Афористична література XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Львівський поліграфічний коледж Української академії друкарства

Реферат

Афористична література XVII століття

Підготувала:

Студентка 26 групи

Кекоть Оксана

Перевірила:

Викладач з історії світової літератури

Левицька О. С.

Львів 2011



Зміст

Вступ

Тло доби XVII століття

Філософія XVII століття

Афоризми Франсуа де Ларошфуко

Афоризми Бальтасара Грасіана

Афоризми Френсіса Бекона

Афоризми Жана де Лафонтена

Висновки

Використана література

афористична література ларошфуко грасіан



Вступ

Моє реферативне дослідження базується на теоретичних та практичних матеріалах. Об'єктом мого реферату є афористична література, зокрема її прояви у XVII столітті. Предметом мого дослідження є афористична література Франсуа де Ларошфуко, Бальтасара Грасіана та інших афористів.

Афористика - це сфера літератури, що охоплює дуже невеликі за обсягом твори: складаються з однієї фрази, рідше з двох-трьох. Такий твір, що виражає закінчену загострену думка, називається афоризмом, висловом, сентенцією.

Афоримзм (грец. бцпсйумьт, визначення, вислів) -- лаконічний, відточений вислів, у якому узагальнено якусь оригінальну думку. Народні афоризми - прислів'я, приказки. Авторські афоризми - крилаті слова, що належать письменникам, філософам, іншим відомим людям. Афоризм завжди містить у собі більше значення, ніж мовлено, він ніколи не аргументує, але впливає на свідомість виразною неординарністю судження. Тому часто афоризми називають «крилатими словами(фразами)».

Термін «афоризм» використовують з часів Гіппократа (IV століття до н.е.), але сучасне літературне значення це слово набуло набагато пізніше, навіть зараз воно не у всіх європейських мовах означає одне і те ж.
Але існують припущення, що афористика існувала ще задовго до Гіппократа. Вона добре розвинена у східній літературі, починаючи з найдавніших часів. Прагнення лаконічно сказати про важливі речі природно для людини, що реалізує себе в слові. Виразні формулювання думок ми зустрічаємо в культурі будь-якого етносу. Ними повний фольклор. Фольклорні афоризми давно втратили авторство, ми називаємо їх прислів'ями, відокремлюючи їх від літературних авторських афоризмів, хоча до афористика відносяться і ті й інші. Відносяться сюди також вислови, що входять у більш широкий прозовий чи поетичний текст, але отримали самостійне звучання.

Афоризм так пояснює сутність предмета (явища) та дає настільки точну йому оцінку, що він запам'ятовується легко і без особливого нервового напруження, а при потребі легко згадується. Швидке запам'ятовування афоризмів пов'язане також із великою їх мотиваційною значимістю. Влучний афоризм короткий, семантично місткий (максимум змісту в якнайменшій кількості слів), виразний, красивий і пізнавальний.

У Франції XVII століття активно розвивалась афористична література, для якої характерні стислість і влучність фрази, приховування глибокого філософського змісту за зовнішньою лаконічністю і простотою мови. Деякі письменники не створювали ні романів, ні трагедій, а тільки записували свої спостереження над людьми та життям у вигляді прозаїчних мініатюр, нотаток, сентенцій, що набули афористичного характеру. Серед таких письменників були Ларошфуко, Лабрюйєр, Вовенарг, Шамфор - блискучі майстри афоризму, які дали світу класичні зразки цього жанру. Афоризми народжувались як з особистого досвіду митців, так і в процесі салонного спілкування. У більшості літературних салонів того часу панувала інтелектуально-ігрова атмосфера. Вважалось ознакою гарного смаку та кмітливості вразити присутніх влучною фразою, яка б запам'яталась всім і стала «крилатою». Особливо виразні думки передавались з уст в уста, найбільш вдалі афоризми тривалий час «гуляли» по Парижу, сприяючи зростанню популярності їхніх авторів. Інколи завсідникам салонів заздалегідь пропонували теми для роздумів - моральні, політичні, суспільні, а потім між ними відбувалось своєрідне змагання: хто краще й ефектніше висловиться з того чи іншого питання. Особливо цінувалися місткі вирази, оздоблені яскравими метафорами та іносказаннями. У салонах були свої кумири. У відомому салоні пані де Сабле ніхто не міг зрівнятися у дотепності та влучності мовлення з герцогом де Ларошфуко, який, за словами Вольтиера, був «великим майстром короткої фрази».

