Магічний реалізм у творах Г. Маркеса "100 років самотності"

Література латиноамериканського культурного регіону, модерністські течії. Життєвий та творчий шлях видатного прозаїка і журналіста Хосе Габріеля Гарсія Маркеса; композиційна специфіка його творів. Риси магічного реалізму у романі "Сто років самотності".

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.02.2013
Размер файла 35,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Магічний реалізм у творах Г. Маркеса «100 років самотності»

Вступ

Латиноамериканська література - література народів Латинської Америки, для яких характерні спільність історичного шляху (колонізація після вторгнення європейців і звільнення більшості з них після скидання колоніалізму в 19 ст.) і загальні риси соціального життя. Для більшості латиноамериканських країн характерна також спільність мови - іспанського, і звідси - вплив іспанської культурної спадщини. Частково має місце, окрім цього, португальський вплив, як в Бразилії, і французьке, як на Гаїті, що позначилося також на мові. Складність культурних процесів, що відбуваються в Латинській Америці, полягає в трудності самоідентифікації як окремих народів, так і всього регіону в цілому.

У даній роботі ми у загальних рисах розглянемо літературу латиноамериканського культурного регіону і творчість Габріеля Гарсіа Маркеса як одного із найвизначніших її представників, і більш конкретно роман «Сто років самотності».

Отож, завдання роботи:

Дати загальну характеристику літератури Латинської Америки;

Розглянути специфічні ричи магічного реалізму в літературі;

Дослідити творчість Габріеля Гарсіа Маркеса;

Проаналізувати роман «Сто років самотності».

Роман складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

Характерні риси магічного реалізму та специфіка творів, в яких він використовується

Термін "магічний реалізм" відомий уже більше половини сторіччя. Його введено німецьким мистецтвознавцем Францом Ро у 1925 р. у монографії "Постекспресіонізм". Сутність магічного реалізму, на його думку, полягала в тому, що на відміну від "нейтрального реалізму", він у своїй основі є "абстрактним".

Інші дослідники вважають, що магічний реалізм є "першим кроком на шляху до переходу від модерністської програми опису реальності до програми постмодерністської" [1: 435]. До такої думки прийшов кубінський письменник Алехо Карпентієр, повязуючи магічний реалізм із сюрреалізмом [2], а Джон Барт, уважаючи роман Ґабріеля Маркеса "Сто років самотності" високим прикладом постмодернізму, визначав його (магічного реалізму) складові, як "синтез прямоти і удавання, реалізму і магії і міфу" [3: 204].

Більшість, якщо не всі літературознавці пов'язують появу магічного реалізму з латиноамериканською традицією [4; 5], але основна тональність є незмінною: магічний реалізм є дискурсом постмодернізму [6; 7; 8; 9; 10; 11].

До ряду митців, які сповідують принципи магічного реалізму належить, на нашу думку і Юрій Андрухович, про що свідчать передусім його романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія" та "Дванадцять обручів" [12; 13; 14; 15].

У фікції магічного реалізму деталь звільнена від традиційно наслідувальної ролі, як це було раніше. Деталі - переважно маркери, які повідомляють не будь-яку специфічну інформацію, а просто те, що ця історія реальна; але магічні деталі можуть служити маркерами, які ведуть у протилежному напрямі, сигналізуючи, що вона булла вигадана.

Магічний реалізм -- умовна назва модерністської течії в літературі Латинської Америки.

Магічний реалізм має своє коріння в загальній сцені світового модернізму і реалізму, в той же час, протистоячи йому самому, його власним потребам, проблематизуючи його і пародіюючи його, виступає як дискурс постмодернізму. І ця основна тональність знаходиться не тільки у працях магічного реалізму латиноамериканських авторів. Дійсно "латиноамериканський" уплив магічного реалізму загальнопринятий, але не може бути принятий повністю. Тому що "західні" літературознавці не приймають до уваги досвід інших національних літератур. Наприклад, Тео Дан зазначає, що перед тим як магічний реалізм був використаний у латиноамериканській літературі, він уже застосовувався щодо специфічних тенденцій або рухів у німецько-австрійській і фламандській літературах у 20-х роках двадцятого століття [7].

Елементи магічного реалізму:

- Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються.

- Герої приймають, та не заперечують логіку магічних елементів.

- Численні деталі сенсорного сприйняття.

- Часто використовуються символи та образи.

- Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описуються дуже докладно.

- Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один прийом - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.

- Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.

- Широко використовуються фольклор і міфологія.

- Події передаються з альтернативних точок зору - голос розповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між точками зору різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно загальних відносин та спогадів.

- Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.

- Ясний фінал твору дозволяє читачу визначитися, що ж насправді відповідає дійсному перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.

