Основи менеджменту

Влада і вплив формують риси сучасного керівника, які дозволяють йому найбільш ефективно реалізувати свої функції. Люди - складні створення, кожний зі своїм розумом, тому їм потрібний лідер, що допоможе досягнути поставлених цілей. Не можна визначити лідерство якоюсь формулою. Це - і мистецтво, і майстерність, і талант. Деякі люди володіють цим від природи, інші навчаються, а треті так ніколи і не осягають. Кінець кінцем кожний знаходить свій стиль. Один - динамічний, привабливий, здатний наснажувати інших, інший спокійний, стриманий у мові та поведінці. Однак обидва вони можуть діяти із рівною ефективністю - викликати до себе довір'я і домагатися того, щоб робота виконувалася швидко та якісно. Незважаючи на відмінності в стилі, гарним керівникам-лідерам притаманні деякі загальні характерні риси.

Лідер повинен бути відданий своїй фірмі. Він не принижує своєї фірми в очах співробітників, але й не принижує останніх в очах керівництва фірми, бо тоді при потребі важко сподіватися на віддачу з їх боку.

Лідер повинен бути оптимістом. Оптиміст завжди охоче вислуховує інших і їхні ідеї, тому що завжди сподівається на гарні новини. Песиміст слухає якомога менше, тому що очікує поганих новин. Оптиміст думає, що люди переважно готові прийти на допомогу, володіють творчими нахилами, прагнуть до творчості. Оптиміст вітає ідеї, що висунуті його підлеглими. Для песиміста нові ідеї неминуче стають проблемою і певно не втіляться ні в що путнє.

Лідер повинен любити людей. Кращі лідери піклуються про своїх співробітників. Їх щиро цікавить те, що роблять інші, і ця увага підносить в очах підлеглого як його самого, так і лідера. Гарний лідер - доступний лідер.

Лідер повинен бути сміливим і вміти брати відповідальність на себе.

Лідер повинен володіти широтою погляду, має виявляти інтерес до всіх аспектів діяльності організації.

Лідер повинен бути рішучим. Готовність і уміння прийняти рішення вимагає мужності і рішучості. Коли вся інформація на поверхні - рішення прийняти легко. Тяжче, коли відомі не всі вхідні дані, а рішення все ж треба приймати. Необхідна сміливість, щоб прийняти рішення і усвідомлювати при цьому, що воно може бути помилковим. Намагання відкласти на потім, нерішучість, вагання - усе це явні ознаки того, що менеджер зазнає страху, а переляканого керівника ніхто не поважає і ніхто не йде за ним.

Лідер - тактовний та уважний. Це простий закон життя - ви доб'єтеся від людей більше за допомогою меду, ніж оцту. Але спокусливість влади змушує часом забувати про це. У своєму прагненні будь-що побачити роботу виконаною, він може стати нетерплячим і глухим до почуттів інших. Не припустимо ігнорувати пропозиції підлеглих, зменшувати значущість ними зробленого, пристижувати їх у присутності колег. Найкращі лідери проявляють піклування про людей тактовним і уважним поводженням із ними.

Лідер передусім справедливий. Коли приймається будь-яке рішення то воно, як правило, зачіпає інтереси усієї організації або якоїсь людини. Тому важливо бути справедливим.

Лідер завжди чесний. Не завжди легко говорити правду, не вразивши почуття інших і не показуючись безтактовним, але чесність в інтересах загального добра - фірми або її співробітників - завжди має бути наперед усе. Зворотна сторона чесності керівника - уміння визнавати власні помилки.

Лідер - керівник честолюбний. Він, природно, честолюбний у відношенні самого до себе, але честолюбність хорошого лідера розповсюджується і на його підлеглих. Він радіє досягненням співробітників і поділяє їхній успіх; таким чином він надихає інших своїм ентузіазмом та енергією, і усі досягають успіху по службі. Але честолюбність лідера повинна бути помірною. Надмірна честолюбність крушить усе на своєму шляху, вона скоріше руйнівна, ніж продуктивна. Така честолюбність викликає скоріше опір ніж сприяння.

