Роман Дж. Еліот "Daniel Deronda" в контексті вікторіанської літератури

Єврейське питання у вікторіанській Англії. Своєрідність побудови роману Дж. Еліот. Сюжетні лінії Гвендолен Харлет і Д. Деронди та їх співвідношення. Протиставлення єврейської спільноти аристократичним колам. Образи-символи та алюзії на Біблію в романі.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.03.2014
Размер файла 47,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” в контексті вікторіанської літератури

1.1 Єврейське питання у вікторіанській Англії. Доля Б. Дізраелі

1.2 Єврейська проблема у творах Ч. Діккенса та Б. Дізраелі

1.3 Дж. Еліот і євреї

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Своєрідність побудови роману Дж. Еліот «Daniel Deronda»

2.1 Сюжетні лінії Гвендолен Харлет і Деніела Деронди та їх співвідношення

2.2 Єврейська спільнота versus англійські аристократичні кола в романі

2.3 Образи-символи та алюзії на Біблію в романі (Деніел-Моісей)

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Вікторіанська Англія - це Англія за часів правління королеви Вікторії, 1837 - 1901 років. У цей час змінювалась не тільки могутність країни, її політика та економіка, але й мистецтво.

Кажучи про літературу, то слід відмітити, що за часів вікторіанської Англії, на зміну романтизму приходить реалізм, відображаючи усю дійсність того часу.

Через те, що саме у цей період у Європі активно розвивається пропаганда антисемітизму, Англія не мала змоги обійти це стороною.

Єврейське питання - це гостра проблема, котру розвивали різноманітні письменники, підтримуючи у своїх творах прискіпливе ставлення до єврейського народу.

Ні Б. Дізраелі, котрий був євреєм за походженням, ані Дж. Еліот не могли лишитись байдужими до такої дискримінації. В своїх творах вони втілювали позитивні й правдиві риси єврейського народу. Тим самим вони руйнували усіляке упереджене ставлення до цієї нації.

У нашій роботі ми розглянемо й порівняємо різноманітні образи, котрі будуть яскраво відображати час, у якому вони живуть, й положення, котре вони займатимуть у суспільстві.

Даніель Деронда немов міст, котрий з'єднує два світи. Це образ молодої людини, котрий шукаючи своє місце у цьому світі, допомагає іншим його знайти.

Актуальність наукового дослідження визначається тим, що роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” не вивчався у вітчизняному літературознавстві. Це перша спроба дослідити та представити роман вітчизняному читачеві.

Об'єктом дослідження є роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” .

Предметом дослідження є роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” та його місце в вікторіанській Англії.

Метою курсової роботи є розгляд роману Дж. Еліот “Daniel Deronda” в контексті літератури вікторіанської Англії.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- розглянути єврейське питання у вікторіанській Англії;

- розглянути біографію Б. Дізраелі;

- ознайомитись с єврейською проблематикою у творах Ч. Діккенса та Б. Дізраелі. На прикладі роману Діккенса «Олівер Твіст» та романах Дізраелі «Алрой», «Танкред», та «Лотар»;

- розглянути відношення Дж. Еліот до євреїв в контексті вікторіанської Англії;

- розглянути сюжетні лінії Гвендолен Харлет та Даніела Деронди та їх співвідношення в романі;

- протиставити єврейську спільноту аристократичним колам роману;

- визначити образи-символи в романі;

- розглянути алюзію на Біблію в романі Дж. Еліот.

Методи дослідження, за допомогою яких ми спробуємо досягти мети, є культурно-історичний та порівняльно-типологічний методи.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можна використати при підготовці практичного курсу з історії зарубіжної літератури доби вікторіанської Англії, при підготовці спецсемінарів за творчістю Дж. Еліот.

еліот роман єврейський аристократичний

Розділ 1. Роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” в контексті вікторіанської літератури

1.1 Єврейське питання у вікторіанській Англії. Доля Б. Дізраелі

Вікторіанський період можна вважати одним з найвидатніших періодів в Англії. За цей час дуже швидко розвиваються різноманітні сфери суспільного життя: це зміни у соціальній сфері, духовній, та й взагалі - змінюється людський світогляд. Релігія стає відкритим питанням для населення.

Однією із тем, якою цікавилися у той період, є положення євреїв. Як вважають вчені, таке питання виникало саме через релігію. У той час широкого поширення набув антисемітизм, як одна із форм політичного та релігійного пригноблення євреїв, що полонив усю Європу. Вчені й самі не можуть чітко визначити, з чим пов'язане таке відношення, але є декілька припущень з цього приводу:

- це народ, який не мав своєї держави, постійно живущий на території інших країн;

- народ, який не визнавав ніяких моральних та культурних цінностей тих народів, на чий території мешкав, дотримуючись тільки своїх;

- народ, який проживаючі на чужій землі, відмовився від асиміляції. Цей термін означає прийняття життєвого устрою того народу, на території котрого проживають, відмовляючись від свого особистого устрою. Це зміна самосвідомості людини, «відречення» від своїх звичаїв.

Але найголовнішою, яку підкреслюють майже всі - це те, що саме євреї розіпнули Христа, не прийнявши Його, не впізнавши в Ньому Місії. Саме це впливало на відношення до них народів іншої національності. Особливо тих, котрі прийняли Християнство. Народ Англії був серед них.

Були й інші причини:

- не прийняття того, що цей народ був обраний самим Господом;

- живучі разом, вони постійно підтримували один одного - це викликало заздру у населення;

- проголошення єдиного Бога, єдиних законів та Священного Письма - це розлючувало тих, хто проповідував іншу релігію, викликаючи відповідне ставлення до євреїв.

Упередження проти євреїв в Англії відображались в різноманітних законах, публічних виступах та в літературі - усе це було частиною населення ранньої епохи вікторіанства. Їм було важко навчатись, знайти гарну роботу. Багато чого було заборонено євреям. Але пізніше їх положення покращилось. Це було у 30х - 60х роках. Навіть відношення населення змінилося на краще, але повністю упередження не зникли.

Хоча у вікторіанській Англії антисемітизм не був так яскраво виражений, як, наприклад, в інших країнах Європи, все ж таки і до народів іншої національності відносились с певною настороженістю. Яскравим тому прикладом є чоловік королеви Вікторії, Альберт Саксен-Кобург-Готський, котрий був уродженцем Німеччини.

У всьому цьому контексті великий інтерес викликає Б. Дізраелі, котрий був прем'єр міністром за часів королеви Вікторії.

Доля Б. Дізраелі була нелегкою. Забігаючи наперед, слід підкреслити усю дивовижність цієї персони на політичній арені консервативної Англії. Так, він був не першим євреєм у парламенті, але він був єдиним, хто отримав таку важливу посаду.

Спочатку слід сказати про його родину, та й взагалі, що саме відіграло велике значення у становленні його особистості.