Література XVII століття -- це умовна історична епоха, яку літературознавці виділяють в історії світової літератури. В певних регіонах вона була цілком самостійною добою (Європа), в інших мала менш виражені особливі риси (Південно-Східна Азія). У Європі доба XVII століття представлена двома художніми течіями - бароко та класицизмом, які вплинули і на літератури інших регіонів.

Світова література у XVII столітті дуже різноманітна. Вона включає:

літератури регіонів Західної та Центральної Європи, Далекого Сходу, котрі пішли вперед у своєму естетичному розвитку;

літератури регіонів, у яких привнесені європейцями літературні традиції лише починають вступати у взаємозв'язки з місцевим народним мистецтвом, як, наприклад, у Латинській Америці;

література регіонів, де здійснюється складний перехід від середньовічних до нових форм художньої свідомості, наприклад, у східних слов'ян;

література країн Близького і Середнього Сходу, що вже пережили добу культурного розквіту і перебувають у стані певного занепаду;

література районів Центральної Азії, наприклад Тибету, де літератури носять ще цілком середньовічний характер.



Тло доби XVII століття

Доба XVII ст. характеризується боротьбою між тоді практично відмершим феодалізмом та новими буржуазними відносинами.

Цей час характеризується народними повстаннями і національно-визвольною боротьби, що охоплює багато країн. Серед них - країни Європи і Азії. Постання, що іноді набувають характеру справжніх селянських війн, є початком глибоких соціально-політичних потрясінь, відлуння яких майже одночасно у середині століття чути і на Заході, і на Сході.. У результаті цих подій у низці регіонів відбуваються суттєві зміни, наприклад у Західній Європі культурний центр з Італії та Іспанії поступово переміщується до Англії та Франції, де мистецтво було вільнішим від феодальних порядків.

XVII століття припадає на перший період Нової історії (1492-1789). Слід зазначити, що цей період характеризується географічними відкриттями та освоєнням нових земель. В цей період європейці встановлюють зв'язки з іншими континентами, змінюються форми державної влади: обмежується королівська влада, у соціально-економічній сфері феодальні відносини змінюються на капіталістичні, формуються і визначаються в кордонах більшість сучасних європейських держав, а також формуються національна свідомість народів, сучасні мови, національні культури.

Епоха Великих географічних відкриттів охоплює другу половину XV - першу половину XVII століття. Протягом цього часу європейці відкрили невідомі о цього часу географічні об'єкти, здійснили навколосвітні подорожі і змінили своє уявлення про оточуючи світ.

У XVII ст. у Франції за правління Генріха IV (1589-1610) було зміцнено селянські господарства,списано більшість боргів дворян, накопичених за роки громадянських воєн,. Також було зменшено мито на хліб, встановлено державні субсидії власникам мануфактур для розширення виробництва, розпочато колонізацію до Канади та багато всього іншого. Результатом правління Генріха IV було зміцнення королівської влади.

Після смерті Генріха ІV королівська влада дещо ослабла, оскільки наступний король, Людовік ХІІІ, був малолітнім. У 1614-1644 рр. розпочалась нова громадянська війна, ініційована феодальною аристократією. Укріпленням абсолютизму зайнявся перший міністр Людовіка ХІІІ кардинал Рішельє, який також ліквідував політичну самостійність гугенотських провінцій, боровся з сепаратизмом вищої знаті(прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави.) та сприяв економічному розвитку. Наступним правителем Франції був Людовік ХIV(1643-1715). За часів Людовіка ХIV королівську ваду було остаточно перетворено на абсолютну, позбавлено міста залишків самоврядування, знижено основний податок зі селян, розширено територію Франції тощо.

Для XVII століття характерний нерівномірний розвиток окремих країн та регіонів, що сприяло подальшій експансії європейських держав. У країнах, що прагнули до колоніальних завоювань відбувалось певне перегрупування сил. Позиції Португалії та Іспанії поступово слабшали під натиском країн, активність яких зросла після буржуазних революцій (Голландія, Англія). У боротьбу за колонії у XVII столітті вступила і Франція. На початку століття створюються перша англійські та голландські поселення у Північній Америці, французькі колоністи освоюють землі в Канаді. Англійці розташовуються у Вест-Індії. Голландці та англійці продовжують боротьбу з іспанською імперією далеко за межами Європи, на океанських просторах.