Лідер завжди послідовний. Зміна настрою, роздратування сьогодні і ейфорія завтра, сумбурна та непередбачена реакція на проблему або ситуацію - все це лягає важким тягарем на підлеглих. Вони завжди очікують гіршого і будуть більше пристосовуватися до настрою керівника, ніж до справи.

Лідер завжди скромний. У сильних лідерів здорове уявлення про власний імідж. Вони не потребують лестощів від оточуючих і не схильні заохочувати до них.

Лідер завжди впевнений в собі. Люди, що впевнені в собі, володіють свого роду магнетизмом, вже сама впевненість у поведінці викликає у підпорядкованих довіру і почуття спокою. Віра в себе допомагає керівнику перемагати труднощі, часом перевершувати свої можливості і створювати передумови службового просування.

Лідер повинен бути наставником. Кожний великий лідер в історії був насамперед вчителем. Лідер повинен передавати також свій досвід лідерства. Він допомагає своїм підлеглим розвивати в собі впевненість, любов до людей, честолюбність, ентузіазм, чесність, врівноваженість, рішучість - всі риси, що необхідні будь-якій людини, що прагне до успіху.

Завершуючи розгляд питання про владу, занотуємо, що абсолютної влади не існує. Влада є феноменом соціальної взаємодії людей. Жоден керівник, навіть володіючий необмеженою владою, не спроможний творити свою волю, не зважаючи на волю, почуття, бажання та здібності інших людей.

Влада - не тільки вплив, це й залежність однієї особи від іншої. Підлеглі залежні від керівника в тому, що стосується заробітної плати, розподілу робочих завдань, просування по службі та ін. Але й керівник залежить від підлеглих відносно одержання інформації, необхідної для прийняття рішень, неформальних стосунків з іншими підрозділами, що часом ефективніші за формальні і тому є необхідністю для виконання керівником своїх функцій та ін. Головне ж полягає в тому, що від підлеглих залежать результати виконання поставлених задач, а саме це і є критерієм оцінки керівника. Тому досвідчений керівник прагне не абсолютної влади, а розумного балансу влади, тобто такого стану владних відношень, коли влади достатньо, щоб досягти поставленої мети, але її обсяг не збуджує у підлеглих незадоволення, непокірності, явного чи скритого супротиву. Влада - гостра зброя, перебільшенням її можна зашкодити не тільки іншим, але й самому собі. Чим більше влади сконцентровано в руках однієї людини, тим вища ціна її помилок та зловживань, тому особам, що схильні до них, довіряти владу легковажно, неприпустимо.

8.3 Конфлікти та засоби їх вирішення

Одним з проявів влади є право керівника запобігати організаційним конфліктам, що виникають в процесі управління, чи гасити їх.

Поняття ”конфлікт” походить від латинського ”conflitus” - зіткнення. В будь-якому зіткненні є протидіючі сторони - суб`єкти конфліктної взаємодії, а також протиріччя - причина такої взаємодії. Тому конфлікт визначається як такий особливий вид взаємодії суб`єктів організації (опонентів), коли дії однієї сторони наштовхуються на протидію другої, що робить неможливим реалізацію її мети та інтересів.

За ознакою суб`єктів конфлікти класифікуються, як: а) міжособові; б) між особою і групою; в) міжгрупові.

Об`єкти конфлікту можуть бути найрізноманітнішими - від проблеми влади до кольору шкарпеток співробітника.

Класифікувати конфлікти - справа нелегка через численність класифікаційних ознак. Наведемо найсуттєвіші з них.

Конфлікти можуть бути відкритими та прихованими. Відкритий конфлікт завжди контролюється, тому він менш небезпечний для організацій. Прихований же непомітно підриває її основи, хоча зовні все виглядає цілком пристойно і здається, що справи йдуть нормально. За своїми наслідками конфлікти поділяють на конструктивні, що ведуть до раціональних перетворень, та деструктивні, що не мають під собою реального грунту і, природно, не створюють можливостей для вдосконалення організації. Кожний керівник повинен пам`ятати закон розвитку організації: із часом будь-який нерозв`язаний конфлікт з прихованого перетвориться на неприхований, а конструктивний - на деструктивний.

