Оніричний портрет у документальному тексті - повернення до белетристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОНІРИЧНИЙ ПОРТРЕТ У ДОКУМЕНТАЛЬНОМУ ТЕКСТІ - ПОВЕРНЕННЯ ДО БЕЛЕТРИСТИКИ

Досліджено функціонування оніричного портрета в документальному тексті. Об'єктом аналізу стали щоденники В. Чередниченко, біографічні романи В. Єшкілєва, Р. Іваничука, І. Корсака, Г. Пагутяк, В. Шкля- ра. Оніричні портрети в мемуарних творах майже не зустрічаються. Набагато частіше їх використовують автори біографічних текстів, для яких органічним є художній вимисел, домисел, фантазія. Близькі до белетристики сни чи видіння у біографічних творах провіщають і попереджають героїв про те, що може трапиться з ними в недалекому майбутньому.

Постановка проблеми. Рубіж ХХ-ХХІ ст. суттєво пожвавив інтерес до документальної літератури, активізував процеси її поглибленого й різнобічного вивчення. Проте в студіях над документалістикою все ще залишається чимало «білих плям», яких майже не торкалися літературознавці. Однією з таких малодослідже- них проблем є вивчення композиційних можливостей мемуарної, біографічної літератури, зокрема специфіки такого її складника як портретування, адже портрет є суттєвим компонентом будь-якого документального тексту. Без нього практично неможливим є жодний мемуарний чи біографічний твір.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В українському літературознавстві різні аспекти теорії та історії документальної літератури вивчали М. Варикаша, Т. Гажа, О. Галич, І. Клеймьоно- ва, Н. Колошук, М. Коцюбинська, В. Кузьменко, О. Максименко, Г. Маслюченко, О. Медоренко, Б. Мельничук, Л. Оляндер, В. Пустовіт, В. Родигі- на, І. Савенко, С. Сіверська, Н. Скляр, О. Скнаріна, М. Федунь, А. Цяпа, Т. Черкашина, Л. Якименко та ін. Проте наукових праць, у яких би характеризувався документальний портрет в літературознавстві практично немає. Тим більше відсутні праці про оніричний портрет.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У сучасній документальній прозі портретування є важливим художнім засобом з достатньо розгалуженою системою лексики, тропів, синтаксичних фігур. Якщо в звичайній художній літературі ця проблема ще якось вивчалася (К. Сізова), то в мемуарній, біографічній літературі вона є terra incognita. Коли автор звичайного художнього твору цілком вільний в описі портретної характеристики окремої людини, що належить до певного віку, соціального стану, статі, освіти, професії, темпераменту, схильності характеру, то в мемуарному чи біографічному тексті автор змушений зображувати конкретну реальну історичну постать з відомою з різних джерел зовнішністю, рисами характеру, роллю в соціально- політичному чи культурному житті. Саме тому у звичайному творі автор у відповідності з власним задумом малює індивідуальні й типові риси героя, у документальному ж -- він прагне якнайточніше в портретній характеристиці передати психологію, поведінку, мову й інші деталі, що дають цілісне уявлення про зовнішність і внутрішній світ цілком реального героя. Тут автор прагне уникнути суб'єктивізму, характерного для художньої літератури, для нього важливою є достовірність об'єкта зображення, опора на документ і факт. Все це допомагає створити образ реального героя, що відтворює не лише зовнішні риси його особистості, а й відображає внутрішню сутність, розкриває душевні переживання, сумніви, мотивацію звершень і вчинків. У документальному творі художнє «шліфування» портретів або повністю відсутнє, або ж виявляє себе лише частково. Важливу роль у цьому відіграє жанр твору. Письменник здебільшого відтворює портрети такими, якими він їх бачить у момент особистих зустрічей на життєвому шляху. Однак, якщо поглянути на цю проблему ширше, взявши до уваги всю документалістику, включаючи мемуари, художню біографію, автобіографію (в їхньому жанровому розмаїтті), то суттєвою відмінністю між портретами в ній буде ступінь естетичного освоєння образів письменниками. У творах мемуарних жанрів естетична функція виявлятиметься значно слабше, аніж у біографічних, які будуть ближче стояти до звичайної художньої літератури. До того ж у окремих жанрах, наприклад, у щоденнику, нотатках, листі вона буде мати мінімальний вияв У документальній літературі оні- ричний портрет з'являється не часто, а тому його дослідження є актуальним.

