Ризик-менеджмент у підприємницькій діяльності

Размещено на http://allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОЛНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА

Інститут журналістики

Реферат

на тему: «Ризик-менеджмент у підприємницькій діяльності»

Виконала: Миколенко Анастасія

Київ 2013



ЗМІСТ

Вступ

Практика управління ризиками на підприємстві

Програма управління ризиками на підприємстві

Ризик-менеджмент підприємства в Україні

Висновок

Список використаних джерел



ВСТУП

Сучасний бізнес тісно пов'язаний з ризиками. І це не дивно, оскільки підприємництво, - основа бізнесу, по своїй природі дуже ризикована справа. Про це переконливо свідчить статистика банкрутств у будь-якій країні з ринковою економікою.

Як система управління, ризик-менеджмент включає в себе процес вироблення мети ризику і ризикових вкладень капіталу, визначення імовірності настання події, виявлення ступеня і величини ризику, аналіз навколишнього оточення, вибір стратегії управління ризиком, вибір необхідних для даної стратегії прийомів управління ризиком і способів його зниження (тобто прийомів ризику-менеджменту), здійснення цілеспрямованого впливу на ризик.

Ризик-менеджмент виконує певні функції. Розрізняють два типи функцій ризик-менеджменту: функція об'єкта управління та функція суб'єкта управління.

До функцій суб'єкта управління в ризик-менеджменті відносяться:

• Прогнозування являє собою розробку на перспективу змін фінансового стану об'єктів в цілому і його різних частин.

• Організація являє собою об'єднання людей, спільно реалізують програму ризикового вкладення капталу на основі певних правил і процедур.

• Регулювання являє собою вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості цього об'єкта у разі виникнення відхилення від заданих параметрів.

• Координація являє собою узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців.

• Стимулювання являє собою спонукання фінансових менеджерів, інших фахівців до зацікавленості в результаті своєї праці.

• Контроль являє собою перевірку організації роботи зі зниження ступеня ризику.

• Організація ризик-менеджменту являє собою систему заходів, спрямованих на раціональне поєднання всіх його елементів у єдину технологію процесу управління ризиком.

Стратегія ризик-менеджменту - це мистецтво управління ризиком у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозування ризику і прийомів його зниження. Стратегія ризик-менеджменту включає правила, на основі яких приймаються ризикове рішення і способи вибору варіанта рішення. У стратегії ризик-менеджменту застосовуються наступні правила: максимум виграшу, оптимальна імовірність результату, оптимальне коливання результату, оптимальне поєднання виграшу і величини ризику.

Прийоми ризик-менеджменту є прийоми управління ризиком. Вони складаються з засобів вирішення ризиків і прийомів зниження ступеня ризику. Засобами дозволу ризиків є запобігання їх, уникнення, передача, зниження ступеня. Уникнення ризику означає просте ухилення від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для інвестора найчастіше означає відмову від прибутку. Утримання ризику - це залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад страхової компанії. У даному випадку передача ризику сталася шляхом страхування ризику. Зниження ступеня ризику - це скорочення ймовірності та об'єму втрат.



ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Ризик-менеджмент -- це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

· систему управління;

· систему ідентифікації і вимірювання;

· систему супроводження (моніторингу та контролю).

Сучасна економічна наука представляє ризик як вірогідну подію, в результаті настання якої можуть відбутися позитивні, нейтральні або негативні наслідки. Якщо ризик припускає наявність як позитивних, так і негативних результатів, він відноситься до спекулятивних ризиків.

Мета ризик-менеджменту у сфері економіки - підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів за допомогою захисту від реалізації чистих ризиків.

Ризик-менеджмент на підприємстві: його організація і потрібна документація

Організація управління ризиком

Серед фахівців немає однозначного підходу до вирішення питання про те, як організувати управління ризиком на підприємстві. Відповідно до традиційного погляду, для управління ризиком в організації треба створити спеціальний підрозділ - відділ управління ризиком, очолюваний ризик-менеджером, тобто керівником, що займається тільки проблемами управління ризиком і координує діяльність усіх підрозділів щодо регулювання ризику і забезпечення компенсації можливих утрат і збитків. Функції служби ризик-менеджменту полягають у практичній реалізації обраної стратегії підприємства в певній сфері, а саме: виявлення ризику, реєстрація ризик-інцидентів і їх статистична обробка, керування страховими програмами, реалізація заходів щодо підвищення рівня безпеки підприємства, реалізація програм підвищення кваліфікації персоналу.

Найчастіше управління ризиком бере на себе один із заступників вищого керівника фірми, якому допомагають кілька фахівців. Склад цих фахівців залежить від особливостей кожного конкретного випадку, але загалом усю роботу проводять у двох напрямах: запобігання збиткам і зменшення збитків від конкретних подій. Якщо комерційна організація в значних масштабах користається страхуванням, то на певному етапі цю роботу виділяють в окремий підрозділ.

