Антикризове управління на основі інновації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА

на тему «Антикризове управління на основі інновації»

ЗМІСТ

Вступ

Теоретичні засади антикризового управління підприємством

1.1 Поняття антикризового управління підприємством

1.2 Етапи антикризового управління підприємством

1.3 Заходи антикризового управління підприємством

2. Основні характеристики антикризового управління на основі інновації

2.1 Основи поняття «інновації» та їх види

2.2 Інновації - як інструмент антикризового управління підприємством

3. Методи діагностування кризових явищ

4. Формування системи антикризового управління підприємством на основі інновації

5. Шляхи вдосконалення антикризового управління підприємством на основі інновації

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Сучасна мінливість зовнішнього середовища організацій, його стрімкий розвиток у зв'язку з незупинним науково-технічним прогресом, змінами у сферах партнерства, глобалізацією, економічною нестабільністю сприяють формуванню передумов кризи для більшості підприємства. Це зумовлює необхідність дослідження та впровадження практичних розробок у сфері антикризового управління підприємством - як набору заходів щодо оптимізації діяльності та покращення результатів діяльності організації. Антикризове управління підприємством на основі інновацій ґрунтується на реорганізації роботи підприємства за рахунок нововведень на всіх рівнях функціонування, дану концепцію вже впровадили відомі зарубіжні підприємства ( IMB, Corning), отримавши при цьому позитивні результати, тому дослідження антикризового управління на основі інновації є актуальним для підприємств України - як засіб виходу з кризових умов вітчизняних підприємств.

Метою курсової роботи є поглиблене вивчення та дослідження теоретичних основ антикризового управління підприємством, інноваційної діяльності, їх взаємозв'язок як системи заходів антикризового управління підприємством на основі інновацій та визначення основних проблемних та позитивних позицій антикризового управління на основі інновацій ПАТ «Веста-Дніпро».

Завдання курсової роботи полягає у визначенні поняття антикризового управління підприємством, його основних завдань, принципів та етапів, визначення поняття «інновація», її види та вплив у формування інноваційної діяльності, визначення основних заходів та етапів при антикризовому управлінні підприємством на основі інновації, методів та показників діагностики результатів діяльності підприємства при формуванні системи антикризового управління на основі інновації, проведення практичного аналізу ПАТ «Веста - Дніпро», основних напрямів його інноваційної діяльності та їх результатів, визначення заходів удосконалення антикризового управління на ПАТ «Веста - Дніпро» на основі інновації.

Об'єктом курсової роботи є наукова та навчальна література, періодичні наукові видання, офіційні інтернет ресурси, статистичні дані, ПАТ «Веста - Дніпро».

Предметом курсової роботи є антикризове управління на основі інновації на ПАТ «Веста - Дніпро».

антикризове управління інновація

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 ПОНЯТТЯ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Сьогодні антикризове управління займає вагоме місце у діловому житті, так як проблема дослідження  можливостей виживання в умовах глобальної економічної кризи являється однією з найактуальніших для всіх господарюючих суб'єктів. Саме забезпечення антикризової діяльності на постійній основі дає змогу цілеспрямовано формувати ефективну підсистему управління підприємством в кризових ситуаціях.

Поняття «криза» -- одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького «krisis» -- різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність [9, с. 14].

В сучасній літературі поняттям «криза на підприємстві» характеризують різні проблемні фактори в діяльності підприємства від простих перешкод у функціонуванні підприємства через організаційні негаразди до повного знищення підприємства. Так, В.О. Подольська зазначає, що: „Криза на рівні підприємства - це форма порушення параметрів життєздатності підприємства, яка проявляє себе протягом певного періоду, характеризується закономірністю та циклічністю виникнення на різних етапах життєвого циклу підприємства, обумовлюється накопиченням протиріч у межах господарської системи та в перебігу її взаємодії з зовнішнім оточенням, має певні наслідки для можливостей його функціонування та розвитку  [10, с.336]. З. Є. Шершньова наводить таке визначення: „Криза - загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення рівноваги" [11, с.149].

Більшість науковців всі фактори, які спричиняють кризу, поділяють на дві групи: чинники зовнішнього середовища, тобто такі, при настанні яких вихід із кризи неможливий, і фактори внутрішнього середовища, на які можна здійснювати управлінський вплив, тобто такі, які дозволяють при правильній реакції на кризову ситуацію, зменшувати тиск на підприємство.

До першої групи факторів належать: криза в галузі, несприятливе відношення груп підтримки (акціонерів, кредиторів, інвесторів та інших зацікавлених осіб), негативні тенденції розвитку галузі, монополізація ринку товару, з яким працює підприємство, перевищення витрат над ціною реалізації продукції, розвиток підприємства за традиційними, але неефективними стратегіями, такими, які не відповідають сучасним потребам ринку та зміні оточуючого середовища - чинників прямої та непрямої дії тощо.

До причин другої групи слід віднести такі, які викликані внутрішніми проблемами підприємства і меншою мірою пов'язані з негативними тенденціями у сфері зовнішнього середовища, а саме: незначні зміни в тенденціях розвитку галузі, які не відслідкувало підприємство, втрата конкурентних переваг, відмінність підходів до розвитку бізнесу між власниками та менеджментом, внутрішні конфлікти, невдало обрана стратегія розвитку, запізніла реакція на дії конкурентів, невиправданий ризик виведення нових товарів на ринок, неефективна реалізація інвестиційних проектів та інше [14, с. 268].

