Жанрова система збірки Івана Франка "Зів’яле листя"

У полемічному вірші “Самовбійство - се трусість…” перефразовані аргументи із “старого грецького рукопису” малопереконливі і нагадують “немудре філософування” із “дневника” небіжчика: “Чи я знаю, чи чиню, Се знаю лиш я - І такий, що мене зна Ще ліпше, ніж я” [24, с.174]. Звільнивши свого героя від страху перед смертю [10, с.220-221], І. Франко припиняє безрезультатну словесну “дуель” і виписує йому жорстокий “рецепт” на весь той “біль безмірний” - “маленький інструмент, холодний та блискучий”.

В усіх віршах не тільки “поет мовить”, а й “співає-плаче” alter ego автора. У “дневнику” ліричного героя рефлексійні монологи, на відміну од монотонної “недотепної мазанини” справжнього небіжчика-прототипа, мають дивовижно еластичну жанрово-композиційну будову. У першому жмутку переважає лірична сповідь, збагачена численними жанровими стереоефектами. Тон її напружений, нервовий, мінливий, пропорційний розвиткові любовних емоцій розлогої гами - від бурливо-обнадійливих до зрезигновано-холодних (“По довгім, важкім отупінню…”, “Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, “Неперехідним муром поміж нами…” та ін.). Загострюючи увагу на надмірних стражданнях нещасливо залюбленого чоловіка, Франко ускладнює жанрову форму поезії, наповнює її медитативністю, філософськими варіаціями інтимного переживання (“Не надійся нічого!”, “Я не надіюсь нічого…”, “Не минай з погордою…”, “Я не кляв тебе, о зоре…”, “Не раз у сні являється мені…” та ін.).

Пісенні форми другого жмутка уповільнюють сюжетну інтригу, вирівнюють кардіограму почуттів ліричного героя. Розмаїті інтимні апострофи поєднуються з медитативністю рефлексій, роздумів, з епічним обширом віршів-пейзажів (“Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?..”, “Ой ти, дубочку кучерявий…”, “Ой жалю мій, жалю…”, “Чого являєшся мені…” та ін.). В еволюції любовної фабули переломною стає рефлексія-сповідь “Я не люблю тебе, о ні…”, коли змінюється ставлення героя до коханої, яка в новому вимірі виявляється тільки фантомом, маскою. Страждання хворої душі, пекельна амплітуда жорстоких крайнощів поглиблюються у філософських медитаціях “Що щастя? Се ж ілюзія…”, “Як не бачу тебе…”, у ліричній утопії “Якби знав я чари, що спиняють хмари…”, в елегіях “Хоч ти не будеш квіткою цвісти…”, “Як віл в ярмі, отак я день за днем…”, у вірші-пейзажі “Сипле, сипле, сипле сніг…”.

Жанрова специфіка третього жмутка полягає в активізації елементів плачу, голосіння, прокльону, тестаменту, інкрустованих у прощальні медитації самогубця (“Вона умерла!..”, “Байдужісінько мені тепер…”, “Не можу жить, не можу згинуть…”, “Я хтів життю кінець зробить…”, “Матінко моя ріднесенька!..”, “І ти прощай! Твого ім'я…”). Якщо в інших піснях “Зів'ялого листя” між героєм і героїнею постійно лежить психологічна, чуттєва дистанція, то тут ще більших мук завдає химерна, якась ґотична, загрозлива фізична близькість жінки-вампа. “Віра в чорта, віра в чудеса”, що зароджується як останній шанс “хоч на хвилечку” сповнити еротичні бажання, викликає апострофу “Чорте, демоне розлуки…”.

Таким чином, поліжанрова, гетерогенна структура “Зів'ялого листя” не перешкоджає концептуальній філософсько-психологічній картині з єдиною драматичною фабулою. Об'єднавши у збірку ліричних поезій різнотонні вірші, Франко створив унікальну жанрову мозаїку, де кожен “камінчик” виблискував оригінальною барвою і разом із тим складав гармонійну естетичну цілість.

ВИСНОВКИ

Невичерпно винахідливим виявився І.Франко у царині версифікації, у прагненні до урізноманітнення та європеїзації української поезії, у схильності до новаторських експериментів. Тому його ліриці притаманні колосальне багатство відшліфованих віршових форм і водночас семантична зумовленість ритмомелодичної структури, безпрецедентна в українській поезії гармонізація ритму і змісту. Кожну збірку вирізняє своєрідна версифікація, концептуальність, притаманний лише їй поетичний настрій і темперамент. Усі вони звучать на різних ритміко-інтонаційних регістрах.

Франковій ліриці властивий такий широкий жанровий діапазон, якому немає аналогів в українській літературі. Поет майстерно апробував чи не всі можливі жанри, вироблені світовим письменством за тисячоліття його існування, синтезував новітні, часто авторські ліричні форми. Він ретельно продумував генологічну концепцію своїх збірок, а в найдовершеніших досягав рідкісної гармонії змістоформи. Намагаючись надати віршам ідейно-художньої суцільності, майже завжди об'єднував їх у численні цикли за жанровим та метажанровим принципами.