У 1780 році його дід переїхав до Лондона. Разом з ним відправилась й уся його родина. Син Ісак писав новели та есе, тим самим досягнувши значних успіхів в області літератури. Не можна стверджувати, що становище їхньої сім'ї було важким; Ісак мав змогу спілкуватись з різноманітними людьми, які мали становище в суспільстві значно вище за його. Ніхто не настоював на тому, що хрещення дітей у християнську віру - етап, який має пройти кожен єврей, бажаючий жити у Лондоні, але Ісак це робить. Причиною став конфлікт з братами по вірі, а як результат - розрив з синагогою. Цей вчинок буде мати великий вплив на наступне покоління, а саме - на Бенджаміна Дізраелі.

Народився він у 1804 році, виховуючись згідно закону Божого. Навчаючись в пансіоні, хлопець терпів не малі знущання, бо оточували його саме християнські однолітки. Для них було дивакуватим те, що Дізраелі займався з равіном, вивчаючи закон Мойсея. Але через певний час ці заняття були скасовані, через хрещення Дізраелі у віру англіканської церкви.

Будучи людиною амбіціозною, Дізраелі зміг багато чого досягти. По своїй сутності він був борцем, тому він не міг жити інакше. Кожен крок, кожне досягнення він мав виправдовувати, мав підкріпляти своєю перемогою, перемогою над обставинами.

Великий успіх він набув у галузі літературі. В різноманітних салонах його впізнавали, його приймали. Цей молодий чоловік у буквальному сенсі підкорював світ, який мав би бути «ворогом» для нього.

Дізраелі добився вибору до палати громад. З цим успіхом прийшли й труднощі: йому не довіряли, йому заважали - це було саме те, що переслідувало будь-якого чоловіка низького походження, та ще й єврея за національністю. Його зовнішність, його прізвище - усе це звучало як виклик закам'янілим передсудам старої Англії.

Але Дізраелі не тільки досягнув успіхів у своїй політичній кар'єрі. Будучи християнином, він продовжував відстоювати права народу, до якого він належав від свого народження. Він не заперечував цих фактів, а навпаки постійно це повторював, наголошуючи на людському ставленні до єврейського народу. Він бажав підвищення їх положення, підвищення їхньої політичної ролі.

Дізраелі підкреслював значимість євреїв по всій Європі, приводячи приклади їхньої участі у політичному устрої різноманітних держав. Але ж кому ці факти були відомі? До цього народу не було ніякого інтересу у цьому плані.

Також Б. Дізраелі підкреслював обов'язок усього європейського суспільства перед євреями хоча б через те, що Ісус Христос був євреєм. Він стверджував, що семітська раса вища за інші раси, а євреї є елітою саме через свою духовність.

Якщо казати про його зовнішню політику, то займаючи посаду прем'єр міністра, він намагався повернути Англії усю ту могутність та велич, котра була втрачена через політику іншої партії.

Усе його політичне життя було дуже бурхливим. Як і намагався, він повернув Англію, як сильну державу, на політичну арену.

У 1880 році його політична кар'єра завершилася, але він продовжував писати.

1.2 Єврейська проблема у творах Ч. Діккенса та Б. Дізраелі (Дізраелі versus Діккенс)

У всі часи, проблеми, які виникали в суспільстві певної держави, находили відтворення в літературі. Ч. Діккенс та Б. Дізраелі - творці літератури саме вікторіанської епохи. І як вже зрозуміло, освячували вони саме єврейське питання, за допомогою своїх героїв. І герої їхні разюче відрізнялись.

Один із головних героїв роману Ч. Діккенса «Олівер Твіст» був євреєм, втілюючи у своєму образі усе те погане, що могло бути в людині. Фейджін, так його звали, був шаблоном злодія в вікторіанській літературі. Навіть його опис свідчить про «темну» його душу.

Фейджін - старий єврей, з заплутаним волоссям рижого кольору. Лице його дуже злобне, відштовхуюче, із зморшками. Ніс в нього гачкуватий. Усе це показує відношення автора до свого героя. Вже наділивши його такою зовнішністю, він демонструє свою зневагу до Фейджіна.

Його човгання, його одежа, погляд - герой з такими даними просто не може буди прийнятий читачами. А той факт, що він ще й єврей, взагалі погіршує становище.

Діккенс порівнює старого Фейджіна з огидним плазуном, який був породжений десь у темряві. Перед нами він постає як жорстокий, жадібний, егоїстичний чоловік, котрий піклується тільки про свій доход. Йому нічого не варто було використовувати дітей у різноманітних крадіжках. Але й в нього було слабке місце - він був трусливим.

Яскраво вираженого антисемітизму в романі Ч. Діккенса немає, але той факт, що саме єврея він робить негативним героєм, вже показує, яких саме поглядів притримувався автор цього роману. Дух вікторіанської епохи та упередження люду саме так вплинули на його літературне творіння.

Протилежністю поглядів Ч. Діккенса були погляди Б. Дізраелі. Саме його походження так сприяло на його світовідчуття.

Усі романи Б. Дізраелі впливали на англійську літературу. Майже в кожному романі головними героями виступали саме євреї, наділені неймовірною вірою, вірою у свій народ, котрий пишається своїм походженням.

Одним із таких євреїв є Алрой, головний герой однойменного роману Б. Дізраелі. Він новий іудейський цар. Відомий усім своєю вірою, розумом та відвагою. Для народу усього він був месією, котрий виконував волю Божу - повернути Святу Землю іудеям. Алрой перемагав у кожній битві, бо рука Господня була на ньому. Але як й кожний смертний, Алрой помиляється, не послухавши Бога. Захвативши Багдад, він поселяється там, одружившись на донці халіфа. Саме ця помилка коштувала йому життя у майбутньому.

Його найкращій друг гине він руки дружини, але цей факт Алрой не визнає, бо кохає. Він забуває про свій обов'язок, про служіння Богові, повністю віддавшись любові. Багато хто пішов проти нього, бо не розділяв нові погляди царя.

Одного дня, коли на нього чекала ще одна битва, його зрадили. Алрой рятувався втечею разом зі своєю дружиною та невеликим військом. Та коли вони спали, їх схопили, повернувши в Багдад. На Алроя чекала смертна кара. Його мали посадити на кіл. Він міг врятуватись, але мав визнати, що він не той, за кого себе видає. Прилюдно зізнатись, що приворожив дружину, що ніякий він не місія. Звісно, вмовляли, що усе це не по справжньому буде для нього, але цього буде достатньо, щоб урятуватись від кари, рятуючи також свою жінку та сестру. Тільки герой не йде на це. В його серці горить віра. Він кається через те, що ослухався, що забув про Бога, про свою місію. У цей час він відчуває, що Бог його пробачив.

Алрой не йде на вмовляння дружини, не визнає усе те, що йому запропонували. Через те його кохана дає свідчення проти нього. Саме в цей момент покаяння приходить з ще більшою силою.

Він гине від руки нового багдадського халіфа, котрий відрубав йому голову. Він гине, але лишившись вірним Богові, не цураючись своєї віри.