Активно розвиваються у XVII столітті найрізноманітніші голландські комерційні компанії. Голландцям вдається тимчасово запанувати у Бразилії, вони захоплюють частину Тайваня, у 1619 році засновують Батавію та інші опорні пункти у Малайському архіпелазі, проникають у Австралію, Нову Зеландію, Тасманію. У середині XVII століття з'являються нові поселення голландських колоністів у Південній Африці.



Філософія XVII століття

У XVII столітті прагнення до узагальнення і систематизації відображаються і у філософії та богослов'ї.

У Західній Європі у цей час філософія відокремлюється від теології. Було XVII столітті розроблено і філософські системи Бекона, Декарта, Гассенді, Гоббса, Спінози, Лейбніца. Філософська думка Сходу у цей час розвивається, як і раніше, переважно усередині традиційних релігійно-філософських учень. Помітну роль тут продовжує відігравати схоластичне начало, а філософські роздуми переважно залишаються замкненими у собі і значною мірою відірваними від прогресу природознавчих знань: філософів на Сході більше турбують суспільні та етичні проблеми. Тепер стала помітною поява зацікавлення людською індивідуальністю.

XVII століття можна відзначити загостренням інтересу письменників до внутрішнього світу героя, поглибленням майстерності психологічного аналізу. На перше місце тут висувається людська особистість, її поведінка, світогляд. Важливу роль і в літературі класицизму, і в літературі бароко відіграє зображення сили людського духу, що дозволяє зберегти стійкість, вірність ідеалам у найстрашніших життєвих випробуваннях, а також здатності людини долати саму себе.

Афоризми різні відомі люди писали на різноманітну тематику, яка в основному і стосувалась людини і її діяльності.

Афоризми Франсуа де Ларошфуко

У своїй праці «Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII-XVIII століть: Посібник для вчителя» О. М. Ніколенко пише, що витоками жанру афоризму став трактат «Епічні характери» давньогрецького філософа і письменника Теофраста. Спираючись на античні традиції, Ларошфуко відтворив у своїй книзі «Максими» універсальну психологію людини. Він намагався пізнати загальні риси, притаманні багатьом народам і країнам. «Людина скрізь однакова», - писав митець. Ларошфуко вважав, що саме людськими вадами зумовлені пороки усього суспільства. Тому у своїх афоризмах він викривав ниці мотиви людської поведінки, ганебні вчинки, що призводять до загального занепаду. О. Ніколенко стверджує, що універсалізм міркувань, метод абстрагування зближують Ларошфуко із класицистами. Він прагнув розкрити не індивідуально конкретне, а загальне, показати різні людські типи. Тому його афоризми пережили самого автора. Вони мають глибокий філософський зміст, зберігаючи свою актуальність і для наших часів.

«Людина міняється повільніше, ніж влада», зауважив Ларошфуко. Він вважав, що натура людини залишається незмінною, але на неї можна впливати через розум. Свої афоризми він розглядав як певний засіб виправлення людства, бо якщо особистість замислиться над тим, яка вона є насправді, усвідомить розумом саму себе, то, можливо, це втримає її від подальших помилок.

На думку Ларошфуко, основні стимули людської поведінки - це егоїзм, матеріальний розрахунок, марнославство. Але «неха й краще розум керує людиною, ніж стихійні інстинкти», писав митець. Щодо сучасного йому суспільства він висловлювався дуже критично. Там панують лицемірство, брехня, прагнення влади й користолюбство. У гострих сатиричних висловах Ларошфуко французький вищий світ пізнавав себе, і багатьом це не подобалось, хоча афоризми письменника були у всіх на устах.

О. Ніколенко зазначає, що Ларошфуко виробив власні художні прийоми створення афоризмів. Він прагнув до надзвичайної економії лексичних засобів. Нерідко використовував парадокс(прийом, який полягає у протиставленні усталених поглядів щодо явищ і подій таким, що суперечать здоровому глузду, звичному розумінню). Письменник полюбляв художній прийом крайнього оголення ідеї, коли думка безпосередньо виходила на поверхню у всій своїй разючій правдивості. Часто Ларошфуко вживав антитези, контрасти, що з'єднували несумісні поняття, виявляючи абсурдність суспільства і недосконалість людської натури. Досить поширеним в його афоризмах був засіб авторського тлумачення слова або словосполучення. Для афоризмів Ларошфуко характерні глибокий психологізм( увага до внутрішнього життя людини, її психології), тяжіння до узагальнення, філософська насиченість фрази при мінімумі зображальних засобів, точність і виразність мовлення.