Інший погляд полягає в тому, що від лінійно-фукціональної схеми організації служби ризик-менеджменту потрібно перейти до комбінованої структури: «служба управління ризиками не повинна мати характер зовнішнього підрозділу щодо інших підрозділів комерційної організації: мінімізація або усунення ризиків має бути обов'язком кожного функціонального працівника. Служба управління ризиками має складатися із двох підрозділів: групи ризик-менеджерів - кураторів підрозділів компанії та групи методичного забезпечення, яка виконує розрахунки та детальний аналіз». Прихильники такого підходу пропонують будувати управління ризиками компанії на основі співпраці працівника служби ризик-менеджменту (куратора) зі спеціально призначеними робітниками кожного з підрозділів компанії. На нашу думку, обидва погляди мають право на існування. Кожна організація може проекспериментувати та вибрати таку схему організації управління ризиками, яка найбільшою мірою відповідає її потребам. Інша річ, що традиційна лінійно-функціональна структура, яка полегшує впровадження принципів ризик-менеджменту в діяльність компанії, звичніша.

Додамо, що аналіз передової практики ризик-менеджменту, виконаний на замовлення Financial Executive Research Foundation, підрозділу міжнародної організації Financial Executive International, яка об'єднує понад 15 000 фінансистів компаній вищого рангу по всьому світу, показав, що немає якоїсь стандартної схеми управління ризиками в компанії. Не можна сказати, що на українських підприємствах ніхто не займається управлінням ризиками, адже є інженери з техніки безпеки, охоронці (операційні ризики), системні адміністратори (інформаційні ризики), фінансисти (фінансові ризики). Проте їхня діяльність щодо цього не має скоординованого характеру.

До обов'язків ризик-менеджера за належать такі:

1. Укладання страхових договорів.

2. Виявлення факторів ризиків.

3. Аналіз контрактів та документів з погляду ризик-менеджменту.

4. Реалізація програми запобігання збиткам.

5. Проведення тренування та навчання працівників компанії з питань управління ризиками.

6. Дотримання норм регулювальних документів.

7. Розробка не страхових схем фінансування ризиків.

8. Робота з претензіями.

9. Розробка та координація страхових і пенсійних програм для працівників.

Зазначимо, що ризик-менеджмент посідає чільне місце не тільки в компаніях, але й у комерційних організаціях, зокрема в державних установах. Наприклад, у США діють організації, які об'єднують ризик-менеджерів у сфері державного управління, державного сектора медицини, вищої освіти

Документація для управління ризиками Декларація компанії про політику у сфері ризик-менеджменту та настанови з ризик-менеджменту

Важливе завдання ризик-менеджера - розробка стратегії і принципів управління ризиком на підприємстві та виклад їх у внутрішніх норматив них документах. Основні з них такі:

* декларація з ризик-менеджменту;

* настанови з ризик-менеджменту;

* програма управління ризиками.

В основі діяльності служби ризик-менеджменту лежать стратегія і програма управління ризиком. Стратегію формулюють письмово і вона приймає вигляд Декларації з ризик-менеджменту. Її затверджує вищий керівник організації. Автором первинного тексту декларації зазвичай є один із заступників її першого керівника, на якого покладають загальне управління ризик-менеджментом. Щоб розробити перший варіант такого документа, на допомогу йому можуть запросити зовнішнього консультанта. На цьому етапі надзвичайно важливий свіжий, всеохопний погляд на організацію, її мету, активи, фактори ризику.

Декларація з ризик-менеджменту містить виклад ключових моментів управлінської стратегії підприємства в певній сфері, зокрема зниження рівня можливих ризиків аварій, створення спеціальних резервних фондів для компенсації можливих збитків чи створення системи страхування. Декларація виражає філософію компанії стосовно управління ризиком. У ній слід креслити розмежування повноважень між різними структурними одиницями, зазначити, хто відповідає за певні аспекти управління ризиком тощо.

Наявність чіткої декларації надає компанії такі переваги. По-перше, її розробка фокусує увагу керівництва на питаннях управління ризиками, тому що топ-менеджмент вимушений чітко визначити свою позицію стосовно ризиків, з якими стикається компанія, та донести її до всіх інших працівників. По-друге, декларація допомагає в підготовці планів, потребуючи внесення в них відомостей про те, як саме (операційно та організаційно) компанія буде реалізовувати поставлені завдання у сфері ризик-менеджменту. По-третє, декларація закріплює обов'язки щодо управління ризиками за цілком конкретними посадами, що дозволяє уникнути безвідповідальності працівників компанії та налагодити дисципліну. По-четверте, декларація сприяє обговоренню питань правління ризиками в усіх підрозділах компанії в ході контактів ризик-менеджера з їх працівниками.

Настанови з ризик-менеджменту складаються з нормативних, інструктивних та робочих матеріалів ризик-менеджера, потрібних для розробки програми управління ризиками. Настанови можуть мати різну форму та структуру, залежно від того, які вони виконують завдання. Так, якщо вони призначені для використання вищим керівництвом компанії, то мають стислий формат і містять тільки загальні положення про політику та методи управління ризиком. До другого типу належать настанови, розраховані на використання працівниками середнього рівня. У цьому разі в них наводять усі відповідні методики компанії в галузі ризик-менеджменту. Є ще варіант, коли до настанов включають і Програму управління ризиками. Ще раз зауважимо, що не існує якогось обов'язкового стандарту відносно форми настанов та інших документів, які повинна мати компанія для управління ризиками.