Визначення «антикризового управління підприємством» широко досліджується як вітчизняними, так і зарубіжними фахівцями. Сутність основних визначень даного поняття наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення поняття «антикризового управління підприємством» науковцями

Зміст визначення	Автор/ група авторів
Антикризове управління підприємством - діяльність, необхідна для подолання стану, що загрожує існуванню підприємства, при якому основним питанням стає виживання. Дана діяльність характеризується підвищенням інтенсивності застосування засобів і методів на підприємстві, необхідних для подолання загрозливої для існування підприємства ситуації.	Крюмєнахер А. [1]
Антикризове управління підприємством - сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно до конкретного підприємства-боржника.	В.І.Кошкін, С.Г.Бєляєв [2, с. 34].
Антикризове управління підприємством - така система управління підприємством, що має комплексний, системний характер і спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки й реалізації на підприємстві соціальної програми, що має стратегічний характер, що дозволяє усунути тимчасові утруднення, зберегти й збільшити ринкові позиції при будь-яких обставинах, при опорі в основному на власні ресурси.	А. Г. Грязнова [3, с.7]
Антикризове управління підприємством - це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, заходів по зниженню негативних наслідків кризи й використання її факторів для наступного розвитку.	Е. М. Коротков [4, с. 128].
Антикризове управління підприємством включає: -попередню діагностика причин виникнення кризової ситуації на підприємстві; -аналіз зовнішнього середовища й потенціалу конкурентних переваг підприємства для вибору стратегії його розвитку; конкурентних переваг і фінансового оздоровлення підприємства; -розробку процедур фінансового оздоровлення підприємства й системи контролю за їхньою реалізацією	В. Г. Крижановський [5, с. 47].
Антикризове управління підприємством - це управління, в якому передбачена небезпека кризи, аналіз її симптомів, заходів щодо зниження негативних наслідків кризи та використання її факторів для позитивного розвитку.	В.О.Василенко [6, с. 23].
Антикризове управління підприємством - здатність до розробки оптимальних шляхів виходу з кризової ситуації, визначення пріоритетних цінностей підприємства в умовах кризи, координації діяльності підприємства та його працівників щодо запобігання кризи, досягнення ефективності їх праці в екстремальних умовах.	Л.С. Ситник [7, с. 22].
Антикризове управління підприємством - це постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, запобігання його банкрутству.	Л.О. Лігоненко [8, с. 57].

Більшість із наведених визначень ідентифікують антикризове управління підприємством як систему заходів, які передбачають, діагностують та усувають кризові явища на підприємстві. Визначення Л. О. Лігоненка дає змогу чітко визначити необхідність антикризового управління підприємством як системи, що існує постійно та займається безперервним функціонуванням в межах організації.

Як висновок до наведеного переліку визначень, антикризове управління підприємством - це постійна система управління підприємством, що має комплексний, системний характер, діяльність якої спрямована на запобігання кризових явищ в організації, та включає координацію діяльності підприємства та його працівників щодо запобігання кризи, досягнення ефективності їх праці в екстремальних умовах, діагностування та аналіз виникнення кризових явищ, їх причин та особливостей поведінки зовнішнього та внутрішнього середовищ організації в цей період часу, розробку шляхів виходу із кризи підприємства за оптимальних умов його подальшої діяльності.

Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, що має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, її усунення та запобігання [16, c. 88].

Основною метою антикризового управління є розробка й реалізація заходів, спрямованих на швидке відновлення платоспроможності та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства задля уникнення його банкрутства [17, c.152].

Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням.

Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, більшість дослідників єдині в думці стосовно специфічності цього напряму управління, використання специфічних прийомів, форм і технологій менеджменту, некоректності його ототожування з управлінням в цілому або управління за умови макроекономічної кризи [15].

Основні відмінності, що притаманні антикризовому управлінні достатньо логічно визначені вченими Іванов Г.П., Уткін Є.А., Лігоненко Л.О., Фатхутдинов Р.А. та ін.:

1) головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарсько-фінансового становища підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз в країні (наприклад зараз в Україні);

2) головне в антикризовому управлінні - негайна та дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;

3) у процесі антикризового управління застосовуються в основному ті управлінські інструменти, що дають змогу усунути як тимчасові ускладнення, так і розв'язати інші назрілі проблеми підприємства;

4) антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках та сферах діяльності підприємства;

5) антикризове управління націлене на те, аби навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які б мали змогу подолати труднощі з найменшими втратами [15].

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєздатність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів, або можливостей підприємства для подальшого розвитку[12, с. 15].

Під механізмом антикризового управління слід розуміти сукупність засобів та методів впливу на об'єкт управління - кризові явища. Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються наступні:

*1. Принцип опори на антикризову свідомість - розуміння негативних наслідків виникнення та поглиблення кризи для усіх суб'єктів антикризового процесу; найважливішими характеристиками свідомості є інтереси, цінності та мотиви діяльності, від яких залежить досягнення поставленої мети.

*2. Принцип діагностики кризових явищ підприємства, а саме проведення  ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризи підприємства, ідентифікацію її глибини та можливих наслідків, оцінку можливостей переборення, задоволення інших аналітичних потреб суб'єкта антикризового управління. Залежно від суб'єктів проведення та інформаційного забезпечення  виокремлюються такі види діагностики кризи: внутрішня (яка здійснюється з ініціативи керівництва підприємства та його власників) та зовнішня (ініціатором проведення якої можуть бути як кредитори підприємства, так і потенційні інвестори).

*3. Принцип реалістичності в оцінці ситуації, успіхів або невдач, які мають місце; оцінюючи можливість подолання кризи необхідно спиратися на об'єктивну реальність. Інформація про будь-які позитивні зрушення, які мають місце і є результатом антикризових заходів, має розповсюджуватися серед персоналу. Невдачі не повинні сприйматися фатально, слід зосереджувати увагу на вивченні причин низької ефективності або не результативності для запобігання повторенню таких помилок у майбутньому [13, c. 70.].