До вашої уваги представлена частина афористичної скарбниці відомого французького митця Франсуа де Ларошфуко:

Стриманість в їжі породжена або турботою про здоров'я, або нездатністю багато з'їсти.

Яка це нудна робота - оберігати своє здоров'я занадто суворим режимом.

Сила і слабкість духу - це просто неправильний вислів: в дійсності існує лише добрий чи поганий стан органів тіла.

Соки нашого тіла, здійснюючи свій звичний і незмінний кругообіг, таємно приводять в дію і спрямовують нашу волю; зливаючись в один потік, вони непомітно володіють нею, діючи на всі наші вчинки.

Великодушність усім зневажає, щоб усім заволодіти.

Розлука послаблює легке захоплення, але посилює велику пристрасть, подібно до того, як вітер гасить свічку, але роздуває пожежу.

Лицемірство - це данина поваги, яку пророк платить доброчесності

Немає дурнів нестерпніших за тих, які не зовсім позбавлені розуму.

Людина, не здатна на підлі вчинки, не підозрює в цьому й інших.

Людину, яка заслуговує на велике визнання за велику справу, ніщо так не принижує, як намагання здобути ще й мізерну похвалу за дріб'язок.

Марна справа - шукати задоволення хтозна-де, якщо людина не знаходить його в собі.

Найкращий спосіб пошитися у дурні - вважати себе розумним за інших.

Ніяким удаванням не можна ні приховати любов, там де вона є, ні виказати її там, де її немає. 

Справжнє красномовство - це уміння сказати все, що потрібно, але не більш того.

Людина, якій ніхто не подобається, набагато нещасливіша від тієї, яка сама нікому не подобається.

Жодні хитрощі не допоможуть нам довго приховувати кохання, коли воно є, як і вдавати це почуття, коли його немає.

Зробити людям зло здебільшого не так небезпечно, як заподіяти їм занадто багато добра.

Зло, як і добро, має своїх героїв.

Дурень не може бути добрим: для цього в нього занадто мало мізків. 

Наша подяка іноді буває настільки великою, що, розплачуючись із друзями за зроблене нам добро, ми ще залишаємо у них в боргу.

Найпрекрасніший подарунок, зроблений людям після мудрості, - це дружба. 

Люди дрібного розуму ображаються дрібницями.

Нема якості більш рідкісної, ніж доброта. Більшість людей, які вважають себе добрими, насправді ж лише поблажливі або слабкі.

Судження наших ворогів про нас ближче до істини, ніж наші власні.

Примирення з ворогами свідчить лише про втому від боротьби, про острах поразки і про бажання зайняти більш вигідну позицію.

Перш ніж сильно чогось побажати, варто довідатися, чи дуже щасливий нинішній власник бажаного

Чимало людей зневажають багатство, i лише небагато з них можуть розлучитися з цим багатством.

Найбільше пожвавлює бесіди не розум, а взаємна довіра

Істинна любов схожа на привида: всі про неї говорять, але мало хто її бачив.

Людина ніколи не буває такою нещасливою, як їй здається, або такою щасливою, як їй хочеться.

Легше пізнати людей взагалі, ніж одну людину зокрема.

Люди слабохарактерні не здатні бути щирими.

Люди ніколи не бувають ні безмірно гарними, ні безмірно поганими.

Люди не тільки забувають благодіяння й образи, але навіть схильні ненавидіти своїх благодійників і прощати кривдників.

Нам легше керувати людьми, ніж перешкодити їм керувати нами.

Помилка скупих полягає в тому, що вони вважають золото та срібло благами, тоді як це тільки засоби для придбання благ.

Інколи легше стерпіти оману того, кого любиш, ніж почути від нього, всю правду.

Проявити мудрість у чужих справах куди легше, ніж у своїх власних.

Чим сильніше ми любимо жінку, тим більше ми схильні її ненавидіти.

Позбавлені прозорливості не ті люди, які не досягають мети, а ті, котрі проходять повз неї.

Хто занадто старанний в малому, той, зазвичай, стає нездатним до великого.

