Размещено на http://www.allbest.ru/

63

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“Організація системи управління ризиками на виробничому підприємстві”

Київ 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретико-методичні основи ризикології

1.1 Сутність та концептуальні засади ризикології

1.2 Характеристика процесу управління ризиками на підприємстві

1.3 Методичні підходи до оцінювання ступеня ризику в діяльності підприємства

Висновки до розділу 1

2. Аналіз системи управління ризиками у ВАТ НВП «Більшовик»

2.1 Діагностика ризиків фінансово-господарської діяльності підприємства ВАТ НВП «Більшовик»

2.2 Інтегрована оцінка ризикозахищеності підприємства ВАТ НВП «Більшовик»

Висновки до розділу 2

3. Шляхи вдосконалення системи управління ризиками в діяльності ВАТ НВП «Більшовик»

3.1 Розробка технології управління ризиком за допомогою створення програми цільових заходів щодо управління ризиком

3.2 Обґрунтування системи мінімізації ризиків,на підприємстві ВАТ НВП «Більшовик»

3.3 Розробка інформаційної системи управління ризиком

Висновки до розділу 3

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

оцінка система управління фінансової ризик

ВСТУП

Система ринкових відносин об'єктивно зумовлює існування ризику в усіх сферах господарської діяльності. Ринкове середовище вносить в діяльність підприємств елементи невизначеності і поширює «асортимент» ризикових ситуацій, які виникають при присутності конкретних умов та обставин. Ризикові ситуації формують умови для існування і реалізації економічного ризику, з яким в процесі своєї діяльності зіштовхуються практично усі підприємства. Відсутність повної інформації, існування протидіючих тенденцій, елементи випадковості та інші нові економічні умови господарювання обумовлюють важко-прогнозованість процесу управління, оскільки більшість управлінських рішень підприємства приймається в умовах невизначеності та економічного ризику.

Щоб вижити за цих складних умов підприємствам необхідно приймати нетрадиційні та сміливі рішення, але це теж підвищує ступінь економічного ризику. При означених обставинах підприємствам потрібно не уникати ризику, а вміти правильно оцінювати його ступінь і безпосередньо управляти ним з метою обмеження.

Підприємствам необхідні своєчасне врахування чинників ризику при прийнятті управлінських рішень; кваліфікована організація процесу управління ризиковою ситуацією, що спрямована на забезпечення адаптації діяльності підприємства до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Стратегія управління ризиковою ситуацією залежить від специфічних ризиків, які можуть виникати в процесі діяльності підприємства, можливості правильно оцінити конкретну ризикову ситуацію, знайти оптимальний варіант виходу з неї, враховуючи наявні у розпорядженні підприємства ресурси.

Актуальність. З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при здійсненні будь-якої господарської діяльності. Саме тому оцінка та шляхи нейтралізації ризиків є актуальною темою сьогодення.

Суттєвий вплив ризиків на всі елементи, цінності і сторони діяльності комерційної організації приводить до необхідності формулювання функції управління ризиками, виходячи з того, що по суті своїй процес управління комерційною організацією являє собою послідовність економічних і соціальних виборів, кожний з яких запускає визначені фінансові й організаційні механізми, що мають істотний вплив для даного бізнесу, які знижують або підвищують її ризикову позицію при досягненні тієї норми прибутку, що виявляється доступною в умовах конкретної соціально-економічний ситуації. Основна мета управління ризиками - їх мінімізація з метою уникнення або часткового зменшення можливих фінансових втрат від дії ризиків. Теоретичною основою наукових досліджень проблематики ризику, забезпечення підприємства захистом від нього широко досліджується в працях як зарубіжних, так і вітчизняних економістів: Хлістунова Н. В., Соляунов А. А., Роік В. Д., Нерсисян Т. Я., Минаева Е. В., Камінський А. Б., Вітлінський В. В., які розглядають питання економічної безпеки, рівноваги, фінансової стійкості.

Метою роботи є визначення шляхів вдосконалення системи управління ризиками в діяльності ВАТ НАП «Більшовик».

Для досягнення зазначеної мети встановлено наступні завдання:

- розглянути теоретичні основи ризикології;

- провести діагностику ризиків фінансово-господарської діяльності;

- провести інтегровану оцінку ризиків;

- розробити технологію управління ризиками;

- обгрунтувати систему мінімізації ризиків;

- розробити інформаційну систему управління ризиками.

Об'єктом дослідження є система управління ризиками у ВАТ НВП «Більшовик». Організаційна структура приведена у Додатку Б.

Предметом даної роботи є процеси управління ризиками.

Об'єктом дослідження є ВАТ НВП «Більшовик» заснований 1882 року. Юридична адреса товариства: м. Київ, пр-т Перемоги 49/2, тел. 457-65-39, ВАТ НВП „Більшовик” є підприємством державної форми власності, I категорії, підпорядковується Міністерству промислової політики, нараховує 20 цехів та 2 окремі дільниці. Площа складає 36 га, а місткість складів становить 5 тис. м.. Більшу частину продукції, що виробляє ВАТ НВП «Більшовик», не випускає жодне підприємство України. Чисельність працюючих складає 1020 осіб. (Додаток В,Г)

На сучасному етапі діяльності підприємство має універсальні технологічні можливості, утримує монополію за низкою видів продукції в країнах СНД, а з окремих типів конкурує на світовому ринку з високорозвиненими в технічному відношенні країнами.

Для дослідження питання ефективності управління ризиком були використані фактичні дані з діяльності ВАТ НВП «Більшовик».