ПРОГРАМА УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Для того щоб скласти Програму управління ризиками (далі - Програма) треба послідовно пройти кілька етапів. Фахівцями запропоновано кілька варіантів того, якої логіки при цьому варто дотримуватися. Незважаючи на відмінності, ці підходи загалом відповідають певній логіці діяльності у сфері ризик-менеджменту, що добре викладена в стандарті AS/NZS Risk Management Standard 4360:1999.

Відповідно до цього стандарту треба:

* установити контекст ризику;

* виявити і проаналізувати фактори ризику;

* оцінити ймовірність і наслідки дії факторів ризику;

* виробити заходи впливу на ризики;

* проводити моніторинг процесу управління ризиками і обмінюватися інформацією про нього.

Установлення контексту ризику: визначення стратегічних і тактичних позицій компанії

Першим етапом складання Програми є встановлення контексту ризику, куди входить визначення стратегічних, оперативних цілей компанії і принципів ризик-менеджменту. Саме виходячи зі тратегії компанії (її місії, конкретних цілей і принципів) і треба розробляти Програму. Наприклад, місію банку можна визначити так: «сприяти соціальному й економічному добробуту клієнтів банку, надаючи їм якісні банківські послуги та отримуючи завдяки цьому прибуток, що відповідає сподіванням акціонерів і є достатнім для розвитку банку та його персоналу». Стратегічна мета банку - «досягти зростання рентабельності активів на 10 % до 2004 р.», а «середньострокові цілі банку на фондовому ринку» - «залучити додаткові грошові ресурси для кредитної діяльності на основі нової емісії валютних ощадних сертифікатів (зростання на 20 %)».

Виявлення факторів ризику

Однією з найавторитетніших методик проведення ризик-менеджменту є підхід, запропонований компанією PricewaterhouseCoopers, що працювала за завданням International Federation of Accountants (IFAC). Ми візьмемо його за основу. Виявлення факторів ризику - це найважливіший етап у ризик-менеджменті, і як показано нижче, існує маса потенційних джерел ризику.

У «Роял банк файненшиал груп» використовують трирівневу систему визначення й аналізу ризиків, яка виходить з того, що існує безліч джерел факторів ризику, які можна згрупувати у три класи (макрорівень, мікрорівень і внутрішньо-організаційні).

На першому рівні знаходяться систематичні (системні) ризики, які організація практично не має можливості контролювати. Вони належать до різних складових оточення, у якому діє компанія. Це політичні, правові, макроекономічні ризики тощо. На другому рівні знаходяться фактори ризику, які організація не може контролювати, але може впливати на них. Це конкуренція, репутація і регулювання. На третьому рівні знаходяться ризики, на які компанія може впливати, - кредитні, ліквідності, технології, виробничі.

Щоб виявити фактори ризику, слід використовувати методику, яку застосовують для аналізу факторів макро- та мікромаркетингового середовища. Різниця між маркетинговими факторами та факторами ризику в імовірності останніх. Для виявлення факторів ризику рекомендовано використовувати якісні методи: експертні інтерв'ю та аналіз документів. Інтерв'ю проводять з вищим керівництвом, начальниками підрозділів (виробничого, фінансів, юридичного і тощо) і фахівцями. У ході інтерв'ю слід зібрати інформацію про:

* організацію і технологію виробництва;

* ключові показники, які використовують для управління компанією;

* допустимі відхилення цих показників для певного часового проміжку;

* події або умови, які спричинюють відхилення показників за припустимі межі, можливу ймовірність цього та максимально можливу величину наслідків.

Додатково до внутрішніх можна провести зовнішні інтерв'ю зі спеціалістами установ, які обслуговують компанію: банку, страхової компанії, інвестиційної компанії. Доцільно також провести бесіду із представниками організацій-споживачів та постачальників. Якщо можливо, то треба постаратися взнати думку і конкурентів. До документів, які підлягають аналізу, входять: стратегічні плани, бізнес-плани, фінансова звітність, інші документи. Проведена робота дозволяє отримати широку картину стосовно:

* корпоративної культури;

* місії та цілей компанії;

* ресурсів (фінансових, людських і т. ін.) компанії;

* технології та організації компанії;

*функцій і відповідальності працівників;

* ключових показників, які застосовують для виміру успіхів компанії та прийнятних рівнів їх відхилення;

* здатності компанії до змін у сфері ризик-менеджменту;

* первісного переліку факторів ризику.

Оцінка ризику

Як тільки виявлено фактори ризику, слід оцінити можливі наслідки цих подій і відповідну ймовірність того, що вони відбудуться. На стадії планування треба заздалегідь вирішити, як оцінювати наслідки та ймовірність (тобто яку шкалу використовувати).

Наслідки. Оцінка потенційних наслідків конкретної події може бути утруднена тією обставиною, що наслідки варіюються в широких межах чи сама подія відбувається кілька разів протягом певного проміжку часу. Такі труднощі варто взяти до уваги і розробити відповідний підхід, що враховує їх: наприклад, розглядати найгірший варіант сценарію протягом, припустімо, 12 місяців. Оцінка впливу події на організацію має враховувати фінансові наслідки, вплив на організаційну стійкість і цілі компанії, вплив на політичне і регіональне становище організації. Прикладом якісного підходу слугує виділення трьох ступенів серйозності наслідків: високого, помірного і низького Імовірність події. Імовірність події можна оцінити так: у загальному, чистому й цільовому вигляді.

