Прояв імматеріальності в характері головного героя в творчості Сомерсета Моема

Матеріальне і духовне в романі Сомерсета Моема "Місяць і гріш", імматеріальність світу. Перший етап життя Чарлза Стрікленда як модус володіння. Виклик матеріальному суспільству на шляху до успіху. Утвердження успіху у втіленні мистецьких мрій буття.

Рубрика Литература
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 16.11.2013
Размер файла 74,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота з теми:

Прояв імматеріальності в характері головного героя в творчості Сомерсета Моема

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. МАТЕРІАЛЬНЕ І ДУХОВНЕ В РОМАНІ С. МОЕМА «МІСЯЦЬ І ГРІШ»

1.1 «Місяць і гріш» в контексті творчості Вільяма Сомерсета Моема

1.2 Співвідношення матеріального й імматеріального в романі

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХ ДО УСПІХУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЕВОЛЮЦІЇ ДУХУ

2.1 Перший етап життя Чарлза Стрікленда як модус володіння

2.2 Виклик матеріальному суспільству на шляху до успіху

2.3 Утвердження успіху у втіленні мистецьких мрій буття

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зв'язки справжнього художника з сучасною дійсністю проявляються не в тому, що він малює знайомі ознаки часу; вони проявляються в художніх відкриттях світу, тих відкриттях, які здатні вразити читача, захопити його до глибини душі, підкорити своєю переконливістю, своєю емоційною силою, здатні будити його думки, допомогти йому зрозуміти життя і самого себе. Відкриття ці, якщо вони по-справжньому значні, яскраві, запалюють серця людей багатьох поколінь. Такі відкриття зумів зробити англійський письменник, драматург, критик - Вільям Сомерсет Моем (Maugham William Somerset).

Майже п'ятдесят років минуло після смерті письменника, але як і раніше, як і при житті, про нього говорять, його твори досліджують, читають, екранізують, його п'єси не сходять зі сцен світових театрів.

Закономірним є питання, яке багато років хвилює дослідників творчості Моема, його читачів: у чому причина такої популярності? Які складові моделі успіху С. Моема?

Моем вмів балансувати на межі «серйозного» і «розважального», повністю не віддаючись ні тому, ні іншому. Коло його читачів завжди було досить широким, тому що він використовував різноманітні способи, за допомогою яких умів привернути увагу свого читача.

Кожен критик знаходить і характеризує «свого» Моема, зовсім несхожого на образ, створений колегами». Не можна не погодитися з цим твердженням Л. Н. Мітрохіна. Однак у виявленні основних складових моделі успіху С. Моема спостерігаються і деякі сходження в думках.

Важливим фактором є оповідна манера С. Моема: позиція стороннього спостерігача, не схильного до моралізаторства, що дає можливість читачеві самому зробити висновок (А. А.Гозенпуд, М. Злобіна, С. В. Кірсанова, Л. Н. Мітрохін, Д. М. Урнов).

Сильною стороною творчого кредо Моема дослідники вважають «вбивчу іронію» (В.А.Скороденко), спрямовану не лише на навколишній світ, а й на самого себе, що провокує читача, мимоволі зближує його з автором (А.А. Палій, В.А. Скороденко).

Частина критиків одним з головних чинників літературного успіху Моема називає «категорію трагічного», таку характерну для XX століття (А.А. Анікст, Г.Е. Іонкіс, Н.П. Михальська), оскільки «відповідність умонастроїв авторів (коли б вони не жили) духу останніх епох - це чи не головний чинник популярності творів і динаміки їх репутації»(В.Е. Халізев).

Безумовно, всі перераховані чинники складають модель літературного успіху С. Моема. Однак виникає необхідність розгляду використання образу «дивної людини», представленої читачеві в захоплюючій формі.

Ця необхідність пов'язана з недостатньою вивченістю творчості С. Моема у вітчизняному моемознавстві.

Образам «дивної людини» і образам колоністів в художній прозі С. Моема приділялася велика увага дослідників.

Проте в дослідженні цих образів, як правило, робився акцент на розкриття Моемом соціальної сторони життя.

Так М. Злобіна в статті «Сюрпризи С. Моема» пояснює втечу «дивних героїв» письменника в екзотичні місця не тільки прагненням до краси, а перш за все тим, що «індивідуальність могла тут розвиватися без перешкод»; в цивілізованому ж суспільстві відбувається придушення і нівелювання особистості [див. 9, 271-274].

Моема найбільше приваблювало створення людини з якоюсь дивиною в характері, людини незвичайної долі. Вихід з життєвого безвихідного становища, можливість внутрішнього звільнення Моем бачив для своїх героїв в поневіряннях по світу.

Широко досліджені літературні взаємозв'язки С. Моема з його сучасниками (письменниками першої половини XX століття) в роботах А.А. Бурцева, М.А. Комолова, Д. Олдріджа, З.П. Решетова, В.А. Скороденко, Ф.І. Юсупова, Д.М. Урнова, Ф.А. Хутиз. У перерахованих дослідженнях зустрічаються зіставлення творчості С. Моема і Р. Кіплінга, Д. Конрада, А. К. Дойля.

На даний час в літературознавстві існує багато робіт присвячених дослідженню життя і творчості Моема. Багато наукових робіт, статей написано про його драматургію, оповідання, романи. Проте мало комплексних значущих робіт присвячено одному з найбільш популярних його романів «Місяць і гріш».

Актуальність даної роботи обумовлена недостатнім дослідженням даного роману вітчизняними літературознавцями і необхідністю заповнення прогалини в дослідженні проблематики твору, героїв, місця твору як у творчості письменника так і в світовій літературі загалом. Важливим є аналіз розвитку характеру головного героя, ставлення до нього суспільства, реалізації його творчого таланту.

Метою дипломної роботи є дослідження місця роману в світовій літературі, прояву імматеріальності в характері головного героя, становлення особистості героя під впливом зміни його особистісних орієнтирів з матеріальних на нематеріальні, дослідженням внутрішнього світу героя.

Дана мета передбачає вирішення наступних завдань:

розглянути специфіку творчості Сомерсета Моема і місця роману у світовій літературі;

розкрити поняття матеріальності і імматеріальності як філософських категорій, з'ясувати значення категорії «духу» як сплаву понять «душі», «інтелекту», «волі», «таланту», «досвіду»;

дослідити і проаналізувати перший етап життя Стрікленда, з'ясувати ставлення оточуючих і автора до постаті героя в даний період життя;

дослідити і проаналізувати другий етап життя Стрікленда, визначити причини, передумови і наслідки кардинальних змін в характері героя;

дослідити і проаналізувати третій етап становлення особистості Стрікленда, з'ясувати суть імматеріальності успіху героя.

Об'єктом даної роботи є життя і творчість головного героя роману «Місяць і гріш» Чарлза Стрікленда.