Автори, що писали в стилі магічного реалізму

Жоржі Амаду, Луїс де Берньє, Хорхе Луїс Борхес, Михайло Булгаков, Жанет Вінтерсон

Ґабріель Ґарсія Маркес, Гюнтер Ґрасс, Айзек Башевіс Сінгер, Франц Кафка, Італо Кальвіно, Анжела Картер, Хуліо Кортасар, Мілан Кундера, Мілорад Павич, Харукі Муракамі, Бен Окрі, Салман Рушді, Карлос Фуентес.

Життєвий та творчий шлях Габріеля Гарсіа Маркеса

Як ми вже зазначали у вступі, Латиноамериканська література - література народів Латинської Америки, для яких характерні спільність історичного шляху (колонізація після вторгнення європейців і звільнення більшості з них після скидання колоніалізму в 19 ст.) і загальні риси соціального життя. Європейсько-християнська традиція, принесена завойовниками, в Латинській Америці вступила в контакт з автохтонною культурою. При цьому позначився величезний розрив між книжковою літературою, принесеною з Іспанії, і народною творчістю. У цих умовах як епос для латиноамериканської літератури виступали хроніки відкриття Нового Світла і конкісти, а також креольські хроніки 17 ст.

Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму».

Гарсіа Маркес (Garcia Marquez), Габріель народився 6 березня 1928 р.

Колумбійський прозаїк і журналіст Хосе Габріель Гарсія Маркес, старший з шістнадцяти дітей, народився у Колумбії в містечку Аракатака - бананового порту на березі Карибського моря. Коли Гарсіа Маркес був ще дитиною, його батько, низькооплачуваний телеграфіст, переїхав з дружиною в інше місто, залишивши Габріеля на виховання батькам дружини. Особливо близький Гарсіа Маркес був зі своєю бабусею, що розповіла йому чимало легенд і міфів, які лягли в основу багатьох творів майбутнього письменника. Дід Гарсіа Маркеса, полковник у відставці, розповідав онукові «нескінченні історії про громадянську війну, своєї молодості». «Він брав мене в цирк і в кіно і був свого роду пуповиною, що зв'язує мене з історією і реальністю», - згадує письменник.

Після смерті діда (1936) Гарсіа Маркес недовгий час навчався в Баранкілья, поки не набув достатньо знань, щоб відвідувати школу в м. Зіпакіра недалеко від Боготи, де він отримав ступінь bachillerato, що приблизно відповідає диплому випускника коледжу в Сполучених Штатах. У Колумбійський університет на юридичний факультет Маркес вступив у 1947 р. - в тому ж році в боготской газеті «Спостерігачі» («Espectador») була опублікована його перша повість «Третя відмова» («La tercera resignacion»). Протягом наступних шести років у цій же газеті побачили світ близько дюжини оповідань Габріеля. Переїхавши в 1948 р. в Картахену, письменник продовжив своє юридичну освіту і два роки по тому став репортером у «Геральд» («Heraldo»), де вів постійну рубрику «Жираф». У 1954 р. Гарсіа Маркес знову повертається в Богота і стає репортером «Спостерігачі».

Як серйозний прозаїк Гарсіа Маркес вперше проявляє себе в 1955 р., написавши повість «Палає листя» («La hojarasca»). В цей же час він друкує в «Спостерігачі» 14 статей з морського життя, де розкриває факти перевезення контрабанди колумбійськими військовими кораблями. Ці статті викликали такий скандал, що газета була закрита, а Гарсіа Маркес, посланий у Європу кореспондентом «Спостерігачі», залишився без засобів до існування. У 1958 р. він побереться з Мерседес Барча; у них два сина - Родріго та Гонсалес.

Пропрацювавши в Європі позаштатним журналістом два роки, Гарсіа Маркес влаштувався в Пренс Латина - кубинське урядове агентство новин, а в 1961 р. переїхав у Мехіко, де заробляв на життя сценаріями і журнальними статтями і у вільний час писав книжки. За повістю «Полковнику ніхто не пише» («El coronel no tiene quien le escriba», 1961) через рік вийшла збірка оповідань «Похорони Мама-Гранде» («Los funerales de la Mama Grande»).

Однак комерційний успіх Гарсіа Маркесу приніс у 1967 р. роман «Сто років самотності» («Cien anos de soledad»). Перше видання роману, про який Пабло Неруда із захопленням писав, що це, «можливо, найбільше одкровення на іспанській мові з часів "Дон Кіхота"», розійшлося за тиждень і викликало, за словами провідного перуанських письменника Варгаса Льоси, «літературний землетрус». У цьому романі вигадані село Макондо (списана з містечка Аракатака, де Гарсіа Маркес провів своє дитинство) символізує собою Латинську Америку, а її засновник Буендіа зі своїми нащадками - історію світу. «Сто років самотності» - це справжні літературні джунглі, - писав американський критик Вільям Макферсон. - Це фантастичне поєднання магії, метафори та міфу».