Визначені принципи антикризового управління, доповнюючи та конкретизуючи один одного, можуть та повинні діяти тільки в системі.

Таким чином, антикризове управління підприємствами повинно мати системну основу. Це викликано тим, що крім внутрішньої кризи на підприємстві існує ще макроекономічна криза економіки в цілому, що накладає певний відбиток на заходи антикризового управління.

1.2 ЕТАПИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Антикризове управління підприємством має здійснюватись за такими етапами:

1 етап -- діагностика кризового стану й загрози банкрутства підприємства. Діагностика кризового стану і загрози банкрутства підприємства може здійснюватися або безпосередньо співробітниками підприємства або зовнішніми незалежними експертами [16, c. 128].

2 етап -- визначення мети й завдань антикризового управління. Результати проведеної діагностики дозволяють визначити глибину кризи, яка охопила підприємство, а отже, визначити мету та завдання антикризового управління. Залежно від глибини кризи такими завданнями можуть бути виведення підприємства зі стану юридичного банкрутства, недопущення виникнення ситуації банкрутства, локалізація кризових явищ, фінансова стабілізація, запобігання повторенню кризи.

3 етап -- визначення суб'єкта антикризової діяльності. На цьому етапі роботи необхідно визначити суб'єкт, який бере на себе відповідальність за розробку й реалізацію антикризових процедур, установити його повноваження стосовно розробки та впровадження антикризової програми. У країнах з розвиненою ринковою економікою для виконання цієї роботи використовують позаштатних професіоналів-фахівців з питань неспроможності або антикризових керуючих (у багатьох державах їх називають синдиками, в українському професійному сленгу -- «ліквідаторами») [16, c. 129].

4 етап -- оцінка часових обмежень процесу антикризового управління, які визначаються часом, наявним у підприємства, до порушення справи про банкрутство і адміністративного обмеження повноважень існуючого керівництва [16, c. 133].

5 етап -- оцінка ресурсного потенціалу антикризового управління. У сучасній економічній літературі підприємство розглядається як система ресурсів, що взаємодіють між собою і забезпечують досягнення певних результатів, мети діяльності. Основними видами використовуваних ресурсів є технічні, технологічні, кадрові, просторові, ресурси організаційної структури системи управління, інформаційні, фінансові тощо (для торговельних підприємств -- товарні ресурси). Таким чином, ресурсний потенціал також є лімітом обмеження антикризового процесу [16, c. 135].

6 етап -- розробка антикризової програми підприємства, яка являє собою обґрунтовану сукупність заходів, що мають бути вжиті для досягнення визначених цілей та задач антикризового управління, її зміст обумовлюється результатами проведеної діагностики, часовими та ресурсними обмеженнями антикризового процесу. У складі програми зазвичай виділяються окремі складові антикризової політики, тобто сукупність дій, засобів та інструментів досягнення певних завдань [16, c. 136].

7 етап -- упровадження антикризової програми й контроль за її виконанням. Найважливішою управлінською функцією на етапі безпосереднього проведення запланованих заходів є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації або корегування раніше розробленої політики (процедур, заходів) у зв'язку з не прогнозованими змінами у внутрішньому і зовнішньому середовищі та поведінкою окремих кредиторів [16, c. 137].

8 етап -- розробка й реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи. Метою цього етапу процесу антикризового управління є створення або модернізація основних елементів системи протидії банкрутству на рівні підприємства, розробка та реалізація профілактичних заходів щодо запобігання повторенню кризи в майбутньому [16, c. 139].

Концептуальна модель процесу антикризового управління спрямоване на розробку практичного інструментарію окремих етапів процесу антикризового управління конкретного підприємства. Важливою управлінською функцією є організація контролю за перебігом виконання розробленої антикризової програми для своєчасного вжиття заходів щодо модернізації розробленої програми у зв'язку зі змінами у внутрішньому та зовнішньому середовищі [15].

1.3 ЗАХОДИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Особливу увагу при антикризовому управлінні слід приділяти вибору напрямків та стратегії підприємства по виходу з кризи. Адже, виходячи з суті антикризового управління видно, що саме вибір адекватного заходу подолання кризового стану гарантує відновлення «здорового» стану підприємства. Кожна організація має вибрати підходящу саме для її стану стратегію фінансового оздоровлення. Варто пам'ятати, що нераціональний підхід до подолання негативних тенденцій на підприємстві, тобто вибір неправильної стратегії виходу з кризи може призвести до гірших наслідків. Для того, щоб уникнути небажаних результатів, необхідно пам'ятати, що основна ціль антикризового управління - це найшвидший вихід з кризи, а для реалізації даної цілі на підприємстві мають розробити спеціальний документ - антикризову програму [18, с.237 ].

Антикризова програма - це спеціальним чином підготовлений внутрішній документ, у якому систематизовано викладається перелік основних заходів, що планується здійснити в межах підприємства, його структурних підрозділів та функціональних служб для досягнення поставленої мети - виведення підприємства з кризового стану [18, с.237 ].

Мета антикризової програми вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді [18, с.237 ].

Кризова ситуацiя подолається з успiхом, коли буде проводитися глибокий причинний аналiз ситуацiї; послiдовно впроваджуватимуть заходи з удосконалення культури управлiння фiрмою на оперативному і стратегiчному рiвнях; персонал буде задiяний в управлiннi кризою на всiх етапах для забезпечення спiвпрацi i зацiкавленостi; раціонально використовуватимуться страховi фонди подолання кризової ситуації [19].