Предметом дослідження є співвідношення матеріального й імматеріального в постаті героя, еволюція його внутрішнього світу впродовж життєвого шляху.

Теоретичною основою стали філософські праці Е. Фромма, Г. Гегеля, Ф. Ніцше, літературознавчі - A.A. Анікста, Г.Е. Іонкіса, М. Кудрявицького, С. B.А. Скороденка, І. Влодавської, В.С. Моема, Н. Михальської, статті енциклопедичних довідників вітчизняних і зарубіжних видань.

Методологічною базою роботи являється системний підхід, який полягає в комплексному вивченні становлення характеру головного героя крізь призму боротьби матеріального і нематеріального. Також використовуються такі методи як біографічний, описовий, аналізу і синтезу, узагальнення та систематизації, метод компаративістики і компіляції.

Наукова новизна дослідження пов'язана з тим, що в ньому проводиться комплексний аналіз характеру героя у контексті співвідношення матеріального й імматеріального.

Теоретична цінність дослідження полягає в тому, що в ньому розкриті світоглядні і естетичні позиції Моема, погляди і ставлення різних науковців до творчості письменника і до досліджуваного роману, глибоко досліджується постать головного героя, висвітлюється тісний зв'язок його характеру з нематеріальними категоріями буття, влив їх на його долю.

Практична значущість роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у вузівських курсах з історії англійської літератури XX ст., історії зарубіжної літератури кінця XIX - початку XX ст., історії зарубіжної літератури XX ст., спецкурсах з творчості В. С. Моема.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. МАТЕРІАЛЬНЕ Й ДУХОВНЕ В РОМАНІ С. МОЕМА «МІСЯЦЬ І ГРІШ»

1.1 Роман «Місяць і гріш» в контексті творчості Вільяма Сомерсета Моема

Роман «Місяць і гріш» є досить непростим і неоднозначним твором. Історія життя і творчості невідомого художника лишає багато простору для роздумів і створення власних інтерпретаційних ліній. Часто критики вбачають в романі моралізаторство, обґрунтовуючи це тим, що головний герой розплачується життям за порушення моральних правил суспільства. В статті «Сомерсет Моем» В. Скороденко проводить паралель між Стріклендом і Греєм, героєм «Портрету Доріана Грея» Оскара Вайльда, зауважуючи, що у конфлікті краси і моралі, перемагає остання, увінчуючись смертю головних героїв [див. 27, 283]. Часто Чарлза Стрікленда вважають негативним, аморальним героєм, різко критикуючи і засуджуючи його.

Проте варто зазначити, що сам Моем у праці «Підсумки творчості» пише, що він ніколи не засуджує людину за її негативні вчинки чи якості, він сприймає її такою, якою вона є, зі всіма позитивним і негативними рисами. Егоїзм і добросердечність, високі пориви і чуттєвість, марнославство, боязкість, безкорисність, мужність, лінь, нервовість, впертість, невпевненість в собі - все це вживається в одній людині, не створюючи дисгармонії, пояснює Моем. Він ніколи не намагався судити, повчати, виправляти. Він просто любив спостерігати несумісність, непослідовність, контрастність, властиві людині, і писати про це на сторінках своїх творів [див. 22, 134].

Стрікленд не є негативним героєм. Він не гнилий, він не бажає нікому зла, він не зраджує, не обманює, не вбиває. Він просто не такий як всі. В нього своя власна мораль, яку оточуюче його суспільство не розуміє. Більш того, у нього є чому навчитися. Впевненість, цілеспрямованість, рішучість і зневага до громадської думки, яка підкоряє, ламає особистість, байдужість до умовностей, які заважають бути щасливими, є тими рисами характеру, які варто розвивати в собі.

Можливо саме таким неоднозначним Стрікленда бачив автор, пишучи роман. Сам Вільям Сомерсет Моем був такою ж неординарною і непересічною особистістю, як і його герой. Він називав себе одним із провідних письменників другого сорту. Досягнув значної популярності та визнання за властиву йому майстерність оповідача, правдивість, відточеність літературної форми, побудованій на принципі простоти, зрозумілості та милозвучності.

Вражає те, що в кожному періоді часу, починаючи з 90-х років минулого століття і закінчуючи 50-ми теперішнього, Моем-художник залишався на диво сучасним.

Значну частину спадщини складають автобіографічна і мемуарна проза, записні книги і дорожні начерки, багаточисленні есе, статті і передмови [див. 27, 283-285].

За життя письменник у себе на батьківщині довго не знав прихильності критики. Він не був включений до літературного канону: в академічних працях з англійської літератури його ім'я не згадувалося взагалі. За ним утвердилася репутація «комерційного» письменника, що пише задля грошей. Його твори вважалися одноденками, написаними на догоду невибагливим смакам.

Він часто полемізував з академічним літературознавством. Крім того, його комерційний успіх явно псував його репутації в колах літературознавчих академічних орієнтацій. Зароблені пером гроші створили невидиму стіну між ним і його побратимами по ремеслу.

Моем болісно переживав те, що «інтелігенція» не сприймала його всерйоз. Його дратували несправедливі звинувачення в догоджанні широкій публіці.

Думки про письменника були аж занадто суперечливі. В одних випадках його звинувачували в мізантропії, байдужості, що межувала з аморальністю, в цинізмі, в інших - вбачали в ньому сентиментального гуманіста. Його проголошували натуралістом, реалістом, романтиком.

Попри зневажливість критики, літературна доля Моема склалася більш ніж сприятливо. Він був одним із тих письменників, чиї твори найбільше читалися і найвище оплачувалися. Нині Моем є визнаним в світі письменником, якого найбільше читають після Діккенса.

Моем належав до покоління письменників, що входили в літературу «на межі століть». Його сучасниками були Б. Шоу, Г. Уеллс, Д. Голсуорсі, А. Беннет, Е. М. Форстер, к. Маккензі, Д. Г. Лоуренс, Д. Джойс. «Межа століть» - це період, коли відходили в минуле ілюзії про стабільність, непорушність ситої Англії. Зміни були безповоротні і для багатьох бажані. Під впливом революційних виступів пролетаріату й марксистської ідеології у свідомості передової інтелігенції відбувалися глибокі зміни. Міцніли паростки актуальної у той час соціалістичної літератури. Найкращі представники критичного реалізму піддавали переоцінці морально-етичні та ідейні цінності буржуазної Англії.

На відміну від Шоу, Уеллса, Голсуорсі, що були занепокоєні долею суспільства й намагалися розв'язати в міру своєї громадянської активності і свідомості його важливі проблеми в творчості, Моем не хотів надавати літературі ролі пропаганди і ухилявся від спроб художнього розв'язання значущих суспільних і соціальних проблем. У житті він займав політичну позицію представника середнього класу, настроєного досить критично, проте категоричного противника будь-якої суспільної перебудови [див. 2, 35-37].