Конфлікти - повсякденне явище життя організації. Як до них відноситись? Частина керівників вважає їх явищем однозначно негативним, дезорганізуючим і тому намагається ”задавити у зародку”. Сучасний погляд на конфлікт оцінює деякі з них як явище не тільки нормальне, а навіть бажане, оскільки вони допомагають виявити несприятливі процеси в житті організації, непомітні на перший погляд, одержати додаткову інформацію і на цих підставах поліпшити управління.

Сучасна конфліктологія (є й такий розділ суспільної науки) вважає, що конфлікти у житті організації виконують ряд функцій:

інформативну, що містить дві складових - індикативну та комунікативну. Перша сигналізує адміністрації про недоліки в організації. Друга говорить про те, що для конфліктуючих сторін необхідно володіти інформацією, щоб зробити вірні висновки щодо стратегії та тактики опонента;

інтегральну, суть якої полягає в тому, що конфлікт, впливаючи на співвідношення індивідуальних, групових та загальноколективних інтересів, сприяє згрупуванню в організації, поділяє її співробітників на ”своїх” та ”чужих”. Правильно врегульований конфлікт викликає підсилення соціальної активності, задоволеності членством в організації, взаємну довіру і повагу. Тому він стає засобом подолання можливих перешкод на шляху економічного і соціального розвитку колективу.

інноваційну, яка визначає об`єктивний конструктивний конфлікт як причину, що веде до корисних змін (новацій) в організації.

деструктивну, яка означає, що конфлікти відволікають сили організації від досягнення її мети.

Конфлікт - явище процесне, що між початком і кінцем містить ряд етапів. Перший етап - конфліктна ситуація. Це такий стан взаємовідносин, коли протиріччя інтересів опонентів вже позначилось, але відкритого зіткнення сторін ще нема. Його ознаки - певні дискомфорт, напруга, непорозуміння. Конфліктна ситуація може наростати поступово чи обвально, за ініціативою опонентів чи незалежно від них. Другий етап - інцидент. Він буває цілеспрямованим або ні, а за основами - об`єктивним чи то суб`єктивним, інакше кажучи, реальним або породженим непорозумінням. Третій етап конфлікту - криза і розрив відношень. Він несе в собі два начала - конструктивне, що містить в собі можливість наступної співпраці опонентів, та деструктивне, що не визнає такої можливості ні за яких обставин. Четвертий етап - завершення. Конфлікт завершується або в зв`язку з вичерпанням інцідента, або в зв`язку зі зміною конфліктної ситуації.

Конфліктна поведінка опонентів, напруженість конфлікту і його вирішення значною мірою залежить від сили учасників конфлікту, яка визначається наявністю влади, матеріальних та фінансових ресурсів, підтримки з боку співробітників і т.п. Тому деякі конфлікти - швидкоплинні, так би мовити, з запрограмованим завершенням, а інші можуть тягнутися роками, не будучи доведеними до логічної кінцівки.

Кожний керівник, незалежно від того, втягнутий він у конфлікт чи ні, зацікавлений у найшвидшому його розв`язанні, бо конфлікти можуть принести чималі моральні, а з ними й матеріальні збитки. Для цього треба діяти певним чином, за певною стратегією. Перший крок керівника - створення необхідних умов для розв`язання конфлікту - полягає в тому, щоб знизити напругу взаємовідношень опонентів, виключити імпульсивність їх поведінки, припинити непродумані вислови, образи, перекладання провини на опонента. Цим створиться атмосфера, в якій можна продовжувати роботу. Другий крок - визначення меж конфлікту та основних причин його виникнення. Тут важливо не сплутати причину з приводом, по-перше, а по-друге, спромогтися зрозуміти обидві сторони, побачити проблему очима учасників конфлікту. Третій крок - визначення способів і засобів розв`язання конфлікту. Керівник разом з опонентом обговорює проблеми з метою пошуку угоди або рішення, що має бути запропоновано опонентам, виходячи з інтересів обох конфліктуючих сторін. Нарешті, четвертий крок - вирішення процедурних питань, встановлення терміну виконання угоди чи рішення, способів контролю за їх реалізацією.