Розглядаючи різні антикризові заходи, до яких удаються сьогодні сучасні підприємства, найпоширенішими та найактуальнішими можна назвати:

1. Скорочення витрат - дієвий інструмент, яким підприємство може скористатися для стабілізації фінансового становища. Очевидно, що для того, щоб підвищити рентабельність продажів і надалі збільшити приплив коштів, необхідно знизити витрати. У рамках цього використовується нормування всіх статей витрат і твердий контроль виконання встановлених нормативів. Такий підхід принесе відчутні результати, дозволяючи утримувати витрати компанії на заданому рівні.

2. Горизонтальна й вертикальна інтеграція. Горизонтальна інтеграція передбачає пошук можливостей здійснення закупівель разом із іншим покупцем. Збільшення обсягів закупівлі дозволить отримати знижки. Вертикальна інтеграція передбачає більш тісну роботу з ключовими постачальниками сировини й матеріалів, а також проведення моніторингу цін на сировину, виходу на ринок нових потенційних постачальників як альтернативу більш дорогим матеріалам.

3. Аналіз можливостей передачі на аутсорсинг дорогих процесів. Слід виділити, що вигідно робити самостійно і що дешевше закуповувати в інших виробників.

4. Жорсткість контролю всіх видів альтернативних витрат. Використання платного Інтернету в особистих цілях, телефонні дзвінки по міжміському зв'язку, використання оргтехніки - це ще не всі витрати, яких можна уникнути.

5. Перегляд організаційної структури на предмет виключення зайвих рівнів управління.

6. Оптимізація технологічних процесів.

7. Оптимізація оподаткування.

8. Жорсткість кадрової політики [19].

Для визначення безпосередніх антикризових заходів необхідно оцінити теперішній стан бізнесу та його майбутні перспективи.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ ІННОВАЦІЇ

2.1 ОСНОВИ ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЇ» ТА ЇХ ВИДИ

Саме поняття «інновація» зустрічається у роботах культурологів ще XIX ст., тоді цим терміном позначали процес введення певних елементів однієї культури в іншу. У подальшому стали вивчатися закономірності технічних, технологічних, організаційних, економічних і інших інновацій [20, с. 16].

Й.Шумпетер уперше ввів у науковий обіг термін «інновація» як нове сучасне поняття (але насамперед як економічну категорію), в першому десятилітті ХХ ст. у своїй роботі «Теорія економічного розвитку» (1911), що в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу у новій технології або новому виді виробу». Крім того, інновація розглядалась Й. Шумпетером як нова функція виробництва, «нова її комбінація» [21].

Різноманітність тлумачень визначення поняття «інновації» наведений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Визначення поняття «інновації»

Визначення	Джерело / автор
Інновація - нова науково-організаційна комбінація виробничих чинників, створена підприємницьким духом.	Й.Шумпетер [21]
Інновація - це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання	Ф. Діксон [22]
Інновація - це такий суспільно-техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми якостями виробів, технологій та дає прибуток (у разі, коли інновація орієнтована на економічний зиск)	Б.Санто [23]
Інновація - процес виникнення, розробки і реалізації нововведень	І. Перлакі [24]
Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення - виробничі, адміністративні, комерційні та інші, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери	Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07. 2007р. № 40-IV [25]
Інновація - кінцевий результат інноваційної діяльності, втілена як у формі нового або вдосконаленого продукту, так і технологічного процесу, що використовується у виробничій діяльності.	Міжнародний стандарт «Керівництво Осло» [20, с. 18]
Інновації - матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку чи технологію, у нові форми організації виробництва, управління, обслуговування та ін.	Онищенко В. О., Пазинич В. І. [26, с. 30]

Незважаючи на різні підходи до трактування терміна "інновація", всі визначення об'єднує позиція, згідно з якою інновації пов'язані з якісними змінами, спрямованими на створення нового товару, технології, процесу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення суті поняття інновація. Найпоширенішими є дві точки зору. Перша -- полягає у розумінні інновації як динамічного процесу введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість застарілих. У другому випадку інновація є статичним результатом творчого процесу у вигляді нової продукції (техніка), технології, методу і т.д. [20, с. 18].

Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю. Інноваційна діяльність -- це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Інноваційна діяльність складається з інноваційного процесу, який охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання та представляє собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації [27, с. 16].

Точка зору визначення інновації як процесу збігається з поняттям «інноваційний процес». Проте, інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і розповсюдженням новинок, на кожному з цих етапів створюються різні продукти, що неоднакові за своєю суттю. Винаходи, новації, нововведення, інновації зустрічаються на різних етапах інноваційного процесу. На стадії розробки -- це винаходи, відкриття, що можуть і не мати економічної вигоди, якщо вони не здатні задовольнити будь-яку потребу і, таким чином, не мають комерційного застосування. На другій стадії освоєння -- це новації. Новація -- це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності по підвищенню її ефективності. Новації можуть бути оформлені у вигляді патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; ноу-хау; понять; наукових підходів або принципів та ін. [20, с. 19].

Інновації виникають лише на третій стадії інноваційного процесу -- стадії впровадження та поширення новинок на ринку, неодмінна риса інновації це її прибутковість. Нововведення означає, що новація використовується, цей процес не обов'язково буде прибутковим. Тільки інновація є предметом економічного аналізу, її поява і поширення (або не сприйняття) в економіці безпосередньо пов'язані з економічною оцінкою відповідної новинки з погляду як витрат на неї, так і її ринкового потенціалу. Потрібно зауважити, що науково-технічна новизна, яка характеризує винаходи, не є обов'язковою властивістю інновації, а нововведення не завжди ґрунтується на винаходах. Лише корисність створеного продукту надає доцільності винахідницькій діяльності, і тому інновація -- це економічний феномен [20, с. 19].