Головна тема творчості письменника - викриття лицемірства, разючої невідповідності між видимістю і дійсністю. З упевненістю і твердістю досвідченого хірурга Моем викриває добре знайоме йому середовище привілейованої касти, розкриваючи за зовнішньою респектабельністю цинічність власника, егоїста, міщанську нікчемність і аморальність [див. 2, 35-37].

В кращих своїх творах Моем порушував великі проблеми загальнолюдського і загальнофілософського плану, а також в його дивовижній чуттєвості до трагічного начала, характерного для буття ХХ століття, у прихованому драматизмі характерів і людських стосунків. Йому найчастіше дорікали за безпристрасність, сердечну холоднокровність, цинізм. Він міг би сказати, його, без сумніву, вважають одним з найбільш байдужих людей на світі. Він ж скептик, це не одне і теж, скептик, тому що в нього хороші очі. Його очі говорять його серцю: сховайся, старе, ти смішне. І серце ховається [див. 22, 59].

Моем не був байдужим до людини. Про людину можна писати все життя і все ж сказати дуже мало, про що часто наголошував письменник [див. 22, 68]. Подорожуючи по світу він не стільки вдивлявся в визначні місця, скільки шукав цікавих, самобутніх людей. Те, що було в людях хороше, радувало його; те, що в них було поганого, не призводило до відчаю, признавався Моем [див. 22, 83].

Його цікавили контрасти, які він виявляв в людях, у їхніх характерах і діях. Вивчаючи людську природу впродовж усього життя, письменник зізнався, що й на схилі літ сприймав людину як загадку й завжди остерігався судити про людей за першими враженнями. Він був терплячий і ставився до навколишніх з гумором. Немає нічого прекраснішого за доброту, стверджував Моем, і разом з тим вважав, що не слід чекати від людей надто багато [див. 22, 85].

Моем виявляє ті риси в людях, на які багато письменників закривають очі. Найхарактерніша якість, властива людям, - це безпосередність. Інколи такі несумісні риси вживаються в одній людині і справляють навіть враження гармонії. Є шахраї, здатні жертвувати собою, повії, які вважають справою честі добросовісно обслуговувати клієнтів. Автора критикували за те, що він не осуджував своїх персонажів за погане, і не хвалив за хороше. Моем навчився жити з людьми в злагоді. Він навчився прощати все і всім.

Об'єктом критики Моема стає і релігія, і церква. У 1901 році він зробив у записнику знаменний запис про те, що він радий, що не вірить в Бога. Коли він дивиться на цей нещасний світ з його лихом, розуміє, що нема нічого ганебнішого за віру. Більш або менш гостро письменник розкриває цю тему в багатьох творах, та особливо переконливо у «Тягарі пристрастей людських» [див. 19].

У найкращих своїх персонажах письменник, підносячись над натуралістичним розумінням людської природи, зображував торжество розуму над глухою, ірраціональною природою, наділяв їх активним началом, прагненням не тільки розібратися в складному, а часом і ворожому світі, а й визначити своє місце в ньому, знайти себе. Характерною рисою таких творів є неприйняття морально-етичних, а іноді суспільних норм буржуазно-аристократичного суспільства.

В шкалі позитивних цінностей Моема головне місце посідає свобода. Завойована ціною втрати, вона по-буржуазному обмежена, хоч в деяких героїв і викликає бажання бути корисним людям, а деяких спонукає рухатися вниз по соціальній драбині, як у випадку зі Стріклендом.

Найчастіше в трактуванні свободи письменник оперує романтичними категоріями. Велике місце посідає тема Сходу, де герої знаходять порятунок від західної цивілізації, яка нівелює особистість.

Моем був оповідачем, прагнув до якнайкомпактнішої композиції із захоплюючим сюжетом і простою формою. Вважав, що письменник повинен добре знати життя, брати участь в житті суспільства [2, 35-37].

Моем послідовно і методично зводив будівлю свого успіху, керуючись суворо продуманим планом. Легко і вільно переходив він від одного літературного роду і жанру до другого, в кожному добивався довершеності. Випадок унікальний, якщо згадати спроби Шоу писати романи і такі ж невдалі спроби Флобера в драматургії. Двадцять романів, біля трьох десятків п'єс, численні збірники оповідань, дорожніх і автомобільних книг, критичних есе, статей, передмов - такий підсумок усього життя.

Моем черпав натхнення із багатьох джерел, добре володів знаннями філософії, починаючи з Платона і закінчуючи сучасними мислителями - неогегельянцем Бредлі і Уайтхедом. Світогляд Моема завжди відрізнявся еклектичністю. Він сформувався в пору широкого розповсюдження новомодних ідеалістичних концепцій - ніцшеанства, бергоніанства. Моем відносився до них як до фрейдизму, скептично, в той час як його високолобі сучасники курили фіміам новим кумирам. Моем із самого початку більше довіряв класикам - Платону і Арістотелю, Плотіну і Спінозі [див. 16, 5-18].

Називав він себе письменником-самоуком. Він багато працював, аби сягнути вершин професійної майстерності; і він досягнув успіху: у нього з'явилося відчуття, що він став чутливий, наче фотоплівка, та з допомогою уяви міг з кожного, з ким звела його доля, створити достеменний образ. Його захоплювало експериментувати в літературі. Він намагався писати без всяких мудрувань, цілком вкладаючись в традиційні форми і, будучи прекрасним оповідачем, умів «мислити сюжетом». Йому було про що розповісти і йому було цікаво оповідати [8, 352].

Говорячи про своє стремління до довершеності, Моем назвав два жанри, в яких надіявся її досягнути, - роман і оповідання.

В основі його романів лежить добре побудований сюжет, всі частини його пропорційні. Їх характерною рисою є стислість і простота. Вони написані без афектації, в них немає складних конструкцій, вишуканих порівнянь і епітетів. Досвід драматурга дозволив йому оцінити переваги швидкого розвитку сюжету і зробити роман живим і динамічним.

Критика його суб'єктивна, але це компенсує ідеальний смак, глибокий розум, тонка іронія, широта підходу. Моем цікавий і захоплюючий у будь-якому жанрі. Мистецтво і етику він сприймає в їх єдності. Естетичне переживання має цінність лише в тому випадку, якщо воно впливає на природу людини і таким чином викликає в ній активне ставлення до життя. Ідея «мистецтво для мистецтва» не має сенсу [див. 10, 9].

Моем завжди холоднокровний, інколи трохи іронічний, має звичку називати речі своїми іменами. Зрадник для нього завжди зрадник, незалежно від того, свої чи чужі користуються плодами його підлості, точно так само він завжди з теплом говорить про людську любов, не зважаючи на те, чи достойні люди переживають це відчуття [див. 17, 7].

