Аграрний сектор економіки має свою специфіку формування механізмів функціонування фінансового менеджменту. Вона визначається особливостями сільськогосподарського виробництва, кругообороту капіталу, а також організацією простого і розширеного відтворення. Головними з цих особливостей є:

дія природно - кліматичного фактора, який формує різний природний потенціал організаційних систем і створює різні можливості для господарювання;

нерівномірність одержання доходів протягом виробничого циклу, що потребує формування специфічного механізму пільгового кредитування;

значно менші можливості диверсифікації виробництва та його монополізації порівняно з промисловістю та іншими галузями;

сільське господарство через низький рівень ліквідності господарських засобів внаслідок сезонності виробництва на етапі переходу до ринкової економіки не в змозі залучати інвестиції різних суб'єктів бізнесу;

розірваність технологічного зв'язку на різних стадіях (виробництво - переробка - споживання);

особливості формування соціальної інфраструктури в сільській місцевості;

різна густота населення сільської місцевості, різна вікова його структура в зональному і регіональному масштабах, що створює неадекватні проблеми.

Звідси очевидною є необхідність застосування специфічних механізмів макроекономічного державного регулювання, яке повинно охоплювати три блоки - програмний, стабілізаційний та спостережно-аналітичний.

Програмний блок передбачає розробку цільових програм і механізмів їх реалізації; стабілізаційний блок - розробку і реалізацію механізмів стабілізації аграрної економіки; спостережно-аналітичний блок дає змогу виявити можливі відхилення в часі і просторі від наміченої програми, забезпечити досягнення запланованих цілей.

У процесі формування специфічних механізмів ураховуються принципи аграрного протекціонізму, поєднання соціальних і економічних цілей, індикативності та директивності, програмного регулювання, гарантованості підтримки та цільової підтримки.

Економічне регулювання виробничої діяльності забезпечується також за допомогою цінового механізму, який включає:

встановлення прогресивно зростаючих цін залежно від рівня виконання зобов'язань перед державою;

встановлення фіксованих цін на певні елементи ресурсного забезпечення;

обмеження рівня рентабельності та розміру акцизних зборів.

Поряд з державним регулюванням аграрного сектора набувають

розвитку механізми саморегулювання агробізнесової діяльності. Ними передбачається зовнішнє і внутрішнє фінансування агробізнесу. Серед саморегульованих механізмів зовнішнього фінансування використовуються переважно кредитне і частково акціонерне фінансування. З розвитком приватизації і формуванням корпоративно-власницького бізнесу зростатиме частка акціонерного фінансування. Джерелами внутрішнього фінансування є амортизаційні відрахування та прибуток. Зростатиме роль системи страхового захисту. В умовах ринкової економіки вона має захистити організаційні формування від можливих втрат внаслідок виникнення ризикових ситуацій. В агропромисловому секторі економіки ризикові ситуації можуть мати різний характер.

З метою зменшення втрат від можливих ризикових ситуацій використовується добровільне і обов'язкове страхування. Перше здійснюється на підставі договору між страхувальником і тим, кого страхують. При обов'язковому страхуванні, страхувальник вільний у виборі клієнтів.

Менеджмент використовує майже всі економічні підйоми і важелі виробничої та комерційної діяльності. Йдеться про інструментарій ринків продукції і послуг, факторів виробництва, фінансового ринку.

Вузловим центром економічної системи бізнесу є механізм фінансового ринку. Рівень розвитку фінансового ринку характеризує стан розвитку економіки. За допомогою фінансового ринку забезпечується управління економічною активністю суспільства. Фінансовий ринок досить різнобічний. Предметом купівлі і продажу є гроші. Бізнес як система використовує механізм функціонування різних видів фінансового ринку.

Бізнес як систему обслуговують ринок грошей і ринок капіталів (інвестиційних фондів).

Ефективне функціонування бізнесу як сфери економічної активності населення регіонів і суспільства значною мірою залежить від рівня врахування характеристик фінансових активів суб'єктами бізнесу в процесі їх діяльності. Такими характеристиками є ліквідність, ризик, доходність. Названі характеристики тісно взаємозв'язані. Ризикованість фінансових активів підвищує їх доходність, а ліквідність зменшує.

Фінансовий ринок, який обслуговує економічну діяльність індивідуальних господарств, уряду і бізнесу, використовує різні інструменти. У цивілізованих країнах з розвинутою ринковою системою інструментами грошового ринку є казначейські короткострокові зобов'язання, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати вкладень, федеральні фонди, погодження про викуп.

Важливими інструментами економічної системи бізнесу є векселі, кредити (короткострокові, довгострокові) та інвестиційні фонди.

Отже, фінансовий ринок обслуговує система інструментів, яка дає

змогу створити дійовий механізм ринкової економіки. За допомогою названих інструментів здійснюється зовнішнє фінансування бізнесу в цілому, агробізнесу зокрема, а також організаційних формувань, забезпечується функціонування бізнесу як сфери економічної активності населення країни.

2.3 Управління фінансовими ресурсами