У центрі наступного роману письменника «Осінь патріарха» («El otono del patriarca», 1975) - гіперболізірованний образ вигаданого американського диктатора, який розглядається з різних кутів зору. Роман «Хроніка оголошеної смерті» («Cronica de una muerte anunciada») з'явився в 1981 р.; новаторський за формою, він розповідає про вбивство, по-різному сприйняте різними і ненадійними очевидцями. Через рік після виходу в світ «Хроніки ...» Гарсіа Маркес отримав Нобелівську премію з літератури «за романи й оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту». «На протязі вже багатьох років латиноамериканська література демонструє таку міць, яку рідко зустрінеш в інших літературних регіонах», - зазначив під час нагородження представник Шведської академії Ларс Йюлленстен. - У творах Гарсіа Маркеса народна культура... іспанське бароко... вплив європейського сюрреалізму й інших модерністських течій представляють витончену і життєстверджуючу суміш». Йюлленстен зазначив також, що «Гарсіа Маркес не приховує своїх політичних симпатій, він стоїть на боці слабких і знедолених, проти гноблення і експлуатації».

Зупинившись у своїй Нобелівської лекції на умовах життя в Центральній і Південній Америці, Гарсіа Маркес торкнувся теми експлуатації корінного південноамериканського населення. «Осмілюся думати, - зауважив він, - що південноамериканська дійсність, а не тільки її літературне вираження, заслужила увагу Шведської академії». На закінчення він погодився з тим, що письменник несе відповідальність за «створення утопії, де ніхто не зможе вирішувати за інших, як їм вмирати, де любов буде справжньої, а щастя - можливим і там люди, приречених на сто років самотності, знайдуть в кінець кінцем право на життя».

Продовжуючи жити в Мехіко, Гарсіа Маркес частину часу проводить і в Картахені, на батьківщині. Кажуть, що він особистий друг Фіделя Кастро - і це незважаючи на те, що політика Куби, де письменник часто буває, далеко не в усьому йому подобається.

Дитячі враження, пов'язані з життям на березі Карибського моря, залишили незгладимий слід в літературній творчості Гарсіа Маркеса «Здається, що найсильніше вплинула на уяву Гарсіа Маркес його бабуся, - писав англійський романіст Салман Рушді в «Лондонському Книжковому огляді» («London Review of Books»). - І все ж таки можна знайти початок його літературних попередників. Він сам визнає вплив Фолкнер, і дійсно, казковий світ Макондо - це багато в чому графство Йокнапатофа, перенесені в Колумбійські джунглі». Інші критики писали про вплив на Гарсіа Маркеса таких різних письменників, як Джон Дос Пассос, Вірджинія Вулф, Альбер Камю та Ернест Хемінгуей.

Втім, деякі критики висловлюють сумніви, чи можна Маркеса називати великим письменником, а його головну книгу «Сто років самотності» - безсмертним шедевром. Американський критик Джозеф Епстайн в «Комментері» («Commentary») звеличуючи композиційну майстерність романіста, однак знаходить, що «його невтримна віртуозність в'їдається». «Поза політики, - зазначив Епстайн, - оповідання та романи Гарсіа Маркеса не мають морального стрижня, вони не існують в моральної всесвіті».

Рецензуючи роман «Хроніка оголошеної смерті», Білл Бафорд писав, що автор «Хроніки...» - це «безумовно, один з найбільш блискучих і самих «магічних» політичних романістов сучасності». «Його книги осяяні іскрометною іронією і вірою в те, що людські цінності нетлінні, - зазначав Джордж Р. Макмаррі в монографії «Габріель Гарсія Маркес» (1977). - У своїй творчості Гарсіа Маркес проник в суть не тільки Латиноамериканців, але й будь-якої іншої людини».

Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів, сам письменник пізніше назве благодійний вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеним оповідачем; дідусь Ніколас, полковнику відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 рр. - був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.

Перші літературні спроби Гарсіа Маркеса належать періоду його навчання в інтернаті, де він пробує писати вірші. Вдруге юнак звертається до літератури з середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Втім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Гарсіа Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання написав з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Гарсіа Маркеса дійсно не були вдалими. Це насамперед стосується його повісті «Опалелистя» (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме - тему самотності, відчуженості людини у світі. Подальша його письменницька кар'єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових відступів. Одне з його оповідань 1955 р. «Якось після суботи» отримало національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до Гарсіа Маркеса в 1967 р., коли з'являється його роман «Сто років самотності», що мав приголомшливий успіх і ставився критикою за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У навіяному біографічними образами дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни романі змальовані шість поколінь роду Буендіа - від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв'язку з романом Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше з'являється й термін «магічний реалізм».