У загальному вигляді ймовірність події оцінюють, не враховуючи заходів, що компанія може вжити для того, щоб знизити цю ймовірність. У чистому вигляді ймовірність оцінюють, ураховуючи, що буде вжито всіх можливих заходів, щоб уникнути ризику чи знизити його ймовірність. Цільовий підхід означає, що для ризику встановлюють визначені параметри ймовірності, які відбивають погляд керівництва компанії. Якщо ж чиста ймовірність і цільова різняться, то варто переглянути ризик-профіль. Загально прийнято виражати ймовірність у таких термінах: висока, помірна і низька.

Методи виявлення ризику

Кожен окремий ризик слід проаналізувати з позиції того, як він впливає на компанію. Менеджмент компанії має визначити цілі компанії і найважливіші ризики, що перешкоджають їх досягненню за допомогою таких заходів, методів і прийомів:

* робочі зустрічі й інтерв'ю;

* мозковий штурм;

* анкетування;

* графічне зображення процесів створення вартості, включаючи визначення і зображення бізнес-процесів і ланцюжків створення вартості, а також зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на них;

* порівняння з іншими організаціями;

* обговорення з керівництвом.

Існує безліч методів, кожний з яких допомагає одержати інформацію про характеристики окремих ризиків, властивих певним видам діяльності. Тому доцільно використовувати комплекс методів, щоб вирішити поставлене завдання. Одні методи базуються на аналізі статистичних, фінансових, управлінських та інших звітних документів підприємства, інші потребують безпосередньої інспекції джерел небезпеки. Існують методи, що більше підходять до післяподійних, ніж до доподійних ситуацій. Деякі методи виявлення ризику базуються на кількісному аналізі, а інші використовують тільки якісні підходи. Однак усі вони спрямовані на одне - виявити й описати ризики, що є в організації. Отже, до основних методів одержання вихідної інформації про виробничі об'єкти варто віднести:

* стандартизований опитний лист;

* розгляд і аналіз первинних документів управлінської і фінансової звітності;

* аналіз даних щоквартальних і річних фінансових звітів;

* складання й аналіз діаграми організаційної структури підприємства;

* складання й аналіз карт технологічних потоків виробничих процесів;

* інспекційні відвідування виробничих підрозділів;

* консультації фахівців у певній технічній галузі;

*СВОТ-аналіз (зовнішні погрози і можливості).

Збитки фірми, ризик-експозиції та їх класифікація

У ризик-менеджменті також широко застосовують термін ризик-експозиція, що описує ситуацію, у якій зацікавлені особи стикаються з можливостями зазнати збитків або отримати доходи. Ризик-експозиція характеризується цінностями, які можуть бути втрачені; загрозами для цінностей та грошовим виміром наслідків. Наприклад, будівля, яка може згоріти внаслідок пожежі, - це як майнова цінність, так і сама ризик-експозиція, якщо є загроза пожежі та збитків. Якщо ризик експозиція реалізується, то маємо збитки. При цьому, якщо ризик являє собою невизначену можливість утрат, пошкоджень і знищень, то збиток пов'язаний з реалізацією ризику, тобто є вже матеріальним, грошовим вираженням утрат, пошкоджень і знищень.

Можливі класифікації збитків. Усі збитки, що настільки ж різноманітні і численні, як і ризики, можна класифікувати по-різному, використовуючи різні критерії. За розміром - найпоширенішим критерієм - усі збитки поділяють на невеликі (малі), середні, великі, катастрофічні. За залежністю збитку від причини його виникнення всі збитки можна поділити на прямі і непрямі. Для прямих збитків характерне те, що вони є прямим наслідком реалізації ризику.

До прямих збитків, наприклад, належать такі:

* збиток, завданий нерухомості і майну;

* збиток, завданий здоров'ю і безпеці робітників та службовців;

* збитки, пов'язані з відповідальністю товаровиробника;

* збитки, пов'язані з утратою ключових фахівців і керівників.

Непрямому збиткові обов'язково передує прямий збиток. Прикладом непрямих збитків може бути:

* утрата доходів (прибутку) фірми внаслідок повного або часткового припинення виробництва через аварію на електростанції (цьому непрямому збиткові передував прямий збиток - поломка на електростанції);

* додаткові витрати фірми, пов'язані з транспортуванням автомобіля фірми, що потрапив в аварію;

* сплата штрафів, викликаних промисловими викидами в атмосферу, і, як наслідок, підвищення тарифів;

* утрата репутації в діловому світі як результат поломки промислового зразка під час його демонстрації на промисловій виставці тощо.

Оскільки в основі класифікації можуть бути різні ознаки, кількість таких класифікацій теж може бути досить великою. Вибір ознаки класифікації найчастіше зумовлений сферою виникнення збитків, ступенем деталізації пророблення проблеми оцінки можливого збитку. Класифікації можуть бути найрізноманітніші, але найбільший інтерес становить класифікація можливих збитків фірми, уже апробована світовою практикою.