Мета статті. Головною метою цієї праці є з'ясування естетичних функцій оніричного портрету в мемуарних і біографічних творах українських письменників.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи зміст поняття «оніричний», М. Варикаша зазначала: «Термін «оніричний» на позначення сновидіння з'являється вже у книзі «Онейрокритика» Артемідора (2 ст. н. е.). Ця робота набула особливого поширення в добу середньовіччя і стала основою для сонників. У добу відродження поширюються містичні вчення окультизму, якіактивно займаються тлумаченням снів. Доба романтизму приносить новий сплеск зацікавлень оніризмом і дає нові ідеї для творчості» [1, с. 145].

Серйозний внесок у розробку теорії сновидінь на межі ХІХ--ХХ ст. зробив австрійський лікар- психіатр З. Фройд (Тлумачення сновидінь», 1900). «Її головним постулатом, -- на погляд М. Вари- каші, -- стало твердження, що сновидіння -- це повноцінне психічне явище, яке здійснює бажання. Оскільки природа сну пов'язана із зовнішнім світом, на думку вченого, під час сновидінь, як і у процесі творчості, вивільнюється зміст несвідомого, оголюючи приховані думки й реалізовуючи у специфічний спосіб потаємні бажання. Прагнучи продемонструвати роль несвідомого і сновидінь під час творчої активності людини, З. Фройд практикував психоаналітичне тлумачення сновидінь у процесі аналізу художньої творчості таких митців як Леонардо да Вінчі, Ф. Достоєв- ський та ін.» [1, с. 145-146].

Дослідниця відзначає значну роль у розкритті феномену сновидінь у зв'язку з творчим процесом швейцарського вченого К. Г. Юнга, який у «теорії архетипів теж приділяв неабияку увагу феномену сновидінь і його зв'язку з творчим процесом. На думку вченого, обидва зазначені стани, у яких перебуває людина, зводяться до видобування з-під свідомості зусиллями певних психічних функцій (мислення, емоцій, почуттів та інтуїції) архаїчної спадковості, що об'єктивується у формах мистецтва» [1, с. 146].

Спершу розглянемо оніричні портрети в щоденниках В. Чередниченко. У записі від 5 вересня 1940 року письменниці приснився її колишній чоловік, осетинський літератор Чермен Бегізов, що в 1937 році став жертвою сталінських репресій: «Снивсь мені Чермен: мов би я стою перед якоюсь брамою і чекаю, що мені одчине її двірник чи наглядач-брамарь, який йде. Коли ось поспішає Чермен і видно -- штучна у нього нога. Обличчя змарніле і радісне. Випередив того, сам одчиняє браму і руки до мене простягає...» [7, с. 75]. Очевидно, що письменниця нічого не знала про долю заарештованого чоловіка, але підсвідомо вірила, що той, хоча, можливо, й покалічений, проте живий, звідси уві сні вона бачить портрет змарнілого Чермена зі штучною ногою, обличчя якого, проте, випромінює радість. Інший сон, зміст якого відтворено в записі від 22 січня 1941 року, також передає страждання загиблого в сталінських катівнях чоловіка: «З голови не виходить сон. Десь у якомусь брудному і злиденному кутку в піжмі серед якогось лахміття стогне Чермен і квилить: «О караджи кодзил...» І пробує усміхатись своєму сну. А потім розплющує очі свої і стогне: «Кая...

Кая... Ні, немає.... Не прийдеш...» А я поспішаю до нього і мов би радісна свою рожеву нічну сорочку грію для нього...» [8, с. 5]. Тут також є елементи портретної характеристики Чермена Бегізова, В. Чередниченко чує голос чоловіка, бачить його усмішку, очі, в її підсвідомості лунають слова, мовлені осетинською. Тут у підтексті звучить надія, що чоловік повернеться.

У романі В. Єшкілєва «Усі кути Трикутника» наявні декілька портретів оніричного характеру. Головний герой роману український філософ Григорій Сковорода, шукаючи відповіді на питання, що його мучили, бачить уві сні зовнішність володарки амазонок прадавньої богині Карни: «Він бачив у снах її (богині Карни, прадавньої степової, безжального володаря амазонок. -- А. Г.) темне оголене тіло, скоріше чоловіче, аніж жіноче. Тіло, котре створено не для продовження роду, а для безкінечної битви жорстоких прадавніх богів. Від цього тіла линули хвилі влади. Це тіло могло бути всім, воно перетікало з вогню у воду, а з води -- у скелю» [2, с. 26]. Письменник у цьому оніричному портреті робить акцент на еротичне зображення оголеного тіла цієї богині, яке нагадувало Сковороді більше чоловіче, аніж жіноче, що збігалося з його роздумами про андрогіна, істоту, яка в античній міфології мала одночасно чоловіче і жіноче начало.