Теоретичну та методологічну базу дослідження склали наукові праці та публікації таких авторів, як Бланк І.А., Хлістунова Н. В., Соляунов А. А., Роік В. Д., Нерсисян Т. Я., Минаева Є. В., Камінський А. Б., Вітлінський В. В. та інші.

Інформаційною базою дослідження слугували також наукові статті в сфері ефективності управління та розвитку підприємства, матеріали преси, електронні джерела Інтернет, внутрішні документи, положення й основні відомості про підприємство, фінансова та статистична звітність, а також результати власних досліджень.

У роботі використано метод узагальнення, структурно-логічний аналіз, метод порівняння та інтегрування, методи експертної оцінки, опитування та метод аналізу некількісних показників; метод графічного зображення аналітичних. Збирання інформації проведено з використанням методу спостереження, опитування та анлізу.

Робота містить 103 сторінки тексту, 9 таблиць та 13 рисунків; 19 додатків, список використаних інформаційних джерел нараховує 53 одиниці документів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РИЗИКОЛОГІЇ

1.1 Сутність та концептуальні засади ризикології

Поняття ризик має досить тривалу історію, але найактивніше різні аспекти ризику почали вивчати наприкінці XIX - на початку XX ст.

Для вітчизняної економіки проблема ризику та його оцінки не є новою: у 20-х роках XX ст. було прийнято ряд законодавчих актів, що враховували існування в СРСР виробничо-господарського ризику. Але пізніше, після становлення адміністративно-командної системи обґрунтування ефективності господарської діяльності в умовах планової економіки і відповідно всі техніко-економічні обґрунтування будь-яких проектів обходилися без аналізу ризиків.

Економічні перетворення в нашій країні викликали інтерес до питань ризику в господарській діяльності, а сама теорія ризику в процесі формування ринкових відносин не тільки одержала свій подальший розвиток, але стала практично затребуваною.

На сьогодні немає однозначного розуміння сутності ризику. Це пояснюється, зокрема, багатоаспектністю цього явища, практично повним ігноруванням його нашим господарським законодавством у реальній економічній практиці й управлінській діяльності. Крім того, ризик - це складне явище, що має безліч розбіжних, а іноді протилежних реальних основ. Це зумовлює можливість існування декількох визначень поняття ризику з різних поглядів.

Термін ризик походить від грецьких слів ridsikon, ridsa- стрімчак, скеля. В італійській мові risikо - небезпека, погроза; risiсаrе - лавірувати між скель. У французькій risdoе - погроза, ризикувати (буквально об'їжджати стрімчак, скелю). У словнику Вебстера ризик визначається як «небезпека, можливість збитку чи втрати», у словнику Ожегова - як «можливість небезпеки», чи як «дія наугад у надії на щасливий результат» [14].

Як показує аналіз, у літературі поширене судження про ризик як про можливість небезпеки чи невдачу. Аналогічна ситуація і в економічній літературі. Розглянемо ряд визначень ризику, що дають фахівці.

«Риск - событие или группа родственных случайных событий, наносящих ущерб объекту, обладающему данным риском» [22, с. 11].

«Под экономическим риском понимается некая возможность возникновения убытка, измеряемого в денежном выражении» [23, с. 5].

«Риск - это возможность ненаступления каких-либо ожидаемых событий, возможность отклонения каких-либо величин от некоторых их (ожидаемых) значений» [15, с. 11].

Финансовые риски - это, с одной стороны, опасность потенциально возможной потери ресурсов или недополучения доходов по сравнению с рассчитанным вариантом. С другой стороны - вероятность получения дополнительного объема прибыли, связанного с риском» [13, с. 43].

«Економічний ризик - це об'єктивно-суб'єктивна категорія у діяльності суб'єктів господарювання, пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору. Вона відображає міру (ступінь) відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, міру невдачі (збитків) з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників, прямих та зворотних зв'язків стосовно об'єкта керування» [5, с. 9].

Поняття «ризик» та «невизначеність» мають довгу та давню історію. Однак змістовно цю проблему почали вивчати в ХІХ - ХХ сторіччях, хоча й до цього було багато робіт, в яких розглядались різні аспекти ризику.

З іменами Дж. С. Миля та Н. У. Сеніора асоціюється поява класичної теорії підприємницьких ризиків. Ці автори досліджуючи підприємницький прибуток, вирізняють у структурі підприємницького доходу дві складові:

а) відсоток як частку на вкладений капітал;

б) плату за ризик як відшкодування можливого ризику, пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Відповідно до цієї теорії, ризик ототожнюється з очікуванням втрат, що можуть статися в результаті реалізації того чи іншого рішення. З економічного погляду, ризик у цій теорії -- ніщо інше, як можливий матеріальний збиток, що може бути нанесений виконанням того чи іншого рішення.

Таке тлумачення ризику є однобічним. Воно спричинило розроблення іншої теорії, яку було названо неокласичною. Ця теорія виникла у 20--30-ті рр. ХХ ст. в Англії та Франції. Її представниками є вчені Ф. Х. Найт, А. Т. Маршалл (Англія) та А. С. Пігу (Франція). Вона ґрунтується на таких положеннях: підприємство, що працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадковою змінною величиною, повинно керуватися у своїй діяльності такими критеріями, як розмір очікуваного прибутку та величина його можливих коливань. Згідно з цією теорією, поведінка підприємця обумовлюється концепцією так званої граничної корисності: якщо потрібно вибрати один із двох варіантів інвестування капіталу, що дають однаковий підприємницький прибуток, то варто вибирати той з варіантів, у якому коливання прибутку будуть меншими.