На рівні фірми виділяють такі класи ризик-експозицій або збитків:

* перший клас - прямі збитки, пов'язані з нерухомістю і майном;

* другий клас - непрямі збитки, спричинені втратою доходів і збільшенням операційних витрат;

* третій клас - збитки, пов'язані з відповідальністю;

* четвертий клас - збитки, пов'язані з ключовими фахівцями.

Для того щоб знати, чи здатна фірма витримати всі збитки самостійно, передати частину відповідальності за них іншим суб'єктам чи відмовитися від ризиків, менеджер, після того як визначено розміри максимально можливих збитків по кожному з виділених класів, має визначити максимально можливий і найбільш імовірний збиток для всієї компанії. У загальному випадку під максимально можливим збитком розуміють найбільшу фінансову шкоду, заподіяну фірмі за найгіршого збігу обставин. Тут важливий момент найгіршої критичної для фірми ситуації. Прямий збиток, наприклад пожежа в якому-небудь виробничому цеху, може призвести до цілого ланцюжка прямих і непрямих негативних наслідків -до травм працівників, витоку хімічних речовин, зупинки виробництва (і тим самим до недовироблення продукції), до втрати доходу і виникнення додаткових витрат тощо.

Найважливішими з погляду планування процесу керування є середні і граничні характеристики ризику. Середнє значення величини збитку дає нам знання того, яких збитків зазнає підприємство в середньому за тривалий проміжок часу. Це важливо для стратегічного планування. Як граничну характеристику ризику можна використовувати максимальне значення величини збитку. Наприклад, для промислового підприємства максимальною величиною майнового збитку є вартість його основних і оборотних фондів. Однак застосування такої характеристики непродуктивне, особливо для великих підприємств. Справді, імовірність повного руйнування індустріального комплексу, що об'єднує десятки цехів та інших виробничих будівель, дуже мала, хоча на практиці такі випадки і траплялися. Брати як орієнтир для вироблення рішень щодо управління ризиком такі малоймовірні події недоцільно. Серед показників граничного ринкового ризику широко застосовують так звані показники VaR (Value at Risk), тобто капітал з урахуванням ризику, та EaR (Earnings at Risk), тобто прибуток з урахуванням ризику. Вони характеризують величину можливого зменшення вартості інвестицій (або прибутку) протягом певного часового проміжку (день, тиждень, місяць) з певним рівнем імовірності (зазвичай 95 або 99 %), зумовленого коливанням ринкових цін товарів, валютних курсів, курсів акцій.

Форма функції розподілу збитку, його середні і граничні характеристики відіграють важливу роль у виробленні стратегії управління ризиком на підприємстві. З цих позицій розглянемо різні несприятливі події, що можуть виникати в процесі діяльності підприємства. Методи управління ризиками та їх вибір

Найпоширеніші методи управління ризиками:

• уникнення ризиків чи відмова від них;

• прийняття ризиків на себе;

• запобігання збиткам;

• зменшення розміру збитків;

• страхування;

• самострахування;

• передачі ризиків (відмінний від страхування).

Метод уникнення ризиків або відмови від них. Прикладом використання методу є припинення виробництва певної продукції, відмова від сфери бізнесу, у якій є такі ризики, і вибір нових, у яких цих ризиків немає. Застосовуючи цей метод, компанії більш воліють уникнути ризиків, ніж отримати прибуток. Такий метод керування ризиками особливо ефективний, коли великі ймовірність виникнення збитків (реалізації ризиків) і можливий розмір збитку. Запобігання ризиковим ситуаціям у цьому разі є найкращою і єдиною практичною альтернативою. Метод застосовують до однорідних і неоднорідних ризиків, до одиничних і масових ризиків, тому що розмір можливого збитку, незалежно від конкретних значень параметрів однорідності і кількості ризиків, для фірми все одно великий і небажаний. Наприклад, компанія може відмовитися від будівництва нового хімічного заводу, якщо умови страхування можливих ризиків будуть неприйнятними для неї. Або фармацевтична компанія може відмовитися від випуску певних ліків у разі, якщо почне з'являтися інформація про їх непередбачену побічну дію. Метод прийняття ризику на себе або утримування ризику. Суть цього методу - покриття збитків за рахунок власних фінансових ресурсів компанії. При цьому може йтися про планове прийняття ризику та про незаплановане. В останньому разі ризик-менеджер або невпевнений, чи існує взагалі певний вид ризику, або він не зміг його виявити. Використання методу виправдане в тих випадках, коли:

* частота збитків невисока;

* величина потенційних збитків невелика (і тому їх можна покрити за рахунок поточних грошових надходжень).

Якщо ризики однорідні чи неоднорідні, але їх багато, у фірми є альтернатива:

* залишити ризики в себе, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія дозволяють це зробити (незалежно від кількості ризиків);

* передати ризики іншим суб'єктам, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія диктують їй вибір цього шляху.

Якщо ж ризики однорідні чи неоднорідні, але їх мало, то найчастіше фірма залишає їх у себе, тому що вони несуттєво знижують фінансові можливості фірми. Цей метод управління ризиками використовують досить часто, тому що в багатьох ситуаціях збитки настільки незначні, що компанія може покрити їх самостійно.