Один із героїв роману Вигилярний бачить уві сні Григорія Сковороду в образі жінки, але не дивується цьому. Адже він знає, що це лише сон: «Ротонда здавалася храмом, але насправді виявилась альтанкою, де за накритим столом сиділа чорноволоса жінка у білій хламиді. Колір її обличчя сновидець визначити не зміг. Воно нагадувало венеційську маску, зроблену з дзеркального металу. В цій масці, здавалося сновидцеві, відображалися тіні та зміни іншого, неспокійного світу. Жінка привітно усміхнулася металевими губами і жестом запросила його до столу. ... «Ти стомився?» -- запитала жінка. «Ні», -- відповів, сам спитав: «Хто ви?». «Той, кого світ ловив, але не спіймав». Сновидець чомусь не здивувався цій відповіді. Зовсім не здивувався. Це ж лише сон. Якщо у сні покійний філософ з'являється у подобі металевої жінки, значить, так треба. Він міг би з'явитися і у вигляді крилатого лева, і у вигляді мислячого вихору. Це його воля, його світ і його володіння» [2, с. 42-43]. Сковорода у жіночій подобі -- це чорноволоса жінка у білій хламиді. Автор наводить не лише колір волосся й колір вбрання, а й відзначає неможливість визначення кольору її обличчя, яке було схоже на маску. В. Єшкілєв наголошує на металевість губ філософа в жіночій подобі й жест, яким Вигилярного було запрошено до столу. Перифраза -- «Той, кого світ ловив, але не спіймав» -- ніби підтверджує, що Виги- лярний спілкується уві сні саме з Сковородою, і для нього не має значення, у якому вигляді той міг з'явитися перед ним.

Р. Іваничук у романі «Вода з каменю». Головний герой твору Маркіян Шашкевич бачить видіння, у якому поруч з ним знаходиться Анна, дівчина, в яку він був безнадійно закоханий, а вона обрала для себе іншого, Гощинського. У цьому видінні ж Анна навпаки відповідає наласки Маркіяна: «Заслонені бараницею, залишені наодинці у білій сутіні, ще несміливі, та вже готові переступити межу сором'язливості, вони дивилися одне одному в вічі; пухнаста шаль закутала щоки й підборіддя Анни, носик затулений рукою, одягнутою в однопалу рукавичку; Маркі- ян бачить тільки її брунатні очі, і в зіницях відбивається він сам.

Коні пішли клусом, сповільнюючи хід, врешті зупинилися, застрягнувши по животи в гаварець- ких снігах, пороша тихо осіла, і тоді серед снігової пустелі сталося найбільше диво, якого ще не бачило це чисте, виглянсуване морозом небо: великі, мов озера, очі наблизились до Маркіяна, він пірнув у них, ловлячи губами гарячу вологість Анниних уст, захлинаючись її пахучим віддихом.

Видиво зникло» [3, с. 85].

Видіння як різновид сну трапляється й у романі Г. Пагутяк «Маґнат». Один із головних героїв твору бідний шляхтич вдівець Северин Ни- кловський вирішив вдруге одружитися. Уві сні йому привиділася його небіжчиця. Її оніричний портрет складався лише з однієї деталі -- білої хустини в руці. Жест померлої дружини -- помах цією хустиною -- призводить до того, що герой відмовляється від свого наміру одружитися вдруге: «...Я побачив, що край дороги стоїть моя небіжчиця й тримає в руках білу хустину. Махнула вона тією хустиною -- і просто перед нами впало сухе дерево. Я й досі не знаю, чи то вона порятувала мені життя, а чи спинила мене, щоб я не їхав до тієї білоголової» [5, с. 209].

У сні побачила свого коханого Мирона героїня роману В. Шкляра Маруся. Сон викликав у неї тривогу, тому їй не хотілося розповідати його зміст, проте за наполяганням Мирона вона була змушена це зробити: «Ви стояли на найвищій скелі. Темний з лиця і дуже зажурений. Потім усе загуркотіло й гори почали обвалюватися. Більше я вас не бачила» [6, с. 87]. Оніричний портрет Мирона, його темне обличчя і сум, віщували, на думку Марусі, про небезпеку, яка на нього невдовзі чекає. І це передчуття справдилося, галичанин Мирон Гірняк невдовзі захворів на тиф і ледве не вмер, а життєві шляхи його і Марусі через несприятливі обставини долі розійшлися.

Один із портретів Олександри Білозерської, героїні роману «Перстень Ганни Барвінок» І. Корсака, є оніричним, це своєрідний сон-притча, у якому передаються фізичні муки героїні, яка йшла на прощу під палаючим сонцем, перечіпля- ючись та збиваючи ноги об кам'янисту дорогу: «Олександра ішла на прощу: дорога їй випала кам'яниста, нерівна, ще й піднімалася вгору; вона йшла під пекучим сонцем, час від часу перепи- наючися та збиваючи ноги» [4, с. 115]. Її ангел- охоронець весь час ніби супроводжував героїню, якій у житті випала надзвичайно важка ноша, на що вона поскаржилася тому. Ангел, побачивши «подивоване й злякане лице Олександри» [4, с. 116], сказав, що кожен може, пройшовши певну відстань, обміняти свою ношу на легшу.