Основні характеристики інновації:

* науково-технічна новизна -- характеризує неповторюваність, потенційну практичну корисність і конкурентоспроможність інновації;

* виробнича універсальність -- відповідає потенційній можливості інновації бути використаною у різних підприємницьких сферах;

* прибутковість -- визначається величиною затрат на введення інновації у виробництво і максимально можливими доходами від її використання, її корисністю та можливими сферами розповсюдження;

* безпека -- пов'язана з екологічними наслідками використання нововведення (в першу чергу, з рівнем ресурсоємності), а також гарантіями безпеки людей і надійності техніки у виробництві;

* технологічність -- характеризується здатністю нововведення, бути включеним у технологічну систему з поліпшенням його характеристик;

* соціальний ефект -- пов'язаний з соціальним ефектом від використання нововведення [20, с. 20].

Суть інновації виявляється в її функціях, які відображають її призначення в економічній системі держави і її роль у господарському процесі:

1. Відтворювальна інновація є важливим джерелом фінансування розширеного відтворення. Сенс функції полягає в отриманні прибутку від інновації і використанні її як джерела фінансових ресурсів.

2. Інвестиційна. Прибуток, отриманий за рахунок реалізації інновації, може використовуватися по різних напрямах, у тому числі і як капітал. Цей капітал може прямувати на фінансування нового виду інновацій. Таким чином, використання прибутку від інновації для інвестування складає зміст інвестиційної функції інновації.

3. Стимулююча. Отримання підприємцем прибутку за рахунок реалізації служить стимулом для впровадження нових інновацій; спонукає постійно вивчати попит, удосконалювати організацію маркетингової діяльності, застосовувати сучасні методи управління фінансами. Всі разом це складає зміст стимулюючої функції інновації [27, с. 15].

Отже, ефективна інноваційна діяльність на підприємстві забезпечує його розвиток у довгостроковій перспективі, тим самим зміцнюючи конкурентні переваги та стабільність функціонування на ринку.

2.2 ІННОВАЦІЇ - ЯК ІНСТРУМЕНТ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

В ситуаціях кризи підприємствам необхідно діяти за допомогою кардинально нових засобів, що передбачає введення переорієнтації до існуючих підходів щодо управління та виробництва, фінансових та маркетингової діяльності та загалом сфер впливу управління на підприємстві.

В сучасних умовах ефективним способом виходу підприємства із кризи є інновація - як послідовна реалізація етапів впровадження нововведень на підприємстві.

Система інноваційного управління повинна бути спрямована на формування ефективної політики нововведень, що дозволяє функціонувати, уникаючи кризових ситуацій і займати лідируючі позиції [28].

В антикризовому управлінні можна використовувати такі види інновацій: процесні, продуктові, аллокаційні.

До процесних інновацій відносяться нововведення в взаємодії підприємства з зовнішнім середовищем, процеси управління рухом матеріальних запасів, грошових коштів на підприємстві, загального менеджменту, а також технологічні процеси випуску продукції.

Продуктові інновації полягають у виборі й освоєнні нових видів діяльності, продуктів. Для їх реалізації підприємству потрібне попереднє розроблення нового продукту та технології його випуску. Такі інновації можуть бути реалізовані власними силами підприємства чи шляхом замовлення у розроблювача.

Аллокаційні інновації полягають в різних схемах реорганізації підприємства, перерозподілі (реструктуризації) матеріальних, фінансових і нематеріальних активів підприємства, перерозподілі відповідальності працівників підприємства. Такі нововведення є найдорожчими і найскладнішими в реалізації, які повільно окуповуються. Від них можна очікувати як високого і тривалого ефекту, так і радикального всеохоплюючого провалу [28].

Забезпечення органічного поєднання інноваційної активності суб'єкту господарювання і державного впливу реалізується у системі державної інноваційної політики, яка об'єднує економіку, підприємництво і управління. Великі розбіжності в рівнях соціально-економічного розвитку України та інших країн світу з тенденцією їх подальшого зростання вимагають розробки особливих форм та методів державного інноваційної політики України [29].

До форм забезпечення інноваційних процесів можна віднести [30]:

технополіси;

лабораторії великих корпорацій;

організаційні форми на базі банків, бірж, виставково-торгівельних комплексів;

консалтингові фірми з проблем організації та управління;

інноваційні центри;

стратегічні альянси.

Пожвавлення науково-технічних досліджень стало визначником якісних змін розвитку економіки провідних країн. Тому для забезпечення поступу в інноваційній діяльності першочерговим завданням є розробка принципів підтримки науково-технічних досліджень, адже найважливішим напрямком науково-технічної політики держави є стимулювання інноваційних процесів [31].

Отже, можна зробити висновок, що інновації насправді є дієвим інструментом антикризового управління підприємством. Проте, вони будуть ефективними тільки у тому випадку, якщо ними буде здійснюватися оперативне управління, якісний контроль та швидка ліквідація відхилень від планових показників. У кожному конкретному випадку слід застосовувати різні види інновацій, ефективність яких буде залежати від специфіки діяльності та особливостей зовнішнього оточення підприємства.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ДІАГНОСТУВАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Діяльність підприємств різних сфер функціонування повинна підлягати перманентній діагностиці з метою цільового оцінювання різних сфер діяльності на засадах бізнес-індикаторів, виявлення проблемних моментів, вузьких місць, перспектив розвитку та розроблення відповідних заходів.