З цієї теорії ризику випливає, що надійний прибуток завжди має більшу корисність, ніж прибуток того ж очікуваного розміру, але пов'язаний з імовірними коливаннями.

Нині у первісному вигляді жодну із цих теорій не використовують. Найактуальнішою є неокласична теорія ризику з певними доповненнями Кейнса, який уперше систематизував теорії ризику і дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків, а також доповнив неокласичну теорію чинником «задоволення», суть якого в тому, що підприємець, очікуючи більшого прибутку, швидше за все піде на більший ризик.

В економічній літературі ризик розглядається з погляду можливого матеріального збитку, пов'язаного з реалізацією господарських, організаційних, технічних рішень, з аваріями, стихійними лихами, банкрутством, зменшенням цінності акцій, грошової одиниці тощо, а також з погляду прийняття рішень, пов'язаних з отриманням прибутку. Існують два протилежні погляди на природу ризику. По-перше, ризик розуміється як невдача, небезпека матеріальних та фінансових втрат, що можуть статися в результаті реалізації обраного рішення. По-друге, ризик ототожнюється з передбачуваним отриманням прибутку.

Уперше найбільш загальне визначення ризику дав Ф. Х. Найт: ризик -- це образ дій у неясній, невизначеній обстановці.

Ризик -- це ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки у разі неуспіху.

Ці визначення більшою мірою стосуються поняття ризику взагалі. Про економічний же ризик варто говорити, як про процес прийняття рішень в умовах невизначеності з урахуванням як економічних, так і політичних, моральних, психологічних та інших наслідків, головним чином несприятливих.

Виникає запитання: як вибрати правильне визначення ризику? На мій погляд, виходити слід з того, наскільки його можна буде використати в практиці бізнесу. Виходячи з цього у менеджера має бути можливість виявити ризик, оцінити його і вжити певних заходів впливу на нього. Інакше кажучи, менеджер має провести якісний і кількісний аналіз ризику. Він має визначити подію - джерело ризику, тобто фактор ризику, її ймовірність і наслідки.

Вважаємо, що ризик можна охарактеризувати як комбінацію трьох елементів: деякої події, її ймовірності та наслідків.

Відповідно ризик підприємства, чи економічний ризик, - це комбінація 1) події, пов'язаної з діяльністю підприємства і яка впливає на нього, 2) імовірності цієї події та 3) її наслідків, що унеможливлюють досягнення запланованих цілей і в остаточному підсумку позначаються на доходах підприємства.

Розуміння сутності ризику безпосередньо пов'язана з виявленням функцій, які він виконує при здійсненні господарської діяльності. До числа таких функцій належать регулююча й захисна. Регулююча функція ризику має суперечливий характер і може виступати у двох формах:

- конструктивна;

- деструктивна.

Конструктивність ризику проявляється, зокрема, у тому, що ризик при здійсненні господарської діяльності виконує роль своєрідного каталізатора. Йому належать такі властивості як активність і спрямованість у майбутнє, пошук новаторських рішень.

Деструктивний характер ризику проявляється у тому, що прийняття і реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до валюнтаризму й авантюризму. У цьому випадку ризик виступає у якості дестабілізуючого фактора.
Практика показує, що відбувається реальне перетворення ризику в інструмент регулювання економічних відносин, що допомагає підприємцям виробляти навички орієнтацій в ймовірному світі і формувати необхідні якості мислення, такі як альтернативність, варіантність і діалектичність.

Захисна функція ризику має також два аспекти:

- історико-генетичний;

- соціально-правовий.

У першому випадку йдеться про те, що вже на ранніх стадіях розвитку цивілізації люди стихійно шукали засоби й форми захисту від можливих небажаних наслідків.

У сучасних умовах така передбачуваність проявляється у вигляді створення фондів ризику та застосування різних методів мінімізації ризику, що дозволяє з одного боку використовувати конструктивність ризику, а з другого - захищати підприємця від негативних наслідків. Таким чином сама природа ризику спонукає суб'єкта господарювання захистити об'єкт від негативних наслідків ризикованої події.

Сутність соціально-правового аспекту захисної функції проявляється у забезпеченні прав новатора на ризик, оскільки необхідні правові й економічні гарантії, які б виключали у випадку невдачі покарання працівників, що йдуть на ризик. Практична реалізація цього аспекту пов'язана з введенням в кримінально-господарське й трудове законодавство категорії правомірного ризику, яке б відокремлювало випадки, в яких негативні наслідки настали від некомпетентності й безгосподарності від тих випадків, коли було при прийняте рішення та здійснене обґрунтування ризику.

Є безліч видів ризиків. У керівника компанії виникає потреба в їх класифікації.

Класифікація ризиків означає систематизацію безлічі ризиків на підставі певних ознак і критеріїв, що дозволяють об'єднати підмножини ризиків у певні групи. Завдання класифікації - як наукові (тут є простір для творчості), так і прикладні, управлінські.

Нараховують більше 40 різних критеріїв ризиків і більше 220 видів ризиків, так що в економічній літературі немає єдиного розуміння в цьому питанні. Принципи управлінської класифікації ризиків - науковість, строгість, зручність використання.

Нині найпоширеніша така класифікація ризиків [104, 94]:

операційний ризик;

ринковий ризик;

бізнес-ризик;

кредитний ризик.

Цю класифікацію можна застосувати як до фінансових установ (банки, страхові та інвестиційні компанії і г. ін.), так і до звичайних компаній, зайнятих у сфері матеріального виробництва і надання послуг.