Метод запобігання збиткам. Суть цього методу управління ризиками - проведення заходів, спрямованих на зниження їх імовірності. Застосування цього методу виправдане, якщо:

* імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, досить велика - саме на її зниження і спрямовано метод;

* розмір можливого збитку невеликий (інакше доцільне використання методу уникнення ризиків, застосування якого виправдане, коли ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний).

Ризики можуть бути як однорідними, так і неоднорідними. Вони можуть мати масовий характер (масові ризики), але можуть бути й одиничними. Метод зменшення розміру збитків. Незважаючи на всі зусилля компанії знизити ризики, деяких збитків вона все-таки зазнає. Для таких ризиків і можна застосовувати метод зменшення розміру збитків. Суть цього методу - проведення заходів, спрямованих на зниження розміру можливого збитку.

Застосування цього методу виправдане в таких випадках:

· великий розмір можливого збитку;

· імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, невелика (інакше доцільно використовувати метод відмови від ризиків, застосування якого виправдане, якщо ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний). Діяльність компанії для зменшення збитків спрямована на мінімізацію негативного впливу збитків.

Страхування. Це один з найчастіше використовуваних методів управління ризиками. Його суть - зменшення участі самої фірми у відшкодуванні збитку за рахунок передачі нею (фірмою-страхувальником) страховій компанії (страховику) відповідальності. Застосування методу на рівні фірми виправдане в таких випадках:

1. Імовірність реалізації ризику, тобто появи збитку, невисока, але розмір можливого збитку досить великий. Незалежно від однорідності чи неоднорідності ризиків, а також від кількості ризиків (масові чи одиничні), страхування доцільне.

2. Імовірність реалізації ризиків, тобто появи збитку, висока, але розмір можливого збитку невеликий. Страхування виправдане, якщо ризики однорідні чи неоднорідні та їх багато. Звичайно, через малий розмір можливого збитку фірма може їх залишити в себе, однак масовість таких ризиків може призвести до значного збитку, тому страхування в цьому випадку найкраще. У випадку, коли ризики однорідні і масові, фірма може управляти ними на основі самострахування.

Самострахування. Суть цього методу управління ризиками - створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, на зразок фондів страхових і перестрахувальних компаній. Самострахування відрізняється від методу прийняття ризиків на себе тим, що компанія має справу з великою кількістю однорідних ризиків. Щоб точно спрогнозувати розмір збитку, метод самострахування передбачає можливість концентрації великої кількості однорідних ризиків. Однак на відміну від страхування страхові резерви створюють усередині однієї ділової одиниці, зазвичай промислової чи промислово-фінансової групи. Одним з механізмів проведення самострахування є створення кептивних страхових компаній.

Кептивні страхові компанії - це страхові компанії, що входять у групу не страхових організацій - промислових, промислово-фінансових, фінансових груп тощо - і страхують ризики всієї групи.

Фінансування ризику

Поняття фінансування ризику означає пошук і мобілізацію грошових ресурсів для здійснення превентивних заходів і запобігання збиткам від настання несприятливих подій. Є різні способи фінансування ризику. Насамперед це поточний бюджет підприємств, у який закладають витрати на заходи щодо підвищення безпеки, майбутні витрати на компенсацію збитків, витрати на сплату страхової премії тощо. Також резервні фонди самострахування, сформовані раніше з власних ресурсів підприємства. Страхуючи ризики, підприємство одержує доступ до страхових фондів, з яких може отримати відповідне відшкодування у разі збитків. З фондів страхових компаній можна також профінансувати запобіжні заходи, що знижують імовірність страхових випадків. Для компенсації збитків у надзвичайних ситуаціях можна залучити кредитні й інвестиційні ресурси банків та інших фінансових інститутів. Можлива також державна підтримка зі спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів, сформованих на випадок надзвичайних ситуацій.

Фінансування ризику містить у собі три головні статті витрат:

• доподійне фінансування;

• витрати на компенсацію збитків для прийнятих на себе ризиків (післяподійне фінансування);

• адміністративні витрати на управління ризиком (поточне фінансування).

РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

Актуальна проблема ризик-менеджменту і для України. Значна кількість українських банків «провалила» іспит з ризик-менеджменту, про що, перш за все, свідчить те, що вперше з 1991 року в 1-му кварталі 2009 року банківська система отримала збитки, які склали 7,02 млрд. грн., що пов'язано насамперед із значними обсягами відрахувань (17,3 млрд грн.) в резерви під активні операції банків. При чому збитковими виявилися 10 з 18 найкрупніших банків, та 6 з 20 крупних.

Досвід вивчення авторами проблематики управління ризиками на підприємствах м. Києва та в органах державного управління показав, що лише незначна частина підприємств використовує ризик-менеджмент в своїй діяльності. При чому, мова в кращому випадку йде про окремі його елементи, а не про застосування ризик-менеджменту як одного із наріжних каменів ведення бізнесу. Так, від 38 до 52 % всіх малих та середніх підприємств м. Києва в. 2005 р. зовсім не управляли своїми стратегічними ризиками, від 33 до 47 % - виробничими, від 43 до 57 % - маркетинговими.

