Слово і час. - 2000.--№4. - С.54-59.

Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. - К.: Наукова думка, 1973. - 196с.

Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник. - К.,2003. - С.208-317.

Українська мова: Енциклопедія. - К.,2000. - 750с.

Філологічні науки: збірник наукових праць студентів факультету: - У 2т. Т.1 Дніпропетровськ: Пороги, 2007. - 292с.

Франко З. Т. Лексичні засоби стилістики //УМЛШ. - 1966.--№1. - С.24-28.

Чабаненко В.А. Засоби експресивного волевиявлення в українській мові//Мовознавство. - 1983. - №3. - С.35 - 41.

Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. - Запоріжжя,2002. - 351 с.

Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. - К. - Вища школа, 1984. - 169с.

Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. - К.,1962. - 495с.

Шамота А.М. Переносне значення слова в мові художньої літератури К.: Наукова думка, 1967. - 127с.

Ярмак В.І. До проблеми використання термінологічної лексики в сучасній українській поезії // Мовознавство. - 1988.--№2. - С.85-88.

Размещено на Allbest.ru