Отже, уже на початковому етапі аналізу ризиків можна поділити їх на такі, що властиві фінансовим інститутам, і такі, що належать до нефінансових компаній та організацій. [5, 80, 108].

У діяльності корпорацій можна виділити такі види ризиків:

Під операційним ризиком розуміють ризик, пов'язаний з недоліками в системах і процедурах керування і контролю в організації. До цього пункту можна включити ризики, пов'язані з помилками менеджменту компанії, її працівників; проблемами системи внутрішнього контролю, погано розробленими правилами робіт тощо, тобто ризики, пов'язані з внутрішньою організацією роботи компанії. Яскравим прикладом такого ризику була «проблема 2000» (Millennium Bug), що могла призвести до значних утрат. Техніко-виробничі ризики - це ризик завдання збитку навколишньому середовищу (екологічний ризик); ризик виникнення аварій, пожеж, поломок; ризик порушення функціонування об'єкта внаслідок помилок у проектуванні і монтажі, ряд будівельних ризиків та ін.

Кредитний ризик - ризик того, що учасник-контрагент не виконає свої зобов'язання повною мірою або до конкретної дати, або в будь-який час після цієї дати.

Ринковий ризик - ризик утрат, зафіксованих на балансових і забалансових позиціях компанії, через зміну ринкових цін; це ризик зміни значень параметрів ринку, таких як процентні ставки, курси валют, ціни акцій чи товарів, кореляція між різними параметрами ринку і мінливість цих параметрів.

Ділові ризики (бізнес-ризики) - це ризики, безпосередньо пов'язані з діловими операціями компанії на її ринках постачання та збуту, тобто з її бізнесом.

Кожний з вищезазначених ризиків містить у собі значну кількість конкретних ризиків, наприклад: операційний ризик - ризик обману, ризик аварій, ризик стихійних лих; ринковий ризик - процентний ризик, валютний ризик та ін.

Найчастіше зазначені ризики тісно переплітаються. Яскравим прикладом може слугувати ситуація із сумно відомим англійським банком Barings- недоліки систем внутрішнього контролю (операційний ризик) і, як наслідок, гра на біржі одного з працівників призвели до неможливості закрити ф'ючерсні позиції на біржі SІМЕХ (ризик утрати ліквідності) через неправильне прогнозування цін (ринковий ризик).

Ризики можна класифікувати й за іншими ознаками, рис. 1.1.1. [12, с. 5] За наслідками поділяють ризики на декілька категорій [19, с. 32; 3, с. 438]:

а) припустимий ризик - це ризик рішення, у результаті невиконання якого підприємству загрожує втрата прибутку; у межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати є, але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку;

б) критичний ризик - це ризик, коли підприємству загрожує втрата доходу; інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується не
безпекою втрат, що перевищують очікуваний прибуток і в крайньому
випадку можуть призвести до втрати всіх грошей, укладених підприємством у проект;

в) катастрофічний ризик - ризик, коли виникає неплатоспроможність підприємства; утрати можуть дорівнювати активам підприємства. Також до цієї групи відносять будь-який ризик, пов'язаний із прямою небезпекою для життя людей чи виникненням екологічних катастроф. Основою для наступної класифікації ризиків є характер впливу на результати діяльності підприємства. Так, ризики поділяють на два види [95, с. 8-9]:

г) чисті - означають можливість одержати збиток чи нульовий результат;

ґ) спекулятивні - виражаються в імовірності одержати як позитивний,
так і негативний результат.

Рис. 1.1.1 Класифікація ризиків [12, c. 4]

Очевидно, що вищенаведені класифікації взаємозалежні, причому друга має більш загальний характер.

Існує велика кількість класифікацій залежно від специфіки діяльності компанії. Окремо класифікують інвестиційні ризики, ризики на ринку нерухомості, ризики на ринку цінних паперів та ін.

Класифікація ризиків може бути основана на різних характеристиках [22, с. 13-15]:

- причини (рід небезпеки), що викликають несприятливі події;

- характер діяльності, з яким пов'язані відповідні ризики;

- об'єкти, на які спрямовані ризики.

Класифікація за родом небезпеки виділяє техногенні (чи антропогенні), природні і мішані ризики.

Техногенні ризики, породжені господарською діяльністю людини: аварійні ситуації, забруднення навколишнього середовища тощо. Прикладом техногенних ризиків можуть слугувати вогневі ризики, пов'язані з впливом вогню на різні об'єкти.

Природні ризики не залежать від діяльності людини. До них належать переважно ризики стихійних лих: землетрусу, повені, урагану, тайфуну, удару блискавки, виверження вулкана та ін.

Мішані ризики - це події природного характеру, ініційовані господарською діяльністю людини. Наприклад, зсув, спричинений будівельними роботами.

В основі іншої класифікації - характер діяльності, з якою вони пов'язані.

Підприємницькі ризики пов'язані з виробництвом і прибутком, а саме: недоодержання прибутку в результаті простою виробництва, банкрутство, упущена вигода, непередбачені витрати й ін.

До фінансових і комерційних можна віднести ризики зі сфери керування фінансами і взаємин торгових партнерів у процесі угоди: невиконання договірних зобов'язань контрагентом по угоді, неповернення кредиту, непередбачені судові витрати. Професійні ризики пов'язані з виконанням професійних обов'язків. До інвестиційних належать ризики, що виникають у інвесторів, які вкладають кошти з метою одержати прибуток, а також ризики довгострокових маркетингових проектів.