Письменник називав себе войовничим песимістом, котрий живе у світі, що «котиться в прірву». Це чимало пояснює в його творчості. Трагізм світовідчуття присутній у багатьох його творах, однак герої Моема знаходять в собі сили протистояти долі, шукають вихід зі стану «людського рабства», млявості буття [8, 353].

Для своїх творів Моем обирає цікаві життєві випадки, оригінальні ситуації, незвичайні психологічні проблеми, освітлює їх у сенсаційному дусі [див. 10, 14]. В цьому сенсі показовим є його роман «Місяць і гріш», в якому він під ім'ям Чарлза Стрікленда зображує французького художника Гогена [див. 10, 14]. Вибравши зовнішні факти життя Гогена - несподівана відмова в зрілому віці від солідної посади заради заняття живописом, від'їзд на Таїті - Моем по-своєму інтерпретує його образ.

Закоханий в мистецтво, в красу, Моем був далекий від їх естетської абсолютизації. Часто звертається у художніх творах до цього мотиву. В романі «Колись і тепер» письменник порушує проблему свободи особистості.

В книзі «Підводячи підсумки» письменник зауважує, що цінність мистецтва пізнається через результат. Якщо воно може приносити лише задоволення, нехай навіть духовного плану, значення його невелике. Якщо воно втішає, це інша справа. Світ повний неминучого зла, і добре, якщо у людини є сховище, куди вона час від часу може сховатися, але не для того, щоб уникнути зла, а для того, щоб набратися нових сил і боротися зі злом більш наполегливо. Бо мистецтво, якщо суспільство хоче відносити його до великих цінностей життя, повинно вчити примиренності, терпимості, мудрості і великодушності [див. 22, 96]. Саме цьому вчать твори Моема - філософські романи, дотепні п'єси, цікаві оповідання. І написані вони за висловлюванням Джона Голсуорсі у одній з передмов до збірки творів Моема заради великого блага і величі людини.

Моем стверджує, що справжнє мистецтво вороже суспільству взагалі, вільне від моральних норм. В мистецтві він бачив особливий світ, який протистоїть буржуазній буденності і благопристойній вульгарності. Стрікленд, наділений жахливим егоїзмом, добивається врешті-решт досконалості завдяки тому, що повністю сконцентровується на своїй творчості, нехтуючи всіма моральними обов'язками. При цьому талант Стрікленда Моем розглядає як результат містичного натхнення, прирівнюючи творчий процес задоволенню інстинкту [див. 1, 132].

Художник творить, щоб звільняти свою душу. Творити для нього так природно, як воді текти зі схилу. Недарма художники називають свої творіння дітищами свого мозку і порівнюють муки творчості з родовими муками. Це щось органічне, що розвивається не тільки в мозку людини, але і в серці, в нервах, в крові, щось, що в силу творчого інстинкту виростає із досвіду, душевного і фізичного, і нарешті розпирає його з такою силою, що він повинен від нього позбавитися [див. 20, 36]. Що і відбувалося у випадку зі Стріклендом.

На думку автора особливість художника полягає в тому, що він чимось відрізняється від інших людей, а значить і світ, побудований ним, буде особливим. Ця особливість - найцінніша риса, якщо зображення ним свого власного світу, може зацікавити певну кількість людей своєю незвичністю, або багатством, або відповідністю їхнім поглядам.

Природа творчості, її таємниці постійно цікавили Моема. Його цікавило, який зв'язок між мораллю творця і плодами його діяльності, між генієм і злодійством. В тому, що це дві речі несумісні, як вважав Пушкін, Моем був не до кінця впевнений. Ці проблеми складають ідейний стержень самого роману. Це роман про трагічну долю геніального художника, про загадкову таємницю його особистості. Моем повертає слову «геній» його первинне значення - «демон», що є божественною, злою чи благодійною силою, яка визначає долю людини [див. 10, 22].

Роман досліджувався ще в дещо іншій тематичній площині. Гендерне питання, характер жіночих образів, ставлення до жінок героя а також самого автора вивчається на основі роману Чернишовою. У своїй статті вона описує характер стосунків між острів'янками і білими чоловіками, стосунки Стрікленда з трьома героїнями, місіс Стрікленд, Бланш Струве, Ати [див. 30, 223-229].

В свій час рання радянська критика не схвалила ні письменника, ні його героя: так, літературна енциклопедія в статті про Моема в 1934 р. стверджувала, що перевиробництво інтелігенції з усіма наслідками відбилося в одному з найкращих романів Моема «Місяць і гріш», персонажі якого - декласуючі інтелігенти - підіймають безсилий бунт проти суспільства, бунт, що виражається у проголошенні права на антисоціальність, в анархічному індивідуалізмі, дуже далекому від розуміння справжніх причин тяжкого становища дрібнобуржуазної інтелігенції. Моем Сомерсет представляє ту групу дрібнобуржуазної інтелігенції, яка нездатна до боротьби з капіталізмом і так чи інакше примиряється з ним. Цієї ж лінії дотримувався потім критик Петро Палієвський, який написав, що книга була прийнята абсолютно серйозно, хоча нічим, крім неадекватності героя, не виділялася: ні він не розуміє, що з ним таке, ні інші не вправі цього запитати, якщо не хочуть потрапити в розряд тупих [див. 14].

Пізніше, у більш ліберальній атмосфері 1960-х рр., літературознавець Майя Тугушева зазначала, що через весь роман проходить протиставлення життя, цілком відданого мистецтву, і ситого, вульгарного, святенницького благополуччя міщанства. Коментуючи це трактування, критик Едварда Кузьміна спирається на назву книги: «гріш» відноситься скоріше до світу дружини, від якої втік художник заради живопису. А от «місяць» - не просто прекрасне, але щось незрозуміле, недосяжне, непідвладне низьким буденним законам, невідворотно захоплююче, притягальне для лунатиків. Недарма майже три чверті книги ніхто не розуміє, що сталося з колишнім рядовим біржовим маклером. Всім здається, що він одержимий бісом [див. 14].

Отже, сам письменник, як і його творчість, є досить неординарним явищем в літературі Англії. Думка критиків явно розходиться з думкою читачів, які з захопленням читали і продовжують читати його твори, хоч і спочатку вони сприймалися як одноденки.

Моем завжди був сучасним, незважаючи на те, що творче життя його тривало близько шістдесяти років. В своїх творах він порушує великі проблеми загальнолюдського і загальнофілософського плану. Головною темою творчості письменника є викриття лицемірства, разючої невідповідності між видимістю і дійсністю. Та найбільше підкуповує його манера написання - простота у читанні, зрозумілість, іронія і цинізм вдало поєднуються на сторінках творів майстра. Він не засуджує своїх героїв за їх вчинки, не повчає і не нав'язує своєї думки. Моем своєю холоднокровністю і деякою відстороненістю дає матеріал для роздумів, дає право читачеві самому сформувати своє бачення і ставлення до проблеми.