Управління ризиками спрямоване на те, щоб навіть під час кризи можливо було задіяти такі управлінські та фінансові механізми, які б дали змогу подолати наявні труднощі з найменшими для підприємства втратами. Розвиток ситуації в економіці України на початку 2010 р. засвідчує перманентне наростання ризиків, пов'язаних з кризовими процесами. На вітчизняну економіку продовжують негативно впливати як стагнація світової економіки, так і макроекономічні та валютно-фінансові дисбаланси, які сформувалися в останньому кварталі 2008 року.

21 лютого 2013 року відбулося чергове засідання Ради Національного банку України. Рада Національного банку України прийняла рішення Про стан проведення грошово-кредитної політики в 2012 році та її вплив на стан соціально-економічного розвитку України і оцінку діяльності Правління Національного банку України щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики на 2012 рік. Згідно з цим рішенням Рада Національного банку України взяла до відома інформацію Правління Національного банку України про виконання Основних засад грошово-кредитної політики в 2012 році та визнала, що здійснення грошово-кредитної політики в минулому році дало змогу виконати основну функцію Національного банку України - забезпечити стабільність грошової одиниці України.

“Діяльність Правління Національного банку України відповідала Основним засадам грошово-кредитної політики на 2012 рік. Монетарні заходи, які були застосовані під час проведення грошово-кредитної політики, повністю відповідали тим процесам, що відбувалися на макроекономічному рівні, і цілям та завданням грошово-кредитної політики на 2012 рік”, - зазначено в рішенні Ради Національного банку України. Рада Національного банку України вважає, що розвиток економіки України в 2012 році перебував під суттєвим впливом зовнішніх несприятливих чинників. За домінування рецесивних тенденцій у світовій економіці знижувалися попит і ціни на традиційну українську експортну продукцію, що відповідним чином відображалося на показниках платіжного балансу та розвитку реального сектору економіки. Крім того, у 2012 році було здійснено значні виплати за державним та гарантованим державою боргом, обсяг яких більше ніж удвічі перевищив платежі 2011 року.

За таких умов Національний банк України в 2012 році забезпечив підтримання низько інфляційного середовища - за 2012 рік приріст індексу споживчих цін становив “мінус” 0,2%. Забезпечення цінової стабільності сприяло зростанню реальних доходів населення, збереженню вартості їх заощаджень та отриманню українськими виробниками цінових переваг як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках збуту їх продукції”, - сказано в рішенні Ради Національного банку України.

Підтримці цінової стабільності, на думку Ради Національного банку України, сприяло збереження прогнозованої ситуації на валютному ринку. Так обмінний курс гривні за безготівковими операціями в 2012 році знизився на 0,29% - до 8,052 грн./дол. США. На готівковому сегменті валютного ринку гривня за операціями з продажу доларів США за цей період знецінилася на 0,28% - до 8,088 грн./дол. США.

Рада Національного банку України також відзначила, що динаміка грошової пропозиції відповідала макроекономічній ситуації. Зокрема збільшення монетарної бази в 2012 році на 6,4% забезпечило приріст грошової маси на 12,8%. Заходи, спрямовані на розвиток та посилення стійкості банківської системи, сприяли подальшому розширенню ресурсної бази банків. А обсяг депозитів населення в 2012 році збільшився на 19,0%.

“У 2012 році застосовувалися заходи, спрямовані на стимулювання кредитної діяльності банків. Було знижено облікову ставку та ставки за кредитами рефінансування, активно проводились операції з підтримки ліквідності банківської системи через надання кредитів рефінансування та операції з купівлі цінних паперів, запроваджено гнучкіші вимоги до формування банками обов'язкових резервів”, - говориться в рішенні Ради Національного банку України.

Втім за наявності значних зовнішніх ризиків та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації на ринках кредитна активність банків відновлювалася недостатньо високими темпами - приріст обсягів кредитування ними реального сектору економіки за 2012 рік становив 4,9%.

На засіданні Рада Національного банку України прийняла рішення надати ряд рекомендацій Правлінню Національного банку України, а саме: посилити гнучкість використання монетарних механізмів та інструментів з урахуванням необхідності надання дієвішої підтримки економічній політиці Кабінету Міністрів України, яка спрямована на економічне зростання, але в межах, що не створюють ризиків для досягнення цілей щодо цінової стабільності. Також пропонується сприяти ефективному запровадженню в обіг нових фінансових інструментів, у тому числі у формі електронних документів через надання за потреби відповідної методологічної та організаційної підтримки. З метою вдосконалення безготівкових розрахунків та стимулювання зменшення частки готівки поза банками Рада Національного банку Україні вважає за доцільне вжити Правлінням Національного банку України заходів щодо модернізації Національної системи масових електронних платежів, у тому числі стосовно забезпечення, приймання та оброблення транскордонних операцій із залученням міжнародних платіжних систем та виконання функцій інформаційної взаємодії між банками та органами державної влади.