магічний реалізм роман маркес

Риси «магічного реалізму» в романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності»

Найяскравішим твором відомого латиноамериканського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса став його роман «Сто років самотності». У ньому розповідається про історію маленького містечка Макондо і родину Буендіа, що його заснувала. Автор у символічній формі відтворює історію Колумбії з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст.

Напружене життя XX ст. з атмосферою сірості, одноманітності, напруження наштовхнуло митців на пошуки нових джерел, як б могли дати людині розуміння її сутності. Для цього письменники зверталися до жанрових традицій минулого. Нетлінні цінності, як пройшли крізь плин часу, були знайдені у міфах, легендах, казках Твори Габріеля Гарсіа Маркеса належать саме до типу «міфологічної літератури, який стає частиною так званого латиноамериканського магічного реалізму». І найяскравішим прикладом цього є роман «Сто років самотності».

Твір побудовано на автобіографічному матеріалі. Поштовхом до його написання стали спогади дитинства. Маркес пригадує випадок, коли його тітці принесли дивне за формою яйце, і вона на казала кинути його у вогонь, бо яйце належить василіску - невідомій нікому істоті. Головним у цьому епізоді є не факт біографи, а само мислення людей, де у звичайному розкривається джерело дивовижного. Дійсно, головною рисою поетики Маркеса стає незбагненний сплав фантастичного та реального, коли неймовірні речі відбуваються дуже буденно. Наприклад, вознесіння Ремедіос Прекрасної, або міні-піднесення на 20 сантиметрів падре Никанора. І в кожному випадку письменник знаходить спосіб переконати читача в реальності того, що відбувається: Прекрасна Ремедіос піднімається в небо на чудових білих простирадлах, а падре перед кожним вознесінням випиває чашку гарячого шоколаду, що допомагає йому перемогти земне тяжіння. Створюється відчуття, що знаходишся на межі реальності й магічної омани.

Маркес використовує в своєму творі елементи та образи різних міфів. Наприклад, міфів біблійних. Подібно до Авраама, засновник Макондо Хосе Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків. Злива, яка не припинялась майже п'ять років, нагадує читачеві біблійний потоп. Роман насичений і рисами античних міфів: невидима доля керує усіма вчинками героїв роману, їх наближення до трагічного фіналу визначено наперед. І, нарешті, цей твір несе й елементи літературного міфу: роман переповнений різними паралелями за відомими творами жанру сімейної хроніки, з образами роману «Гаргантюа та Пантагрюеля» Рабле, «Дон Кіхота» Сервантеса.

Ще однією з важливих рис поетики Маркеса стає переплетіння трагічного та комічного, серйозного та смішного. Неможливо відділити у творі веселощі від почуття глибокого трагізму ситуації. Прикладом можуть стати описи епідемії безсоння, зображення подій громадянської війни. Пародійно змальовуються дійсно трагічні речі: смерть, насилля влади, вбивства.

Твір Маркеса насичений елементами абсурду. За своє життя полковник Ауреліано Буендіа підняв тридцять два повстання і всі програв, мав сімнадцять синів, які загинули в одну-єдину ніч, герой залишився живим після чотирнадцяти замахів на його життя. І від усього цього йому залишається лише вулиця в Макондо, названа його ім'ям.

У творчості письменника стикаються міф і реальність, життя і смерть, гумор і трагізм. І в цій боротьбі народжуються нові шляхи перетворення світу.

У 1982 році Габріель Гарсіа Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за романи та оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту».

Роман «Сто років самотності» написаний у дусі магічного реалізму. У ньому автор використовує міфологічні образи, елементи фольклору, народного відображення світу та здобутки світової культури.

У структурі роману можна виявити мотиви, які стають провідними на всіх його рівнях і складають основу твору.

Мотив самотності є в житті кожного представника роду Буендіа. Вони відрізнялись від інших людей самотнім виглядом, з яким з'являлись на світ. Це почуття відображається у крейдяному колі, яке малюють навколо полковника Ауреліано ад'ютанти, у відносинах між Хосе та Пілар Тернер, які «були не просто матір'ю та сином а товаришами по самотності». І якщо хтось з мешканців не гине, то фіналом життя його стає абсолютна самотність. Наприкінці життя Хосе залишається один, Ребека самітня у своєму зруйнованому будинку, сліпота Урсули, усамітнення в лабораторії полковника Ауреліано, мовчазна відокремленість від інших Меме - ці герої наче приречені на відчуженість та самотність. Постійно повторюваний жовтий колір у романі є теж символом забуття, суму, божевілля.