Кохання одне, а його імітацій тисячі.

Не всяка людина, що пізнала глибини свого розуму, пізнала глибини свого серця.

Розлука зменшує помірне кохання і збільшує сильне, як вітер гасить свічку і роздмухує полум'я.

Існують різні ліки від кохання, проте немає жодного надійного.

Розуму не під силу довго розігрувати роль серця.

У людях не такі смішні ті якості, якими вони володіють, як ті, на які вони вони претендують.

Ми сваримо себе тільки для того, щоб нас похвалили.

Старі дурні дурніші за молодих.

У ревнощах не стільки любові, скільки самолюбства.

Ми прощаємо, доки кохаємо.

Слава великих людей повинна вимірюватись способами, якими вона була досягнута.

Люди рідко бувають достатньо розумними, щоб віддати перевагу корисній критиці перед небезпечною похвалою.

Старі люди тому так люблять давати добрі поради, що вже не здатні показувати погані приклади.

Ні сонце, ні смерть не можна розглядати впритул.

Дрібні розумом володіють хистом говорити багато і не сказати нічого.

Люди не могли б жити в суспільстві, якби не брехали.

Справді спритний той, хто вміє приховати свою спритність.

Ми легко забуваємо свої помилки, коли вони відомі лише нам.

Світом править доля і примха.

Афоризми Бальтасара Грасіана

У передмові до книги Бальтасара Грасіана «Кишеньковий оракул або
Наука розсудливості, де зібрані афоризми, взяті з творів Лоренсо Грасіана» Лариса Копань пише, що від дня народження і до останнього подиху людина мережить своє буття по канві приписів і моральних настанов того середовища, в якому судилося жити. Кожна цивілізація, кожна людська спільнота виробляє свій кодекс гідностей і передає досвід, життєву мудрість наступним поколінням.

Чим афористичніша форма настанови, тим вагомішого звучання набуває думка, яка в ній закладена. Ми знаємо короткі, немов спалахи блискавки, Десять Заповідей Божих, i стільки ще нев'янучих, відточених житейським досвідом скарбів мудрості, без яких важко навіть уявити людську цивілізацію. Політики, видатні вчені, письменники всіх часів і епох полишали дітям і внукам свої знання, своє розуміння практичної філософії, - вчили доброті, повазі до особистості, вселяли впевненість, що за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тільки на власну долю, а й на події, що відбуваються у світі.

І чим непевніші часи переживає суспільство, тим настійніший інтерес до духовного надбання предків, до розгадування його кодів. Може, тому з такою увагою перечитуємо нині і афоризми римських філософів, і настанови мудреців Сходу.

Серед творів цього афористичного жанру справжньою перлиною є "Кишеньковий оракул або Наука розсудливості" Бальтасара Грасіана. Триста правил-порад видатного іспанського письменника, філософа-мораліста, що жив чотири століття тому, і сьогодні читаються з непослабним інтересом. Бо дихають надією і мужністю, вірою в людину.

Афоризми Бальтасара Грасіана вражають точністю і лаконічністю викладу думок щодо ситуацій, які є актуальними і зараз, через чотири століття опісля їх написання. Порадами митця може скористатись кожен, адже вони написані так, що можуть підказати, як діяти і студенту, і правоохоронцю, і бухгалтеру, і навіть пожежникові. Тобто, ця збірка є підлаштована під кожного.

Частину найкращих порад ви можете прочитати нижче:

Користуватися друзями уміючи. Тут також свої тонкощі: одні друзі любі на відстані, інші - зблизька; той, хто не дуже придатний для бесіди, буває чудовим у листуванні. Відстань згладжує недоліки, які нестерпні при близькому спілкуванні. Від друзів намагайся одержати не тільки задоволення, а й користь. Дружба повинна володіти трьома якостями справжнього блага, або, як дехто говорить, - справді сущого: єдине, добре, істинне; все це поєднує у собі друг. Тих, хто годиться в добрі друзі, мало, а для того, хто відбирати не уміє, - ще менше. Зберегти друзів значно важче, ніж придбати. Шукай, таких, щоб були постійні: нехай спочатку будуть новими, втішайся тим, що згодом, можливо, стануть старими. Але і те вірно, що кращі друзі ті, з ким більше солі з'їдено, хоч би для випробування довелося перевести ціну фанегу 38. Немає безвідраднішої пустелі, ніж життя без друзів; дружба примножує блага і полегшує біди; відрада душі - єдині ліки од злої долі.