Думки критиків з приводу твору і головного героя різняться. Одні засуджують, звинувачують в аморальності, інші шукають пояснень. Проте в даному дослідженні Стрікленд не позиціонується як негативний герой. Він не є аморальним, а іншим. Він рішуча, яскрава, геніальна особистість, яка в силу обставин змушена була відстоювати право на самовираження, одягнувши маску грубої, егоїстичної і зверхньої людини. В будь-якому разі - твір не залишає байдужим, спонукає переглянути ставлення до багатьох аспектів життя.

1.2 Співвідношення матеріального й імматеріального в романі

Категорії матеріального й імматеріального (ідеального, духовного) є одними з важливих питань життя кожного. Перед мислячою людиною постає вибір: визначити для себе ключовими матеріальні чи ідеальні цінності, жити за матеріальними чи духовними законами, чинити з розрахунку чи по совісті?

Дослідженням понять матеріальності й імматеріальності займається філософія. Співвідношення цих двох філософських категорій являє собою складне питання, навколо якого не вщухають суперечки, питання про те, що первинне: дух чи матерія, ідеальне чи матеріальне? Від його вирішення залежить загальне розуміння буття, адже матеріальне й ідеальне є його межовими характеристиками. Іншими словами, крім матеріального й ідеального в бутті просто нічого немає.

В основі матеріальності лежить поняття матерії. Матерією називається все те, що розділене, що відособлене, що дає опір і завдяки цьому стає доступним для чуттєвого сприйняття. Відповідно, матеріальність світу означає те, що все в ньому поділено й існує тільки у вигляді безлічі окремих утворень [див. 28].

Разом з тим все те, що в цьому світі розділене і уособлене, знаходиться в ньому в своїй взаємозв'язаній єдності. Всі одиничні предмети опосередковують своє існування один з одним. Навколишній світ являє собою системну єдностей всіх своїх окремих утворень, чи то система небесних тіл, чи система живих організмів біосфери або система суспільства. Все в світі знаходиться в злагодженому стані, незважаючи на те, що все, здавалося б, розділене й уособлене [див. 28].

Імматеріальність світу і є феноменом системної єдності всього того, що роз'єднане і уособлене, є зворотною стороною матеріальності світу. Вся множинність складових світу окремих, відокремлених предметів існує тільки в своїй єдності один з одним. Така організованість і гармонія співіснування оточуючого світу одиничних предметів дає, з одного боку, визначення матеріальності, а з іншого - протилежне йому визначення імматеріальності [див. 28].

Людина завжди знаходилася в пошуку відповіді на питання: звідки вона, хто вона, який цей світ, що оточує її, як він впливає на її буття. Намагається зрозуміти суть свого «я», двоїсту природу (з одного боку тіло, з іншого - дух) особистості.

В ході розвитку різних філософських думок з'являються такі поняття, як «дух», «духовність», «духовне життя», «свідомість», «душа», «інтелект», «воля», «талант», «знання», що відносяться до імматеріального світу. Саме ці поняття наразі залишаються незрозумілими загадками людської природи. Навіть при сучасному розвитку наукового прогресу і новітніх технологій людство не має відповіді на такі питання: що таке душа? У чому сутність духовності? Як формується людська психіка? Що нею керує? Як можна пояснити природу свідомості? Чи можна вважати духовність частиною ідеального світу?

Ідеальне у філософії - це не матеріальне. Ідеальний світ - це світ ідей, відповідно до поглядів Платона. В той час як матеріальний світ - це світ чуттєвих речей. Ідеї існують об'єктивно, незалежно від людини. Місце перебування ідей - це далекі, наднебесні місця. Це умоглядна, безтілесна суть, яку можна осягнути тільки розумом. Світ ідей існує ізольовано від світу речей і існує вічно.

Духовність - це внутрішній світ людини. Це явище, яке не можливо побачити чи відчути на дотик. А отже, воно є прямим проявом імматеріального світу. Духовність є здатністю до позитивних перетворень фундаментального рівня, тобто до духотворчих дій, які сприяють проявам духу. Історично саме релігія поширювала духовні практики, але духовність не обов'язково релігійна. Духовність може бути не пов'язана з традиційною моральністю. Духовність - не всяка творчість, а лише творчість на рівні фундаментальних перетворень [див. 4].

Поняття духовності нерозривно пов'язане з поняттям духу. Лише людському духу властива духовність. Він є імматеріальною сутністю людини, яка керує її життям. Проте не варто ототожнювати поняття духу лише з людиною.

Дух - це неосяжна раціонально трансцендентна сутність, яка проникає крізь простір та час, рухає живим світом і спричинює його розвиток.

Прояв духу не залежить від місця, часу, цивілізаційної чи культурної приналежності. І є лиш одне застереження - це місце чи час мають бути готові до проявів духу. Дух живе, де хоче, і здійснює одухотворення [див. 4].

Одним з найвідоміших мислителів, що намагалися пояснити подвійну природу людини був Гегель. У своїй праці «Феноменологія духу» він писав, що у вченні про поняття біосфери людина розглядається як біологічна істота. Однак тіло людини - це лише матеріальна основа, яка служить вмістилищем його духу. Справжня сутність людини полягає в його духовному змісті.

Формування духу людей відбувається в процесі їх взаємодії з навколишнім світом. Загальна властивість тваринного світу - здатність до активного чуттєвого сприйняття предметів навколишньої природи - служить тим каналом, через який в кожну людину надходять різноманітні відчуття. З таких первинних відчуттів утворюється вся подальша сутність людського духу [див. 3].

Сама взаємодія людини з навколишнім світом містить у своєму інтенсивному розвитку три щаблі. Згідно з цим в кожному існують такі формоутворення духу:

1. Неусвідомлена чуттєва єдність із зовнішнім світом дає наявність душі.

2. Усвідомлене людиною протиставлення свого «я» зовнішньому світу дає наявність свідомості.

3. Людська усвідомлена змістовна єдність з навколишнім світом проявляється, власне, як дух, який виступає в двох формах:

а) теоретичної діяльності - як інтелект,

б) практичної діяльності - як воля.

Всі зазначені формоутворення складають єдиний дух людський як такий.

Кожний з цих елементів є надзвичайно складними і глибокими поняттями, розуміння яких викликало завжди контраверсійні думки.

Свідомість - це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачення результатів останньої. Свідомість людини - складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою [див. 25].

Щоб подолати утворену протилежність із зовнішнім світом, свідоме Я повинно створити свій власний зв'язок з ним, відмінний від того, який властивий душі. Самі по собі відчуття предметів зовнішнього світу як надходили, так і продовжують надходити в арсенал душі, але для того щоб тепер вони стали також і надбанням свідомого Я, йому потрібно ввести їх в свої власні форми: а) звернути на чуттєвий предмет свою увагу, б) зберегти його образ, в) присвоїти йому ім'я і т.д. Тільки діючи таким активним, творчим чином, власне Я здатне наповнити себе своїм власним змістом - знаннями, і через це стати справжньою свідомістю.