Також на засіданні Ради Національного банку України було прийнято рішення рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити стратегію структурного реформування економіки України, яка б передбачала пріоритетну підтримку розвитку галузей, що мають перспективи випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції протягом тривалого часу та діяльність яких мінімально залежить від зовнішніх шоків. Крім того, Кабінету Міністрів України пропонується сприяти відновленню програми “Стенд-бай” з Міжнародним валютним фондом, а також залученню коштів інших глобальних інституцій (Світовий банк, ЄС). Також Кабінету Міністрів України рекомендується забезпечити безумовне виконання усіма суб'єктами господарювання норм законодавства в частині визначення цін на товари, тарифів на послуги (у тому числі в рекламних оголошеннях) виключно в грошовій одиниці України.

З метою активізації сільськогосподарського виробництва як одного з ключових елементів покращення платіжного балансу Рада Національного банку України вважає за необхідне вжити Кабінетом Міністрів України заходів щодо запровадження функціонування системи забезпечення угод зерном шляхом упровадження нової форми складського документа - електронного складського свідоцтва на зерно, який має бути максимально наближеним за характеристиками до фінансових інструментів.

Незважаючи на те, що сучасна система ризик-менеджменту знаходиться в стані кризи в багатьох країнах, ситуація в Україні принципово відрізняється від стану справ в розвинутих економіках, які вже достатньо давно зайняті вирішенням теоретичних та практичних проблем ризик-менеджменту. Достатньо сказати, що свій відлік становлення ризик-менеджменту в його сучасному вигляді веде від середини 40-х років 20-го сторіччя. В даний час завершується четвертий етап її розвитку, та є певні ознаки того, що світова фінансово-економічна криза 2007-2009 рр. дала поштовх початку нового, п'ятого етапу, пов'язаного із необхідністю вироблення нових, інтегральних підходів до управління ризиками на всіх рівнях економічної діяльності, - від окремої людини - до державних органів управління економікою. В Україні ж наразі триває лише перший етап становлення ризик-менеджменту, який характеризується усвідомленням підприємцями та владою його необхідності в умовах відкритої української економіки та запровадженням окремих елементів ризик-менеджменту (в фінансовій сфері більш широко, в реальному секторі - менше). Не можна сказати, що на українських підприємствах ніхто не займається управлінням ризиками, адже є інженери з техніки безпеки, охоронці (операційні ризики), системні адміністратори (інформаційні ризики), фінансисти (фінансові ризики). Проте їхня діяльність щодо цього не має скоординованого характеру.



ВИСНОВОК

ризик менеджмент збиток експозиція

Таким чином, ризик-менеджмент як специфічний вид діяльності сприятиме вирішенню двох важливих завдань:

- робота керівників ризиками дозволить виробити стимули до більш зваженого відношення до ризиків, тобто ризик-менеджмент здатний стати філософією організації, елементом її організаційної культури, доступної кожному співробітникові;

- використання потенціалу системи управління ризиками на макрорівні забезпечити прозорість підприємств і ринку в цілому.

Актуальність цієї проблеми буде простережуваться і надалі, оскільки підприємства працюють в динамічному середовищі, а постійна зміна ринкових умов неможлива без ризиків. Щодо майбутніх напрямків дослідження даного питання, то можна виокремити такі: розробка основних етапів побудови системи управління ризиками, можливість перейняття від зарубіжних компаній досвіду щодо ризик-менеджменту.

В Україні ефективну систему ризик-менеджменту має тільки банківська сфера за рахунок того, що в основному банківський капітал є змішаним, має частку закордонних коштів. А це, в свою чергу, дозволяє залучати зарубіжних експертів для побудови системи управління ризиками.

Ще одним напрямком розвитку ризик-менеджменту може бути створення спільних підприємств на основі іноземного капіталу, з метою перейняття досвіду і розвитку власної економіки.

Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва, яка полягає в здобутті найбільшого прибутку при оптимальному, прийнятному співвідношенні прибутку й ризику.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Старостіна А. О., Кравченко В. А. Ризик-менеджмент: теорія та практика: Навч. посіб. - К.: ІВЦ “Видавництво «Політехніка»”, 2004. - 200 с.

2. Гольдштейн Г.Я., Гуц А. Н., Основы риск-менеджмента//Проблематика риск-менеджмента. Учебное пособие для магистрантов направления 521500 "Менеджмент" (МВА). Таганрог: ТРТУ, 1999

3. Доходи та витрати банків України за І квартал 2009 року . Прес-реліз Національного Банку України. 17 квітня 2009 р.

4. В.А.Кравченко. Функціональний та інтегральний підходи до управління підприємницькими ризиками: теорія та практика / Володимир Кравченко // Проблеми системного підходу в економіці. - 2008 - №2.

5. 3. С.М. Бугрова, Н.М. Гук Риск-менеджмент. Учебное пособие. Кемерово 2005 [2, c.35-56].

6. 4. Кравченко В.А. Стан управління підприємницькими ризиками: українська специфіка / Володимир Кравченко // Проблеми системного підходу в економіці. - 2007. - №3. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2007-3/Kravchenko_307.htm. - Заголовок з екрану.

7. Діяльність Правління Національного банку України відповідала Основним засадам грошово-кредитної політики на 2012 рік. Прес-реліз

Размещено на Allbest.ru