117.Ніколи не говорити про себе. Доведеться або себе вихваляти, а це марнославство, або хулити, а це малодушність; про себе говорити - проти розсудливості грішити, та й слухачам надокучати. Уникай цього і в дружньому колі, та особливо - на високій посаді, де доводиться говорити перед багатьма й де подібна слабкість зробить тебе посміховиськом. Нерозсудливо говорити й про присутніх: тобі загрожує небезпека наскочити на один із двох рифів - або лестощі, або образу.

23.Не терпіти й найменшої своєї вади. Ось ознака досконалості. Від вад духовних чи тілесних мало хто вільний, та часто їх леліють, коли їх легко було б позбутися. Прикро бачити розумному, як невеличка вада іноді псує прекрасне поєднання достойностей, - досить і хмарки, щоб затьмарити сонце. Родимі плями на добрій славі злоба людська відразу ж підмітять - і наполегливо в них поцілятиме. Особливо вартісне мистецтво-приховувати свої вади, перетворюючи їх у переваги. Так Цезар приховував свою лисину лавровим вінком.

24.Керувати своєю уявою. Де треба, притримай її, а де й пришпор, ба в вій - усе наше блаженства; сама розсудливість іноді в неї на повідку.
Вона - тиран. Не задовольняючись мріями, втручається в дії, панує над нашим життям, робить його, з примхи, радісним або нестерпним; від неї залежить - задоволені ми собою чи ні.
Домашній кат дурнів, одним вона настійливо малює лихо, - іншим вселяє безпечність, подає самі лише задоволення та приємні розваги. Вона на все здатна, якщо її не загнуздає високий синдересис.

197.Не зв'язуватися з дурнями. Дурень, хто дурнів не пізнає, і ще дурніший той, хто, розпізнавши, від них не піде. Небезпечні при поверховому спілкуванні, вони нищівні при довірливій близькості. Спочатку їх стримує і власна насторога, і турбота оточуючих, але врешті або зроблять дурість, або набазікають - наче лиш через те й зволікали, щоб вийшла ще дурніша. Хто сам поваги не заслужив, навряд чи додасть її іншому. Нерозумному супутником є невезіння, болячка на його глупоті, - пам'ятай: і те, і інше заразне: Одне лиш в них непогано: хоч розумні для них без усякої користі, самі вони приносять розумним користь чималу - для пізнання життя або для повчання.

112.Шукати віддану любов. Навіть Верховна Першопричина у найвеличніших своїх ділах передбачає її й дає припис на неї. Через почуття любов проникає в переконання. Дехто, покладаючись на свої гідності, не намагається її завоювати, та розсудливість знає, який довгий шлях треба пройти заслугами, якщо не допоможе доброчинність. Все полегшить, всім обдарує самовіддана любов; нагороджує не завжди за достоїнства, частіше сама їх передбачає - доблесть, шляхетність, вченість, навіть розум; недоліків не бачить, бо бачити не бажає. Породжує її здебільша спільність життя матеріального - звичаї, стан, спорідненість, батьківщина, заняття. Для спільноти ж духовної потребується значно більше - обдаровання, зобов'язання, репутація, заслуги. Вся трудність в тому, щоб таку відданість завоювати, зберегти ж її легко. Знайти її можна - і треба навчитися нею користуватися.

179.Стриманість - ознака змістовності. Щира душа - відкрита карта. Де глибина, там глибокі таємниці, адже там великі затоки і бухти, куди ховається усе цінне. Стриманість витікає із великого самовладання, перемогти свої поривання - немала перемога. Перед ким відкриваєш душу, тому платиш подушне. Внутрішня ревність для розсудливості цілюща. Проти зачаєності виступає настирливість: тобі для того і протирічать, аби ти проговорився; кидають дротики, аби і найвитриманіший не витримав. Про те, що потрібно робити, не потрібно говорити; а про що треба говорити, того не треба робити.

180.Не виходити з того, як, по-твоєму, вчинить суперник. Нерозумний ніколи не зробить так, як припускає розумний, - адже дурному не зрозуміти, як потрібно робити. Тямущий також зробить по-іншому - аби обманути очікування і обережність проникливого. Всяке діло потрібно через те обміркувати з обох боків, вирішити за себе і за супротивника, поглянути з двох точок. Рішення людей різні; хай буде твоя безпристрасність насторожі, аби уникнути не лише того, що повинно статися, але й того, що може статися.