Під методами діагностики доцільно розуміти способи та прийоми цільового оцінювання стану (ретроспективного, поточного, перспективного) заданих об'єктів з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень щодо функціонування підприємства загалом та його окремих сфер. Вибір адекватних методів діагностики зумовлюється значним переліком чинників, пріоритетність, склад та структура яких формуються під впливом середовища функціонування.

Діагностика - це процес оцінки на основі комплексу методологічних прийомів стану об'єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки та «вузькі місця». Науковець Г.О. Швиданенко визначає діагностику як процес розпізнавання і визначення негативних (кризових) явищ у діяльності підприємства на основі помічених локальних змін, установлених залежностей, а також особливо помітних явищ поточної діяльності підприємства [32, с.6].

Одним із найвагоміших напрямків вивчення стану підприємства, особливо при дослідженні загрози кризових явищ є фінансова діагностика підприємства.

Діагностику фінансового стану підприємства рекомендується проводити у двох виглядах:

- експрес-діагностика фінансового стану підприємства;

- поглиблена діагностика фінансового стану підприємства.

До складу головних завдань, які слід вирішити при проведенні діагностики фінансово-господарського стану підприємства можна віднести:

* перевірка якості і обґрунтування планів, бюджетів і нормативів (у процесі їх розробки);

* об'єктивне та всестороннє дослідження виконання накреслених планів та бюджетів;

* комплексна оцінка господарської діяльності;

* аналіз організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції;

* аналіз взаємозв'язку "витрати -- обсяг -- прибуток";

* оцінка ефективності функціонування виробничих підрозділів;

* обґрунтування рішень щодо встановлення внутрішніх цін на товари та послуги;

* аналіз праці та заробітної плати;

* аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів;

* аналіз ефективності використання основних фондів;

* аналіз собівартості продукції;

* аналіз фінансового стану;

* виявлення і вимірювання внутрішніх резервів (на всіх стадіях виробничого процесу);

* випробовування оптимальності управлінських рішень (на всіх рівнях ієрархічної драбини).

Джерела інформації для експертної діагностики фінансово-господарського стану підприємства поділяються на облікові та позаоблікові.

До облікових джерел інформації відносяться:

* бухгалтерський облік та звітність;

* статистичний облік та Звітність;

* управлінський облік та звітність.

Позаоблікові джерела інформації:

* дані лабораторного та лікарсько-санітарного контролю;

* результати перевірок податкової служби;

* матеріали виробничих засідань, зборів трудового колективу;

* засоби масової інформації;

* внутрішні документи та листування зі сторонніми організаціями;

* відомості, отримані від особистого контакту з виконавцями.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства не можливий без залучення відповідних планово-нормативних даних [34].

Методи діагностики доцільно класифікувати за такими ознаками:

1. За вираженням:

- кількісні методи: передбачають використання математичних, статистичних процедур;

- якісні методи: ґрунтуються на досвіді, знаннях, інтуїції, компетенціях суб'єктів діагностики тощо.

2. За формою відображення:

- фактологічні (лабораторний аналіз, контрольне придбання, контрольні заміри, хронометраж, інвентаризація, експертиза, експеримент);

- розрахунково-аналітичні (техніко-економічні розрахунки, аналітичне оцінювання, арифметична перевірка, економіко-математичне моделювання тощо);

- документальні (логічна перевірка, зустрічна перевірка документів, перевірка відображення у документації усіх операцій, схем консолідування даних і т. ін.).

3. За обґрунтуванням:

- теоретичні: абстрагування, ідеалізація, аксіоматика, індукція, дедукція, узагальнення, синтез;

- емпіричні: експеримент, експертиза, розрахунки, вимірювання, тести.

4. За кількістю критеріїв:

- монокритеріальні: ґрунтуються на дослідженні об'єкта за одним критерієм;

- полікритеріальні: передбачають дослідження об'єкта за системою критеріїв.

5. За характером досліджуваних взаємозв'язків:

- лінійні (симплексний метод, метод транспортної задачі);

- нелінійні (дисперсійний аналіз, динаміко-статистичний аналіз, кореляційно-регресійне моделювання, матричний метод).

6. За спрямуванням:

- методи прогнозної діагностики: спрямовані на діагностику майбутнього стану об'єкта у тактичному та стратегічному вимірах;

- методи поточної діагностики: передбачають здійснення діагностики сучасного стану досліджуваного об'єкта;

- методи ретроспективної діагностики: покликані оцінити стан та розвиток об'єкта у минулому.

7. За універсальністю:

- уніфіковані: можуть застосовуватись щодо будь-якого об'єкта діагностики;

- вузькоспеціалізовані: призначені для діагностики конкретних об'єктів.

8. За рівнем дослідження:

- аналіз: динамічний (трендовий), порівняльний, структурний (вертикальний), індексний, коефіцієнтний, факторний;

- синтез: прямий, елементно-теоретичний, структурно-генетичний.

9. За ступенем формалізування:

- неформалізовані (методи експертних оцінок, сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, табличні, графічні);

- формалізовані (статистичні, бухгалтерські, економіко-математичні) тощо [33].

Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства є тим інструментарієм, що дає змогу завчасно виявити загрозу кризового стану, а при його настанні оцінити параметри, причини та загрози кризових явищ.