Спостереження над особливостями жанрової специфіки збірки «Зів'яле листя» дають підстави твердити:

- в українській поезії лірика Івана Франка була “явищем наскрізь революційним”. Слідом за Шевченковим естетично-емоційним пафосом вона утверджувала національний інтелектуальний первень, збагачувала ідейно-тематичний спектр вірша, “європеїзувала” поетику. Новаторство Франка полягало в унікальній здатності до ненастанного поступу, художньої еволюції, синхронної із загальноєвропейськими стильовими трансформаціями зламу ХІХ-ХХ ст., у випередженні естетичних тенденцій розвитку національної літератури;

- поетика лірики І.Франка - це універсальна художня система, вічна загадка “незглибимого творчого ремесла” й безсмертного духу митця. У кожній його поетичній книзі - і в молодечих, романтично-наївних “Балядах і розказах”, і в “агітаційній”, заклично-бойовій поезії “З вершин і низин”, і в ніжно-сумовитих настроях “Зів'ялого листя”, й у м'якій, щирій дидактиці “Мого Ізмарагду”, і в елегійних імпресіях “Із днів журби”, і в мистецькому тріумфі “Semper tiro”, і в панорамній різнорідності “Давнього й нового”, і в національно-патріотичних “Віршах на громадські теми”, й у зворушливій ностальгії “Із літ моєї молодості” - скрізь перед читачем і дослідником на повен зріст постає “щиролюдський”, живий і повнокровний образ “цілого чоловіка”;

- у першому жмутку переважає лірична сповідь, збагачена численними жанровими стереоефектами. Тон її напружений, нервовий, мінливий, пропорційний розвиткові любовних емоцій розлогої гами - від бурливо-обнадійливих до зрезигновано-холодних (“По довгім, важкім отупінню…”, “Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, “Неперехідним муром поміж нами…” та ін.);

- пісенні форми другого жмутка уповільнюють сюжетну інтригу, вирівнюють кардіограму почуттів ліричного героя. Жанрова специфіка третього жмутка полягає в активізації елементів плачу, голосіння, прокльону, тестаменту, інкрустованих у прощальні медитації самогубця (“Вона умерла!..”, “Байдужісінько мені тепер…”, “Не можу жить, не можу згинуть…”, “Я хтів життю кінець зробить…”, “Матінко моя ріднесенька!..”, “І ти прощай! Твого ім'я…”).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Басс І., Каспрук А. І.Франко. Життєвий і творчий шлях. - К., 1983.

2. Біла А. Образ автора в ліриці Івана Франка. - Донецьк, 2002.

3 Білецький О. Поезія Івана Франка // Білецький О. І. Від давнини до сучасності. Вибрані праці: У 2 т.-- К., 1960.--Т. 1.-- С. 443.

4. Бовсунівська Т. Фенологічна проекція збірки Івана Франка “Зів'яле листя” Дивослово. - 1999. - № 5. - С. 2-7.

5. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. - К., 1986.

6. Бондаренко А. “Твою красу я переллю в пісні…” (Вивч. поет. зб. І. Франка “Зів'яле листя” в контексті європ. інтим. лірики) //Укр. літ. в заг.-освт. шк. - 2000. - № 6. - С. 27 - 32.

7. Головай І. Історія крізь призму поетичного світу Івана Франка // Укр. мова та л-ра. - 2005. - № 40. - С. 18-20.

8. Горак Р. Подув “Зів'ялого листя” // Літ. Україна. - 2004. - 25 берез. - С. 4.

9. Гузар З. Декілька думок з приводу специфіки літератури як мистецтва слова // Конспект. Науково-методичний журнал Львів, 1995. - № 8.- С.10-14.

10. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія ран-v нього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація.-- Львів, 1997.

11. Денисюк І., Корнійчук В. Подвійне коло таємниць: Нові матеріали до історії “Зів'ялого листя” [І. Франка] //Дзвін. - 1990. - № 8. - С. 126 - 133.

12. Дереворіз В. Інтимна лірика Івана Франка: Зб. поезій “Зів'яле листя” Рідна шк. - 1999. - № 1. - С. 61 - 63.

13. Кирилюк Є. Вічний революціонер: Життя і творчість Івана Франка. - К., 1966.

14. Кодак М. “Зів'яле листя” Івана Франка як гетерогенний жанроутвір //Сл. і час. - 1996. - № 8 - 9.- С. 6 - 13.

15. Логвиненко Н. Народнопоетична основа поезій збірки І. Франка “Зів'яле листя”: 9 кл. // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. - 1999. - № 4 . - С. 26 -31.

16. Маланюк Є. Пролог, не епілог (1856--1956) // Франко Іван. Вибір поезій. Париж, 1956.-- С. 10.

17. Мельник Я. З останнього десятиліття Івана Франка. - Львів, 1999.

18. Пашуша І. Символічна структура “Зів'ялого листя” // Українське літературознавство. Іван Франко: Статті і матеріали. - Львів, 2001. - Вип. 64.

19. Салевич П. Таїна “Горіхового зерня” [Таємниця метафорич. образу поезії І. Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”] //Дзвін. - 1995. - № 8. - С. 151 - 153.

20. Сеник Л. Філософські мотиви “Зів'ялого листя” І.Франка // Українське літературознавство. - Львів, 1988. - Вип. 50. - С. 18-24.

21. Сулима М. Поетичний перегук (“Зів'яле листя” І. Франка і “Поема без героя” А. Ахматової) //Рад. літературознавство. - 1989. - № 6. - С. 61 - 64.

22. Ткаченко А. Мистецтво слова: (Вступ до літературознавства). - К., 1997.

23. Филипович П. Шляхи Франкової поезії // Филипович П. Літературно-критичні статті. - К., 1991.

24. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - К., 1976. - Т. 2.

25. Чернишенко Л. Від циклу до ліричної драми: [З творчої історії зб. І. Франка “Зів'яле листя”] //Дзвін. - 2000. - № 5 - 6. - С. 145 - 151.

26. Ярема Я. До проблеми ідейного змісту “ліричної драми” Ів. Франка “Зів'яле листя” // Іван Франко: Статті і матеріали. - Видання Львів. ун-ту, 1948. - Зб. 1.

Размещено на Allbest.ur