Така творча діяльність власного Я називається пізнанням. В ході пізнання набуваються знання про навколишній світ, якими наповнюємо самих себе, свою свідомість. Знання стають власним змістом власного Я, завдяки яким воно робиться свідомим. Пізнання, отже, - це спосіб існування свідомості. Поза, крім діяльності пізнання, свідомості не існує. Свідомість виробляє знання і складається з них: con-sciences [див. 28].

Ще одною формою духу, яка проявляється в теоретичній, практичній діяльності є інтелект. Це сукупність розумових здібностей. Також здатність пізнавати і вирішувати проблеми. Людина застосовує інтелект для обробки наявної інформації, наприклад, з метою побудови або вдосконалення розуміння, позиції, стратегії, методу, правила, комбінації, відношення, пояснення, рішення, плану чи цілі.

Інтелект пов'язаний з іншими внутрішніми властивостями людини, такими як сприйняття, пам'ять, мова, уява, самосвідомість, самоконтроль, характер, володіння тілом, творчість, інтуїція.

Інтелект найчастіше спрямовується на вирішення питань облаштування побуту і відпочинку, професійну діяльність, міжособистісні стосунки та самовдосконалення.

В повсякденному житті в сучасної розвинутої людини інтелект також проявляє себе у вигляді внутрішніх відчуттів і образів мислення, таких як відчуття реальності, часу, простору, себе, ритму, відповідальності, гумору, ситуації, прекрасного, небезпеки, захищеності, такту, комфорту, міри, справедливості, довіри, свободи, поваги, власної гідності та інших, і у вигляді аналітичного, образного, практичного, абстрактного, тактичного або стратегічного образу мислення [див. 11].

Іншою формою духу, яка проявляється в практичній діяльності, є воля. Вона так само є досить неоднозначним поняттям. Загалом воля - феномен регуляції суб'єктом своєї діяльності та поведінки, що забезпечує формування цілей і концентрацію внутрішніх зусиль на їх досягнення.

В ході теоретичної діяльності людина пізнає поняття оточуючих її предметів. Завдяки внесеним в поняття змінам мислення людини створює різні проекти й плани щодо перетворення даних предметів. Ось ця різниця між тим, яким предмет був пізнаний у своїй реальності, і тими змінами, які мислення вносить в це поняття, стає підставою для прояву волі людини, її практичної діяльності.

В ході практичної діяльності людина перетворює продукти своєї інтелектуальної творчості в життя. Воля - це практична діяльність людини, опосередкована її думкою. Бездумної і бездієвої волі не буває.

Оскільки мислення вільне, при прояві волі людина також внутрішньо вільна у виборі того, що їй належить робити. У словах «Я сам!» виражений основний принцип прояву волі людини. Але одна справа - потенційна наявність свободи волі і зовсім інша - сам процес її реалізації на ділі.

Людина має свободу у виборі, проте, на жаль, не завжди реалізовує дану можливість. Вона підкоряється суспільним обставинам, обмежуючи таким чином свою волю. Відмовляється від планів, підпорядковуючись нав'язаним установкам.

У романі Моем розповідає про той випадок, коли людина все таки наважилася реалізувати свою свободу, і врешті-решт добивається успіху. Яскравим прикладом прояву волі є протест Стрікленда проти правил, за якими він жив досить довгий час, пригнічуючи в собі мрію писати. Цей протест проявляється у повному ігнорування суспільної думки, відмовою від елементарного комфорту, сім'ї, помірного і забезпеченого майбутнього. Ризик втратити все зупиняє людину, і страх сковує її волю. Проте на прикладі щасливої долі Стрікленда, можна побачити, що досягнення гармонії в собі варте того, щоб ризикнути.

Ще одним важливим фактором є поняття душі, яке властиве філософії, релігії та психології. Згідно з багатьма ідеалістичними, дуалістичними філософськими напрямками і релігійними течіями, душа - безсмертна субстанція, нематеріальна сутність, в якій виражена божественна природа людини, що дає початок і обумовлює життя, здатність відчуття, мислення, свідомості, почуттів і волі, яка протиставляється тілу.

У релігійних та ідеалістичних уявленнях душа - нематеріальний початок життя, іноді протиставляється тілу; безтілесна сутність, яка залишається після смерті людини.

У традиційній психології - сукупність психічних явищ, переживань, основа психічного життя людини. Внутрішній, психічний світ [див. 5].

Душа - це екзистуюча істина матерії, яка є особливим її характером. Вона полягає у чуттєвому сприйняті дійсності. Це бездонна шахта, в яку спрямовуються несвідомо сприйняті відчуття. Людина ніколи не може знати, скільки відчуттів вона дійсно має в глибині самої себе, скільки всього бачила, чула, відчувала, пробувала, сприймала дотиком. Але все це надходить в глибину її душі і зберігається в ній. Нейроспеціалісти стверджують, що у людини в процесі мислення задіяно тільки 5% обсягу мозку. Виходячи з цих цифр, можна припустити, що решта 95% задіяні на сприйняття і переробку тієї безодні відчуттів, яка накопичується в кожному за все життя [див. 28].

Душа кожної людини містить в собі певну міру індивідуальних природних якостей: природних задатків, темпераменту, характеру.

Під природними задатками слід розуміти сукупність тих якостей людини, які дані їй від народження, на відміну від усіх тих знань і вмінь, які вона набуває в процесі свого життя. До природних задатків належать талант і геніальність. Обидва слова висловлюють певну схильність, яку душа людина отримує від природи.

Душа неповторна. Відчуття миттєві і конкретні. Вони завжди належать конкретно тій або іншій людині, на відміну, наприклад, від слів, які володіють однаковим значенням для всіх людей. В силу такої скороминущості та адресної конкретності сприйнятих відчуттів в кожному міститься своя унікальна безодня відчуттів, накопичених за все життя.

Крім того, душа також, в силу своїх природних якостей, проявляє своє власне ставлення до відчуттів, визначаючи їх значення для самої себе. Тому один і той же зміст відчуттів може сприйматися різними людьми по-різному.

Окремо від інших можна розглядати душу митця. Вона відрізняється унікальним сприйняттям і баченням об'єктивної дійсності. Творчі люди мають неординарне творче враження від оточуючого середовища, яке завдяки задаткам, таланту виражають в живописі, музиці, літературі, скульптурі. Посередництвом матеріальних речей митець має змогу продемонструвати все багатство своєї імматеріальної душі.

Важливо зрозуміти те, що в першу чергу в мистецтві головним є внутрішнє наповнення митця. Другорядним вже є форма вираження. Хоча досить часто зміст нівелюється і форма займає пріоритетне місце. Що і відбулося у випадку з головним героєм твору. Люди з оточення Стрікленда не здатні були відчути за незрозумілим, інколи потворним живописом ту глибину змісту, дивне і зовсім нове, вражаюче сприйняття звичайних речей, певну таємницю всесвіту, яку вдалося пізнати герою.