181.Не брехати, але і всієї правди не говорити. Ніщо не вимагає такого обережного поводження, як правда, - це кровопускання із самого серця нашого. Немале потрібне уміння, аби й правду сказати, і щоб про неї промовчати. Один раз збрешеш - і пропала твоя слава людини чесної. Одуреного вважають простаком, ошуканця - негідником, що набагато гірше. Не всяку правду сказати можна: про одну промовч ради себе, про другу - ради іншого.

Афоризми Френсіса Бекона

Френсіс Бекон, відомий англійський філософ-матеріаліст, есеїст і політик, теж вклав свою лепту у світову скарбницю афористичної літератури.

Істина є дочка часу, а не авторитету.

Атеїзм - це тонкий шар льоду, по якому одна людина може пройти, а цілий народ ухне в безодню.

Більше усіх ми лестимо самі собі.

Багато, думаючи, що вони зможуть усе купити за свої багатства, самі передусім продали себе.

Багатства існують, щоб їх витрачати, а витрати - щоб робити добро і цим здобути честь.

Багатство - хороша служниця, але непридатна коханка.

Брехня викриває слабку душу, безпорадний розум, порочний характер.

Будь хоч би сам чесний настільки, щоб не брехати іншим.

Вибрати час - означає зберегти час, а що зроблене несвоєчасно, зроблене даремно.

Вищі звання дають можливість робити такі речі, яких було б добре не мати можливості робити

Гордість позбавлена кращої якості вад - вона не здатна ховатися

Гроші - як гній: якщо їх не розкидати, від них буде мало толку.

Для молодих людей дружини - коханки; для людей середніх років - супутниці життя, для людей похилого віку - доглядальниці.

Довгі розмови просувають справи настільки ж, наскільки сукня з шлейфом допомагає ходьбі.

Думки філософа - як зірки, вони не дають світла, тому що занадто піднесені.

Думки, подібно до людей, мають свою юність.

Знання є сила.

Коли маєш справу з постійно хитруючими людьми, потрібно завжди не випускати з уваги їх цілей. З такими краще говорити мало і говорити таке, чого вони найменше чекають.

Лестощі - це стиль рабів.

Любити і бути мудрим - неможливо.

Люди бояться смерті з тієї ж причини, по якій діти бояться темряви, тому що вони не знають, в чому тут справа.

Людина, що вирушає в подорож в країну, мови якої не знає, власне, вирушає в школу, а не в подорож.

Ми стільки можемо, скільки знаємо.

Ніяка пристрасть не зачаровує людину, як любов або заздрість.

Надія - хороший сніданок, але погана вечеря.

Насолоджуватися щастям - найбільше благо, мати можливість давати його іншим - ще більше.

Наша поведінка схожа на заразливу хворобу: хороші люди переймають погані звички, подібно до того як здорові заражаються від хворих.

Небезпека вимагає, щоб їй платили задоволеннями.

Немає нічого страшнішого за сам страх.

Нерідко жарт служить провідником такої істини, яка не досягла б мети без її допомоги.

Подібно до того як грошима визначається вартість товару, словами визначається ціна чванливості.

Поганий той мандрівник, який, вийшовши у відкрите море, вважає, що землі немає ніде.

Неуки зневажають науку, неосвічені люди захоплюються нею, тоді як мудреці користуються нею.

Афоризми Жана де Лафонтена

Слід також зауважити афоризми Жана де Лафонтена, які є оригінальними поглядами на тогочасний світ.

Здалеку - щось, збльзька- ніщо.

На крилах часу несеться печаль.

Удвічі приємно обманювати брехуна.

Немає нічого небезпечніше неосвіченого друга.

У меду тоне більше мух, ніж в оцті.

Кожен підлабузник живе за рахунок того, хто його слухає.

Терпіння і час дають більше, ніж сила чи пристрасть.

Істинна велич полягає в тому, щоб володіти собою.

Знатні люди в більшості своїй - театральні маски.

Шлях, усипаний квітами, ніколи не приводить до слави.

З ворогів наших часто слід боятися найбільше найменших.

Ми зустрічаємо свою долю на шляху, який обираємо, щоб піти від неї.