З мотивом самотності тісно пов'язаний мотив смерті. Усі Буендіа помирають поступово один за одним, але їх смерть не стає для них порятунком від тяжкого життя, жаданим спокоєм, їх загибель має відтінок якоїсь безглуздості: смерть Ремедіос, розстріл Аркадіо, загибель Ауреліано Хосе, таємничий кінець Хосе Аркадіо. Це відбувається тому, що заснування містечка Маконд починається із вбивства. І фінал зі смертю малої дитини не виглядає вже чимось непередбаченим. Можна згадати і торбинку з кістками батьків Ребеки, яка з'являлась завжди в несподіваних місцях, поки її не замурували в стіну.

Поступове знищення всієї історії Буендіа є характерним прикладом мотиву занепаду. Автор постійно зміщує шари часу, то повертаючись у минуле, то забігаючи в майбутнє. У читача виникає відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу. Наперед відомо, чим закінчаться хімічні досліди Хосе Аркадіо: його «великі» відкриття викликають лише гірку посмішку. І нас вже не дивує, чому його зусилля марні, чому знецінюються гроші й не плодяться корови. Передбаченою виявляється вся історія цих людей, які помилково вважають, що самі керують своїм життям. Занепадає й саме місто Макондо, яке руйнують то «бананова лихоманка», то злива.

Особливим у романі є мотив кохання. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як грубий вияв плоті, або як страх чи боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ кохання в романі - Ремедіос Прекрасна - виявляється нездатною любити, їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть.

У романі автор використовує мотиви з Біблії та Євангелія, античної трагедії, з творів Ф. Рабле та М. Сервантеса. Наприклад, герої твору біля двох років блукають у пошуках нового життя і знаходять його на березі річки, що схоже з вигнанням і блуканнями Адама і Єви. Знищення Макондо за гріхи нагадує своєрідний апокаліпсис - кінець світу, прив'язаний до каштана старий Хосе Аркадіо - прикутого до скелі Прометея. У дусі Ф. Рабле розкрита ненажерливість Ауреліано Другого.

Головною ідеєю роману стає розкриття мотивів твору для ствердження об'єднання людей як протиставлення самотності, занепаду та смерті. А їх відсутня солідарність тільки пояснює невміння любити. Роман «Сто років самотності» - це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьби за нове життя.

«Сто років самотності» - яскравий приклад композиційної специфіки творчості Г. Маркеса

Що могло спонукати Гарсіа Маркеса в той вже далекий вечір, десь між Акапулько і Мехіко, відкрити шкатулку з цими демонами і вручити їм себе, з тим щоб вони залучили його в одну з самих божевільних, відчайдушних авантюр нашого часу - створення романа “Сто років самотності”?

У романі “Сто років самотності” ми стикаємося перш за все з чудовим багатством. Математична, стримана і функціональна проза перетворилася на стиль вулканічної сили, в могутню іскристу річку, здатну повідомити рух, витонченість, життя найсміливішим створенням уяви. Макондо, таким чином, розширює свої географічні, історичні і фантастичні межі до такого ступеня, яку важко було передбачати, читаючи колишні книги Гарсіа Маркеса; одночасно духовно і символічно досягаються глибина, складність, різноманітність відтінків і значень, які перетворюють Макондо на один з найобширніших і міцніших літературних світів серед створених творцями нашого часу.

Уява тут розірвала всі пута і скаче закусивши вудила в гарячковому і запаморочливому галопі, не бажаючи знати ніяких заборон, збиваючи один об одного всі умовності натуралістичного реалізму, психологічного або романтичного романа, поки не прокреслить у просторі та часі вогненним словесним пунктиром життя Макондо від його народження до смерті, не минувши жоден з пластів або рівнів реальності, в яку вона вписана: індивідуальний і колективний, легендарний і історичний, соціальний і психологічний, побутовий і ліричний.

Життя в Макондо - це не тільки магія, сновидіння, фантазії і еротичний розгул: гул глухої ворожнечі між влада імущими і знедоленими постійно переростає в гуркоти гніву, боротьба між ними деколи (як в заснованому на реальному факті епізоді вбивства страйкуючих робочих на залізничній станції) раптово обертається кривавою оргією. І ще в цих ущелинах і по цих рівнинах серед гір шниряють, без кінця знищуючи один одного, всякі загони, йде жорстока війна, яка відносить людей і калічить долю цієї країни, як це відбувалося (і продовжує відбуватися) в Колумбії.

У хроніці Макондо предстає, заломлюючись, немов промінь світла в спектрі, жорстока містифікація героїзму, саботаж перемог лібералів, здобутих солдатами ніби Ауреліано Буендіа і Герінельдо Маркеса, продажними політиканами, які в далекій столиці торгують цими перемогами, перетворюючи їх на поразки. Час від часу в Макондо навідуються сміхотворні картонні чоловічки для відкриття пам'ятників і вручення медалей: це представники влади, кожен з яких - маленьке живе втілення брехні, частинка великого суспільного обману. Гарсіа Маркес описує їх в карикатурному вигляді, з нещадним деколи сарказмом.