Ще одна класифікація ризиків основана на природі об'єктів, підданих ризику. Відповідно до такої класифікації можна виділити ризики завдання збитку життю і здоров'ю громадян та майнові ризики, серед яких особливо виділяються ризики настання цивільної відповідальності. Таку класифікацію прийнято в страховій справі. Серед майнових ризиків варто назвати ризики завдання збитків фізичним об'єктам і ризики завдання збитку майновому інтересу, наприклад прибутку.

1.2 Характеристика процесу управління ризиками на підприємстві

Підприємництва без ризику не існує. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Ризик обов'язково повинний бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, усі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для пом'якшення різких коливань на ринку. Головна мета менеджменту, особливо для умов сьогоднішньої вітчизняної економіки - домогтися, щоб при самому гіршому розкладі мова могла йти тільки про деяке зменшення прибутку, але не в якому випадку не поставало питання про банкрутство підприємства. Тому особлива увага приділяється постійному удосконалюванню управління ризиком - ризик-менеджменту. Ризик-менеджмент представляє систему управління ризиком і економічними (точніше фінансовими) відносинами, що виникають у процесі цього управління, і включає стратегію і тактику управлінських дій.

Під стратегією управління маються на увазі напрямки і способи використання засобів для досягнення поставленої мети. Кожному способу відповідає визначений набір правил і обмежень для ухвалення кращого рішення. Стратегія допомагає сконцентрувати зусилля на різних варіантах рішення, які не суперечать генеральній лінії стратегії і відкинути всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети дана стратегія припиняє своє існування, оскільки нові цілі висувають задачу розробки нової стратегії.

Тактика - практичні методи і прийоми менеджменту для досягнення встановленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення і самих конструктивних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику займають аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, об'єктивно обумовлена характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити імовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанту, слід насамперед знати усі види втрат, пов'язаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх кількісно або оцінити їх ймовірність.

При цьому природне бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі і вміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається зробити. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що чинить вплив на хід і результати підприємництва, здатний приводити не тільки до втрат у виді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Він може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших. Якщо випадкова подія двояко впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі і сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба в однаковій мірі враховувати і ті, і інші. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових втрат супровідний їхній виграш.

Далі приведемо основні прийоми зниження ступеня ризику.

Диверсифікованість, що являє собою процес розподілу розміщення коштів між різними об'єктами вкладення капіталу (видами бізнесу), безпосередньо не пов'язаних між собою, з метою зниження рівня ризику і втрат доходів.

Диверсифікованість дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності (наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, у п'ять разів знижує рівень ризику) [20, c.95].

Придбання додаткової інформації про вибір і результати. Більш повна інформація дозволяє зробити точний прогноз і знизити ризик, що робить її дуже коштовною.

Далі ми графічно проілюструємо, яким чином додаткова інформація дозволяє знизити рівень ризику.

На рисунку 1.2.1. наведені можливі результати діяльності фірми в залежності від прийнятих рішень в умовах невизначеності.

Крива, зображена на рисунку, показує результати діяльності фірми (одержання прибутків чи збитків) у залежності від того, яке буде обране рішення. Головною проблемою дії фірми в умовах відсутності інформації є те, що вона не знає напевно, які рішення забезпечать їй одержання прибутку, а які потягнуть за собою збитки.

У такий спосіб ми можемо сказати, що задача отримання додаткової інформації для досягнення ринкового успіху фірми полягає в тому, що на підставі додаткової інформації фірма повинна чітко визначити границі діапазонів тих рішень, що забезпечать одержання прибутків і границі діапазонів тих рішень, що спричинять за собою збитки.



Рис 1.2.1 Прибутки та збитки фірми в умовах невизначеності [5, c. 110]

Представимо на графіку вплив результатів отримання додаткової інформації на прийняття ефективних рішень і зниження ризику ( Рис. 1.2.2).

Рис. 1.2.2 Результати фірми при отриманні додаткової інформації [5, c. 113]

Отримання додаткової інформації дозволяє компанії визначити, що при прийнятті рішень з діапазонів Д1 і Д2 компанія буде одержувати прибутку, а при прийнятті рішень з діапазону Д3 - збитки. Отже, підсумовуючи вищенаведене, ми можемо відзначити, що додаткова інформація повинна застерегти компанію від прийняття помилкових управлінських рішень і підказати ефективні варіанти рішень, що забезпечать їй одержання прибутку і мінімізацію ризику.

Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п., застосовується банками для зниження рівня ризику при видачі позичок, господарюючими суб'єктами при продажу товарів у кредит, наданні позичок, визначенні сум вкладення капіталу і т.п.

Одним з найбільш розповсюджених способів управління ризиками є страхування ризиків - перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати, який реалізується шляхом передачі ризиків страховій компанії. Перелік ризиків, які можуть негативно вплинути на фінансові результати будь-якої комерційної діяльності досить широкий і не завжди прогнозований, тому в сучасних умовах страхування стало універсальним засобом захисту майнових інтересів підприємств і організацій усіх форм власності.

Наступними методами управління ризиками є: [15, с. 176-190; 24, с. 40-50], рис. 1.2.3.

Рис. 1.2.3 Методи управління ризиками [21, c. 34]

Метод уникнення ризиків або відмови від них. Прикладом використання методу є припинення виробництва певної продукції, відмова від сфери бізнесу, у якій є такі ризики, і вибір нових, у яких цих ризиків немає. Застосовуючи цей метод, компанії більш воліють уникнути ризиків, ніж отримати прибуток.