Приховувати щось від друзів небезпечно, але ще небезпечніше нічого від них не приховувати.

Виведи, мій друг, мене спершу зі скрути, а мораль ти і потім прочитаєш.

Любов, любов, коли ти оволодіваєш нами, можна сказати: пробач, 

розсудливість!



Висновки

У XVII столітті активно розвивалась афористична література, яка стислою, влучною, має глибокий філософський зміст. Багато письменників тоді лише записували свої спостереження над людьми та життям у вигляді прозаїчних мініатюр, нотаток, сентенцій, що набули афористичного характеру. Серед таких письменників були Франсуа де Ларошфуко, Бальтасар Грасіан зі своїми правилами-порадами, Френсіс Бекон та багато інших тогочасних митців-інтелігентів.

Свої афоризми письменники писали на різні теми, але в основному вони стосувались власне людини, її світогляду, поведінки, манер, світу навколо неї тощо.

Франсуа де Ларошфуко у той час чи не найвидатнішим афористом, слава про його афоризми облетіла усю Францію. Справді, кожну влучну фразу цього письменника можна вважати окремим філософським твором, роздуми над яким можуть тривати ціле життя.

Бальтасар Грасіан і його «Кишеньковий оракул…» стануть у пригоді кожній людині, навіть навмання вибрана порада буде окреслювати якщо не ваше життя, то життя ваших близьких чи знайомих.

Відомий філософ Френсіс Бекон не залишиться позаду, адже його оригінальні «крилаті фрази» охоплюють різні сфери людської діяльності, він пише про багатство, брехню, лицемірство, думки тощо.

Байкар Жан де Лафонтен теж має чимало цікавих цитат-зауважень, більшість з них стосуються дружби, кола спілкування, знань, долі та ін.

Отже, зважаючи на життя різних держав XVII століття, чимало письменників, філософів, митців та інших відомих людей зацікавила майстерність лаконічного слова, такого, яке коротко і влучно схарактеризує певну подію, характер людини, якесь явище тощо. У той час афоризм був окремим незалежним літературним жанром, який стояв на тому ж рівні, що й, наприклад, романи чи поезії.

Афоризми суб'єктивно(думками афориста) описують нам предмет чи явище,оцінюють його. Афоризми легко і швидко запам'ятовуються, надовго залишаються у нашій пам'яті. Головною характеристикою афоризму є лаконічність, філософічність, семантична місткість, актуальність.

Люди щоденно у побуті використовують прислів'я, приказки, «крилаті фрази» з мультфільмів і кіно, влучні фрази письменників різних епох, але не завжди знають, звідки ця цитата, хто, як і коли її вперше використав. Це спричинене тим, що теперішнє населення не настільки ерудоване, аби знати усіх митців минулого і могти точно відтворити авторство кожної використаної фрази. Афоризми житимуть у розмовному стилі вічно, адже ще наші пращури у століттях до нашої ери володіли такою майстерністю слова. Любов до фрази близька кожному з нас, тому ми так часто і вживаємо різні сталі вирази.



Використана література

Афоризми (збірник). Упорядник М. Мельник. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001.-88с.

В начале было слово: Афоризмы о литературе и книге. - М.: «Эксмо», 2005. -480с.

Улюблені афоризми для розуму і серця/ упор. Б. Щавурський. -Тернопіль: Навчальна книга Богдан, -2008. - 320с.

Гетьманець М.Ф., Михайлин І. Л. Сучасний словник літератури і журналістики. - Х.:Прапор, - 2009. - 384с.

Антологія афоризмів/ упор. Л. П. Олексієнко. -Д.: «Видавництво Сталкер», 2004. -704с.

Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XVII-XVIII століття.: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.]/ Г.Й. Давиденко, М.О. Величко - [2-ге видання]. -К.: Центр учбової літератури, 2009. - 292с.

Ніколенко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література XVII-XVIII століть: Посібник для вчителя. - Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003. -224с.

Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2т. т. 2: Л-Я/за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006. -864с.

Афоризми//Всесвіт.-1977. №9

Розум, або висловлювання і моральні максими// Всесвіт. 1993. №11-12

Высказывания знаменитых людей. -М., 1995.

Земерова Т. Ю. Всесвітня історія. Практичний довідник.-Харків: ФОП Співак Т.К., 2010.-784с.

Размещено на www.allbest.