Визначимо основні способи та засоби, якими керівники розв`язують конфлікти:

Переконання. Воно можливе, якщо супротивник готовий діяти інакше, оскільки прийшов висновку, що це корисно для нього самого, є найкращим виходом з положення, що створилось, для всіх і передусім для нього самого. Переваги цього засобу - у його гнучкості і довірчому характері.

Нав'язування норм. Норми нав'язуються суперникам іззовні, посилаючись на інтереси суспільних взаємозв`язків. Вони грунтуються на існуючих в суспільстві звичаях, традиціях. Перевага даного засобу полягає в можливості передбачення поведінки суперників, недолік - у відсутності достатньої гнучкості.

Матеріальне стимулювання. Використання його можливе в залежності від ситуації. Звичайно застосовується у тому випадку, якщо конфлікт заходить занадто далеко. Суперники, згодні на часткове досягнення мети, хочуть хоча б якось компенсувати свої втрати. Шляхом стимулювання можна створити мінімум довіри поміж конфліктуючими і вже на основі цього знайти більш - менш прийнятне вирішення конфлікту. Перевага цього засобу - в його гнучкості, недолік - в недостатньому практичному застосуванні, відносній результативності і слабкій нормативності.

Використання влади. Застосовується ситуативно (як залякування, фактичне застосування сили, санкції і т.д. ). На практиці реалізується в поєднанні із попередніми засобами.

До умов, які прискорюють розв'язання конфлікту, можна віднести такі:

а) під час переговорів пріоритет має віддаватися обговоренню змістовних питань;

б) сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціальної напруженості;

в) сторони повинні демонструвати взаємну повагу одна до одної;

г) учасники переговорів повинні прагнути змістовну і приховану частину конфліктної ситуації перекладати в відкриту, гласно і доказово розкривати позиції один одного, створюючи атмосферу прилюдного обміну думками.

д) всі учасники переговорів мають виявляти схильність до компромісу, тобто такого засобу, коли протилежні сторони реалізують свої інтереси і цілі шляхом або взаємних відхилень, або відхилень більш слабкій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обгрунтованість своїх вимог тому, хто самохіть відмовився від частини своїх домагань.

Вміння керівника безболісно, на користь організації розв`язувати конфлікти - це вищий управлінський ”пілотаж”, що засвідчує високу кваліфікацію менеджера. Здатність не тільки створити команду однодумців, але й підтримувати її як таку протягом всього періоду існування організації - запорука тому, що організація буде і результативною і ефективною.

ЛІТЕРАТУРА

менеджмент управління рішення

Ансофф И. Стратегическое управление: /Пер. с англ. - М.: Экономика, 1989.

Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. - М.: Политиздат, 1977.

Веснин В.Р. Основы менеджмента: Курс лекций. - М.: Знание, 1996.

Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі. - К.: Либідь, 1994.

Киллен К. Вопросы управления. - М.: Экономика, 1988.

Кунц Г., О`Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ: В 2х т. - М.: Прогресс, 1981.

Мескон А., Альберт м., Хедоури Ф. Основы менеджмента: /Пер. с англ. - М.: Дело ЛТД, 1994.

Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія. - К.: Либідь, 1993.

Олійник С.У. та ін. Менеджмент: Навчальний посібник. - Харків: Друк ЛТД, К.: Проза, 1997.

Попов А.В. Теория и организация американского менеджмента. - М.: МГУ, 1991.

Сантилайнен и др. Управление по результатам. - М.: Прогресс, 1993.

Теория прогнозирования и принятия решений. - М.: Экономика, 1982.

Теория управления социалистическим производством: для вузов. - М.: Экономика, 1983.

Трейси Д. Менеджмент с точки зрения здравого смысла. Настольная книга. - М., 1993.

Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. - К.: Вища школа, 1995.

Размещено на Allbest