Такий метод керування ризиками особливо ефективний, коли великі ймовірність виникнення збитків (реалізації ризиків) і можливий розмір збитку. Запобігання ризиковим ситуаціям у цьому разі є найкращою і єдиною практичною альтернативою. Метод застосовують до однорідних і неоднорідних ризиків, до одиничних і масових ризиків, тому що розмір можливого збитку, незалежно від конкретних значень параметрів однорідності і кількості ризиків, для фірми все одно великий і небажаний.

Наприклад, компанія може відмовитися від будівництва нового хімічного заводу, якщо умови страхування можливих ризиків будуть неприйнятними для неї. Або фармацевтична компанія може відмовитися від випуску певних ліків у разі, якщо почне з'являтися інформація про їх непередбачену побічну дію.

Метод прийняття ризику на себе або утримування ризику. Суть цього методу - покриття збитків за рахунок власних фінансових ресурсів компанії. При цьому може йтися про планове прийняття ризику та про незаплановане. В останньому разі ризик-менеджер або невпевнений, чи існує взагалі певний вид ризику, або він не зміг його виявити.

Використання методу виправдане в тих випадках, коли:

частота збитків невисока;

величина потенційних збитків невелика (і тому їх можна покрити за
рахунок поточних грошових надходжень).

Якщо ризики однорідні чи неоднорідні, але їх багато, у фірми є альтернатива:

залишити ризики в себе, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія дозволяють це зробити (незалежно від кількості ризиків);

передати ризики іншим суб'єктам, якщо її фінансові можливості і (або) стратегія диктують їй вибір цього шляху. Якщо ж ризики однорідні чи неоднорідні, але їх мало, то найчастіше фірма залишає їх у себе, тому що вони несуттєво знижують фінансові можливості фірми.

Цей метод управління ризиками використовують досить часто, тому що в багатьох ситуаціях збитки настільки незначні, що компанія може покрити їх самостійно.

Метод запобігання збиткам. Суть цього методу управління ризиками - проведення заходів, спрямованих на зниження їх імовірності. Застосування цього методу виправдане, якщо:

· імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, досить велика -саме на її зниження і спрямовано метод;

· розмір можливого збитку невеликий (інакше доцільне використання методу уникнення ризиків, застосування якого виправдане, коли ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний).

Ризики можуть бути як однорідними, так і неоднорідними. Вони можуть мати масовий характер (масові ризики), але можуть бути й одиничними.

Метод зменшення розміру збитків. Незважаючи на всі зусилля компанії знизити ризики, деяких збитків вона все-таки зазнає. Для таких ризиків і можна застосовувати метод зменшення розміру збитків. Суть цього методу - проведення заходів, спрямованих на зниження розміру можливого збитку.

Застосування цього методу виправдане в таких випадках:

* великий розмір можливого збитку;

* імовірність реалізації ризику, тобто ймовірність збитку, невелика (інакше доцільно використовувати метод відмови від ризиків, застосування якого виправдане, якщо ймовірність реалізації ризику висока і розмір можливого збитку також значний). Діяльність компанії для зменшення збитків спрямована на мінімізацію негативного впливу збитків. Страхування. Це один з найчастіше використовуваних методів управління ризиками. Його суть - зменшення участі самої фірми у відшкодуванні збитку за рахунок передачі нею (фірмою-страхувальником) страховій компанії (страховику) відповідальності. Застосування методу на рівні фірми виправдане в таких випадках:

1. Імовірність реалізації ризику, тобто появи збитку, невисока, але
розмір можливого збитку досить великий. Незалежно від однорідності чи
неоднорідності ризиків, а також від кількості ризиків (масові чи одиничні), страхування доцільне.

2. Імовірність реалізації ризиків, тобто появи збитку, висока, але розмір можливого збитку невеликий. Страхування виправдане, якщо ризики однорідні чи неоднорідні та їх багато. Звичайно, через малий розмір можливого збитку фірма може їх залишити в себе, однак масовість таких ризиків може призвести до значного збитку, тому страхування в цьому випадку найкраще. У випадку, коли ризики однорідні і масові, фірма може управляти ними на основі самострахування.

Самострахування. Суть цього методу управління ризиками - створення власних страхових фондів, призначених для покриття збитків, на зразок фондів страхових і перестрахувальних компаній.

Самострахування відрізняється від методу прийняття ризиків на себе тим, що компанія має справу з великою кількістю однорідних ризиків. Щоб точно спрогнозувати розмір збитку, метод самострахування передбачає можливість концентрації великої кількості однорідних ризиків. Однак на відміну від страхування страхові резерви створюють усередині однієї ділової одиниці, зазвичай промислової чи промислово-фінансової групи.

Самострахування припускає створення фінансових механізмів, що дозволяють заздалегідь створити фонди для фінансування збитків. Одним з механізмів проведення самострахування є створення кептивних страхових компаній.

Кептивні страхові компанії - це страхові компанії, що входять у групу нестрахових організацій - промислових, промислово-фінансових, фінансових груп тощо - і страхують ризики всієї групи.

Отже, найпоширенішими методами управління ризиками є:

уникнення ризиків чи відмова від них;

прийняття ризиків на себе;

запобігання збиткам;

зменшення розміру збитків;

страхування;

самострахування.

1.3 Методичні підходи до оцінювання ступеня ризику в діяльності підприємства

Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу -- оцінити непевність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1) частоту настання події щодо місця та часу;

2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом -- це не лише ймовірність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види.

Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується суб'єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція суб'єктивної ймовірності ґрунтується не на статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в тому, що задана подія відбудеться. Методологічною базою аналізу ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Математичний апарат, використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах теорії ймовірності та математичної статистики.