У романі «Танкред» перед читачем постає молодий англійських джентльмен, який був дуже відомим у аристократичних кругах. Б .Дізраелі показує нам розчарування Танкреда, розчарування у житі, у суспільстві. Танкред хоче зрозуміти себе, відчути зв'язок зі своїми предками-хрестоносцями, «зрозуміти» свої християнські корені.

Приїхавши у Святу Землю, він знайомиться з іудейською дівчиною Євою. Волею певних випадків, Танкред стає жертвою політичних махінацій брата Єви, стає причетним. Доля героя, який шукав відповіді, змінюється. Будучи вкраденим тим же братом, Танкред тяжко хворіє. Єва не відходить від нього, лікуючи та розповідаючи про свою релігію, тим самим відповідаючи на ті питання, які були у Танкреда. Єва вмовляє брата відпустити хворого, та йому лише дозволяють відвідати гору Сінай. Те, що відчув Танкред опинившись на горі, неможливо описати. Йому з'являється янгол, котрий повідомляє Танкреду, що він пророк.

Якщо казати про його відносини з Євою, то треба зазначити, що вони закохуються один у одного. Він навіть освідчується, роблячи їй пропозицію. Але ніякого романтичного продовження їхня історія не має, бо приїхавши до Святої Землі, батьки Танкреда забирають його до Англії.

Він не отримав любові, але отримав щось набагато більше - він зрозумів, хто він є. Те, що приводило його у розпач до від'їзду, більш не буде турбувати його душу. Він зрозумів, що поїхав туди повернути християнській церкві її первинність, основану на іудаїзмі. Сам Б. Дізраелі вважав, що саме це принесе нові сили християнській релігії. Саме цьому вчила Єва Танкреда, саме це він й повіз до Англії.

Не менш цікавим є образ шотландського дворянина Лотара, котрий після смерті батьків потрапив під опіку свого дядька та кардиналу католицькій церкви. Згодом, Б. Дізраелі показує нам молодого, змужнілого Лотара, котрий опиняється під пильною увагою трьох жінок, належних до різних віток Християнства.

Лотар постійно вагається, бо не може визначитись. І ці вагання відносяться не тільки до цих жінок, але й до їхньої віри. Він намагається зробити пропозицію леді Корисанді, але ця спроба не увінчується успіхом. Щоб якось розібратись в собі, своїй вірі, Лотар їде до Італії, де приєднується до Теодори, виступаючи у ряди армії добровольцем, борючись за Папську Італію. В одному із боїв Теодора гине, а Лотар отримує тяжке поранення, але виживає. Його виходжує молода дівчина, котра намагається переконати Лотара, що саме Діва Марія його врятувала від загибелі. За допомогою містера Фебуса, Лотар їде до Сирії, яка вважається колискою Християнства. Це місце більш за все підходить для того, щоб поміркувати о вірі, її коренях. Саме це потребував Лотар, котрий так й не отримав відповідь на усі свої вагання.

У Сирії Лотар зустрічає іудея, котрий і відкриває молодому чоловікові очі, кажучи, що істина є в кожній релігії. Тай в загалі, істина одна для кожної вітки Християнства. Це відкриття приголомшує Лотара. Він робить вибір на користь англіканської церкви. Але це дуже не подобається його опікунам, котрі не лишають спроби обернути його у Католицтво. Відстоявши своє рішення, Лотар знову робить пропозицію леді Корисанді. На цей раз вона відповіла взаємністю.

Цей роман був сприйнятий публікою не однозначно, але в цілому мав гарні відгуки. Християнська Англія пройнялась образом людини, котра шукала себе у цьому житті з релігійної точки зору.

Кожний герої Дізраелі - цілий всесвіт, повний різноманітних почуттів, переживань та вагань. Але кожний з них наприкінці знаходить правильну дорогу, якою має рушати далі, або ж знову на неї вертає, якщо оступився.

1.3 Дж. Еліот і євреї

Дж. Еліот - одна з найяскравіших представників літератури вікторианської епохи. Справжнє ім'я письменниці - Мері-Енн Еванс. З дитинства Мері виховувалась у християнській родині. Але з часом вона відходить від релігії, приєднавшись до гуртка радикалів. Доля її складається так, що бажаючи показати своє критичне ставлення до Християнства, вона починає писати. Перекладаючи з німецького «Життя Ісуса», Еліот вивчила іврит. Ніби сама доля вела письменницю до євреїв, ніби саме їй судилося освітлювати це питання у своїх творах.

Згодом її зацікавив й Іудаїзм. Під керівництвом Е. Дейча, Дж. Еліот поглиблювала свої пізнання у цій області. Е. Дейч працював у Британському музеї, займаючись саме вивченням Сходу, вивчаючи культуру, релігію та різноманітні талмуди. Саме цей чоловік став прототипом одного з героїв роману Дж. Еліот “Daniel Deronda”. Саме в євреї Мордекаї вона відображає прагнення об'єднати народ на Святій Землі. Як і Е. Дейч, Мордекай є знавцем національних традицій, котрі він проніс упродовж усього свого життя.

Дж. Еліот внесла дуже великий вклад у розвиток ідеології, направленої на захист євреїв. Сіонізм - є політичним напрямком, ціллю якого було об'єднання єврейського народу на його історичній батьківщині.

Якщо поглиблюватись у питанні Дж. Еліот та євреїв, то слід додати, що по своїй натурі вона була борцем, котрий протистояв проти думки суспільства. Вона не приймала те, що намагались нав'язати, маючи до всього свій власний погляд. Одним із найяскравіших прикладів її вільнодумства є цивільний шлюб із Дж. Г.Льюісом, який ще й був одружений. Закохані не могли одружитись через незгоду на розлучення дружини Льюіса. Хоча саме вона настоювала на «вільних» відносинах.

Для вікторіанської Англії це було необачним вчинком. Суспільство не могло прийняти цього факту, бо це було проти їхньої ідеології. З погляду церкви ці відносини вважились розпутством, та й взагалі - мало вигляд виклику усім моральним устоям.

Можливо, що саме її вільнодумність послугувала виходу роману “Daniel Deronda”, де серед дійових осіб немало євреїв.

До цього роману англійська публіка віднеслась не дуже гарно, а ось євреї - навпаки. Вони були раді, що нарешті в літературі єврейський образ був розкритий правдиво, не маючи упередженого відношення з боку автора. І це не дивно, бо Дж. Еліот відобразила усі переживання, вагання їхнього народу, прагнення. Як пояснювала сама Дж. Еліот, написанню цього роману сприяло негативне ставлення до єврейського народу, котре не мало під собою жодного осмисленого підґрунтя. Письменниця наголошувала на тому, що християни мають змінити своє ставлення до народу, його історії, саме через їхню участь у творенні Християнства, бо не всі євреї є іудаїстами, які розіпнули Христа. Тому не треба пригнічувати народ тільки за те, хто вони є за своїм походженням, за своїми коренями.

Висновки до розділу 1

У першому розділі ми розглянули роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” в контексті вікторіанської літератури, виділяючи ті фактори, які послугували саме створенню цього роману.