Ніхто остаточно довести чи спростувати факт існування імматеріальної душі не може. Наразі залишається вибір за кожним - вірити чи ні. Але часто складно пояснити багато речей в цьому світі, якщо відкинути існування душі.

До таких речей відноситься і мистецтво. Його неможливо пояснити матеріальними розрахунками, законами фізики чи хімії, біологічними закономірностями і зв'язками. Дух як поєднання свідомості, волі, душі та інтелекту, - єдине джерело осягнення і творення мистецтва. Бути митцем - це унікальний дар, з яким людина народжується, проте часто не завжди здатна виявити його в собі, або просто ігнорує з різних причин.

В романі «Місяць і гріш» розповідається про людину, яка хоч і не відразу, та все-таки зуміла повстати проти всіх обставин, які сковували її волю, і, врешті-решт, реалізувати свій талант. Це відбувається завдяки еволюції духу героя, що веде до змін в його свідомості, і він починає розуміти, що жити, пригнічуючи власне єство, силу і талан, більше не можна. Стрікленд поступово відходить від матеріального світу до світу ідеального. Він живе імматеріальним духом, максимально зменшуючи залежність від чуттєвих речей.

Способи існування за матеріальними й ідеальними принципами дослідив і описав німецько-американський філософ і психолог Еріх Фромм.

Взагалі Фромм переконаний, що критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людини - психічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. І людина, яка живе за принципом буття, досягає гармонії з собою і навколишнім світом [див. 30].

У книзі «Мати чи бути» Фромм намагається показати дегуманізуючий вплив сучасного західного суспільства на людину. Він аналізує це суспільство через суперечність цих двох способів існування - володіння та буття.

Модус буття має в якості своїх передумов незалежність, свободу і критичний розум. Його основна характерна риса - активність людини, але не в сенсі зовнішньої зайнятості, а в сенсі внутрішнього подвижництва, продуктивного використання ним своїх людських потенцій. Бути активним - значить дати проявитися своїм здібностям, таланту, всьому багатству людських можливостей, якими, хоч і різною мірою, наділена, на думку Е. Фромма, людина.

Бути - це значить оновлюватися, рости, виливатися, вириватися зі стін свого ізольованого «я», відчувати глибокий інтерес, пристрасно прагнути до чогось, віддавати. Е. Фромм підкреслював, що володіння і буття не є якісь окремі якості людини. Вони - два основних способи існування, два різних види самоорієнтації та орієнтації у світі, дві різних структури характеру, перевага однієї з яких визначає все, що людина думає, відчуває і робить.

Спочатку в житті Стрікленда переважав модус володіння. Він був простим, посереднім і пересічним громадянином. Та коли відбулася зміна орієнтирів на модус буття, життя почало змінюватися, в результаті чого головний герой зміг реалізувати себе як геніальна особистість.

Набувати, володіти і отримувати прибуток - ось священні і невід'ємні права індивіда в індустріальному суспільстві. Норми, відповідно до яких воно функціонує, формують також і характер його членів («соціальний характер»). В індустріальному суспільстві такими нормами є прагнення здобувати власність, зберігати її і примножувати, тобто отримувати прибуток. Володіння власністю стає предметом захоплення і заздрості.

При орієнтації на володіння немає живого зв'язку між особою і тим, чим вона володіє. І об'єкт володіння, і індивід перетворилися на речі. І індивід володіє об'єктом, і об'єкт має владу над ним. Такий спосіб існування встановлюється не за допомогою живого, продуктивного процесу між суб'єктом і об'єктом, він перетворює на речі і суб'єкт, і об'єкт. Зв'язок між ними смертоносний, а не життєдайний [див. 30].

В житті за принципом володіння людина змушена відмовлятися від більшості своїх справжніх сокровенних бажань та інтересів, від своєї волі і прийняти волю і бажання, і навіть почуття, які їй не властиві, а нав'язані прийнятими в суспільстві стандартами думок і почуттів. Суспільству і сім'ї як його психосоціальному посереднику доводиться вирішувати важке завдання: як зламати волю людини, приховавши це від неї? В результаті складного процесу навіювання певних ідей і доктрин, за допомогою різного роду винагород і покарань і відповідної ідеології суспільство вирішує це завдання в цілому настільки успішно, що більшість людей вірять в те, що вони діють з власної волі, не усвідомлюючи того, що ця воля їм нав'язана і що суспільство вміло нею маніпулює [див. 30].

Життя Стрікленда проходило саме по такій схемі. В нього були чітко визначені обов'язки, які він мав беззаперечно виконувати. Щоб утримувати сім'ю на достойному рівні, він працював біржовим маклером - робота досить прибуткова. Про свої бажання та інтереси він ні з ким не ділився, бажаючи придушити, викорінити їх, адже вони суперечили інтересам його сім'ї. Власна дружина і діти навіть не підозрювали про талант їх батька і чоловіка.

Проте в житті героя наступає переломний момент, коли він не може більш опиратися тій внутрішній силі. Це докорінно змінює його життя. Він заявляє про своє власне «я», ідучи проти суспільства. Герой зумів зупинити всі маніпуляції і будувати життя відповідно власній волі і бажанням.

Негативним у модусі володіння є те, що він породжує прагнення до влади - фактично потребу в ній. Щоб керувати людьми, потрібна влада для подолання їх опору. Щоб встановити контроль над приватною власністю, необхідна влада, адже потрібно захищати цю власність від тих, хто прагне відняти її, бо ніхто ніколи не може задовольнятися тим, що має; прагнення володіти приватною власністю породжує прагнення застосовувати насильство для того, щоб таємно або явно грабувати інших. При установці на володіння щастя полягає в перевазі над іншими, у владі над ними і в кінцевому рахунку в здатності захоплювати, грабувати, вбивати. При установці на буття щастя полягає в любові, турботі про інших, самопожертві [див. 30].

Проте з іншого боку, саме людське існування вимагає, щоб людина зберігала певні речі, доглядала і користувалася ними. Це відноситься до тіла, їжі, житла, одягу, а також до знарядь виробництва, необхідних для задоволення потреб. Таку форму володіння можна назвати екзистенціальним володінням, тому що воно корениться в самих умовах людського існування. Воно являє собою раціонально зумовлене прагнення до самозбереження - на відміну від характерологічного володіння, пристрасного бажання утримати і зберегти, про яке йшла мова до цих пір, і яке не є вродженим, а виникло в результаті впливу соціальних умов на людський вид [див. 30].