Законом розподілу випадкової величини називається закон відповідності між можливими значеннями випадкової величини та їх ймовірностями.

Наприклад, доходність певного інвестиційного проекту може характеризуватися наведеним нижче законом розподілу (Табл. 1.3.1):

Табл. 1.3.1 Розподіл доходу проекту за ймовірністю одержання

Ймовірність одержання доходу (Р)	Рівень очікуваного доходу (Х) (умовн. од.)
0,2 0,5 0,3	200 800 1000

Випадкова величина, яка набуває певних окремих значень, називається дискретною.

Таблиця є прикладом закону розподілу дискретної випадкової величини.

Закон розподілу характеризується кількома показниками, зокрема математичним очікуванням, дисперсією, середньоквадратичним відхиленням, коефіцієнтом варіації.

Математичним очікуванням, або середнім очікуваним значенням випадкової величини Х, називається число, яке дорівнює сумі добутків значень величини (х) на відповідні ймовірності (Р_і):

Невизначеність характеризується розсіянням можливих значень випадкової величини довкола її очікуваного значення.

Для характеристик ризику як міри невизначеності використовуються такі показники:

1) дисперсія

D(x) = M[x -M(x)];

2) середньоквадратичне відхилення

коефіцієнт варіації

Наприклад, для інвестиційного проекту, закон розподілу якого подано в таблиці, ці характеристики становлять:

1) середнє очікуване значення доходу

М(х) = 200 · 0,2 + 800 · 0,5 + 1000 · 0,3 = 740 ум. од.

2) дисперсія

D(x) = (200-740)² · 0,2 + (800-740)² ·0,5 + (1000-740)² · 0,3 = 80400 ум. од.

середньоквадратичне відхилення

ум. Од.

коефіцієнт варіації

ум. Од

Найчастіше як міру ризику використовують середньоквадратичне відхилення. Чим більше його значення, тим більший ризик. Розглянемо інвестиційні проекти А і В, закони розподілу NPV (чистого приведеного доходу) яких задано в таблиці (1.3.2):

Табл. 1.3.2 Розрахунок середнього очікуваного значення NPV для двох проектів

Проект А	Проект В
Можливі значення NPV (ХА)	Відповідні ймовірності (РА)	Можливі значення NPV (ХВ)	Відповідні ймовірності (РВ)
100 500 700 1500	0.2 0.4 0.3 0.1 760	-7200 1000 3000 5000	0.2 0.3 0.3 0.2 760

М (Х_А) = 100 · 0,2 + 500 · 0,4 + 700 · 0,3 + 1500 · 0,1 = 760 ум. од.

М (Х_В) = -7200 · 0,2 + 1000 · 0,3 + 300 · 0,3 + 5000 · 0,2 = 760 ум. од.

Тобто, очікуване значення NPV для обох проектів однакове. Втім, величини їх середньоквадратичного відхилення істотно різняться:

D (Х_А) = (100-760)² · 0,2 + (500-760)² · 0,4 + (700-760)² · 0,3 + (1500- 760)² · ·0,1 = 170000 ум. од.

D (Х_B) =(-7200 - 760)² · 0,2 + (1000 -760)² · 0,3 + (3000 - 760)² · 0,3 + (5000 - 760)² ·0,2 = 17790400 ум. од.

у(х_В) значно більше у(х_В), а отже, ризик проекту В вищий від ризику проекту А.

Якщо порівнюються два проекти з різними очікуваними значеннями NPV, то використовується коефіцієнт варіації, який показує частку ризику на одиницю очікуваного значення NPV.

Основною ідеєю аналізу рівня власного ризику проекту є оцінка невизначеності очікуваних грошових потоків від даного проекту. Цей аналіз може бути проведений різними методами - від неформальної інтуїтивної оцінки проекту до складних розрахункових методів та використання статистичного аналізу й математичних моделей.

Практично всі розрахункові значення грошових потоків, на яких заснований проектний аналіз, є очікуваними значеннями випадкових величин з певними законами розподілу. Ці розподіли можуть мати більшу чи меншу варіацію, що є відображенням більшої чи меншої невизначеності, тобто ступеня власного ризику проекту.

Характер розподілу ймовірностей грошових потоків та їх кореляції одного з одним зумовлює характер розподілу ймовірностей NPV проекту і, таким чином, рівень власного ризику даного проекту.

У випадках, коли ризик розрахувати неможливо, прийняття ризикових рішень відбувається за допомогою евристики, що являє собою сукупність логічних прийомів і методичних правил теоретичного дослідження і відшукання істини. Іншими словами, це способи рішення особливо складних задач. Ризик-менеджмент має свою систему евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ризику, які подано в табл. 1.3.3.:

Табл. 1.3.3 Система евристичних правил і прийомів для ухвалення рішення в умовах ризику [27, c. 154]

1.	не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.
2.	завжди треба думати про наслідки ризику.
3.	позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.
4.	не можна ризикувати великою кількістю заради малого.
5.	при наявності сумніву приймаються негативні рішення.
6.	не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо, що є й інші варіанти.

Перш ніж прийняти рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен визначити максимальний обсяг збитку по даному ризику; зіставити його з обсягом вкладеного капіталу; порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства інвестора. Обсяг збитку від вкладення капіталу може бути дорівнює обсягу даного капіталу, бути менше його чи більше.

Ризик - категорія імовірнісна, тому в процесі оцінки невизначеності і кількісного визначення ступеня ризику використовують імовірнісні розрахунки. Одним з найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод ( показники статистичних методів розраховані на ст. 27-28) [23, с. 312].