Було виявлено, що цей період в історії Англії вважався дуже вдалим для різноманітних областей, у тому ж числі й для літератури. Саме у цей час відбувся перехід від романтизму до реалізму, відображаючи усі людські реалії.

Треба зазначити, що великий слід залишили події, які відбувались у Європі. Антисемітизм - рух, направлений проти єврейського народу, знайшов своє продовження на сторінках різноманітніших романів та повістей.

Було зазначено, що чітко окреслених причин до такого відношення не було. Існує безліч припущень, котрі вчені не перестають робити. Одна з найважливіших - євреї розіпнули Христа. А як відомо - думку суспільства змінити дуже важко, особливо, коли більша частина населення укріпилась у цім упередженні.

Більшість письменників використовувала образ єврея, як образ якогось бандита чи розбійника, який шкодить суспільству, не поважаючи закони. Але були й ті, котрі пішли проти думки більшості. До цієї невеликої кількості відносяться Б. Дізраелі та Дж. Еліот. Як ми зазначили у роботі, їм не був байдужий народ, який так гнобили. Дізраелі узяв собі за мету полегшити життя народу, до якого належав і він сам. У його романах «Алрой», «Такред» і «Лотар» ми бачимо героїв, котрі шукають себе, шукають свої корені, та не цураються свого походження.

У ході дослідження було виявлено, що Дж. Еліот вибрала цю тему для свого роману саме для того, щоб показати, що вона не дуже хвилюється через думку суспільства. Її життя було суцільною боротьбою, і саме таку боротьбу вона відобразила на сторінках свого роману.

Розділ 2. Своєрідність побудови роману Дж. Еліот “Daniel Deronda”

2.1 Сюжетні лінії Гвендолен Харлет і Деніела Деронди та їх співвідношення

У романі Дж. Еліот є багато цікавих сюжетних ліній, постеживши які можна глибше зрозуміти автора, її задумку та й взагалі - героїв, чиї долі так відрізняються один від одної. В кожного героя є якась загадка, містичність, яку можна постійно відчувати. Еліот тримає свого читача у напрузі, викликаючи в нього найрізноманітніші відчуття та хвилювання. Однією з таких сюжетних ліній є лінія Гвендолен Харлет та Деніела Деронди.

Гвендолен жила зі своєю матір'ю та сестрами. Дядько теж приймав участь у житті сімейства. Після смерті другого чоловіка, місіс Девілоу доручила займатись усіма потрібними справами братові. Останній не скупився на різноманітні витрати стосовно Гвендолен, бо вважав свою племінницю гідною таких вкладів. “This girl is really worth some expense: you don't often see her equal. She ought to make a first_rate marriage, and I should not be doing my duty if I spared my trouble in helping her forward” [11].

Вона була вродливою та гордою. З дитинства їй казали, що вона варта усього самого найкращого; тепер важко було їй догодити, бо стосовно усього в неї була власна думка, власне бачення світу, що дуже рідко співпадало з думкою оточуючих. Її випестили, але це не принесло дівчині ніякого щастя.

Своєю вродою вона розбивала чоловічі серця, але сама не була здатна на які-небудь романтичні почуття. “I shall never love anybody. I can't love people. I hate them” [11].

Вона була однією з тих, чиєю компанією насолоджувались, ім'я її було на вустах. Своєю енергією Гвендолен вражала багатьох, і, можливо, саме це помітив в ній Грендкорт. Хенлі був чоловіком дуже складним. Він вмів отримувати усе, що йому заманеться. Якщо Гвендолін хотіла насолоджуватись своєю владою над ним, він їй це надав. Він радий був дати усе, якби тільки вона вийшла за нього. Тільки це й тішило дівчину, бо про ніяке кохання не могло бути й мови. “But her thoughts never dwelt on marriage as the fulfillment of her ambition; the dramas in which she imagined herself a heroine were not wrought up to that close. To be very much sued or hopelessly sighed for as a bride was indeed an indispensable and agreeable guarantee of womanly power; but to become a wife and wear all the domestic fetters of that condition, was on the whole a vexatious necessity. Her observation of matrimony had inclined her to think it rather a dreary state in which a woman could not do what she liked, had more children than were desirable, was consequently dull, and became irrevocably immersed in humdrum” [11].

Для себе вона вже все вирішила, навіть була готова прийняти пропозицію Грендкорта, якби не правда про його стосунки з іншою жінкою, від якої він мав дітей. Дізнавшись таке, дівчина була у розпачі. Так, вона дала обіцянку місіс Глейшер, що пропозиція ніколи не буде прийнятою, але того ж часу, вона розуміла, що вона втрачає вигідну партію. Саме ця обставина сприяла від'їзду Гвендолен до Європи.

Деніел Деронда виріс в домі сера Хьюго Малінджера. Синів в нього не було, тому Деронда з гідністю замінив його. Вищій Світ Лондона говорив, що Деніел незаконнонароджений син, але точних фактів не було відомо.

“His own face in the glass had during many years associated for him with thoughts of some one whom he must be like -- one about whose character and lot he continually wondered, and never dared to ask” [11].

Матері Деронда не знав, але не було і дня, коли б він не думав про неї. "I have never known my mother. I have no knowledge about her. I have never called any man father. But I am convinced that my father is an Englishman" [11].

В житті кожної людини наступає такий момент, коли з'являється бажання зрозуміти, ким ти є, зрозуміти, що робити далі, та й взагалі - до чого лине твоя душа, чого вона бажає. Навчання в Оксфорді було для нього не таким важливим, як для сера Хьюго. Він хотів, щоб Деніел займався політикою. Але не цим переймався Деніел.

Одного дня, плаваючи в човні, він побачив на березі Темзи молоду жінку “with a look of immovable, statue-like despair” [11] . Вона намагалась покінчити з життям, та Деронда її врятував, забравши до своїх друзів, де вона й жила. Там йому стає відомо, що Міра співачка, та дізнається про подробиці її життя. Він хоче допомогти молодій жінці знайти її брата та мати. Вони починають проводити час разом, взнавати краще один одного. Деніела почали лякали почуття, які виникали в нього до Міри, тому він і подався до Європи разом із сером Хьюго - відволіктись, усе обдумати та й взагалі, подивитись на життя людей, на їхні цінності. Саме цього він бажав останнім часом.

Ці двоє зустрілися в Лейброні, в Німеччині. Важко сказати, що ця зустріч була дуже приємною. Гвендолін здавалось, що він засуджує її за гру в рулетку, а він не міг зрозуміти, що це за творіння таке. “Was she beautiful or not beautiful? and what was the secret of form or expression which gave the dynamic quality to her glance? Was the good or the evil genius dominant in those beams? Probably the evil; else why was the effect that of unrest rather than of undisturbed charm? Why was the wish to look again felt as coercion and not as a longing in which the whole being consents?” [11]. В нього вона викликала інтерес. І це не дивно, бо тільки й говорили, що про міс Харлет.

Доля звела таких різних людей десь у Європі. Ця зустріч змінить життя обох. І можливо, як це буває в усіх щасливих завершеннях роману, вони мали би бути разом, але цього не трапилось. Одна зустріч спроможна змінити усе.