Але в романі “Сто років самотності” ми зустрічаємо не тільки приголомшливу транспозицію побуту, соціальних умов і міфології Америки: у нім є також те, що набагато важче перенести в художнє оповідання, - блискуче зразкове, закінчене зображення моральної ненеприкаяної американця, точний портрет відчуження, яке роз'їдає індивідуальне, сімейне і колективне життя наших країн. Біблейське плем'я Буендіа, цей рід, де за Ауреліано невідворотно слідують Ауреліано, а за Аркадіо - Аркадіо, в грі дзеркалами, що розбурхує і утомливій, - так схожою, з іншого боку, на гру в нескінченні генеалогічні лабіринти, якими повні історії про Амадісах і Пальмерінах, - відтворює себе і розповзається в безмежному просторі і часі. На їх фамільному гербі, на їх геральдичних знаках зловісна відмітина - самота.

Всі вони б'ються, люблять, сповна віддаються божевільним і чудовим затіям. Результат завжди один і той же - поразка, нещастя. Всі вони рано чи пізно висміяні, принижені, повержені в справах, які затівають. Починаючи із засновника династії, який так і не знайшов дорогу до моря, і кінчаючи останнім Буендіа, тим, що злітає на повітря разом з Макондо, підхоплений вихором в той момент, коли осягає заповітну мудрість, всі вони народжуються і вмирають, не задовольнивши, не дивлячись на свої титанічні здібності і грандіозні діяння, найпростішою і елементарною з людських потреб - потреби в радості.

У Макондо, на цій землі, де все можливо, не існує проте солідарності і взаєморозуміння між людьми. Невідступна печаль пронизує вчинки і мрії. постійне відчуття поразки і катастрофи. У чому справа? На землі чудес все підкоряється секретним, невидимим, невблаганним законам, які непідвладні жителям Макондо. Ці закони рухають і розпоряджаються людьми: тут ніхто не скований. Навіть у вакханаліях, коли вони п'ють і їдять по-пантагрюелівськи або злягаються, як кролики, вони не насолоджуються насправді, а лише виконують ритуальну церемонію, глибинний сенс якої від них прихований. Чи не така трагічна доля індивідуума, в якій знаходить вираз драма Латинської Америки?

Як будь-який з Буендіа, люди в Америці народжуються сьогодні, приречені жити наодинці і проводити на свічок дітей зі свинячими хвостами - іншими словами, виродків, яких чекає безглузде, нелюдське існування, які помруть, не проявивши себе до кінця, виконуючи долю, яку вони не вибирали.

У романі "Сто років самотності", опублікованому в 1967, - декілька вимірювань, і читати його, зрозуміло, можна пo-різному. Сторіччя - як історичний, культурний, життєвий, метафізичний цикл? Ну що ж, до будь-якого прочитання, передуючи йому, можна сказати, при цьому зовсім не лукавлячи, що і такий підхід цілком допустимий.

Є в романі і сто років нової історії Колумбії: від мірної чверті минулого сторіччя, коли країна звільнилася від іспанського владицтва, до кінця першої третини нашого століття, коли проходять масові розстріли страйкарів.

Є і парабола довгого людського життя, чарівно-безпечної і сумнівної одночасно, і в останню хвилину тієї, що прозріває власне призначення, закладене в самому народженні. Є в романі і антично-біблейська підбивка, міфологічно бездонна і карнавальний травестований, як це було чудово доведено якщо ще не ста роками, то вже чвертю сторіччя самотніх творчих осяянь багато і багато колумбійських, росіян, французьких, іспанських і бог знає яких ще цінителів творчості Гарсіа Маркеса по обидві сторони Атлантики. Мотиви долі, ключової в старогрецькій трагедії, інцесту, гріхопадіння, потопу, апокаліпсичні ноти останніх сторінок роману несуть величезне навантаження, тим більше що кожен з них як би подвоюється, оскільки піддається сміховому переосмисленню. Навіть у такому, здавалося б, складеному і органічному для роману епізоді, як винищування сімнадцяти синів Буендіа, оживає старогрецький міф про Ніобе, гордовитості, що стала символом, і в той же час нестерпного страждання, на очах у якої Аполлон і Артеміда вражають стрілами всіх її дітей.