Cистема діагностики кризового стану та ймовірності банкрутства підприємства включає ряд етапів, які логічно продовжують один одного та дозволяють зробити висновок про існування загроз в діяльності підприємства та визначити ймовірність його банкрутства [37]:

- перший етап ? аналіз ранніх ознак кризового стану підприємства;

- другий етап ? економічна оцінка та аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Аналіз бухгалтерської звітності включає аналіз всіх її форм, включаючи записку пояснення і підсумкову частину аудиторського висновку. В ході попереднього аналізу бухгалтерської звітності виявляється і оцінюється динаміка «хворих» статей звітності двох видів:

що свідчать про крайню незадовільну роботу комерційної організації в звітному періоді і про те, що склалося в результаті цього поганому фінансовому положенні (непокриті збитки, прострочені кредити і позики і кредиторська заборгованість і тому подібне);

що свідчать про певні недоліки в роботі організації, які у разі їх регулярного повторення в звітності декількох суміжних періодів можуть істотно відбитися на фінансовому положенні організації (прострочена дебіторська заборгованість, заборгованість, списана на фінансові результати, стягнуті з організації штрафи, пені, неустойки, негативний чистий грошовий потік і тому подібне).

Аналіз балансу може проводитися безпосередньо по бухгалтерському балансу або по агрегованому аналітичному балансу.

Етапи аналізу балансу.

I етап: аналіз динаміки і структури балансу

В ході аналізу доцільно визначити темпи зростання найбільш значущих статей (груп) балансу і порівняти отримані результати з темпами зростання виручки від продажів.

Важливим напрямом аналізу є вертикальний аналіз балансу, в ході якого оцінюються питома вага і структурна динаміка окремих груп і статей активу і пасиву балансу.

Баланс у разі ефективної діяльності підприємства задовольняє наступні умови:

валюта балансу в кінці звітного періоду збільшується в порівнянні з початком періоду, а темпи зростання її вищі за рівень інфляції, але не вище за темпи зростання виручки;

за інших рівних умов темпи зростання оборотних активів вищі, ніж темпи зростання внеоборотних активів і короткострокових зобов`язань;

розміри і темпи зростання довгострокових джерел фінансування (власного і довгострокового позикового капіталу) перевищують відповідні показники по внеоборотним активах;

частка власного капіталу у валюті балансу не нижче 50%;

розміри, частка і темпи зростання дебіторської і кредиторської заборгованості приблизно однакові;

у балансі відсутні непокриті збитки.

При аналізі балансу слід враховувати зміни в методології ведення обліку і в податковому законодавстві, а також положення облікової політики організації.

II етап: аналіз фінансової стійкості організації

Абсолютні показники фінансової стійкості:

наявність реального власного капіталу (чистих активів);

наявність власних оборотних коштів і чистого оборотного капіталу.

Відносні показники фінансової стійкості - це коефіцієнти фінансової стійкості (фінансової структури капіталу).

Система основних показників для аналізу фінансової стійкості:

Власний оборотний капітал (власні оборотні кошти): власний капітал - необоротні активи - поточні зобов'язання.

Чистий оборотний капітал: оборотними активами - поточні зобов'язання

Коефіцієнт автономії Ф.1 (ряд. 380/ ряд. 640), норма: > 0,5 Визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу, чим більше значення коефіцієнта, тим менша залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування

Коефіцієнт фінансової залежності Ф.1 (ряд. 640/ ряд. 380) - Показник обернений до коефіцієнта автономії; показує, яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів

Коефіцієнт маневреності власних засобів Ф. 1 (ряд. 380 - - ряд. 080) / ф. 1 ряд 380 Характеризує ступінь мобільності власних засобів підприємства

III етап: аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства.

Ліквідність балансу означає наявність оборотних коштів в розмірі, потенційно достатньому для погашення короткострокових зобов`язань. Ліквідність балансу є основою платоспроможності організації. Оцінка ліквідності балансу може проводитися різними методами, зокрема на основі розрахунку основних коефіцієнтів ліквідності. В розрахунок кожного з коефіцієнтів включаються певні групи оборотних активів, що розрізняються по ступеню ліквідності (тобто здатності трансформуватися в грошові кошти в ході виробничо-комерційного циклу).

IV етап: аналіз стану активів

В рамках аналізу бухгалтерського балансу необхідно провести аналіз складу, структури і ефективності використання внеоборотних і оборотних активів. Для оцінки ефективності оборотних активів застосовуються показники рентабельності і оборотності.

Для оцінки оборотності оборотних коштів в цілому можна рекомендувати наступні показники:

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів: коб = N / ОА ср, де N - виручка від продажів; ОА ср - середня величина оборотних активів.

Період обороту оборотних коштів: По = ОА ср * Д / N, де Д - кількість днів в аналізованому періоді.

Аналіз динаміки, складу і структури внеоборотних активів по балансу повинен бути доповнений аналізом основних засобів.

V етап: аналіз ділової активності

Оцінка ділової активності може бути проведена по наступних напрямах:

по рівню ефективності використання ресурсів (рівню і динаміці фондовіддачі, продуктивності праці, рентабельності і інших показників). Найбільш важливі в цій групі - показники оборотності активів і капіталу;

по співвідношенню темпів зростання прибутку, обороту і авансованого капіталу. Ділова активність характеризується позитивно при дотриманні співвідношення:

ТРПДО > ТР N > ТРСВК > 100%

де ТРПДО - темп зростання прибутку до оподаткування (або до сплати податків і відсотків); ТР N - темп зростання обороту (виручки від продажів); ТРСВК - темп зростання авансованого капіталу (валюти балансу).

Залежність означає:

економічний потенціал підприємства росте (масштаби діяльності збільшуються);

об`єм продажів зростає вищими темпами в порівнянні із зростанням авансованого капіталу, тобто ресурси підприємства використовується ефективніше;

прибуток зростає випереджаючими темпами, що свідчить про відносне зниження витрат. Дане співвідношення називається «Золотим правилом економіки підприємства».