В Лейброні міс Харлет отримує звістку, що справи її батька потерпіли невдачу, і що тепер усе не так гарно, як було. Через те, що Гвендолен програла усі гроші, і не мала за що повернутись додому, вона продає своє кол?є. Ніхто інший, як Деронда викупає його, повертаючи власниці. “A stranger who has found Miss Harleth's necklace returns it to her with the hope that she will not again risk the loss of it” [11].

Такий вчинок примушує міс Харлет передивитись своє відношення до цього молодого чоловіка. І якщо більшість чоловіків її дратувала - Деронда був винятком. Вона розуміла, що він інший, що в ньому менш неприємного. “Yes. I think he is not like young men in general” [11].

Вдома її очікувала жорстока реальність: грошей вони більш не мали, цей будиночок, що був «гідний» міс Харлет, вони не могли собі дозволити. Гвендолен мала стати гувернанткою, а це було неприпустимо для такої гордячки. Через це скрутне становище вона приймає пропозицію Хенлі Грендкорта. Їй були потрібні його гроші та становище - ніякого кохання, а лише вигідний розрахунок. Але щасливою вона не стала. Доля покарала її, зруйнувавши усі сподівання на спокійне та приємне життя. Чоловік виявився чудовиськом, якому треба була лише гарна дружина поряд, ефектна та гідна його становища. Він не пожалкував витрат спочатку, немов обіцяючи, що її примхи він завжди буде виконувати. Але це була гра - гра, в котрій Гвендолен програла. Йому було не цікаво, чого бажає вона. Свої власні бажання Хенлі ставив вище за все. Їй нічого не залишалось, як тільки виконувати їх.

Деніел, повернувшись до Лондона, продовжив пошуки Міриної родини. Він бачив її віру, бачив, як стійко вона переносить усі побої долі. Саме це його вражало.

Однією з найважливіших особливостей його характеру було те, що він завжди про всіх піклувався. У ньому не було тієї пекучої бездушності та байдужості. Зустрівшись з Гвендолен, він бачить її страждання. Можливо, він був єдиною людиною, котра розуміла її, і не осуджував за те, що вона вийшла заміж, знаючи про його коханку та дітей. При кожної їхньої зустрічі Гвендолен перекладала на нього увесь свій тягар.

Вона розуміла, що закохується в нього. Гвендолен навіть була готова піти від чоловіка, але тільки якщо Деніел буде поруч. Їй потрібна буде його підтримка, він їй потрібен.

Шукаючи брата Міри, Даніель знайомиться с Мордекаєм. Як з годом стане відомо, саме він і буд братом Міри Лапідот. Мордекай покладає великі надії на Деніела. Він вірить, що Деніел обраний, і що саме він допоможе єврейському народові отримати незалежність, об'єднатись на землях, що заповів їм Господь.

Мати Деронди пише листа, в якому просить сина приїхати та поговорити з ним. Він їде в Геную. Зустрінувшись з нею, він дізнається, хто він є насправді. Тепер він знає про свої корні, про свій народ, і тепер впевнений стосовного свого майбутнього. Тепер ці питання не мучать Деронду, бо всі вони отримали відповіді.

Туди ж, у Геную відправились Хенлі та Гвендолен Грендкорт. Не маючи змоги відмовити чоловікові, вона з ним виходить в море, де Грендкорт гине, впавши за борт. Гвендолен мала змогу врятувати його, але не зробила цього. Потрібна була лише якась хвилина, щоб вона засумнівалась. Цієї хвилини вистачило… Коли вона схаменулася та стрибнула у воду, Грендкорт був вже мертвий. Жахіття та страх, який вона при цьому відчувала, передати неможливо. “I saw him sink, and my heart gave a leap as if it were going out of me. I think I did not move. I kept my hands tight. It was long enough for me to be glad, and yet to think it was no use - he would come up again. And he was come farther off - the boat had moved. It was all like lightning. `The rope!' he called out in a voice - not his own - I hear it now - and I stooped for the rope - I felt I must - I felt sure he could swim, and he would come back whether or not, and I dreaded him. That was in my mind - he would come back. But he was gone down again, and I had the rope in my hand - no, there he was again - his face above the water - and he cried again - and I held my hand, and my heart said, `Die!' - and he sank; and I felt `It is done - I am wicked, I am lost!' - and I had the rope in my hand - I don't know what I thought - I was leaping away from myself - I would have saved him then. I was leaping from my crime, and there it was - close to me as I fell - there was the dead face - dead, dead. It can never be altered. That was what happened. That was what I did. You know it all. It can never be altered” [11].

Єдиною людиною, хто знав усю правду цього нещасного випадку, був Деніел. Гвендолен звинувачувала себе в його смерті, бо більш за все цього бажала. Але Деронда намагався її переконати, вмовляючи, що вона лише жертва таких жорстоких обставин. І під цим можна розуміти не тільки цю трагедію, але її життя взагалі, з чоловіком, котрий не ставився до неї так, як того вимагали гарні манери та суспільство.

Усі, хто бачив якесь особливе відношення між цих молодих людей, говорили, що Дернда не упустить такої нагоди, та одружиться з Гвендолен. Але цього не трапилось.

Тайна його народження, його особистості була відкрита, а разом з цим й відкриті почуття до Міри. Повернувшись, він робить пропозицію міс Лапідот.

Перед весіллям він йде до Гвендолен, щоб розповісти про своє походження, про рішення відправитись на Схід, про свої почуття, та наміри стосовно Міри.

Гвендолен нічого не лишалось, як тільки прийняти ці новини. Так, вона розраховувала на те, що саме цей чоловік буде тим щастям, котрого вона не мала, але він дав їй набагато більше. Завдяки йому Гвендолен змінилася. Ці новини стали вирішальними в її житті. Прийшло розуміння, що усе існує і крутиться не навколо неї, що у світі є більш важливі речі, ніж багатство та положення у світі. Є сім'я, яка може стати сенсом її життя. Своїх близьких вона може робити щасливими, не потребуючи нічого взамін.

Вона вважала, що з грошима та положенням отримує й незалежність, але це було не так. І тільки коли все втратила, зрозуміла, що воля була не там, де вона її шукала.

Даніель змінив її так, як не змогла би змінити не одна жива істота.

В день весілля Гвендолен відправила письмо Деронді, в якому просила не думати про неї з тугою, бо вона стала кращою через те, що знала його. “Do not think of me sorrowfully on your wedding_day. I have remembered your words-that I may live to be one of the best of women, who make others glad that they were born. I do not yet see how that can be, but you know better than I. If it ever comes true, it will be because you helped me. I only thought of myself, and I made you grieve. It hurts me now to think of your grief. You must not grieve any more for me. It is better-it shall be better with me because I have known you” [11].