Фатальний, незборимий потяг один до одного тітки і племінника підводить межу під довгою низкою народжень і смертей представників роду Буендіа, нездібних прорватися один до одного і вирватися до людей з порочного круга самоти. Рід присікається на апокаліпсичній ноті і в той же час на щасливій парі, яких не було ще в цьому роду диваків і маніяків. В зв'язку з цим незайве пригадати, що сумне затверджував, проповідував і від чого застерігав Н.А. Бердяєв: "Природне життя підлоги завжди трагічне і вороже особі. Особа виявляється іграшкою генія роду, і іронія родового генія вічно супроводжує сексуальним акт". Важко звільнитися від відчуття, що перед нами не одне з можливих тлумачень роману Гарсіа Маркеса, тим часом написано це було російським філософом ще в 1916 році. Відзначимо попутно, що остання нота "Ста років самотності" - не пустий звук для російського, точніше, петербурзької свідомості. "Петербургу бути пусту" - ключовий мотив міфу про Петербург, вистражданого старовірами і переозвученого Достоєвським і символістами. Міф про місто, яке зникне з лиця землі і буде стертий з пам'яті людей. Роман міг би називатися і інакше - без слова "самотність", - і проте важко назвати іншу тему, яка так само вабить письменника і пронизує всю творчість Гарсіа Маркеса, як невідбутну самоту його героїв. Тема самоти схожа на музичний мотив, що повторюється, в нескінченній симфонії його творчості. Проте лише в романі "Сто років самотності" ця тема стає центральною і, як би розбившись на тисячі осколків, додає кожному з його персонажів своє, несхоже на інших, але така ж самотня особа. Самота смерті, про яку повідав Мелькіадес ("Він дійсно побував на тому світі, але не міг винести самоти і повернувся назад"), самота влади, що підпорядкувала собі одного з найобдарованіших в роду Буендіа, - Ауреліано ("Заплутавшись в пустелі самоти своєї неосяжної влади"), самота старості, в яку на довгі роки занурилася найпривабливіша з героїнь, - прародителька Урсула ("у позбавленій світла самоті своєї глибокої старості"), самота неприступності, жертвою якої стала Амаранта ("Амаранта закрилася в спальні, щоб до самої смерті оплакувати свою самоту"), - кожен з героїв роману настільки неповторюваний і яскравий, що виявився здатним на свій шлях і свою частку. Пустеля самоти, по якій вони безцільно бродять, тверда його шкаралупа, яку вони намагаються продовбати, - ключові мотиви роману і постійні нагадування про їх нездатність до тепла і солідарності, про що, вже після виходу роману, відповідаючи на здивовані питання журналістів, неодноразово говорив сам Гарсіа Маркес. Є, втім, в розмові про самоту і точка відліку - творча, якщо неминуча самота творця, чи маємо ми мужність в цьому собі признатися чи ні, лежить в основі того таїнства, якому приречений художник і яким він одаровує читача. Гарсіа Маркес цією мужністю володіє. У інтерв'ю, даному в 1979 році Мануелю Перейре, кореспондентові журналу "Bohemia", він сказав: "Вважаю, що якщо література - продукт суспільний, то літературна праця абсолютно індивідуальна і, крім того, це найсамотніше заняття в світі. Ніхто не може тобі допомогти написати те, що ти пишеш. Тут ти абсолютно один, беззахисний, немов потерпілий корабельну аварію посеред морить".

Далеко не випадково спочатку Гарсіа Маркес хотів дати своєму роману, відомому як "Сто років самотності", який ніяк не міг осилити і все відкладав для кращих часів, інша назва - "Будинок". Життєвий цикл, відведений роду Буендіа, неухильно рухається до свого кінця, у міру того як приходить в запустіння Будинок . Він приходить в занепад і руйнується, не дивлячись на всі титанічні і безуспішні спроби дряхліючої Урсули протистояти цьому процесу, підсумку, що невблаганно насувається. У будинку не вистачало тепла, не хапало його, по суті, навіть Урсуле, і всі його численні мешканці дійсно лише мешкали в нім, а не жили. Пригадаємо Арсенія Тарковського: "Живите в будинку і не звалиться будинок". Цікаво, що вже в найперших розповідях Гарсіа Маркеса виразна ця тема - тема проклятого будинку і приреченості сім'ї, нездібної зупинити біг часу.

Прокляття будинку - непоборний страх родичів, що поріднилися, знайти хвостате потомство, з хрящовими гачками і пензликами на кінці. Щоб обдурити долю, Урсула, прародителька, взагалі готова була відмовитися від продовження роду. Та і потім, переконувавшись, що розплата все відкладається, вона, проте, раз у раз жахалася принаймні чотирьом смертним гріхам, що підпорядкували собі членів її сімейства: війна, бійцівські півні, погані жінки, маревні ідеї. Спопеляючі пристрасті і маревні ідеї виявляються серцевими і душевними свинячими хвостиками, появи яких так побоювалася Урсула, і про появу яких - і перш за все у свого сина, Ауреліано - вона, по суті, здогадалася. Далеко не випадково ми читаємо про героя, якому довелося розв'язати тридцять дві війни, порушити всі свої угоди із смертю і відкрити врешті-решт переваги простій життя, що він "вивалявся, як свиня в гної слави". "Ти поступаєш так, - закричала йому його мати, коли дізналася, що він віддав наказ розстріляти свого друга, - немов народився зі свинячим хвостом". На цьому крихкому і прекрасному світі диваків, анахорета і баламутів всі його мешканці народилися зі свинячими хвостиками. Всі вони, кожен по-своєму, вивалялися в гної, хто слави, як Ауреліано, хто неприступності, як Амаранта, хто жорстокості, як Аркадіо, хто ненажерливості і марнотратства, як Ауреліано Другий, хто зніженій збоченості, як Хосе Аркадіо.