Статистичні методи оцінки ризику. Головні інструменти статистичного методу розрахування ризику такі:

середнє значення X досліджуваної випадкової величини (наслідків
впливу певної події (так званого фактора ризику), наприклад до
ходу, прибутку тощо);

дисперсія у² цієї величини (доходу, прибутку тощо);

стандартний (середньоквадратичний) відхил цієї величини (доходу, прибутку тощо);

коефіцієнт варіації V;

розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

З теорії статистики відомо, що для обмеженої кількості з можливих значень випадкової величини її середнє значення (математичне сподівання) X визначають за формулою:

Ч = ? хЎрЎ,

де ХЎ - значення випадкової величини;

РЎ - імовірність появи випадкової величини.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику очікуваного результату.

Важливою характеристикою, що визначає ступінь мінливості можливого результату, є дисперсія - зважене середнє з квадратів відхилень дійсних результатів від середнього значення,

уІ = ? ( ХЎ - Х)І РЎ,

а також дуже близько з ним пов'язаний середньоквадратичний відхил, який розраховують так:

у = ? уІ = ? ? ( ХЎ - Х)І РЎ.

Дисперсія і стандартний відхил слугують мірами абсолютного розсіювання, їх виміряють у тих самих фізичних одиницях, у яких виміряють варійовану ознаку.

Для аналізу міри мінливості часто використовують коефіцієнт варіації, що являє собою відношення середньоквадратичного відхилу до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень

V=у/Х

Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому з його допомогою можна порівнювати мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру.

Оскільки на формування очікуваного результату (наприклад, величини прибутку) впливає безліч випадкових факторів, то він природно є випадковою величиною.

Однією з характеристик випадкової величини X є закон її розподілу. Характер, тип розподілу відбиває загальні умови, що випливають із сутності і природи явища, і особливості, що впливають на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найчастіше використовують так званий нормальний розподіл.

З курсу теорії ймовірностей і математичної статистики відомо, що нормально розподілена випадкова величина є неперервною і її диференціальна функція розподілу має вигляд:

y = f (X) = 1/ у ?2р

де у, що дорівнює f(X) визначає щільність розподілу ймовірності для кожної точки X.

Графік функції нормального розподілу описують так званою нормальною кривою - кривою Гаусса (рис. 1.3.1.).

Рис. 1.3.1 Крива нормального розподілу [21, c. 48]

Важливою властивістю графіка диференціальної функції нормального розподілу є те, що площа, обмежена нормальною кривою і віссю X, завжди дорівнює одиниці. Функція щільності нормального розподілу дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини. Для оцінки ймовірності потрапляння випадкової величини у визначений інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф (X):

Ф ( Х ) = ? f ( t ) dt

Імовірність потрапляння випадкової величини в інтервал (а,в) визначають у такий спосіб:

Р (а < X < в) = Ф (в) - Ф (а) = Ѕ f (t) dt

де, f (t) - диференціальна функція нормального розподілу.

Експертні методи оцінки рівня ризику. Експертні методи застосовують, якщо на підприємстві немає інформативних даних для розрахунків економіко-статистичними методами. Ці методи базуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих організацій) з подальшою математичною обробкою результатів цього опитування [10; 22; 11; 88].

Узагальнена схема групових експертних опитувань має такий вигляд (рис. 1.3.2).

Рис. 1.3.2 Схема групового експертного опитування

На першому етапі ризик-менеджер підбирає потрібну кількість експертів та формує з них групу, яку він буде опитувати. Для визначення їх кількості використовують різні методи. Докладно про те, як це зробити, а також як математично обробити результати опитування, йдеться в спеціальній літературі [2; 11]. Наприклад, згідно з рекомендаціями В. С. Вентцеля і виходячи із заданого рівня довірчої ймовірності (95 %), кількість експертів має бути від 5 до 15.

На другому етапі ризик-менеджер складає запитання анкети, відповідаючи на які, експерти оцінюють імовірність можливих ризикованих подій. Для цього використовують певну бальну шкалу виміру ймовірності ризику. Вона може мати, наприклад, три або п'ять категорій ризику. Основою для вибору кількості категорій має слугувати розмірність карти ризику. Наприклад, ми використовуємо три рівні ймовірності: низька (1-3 бали), середня (4-6), висока (7-9).

Під час третього етапу експерти відповідають на запитання анкети.

На четвертому етапі відповіді експертів підлягають математичній обробці, під час якої розраховують середньозважену оцінку ймовірності кожного фактора ризику. Вагами при цьому виступають компетентність експерта, яку можна визначити на основі того, наскільки правильні відповіді давав експерт у попередні рази, або з урахуванням певних об'єктивних критеріїв - посади, досвіду роботи і т. ін. Далі отримані середньозважені оцінки ймовірності факторів ризику підлягають аналізу з позиції узгодженості їхніх думок. Для цього розраховують коефіцієнт варіації або коефіцієнт конкордації. Якщо думки узгоджені, то тоді оцінку ймовірності використовують для ранжування факторів ризику та побудови карти ризиків.

Аналогові методи оцінки рівня ризику. Аналогові методи дозволяють визначити рівень ризиків за окремими наймасовішими операціями підприємства. При цьому для порівняння можна використати як власний, так і зовнішній досвід інших організацій щодо таких операцій. Невід'ємним елементом ризику-менеджменту є організація заходів щодо виконання наміченої програми, тобто визначення окремих видів заходів, обсягів і джерел фінансування цих робіт, конкретних виконавців, термінів виконання і т.д.