Так, їм не судилося бути разом. Але цього й не треба було. Вони були послані один одному, щоб розкрити очі, щоб допомогти осмислити ті речі, котрих не наважилися осмислити та зрозуміти раніше. Кожен з них виріс упродовж їхнього знайомства, кожен відкрився повною мірою. І можна с певністю стверджувати, що перед нами постає досконалий герой, який пройшов очищення та став «золотом».

2.2 Єврейська спільнота versus англійські аристократичні кола в романі

Еталоном людяності в романі стає саме єврейська спільнота. Саме в ній Дж. Еліот уособлює усі людські гідності, протиставляючи їх порокам аристократичного кола. Автор на яскравих прикладах демонструє усі недоліки вищого суспільства. То, як вони себе ставлять над іншими, біднішими людьми. Як вони відносяться один до одного, перш за все відстоюючи свої власні думки та свою власну позицію. Їм притаманна егоїстичність та зухвальство, упередженість та брехня. Свої власні почуття вони скривають за маскою доброзичливості. Суцільне лицемірство, суцільна гра на людських емоціях, гра життями інших людей.

Одним з найяскравіших представників цього аристократичного суспільства виступає Хенлі Грендкорт. Цей чоловік вміє справляти враження, але це ще нічого не означає. Тільки коли він на одинці зі своїм помічником Лажем, ми можемо судити про нього, а сутність розкривається саме у той час, коли він знаходиться з жінками: Гвендолен та Лідією.

Лідія була його коханкою на протязі багатьох років. Саме вона народила йому дітей, подарувала спадкоємця, але він не одружився з нею, коли помер її чоловік. Він зганьбив її, зруйнував її ім'я. Можливо, він навіть не поважав Лідію, бо вона була на все здатна, аби отримати його. Для Хенлі ця жінка була дуже легкою здобиччю, отримавши яку, вона стала йому не цікавою.

А ось з міс Харлет усе було інакше. Ця молода жінка знала собі ціну, знала, як чоловіки дивляться на неї та насолоджувалась своєю владою над ними. Таку Грендкорт не міг не помітити. В ньому прокинулась жада до мисливства. Покорити таку норовливу було не легко, але смак перемоги його тішив. Він знав, що не програє.

Про його характер свідчить ще й той факт, що друзів Хенлі Грендкорт не тримав. В нього був лише помічник Лаж, котрий робив за нього ту роботу, якою не хотів «бруднити» руки Грендкорт. Він завжди завжди ставив на місце людей, нижчих положенням в суспільстві.

Чоловік, не спроможний на розуміння, на любов, він думав тільки про себе. Отримавши владу над Гвендолен, він у той же час продемонстрував себе у всій красі: жорстокість, насилля, принижування - усе це на собі спробувала Гвендолен.

Хенлі Грендкорт - чоловік без душі, не маючий нічого святого.

І проти нього та йому подібним протиставляється єврейська спільнота, за своїми високими моральними принципами, зі своєю жагою до незалежності. Співчуття - яскравіша риса цього народу. Вони ті, хто не цурається свого походження, а навпаки пишаються. Це дивовижні люди, об'єднанні великою ціллю.

Яскравими представниками супроти Грендкорта постають Мордекай та Деніел Деронда.

Мордекай, або Езра Коген - брат Міри Лапідот. З молодих років, коли Міру викрав батько, він працював, щоб якось допомогти матері. Його мрією була могутня єврейська держава. Мордекай мріяв про згуртування божого народу, і саме з цією мрією він помер, будучи впевненим, що справу усього його життя продовжить Деніел.

Деронда - чоловік, котрий ще не знав, що він єврей, але вже пройнявся цим народом. Він дивувався тому, що народ, який розкиданий по усьому білому світу, хоче об'єднатись. Так, хтось може бути не готовим, але якщо знайдеться сильний та мудрий наставник, вони підуть за ним.

Йому не власне підвищення себе над іншими. Людина з тонкою та дивовижною душею, він має свою власну точку зору, яку може відстоювати, але яку не нав'язує іншим.

Спілкуючись з людьми, він ніколи не дивився на положення в суспільстві. Маючи друга, який був набагато біднішим від нього, Деронда ніколи не вихвалявся, ніколи не підкреслював свій статус, а можливо він й забував про це, спілкуючись з простими людьми.

Він вмів бачити глибше, читати душу. Можливо, навіть, він думав про людей набагато краще, ніж вони були насправді. А це теж треба вміти. Саме через це Гвендолен потребувала його підтримки, його присутності. Він надихав людей на «життя».

Якщо порівнювати Гвендолен Харлет та Міру Лапідот, то одразу можна зазначити, що ці дві жінки зовсім різні, з різними почуттями, переживаннями, долями та життями. Якщо Гвендолен гордівлива, вперта, та, котра знає собі ціну, то Міра ніжна, сором'язлива та з поглядами на життя більш ширшими та благороднішими. Стосовно міс Харлет, вона планувала своє життя згідно з встановленими правилами в суспільстві. Так, можливо заміж виходити вона не збиралась, але цінності були як і у всіх інших - гроші та положення, змога жити красиво, мати все найкраще.

Якщо казати про відношення до людей, своєї сім'ї, то тут вони теж зовсім різні. Міра відкрила для себе, що в Лондоні є добрі люди, які здатні допомогти, котрі не байдужі до людської долі. Їй було незручно тіснити їх, вона хотіла знайти роботу, хотіла не бути тягарем. Свою родину вона дуже любить. Мати та брат завжди були дорогими для неї людьми. Стосовно батька - він вчинив не по людськи, вкравши доньку, заставляючи співати, заробляючи їм на життя. Але все одно казала про нього поважно. Все це через те, що виховувалась вона згідно з Божим законом. Бо сказано, що своїх батьків треба любити та слухатись.

Стосовно інших членів родини - вона намагалась їх знайти, і для неї не мало значення хто вони, як живуть. Вони її єдині близькі люди, вона має їх знайти, ким би вони не були.

Гвендолен, навпаки, дуже прискіпливо відноситься до оточуючих. Чоловіки її дратують, особливо, якщо мають скудний розум. Для неї неможлива думка про роботу, бо їй це не личить. А бути гувернанткою у родині священика - ніколи вона б на це не погодилась, бо вони їй не рівні. Виховувати їх дітей, сидіти за їхнім столом на правах прислуги - усе це не для неї. Хоча Гвендолен все ж таки має якості, котрі суперечать усьому вище сказаному. Наприклад, коли вона дізнається про те, що в Грендкорта є діти, що Лідія має сподівання стосовно її браку з Хенлі. Гвендолен не має бажання лізти туди, не має бажання чинити опір. У той момент перед нами постає молода жінка, котра втрачає останню надію на спасіння власного положення, спасіння родини, та й взагалі - спасіння себе самої.

І якщо Міра вміє боротись, вміє виживати у скрутних обставинах, Гвендолен одразу втрачає надію. Їй потрібен хтось, хто буде її підтримувати, хто буде в неї вірити. Дуже прикро, що своє горе вона вважає найбільшим, а тягар - найважнішим. Хоча Міри більше натерпілася за усе своє нелегке життя.