Список використаної літератури

1. Андрухович Ю. Дванадцять обручів: Роман. -- К.: Критика, 2004. -- 336

2. Андрухович Ю. Московіада. Роман жахів. -- Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2000.-- 140 с.

3. Андрухович Ю. Перверзія: Роман. -- Львів: ВНТЛ-Класика, 2004. -- 291

4. Андрухович Ю. Рекреації: Романи. -- К.: Час, 1997. -- 287 с.

5. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества.М.,1989. С.411.

6. Варгас Льоса М. Амадис в Америке // Писатели Латинской Америки о литературе. С. 314.

7. Гарсиа Маркес Г., Варгас Льоса М. Писатели Латинской Америки о литературе. М., 1982. С. 126.

8. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М., 1987. С. 36.

9. Джеймисон Ф. О советском магическом реализме // "Синий диван". - №4. - 2004 г.

10. Достоевский Ф.М. Полн. собр. соч.: В 30-ти т. Л., 1981. Т. 22, С.92.

11. Дьяконов И.М Архаические мифы Востока и Запада. М.,1990. С. 33.

12. Земсков В.Б. Габриэль Гарсиа Маркес. М., 1986. С. 63.

13. Ильин В.Н. Шесть дней творения. Париж, 1991. С. 20.

14. Кутейщикова В., Осповат Л. Новый латиноамериканский роман. М, 1983. С. 370.

15. Леви-Стросс К. Структурная антропология. М., 1983. С. 206.

16. Пропп В. Я. Фольклор и действительность. М., 1976. С. 188.

17. Фрэзер Д. Д. Фольклор в Новом Завете. М., 1985. С. 123-124.

18. Цит. по: Истинная свобода. -- 1920, № 1. С. 13.

19. Чижевський Д. Історія української літератури.-- К: (за виданням Нью-Йорк 1956), 2003.

20. Эйхенбаум Б. Лев Толстой: Семидесятые годы. Л., 1974. С. 32-33.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Становлення латиноамериканської літератури і поява магічного реалізму як напрямку в літературі. Риси магічного реалізму, специфіка творів, в яких він використовується. "Сто років самотності" - яскравий приклад композиційної специфіки творчості Г. Маркеса.

    курсовая работа [53,4 K], добавлен 30.11.2015

  • Літературу Латинської Америки поділяють на кілька періодів, один з яких є література доколумбового періоду. Найвизначнішим представником колумбійської літератури є Габріель Гарсіа Маркеса, головним досягненням якого є роман "Сто років самотності".

    реферат [38,2 K], добавлен 28.12.2008

  • Міф і фольклорний матеріал, переломлений крізь призму літературного досвіду у творчості О. Кобилянської. Переосмислення міфу про Ніобу в творі Габріеля Гарсіа Маркеса "Сто років самотності". Трагічна тональність повісті Ольги Кобилянської "Ніоба".

    реферат [26,5 K], добавлен 20.09.2010

  • Життєвий та творчий шлях Стендаля – одного із засновників літератури критичного реалізму. Риси письменницького стилю Стендаля, психологізм його персонажів, психологічний погляд на ситуації і моделі поведінки, героїзм і культ сильних пристрастей.

    презентация [708,1 K], добавлен 04.10.2011

  • Короткі відомості про життєвий та творчий шлях Гі де Мопассана - одного із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автора новел і романів, послідовника Бальзака та учня Флобера. Поява перших перекладів його творів українською мовою.

    доклад [25,9 K], добавлен 23.09.2014

  • Життєвий шлях та творчість письменника Еміля Золя, його вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Започаткування філософської концептуальності і публіцистичності у літературі, розробка прийомів монтажу та створення нового типу романів.

    презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2011

  • Исследование новеллы как жанра, ее основы и историческое развитие, оценка места и значения в творчестве Г. Маркеса. Понятие "магического реализма", тесно связанного с творчеством писателей эпохи постмодернизма. Анализ сборника новелл Г. Маркеса.

    дипломная работа [75,3 K], добавлен 03.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.