Справді, через певний час «війнуло такою довгоочікуваною прохолодою і Олександра, мружачи повіки опісля яскравого сонця, побачила тут кілька рядів якихось мішечків, на ношу її схожих... Вона взялася піднімати один за одним, подумки зі своєю співставляючи ношею...» [4, с. 116]. оніричний документальний мемуарний біографічний

Окремо слід сказати про оніричний колективний портрет. Слід зазначити, що колективні портрети в документальних текстах трапляються дуже рідко, а оніричні бувають ще рідше. Можливо, що оніричний колективний портрет, який приснився роману «Маґнат» Г. Пагутяк Севери- нові є унікальним. На ньому представлений Ян Щасний у компанії безликих незнайомих героєві персонажів, одягнених в однакові білі хітони, які пили та їли разом з магнатом: «...Він був не сам. Мав товариство і сидів за круглим столом, п'ючи вино з золотої чаші. Виглядав помолоділим і веселим. Гербурт махнув мені рукою, щоб я підійшов ближче. Однак не для того, щоб я приєднався до застілля. Я й не сподівався на таке. Не про мою честь. Та й вбрані були застільники в білі одежі, які я б зроду не нап'яв, хітони називаються. Жодного з бесідників я не знав, а однак мені здавалося, що десь я їх стрічав. Гербурт щось сказав їм, і вони почали усміхатися й пити за мене. Звідкись у моїй руці опинилась чаша, срібна, і з водою. Але й то була для мене честь.

Як тільки я випив зі своєї чаші, всередині моєї голови відгорнулась ще одна запона, і я почувдокірливий голос, що йшов просто з мого серця: «Якби ти прожив своє життя по-іншому, Северине Никловський, то знав би їх усіх» [5, с. 249]. Головний герой цього колективного портрету був значно молодшим, ніж той, якого знав Северин у останні дні життя, він жестом запросив бідного шляхтича приєднатися до незнайомої компанії. Тут знову таки, Г. Пагутяк при створенні цього портрету широко використовує можливості суто художньої літератури, з її акцентом на домисел, вимисел і фантазію.

Висновки і пропозиції. Оніричні портрети в мемуарних творах зустрічаються надзвичайно рідко. Їхня естетична функція схожа на ту, яка трапляється в біографічних текстах, де автори використовують їх значно частіше. Оскільки для біографічних романів органічним є художній вимисел, домисел і фантазія, а самі вони досить широко користуються засобами белетристики, у якій сон чи видіння досить часто провіщають і попереджають героїв про щось таке, що може трапиться з ними в недалекому майбутньому, то у цьому розумінні оніричні портрети є поверненням до суто художнього осмислення дійсності. Все це свідчить, що, не зважаючи на суттєві відмінності, між документалістикою і белетристикою, між ними є чимало спільного. Вивчення проблем портретування в документальній літературі потребує подальших ретельних наукових пошуків.

Список літератури

1. Варикаша М. М. Гендерний дискурс у літературі non-fiction: монографія / Марта Варикаша. - Донецьк: «ЛАНДОН-ХХІ», 2013. - 212 с.

2. Єшкілєв Володимир. Усі кути Трикутника: Апокриф мандрів Григорія Сковороди / Володимир Єшкілєв. - К.: ВЦ «Академія», 2012. - 248 с. - (Серія «Автографи часу»).

3. Іваничук Р. І. Вода з каменю: роман / Роман Іваничук; худож. Л. В. Прийма. - Львів: Каменяр, 1982. - 261 с.

4. Корсак Іван. Перстень Ганни Барвінок: роман / Іван Корсак. - К.: Ярославів вал, 2015. - 248 с. (Серія «Сучасний бестселер України»).

5. Пагутяк Галина. Маґнат: роман / Галина Пагутяк. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. - 256 с.

6. Шкляр В. Маруся: роман / Василь Шкляр. - Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного 2014. - 320 с.

7. Чередниченко Варвара. Щоденник / Варвара Чередниченко / / Відділ рукописних фондів і Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НаН України. - Ф. 95. - Од. зб. і88.

8. Чередниченко Варвара. Щоденник / Варвара Чередниченко // Відділ рукописних фондів і Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. - Ф. 95. - Од. зб. І89.

Размещено на Allbest.ru