Також можна порівняти їх поведінку з чоловіками, які їм освідчилися у коханні, або з тими, хто це кохання проявляв стосовно до них. Гвендолен це було неприємно. Коли кузен їй освідчився, вона повела себе не самим гарним чином. “Pray don't make love to me! I hate it!” [11].

Саме цим вона образила хлопця, бо той очікував зовсім іншу реакцію, чи хоча б більш милуючу відповідь. Вона розбила йому серце, але навряд чи переймалась через це. Якщо тільки зробила висновок, що не здатна покохати.

Міра ж розуміла, як ставиться до неї друг Деніела, бо вона жила в домі його родини, спілкувалась з ним постійно, і їй важко було не помітити його почуттів. Але ставлення до нього було іншим. Коли вже більш неможна було його мучити, вона пішла. Думка про причинений біль була їй нестерпною. Та й свої почуття до Деронди вона приховувала.

Вони протилежності, як лід та полум'я. Гвендолен - жива та енергійна, Міра - спокійна та незмінна.

А взагалі, не можна порівнювати огонь з водою, бо вони приносять різні почуття. Вони різні, але це ще не означає, що хтось один ідеальний, а інший - навпаки. Вони обидві змінюються. І те, що добро для одного, може виявитись фатальним для іншого.

Будь Гвендолен така ж, як і Міра, вона не вижила б у вищому світі, бо в суспільстві таких дівчат швидко позбавляються. Вони різні, і тим вони прекрасні. Обидві належать до різних світів, але обидві наприкінці становляться тим ідеалом, до якого наближався автор.

2.3 Образи-символи та алюзії на Біблію в романі

В літературі велике значення приділяють образам-символам. І цей роман не є винятком. Автор використовує їх задля більш глибинного пред'явлення тих, чи інших подій. Він, можливо, і не писав деякі факти, але ми самі це розуміємо, побачивши будь-який образ-символ.

В романі Дж. Еліот можна простежити певну низку образів-символів. Розпочати слід з коней.

Як відомо, коні, тварини дуже красиві, вони сильні та надзвичайно полюбляють свободу. Недаремно Гвендолен більш за все полюбляє коней. Для неї вони надійні друзі, на яких можна покластись. Можна сісти в сідло та помчатись на зустріч сонцю, хапаючи пронизливий вітер. Саме у цей момент Гвендрлен Хорлет почуває себе вільною, сильною та щасливою. Це надзвичайна змога збігти від усіх і просто побути наодинці зі своїми думками.

Але вони також відіграють болісні моменти її життя. Саме з конем порівнює її Грендкорт, з конем, який має свій норов, якого треба об'їздити, підчинити своїй волі, примусити «їсти з рук». Саме коня він подарував Гвендолен, коли вона прийняла його пропозицію. Вона немов кінь, волю котрого намагались зламати. І хоча вона проявляє покірність, її норовливість нікуди не зникла, жага до свободи не пропала.

Діаманти - ще один з образів-символів, який використовує Дж. Еліот. У цьому романі вони ніби означають помсту.

Ця прикраса належала родині Грендкорта. Саме їх він подарував своїй коханці. Увесь час вони були в Лідії Глейшер. Але коли він одружувався на Гвендолен, діаманти він забрав, тим самим караючи Лідію, лишивши тієї прикраси, яка нібито символізувала їхнє кохання. Але покараною була і Гвендолен. І не тільки через те, що Лідія її прокляла за цей шлюб, а й через те, що в усіх аристократичних колах знали, в кого саме були ці діаманти. Саме цей факт робив положення Гвендолен не дуже завидним.

Вода - це символ очищення. І це не даремно. Саме вода омиває, ніби даруючи другий шанс, шанс на іншу, кращу долю. Саме на річці зустрів Деніел Міру. Дівчина настільки була у відчаї, що не хотіла жити. Витягнувши Міру з води, Деронда «подарував» їй нове життя.

Саме в воді загинув Грендкорт, тим самим роблячи Гведолін вільною. Вода «зняла» з неї окови неволі, окови тиранії та жорстокості.

Як і в Міри, у Гвендолін почалось нове життя. Обидві пройшли очищення від старих гріхів. Їхня душа немов загоїла свої рани.

Також в романі є алюзії на Біблію. Деніел Деронда уособлює Моісея із Ветхого Завіта. Згідно зі Священним Писянням, Моісей вивів єврейський народ із Єгипту, направляючись в Землю, яку заповів Господь своєму народові. Він був вихований в царській сем'ї, але з малих літ знав, хто він насправді, де його народ. Йому була невиносною думка, що єврейський народ є рабом фараона, що вони залежать від нього, що вони мають працювати на нього. Почувши голос Божий, він чітко знав, що має робити, і після кількох невдалих спроб він таки покинув Єгипет. Його не зупинив той факт, що він виріс серед розкоші та достатку, він прагнув свободи народу Божому.

Доля Деронди у чомусь дуже перекликається с долею Моісея. Але є й те, що відрізняється. Деронда теж виховувався в заможній родині, але не знав своїх коренів. Про те, що він має повести народ єврейський, Деніел узнає від Мордекая, бо саме він отримав одкровення стосовно Деронди. Спочатку Деніел ставить усе це під сумнів, але змінює думку, коли дізнається про своє походження.

Так, у чомусь вони схожі, але важко стверджувати напевно, бо нам невідомо, чи об'єднає Деніел Деронда народ, чи заживе щасливо на рідній землі. Моісей 40 років ходив пустелею, але так і не увійшов у Землю Обітовану. Ніхто не увійшов, хто вийшов з ним із Єгипту - тільки їхні діти. Це було покарання за те, що увесь цей час вони не покладались на Бога, а лише на свої сили та свої сумніви.

Висновки до розділу 2

У другому розділі ми розглянули своєрідність побудови роману Дж. Еліот “Daniel Deronda”.

Роман дуже насичений різноманітними образами, і як вже зазначалося, одні відносяться до єврейського суспільства, а інші - до аристократії. Сюжетні лінії теж різноманітні, часом заплутані, але настільки цікаві. Саме це є своєрідною рисою романів Дж. Еліот - вона вміє підтримувати цікавість читача упродовж усього роману.

У цьому розділі ми розглядали дві сюжетні лінії - лінію Гвендолен Харлет та Даніела Деронди. Саме вони є найяскравішими, хоча це можна й заперечувати.

Перед нами постають дві «долі», котрі після зустрічі вже не зможуть жити як раніше. Вони впливають один на одного, змінюються, «дорослішають» у своїх поглядах на життя. Гвендолен проходить еволюцію від самозакоханої дівчини, до жінки, котра знайшла сенс у житті. Деніел знайшов себе, відкрив у собі те, що так довго прагло вирватись на волю - це його кохання до Міри.

З цими героями пов'язані й інші. Грендкорт, страшний чоловік, котрий живе тільки для особистої втіхи, та Міра - дивовижне творіння, котре прагне знайти свою родину. Кажучи про Гредкорта, то слід підкреслити, що саме такий чоловік був потрібен Дж. Еліот, щоб показати читачеві зломлену Гвендолен. Не вийди вона за нього, вона не стала б тою, якою ми побачили її наприкінці роману.