Отже, в житті за принципом володіння людина розчиняється як особистість в суспільстві, яке дає можливість набувати, примножувати і володіти матеріальними речами. Вона стає агресивною і ворожою, живучи в страху втратити те, чим володіє, в інших бачить лише ворогів, які хочуть відібрати в неї її власність. Проте, не можна повністю вважати даний спосіб негативним, з іншого боку, принципи екзистенціального володіння повинні бути властиві людині для самозбереження.

На противагу модусу володіння Фромм ставить модус буття, який зустрічається набагато рідше.

Модус буття має в якості своїх передумов незалежність, свободу та наявність критичного розуму. Його основна характерна риса - це активність не в сенсі зовнішньої активності, зайнятості, а в сенсі внутрішньої активності, продуктивного використання своїх людських потенцій. Бути активним - значить дати проявитися своїм здібностям, таланту, всьому багатству людських можливостей, якими - хоч і різною мірою - наділена кожна людина. Це означає оновлюватися, рости, виливатися, любити, вирватися зі стін свого ізольованого «я», відчувати глибокий інтерес, пристрасно прагнути до чого-небудь, віддавати.

Лише в міру того, як людина починає відмовлятися від володіння, тобто небуття, а значить, перестає пов'язувати свою безпеку і почуття ідентичності з тим, що має, і триматися за свою власність, може виникнути новий спосіб існування - буття. «Бути» - означає стати незаповненим і вільним.

Проте більшість людей вважають, що відмовитися від своєї орієнтації на володіння занадто важко, будь-яка спроба зробити це викличе у них сильне занепокоєння, начебто вони втратили все, що давало їм відчуття безпеки, ніби їх, які не вміють плавати, кинули в бурхливе море. Вони не розуміють, що, позбавившись опори, якою являється для них їхня власність, вони почнуть покладатися на свої власні сили і ходити на власних ногах. Те, що їх утримує, - це ілюзія, ніби вони не можуть ходити самостійно, ніби вони впадуть, якщо не будуть спиратися на речі, якими вони володіють.

Буття означає здатність бути активним; пасивність виключає буття.

Продуктивна активність - це процес народження, створення чого-небудь і збереження зв'язку з тим, що створюєш. При цьому мається на увазі, що активність є проявом потенцій, що індивід і його діяльність єдині.

Продуктивна активність означає стан внутрішньої активності, вона не обов'язково пов'язана зі створенням твору мистецтва, чи наукової праці, або просто чогось корисного. Продуктивність - це орієнтація характеру, яка може бути властивою всім людським істотам, якщо тільки вони не емоційно збиткові. Продуктивні особистості оживляють все, чого б вони не торкнулися. Вони реалізують свої власні здібності і вселяють життя в інших.

Важливе значення принципу буття проявляється при зіставленні з видимістю. Якщо людина здається доброю, хоч її доброта - лише маска, що прикриває її прагнення експлуатувати інших людей; якщо вона представляється мужньою, в той час як є надзвичайно пихатою або, можливо, схильною до самогубства; якщо прикидається людиною, яка любить свою батьківщину, а насправді переслідує свої егоїстичні інтереси, то видимість, тобто відкрита поведінка, знаходиться в різкому протиріччі з реальними мотивами. Поведінка відрізняється від характеру. Структура характеру, справжня мотивація поведінки, складає реальне буття. Поведінка може частково відображати буття, але зазвичай вона служить своєрідною маскою, якою людина володіє і яку носить, переслідуючи якісь свої цілі. Біхевіоризм розглядає цю маску як достовірний науковий факт; справжнє ж проникнення в сутність людини зосереджено на її внутрішній реальності, яка, як правило, неусвідомлена і не може бути безпосередньо видима. Подібне розуміння буття як «зривання масок», за висловом Екхарта, знаходиться в центрі вчення Спінози і становить суть фундаментального відкриття Фрейда [див. 30].


Подобные документы

  • Вільям Сомерсет Моем - видатний англійський романіст, драматург і майстер короткої прози. Дослідження художньо-естетичних принципів В.С. Моема на підставі аналізу його літературно-автобіографічних праць і наукових джерел стосовно його творчості.

    курсовая работа [71,9 K], добавлен 15.05.2012

  • Біографія та основні періоди творчості Ч. Діккенса, його творчість в оцінці західного літературознавства. Автобіографічні моменти роману "Життя Девіда Копперфілда", втілення теми дитинства у романі, художні засоби створення образу головного героя.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 21.01.2009

  • Реалістичний метод в літературі Англії XIX ст.. Початок та періоди англійського реалізму. Ставлення реалістів Англії до романтизму. Періоди творчості Чарлза Діккенса – представника англійського реалізму. Критика раціоналістичного підходу до життя.

    реферат [25,5 K], добавлен 17.02.2009

  • Особливості головного героя у творчості Байрона. Образ ліричного героя у поемі “Паломництво Чайльд-Гарольда”. Східні поеми: ліричні герої в поезіях “Прометей” та “Валтасарове видіння”. Вплив байронівського образу Мазепи на європейське мистецтво.

    курсовая работа [63,4 K], добавлен 21.10.2008

  • Короткі відомості про життя та творчість Оноре де Бальзака. Всесвітньо відомий твір "Гобсек" - перший крок на шляху до "Людської комедії". Бальзак та Евеліна Ганська. Філософські погляди великого романіста. Характеристика художнього світу митця.

    презентация [489,6 K], добавлен 17.06.2010

  • Проблема мирного співіснування у романі Д. Дефо "Робінзон Крузо", закономірності розвитку особистості у надзвичайних обставинах, вплив оточення на людину та її ставлення до дійсності. Залежність безконфліктності ставлення до героя від його особистості.

    курсовая работа [44,3 K], добавлен 15.05.2009

  • Особливості реалізму Драйзера. Соціальні моделі жінок в романі "Сестра Керрі". Жіночі образи, що ввібрали в себе загальні якості американського національного характеру з його прагненням успіху та заможності. Соціально-психологічний аналіз Керрі.

    курсовая работа [21,8 K], добавлен 11.03.2011

  • Особливості формування світоглядних концепцій Л. Толстого, доля і духовні пошуки російського письменника. Втілення ідей толстовських ідеалів у романі-епопеї "Війна і мир". Протиріччя та ідеали життя сімейного, пошуки сенсу буття у романі "Анна Кареніна".

    курсовая работа [103,4 K], добавлен 03.05.2012

  • Історіографія творчості М. Стельмаха, універсальність осмислення явищ життя у його прозових творах. Структура та зміст роману "Чотири броди" та лексичні засоби художньої мови автора в ньому. Особливості мовної виразності у романі, що вивчається.

    дипломная работа [124,0 K], добавлен 08.07.2016

  • Історія роману Г. Гессе "Степовий вовк". Трагедія розколеної, розірваної свідомості головного героя роману Галлера. Існування у суспільстві із роздвоєнням особистості. Творча манера зображення дійсності. Типовість трагедії героя. Самосвідомість Галлера.

    курсовая работа [34,6 K], добавлен 08.02.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.