за спеціальними показниками, що характеризують ділову активність (коефіцієнтам стійкості економічного зростання, здатності самофінансування, інвестиційної активності).

VI етап: діагностика фінансового стану підприємства

Найбільш поширеними підходами до діагностики фінансового стану є: оцінка можливості відновлення (втрати) платоспроможності і використання математичних моделей дискримінантів вірогідності банкрутства.

Для оцінки можливості відновлення (втрати) платоспроможності розраховуються два базові показники:

коефіцієнт поточної ліквідності (нормативне значення 2,0);

коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами (нормативне значення 0,1) [38].

третій етап ? аналіз фінансового стану підприємства за групами коефіцієнтів, які характеризують майновий стан, ліквідність та платоспроможність, фінансову стійкість, ділову активність та рентабельність діяльності (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Показники фінансової діяльності [Складено за 35,с.11-12 та 36 ]

Показник	Формула розрахунку
Рентабельність власного капіталу	(Прибуток/Власний капітал)*100%
Рентабельність всього капіталу	(Прибуток - відсотки за позиковий капітал/ Власний та позичковий капітал)*100%
Покриття видатків	Оборотні кошти - Змінні витрати
Ступінь заборгованості	(позичковий капітал/Власний капітал)*100%
Ступінь ліквідності	(Оборотний капітал / Короткострокові обов'язки)*100%
Доля власного капіталу	(Власний капітал/Загальний капітал)*100%
Оборотність складських запасів	(Об'єм товару випущеного в продаж/Період) / (Середні складські запаси /Період)
Коефіцієнт самофінансування	Грошовий потік / сума інвестицій
Фондовіддача	Чиста виручка / Основні виробничі фонди
Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами	Власні обігові кошти / Оборотні активи
Коефіцієнт фінансової залежності	Пасивні / Власний капітал
Коефіцієнт фінансової стійкості	(Власний капітал + Довгострокові зобов'язання) / / Пасиви

- четвертий етап ? діагностика на основі бальних методів (рейтингової оцінки);

- п'ятий етап ? дискримінантний аналіз (моделі Е.Альтмана, Спрінгейта, Р.Ліса, Конана і Гольдера, У.Бівера, Таффлера і Тішоу, Фулмера та інші).

Модель Альтмана являє собою алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, заснований на комплексному обліку найважливіших показників, що діагностують кризовий фінансовий стан. На основі обстеження підприємств-банкрутів, Альтман визначив коефіцієнти значимості окремих факторів в інтегральній оцінці можливості банкрутства. Дана модель має такий вигляд:

а)2-факторна модель оцінки вірогідності банкрутства підприємства. Вважається однією з простіших моделей прогнозування можливості банкрутства. Вона заснована на двох ключових показниках - коефіцієнті поточної ліквідності Кп і показникові частки позикових коштів Кз:

Z= - 0,3877 - 1,0736*Кп + 0,0579*Кз

Якщо результат виявляється від'ємним, то вірогідність банкрутства невелика. Позитивне значення Z вказує на високу імовірність банкрутства.

б) 5-факторна модель:

Z = 1,2*X1 + 1,4*X2 + 3,3*X3 + 0,6*X4 + 1,0*X5,

де Z - інтегральний показник рівня загрози банкрутства; X1 - відношення оборотного капіталу до суми активів; X2 - відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів (рівень рентабельності капіталу); X3 - відношення операційного прибутку до суми пасивів (рівень прибутковості активів); X4 - відношення ринкової вартості акцій до заборгованості; X5 - відношення виручки до суми активів.

Результати численних розрахунків за моделлю Альтмана показали, що узагальнюючий показник може приймати значення в межах від -14 до 22. При цьому підприємства, для котрих Z?2,99 потрапляють в число фінансово стійких, підприємства, для яких Z<1,81 є безумовно нестабільними, а інтервал від 1,81 до 2,99 складає зону невизначеності.

Модель Таффлера описує поведінку двох груп компаній: збанкрутілих і платоспроможних. Дана модель має наступний вигляд:

Z = 0,53*X1 + 0,13*X2 + 0,18*X3 + 0,16*X4,

де Х1 - відношення операційного прибутку до короткострокових зобов'язань; Х2 - відношення обігових активів до суми зобов'язань підприємства; Х3 - відношення короткострокових зобов'язань до суми активів; Х4 - відношення виручки від реалізації до суми активів[40].

Якщо величина інтегрального показника більша за 0,3, це говорить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2, то банкрутство є більш ніж вірогідним. Проміжок від 0,2 до 0,3 становить так звану „зону невизначеності".

Розглянуті вище моделі розроблені для аналізу фінансового стану відповідно до умов західних ринків і досить точно прогнозують фінансовий стан західних компаній. Незважаючи на ряд переваг цих моделей, в наших економічних умовах вони не дозволяють отримати достатньо точний та об'єктивний результат, що зумовлено нестабільністю діяльності вітчизняних підприємств, розходженням в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової і ринкової вартості окремих активів та іншими чинниками [39, с.166]. Однією з проблем є відмінність фінансової звітності та бухгалтерського обліку від міжнародної практики, що не дає змоги найбільш точно спрогнозувати загрозу банкрутства підприємства. На сьогодні надзвичайно гострою є потреба в розробці вітчизняної моделі оцінки схильності підприємства до банкрутства, яка б враховувала особливості вітчизняного ринку і давала достатньо точну оцінку фінансового стану підприємства.