Для Даніела Міра виявилась тим світлом, котрого він не помічав раніше. Вона його багатому навчила. Напевно саме вона показала йому, що хто б не був твоїми близькими, їх треба кохати, їх треба прощати. Зустріч з нею привела його до Мордекая, де Деронді й судилося пов'язати своє життя з народом, який був і його по крові й по духу.

Розглядаючи образи-символи в романі, можна зробити висновок, що вони надзвичайно доповнюють роман, роблячи його композицію більш цікавою.

Перший символ - вода, з котрим ми зустрічаємось неодноразово. У роману вода є тою, що дарує життя, і тою, що забирає. І в одному і в іншому випадку вода дуже сильно змінює життя героїв.

Коні - символ, який має дуже глибоке значення у романі. Конем виступає й образ волі, незалежності. Цю свободу кінь втрачає, як тільки комусь вдасться його приручити - силою, або любов'ю.

У другому розділі ми також розглянули алюзії на Біблію, де Даніель Деронда порівнюється з Моісеєм. Було зазначено, що долі цих двох героїв дуже схожі. Обидва отримали місію, та мали її виконати.

Висновки

В ході дослідження і використання культурно-історичного та порівняльно-типологічного методів у нашій роботі ми розглянули роман Дж. Еліот “Daniel Deronda” у контексті вікторіанської літератури, визначаючи сюжетно-композиційну своєрідність роману письменниці. Було визначено, що саме у цей час набув поширення реалізим, яких відображав справжнє життя суспільства, ставлення до народу.

Однією із рис літератури того часу є антисемітизм. Антисемітизм - одна із форм проявлення нетерпимості до єврейського народу, викликана расовими упередженнями [3]. Охвативши Європу, він набув поширення й у вікторіанській літературі. Одним із письменників, котрий відображав певні риси цього напрямку є Ч. Діккенс. У своєму романі «Олівер Твіст», він створив антігероя єврея. Фейджін уособлює у собі усе те погане, що може бути в людині.

Як було зазначено у роботі, від такого упередженого ставлення страждав й Б. Дізраелі. Але це не завадило бути йому тим єдиним євреєм, котрий зміг так високо піднятись. Він дуже довго прямував до посту прем'єр-міністра. За свою політичну кар'єру Дізраелі зробив величезний вклад у розквіт англійської держави, тим часом й не забуваючи про свій народ, для якого він також зробив багато чого. Владу, котру він мав, він використав на благо єврейського народу. Кажучи про літературу, то як вже зазначалось, не менш великий вклад він зробив і в цю галузь, відкривши перед читачем образ єврея, не схожого с тим образом, котрий нав'язувався письменниками-антисемітами .

У роботі також було розглянуто відношення самої письменниці до єврейського народу. Є дуже цікавим той факт, що за часів свого юнацтва, Еліот відійшла від релігії, навіть почала вивчати літературу супроти неї. Але саме їй судилося підняти єврейське питання у своєму романі. Вона приклала багато зусиль задля написання, правдивого передання історії, фактів. Те, проти чого вона йшла з початку, стало ціллю її роману надалі.

В романі вона відображає єврейський народ, як носія моралі, утілюючи в їхніх образах людяність, відвертість, щирість та безмежну доброту. Саме єврейському суспільству вона протиставляє аристократичний світ, зі своїми пороками, лицемірством та брехнею.

У своїй роботі ми розглянули дві основні сюжетні лінії - лінію Гвендолен Харлет та лінію Даніела Деронди. Як вже було зазначено, вони дуже сильно вплинули один на одного, одночасно впливаючи й на оточуючих. Їм не судилося бути разом. Кожному з них уготована власна доля. Та й такі стосунки не мали ніякого шансу на щасливе життя. Суспільство б такого не прийняло.


Подобные документы

  • Характеристика жанру історичного роману в англійській та французькій літературі ХІХ століття. Роман "Саламбо" як історичний твір. Жанр роману у творчості Флобера. Своєрідність та джерело подій, співвідношення "правди факту" та художньої правди у романі.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 31.01.2014

  • Роман "Жовтий князь" у контексті української літератури про голодомор. Багатоплановість змісту, проблематики і тематики твору. Сім’я Катранників як уособлення долі українського народу, символічне значення кольорів, елементи і картини у даному романі.

    курсовая работа [59,1 K], добавлен 11.12.2014

  • Найважливіші проблеми XX століття у творчості Михайла Булгакова. Жанр, тема, ідея, проблематика та конфлікт роману "Майстер і Маргарита". Головний прототип Маргарити. Образи Воланда, Берліоза, Ліходєєва, Римського, Варенухи. Образи-символи у романі.

    презентация [4,8 M], добавлен 19.12.2015

  • Доля Цао Сюециня. Роман "Сон у червоному теремі". Історія вивчення роману і пошуки можливих прототипів головних героїв. Образна система роману. Образ Баоюя, жіночі образи і їх значення в романі. Імена основних персонажів роману. Символіка імен та речей.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 05.02.2012

  • Поняття "транскультура" та його втілення у світовій та сіно-американській літературі. Транскультурація як тенденція глобалізації світу. Художня своєрідність роману Лі Ян Фо "When I was a boy in China" в контексті азіатсько-американської літератури.

    курсовая работа [62,5 K], добавлен 10.10.2014

  • Ознаки постмодернізму як літературного напряму. Особливості творчого методу Патріка Зюскінда. Інтертекстуальність як спосіб організації тексту у постмодерністському романі письменника "Парфюмер". Елементи авторського стилю та основні сюжетні лінії твору.

    курсовая работа [56,6 K], добавлен 09.05.2015

  • Платонівські ідеї та традиції англійського готичного роману в творах Айріс Мердок. Відображення світобачення письменниці у романі "Чорний принц". Тема мистецтва та кохання, образи головних героїв. Роль назви роману в розумінні художніх особливостей твору.

    курсовая работа [46,1 K], добавлен 26.11.2012

  • Особливості розкриття теми сім'ї у романі Л. Толстого "Анна Кареніна". Історія створення та жанрова специфіка роману. "Родинні гнізда" в контексті твору. Узагальнюючі таблиці "Типи сімей у романі". Логічна схема "Причини трагедії "Анни Кареніної".

    курсовая работа [194,1 K], добавлен 22.12.2014

  • Категорія художнього часу у світлі літературознавчих поглядів. Простір у структурі роману Дж. Оруелла "1984". Функція хронотопу у розвитку сюжету. Поняття просторового континууму. Своєрідність часових моделей і специфіка їх концептуалізації у романі.

    курсовая работа [165,6 K], добавлен 08.03.2015

  • Історична основа, історія написання роману Ю. Мушкетика "Гайдамаки". Звертання в творі до подій минулого, що сприяє розумінню історії як діалектичного процесу. Залежність долі людини від суспільних обставин. Образна система, художня своєрідність роману.

    дипломная работа [85,9 K], добавлен 17.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.